Східноукраїнський національний університет

Вид материалаКонспект

Содержание


Планування в організації 32
Тема 8. управлінський контроль 64
1.1. Предмет, об'єкт і суб'єкт менеджменту
Предметом вивчення науки
Об'єкт вивчення менеджменту —
1.2.Категорії «управління» і «менеджмент»
1.3. Методи дослідження у менеджменті
5. Балансовий метод.
6. Методи моделювання
Експертні методи.
8. Економіко-математичні методи.
9. Соціологічні методи
1.4. Менеджери та підприємці
Ролі менеджерів.
Завдання підприємців.
Таблиця 1.1 Відмінності між менеджером та підприємцем
1.5. Рівні управління
1.6. Закони, закономірності та принципи менеджменту
Закони менеджменту. В
2. Закон інтеграції управління.
...
Полное содержание
Подобный материал:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

Інститут післядипломної освіти та дистанційного

навчання

Сєвєродонецьке відділення


«ЗАТВЕРДЖЕНО»

Директор ІПОДН_________Плахута Г.А.

«______»________________ 201__р.


Конспект лекцій


з навчальної дисципліни

«МЕНЕДЖМЕНТ»

для спеціальностей 6.030508 «Фінанси і кредит», 6.030509 «Облік і аудит»


“УХВАЛЕНО“


методичною радою

Сєвєродонецького Відділення

Інституту післядипломної

освіти і дистанційного навчання

Протокол №__ від ________

Голова ради __________Н.М. Полякова


Сєвєродонецьк 2011

ЗМІСТ


Стор.

ТЕМА 1. Поняття і сутність менеджменту.......................................................................................... 4

1.1. Предмет, об'єкт і суб'єкт менеджменту…………………………………………………………….............. 4

1.2. Категорії «управління» і «менеджмент» 4

1.3. Методи дослідження у менеджменті 5

1.4. Менеджери та підприємці .6

1.5. Рівні управління………………………………………………………………………………………………..7

1.6. Закони, закономірності та принципи менеджменту…………………………………………………………8

ТЕМА 2. Розвиток науки управління…………………………………………………….........................10

2.1. Розвиток практики управління. Виникнення управління як галузі знань........................................................10

2.2. Виникнення управління як науки. Школи управління..................................................................................11

2.3. Сучасні концепції менеджменту……………………………..........................................................................14

2.4. Розвиток вітчизняної науки управління…………………………………………………………………….16

ТЕМА 3. Основи теорії прийняття управлінських рішень. .21

3.1. Сутність прийняття управлінських рішень 21

3.2. Типи управлінських рішень і вимоги до їх прийняття .22

3.3. Технологія прийняття управлінського рішення 23

ТЕМА 4. Методи обґрунтування управлінських рішень.......................................................26

4.1. Загальні підходи до розв'язання управлінських проблем 26

4.2. Методи обґрунтування управлінських рішень 26

4.3. Моделі оптимізація управлінських рішень 29

ТЕМА 5.. ПЛАНУВАННЯ В ОРГАНІЗАЦІЇ 32
    1. Сутність, завдання і принципи планування…..……………………………………………………………. 32

5.2. Види внутріорганізаційного планування 33

5.3. Стратегічне планування в організації 34

ТЕМА 6. ОРГАНІЗАЦІЯ ЯК ФУНКЦІЯ УПРАВЛІННЯ.............................................................................................40

6.1. Сутність та особливості функції організування.......................................................................................40

6.2. Організаційна структура і принципи її побудови............................................................................................43

6.3. Види організаційних структур управління.......................................................................................................47

Тема 7. МОТИВАЦІЯ…………………………………………………………………………………………… 54
    1. Сутність і роль мотивування……………….........................................................................................................54
    2. Типи мотиваційних теорій………………............................................................................................................55

7.3. Проблеми формування ефективного мотиваційного механізму на підприємстві: .63

ТЕМА 8. УПРАВЛІНСЬКИЙ КОНТРОЛЬ 64
    1. Сутність і особливості контролювання........................................................................................................... 64

8.2. Види управлінського контролю ...................................................................................................................... 65

8.3. Сутність і етапи процесу контролювання…………………………………………………………………....66

8.4. Система контролю і умови її ефективного функціонування..........................................................................67

