Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах півдня україни

Вид материала

Документы

Содержание Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України. Від механіко-технічного училища до національного ВНЗ Vi всеукраїнської науково-практичної конференції Список джерел та літератури Вихідці з німецьких земель на теренах сучасної україни Список джерел та літератури Сучасна історіографія етноконфліктології Список джерел та літератури Міграції з країн, що розвиваються та їх вплив на формування етнічної структури півдня україни Етнос і цивілізація в органіцистській трактовці м. данилевського Список джерел та літератури Місце і роль народу в етнічній структурі суспільства Список джерел та літератури Культурний розвиток національних меншин Список джерел та літератури Етнографічні скарби запоріжжя: з досвіду виставкової діяльності обласного краєзнавчого музею Секція 1. теоретичні проблеми етнокультурознавства Список джерел та літератури Проблеми співвідношення релігійного i національного в українському суспільстві Список джерел та літератури ... Полное содержание

Подобный материал:

• З м І с т вступ, 747.21kb.
• Удк 581. 1: 631. 811: 631. 445, 23.49kb.
• Загальні відомості про дошкільну освіту, 53.73kb.
• 12 квітня 2011 р, 268.71kb.
• Гринчак М. О. Благодійна діяльність промисловців Півдня України у другій половині ХІХ, 308.85kb.
• Державна інформаційна політика. Основні напрями, 214.08kb.
• Донецька обласна державна адміністрація Відділ у справах національностей управління, 4277.56kb.
• Устатті аналізуються структурні зміни, які відбулися за останні роки в економіці Півдня, 187.88kb.
• Арістова І. В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти, 4500.72kb.
• Закон україни, 899.36kb.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ У СПРАВАХ

НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ ТА МІГРАЦІЇ

ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНИХ І ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИХ

ДОСЛІДЖЕНЬ НАН УКРАЇНИ

ЗАПОРІЗЬКА ОБЛАСНА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ


ДЕРЖАВНА ЕТНОНАЦІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА:

ПРАВОВИЙ ТА КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТИ

В УМОВАХ ПІВДНЯ УКРАЇНИ


Збірник наукових праць

VI Всеукраїнської науково-практичної конференції

6–8 жовтня 2005 року, м. Запоріжжя


Під загальною редакцією М. В. Дєдкова


Запоріжжя

2005

ББК	63.5 (4 Укр)
	Д 36
УДК	94 (477.7) «1801/2004»

Рекомендовано до видання Вченою радою Запорізького національного технічного університету (протокол № 3 від 05.12.2005 р.)


Упорядники Дєдков М. В., Спудка І. М.


Редакційна колегія:

Дєдков М. В., канд. іст. наук, доцент, декан гуманітарного факультету, зав. кафедри українознавства Запорізького національного технічного університету (голова)

Іващенко Ю. В., канд. іст. наук, професор кафедри українознавства Запорізького національного технічного університету

Котигоренко В. О., д-р. політ. наук, головний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України

Кудряченко А. І., д-р. іст. наук, професор, декан факультету ІПК Державної служби зайнятості

Шаповалов Г. І., д-р. іст. наук, професор кафедри українознавства Запорізького національного технічного університету




Тези доповідей опубліковані в редакції авторів, які несуть відповідальність за його форму і зміст.

Д 36	Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України. Збірник наукових праць VI Всеукраїнської науково-практичної конференції 6–8 жовтня 2005 року / Під заг. ред. М. В. Дєдкова. – Запоріжжя: Облдержадміністрація, ЗНТУ, 2005. – 284с. ISBN 966-7809-58-7 Збірник наукових праць містить статті та повідомлення науковців з теоретичних проблем етнокультурознавства, правових аспектів державної етнополітики, історії та сучасності етнічних груп регіону, мовної політики і освіти, інтернаціонального та національного в умовах Півдня України. Видання розраховане на вчених, викладачів вищих навчальних закладів, аспірантів і студентів. ББК 63.5 (4 Укр)
ISBN 966-7809-58-7		 Запорізький національний технічний університет (ЗНТУ), 2005

ЗМІСТ



О. А. Зайковська


ВІТАЛЬНЕ СЛОВО

ЗАСТУПНИКА ГОЛОВИ ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ

НА ВІДКРИТТІ VI ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ НАУКОВО-ПРАКТИЧНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ

«ДЕРЖАВНА ЕТНОНАЦІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА: ПРАВОВИЙ ТА КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТИ В УМОВАХ ПІВДНЯ УКРАЇНИ»


Добрий день, шановні друзі!


Щиро вітаю з нагоди початку роботи учасників VI Всеукраїнської науково-практичної конференції «Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України».

Реалії сьогодення вочевидь засвідчують зростання динаміки суспільно-політичних процесів в Україні. Це пов’язане з багатьма чинниками, зокрема становлення громадянського суспільства. Все більш помітними стають процеси, які мають місце у суспільно-політичній сфері, зокрема зростає роль політичних партій, рухів та громадських організацій. Все це вимагає зосередження уваги влади на політико-правовій та культурно-просвітницькій сферах, застосування принципово нових технологій у здійсненні внутрішньої та зовнішньої політики у цьому напрямку.

Важливою складовою роботи Запорізької обласної державної адміністрації є узгодження дій влади з недержавними громадськими організаціями, в тому числі з громадськими організаціями національних меншин нашого регіону.

