Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах півдня україни
| Вид материала | Документы |
- З м І с т вступ, 747.21kb.
- Удк 581. 1: 631. 811: 631. 445, 23.49kb.
- Загальні відомості про дошкільну освіту, 53.73kb.
- 12 квітня 2011 р, 268.71kb.
- Гринчак М. О. Благодійна діяльність промисловців Півдня України у другій половині ХІХ, 308.85kb.
- Державна інформаційна політика. Основні напрями, 214.08kb.
- Донецька обласна державна адміністрація Відділ у справах національностей управління, 4277.56kb.
- Устатті аналізуються структурні зміни, які відбулися за останні роки в економіці Півдня, 187.88kb.
- Арістова І. В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти, 4500.72kb.
- Закон україни, 899.36kb.
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
1. Бичко А., Бичко І. Феномен української інтелігенції (спроба екзистенціального дослідження). – Київ: Друкарня ПЗЗ, 1995. – 136 с.
2. Вейль Сімона. Укорінення. Лист до клірика: Пер. з фр. – К.: «Д. Л», 1998. – 298 с.
3. Кримський С. Уособлення як шлях самотворення людини // Філософсько-антропологічні читання’95. – Київ: Інститут філософії НАН України, 1996. – Вип. 1. –С. 37–46.
4. Крымский С. Б. Философия как путь человечности и надежды. – Київ: Курс, 2000. – 308 с.
5. Кульчицький О. Основи філософії і філософічних наук. – Мюнхен. – Львів: УВУ, 1995. – 164 с.
6. Лисяк-Рудницький І. Україна між Сходом і Заходом // Історія філософії України. Хрестоматія. – К.: Либідь, 1993. – С. 511–520.
7. Хёсле В. Кризис индивидуальной и коллективной идентичности // Вопросы философии, 1994. – № 10. – С. 112–123.
8. Храмова В. До проблеми української ментальності // Українська душа. – Київ: Фенікс, 1992. – С. 3–36.
9. Цимбал Т. Буттєвісне укорінення людини. – Київ: НПУ імені М. Драгоманова, 2005. – 198 с.
10. Янів В. Нариси до історії української етнопсихології. – Мюнхен: УВУ, 1993. – 217 с.
СЕКЦІЯ 2. ЕТНІЧНІ ГРУПИ РЕГІОНУ
О. С. Александрова
ЕТНІЧНІ ПРОЦЕСИ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ: КОНФЛІКТ ЧИ ВЗАЄМОДІЯ? (СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ СУЧАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ ЕТНОПОЛІТИКИ)
Південь України – досить мозаїчна система, яка об’єднує в собі більше 100 народностей. Діалог цих народностей, що є носіями багатьох культур проходить різними шляхами: від мирної взаємодії до прикритого або неприкритого конфлікту. В процесі міжетнічної та міжкультурної комунікації неодмінно виникають суперечливі питання в регулюванні яких провідна роль відводиться державі.
Визначимо шість основних груп питань, що необхідно враховувати в процесі сучасної державної етнополітики і проаналізуємо їх на прикладі татарської проблеми в АР Крим. До цього кола питань належать: 1) цивілізаційні; 2) міжконфесійні: 3) інституціональні; 4) політичні; 5) економічні; 6) культурні.
Цивілізаційне питання.
Кримський півострів завжди знаходився на перехресті різних культур і цивілізацій. Політичні події кінця 1980-х–початку 1990-х рр. створили сприятливі умови для початку масової репатріації кримських татар на історичну землю. Крим, таким чином, став місцем зустрічі двох світових цивілізацій: Ісламської і Християнської. Яким шляхом відбудеться розвиток взаємодії цих цивілізацій в новому столітті: шляхом «цивілізаційного зіткнення» чи діалогу і взаємовигідного партнерства?