8.5. Основні види управлінського контролю…………………………………………………………………… .68

8.6. Контролювання поведінки працівників………………………………………………………………….......69

ТЕМА 9. лідерство .73

9.1. Сутність керівництва і лідерства.........................................................................................................................73

9.2. Влада, її форми та джерела...................................................................................................................................73

9.3. Теорії лідерства...................................................................................................................................................75

ТЕМА 10. Комунікації в управлінні...........................................................................................................................................84

10.1. Комунікація як засіб інформаційного забезпечення процесу управління..............................................................84

10.2. Види комунікацій в організації...............................................................................................................................85

10.3. Комунікаційний процес, його елементи та етапи...........................................................................................88

10.4. Способи комунікацій в організації………………………………………………………………………….89

10.5. Комунікаційні канали…………………………………………………………………………………………90

10.6. Особливості міжособистісних комунікацій і умови їх ефективного здійснення……………………………91

10.7. Комунікаційні мережі……………………………………………………………………………………….91

ТЕМА 11. Ефективність управління ………………………………………………………………….....93

11.1. Сутність організаційної ефективності і підходи до її визначення….........................................................93

11.2. Види ефективності організації..............................................................................................................95

11.3. Показники і критерії ефективності діяльності організації.....................................................................97
    1. Результативність і ефективність системи менеджменту………………………………………………………….98

Тема 1. Поняття і сутність менеджменту


1.1. Предмет, об'єкт і суб'єкт менеджменту.

1.2. Категорії «управління» і «менеджмент».

1.3. Методи дослідження у менеджменті.

1.4. Менеджери та підприємці.

1.5. Рівні управління.
    1. Закони, закономірності та принципи менеджменту


Однією з найголовніших складових успіху економічно розвинутих країн світу (США, Японія, Великобританія, Німеччина, Франція, Канада, Швеція та ін..) є використання менеджменту, тобто науково обґрунтованої та якіс­но побудованої системи управління організацією. Менедж­мент виступає як результативний засіб формування рин­кових стратегій, залучення інвестицій, здійснення ново­введень, оптимізації співвідношення попиту і пропозиції тощо. Наприклад, від пересічних американців дуже часто можна почути, що ефективну економіку США сформува­ли три чинники — автомобілі, автомобільні дороги й ме­неджмент.

1.1. Предмет, об'єкт і суб'єкт менеджменту

В умовах розвитку ринкових відносин менеджмент активно проникає на українські підприємства. Підпри­ємці зацікавлені у використанні його основних надбань, оскільки це дає змогу досягнути стрункої побудови ор­ганізації, знизити трудомісткість управлінських робіт, оптимізувати чисельність апарату управління, посили­ти управлінський вплив, зосередити зусилля всіх пра­цівників на досягненні поставлених цілей. В організаці­ях усе більшого значення набуває діяльність керівників нової формації — менеджерів. Саме ці категорії праців­ників сприяють утвердженню підприємства на ринку, успіху в конкурентній боротьбі, втіленню нових ідей та результативних стратегій. Добре підготовлений мене­джер, який володіє широкими знаннями у сфері сучас­ної економіки, основами інформаційних і комп'ютерних технологій, технікою ділового спілкування з вітчизня­ними та зарубіжними партнерами, може забезпечити ус­піх організації, її інноваційний розвиток, сприятливий інвестиційний клімат. Побудоване на засадах сучасного менеджменту управління організацією характеризуєть­ся, з одного боку, стабільністю в отриманні високих еко­номічних, технологічних, соціальних та інших резуль­татів, з іншого — високою динамікою позитивних змін.

Вивчення науки про менеджмент є обов'язковою скла­довою підготовки фахівців економічних спеціальностей в усьому світі. В Україні дисципліни «Менеджмент» (нап­рям підготовки «Економіка і підприємництво») і «Осно­ви менеджменту» (напрям підготовки «Менеджмент») входять у відповідні державні стандарти і є важливим чинником здобуття економічної освіти.

Предметом вивчення науки про менеджмент є:

1. Теоретичні засади управлінської діяльності (закони, за­кономірності, принципи, категорії, механізми, моделі тощо).

