Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний аспекти в умовах півдня україни

Вид материала

Документы

Содержание Список джерел та літератури Місце і роль народу в етнічній структурі суспільства Список джерел та літератури Культурний розвиток національних меншин

Подобный материал:

• З м І с т вступ, 747.21kb.
• Удк 581. 1: 631. 811: 631. 445, 23.49kb.
• Загальні відомості про дошкільну освіту, 53.73kb.
• 12 квітня 2011 р, 268.71kb.
• Гринчак М. О. Благодійна діяльність промисловців Півдня України у другій половині ХІХ, 308.85kb.
• Державна інформаційна політика. Основні напрями, 214.08kb.
• Донецька обласна державна адміністрація Відділ у справах національностей управління, 4277.56kb.
• Устатті аналізуються структурні зміни, які відбулися за останні роки в економіці Півдня, 187.88kb.
• Арістова І. В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти, 4500.72kb.
• Закон україни, 899.36kb.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Бойченко І. В. Філософія історії. – К., 2000.

2. Галактионов А. Органическая теория как методология социологической концепции Н. Я. Данилевского в книге «Россия и Европа» // Данилевский Н. Я. Россия и Европа: Взгляд на культурные и политические отношения Славянского мира к Германо-Романскому. – СПб., 1995.

3. Данилевский Н. Я. Россия и Европа. – М., 1991.

4. Ионов И. Н., Хачатурян В. М. Теория цивилизаций от античности до конца ХІХ века. – СПб., 2002.

5. Павленко Ю. В. Історія світової цивілізації: Соціокультурний розвиток людства. – К., 1996.


В. В. Дубінін


МІСЦЕ І РОЛЬ НАРОДУ В ЕТНІЧНІЙ СТРУКТУРІ СУСПІЛЬСТВА


Сьогодні у вітчизняній суспільствознавчій літературі немає достатньо розробленої етнічної теорії суспільства. У поглядах філософів політологів та інших науковців простежується плутанина та непослідовність у поглядах на етнічні процеси, що детермінуються політичними амбіціями та замовленнями можновладців, які прагнуть над усе поставити національні інтереси. Чого, наприклад, варта політична акція стосовно скасування в паспортах українських громадян графи про національність? Вона, на наш погляд, спрямована на те, щоб «українізувати» всіх мешканців України, щоб полі національне українське суспільство зробити мононаціональним. Але всерйоз і надовго такого ще нікому не вдавалося здійснити. Спроби еллінізувати (О. Македонський), офранцузити (Б. Наполеон), онімечити (А. Гітлер) світ відомо, чиї закінчилися. І одна із причин цих поразок полягала в тому, що автори і виконавці (свідомо чи несвідомо) ігнорували етнічну структуру суспільства і перебільшували роль і значення однієї якоїсь нації суспільному розвитку.

Мета повідомлення полягає в тому, щоб довести, по-перше, що важливим компонентом етнічної структури суспільства, окрім інших структурних елементів е ще народ, який не варто підмінювати народністю чи нацією; по-друге, народ виконує вагому субстанціальну функцію в суспільному житті і тому його не випадково «викликають на майдан» і по-третє, народ становить самостійну і суверенну етнічну спільноту, яку не варто ототожнювати з будь-якою іншою спільнотою, або розглядати як арифметичну суму передуючих етнічних спільнот.

Розпочнемо з того, що суспільство ми розглядаємо як систему зв'язків і відносин між людьми, що складаються у процесі їхньої життєдіяльності. Ця система підрозділяються на певні підсистеми, які можна класифікувати за різноманітними критеріями: географічним, економічним, політичним, культурологічним, демографічним, расовим і, звичайно, етнічним. Не будемо говорити про всі підсистеми суспільства, а зупинимося на особливостях етнічної структури суспільства.

Але перш ніж говорити про етнічні спільності людей, з’ясуємо ключове поняття нашого повідомлення. Йдеться про поняття етносу. Етнос, на наш погляд, є історично зумовлена природна, соціальна і духовна спільність людей, які мешкають на певній території, мають певні форми кровно-родинних зв'язків, власності, господарювання, управління, культурно-історичні традиції, мову і світогляд, менталітет.