Сьогодні в мирі і злагоді на Запорізькій землі живуть за останнім переписом населення представники понад 130 національностей та народностей. Вони об’єднані більш як у 50 національно-культурних товариств.

Зміцненню традицій міжнаціональної злагоди в регіоні сприяє реалізація Концепції взаємодії між облдержадміністрацією та національними громадами краю, основними принципами якої є: взаєморозуміння, взаємопідтримка, постійний конструктивний діалог.

Дієвим інструментом досягнення міжнаціонального порозуміння є діяльність Координаційної ради представників національно-культурних товариств при облдержадміністрації, яка відповідно розпорядження голови облдержадміністрації буде проводитися під патронатом управління культури і туризму облдержадміністрації. Таким чином ми враховуємо думки громадськості щодо реалізації державної етнополітики.

Діяльність облдержадміністрації та національно-культурних товариств області у сфері національних відносин ось уже тривалий час базується на сучасних наукових дослідженнях, які забезпечуються науковим потенціалом нашого регіону. Це дозволяє виробити по відношенню до національних груп, які мешкають в Запорізькій області, науково вивірену політику. Яскравим прикладом цієї плідної співпраці може служити проведення уже шостої Всеукраїнської науково-практичної конференції: «Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах півдня України».

Отже вітаю, шановне зібрання, з відкриттям традиційної Всеукраїнської науково-практичної конференції з проблем етнонаціональної політики та бажаю вам плідної роботи. Сподіваюся на нашу співпрацю у подальшому.


С. Б. Бєліков


ВІТАЛЬНЕ СЛОВО

РЕКТОРА ЗАПОРІЗЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ТЕХНІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ, АКАДЕМІКА АКАДЕМІЇ НАУК ВИЩОЇ ШКОЛИ УКРАЇНИ, ДОКТОРА ТЕХНІЧНИХ НАУК, ПРОФЕСОРА, ЗАСЛУЖЕНОГО ПРАЦІВНИКА ОСВІТИ УКРАЇНИ


Від механіко-технічного училища до національного ВНЗ


Запорізький національний технічний університет веде свій родовід з листопада 1900 року – від часу створення в м. Олександрівську (нині м. Запоріжжя) механіко-технічного училища. У виступі на відкритті училища його перший директор Д. М. Поддерьогін сказав: «Єдина умова успіху в конкуренції, а вона в промисловості безперервно зростає, полягає в тому, щоб технік володів не тільки знанням та майстерністю, а також волею, енергією і чесністю... Необхідна моральність вищого роду, щоб людина не тільки в ім’я зрозумілої конкуренції зберігала гідність своєї професії, своєї фірми, але щоб вона була здатна жертвувати на благо наступних поколінь».

Ці побажання і сьогодні не втратили своєї актуальності.

ЗНТУ сьогодні – це 5 інститутів, 11 факультетів, 44 кафедри, в тому числі військової підготовки, 9 навчально-лабораторних корпусів, бібліотека з книжковим фондом понад мільйон примірників та залами електронної інформації, розвинені інформаційні мережі з виходом до Інтернету, санаторій-профілакторій, медичний центр, оздоровчі здравниці на Дніпрі та Азовському узбережжі, спортивний та харчовий комплекси, потужна адміністративно-господарча частина.

Вже більш як 105 років наш вищий навчальний заклад дає путівку в життя тисячам висококваліфікованих спеціалістів, багато з яких стали лідерами підприємств вітчизняної економіки.

Ми завжди оперативно відгукувалися на потреби підприємств. Серед головних пріоритетів нашого успішного розвитку слід відзначити такі:

– забезпечення промислового регіону висококваліфікованими інженерними кадрами;

– розширення та зміцнення зв’язків з провідними промисловими підприємствами;

– постійне оновлення матеріально-технічної бази навчання;

– підвищення якості освіти, в тому числі покращення мовної підготовки та надання можливості отримання другої вищої освіти;

– формування випускника університету як всебічно розвиненої особистості, патріота незалежної України;

– розвинення міжнародних зв’язків.

Університет готує фахівців з 38 спеціальностей. Зараз в університеті навчається 10 тисяч студентів, з яких майже 6 тисяч – на денній формі.

До складу ЗНТУ входять Запорізький електротехнічний коледж, Запорізький коледж радіоелектроніки та Токмацький механічний технікум.

На факультеті післядипломної освіти здійснюється підготовка та перепідготовка фахівців за спеціальностями: комп’ютерні системи та мережі; програмне забезпечення автоматизованих систем; менеджмент організацій; маркетинг; фінанси.

Особи, які вже мають вищу освіту, а також студенти денної форми навчання мають можливість одержати другу вищу освіту з отриманням відповідного диплому державного зразку.

На факультеті довузівської підготовки здійснюється підготовка майбутніх абітурієнтів до вступу і подальшого навчання в університеті за такими формами: підготовче відділення, дев’ятимісячні, шестимісячні та короткострокові курси, школа вихідного дня, заочна школа.

Ведеться також підготовка іноземних громадян.

Керівники підприємств, підприємці, фізичні особи, студенти п’ятих курсів вищих навчальних закладів, що зацікавлені у підвищенні ефективності свого бізнесу, можуть отримати відповідні знання з менеджменту, маркетингу, ціноутворення, планування, зовнішньоекономічної діяльності, інформаційних технологій, мовної підготовки на навчальному відділенні «Освіта для бізнесу». Тривалість навчання від одного до чотирьох місяців в залежності від обраної програми.