2. Практика управління організаціями (підприємст­вами, корпораціями, господарськими товариствами тощо).

3. Проектування систем менеджменту (формування взаємопов'язаних і взаємодіючих управлінських важе­лів, які забезпечують управлінський вплив керуючої сис­теми організації на керовану).

Об'єкт вивчення менеджменту — процес управління виробничо-господарською діяльністю підприємств, кор­порацій, господарських товариств, об'єднань та інших організацій. Дослідження процесу менеджменту, ви­окремлення його етапів дають змогу послідовно ознайо­митись з усіма управлінськими категоріями, виявити взаємозв'язки між ними, зрозуміти характер та особ­ливості здійснення управлінського впливу. Це сприяє фор­муванню в майбутніх економістів та менеджерів управ­лінського мислення, керівних навичок, здатності до прий­няття управлінських рішень.

Отже, суб'єктом вивчення менеджменту є працівни­ки керуючої і керованої систем організації, їх професій­ний та кваліфікаційний рівень, ступінь виконання ни­ми повноважень, обсяги відповідальності, а також взає­мозв'язки в системі менеджменту.

На сучасному етапі розвитку національної економі­ки України використання надбань вітчизняного та зару­біжного менеджменту дасть змогу підприємцям та управ­лінцям забезпечити зростання ефективності діяльності організацій, підвищити якість інституційних та струк­турних змін, сприяти формуванню гнучкості шляхом на­рощення здатності до адаптивності в умовах жорсткої конкуренції.

1.2.Категорії «управління» і «менеджмент»

Термін «менеджмент» в Україні почали використо­вувати на початку 90-х років XX ст., що було зумовлено падінням командно-адміністративної економічної систе­ми і початком інтеграції країни у світовий економічний простір. Поряд із ним застосовується термін «управлін­ня». Однак між цими термінами існує суттєва відмін­ність, тому їх не можна ототожнювати. Управління — це цілеспрямована дія на об'єкт з метою змінити його стан або поведінку у зв'язку зі зміною обставин. Управ­ляти можна технічними системами, комп'ютерними ме­режами, автомобілем, конвеєром, літаком, людьми то­що. Менеджмент є різновидом управління, який стосу ється лише управління людьми (працівниками, колек­тивами працівників, групами, організацією тощо).

Менеджментцілеспрямований вплив на колектив працівників або окремих виконавців з метою виконання поставлених завдань та досягнення визначених цілей.

На рис. 1.1 показано співвідношення між поняттями «управління» та «менеджмент».



Рис. 1.1. Співвідношення між поняттями «управління» та «менеджмент"

Феномен менеджменту викликав зацікавлення пред­ставників багатьох наук і професій. Нині у світі існує понад п'ятдесят визначень поняття «менеджмент». В його основі лежить англійське дієслово «іо тапа@е» — керу­вати, яке походить від латинського «тапиз» — рука. Парадигми менеджменту дають різнобічне трактування цього поняття і його ролі у виробничо-господарській ді­яльності. Наприклад, Оксфордський словник англійсь­кої мови дає такі його тлумачення:

1) Менеджмент — це спосіб та манера спілкування з людьми (працівниками).

2) Менеджмент — це влада та мистецтво керівництва.

3) Менеджмент — це вміння й адміністративні навич­ки організовувати ефективну роботу апарату (служб пра­цівників).

4) Менеджмент — це органи управління, адміністра­тивні одиниці, служби і підрозділи.

Нерідко менеджмент трактується як сукупність прин­ципів, методів, засобів, функцій і форм управління ор­ганізаціями, установами з метою реалізації стратегіч­них планів, досягнення ефективності виробництва і збіль­шення прибутку.

З функціонального погляду менеджмент — це про­цес планування, організування, мотивування, контролю­вання та регулювання, покликаний забезпечити форму­вання та досягнення цілей організацій (підприємств, то­вариств, банків, асоціацій та їх підрозділів).

За напрямами реалізації функцій менеджмент поді­ляють на такі види:

— виробничий менеджмент — управлінський процес, спрямований на формування комплексної системи вироб­ництва на засадах оптимального використання ресурсів з метою забезпечення необхідного рівня прибутковості;

— фінансовий менеджмент — управлінський процес, спрямований на формування системи залучення, ефек­тивного розподілу та використання фінансових ресурсів організації;

— маркетинг — управлінський процес, спрямований на задоволення потреб споживачів шляхом створення про­позиції товарів і послуг, які мають матеріальну і спожив­чу цінність.