Варто звернути увагу на те, що навколо поняття етносу існують розбіжності, які особливо помітні тоді, коли вчені з’ясовують питання стосовно його сутності. Одні автори наполягають на тому, що сутність етносу знаходиться в природних, тобто кровно-родинних зв’язках і відносинах [1], інші наполягають на тому, що сутність етносу знаходиться в особливостях суспільно-економічних відносин [2]. Саме альтернативні позиції названих авторів XX століття суттєво впливають і на сьогоденні уявлення вітчизняних мислителів стосовно етнічної структури суспільства. Так, у навчальному посібнику «Політологія у запитаннях і відповідях» повідомляється, що «етнос – це сталий колектив людей, який склався в результаті природного розвитку на основі специфічних стереотипів свідомості й поведінки. Головною ознакою існування етносу як стійкої системи: є визнання ним своєї єдності» [3]. У цьому визначенні етносу автори солідаризуються з поглядами Л. М. Гумильова. Разом з тим вони поділяють і погляди Ю. В. Бромлея, коли пишуть, що «найчастіше під етносом розуміють матеріально-виробничу, мовно-культурну та ментальну спорідненість народу, який ще не став суб'єктом державності» [2]. Те, що автори додали, полягає в тому, що етноси – це такі спільноти людей, які не мають державності. Виникає питання: а яку ж назву мають ті спільноти, які здобули державність? Не важко зрозуміти, що мова йде про нації. Але в такому плані поняття етносу та нації розглядаються поза родовим зв’язком.

Таким чином, деякі автори не розгалужують поняття «етнос», «рід», «плем’я», «нація» та «народ» на родове та видові. У нашому уявленні поняття етносу є родовим, а всі інші конкретно-історичні етнічні спільноти є його видовими різноманітностями. Саме з цих позицій етнічні спільноти у своїй різновидності виступають як видові поняття, які мають певні форми управління з тою лише різницею, що «рід» і «плем’я» мають ролові та племінні форми управління, а «нація» і «народ» – державні.

Поняття «рід», «плем’я», «нація» і «народ», звичайно, близькі за своїм змістом, оскільки являються видовим проявом родового поняття – «етнос». Усі вони можуть розглядатися як історичні природні, соціальні та духовні спільності людей, що склалися на певній території, мають властиві тільки їм форми кровно-родинних зв’язків і відносин, власності, господарювання, управління, культурно-історичні традиції, мову, рівень культури, менталітет. Разом з тим вони відрізняються одне від одного в кількісному та якісному відношенні стосовно своїх сутнісних характеристик.

Так, по кожному пункту можна говорити про кількісні та якісні відмінності етнічних спільнот. Наприклад, за територіальною ознакою рід не має постійної території, якщо він не інтегрований в більш широке етнічне явище, яке виникає на родовій основі. За формами власності, господарювання, управління рід має тільки йому притаманні риси. Але племенні форми набувають більш якісного змісту, тому що вони акумулюють досвід родових спільнот, що об'єдналися в племена, і разом з тим здобувають, власне, родові форми кровно-родових зв'язків, власності, господарювання, управління тощо.

Cучасна вітчизняна думка ще в значній мірі знаходиться в полоні марксистських і домарксистських моністичних філософських поглядів і уявлень стосовно народу, а саме: визнає, що народ творець історії (історичний матеріалізм), або носій «абсолютного духу» (об'єктивний ідеалізм). Однак, народ не визнають як видове етнічне поняття наднаціонального ґатунку, коли йдеться про полі етнічні суспільства типу українського. У чому тут справа? Справа в тому, що народ ототожнюють з народністю, а потім – з нацією. Тому виникає необхідність детальніше зупинитися на тотожності і відмінності, з одного боку, понять «народ» і «народність», а з іншого – «народ» і «нація».

Перш за все, в цьому полягає тотожність і відмінність народу і народності? Тотожність, тобто єдність названих понять потягає в тому, що народ становить основу поняття народність. Відмінність означених понять зводиться до того, що поняття «народність» є похідним від поняття «народ», оскільки термін «народ» є іменник, а термін «народність» – прикметник Інакше кажучи, без поняття народу не може бути поняття народності. Значить, народність можна розглядати у двох значеннях: по-перше, народність становить частину народу, а по-друге, народність можна розглядати як народ на перших стадіях свого нормування і розвитку, тобто в ретроспективному значенні.

У подібному відношенні знаходяться поняття «нація» і «національність». Тут також аналогічна ситуація: нація є основнім поняттям, а національність – похідним; нація є іменник, а національність – прикметник. Національність свідчить про належність певної групи людей до певної нації. Якщо національність як певна спільнота з громадян різних етнічних груп, що належать до основної спільноти, яка має назву народу.