Якщо розглядати цю проблему в руслі теорії С. Хантінгтона, який провідною цивілізацією вважає західну, прогнозує цивілізаційні конфлікти саме на стиках цивілізацій і аргументує, що не всі цивілізації є придатними для «нового світового устрою», то таким чином слід чекати зіткнень ісламської і православної цивілізації. Заради справедливості, слід зазначити, що більш жорстко і навіть жорстоко завжди конфліктували іслам і католицизм, ніж іслам і слов’янсько-православна цивілізація. Можна сподіватися, що в Криму вдасться уникнути міжцивілізаційних зіткнень.
Однак, аналізуючи процес ісламсько-православної конфронтації влітку–восени 2000 року, а також постійні дрібні конфлікти на півострові, напрошується висновок, що теорія «зіткнення цивілізацій» може справдитися, якщо державна влада, в угоду певним політичним інтересам, не перестане закривати очі на цю проблему.
Міжконфесійне питання.
Кримський півострів є територією з різноманітними конфесіями. Всі конфесії півострова намагаються вирішити міжнаціональні та міжконфесійні відносини шляхом діалогу за допомогою правових норм. В Криму було створено міжконфесійний координаційний центр «Світ – дар Божий», куди увійшли муфтій мусульман Криму, архієпископ Сімферопольський й кримський, представники римо-католицької церкви, лютеранської общини, церкви адвентистів сьомого дня та ін. [3, С. 112].
Однак конфлікти між двома найбільшими конфесіями – ісламською і православною, час од часу, виникають.
У процесі державного регулювання міжконфесійних процесів слід враховувати аспект взаємовідносин кримських мусульман з основними центрами мусульманського світового співтовариства. З причини відсутності достатньої кількості професійного мусульманського духовенства, в Криму діє група духовних діячів-ентузіастів з Туреччини, Саудівської Аравії, ОАЕ, Пакистану, Судану та інших країн. Найбільший обсяг допомоги приходиться на Туреччину. В 2001 році Туреччина готувала для Криму близько 30 осіб ісламського духовенства з числа кримських татар, Судан – 2, Єгипет – 4, Саудівська Аравія – 1. Побудовано і знаходяться в процесі будівництва близько 20 мечетей. Фінансування цього будівництва здійснюється, головним чином, з Туреччини, ОАЕ, Саудівської Аравії [2].
Зауважимо, що за фінансовою допомогою в сфері духовного життя кримських татар може здійснюватися не тільки ідеологічна але й економічна політика країн-донорів на користь власним інтересам, які можуть суперечити інтересам української держави.
Інституціональне питання.
Щодо етнічного відродження кримських татар, мусульманські общини яких складають близько 80% мусульманської релігійної сітки зазначимо, що в Україні відбуваються постійні суперечки між ДУМК (Духовне управління мусульман Криму) та ДУМУ (Духовне управління мусульман України), вони не здатні домовитися про створення єдиного інтегрального центру в Україні. Наявні виражені конфлікти взагалі не на користь мирному співіснуванню мусульманських общин в України.
Політичне питання.
Українська державна влада в цілому відноситься до ісламу як до рівноправної релігії, поряд з іншими релігійними течіями на її території. Держава діє згідно з принципом розділу світської й релігійної влади і не втручається в справи ДУМК. Однак зауважимо, що Меджліс намагається використати ДУМК, та й взагалі іслам у власних політичних цілях. Простежуються передумови процесу політизації ісламу, перетворення його в інструмент політики. Тенденція до ісламізації акцій протесту здійснює негативний вплив на всі етнічні групи населення Криму, закладає фундамент конфліктів у міжетнічні та міжконфесійні відношення [3, С. 113]. Саме тому занадто великий вплив Меджлісу по відношенню до ДУМК виключає можливість конструктивного співробітництва між ісламським духовенством та українською державою.
Проаналізуємо ще один аспект політичної проблеми. Сьогодні Крим став ареною проекції арабо-турецьких протиріч, що існують в мусульманському світі. За період існування Радянського Союзу в кримських татар був порушений процес спадкоємності етнічних традицій і традицій ісламу. Тому зараз кримські татари мають два шляхи розвитку ісламської релігії – арабський й турецький.