Український економіст Валерій Терещенко зазначає, що менеджеризм (менеджмент) як американська теорія управління зміщує акцент з правових питань у галузь со­ціології, суспільних відносин, людських стосунків, психо­фізіології праці, психотехніки, колективної психології. Ме­неджерів розглядають як розпорядників економічного жит­тя суспільства. Економісти Олег Білоус та Євген Панченко вказують на те, що менеджмент забезпечує реалізацію ме­ти підприємства — задоволення соціальних потреб через ринок, виробництво товарів або надання послуг.

У менеджменті основними є такі категорії: «органі­зації», «функції управління», «рівні управління», «ме­тоди менеджменту», «стилі керівництва», «комунікації», «управлінські рішення» тощо.

1.3. Методи дослідження у менеджменті

З метою з'ясування тенденцій розвитку, законів і прин­ципів менеджменту застосовують різноманітні методи дос­лідження.

1. Діалектичний метод. Вивчає явища в розвитку, а саме — взаємозумовлений і суперечливий розвиток явищ дійсності.

2. Конкретно-історичний метод. Передбачає вивчен­ня досліджуваного явища в розвитку з урахуванням при­чин, умов і чинників, які зумовили зміни, тенденції роз­витку явища тощо.

3. Системний метод. Постає як сукупність методо­логічних засобів, процедур, прийомів, спрямованих на дослідження складних об'єктів з урахуванням усіх на­явних взаємозв'язків та динамічних характеристик.

4. Аналітичний метод. Полягає в розчленуванні ці­лого на частини і розгляданні їх як цілого. Використо­вують стосовно складних явищ та об'єктів.

5. Балансовий метод. Використовують для вимірю­вання впливу чинників на узагальнюючий показник. У його основі складання балансів, які є аналітичною фор­мою порівняння планових і звітних показників, надхо­джень і витрат, активів і пасивів. Цей метод дає змогу проаналізувати відповідність показників у вартісних і кількісних величинах, виявити відхилення та причини, які зумовили такий стан речей.

6. Методи моделювання (вербального, фізичного, ана­логового, математичного). Застосовують їх за умови, ко­ли неможливо через складність взаємозв'язків досліди­ти розвиток об'єкта під впливом різноманітних чинни­ків. У таких ситуаціях ефективні імітаційні моделі, які мають бути адекватними та максимально наближеними до особливостей об'єкта і реалій його буття.

7. Експертні методи. Їх використовують за умови, коли неможливо кількісно визначити певні параметри. До них належать органолептичні методи, тобто визна­чення в кількісній формі результатів суб'єктивного сприй­няття спеціалістами (експертами) ознак чи властивостей оцінюваного явища.

8. Економіко-математичні методи. До них відносять методи вивчення випадкових або ймовірнісних явищ. Завдяки їм виявляють закономірності серед випадково­стей. До цієї групи належать методи елементарної ма­тематики (диференційне, інтегральне та варіаційне об­числення); методи математичного аналізу (вивчення одномірних та багатомірних статистичних залежностей); ме­тоди математичної статистики (виробничі функції, між­галузевий баланс тощо); економетричні методи (лінійне, нелінійне, блочне, динамічне програмування); методи ма­тематичного програмування (метод випуклого програму­вання, сіткове програмування, управління запасами тощо);

методи економічної кібернетики (системний аналіз, іміта­ційні методи); методи теорії ймовірностей та ін.

9. Соціологічні методи (анкетування, інтерв'ювання, тестування). Ґрунтуються на соціологічних опитуваннях вибірки цільових респондентів.

Для розширення пізнавальних, дослідницьких мож­ливостей доцільно інтегрувати всі методи, що сприятиме формуванню комплексного бачення сутності, розвитку взаємозв'язків між основними категоріями менеджменту.

1.4. Менеджери та підприємці

Однією з центральних фігур сучасного менеджменту є менеджер.