До речі, поняття «рід», «плем’я», «нація» і «народ» є пакетними поняттями, між якими існує тісний зв’язок. По-перше, вони є виновими формами родового поняття «етнос». По-друге, вони є певними етнічними спільнотами і відповідно характеризуються тими рисами, якими характеризується етнос взагалі. Разом з тим ці етнічні спільності виникають неодноразово, а поступово і жодна з них може виникнути тільки толь коли передуюча форма вичерпає свій потенціал і коли в її надрах розвинуться всі складові частини нової етнічної спільноти. Інакше кажучи, родова спільність переростає в племінну тільки після того, як в ній всебічно розвинуться кровно-родинні відносини, форми власності, господарювання, управління, культури, мови тощо. Так само і племінна форма етнічної спільності досягає зрілості і виявляє свою нездатність самотужки впоратися з новими міжплемінними стосунками. Тільки після цього в порядок денний постає питання про пошук міжплемінних форм зв’язків і відносин стосовно продовження роду, господарювання, власності, управління i мови, культури тощо. Народність з легкої руки інтерпретаторів марксизму з’являється на зміну племінній формі спільності людей. Але К. Маркс і Ф. Енгельс так не вважали. Вони писали про появу народу як етнічної спільності, яка за змістом є союзом племен. Інша справа, що союз племен мав дві тенденції розвитку: утворення націй шляхом асиміляції зв’язків і відносин між представниками близьких за пасіонарними та компліментарними якостями, або утворення народу на основі спільних територіальних, господарських, політичних, культурно-історичних традицій.

У сучасному полі етнічному суспільстві не можна нехтувати тим, що народ і нація мають не тільки тотожні поняття, але і значно відрізняються в кількісному і якісному відношенні. Тотожність їх полягає в тому, що вони є різновидами етносу. Відмінність їх полягає в тому, що нації більш рухливий та динамічний компонент народу. Без націй в сучасному світі народи не існують. Зникнення радянського народу внаслідок розпаду СРСР свідчить саме про те, що радянський народ як нова історична спільність людей зник, але нації, що були його складовими частинами, залишилися. Разом з тим зростання етнічних конфліктів також яскраво підкреслює положення про те, що ми намагаємося довести; народ є могутнім інтегруючим історичним утворенням. Нації об’єднанні в народ – більш толерантні, обачливі, зважено ставляться до своїх національних потреб, інтересів, ідеалів, цілей, та цінностей. В народі, як в океані, згасають врівноважуються національні пристрасті. Тому не можна нехтувати потребами, iнтересами, ідеалами, цілями та цінностями народу, так само як не можна не враховувати роль і значення національного фактуру його пасіонарності. Але, коли підніметься хвиля народного гніву чи ентузіазму, то вона перевертає гори. Свідченням цьому є перемога радянського народу у Великій вітчизняний війні.


СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Гумилев Л. Н. Этносфера: история людей й история природы. – СПб: Издательский Дом «Кристалл», 2002. – С. 571.

2. Бромлей Ю. В. Этносоциальные процессы: теория, история, современность. – М.: Наука, 1987. – С. 12.

3. Політологія у запитаннях та у відповідях: Навч. посіб. / І. Г. Онищенко, Д. Т. Дзюбко, І. І. Дуднікова та ін.; За заг. ред. К. М. Левківського. – К.: Вища шк., 2003. – С. 42.


В. В. Пухир


КУЛЬТУРНИЙ РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН

ПІВДНЯ УКРАЇНИ


Особливістю національного складу населення Півдня України є його багатонаціональність. За даними Всеукраїнського перепису населення в Одеській області проживають представники 133 національностей і народностей, в Миколаївській області – понад 100, та в Херсонській області – 115. Яскравим прикладом багатонаціональності може бути Придунайський регіон, де представники гагаузької, молдавської, болгарської меншини розселені компактно і становлять переважну більшість громадян України цих національностей.

Права національних меншин захищені рядом законодавчих актів: Декларація прав національностей України, Рамкова конвенція про захист національних меншин (Страсбург), Закони України «Про національні меншини в Україні» та «Про об'єднання громадян», Указ Президента «Про заходи щодо підтримки діяльності національно-культурних товариств», Постанова КМ України «Комплексні заходи щодо розвитку культур національних меншин України на період до 2005 року» та інші.