За підсумками навчання слухачі отримують свідоцтва про підвищення кваліфікації загальнодержавного зразку.

Викладацький склад ЗНТУ налічує понад 670 осіб, з яких майже 460 мають наукові ступені і вчені звання, в тому числі 47 докторів наук, професорів. З числа викладачів 25 чоловік обрано дійсними членами і членами-кореспондентами Національної Академії наук і галузевих академій України. 17 осіб мають почесні звання України, лауреатів Державної премії.

В університеті здійснюється підготовка наукових кадрів вищої кваліфікації у аспірантурі і докторантурі відповідно з 23 та 3 спеціальностей. Працюють спеціалізовані вчені ради по захисту кандидатських та докторських дисертацій.

Фонд університетської бібліотеки складає понад один мільйон примірників підручників, навчальних посібників, довідників, наукової та художньої літератури. Відкрито три зали електронної інформації. Є можливість працювати з електронними копіями журналів інформаційного центру ЕВСКО та видавництва Soringer, а також забезпечити зв’язок з провідними бібліотеками світу. Бібліотека університету є науково-методичним центром бібліотек вищих навчальних закладів Запорізької області.

В університеті діють відомі у державі та визнані на світовому рівні наукові школи:

– матеріалознавство і термообробка – заснована у 1945 році професором Натаповим Б. С.; науковий напрям – дослідження, розробка та впровадження в промислове виробництво висококорозійних жароміцних сплавів;

– ливарне виробництво – заснована у 1946 році професором Шульте Ю. А.; науковий напрям – дослідження впливу неметалевих включень на фізико-механічні властивості сталей та сплавів;

– зварювальні процеси і матеріалознавство – заснована у 1964 році професором Поповим В. С.; науковий напрям – дослідження процесів зварювання, газополуменевого і плазмового наплавлення;

– матеріалознавство в машинобудуванні – заснована у 1972 році професором Волчком І. П.; науковий напрям – вивчення механізмів руйнування та підвищення механічних і технологічних властивостей сплавів, що працюють в екстремальних умовах;

– металорізальні процеси в машинобудуванні – заснована у 1984 році професором Внуковим Ю. М.; науковий напрям – підвищення працездатності різального інструменту та впровадження нових технологій;

– високі технології в авіадвигунобудуванні – заснована у 1986 році професором Яценко В. К.; науковий напрям – підвищення працездатності деталей газотурбінних двигунів методами поверхневого пластичного деформування.

Сформовані і розвиваються нові творчі колективи в галузях, зокрема: радіотехніка та кібернетика (науковий керівник професор Піза Д. М.), технічна кібернетика (науковий керівник професор Потапенко Є. М.) тощо.

Наукові проекти є невід’ємною частиною навчального процесу. В їх виконанні беруть участь найбільш талановиті студенти, що у майбутньому можуть стати науковцями та викладачами університету, а матеріали розробок складають оригінальну основу навчальних курсів, що віддзеркалюють особливості сучасної підготовки фахівців.

Міжнародне співробітництво університет здійснює за такими основними напрямками:

– підготовка спеціалістів та науково-педагогічних кадрів для зарубіжних країн;

– співробітництво з закордонними вищими навчальними закладами, в тому числі обмін викладачами і студентами;

– участь у конкурсах, що проводяться різними фондами з метою одержання грантів;

– обмін інформацією про науково-методичні розробки, участь у конференціях, виставках, семінарах, спільні публікації тощо.

Університет має угоди про співробітництво з навчальними закладами та організаціями Бельгії, Білорусі, Болгарії, Великобританії, Греції, Китаю, Німеччини, Польщі, Росії, Франції.

Університет – єдиний у Запорізькому регіоні вищий навчальний заклад, що має кафедру військової підготовки. Функціонування кафедри почалося на початку 60-х років.

Щороку кафедру закінчують близько 300 студентів одночасно з навчанням на 3-му та 4-му курсах денної форми, отримуючи військові спеціальності командирів взводів зв’язку, ракетно-артилерійської та автомобільної служб, інженерів-електронників.

Під час навчання в університеті кожний студент може знайти заняття за бажанням: хорові, музичні та танцювальні ансамблі; студентський театр естрадних мініатюр, щорічно проводиться міжнародний фестиваль «Студентські жарти»; клуб винахідливих та кмітливих; студентський радіовузол; огляди-конкурси художньої самодіяльності факультетів, святкові концерти; участь у різноманітних конкурсах, фестивалях міського, обласного, всеукраїнського, міжнародного рівнів.

До спортивного комплексу університету входять ігровий та гирьовий зали, зала ритмічної гімнастики, два тири, легкоатлетичний манеж. Спортивно-масові заходи проводяться на поруч розташованому стадіоні.

Студенти мають можливість за бажанням займатися різними видами спорту: легка атлетика, баскетбол, гандбол, волейбол, футбол, футзал, ритмічна гімнастика, кульова стрільба, боротьба, настільний теніс, туризм тощо.

Регулярно проводяться спартакіади студентів, викладачів та співробітників.