Арабська школа ісламу сповідує ідеологію канонічного ісламу. Турецька школа проповідує світський тип ісламу. Духовно ближчою до татар Криму безумовно є турецька школа. Але й арабські країни перераховують чимало коштів на нужди кримських татар.
Отже не тільки лідери кримських татар, але й українська держава вимушена дотримуватися тактики лавірування як у внутрішній етнічній політиці, так і в зовнішній, коли мова йде про співробітництво з країнами арабо-мусульманського світу.
Економічне питання.
Не дивлячись на те, що в останній час як Туреччина, так і арабські країни скоротили питомий рівень фінансування в культурну сферу кримських татар, а також в сферу будівництва, зазначимо, що майже всі матеріальні витрати, що пов’язані з реконструкцією пам’яток ісламської культури, мечетей та ін. несуть на собі ісламські країни. Також благодійні організації часто беруть на себе витрати на будівництво житла для кримських татар, інженерних комунікацій. В 1999 році Всесвітній ісламський банк розвитку, який знаходиться в Саудівській Аравії, перерахував 242 тисячі доларів на створення Ісламського центру в Криму [3, С. 114].
Політика української держави щодо підтримки економічної й соціальної сфери, не говорячи вже про культурну сферу етнічних меншин Криму значно скромніша. Це з самого початку закладає слабкі підвалини механізму державного регулювання етнічних процесів, бо в основу будь-якої політики покладені економічні важелі.
Культурне питання.
Вже згадувався той факт, що Крим можна сприймати як форму спілкування між народами та між культурами. В цьому контексті важливо розглядати комунікацію різних культур Криму в формі діалогу. Діалог дозволяє розглядати різні культури з позицій розкриття їх внутрішнього смислу, розуміння, можливості формування нової культурної спільності в Криму на основі специфічного синтезу створення нового типу культурної цілісності, що є мистецтвом діалогу культур, діалогу людського спілкування [1, С. 128].
В цих умовах формуються нові спеціалісти, освоюються нові професії: ведучі культурологічних програм, психологи, соціологи культури, менеджери спеціалізованих культурних програм та ін. Формування цих спеціалістів повинно стати одним з пріоритетних завдань державної етнонаціональної політики, бо завдяки таким фахівцям можливо здійснювати державну етнополітику на шляху до діалогу.
Отже, в процесі сучасної державної етнополітики важливо враховувати цивілізаційні, міжконфесійні, інституціональні, політичні, економічні, й культурні проблеми для подолання міжетнічних суперечностей, а також суперечностей між етносами і державою. Конструктивне намагання українською державою вирішення цих проблем надасть можливість побудувати відносини між державою і етносами а також між самими етносами на рівноправних, демократичних, цивілізаційних умовах шляхом взаємодії та співробітництва.
СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
1. Белый Л. К. Культура Крыма на рубеже третьего тысячелетия: состояние, проблемы и тенденции развития // Культура народов Причерноморья, 2001. – № 21. – С. 123–128.
2. Крымские репатрианты. Проблемы репатриации. Религиозные. http: // www. repatriate. crimea. com/religions. html.
3. Муратова Э. С. Возрождение ислама в Крыму // Культура народов Причерноморья, 2001. – № 22. – С. 112–115.
Л. В. Афанасьєва, О. О. Павлов
ЧЕСЬКЕ КУЛЬТУРНО-ПРОСВІТНИЦЬКЕ ТОВАРИСТВО ЯК ОСЕРЕДОК ЗБЕРЕЖЕННЯ ЕТНІЧНОЇ САМОІДЕНТИЧНОСТІ
Досягнення людського розуму протягом ХХ століття, приголомшивши світ безліччю відкриттів природничих наук, революційними досягненнями в царині техніки, в галузі медицини, інформаційних технологій – кардинально змінили життя значної частини людства, поліпшуючи добробут, вивільнюючи час і, здавалось би, сприяючи тим самим для розвиткові національних культур та розбудови життя світової спільноти на гуманістичних засадах.