Менеджер — управлінець ринкової орієнтації, який активно впро­ваджує ефективні ідеї господарювання, нововведення та досягнен­ня науково-технічного прогресу, виважено враховує зміни у міжна­родних відносинах, своєчасно впливає на кон'юнктуру і динаміку по­питу та пропозиції, вміло перебудовує виробничо-господарську діяльність з урахуванням вимог ринку.

Ролі менеджерів. Американський економіст Мінцберг виділив десять управлінських ролей (видів діяльності), які об'єднав у три групи.

1. Міжособистісні ролі:

— головний керівник;

— лідер;

— ланка, яка зв'язує із зовнішніми організаціями та особами.

2. Інформаційні ролі:

— приймач інформації (внутрішньої та зовнішньої);

— розповсюджувач інформації;

— представник (при зовнішніх контактах організації).

3. Ролі, пов'язані з прийняттям рішень:

— підприємець, який веде пошук можливостей удоско­налення організації;

— ліквідатор порушень у діяльності організації;

— розповсюджувач ресурсів;

— відповідальний за переговори, які веде організація. Кожен менеджер виконує всі ролі. Однак їх значу­щість визначається конкретними посадами управлінців.

Сучасний менеджер повинен володіти багатьма важ­ливими для його успішного професійного функціонуван­ня якостями, які можна звести до чотирьох основних груп.

1. Професійно-ділові: високий професіоналізм; здатність генерувати корисні ідеї, приймати нестандартні управ­лінські рішення та нести відповідальність за них; праг­нення до професійного зростання; підприємливість; авто­ритетність; здатність до інновацій та розумного ризику;

уміння здійснювати антикризове управління тощо.

2. Адміністративно-організаційні: оперативність;

уміння здійснювати стратегічний і тактичний контроль;

уміння залежно від ситуації змінювати стиль управлінсь­кої діяльності; уміння розробляти довгострокові програ­ми й організовувати їх реалізацію; здатність стимулю­вати ініціативу; послідовність у своїх діях; уміння доводити справу до кінця; інтернальність (усвідомлення, що від нього залежить успіх справи); внутрішній контроль;

уміння формувати єдину команду, використовувати знан­ня підлеглих; усвідомлення меж своєї влади; здатність де­легувати повноваження; уміння організовувати час тощо.

3. Соціально-психологічні: психологічна компетент­ність; управлінська культура; розум; культура ділового спілкування; прагнення до лідерства і влади; уміння ке­рувати своєю поведінкою і регулювати свій психічний стан; колегіальність; толерантність; оптимізм; екстравертність (спрямованість зусиль, енергії на зовнішній світ); уміння керувати конфліктами; чітко висловлюва­ти свої думки та публічно виступати; інтелектуальність;

здатність оптимізувати соціально-психологічний клімат у колективі, створювати психологічний комфорт; емо­ційна стійкість та стресостійкість; почуття гумору; умін­ня створювати та підтримувати свій імідж тощо.

4. Моральні: патріотизм; національна свідомість; дер­жавницька позиція; інтелігентність; людяність; поряд­ність; почуття обов'язку; громадянська позиція; готов­ність допомагати людям; чесність; повага до гідності лю­дей тощо.

Завдання підприємців. Окрім менеджера, в ринко­вій економіці надзвичайно важливу роль відіграє ще од­на ключова фігура — підприємець. Підприємництво за своєю сутністю є основним механізмом здійснення струк­турних змін в економіці, забезпечення економічного зростання, формування заново створеного капіталу, за­безпечення результативної інноваційної та інвестицій­ної діяльності тощо.

Підприємець — людина, яка готова йти на ризик, нововведення, новаторство, зміни в організації; регулює процес створення нового; несе фінансову, моральну та соціальну відповідальність; отри­мує грошовий дохід та задоволення від досягнень; розвиває власну справу на засадах вкладення додаткових фінансових коштів (своїх та позичених) і залучення матеріальних цінностей

Кардинальна відмінність між підприємцем та мене­джером полягає в тому, що підприємець генерує ідею (наприклад, створення хлібопекарні), реалізовує її за влас­ні або позичені кошти (засновує підприємство з випі­кання хліба, фінансує ввесь процес) та наймає менедже­ра для керівної роботи, який здійснює управління ство­реною підприємцем організацією. Відмінності між менеджером та підприємцем відображені у табл. 1.1.