Особлива гордість університету – збірна команда з аеробіки, яка зусиллями талановитих тренерів-викладачів С. Атаманюк та І. Лепьохіної досягла величезних успіхів на престижних змаганнях різних рівнів: неодноразові чемпіони та володарі Кубку України, переможці міжнародних студентських змагань, учасники чемпіонатів Європи (5-е місце у 2000 році) та світу.

Як провідний вищий навчальний заклад регіону університет надає всебічну навчально-організаційну, методичну та наукову допомогу закладам освіти всіх рівнів акредитації.

На базі університету створено навчальний науково-виробничий комплекс «Запорізький регіональний центр політехнічної освіти», який об’єднує діяльність понад 40 технікумів, коледжів, ліцеїв, гімназій, середніх шкіл Запоріжжя та області.

Конференція «Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України» відбувається в ЗНТУ вже вшосте. Традиція проведення цих конференцій у технічному університеті свідчить про ефективність і результативність наукової роботи не тільки на технічних факультетах, але й на гуманітарному, до складу якого входить кафедра українознавства. Робота конференції відбуватиметься як на пленарних засіданнях, так і на секційних, а також в рамках круглого столу. Бажаю всім учасникам конференції ефективної та результативної роботи, нових наукових здобутків!


І. А. Панькіна


ВІТАЛЬНЕ СЛОВО

В. О. НАЧАЛЬНИКА УПРАВЛІННЯ КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ НА ВІДКРИТТІ

VI ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ НАУКОВО-ПРАКТИЧНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ

«ДЕРЖАВНА ЕТНОНАЦІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА: ПРАВОВИЙ ТА КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТИ В УМОВАХ ПІВДНЯ УКРАЇНИ»


Добрий день, вельмишановне зібрання!


Вітаю учасників VI Всеукраїнської науково-практичної конференції «Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах Півдня України».

Дуже приємно, що так багато людей є небайдужими до проблеми етнонаціональної політики на півдні України. Розпорядженням голови облдержадміністрації управління культури облдержадміністрації реорганізовано в управління культури і туризму облдержадміністрації та покладено обов’язки на виконання завдань щодо реалізації державної політики у сфері міжнаціональних відносин. Основними принципами взаємодії між управлінням культури і туризму облдержадміністрації та національними громадами області залишаться: взаємодопомога і взаємопорозуміння, постійний конструктивний діалог, зміцнення і розвиток міжнаціональної злагоди в регіоні.

У витоків відродження етнічних громад області стояли українці. Саме у Запорізькій письменницькій організації почали збиратися люди інших національностей. Не випадково і символічно, що сьогодні обласну асоціацію національно-культурних товариств області очолює член Національної Спілки письменників України Петро Павлович Ребро.

Що спонукає цих людей займатися цією справою, що їх об’єднує? Це любов до рідної материнської мови та велика синівська любов до своєї батьківщини, прагнення як громадянина, патріота допомогти державі у її становленні.

Завдання держави – зберегти цю любов, об’єднати усіх своїх дітей, бо як сказав поет П. Ребро: «... в Україні багато дітей, та нерідних у неї нема».

Що може сьогодні об’єднати нас усіх? Національна ідея та монолітна політична нація.

Виходячи з цього, спробуємо викреслити найбільш актуальні проблеми сучасного етнополітичного розвитку суспільства, які буде допомагати розв’язувати управління культури облдержадміністрації:

1. Використання поліетнічності українського суспільства, як одного з важливих чинників створення громадянського суспільства.

Об’єднатися можна і слід на ґрунті тих завдань, які є однаковими. Національна ідея це і є спільна основна мета.

2. Формування адекватного європейського законодавства з урахуванням своїх українських особливостей.

Спрямувати соціальну енергію етносів у конструктивне русло розбудови держави можливо завдяки створенню умов для реалізації усіма громадянами своїх політичних, соціально-економічних прав і свобод.

Закладаючи основи правової бази етнонаціональної політики, Україна підписала майже усі міжнародні документи з цих питань, але хто сьогодні може чітко дати означення таких дефініцій як «національні меншини», «корінний народ», «національно-культурна автономія». Законодавча база не має на сьогодні чіткого механізму її реалізації.

3. Формування дійової системи толерантних стосунків у міжетнічній взаємодії.

Незважаючи на досить безконфліктний стан відносин між різними етносами в Україні, ця сфера потребує постійної уваги з державних структур і громадськості, для своєчасного прогнозування і виявлення потенційно-конфліктних ситуацій. Прийняття на законодавчому рівні змін до Законів України «Про національні меншини», «Про бюджет», «Про мови», Концепцію державної етнонаціональної політики дасть можливість уникнути цих проблем.

4. Політизація етнічних рухів (особливо в період виборних процесів). Прагнення деяких політиків використати етнічний чинник спостерігались вже не на одних виборах. До порохової бочки прихованих і не до кінця розв’язаних міжетнічних проблем свідомо підносять вогонь політичної боротьби. І тут у національних груп повинен спрацьовувати першочерговий інстинкт громадянина України.

5. Створення сприятливих умов для розвитку культурної самобутності етносів. Головним завданням управління культури і туризму облдержадміністрації повинні стати пріоритети духовності, що позбавляє суспільство від багатьох помилок. Без духовності та культури неможливе повне політичне та соціальне життя.