Однак навіть такий потужний стрибок, як те засвідчили не лишень всесвітні гуманітарні катастрофи початку і середини нашого століття, а й найновітніша історія країн з достатньо розвинутою економікою, не обумовлює автоматично власне гуманізації – ні міжсуспільних взаємин, ні реалізації прав Людини в багатьох спільнотах. І тема культури міжлюдських відносин наразі постає не менше актуальною тому, що і на сьогодні існує реальна загроза людству – від проявів нетолерантності, від принципового закоренілого неприйняття та неповаги окремими людьми чи то національними спільнотами – людей інших націй, вірувань, від небажання бачити і поділяти загальнолюдські цінності, які є основою взаєморозуміння, реалізації людиною своїх здібностей та почуттів. Рівень загрози перебігу міждержавних економічних та політичних конфліктів у площині довготривалої міжетнічної чи міжрелігійної ворожнечі лишається невиправдано високим не тільки у слаборозвинених регіонах світу, але навіть на теренах деяких матеріально благополучних країн Європи.
Кожен природний ареал має свої особливості і по-різному впливає на народи. Україну загалом прийнято вважати державою з поліетнічним складом населення, однак її не можна віднести до типових поліетнічних країн тому, що українці (за винятком деяких регіонів) складають більше ¾ населення [2, C. 106].
У випадку нашого дослідження об’єктом є саме один з таких нетипових для України поліетнічний регіон – Приазов’я.
Історичне Північне Приазов’я – це територія, на якій з глибокої давнини відбувалися масштабні історичні події, пов’язані з мешканням і переміщенням багатьох народів. Тут зароджувалися, розвивалися і гинули різні культури, змінювалися історичні епохи.
Безпосереднім вивченням етнокультурних взаємин народів Північного Приазов’я студентська проблемна група МДПУ під керівництвом колективів лабораторій соціологічного дослідження та комплексного краєзнавства займається більше десяти років. Першою спробою висвітлення особливостей етнокультурного життя цих народів стала наукова монографія «Народи Північного Приазов’я» (етнічний склад та особливості побутової культури) [3]. Але на цьому творчий пошук не зупинився. Для більш об’єктивного висвітлення окремих аспектів етнокультурних процесів колектив провів анкетування, результати якого дали змогу виявити особливості етнічного самоусвідомлення населення [1]. Монографія «Етнокультурний ландшафт Північного Приазов’я» стала спробою аналізу цілісної картини етнокультурного буття народів Приазов’я через призму по культурного простору [4].
Важко переоцінити і важливість вивчення етно-психологічних, культурно-побутових, природно-екологічних та інших антропогенетичних обумов ментальності етнічних груп для розуміння різноманітних аспектів соціокультурних взаємовпливів етносів в формуванні спільного вектора і позитивного спрямування соціальної енергії усього українського суспільства.
Саме тому дослідження етнокультурних чинників життя суспільства є таким важливим завданням гуманітарних наук на етапі розбудови та демократизації життя держави. Етнокультурне буття народів України, як історичної складової сьогоднішнього пострадянського простору, стає предметом ґрунтовних наукових досліджень у значній мірі саме тому, що українське суспільство має вирішити проблему поєднання процесу державотворення та поступального розвію етнокультур усіх своїх народів і якомога повніше залучити всі етноси до процесу державного будівництва, перетворюючії багатонаціональність з фактору «слабкості» держави на фактор її сили і могутності. З іншого боку, реальна увага до повнокровного розвитку етнокультурного життя усіх народів України, має засвідчити реальність самих демократичних прагнень держави.
