Устатті аналізуються структурні зміни, які відбулися за останні роки в економіці Півдня України

Постановка проблеми у загальному вигляді. Інституційні перетворення в економіці будь-якої країни відбуваються постійно. Що стосується нашої країни, то зміна економічних пріоритетів з планових соціалістичних на ринкові, потребує кардинальних змін в усіх сферах діяльності, особливо в економічній.

Аналіз досліджень і публікацій останніх років. Питання структурних перетворень постійно вивчаються як у світовій економіці [1, с.202], так і стосовно економіки України [2, с.50; 3, с.64; 4, с.2; 5 с.43]. Особливості цих змін у конкретному регіоні – на Півдні України - висвітлюються недостатньо, тому в даній публікації метою є детальний аналіз ситуації, що склалася. Необхідним вбачається окреслити основні тенденції, порівняти їх з загальнодержавними та визначити шляхи подальшого розвитку.

Інституціоналізм – один з основних напрямків економічної думки, що склалася наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. Термін “інституціоналізм” походить від слова “інститут” (institution), під яким розуміють певний звичай, порядок, прийнятий у суспільстві, а також характеристики звичаїв у вигляді закону або установи.

У період трансформаційних перетворень в економіці підхід до інституціональних змін має принципове значення. У даний момент в економіці України спостерігається руйнування старих інституціональних структур і формування нових - ринкових.

Найважливішим при цьому є підвищення дієздатності регіонів та держави:

• створення сприятливих інституціональних передумов реалізації завдань європейської інтеграції;
  
• максимальна реалізація конкурентних переваг, національних пріоритетів, економічної безпеки;
  
• подолання корупції та тінізації економіки;
  

- формування ефективного конкурентного середовища;

• створення сучасних правових та організаційних механізмів захисту прав на інтелектуальну власність;
  
• інноваційна діяльність.
  

Для підвищення темпів розвитку економіки країни потрібні певні структурні зміни, які зможуть забезпечити конкурентоспроможність країни і окремих її регіонів та стануть запорукою сталого розвитку господарства. Загалом в Україні та її регіонах структурні зміни були пов’язані зі збільшенням сировинної складової у промисловому виробництві, скороченням обсягів виробництва товарів споживчої групи, високою часткою матеріало- та енергомісткіх виробництв і технологій, зростанням енергоємності ВВП [2, с.53], ростом питомої ваги базових галузей в економіці, зниженням потоку інвестицій в наукоємні галузі, зниженням рентабельності виробництва.

Регіон, який аналізується, включає три області: Одеську, Миколаївську та Херсонську, займає 14% території України і в ньому проживає 10% населення країни. При цьому середня щільність населення нижча, ніж по Україні. За рахунок депопуляції населення за 16 останніх років знизилася щільність населення як по всій Україні, так і на її півдні. Аналіз деяких економічних показників дасть змогу виокремити місце регіону в економіці країни і порівняти структурні та інституціональні зміни, які мали місце в регіоні з тими, що були притаманні господарству всієї України.

За роки незалежності ВДВ суттєво знизилося: на 2004 обсяги його утворення склали 61% від рівня 1990 року. Регіон виробляє 9% всієї валової доданої вартості країни, з 1996 року цей показник знизився як за натуральними, так і за відносними показниками в Миколаївській і Херсонській областях. За цей же період часу ВДВ з розрахунку на 1 особу збільшилося по Україні у 3,8 рази, а по регіону – у 3,4 рази, але тільки по Одеській області воно перевищувало середньоукраїнський рівень (табл.1).


Таблиця 1.

Валова додана вартість

Області	У фактичних цінах; млн. грн.		У фактичних цінах; млн. грн.		У розрахунку на 1 особу, грн..
	1996	%	2003	%	1996	2003
Україна	69287	100	244497	100	1356	5114
Миколаївська	1737	3	5337	2	1299	4284
Одеська	3533	5	12792	5	1371	5245
Херсонська	1321	2	3799	1	1048	3287
всього	6591	10	21928	9	-	-

[6, с. 48-50; 7, с. 41]


Одним із напрямків інституціональних перетворень є зміна форм власності. Для забезпечення державного обліку, ідентифікації та класифікації юридичних осіб, здійснення статистичних спостережень був введений Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (ЄДРПОУ). Наявність цього реєстру дає змогу простежити зміну форм власності об’єктів господарювання. Так по Україні знизилася питома вага об’єктів державної власності і зросла – приватної, комунальної і колективної власності. Найбільша питома вага приватних підприємств характерна для промисловості – 92,5 %.

За 1997-2005 роки кількість об’єктів Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України збільшилася у 2 рази, в регіоні – у півтора рази. Найбільше зростання кількості ЄДРПОУ спостерігалося в Одеській області, де інституціональні зрушення відбувалися більш швидкими темпами. Більше всього підприємств було створено або перейшло в приватну та комунальну власності. Організовано значну кількість товариств з обмеженою відповідальністю, політичних партій, релігійних організацій, громадських організацій. В області приватна власність домінує в сільському господарстві, будівництві, оптовій та роздрібній торгівлі. Колективна власність поки що притаманна промисловості, будівництву, оптовій та роздрібній торгівлі транспортними засобами, операціям з нерухомості. Почала з’являтися в області і власність міжнародних організацій: в основному це стосується автозаправних станцій, торгівлі, транспорту, операцій з нерухомості (табл.2 ).