В даний момент відбувається перегляд існуючих підходів до упорядкування структури державних органів виконавчої влади, відпрацювання гнучкої цілісної управлінської моделі, яка була б здатна врахувати реалії сьогодення та сприяти національно-культурній розбудові нашої держави. Користуючись нагодою, щиро дякую всім присутнім за нашу конструктивну, плідну співпрацю на благо миру, злагоди та порозуміння у нашому Запорізькому краї.


ПЛЕНАРНЕ ЗАСІДАННЯ


В. О. Котигоренко


ПСИХОЛОГІЧНІ КОНТЕКСТИ ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИХ

ВІДНОСИН В УКРАЇНІ


Зміст та особливості етнонаціональних відносин в багатьох випадках визначаються етнічною психологією, тобто специфікою відображення в свідомості та підсвідомому етнічних груп їхнього місця в системі суспільних відносин.

Це відображення не є чимось сталим чи незмінним. Воно прямо пов’язане з тими трансформаціями, без яких існування суспільства взагалі неможливе. В пострадянській Україні подібні трансформації є наслідком і виявом переходу від старої якості суспільних відносин до нової. Вони суттєво змінили психологічні настанови в поведінці окремих людей і груп, у тому числі етнічних: частина з них втратили відчуття комфортності, яке вони мали, перебуваючи на верхівці етнополітичної ієрархії радянського зразка, інших – мобілізувала до активної дії надія на кращі для себе зміни.

Саме від психологічних чинників великою мірою залежать форми і характер міжетнічних відносин. Останні можуть набувати найрізноманітнішої якості – від порозуміння й спільної позитивної взаємодії до конфлікту. Адже емоційний стан етногрупи, її настрої здатні виконувати як конфліктопровокуючу, так і конфліктовгамовуючу, компромісочинну функції. Тому спостереження за еволюцією психології етногруп заслуговують першочергової уваги.

Стосовно етнічних спільнот, які мешкають в Україні, слід зазначити, що представлені в науковій і білянауковій літературі характеристики їх психологічної специфіки є доволі умоглядними. Фундаментальних досліджень із зазначеної теми явно бракує. З іншого боку, умоглядність більшості висновків щодо етнічної психології титульного етносу та етнічних груп, що живуть поруч з ним, є, певною мірою, неминучою. Адже етнічна спільнота – феномен історичний, змінюваний у часі. Тому до проявів етнічної психології мають бути віднесені ті зразки етнічної поведінки, що повторюються на різних етапах її розвитку – від початку й завершення етногенезу аж до наших днів. Причому це мусять бути зразки поведінки в ситуаціях, які найповніше розкривають психічну сутність етнічного суб’єкта. Тобто, йдеться про його поведінку під час війн, катаклізмів, революцій, катастроф, швидких суспільних трансформацій. Саме в цих подіях проявляються реактивні властивості спільноти, її інтелект, воля, рішучість, наполегливість в досягненні мети і т. д.

Наука поки що не виробила достовірних кількісних критеріїв для вимірювання психологічних рис етнічних спільнот. Тому одним з найбільш продуктивних методів дослідження психологічних контекстів поведінки цих спільнот є аналіз їх культурно-цивілізаційної специфіки і пов’язаних з цією специфікою традиційних етнічних норм і цінностей. Посилання на їх сучасні прояви використовуються як ілюстрація особливостей психіки етнічної спільноти.

Поряд з таким аналізом в якості дослідницького інструментарію використовуються результати соціологічних опитувань. Однак ці результати дозволяють з’ясувати переважно поширення в групі тих або інших настроїв. Що ж до з’ясування їхньої інтенсивності, «рівня напруги», то тут в оцінках неминуче переважає суб’єктивне бачення дослідника. До того ж, соціологічні опитування відбивають саме настрої, і саме сьогоденні, які далеко не завжди збігаються з традиційними компонентами етнічної психології. Останні, тим часом, є більш сталими чинниками етнічної поведінки.

З-поміж великої кількості пов’язаних з традиційною етнічною психологією чинників етнонаціональних відносин можна виокремити кілька найбільш дієвих, які є виявами когнітивної (тобто пов’язаної з пізнанням і процесами мислення) сторони етнічного буття.

Ця сторона тісно пов’язана з пріоритетністю самовираження та самореалізації «Я» етнічного суб’єкта, формується на основі його власної самооцінки та оцінки ним іншого суб’єкта етнічної взаємодії. Наслідком стає спрощеність, вибірковість та схематизація інформації, якою послуговуються суб’єкти етнонаціональних відносин, і яка супроводжується стереотипізацією уявлень цих суб’єктів щодо самих себе і щодо інших.

Така стереотипізація може мати як позитивний, так і негативний зміст. Адже етнічна психологія формується в процесі самовиокремлення певного соціуму з кола інших спільнот і одночасного усвідомлення ним своєї осібності. Етнос існує в протиставленні свого «ми» чужому «вони». Так формуються риси його групової психології. В тому числі етноцентризм (переконаність у вищості культури, характеру і ментальності свого народу), стереотипізація сприйняття протилежної сторони (переписування властивих якомусь окремому носієві іншої ідентичності рис, часто негативних, на весь «чужий» етнос), міфологізація (однобічне схематизоване бачення минулого і сучасного), етнічний солідаризм (надання пріоритетної симпатії представникові «свого» етносу незалежно від конкретної ситуації).