Таблиця 1.1

Відмінності між менеджером та підприємцем

Ознаки


Характерні особливості


Менеджер


Підприємець


1. Формальний статус


Є найманою робочою силою, залученою на певних умовах для здійснення управлінської

ДІЯЛЬНОСТІ


Започатковує певну справу, відкриває підприємство, виступає в ролі власника, інвестора, засновника тощо, який викорис товує свої або позичені кошти та інші ресурси


2 Виробниче господарська орієнтація


Зорієнтований на виконання плану і досягнення ефективності наявних у його розпорядженні ресурсів


Зорієнтований на пошук нових можливостей


3 Здійснення задуманого


Приймає рішення та забезпечує його виконання


Ризикує, тобто може замінити ідею, яка виявилася нежиттєздатною


4 Залучення ресурсів


Залучає ресурси з метою забезпечення роботи підрозділів, тому зацікавлений у їх нагромадженні


Залучає ресурси для досягнення визначеної мети, виявляє гнучкість, використовує оренду, кредит, лізинг тощо


5 Матеріальні інтереси


Отримує за свою роботу заробітну плату


Є власником або розпорядником ресурсів і майна організації, бере участь у прибутках, отримує дивіденди


6 Ставлення до побудови організації


Використовує організаційну структуру управління, яка склалась, і має ієрархічну природу


Надає перевагу горизонтальним органі заційним структурам, які опираються на неформальні зв'язки



Певною мірою ролі менеджера і підприємця можуть збігатися. Так, підприємець, який започаткував нове підпри­ємство, може його очолити, тобто стати менеджером. А ме­неджер може відкрити власну справу й стати підприємцем. Але такий збіг ролей менеджера і підприємця можливий тільки тимчасово, оскільки через певний час функції пра­цівників конкретизуються, і вони займуть відповідні пози­ції в організації. Тривале поєднання ролей «підприємець-менеджер» можливе тільки на невеликих підприємствах.

1.5. Рівні управління

Об'єктивність процесів управління передбачає поділ управлінської праці. З огляду на його спрямування виок­ремлюють горизонтальний (призначення конкретних ме­неджерів для керівництва підрозділами) і вертикальний (координація управлінської роботи) види поділу.

Наслідком вертикального поділу є створення рівнів управління. Американський соціолог Толкотт Парсонс (1902—1979) називає три рівні управління:

— технічний;

— управлінський;

— інституційний.

Цим рівням відповідають три групи менеджерів (ке­рівників):

— керівники низової ланки (операційні управлінці);

— керівники середньої ланки;

— керівники вищої ланки.

Форма піраміди (рис. 1.2) демонструє взаємозалеж­ність рівнів управління та чисельності управлінців. У табл. 1.2 наведено характеристику представників трьох рівнів управління та визначено їхні пріоритетні функції.

Рис. 1.2. Графічне зображення рівнів управління

Поділ управлінської праці за вертикаллю та горизон­таллю є передумовою формування ефективної органі­заційної структури управління. Цей процес забезпечує чітку ієрархію, спеціалізацію управлінської праці, функ­ціональний розподіл, що сприяє зростанню ефективнос­ті системи менеджменту організації. Збільшення чи змен­шення кількості рівнів управління спричинить знижен­ня ефективності менеджменту в організації.

Таблиця 1.2

Характеристика рівнів управління




Рівні управління


Представники рівнів управління


Функції представників рівнів управління


Інституцій ний рівень


Директор, заступники директора; президент, віце-президенти; ректор, проректори та ін.


Забезпечують інтереси і потреби власників, здійснюють стратегічне і загальне керівництво, виробляють політику організації


Управлінський рівень


Завідувач відділом, декан, начальник цеху, начальник відділу тощо


Забезпечують реалізацію політики функціонування організації, розробленої вищим керівництвом, відповідають за доведення деталізованих завдань до підрозділів та їх виконання


Технічний рівень


Майстер, начальник виробничої дільниці, завідувач бюро, завідувач кафедри, старший продавець тощо


Відповідають за донесення поставлених завдань до безпосередніх виконавців та ефективність їх виконання



1.6. Закони, закономірності та принципи менеджменту


У процесі розвитку менеджменту сформувалися певні норми управління організаціями — закони, закономір­ності та принципи. Їх інтегрування є стрижнем науки про управління працівниками.