Своєчасність і актуальність наукової зацікавленості тенденціями етнокультурних процесів обумовлюється, насамперед, тим, що етнонаціональне буття є одним з тих державотворчих факторів, що надають державі ознак «вкоріненості» у життєдіяльність нації, етносу – з одному боку, і, водночас, – надають національному поступу яскраво вираженої державницької спрямованості, підносять національні цінності до рівня вседержавних, усенаціональних – з іншого. Це означає, що розробка методології пізнання національної реальності належить до пріоритетних напрямків розвитку сучасної соціальної філософії. І пов’язане воно з тим, що феномен етнічності, як суспільної ознаки людини, не вичерпав себе на шляху до єдності людства і відтак вкрай важливою є філософська переоцінка етнічних «параметрів» людства – єдності та внутрішнього різноманіття.
Предметом же даного дослідження є вивчення процесу переселення чехів як на територію України, так і безпосередньо в наш регіон.
Чехи з’явилися на території нашого краю у 1869 р. Передісторія їх приходу була така. У 1862–64 рр. богемські чехи заснували в Криму (Перекопському повіті) чотири колонії. Оскільки земля виявилася непридатною для землеробства, частина з них отримала дозвіл на нове переселення. Так, на 38-й дільниці Мелітопольського повіту з’явилася колонія Чехоград, яка увійшла до складу Ейгенфельдської волості. При переселенні чехи отримали по 10,5 дес. на душу.
Розвиток капіталізму в Чехії у середині XIX ст. і пов’язане з цим соціальне розшарування селянства та розорення обезземеленої його частини викликали масову еміграцію чехів в інші країни. Багато чеських емігрантів з’являється в Росії. Перші чеські колонії виникли на Україні уже після скасування кріпосництва. Вони з’явилися в середині 60-х років XIX ст. на Волині (Людгардовка), на півдні Подільської губернії (Чеховка), в Криму (Табор, Богемка, Царевич), поблизу Мелітополя (Чехоград). Особливо багато чеських колоній виникло у волинській губернії в кінці 60-х–на початку 70-х років XIX ст.
В той час як перші чеські переселенці (на півдні України та в Криму) одержали від царського уряду офіційний дозвіл заснувати колонії, переселення чехів кінця 60-х років XIX ст. на Волинь мало до певної міри стихійний характер. Кілька ділків організували в Рівно приватну компанію по переселенню чехів на Волинь, її представники провели відповідну агітацію в Чехії і навесні 1868 р. півтора десятки уповноважених прибули до Рівного. Вони купили через компанію поміщицькі володіння в Рівненському та Дубнівському повітах, і вже на кінець літа сюди прибуло багато чеських сімей. Серед переселенців переважала біднота.
У 1870 р. спеціальною урядовою постановою чехам Волині було дозволено приймати російське підданство із звільненням їх на п’ять років від сплати податків та відбування військової служби. Чехів записували переважно до селянського стану і підпорядковували загальному для всіх станів місцевому управлінню. Чехи на свій розсуд могли або зараховувати себе до вже існуючих селянських общин і волостей, або утворювати свої окремі общини і волості, їм також гарантувалася свобода віросповідання.
Більшість земельних ділянок була куплена чехами у польських поміщиків. Наприклад, вихідці з Богемії у 1870–1872 рр. купили у польських поміщиків понад 20 тис. десятин землі. Причому від сплати мит при проведенні всіх актів по переходу до них маєтків і земель від польських землевласників чехи були звільнені.
На першому етапі колонізації, тобто на початку 60-х років XIX ст., утворилося чотири чеські волості: Рівненська, Дубнівська, Луцька і Купичевська, до складу яких увійшли як окремі чеські селища, так і українсько-чеські села. Переселенців, які пізніше прибули до Житомирського, Овруцького, Новоград-Волинського повітів, вже не виділяли в окремі волості, а зараховували до українських селянських волостей, що зближувало обидва народи, сприяло встановленню між ними тісніших зв'язків. Найбільші поселення чехів в Україні були засновані у Лубенському, Рівненському, Луцькому і Острозькому повітах Волинської губернії, їх поява пов’язана з масовою еміграцією чехів у Росію наприкінці 60-х–на початку 70-х років XIX ст., після скасування кріпацтва. Царський уряд, зацікавлений у більш інтенсивному розвитку продуктивних сил заохочував переселення чехів різними пільгами: вони звільнялися від податків і військової повинності, мали право на адміністративне самоврядування та ін.