Однак було б однобічним етногрупову психологію вважати винятково конфліктодинамізуючим чинником. Груповий настрій може бути не лише агресивним, а й компромісним. Крім того, у випадках, коли групова свідомість сформована на засадах національної толерантності, правопорядку, демократії та гуманізму, пріоритету індивідуальних прав над колективними, вона може стати надійним запобіжником етноконфліктові та основою «психологічного компромісу» – налаштованості групи на перегляд своєї позиції заради виходу з конфлікту і підтримання нормальних стосунків з опонентом.

Для розуміння динаміки етнонаціональних відносин важливе значення має порівняння культурних ідентичностей конфліктантів. Адже «чим більша культурна спільність між сторонами, що конфліктують, тим більш схожими є способи їхньої поведінки в конфлікті». І навпаки – «культурні відмінності між конфліктантами і відсутність єдиних для них правил взаємодії в конфлікті здатні ускладнювати його перебіг. Якщо сторони, що конфліктують, дотримуються різних ціннісних орієнтацій і різних принципів поведінки, то кожна починає звинувачувати іншу в усіх гріхах, бо вважає неприпустимим і безчесним сам спосіб думок і дій іншої сторони. Це значно погіршує перспективи на конструктивне вирішення конфліктів» [1].

Взаємне зближення культур має здатність сприяти подоланню психологічних бар’єрів і формуванню спільних базових цінностей, що поділялися б усіма етнічними суб’єктами. В такий спосіб уможливлюється усунення основи для безкомпромісних етноконфліктів.

Так, один з векторів українського руху за незалежність розвивався під гаслами повернення України до своєї ідентичності, до її історичних джерел, котрі не мають нічого спільного з російськими. Незалежність вимагалася як реалізація права нації на самовизначення, а також як засіб розриву з комуністичною системою і Радянською союзною державою. Останні характеризувалися як матеріальне втілення традиційної російської етнічної ментальності, сформованої на зразках, запозичених в азійських деспотій. Виник величезний масив полемічної літератури, присвяченої російській психології, прикметними ознаками якої називали несумісність з демократією, індивідуалізмом і приватною ініціативою, з правовою державою та громадянським суспільством. Натомість етнічних росіян наділяли іманентною схильністю до авторитаризму й придушення індивідуальної волі, до абсолютизації великої держави та прагнення домінувати над іншими народами.

Тим часом джерела української і російської культур, хоча й різною мірою, але разом сягають давньослав’янської землеробської цивілізації. І українці, і росіяни формувалися в умовах «зустрічі цивілізацій». В цьому сенсі умови становлення ментальності українців мало відрізнялися від умов, у яких формувалася ментальність росіян. Хоча різний ступінь впливу Європи й Азії на обидва народи заперечити також неможливо. Щодо цивілізаційної специфіки Росії і її культури найчастіше вживають поняття «євразійство». Його зміст великою мірою прийнятний і як характеристика українства. В самому цьому понятті закладено ознаку прикордонності або ж порубіжності та синкретизму. А позначуваному ним цивілізаційному різновиду справді властиве зіткнення якісно відмінних ціннісних орієнтацій. Але не тільки. Тут також може відбуватися культурний симбіоз і синтез.

Абсолютизація цивілізаційних відмінностей «українськості» й «російськості» означала б, що українське суспільство приречене на перебування в стані безперервного міжетнічного конфлікту. Хоча б через те, що в разі такої абсолютизації етнічні росіяни мали бути визнані носіями культури несумісної з культурою титульного етносу.

Не меншу або й більшу конфліктогенність можна було б очікувати від факту проживання в одній державі з українцями і росіянами представників інших етносів, зокрема, кримськотатарського народу – носія ісламської цивілізації. Однак сучасні реалії міжетнічних відносин, хоча вони й не є безпроблемними, не дають підстав вважати відмінності у культурно-цивілізаційних основах носіїв різної етнічності у складі населення України антиномічними. Розвиток різних культурно-цивілізаційних феноменів в умовах тривалого їх співіснування зумовив їхнє взаємопроникнення й трансформацію, одночасно змінювалася й етнічна психологія. Її ідентифікуючі ознаки видозмінювалися й формувалися залежно від історичних, внутрішньо- і зовнішньополітичних, соціально-економічних, природних та безлічі інших обставин.

Ментальність українського етносу в різні періоди вирізнялася різними рисами – від одчайдушної хоробрості до повної деморалізації, соціальної та політичної пасивності. Величезний вплив на формування поведінкових стереотипів народних мас справила позиція провідних верств, яка, в свою чергу, залежала від безлічі об’єктивних і суб’єктивних чинників [2]. На жаль, при вивченні еволюції української етнічної психології недостатньо враховується чинник втрат через війни, депортації, голодомор. Ці втрати не тільки травмували етнічну психіку, а й суттєво скоротили пасіонарний сегмент суспільства, який зберігається насамперед шляхом спадкової передачі тих психічних рис, якими визначається воля, наполегливість, мужність, і похідними від яких є такі риси психології, як почуття гідності, самоповага, послідовність у діях та інші.