Наприклад, Стаття 6 Закону України «Про національні меншини в Україні» наголошує: «Держава гарантує всім національним меншинам права на національно-культурну автономію: користування і навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних навчальних закладах або через національні культурні товариства, розвиток національних культурних традицій, використання національної символіки, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії, задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації, створення національних культурних і навчальних закладів та будь-яку іншу діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Пам'ятки історії і культури національних меншин на території України охороняються законом». А в статті 6 Декларації прав національностей України сказано: «Українська держава гарантує всім національностям право створювати свої культурні центри, товариства, земляцтва, об'єднання. Ці організації можуть здійснювати діяльність, спрямовану на розвиток національної культури, проводити в установленому законом порядку масові заходи, сприяти створенню національних газет, журналів, видавництв, музеїв, художніх колективів, театрів, кіностудій».

Для реалізації представниками національних груп своїх економічних, соціальних прав та свобод, на перший план виступає також сприяння збереженню етнокультурної самобутності, забезпеченню культурно-освітніх потреб національних спільнот.

Для забезпечення захисту національних меншин та їх культурного розвитку в обласних державних адміністраціях діють управління у справах національностей та міграції. Різні погляди на шляхи етнонаціонального розвитку призвели до утворення в межах одного етносу різноманітних за статусом, сферою діяльності та метою організацій. Тому для згладжування певних протиріч, узгодження планів, пошук консенсусу були створені Ради національних товариств.

З понад двох мільйонів осіб, що проживають в Одеській області, представників національних меншин понад один мільйон. За переписом 2001 року серед представників 133 національностей, які проживають в області, найбільш чисельними етнічними групами є українці – 1542341 особа (62,8%), росіяни – 508537 осіб (20,7%), болгари – 150683 особи (6,1%), молдовани – 123751 особа (5,0%), гагаузи – 27617 осіб (1,1%), євреї – 13386 осіб (0,5%), білоруси – 12767 осіб (0,5%) та інші.

Про культурний розвиток національних меншин Півдня України свідчать кількість утворених організацій національних спільнот та заходи, які були організовані на його території.

Наприклад, на Одещині кількість національно-культурних товариств зросла з 9 у 1992 році до понад 90 на сьогодні. За станом на 1 січня 2005 року зі статусом всеукраїнських діють – 3 (болгарське, молдавське та корейське); обласних – 37; міських, з центром в м. Одеса – 18; з центром в м.Ізмаїл – 6; в м. Білгород-Дністровський – 4; в м. Южне – 1; районних – 25.

Лише в минулому році в Одесі відбулися Міжнародна науково-практична конференція «Українська ментальність: діалог світів», Міжнародна науково-практична конференція «Історія німців Причорномор’я та українсько-німецькі культурні зв’язки» і регіональна науково-практична конференція «Міжетнічна взаємодія як інструмент стабілізації суспільства», що засвідчили актуальність проблем розвитку національних меншин. В області відкриті обласні центри – молдавської культури в м. Рені, національних культур в м. Ізмаїл, Центр соціальної адаптації та реабілітації ромів в м. Ізмаїлі. Діє Всеукраїнський центр болгарської культури, обласний Центр національно-культурних товариств, створений відповідно до розпорядження голови облдержадміністрації в 2000 році.

Оскільки суттєвий вплив на процес етнічної самоорганізації на Одещині справляє її прикордонне розміщення, коли розселення національних меншин складає єдиний територіальний масив по обидва боки кордону, зрозуміло, наскільки важливим є використання можливості зовнішньополітичної діяльності.

В цьому сенсі цікавим досвідом спільної діяльності є проведення Інтеретнічних форумів Єврорегіону «Нижній Дунай». Перший з них відбувся в 1999 році в м. Галаці (Румунія), а 25–27 травня 2001 року проведено другий Інтеретнічний Форум Єврорегіону «Нижній Дунай» в м.Ізмаїлі. В рамках Форуму було організовано парад представників різних етносів, проведено науковий симпозіум, виставку книг, виданих мовами національних меншин та народної ужиткової творчості, виступи аматорських фольклорних колективів в місцях компактного проживання національних спільнот та проведено великий гала-концерт.

Значну роль відіграє і пропаганда зразків міжнаціонального спілкування через засоби масової інформації. Особливо великий вплив мають телебачення і преса. На обласному радіо та телебаченні діють молдавська, болгарська, гагаузька редакції, забезпечується вихід щомісячних сторінок національними мовами в районних газетах.

Мовами національних меншин за рахунок державного і обласного бюджетів з 2001 року вийшли друком 17 книжок.