На початку колонізації було утворено чотири чеські волості. Рівненська, Лубенська, Луцька і Купичевська, до складу яких увійшли як окремі чеські села, так і чесько-українські. Згодом з’являються чеські села на півдні Поділля (Чехівка), у Криму (Табор, Богемка, Царевич) і у Приазов'ї (Новгородківка). Нині чехів в Україні – 9,1 тис. чоловік.
Чеське культурно-просвітнє товариство «Чехоград» утворене 28 червня 1990 р. як відділення республіканського чехословацького культурно-просвітнього товариства ім. Я. А. Коменського.
13 червня 1992 року наказом Мелітопольського райвиконкому товариство зареєстроване як громадська організація у зв’язку з припиненням членства в республіканському товаристві.
Нині чеське культурно-просвітнє товариство «Чехоград» являє собою громадську організацію.
Головна мета товариства – культурно-просвітницька діяльність, збереження чеських національних традицій, розвиток чеської мови у селі Новгородківка (Чехоград).
Вже в перший рік існування при товаристві було створено фольклорний ансамбль «Чехоградська гудба», який 1995 року отримав звання народного ансамблю чеської пісні. Ансамбль неодноразово виступав і виступає на всеукраїнських фестивалях, є учасником телевізійних програм республіканського й регіонального телебачення, заслужено став трикратним лауреатом міжнародного фестивалю «Краянські дні» у м. Рожнов (Чехія) у 1995, 1997, 1999 роках.
Голова чеського культурно-просвітнього товариства «Чехоград» – Володимир Дворжак.
Національно-культурне товариство «Богемія» було засноване і зареєстроване 3.07.1992 р. в місті Мелітополь. Першим головою «Богемії» був Віктор Мохов. З лютого 2000 р. товариство очолив Володимир Швігл.
Члени товариства збирають матеріали, документи, архівні дані, присвячені історії чеської еміграції на Мелітопольщині, експонати для музею.
Члени товариства постійно проводять традиційні чеські свята, вечорниці та бесіди. «Богемія» активно співпрацює з міськими та обласними владами, результатом чого є спільне проведення міських регіональних та обласних свят.
Сьогодні «Богемія» тісно співпрацює з різними періодичними виданнями Мелітополя та Запоріжжя, місцевими радіостанціями та телебаченням з метою відродження та популяризації чеської культури в нашому регіоні.
Національне товариство «Богемія» співпрацює з посольством Чехії в Україні, чеським комітетом по зв'язкам з діаспорою. Міністерством закордонних справ Чехії та гуманітарним центром «Прага». В рамках державної акції з вивчення чеської мови в Чехії організовані курси для закордонних представників чеської національності.
На базі товариства «Богемія» з 1994 р. під керівництвом Л. Крузмана діє фольклорний ансамбль. Ансамбль отримав звання народного колективу. З творчістю «Богемії» знайомі не тільки мешканці Мелітополя та Мелітопольського району. Їх виступи бачили в багатьох містах України та Чехії. Це виступи на всеукраїнських фестивалях «Ми – українські» (Приморськ), «Всі ми діти твої, Україно» і «Плес–2000» (Київ), Дні чеської культури (Ялта), міжнародних фольклорних фестивалях «Краянські дні – Рожновські святкування» (Рожнов), «Шумперк–97» і «Шумперк–2000» (Шумперк).
Однак на цьому науковий пошук не зупиниться. В подальших дослідженнях головна увага буде звертатись на використання біографічного методу дослідження «життєвого світу» повсякдення, процесів, що відбуваються у внутрішньому світі особистості.