Несприятливі умови, в яких формувалася та еволюціонувала психологія українського етносу, великою мірою зумовили її нинішній стан. Він часто характеризується не вельми високими оцінками, навіть з певним відтінком песимізму щодо подальшої перспективи розвитку української національної свідомості. Йдеться про байдужу спостережливість, низький тонус соціальної життєдіяльності, загострений інстинкт самозбереження, що породжує готовність пристосовуватися до будь-яких умов аж до відмови від активної громадянської позиції заради демонстрації лояльності до влади. «Середньому» українцеві притаманний гіпертрофований песимізм (катастрофізм) або «фобія гіршого», що змушують його миритися з існуючими політичними реаліями як меншим порівняно з невідомістю злом. Ще одна риса – неохоче сприйняття «нових» цінностей відкритої ринкової економіки і громадянського суспільства. Нарешті, ментальність «середнього» українця проявляється в схильності до негромадянських уявлень і моделей поведінки [3].

Присутність в українській ментальності названих характеристик мало в кого викликає заперечення, як і те, що позиція «середнього» українця суперечить імперативам формування громадянського суспільства, що потребує політичного й соціально активного індивіда, здатного захищати свої особисті інтереси навіть через соціальний конфлікт, якщо того вимагає ситуація. Проте, хоч як це може видатися парадоксальним, ті самі риси української ментальності, якими зумовлена непродуктивна загальна суспільна-політична позиція «середнього» українця, значною мірою формують такі особливості етнополітичної сфери, які значною мірою убезпечили й убезпечують країну від крайнього загострення міжетнічних протиріч та від безперервної динамізації етноконфліктних ситуацій, які час від часу виникають.

Невисока соціополітична активність українського етносу зробила мало актуальними для нього питання стосунків з національними меншинами. Він не вдався до спокуси перевести пошук відповіді на питання про причини тривалої соціально-економічної кризи в річище пошуку «внутрішніх ворогів» поміж національних меншин. І така позиція залишається для загалу незмінною попри неодноразові спроби каналізувати соціальне невдоволення в бік, приміром, єврейської меншини під приводом боротьби зі світовим сіонізмом.

Здатність українців пристосовуватися до будь-яких історико-політичних обставин є й справді їх помітною етнічною рисою. На мікросоціальному рівні вона проявляється в тому, що пріоритет віддається пошукові шляхів і засобів «тіньового» вирішення особистих конфліктів з начальством і з владою на шкоду відкритим правовим методам врегулювання суперечностей. На макросоціальному рівні вона проявляється в пошуках елітою хоч якогось «патрона», оскільки без клієнтелістських відносин, без зовнішніх рекомендацій або навіть вказівок вона здебільшого почувається невпевнено. Українці поки що не виявили достатньої здатності змінювати самі обставини, якщо останні перешкоджають нормальному розвиткові. Пристосовуючись до ситуації, українці водночас пристосовуються до всіх її компонентів, у тому числі етнічних. Таким чином формуються сприятливі можливості для взаємного спостереження, усвідомлення не лише власних, а й «чужих» інтересів, а отже – для порозуміння між національною більшістю та національними меншинами.

Від часів боротьби за незалежність та початку становлення суверенної України в національно орієнтованих колах періодично виникали побоювання, що етнічні росіяни виявляться конфліктопровокуючим суб’єктом суспільних відносин, у тому числі через відмінності їх ментальності та культурних і зовнішньополітичних орієнтацій порівняно з переважаючими етноукраїнськими. Деякі підстави для таких побоювань давали опитування населення Сходу–Півдня України, де значною є частка росіян, та Центру–Заходу держави, де ця частка є порівняно невеликою. Показовий приклад: під час виборчої кампанії з обрання Президента Росії А. Чубайс оприлюднив програму російських лібералів, яка містила тезу про так звану ліберальну імперію. Скоро потому (18 жовтня 2003 року) «Дзеркало тижня» опублікувало результати соціологічного дослідження в Україні щодо цієї тези. Людей запитали: «Ви згодні жити в ліберальній імперії?». І отримали відповіді: в Києві – 21,7% готові, не готові – 60,6%; у Львові: 12,6% – «так», 67,2% – «ні», в Донецьку: 55,4% – «так», 26,4% – «ні», в Сімферополі: 78,8% – так, 7,2% – ні. Такі розбіжності у поглядах виглядали як аргумент на користь припущення про неминуче загострення міжетнічного протистояння населення регіонів України. Однак наступні події переконали, що державна єдність є важливішою за регіональні відмінності в світобаченні громадян. Під час кампанії 2004 року з виборів Президента України більшість мешканців всіх регіонів держави рішуче відкинула спроби окремих політиків стимулювати регіональний сепаратизм.

Тим часом справжню конфліктогенну небезпеку можуть становити непродумані або, навпаки, прораховані й спровоковані певними екстремістськими силами дії по протиставленню етноросійської спільноти етноукраїнській громаді та Українській державі, що її багато хто ідентифікує як державу передовсім титульного етносу, а не всіх громадян. Подальша легітимізація російської й російськомовної культури в Україні зробить російську меншину більш поліморфною й лояльнішою до Української держави.

Досі ж усі свідомі або неусвідомлювані дії екстремістськи налаштованої частини активу етнічних спільнот України, здатні радикалізувати політичну ситуацію в державі, не знаходили скільки-небудь масової підтримки великою мірою через поміркованість психологічної налаштованості загалу українського суспільства.