Слід відзначити, що для національних меншин на Одещині намагання до максимально повного відтворення «традиційного» етнокультурного комплексу не характерне. Актуальним є питання про розширення сфери впливу української мови. Актуальність мовної проблеми обумовлена наявністю у національних меншин почуття певного соціального дискомфорту. Викликаний він проблемою продовження освіти випускниками національних шкіл, слабкою підготовленістю з української мови. Для часткового вирішення питання про вступ кращих випускників молдавських національних шкіл до вузів Одещини за ініціативою облдержадміністрації Міністерством освіти України створена Міжвузівська приймальна комісія на базі Південноукраїнського педагогічного університету ім. К. Д. Ушинського. Цьому ж сприяє відкриття підготовчого відділення на базі Ізмаїльського педагогічного інституту з подальшим розподілом випускників до вищих навчальних закладів області.

Тільки в 2004 р. на підтримку національних меншин з обласного бюджету було виділено 215 тис. грн, за рахунок чого проведено низку заходів: зокрема, Всеукраїнський молдавський фольклорний фестиваль; заходи до Міжнародного Дня рідної мови, Міжнародного ромського дня, Дня слов'янської писемності та культури, Днів польської культури; надавалася допомога 500 фольклорним колективам, що діють у 95 будинках культури в селах Одещини; було організовано єдину в Україні обласну олімпіаду для учнів шкіл з національних мов. Крім того, вдалося започаткувати нову газету «Лучаферул» – молдавського національно-культурного товариства.

На протязі останніх років в Миколаєві традиційно проходить Святкування Дня слов'янської писемності та культури за ініціативою обласного товариства болгарської культури ім. Христо Ботєва та Тернівського болгарського товариства. В минулому році ця ініціатива була підтримана Миколаївською обласною Радою національних товариств і було започатковано проведення Фестивалю слов'янських народів.

До Ради національних товариств Миколаївської області входять 18 національно-культурних товариств і 2 культурологічні організації. Рада національних товариств області проводить велику роботу щодо підтримки миру, злагоди й порозуміння між представниками різних національностей в області. За її ініціативою започатковано проведення Фестивалю слов'янських народів, фестивалю національних культур «Дружба».

15 вересня 2004 року відбулися збори Миколаївської обласної регіональної організації Конгресу Азербайджанців України, на яких розглядалося питання виконання Комплексних заходів розвитку культур національних меншин на період до 2005 року, затверджених КМУ.

17–19 вересня 2004 року Миколаївське обласне товариство поляків за підтримки Генерального консульства Республіки Польщі в м. Одесі, при сприянні відділу у справах національностей та міграції облдержадміністрації провело ІV Дні польської культури в м. Миколаєві. А в лютому 2005 року в Миколаєві було проведено Тиждень польської мови та культури «Українська і польська культури в суцвітті європейських культур».

20 лютого 2005 року в Миколаєві з нагоди Міжнародного Дня рідної мови відбулось підведення підсумків конкурсу творів серед дорослих та студентів на тему «Мова кожного народу – неповторна і своя», організованого та проведеного Радою національних товариств Миколаївської області за сприяння облдержадміністрації. В конкурсі взяли участь представники багатьох національностей.

В Херсонській області зареєстровано 20 громадських організацій національних меншин, при закладах культури області діють три центри національних культур: татарської культури «Сарі-Булат» (смт Новотроїцьк), турко-месхетинської культури «Ахалцихе» (с. Хрестівка Чаплинського району), корейської культури «Юність» (м. Гола Пристань).

За рахунок обласного та місцевих бюджетів проведено дитячий міжетнічний фольклорний фестиваль «Чарівна скринька» (м. Херсон), регіональний фестиваль іноетнічної творчості «Таврійська родина» (м. Генічеськ), фестиваль національних меншин (м. Херсон).

У травні 2004 року проведені заходи з нагоди відзначення в області 60-річчя депортації з Криму кримських татар, болгар, вірмен, греків, німців, вони відбулися у всіх районах та містах області, де компактно проживають представники зазначених національностей.

З усього вищесказаного можна зробити висновок, що в південних областях України проводиться політика із забезпеченням правових, мовно-освітніх та культурних потреб національних спільнот, представники національних меншин активно залучаються до законотворчих процесів, органи влади сприяють своєчасному вирішенню нагальних потреб громадських організацій національних меншин. Проводяться заходи щодо збереження культури та традицій національних меншин, при цьому відсутні міжнаціональні конфлікти, зберігаються доброзичливі взаємовідносини між представниками різних етнічних спільнот.