Закони менеджменту. В управлінській діяльності ви­користовують сталі та незаперечні норми управління ор­ганізаціями, тобто закони менеджменту:

1. Закон спеціалізації управління. Передбачає розпо­діл управлінської діяльності на засадах застосування конкретних функцій менеджменту і таких категорій, як повноваження, компетентність, відповідальність тощо.

2. Закон інтеграції управління. Спрямований на до­сягнення єдності зусиль усіх підрозділів, служб, праців­ників для виконання завдань організації сування правил, процедур ієрархії упр тих зв'язків, стилів керівництва.

3. Закон оптимального поєднання централізації управління. Покликан тимальний рівень делегування вищим чим рівням своїх повноважень з метою досягнення висо­ких результатів і сприятливого психологічного клімату в організації.

4. Закон демократизації управління. Акцентує увагу на участі працівників в управлінських процесах, забез­печенні двостороннього спілкування, розвитку особистих і професійних якостей підлеглих тощо.

5. Закон економії часу в управлінні. Спрямований на підвищення ефективності управлінської праці, зменшен­ня трудомісткості через впровадження передових мето­дів і прийомів праці.

6. Закон пропорційного розвитку систем управління. Передбачає послідовну та перманентну (постійну) ево­люцію всіх управлінських систем організації (виробни­чої, фінансової, соціальної, інформаційної тощо).

Закономірності менеджменту. Об'єктивні, стійкі, за­гальні та повторювальні зв'язки між явищами, процеса­ми, категоріями менеджменту є закономірностями ме­неджменту. Відповідно до цього в менеджменті виділя­ють такі закономірності:

— процесу менеджменту;

— функцій та методів менеджменту;

— управлінських рішень;

— керуючої та керованої систем організації;

— внутрішнього та зовнішнього середовища організації;

— розвитку менеджменту тощо.

Принципи менеджменту. Важливу роль в управлін­ській діяльності відіграють принципи менеджменту, які на засадах застосування законів і закономірностей мене­джменту відображають прикладний характер управління організаціями.

1. Цілеспрямованість. Відповідно до цього принципу будь-яка діяльність в організації повинна спрямовува­тися на досягнення конкретних виробничо-господарських цілей та виконання поставлених завдань.

2. Урахування потреб та інтересів. Покликаний задо­вольняти потреби та інтереси працівників з метою досягнен­ня цілей організації на засадах застосування мотивування.

3. Ієрархічність. Передбачає розташування управлін­ських посад в організаційній структурі від найнижчого рівня управління до найвищого.

4. Взаємозалежність. Згідно з ним кожна організація складається із взаємозалежних внутрішніх змінних (цілі, структура, технологія, працівники, завдання, ресурси). При цьому фактори зовнішнього середовища постійно впливають на організацію (відповідно і на її внутрішнє середовище) та викликають відповідну реакцію з її боку.

5. Динамічна рівновага. Передбачає безперервний роз­виток організації та утримання загальної рівноваги на кожному етапі цього розвитку.

6. Економічність. Формує засади функціонування ор­ганізації щодо збалансованості витрат, надходжень то­що, забезпечує розвиток бюджетних відносин.

7. Активізація. Спонукає організацію до діяльності, постійного розвитку, впровадження інновацій та ін.

8. Системність. Відповідно до цього принципу орга­нізація розглядається як відкрита система, що склада­ється із взаємодіючих та взаємопов'язаних елементів.

9. Єдиновладдя. Передбачає наявність єдиного відпові­дального центру, який здійснює керівництво та координа­цію діяльності організації з метою досягнення її цілей.

Усі принципи менеджменту взаємопов'язані. Відмо­ва від якогось із них або недостатнє їх врахування в управлінській діяльності знижує якість управлінських рішень та ефективність менеджменту.

Закони, закономірності та принципи менеджменту формують засади сучасної управлінської науки. Власне протягом історичного розвитку менеджменту бачення та тлумачення основних норм та засад управління постій­но змінювались.