Так, у листопаді 2003 року Соціологічною службою Центру Разумкова було опитано 2019 громадян країни в усіх її регіонах: «Скажіть, будь ласка, якими будуть ваші дії, якщо політична опозиція в Україні почне діяти за силовим сценарієм: організовувати акції масової непокори, захоплювати будинки державних установ тощо з метою повалення теперішньої влади?» 4,8% заявили, що активно підтримуватимуть опозицію і братимуть участь у її заходах, 23,7% зізналися, що участі в акціях не братимуть, але морально опозицію підтримуватимуть, 1,8% активно виступатимуть на боці влади і братимуть участь у заходах проти опозиції, 15,1% ні в яких акціях участі не братимуть, але морально підтримають владу. Майже третині (29,8%) – байдуже, а 24,9% – не змогли визначитися з відповіддю.

На запитання: «Скажіть будь ласка, якими будуть ваші дії, якщо нинішня влада почне діяти за силовим сценарієм проти опозиції: спробує розпустити парламент, скасувати всенародні вибори президента, застосувати репресії проти лідерів опозиції?» відповідь була: ті ж таки 30% залишаться байдужими, 26,6% не знають, як поведуться в такій ситуації, 1,1% візьмуть участь у заходах влади проти опозиції. Не братиме участі в акціях, але морально підтримає владу 9,8%. Морально підтримають опозицію (яким чином?) 26,5%, активно підтримають опозицію, візьмуть участь у заходах проти дій влади 6% [4].

Отже, у психологічних настановах населення явно проглядала стриманість, готовність вгамовувати пристрасті, викликані суспільними негараздами. Така позиція, поза сумнівом, поліпшує самозбережувальні можливості правлячої еліти навіть в умовах невдоволенння загалу її діяльністю, дозволяє цій еліті використовувати поміркованість мас для власної вигоди. Водночас саме домінування серед населення поміркованих настроїв, прагматичної психології створює в етнополітичній сфері таку психологічну налаштованість, яка сприяє стримуванню пристрастей і запобігає загостренню етнічних протиріч до небезпечної межі.

Події в Україні часів листопада–грудня 2004 року, які нині називають ««помаранчевою революцією», здавалося б спростували згадані результати соціологічних досліджень в частині відносної політичної інертності української громади. Можливо, така інтерпретація й має певні підстави. Але є підстави й для іншого висновку: соціальна активність радикально налаштованої частини суспільства може сприйматися як ознака революційності всього загалу, якщо ця частина концентрується в столиці і досягає певного політичного результату.

Водночас «помаранчева революція» недвозначно підтвердила результати соціологічних опитувань щонайменше в частині загальної толерантності етнічно й культурно сегментованого українського соціуму. Вірогідно, саме завдяки цій толерантності вдалося уникнути конфлікту в політично розділеному виборами українському суспільстві. Адже вибори розмежували українську громаду майже навпіл не тільки за ставленням до кандидатів на президентський пост, а й за ознакою прихильності різним етнокультурним цінностям та орієнтаціям. Відбулося це не останньою чергою через дії політтехнологів виборчих штабів претендентів. Через підконтрольні ЗМІ – російські, центральні українські, а ще більше – регіональні – людям нав’язувався образ В. Ющенка як буцімто русофоба, радикал-націоналіста й американського лобіста, а його основного конкурента позиціонували як захисника інтересів росіян і російської мови та культури, обранця Росії та її Президента, котрий до українських виборів був доволі популярним в Україні, де населення порівнювало В. Путіна з Л. Кучмою не на користь останнього.

Навіть щодо найгострішої етнічної проблеми в Україні – кримськотатарської – з боку всіх учасників відповідної суспільної взаємодії переважає психологія поміркованості, верховенства прагматичних розрахунків над емоціями, далекоглядність перед сьогоденною вигодою. При цьому кримським татарам, як і щодо них іншим етносам України, доводиться долати непростий шлях звільнення від негативних стереотипів міжетнічного взаємосприйняття й ставлення до Української держави та її політикуму. Такі стереотипи неминуче впливають на психологію особистісної і групової поведінки, а тому є впливовим чинником міжетнічних відносин.

Важливим показником формування в свідомості населення України почуттів, здатних запобігати загостренню міжетнічних протиріч, стало переважання громадянської самоідентифікації порівняно з етнічною. У 2003 році на запитання «Ким Ви себе перш за все вважаєте?» 41,1% респондентів відповіли «громадянином України». І тільки 2,5% – «представником свого етносу, нації». У 2004 році відповідні показники співвідносилися як 44,2% і 3,1%, а в 2005 році – 54,5% та 2,1% [5]. Отже, реального виміру стала набувати перспектива становлення в Україні нації на засадах громадянської ідентичності або ж громадянської належності особи. Таку націю ще називають політичною (вона може бути як поліетнічною, так і відносно гомогенною за етнічним складом).

Відповідне самоусвідомлення української нації, на думку багатьох, має прийти на зміну її етнічному розумінню. Вірогідність цієї перспективи спирається на ряд суспільно-історичних умов, що утворилися в Україні. Насамперед ідеться про утворення спільної держави й тих її інститутів, які особливо активно здійснюють націоінтегруючу функцію – національної політичної, правової, фінансово-грошової, митної системи, державних кордонів, спільного громадянства тощо. Не менш важливу інтегруючу роль відіграють національний культурно-інформаційний простір, усвідомлення населенням спільних зовнішньоекономічних та зовнішньополітичних інтересів і завдань, спільне прагнення до громадянського суспільства і правової держави [6].