Таблиця 2.


Кількість об’єктів ЄДРПОУ

Області	1997		2005
	Кількість	%	Кількість	%
Україна	615686	100	1023396	100
Миколаївська	20534	3	32747	3
Одеська	37585	6	60796	6
Херсонська	16493	3	26462	3
всього	74612	12	120005	12

[6, с.83; 7, с. 86]


Кількість створених і діючих малих підприємств в регіоні може свідчити про темпи демократичних ринкових перетворень, тому що підприємництво – це форма самозайнятості населення. З одного боку, вона свідчить про економічну активність населення, а з другого боку, відображає відношення місцевої влади до зміни форм власності: там, де влада демократична і прогресивна – вона безперешкодно дає права своєму населенню на самостійне економічне існування. Там, для влада корумпована, забюрократизована, не здатна сприймати нові ринкові перетворення – процес створення малих підприємств йде повільніше. Таким чином, на області Півдня України припадає майже 10% малих підприємств. Зважаючи на те, що в цих регіонах мешкає 10% населення, які створюють 10 % валової доданої вартості, показник не з гірших. Одначе занепокоєння викликає ситуація по Херсонській області, де кількість малих підприємств не зросла, а зменшилася в розрахунку на 10 000 населення. Регіон, за темпами розвитку малого підприємництва на 2004 рік, не тільки не є лідером зважаючи на своє вигідне економіко-географічне та трансграничне положення, але й відстає від середньо українських показників (табл.3).

Малі промислові підприємства Одеської області створені в основному у харчовій промисловості та пов’язані з машинобудуванням (24 %), переробкою сільськогосподарських продуктів (17 %), легкою промисловістю (12%). У Херсонській області це теж харчова промисловість (20 %), машинобудування (17 %), целюлозно-паперова промисловість і видавнича справа (13 %). В Миколаївській області – машинобудування (28 %), харчова (19 %) і легка промисловість (9 %).


Таблиця 3.

Кількість малих підприємств на 10 000 наявного населення

Область	1995	2000	2004
Україна	19	44	60
Миколаївська	22	53	63
Одеська	15	38	58
Херсонська	11	64	54
в середньому по регіону	16	52	58

[6, с.329; 7, с.318]


Зростання обсягів продукції за період з 1995 по 2004 у цілому випереджав середньоукраїнський, найбільш високими темпами нарощувалося виробництво в Одеській області, найменшими – в Херсонській. І якщо на 1995 рік темпи відставання були незначними (відповідно 52% та 51%), то на 2004 рік розрив збільшився майже вдвічі (табл.4).


Таблиця 4.


Індекси обсягу продукції промисловості (1990 рік =100%)

Області	1995	2000	2004
Україна	52	58	92
Миколаївська	78	80	116
Одеська	83	80	128
Херсонська	51	42	63
в середньому по регіону	71	67	102

[6, с.110; 7, с.90]


Обсяги продукції сільського господарства з 1990 по 2004 роки в Україні зменшилися у 2 рази, а по регіону – у 1,4 рази. Найбільший спад був характерний для Херсонської області – у 1,6 рази. У цілому роль регіону в розвитку сільського господарства країни стабільна і навіть почала зростати, про що свідчать показники питомої ваги – 12,7%.

Різними темпами розвивалось сільське господарство. У цілому Україна вийшла на рівень 1995 року, а три області Півдня України його навіть перевищили. Лідером є Одеська область за рахунок нарощування виробництва ярих зернових, овочів, соняшника, винограду, молока.

Рівень перетворень краще спостерігається за допомогою відносних показників, наприклад, кількості форм власності в розрахунку на 1 тисячу гектарів території. У цілому кількість господарських товариств нижча в Херсонській області, зважаючи на низьку родючість ґрунтів, посушливість клімату, низьку щільність сільського населення. Одначе і кількість приватних та фермерських господарств тут теж нижча, ніж по Україні (табл.5).


Таблиця 5.

Кількість сільськогосподарських підприємств за організаційно-правовими формами господарювання в розрахунку на площу території (на 1 тис. га) у 2004 р.

Область	Господарські товариства	Приватні підприєм-ства	Виробничі кооперативи	Фермерські господарства	Державні підприєм-ства
Україна	13.5	13.5	6.7	70.5	0.6
Миколаївська	13.6	9.6	1.3	183.6	0.9
Одеська	11.5	5.8	6.5	186.0	0.4
Херсонська	8.2	3.9	1.2	96.0	0.7

[6, с.161; 7. с.159]


Валовий збір зернових культур завжди виконував роль індикатора, який характеризував стан сільського господарства України як житниці СРСР. За період з 1985 року в регіоні відмічався спад виробництва і зменшення водночас питомої ваги регіону у вирощуванні зернових. Найбільші значення цього спаду стосуються Миколаївської області (дані 2000 року). У 2004 році на регіон припадало майже 20% валового збору зернових країни, але поки це ні про що не свідчить: через відсутність належних агромеліоративних заходів та зрошення врожайність надто суттєво залежить від погодно-кліматичних умов.

Виробництво м’яса по регіону з 1990 року зменшилося у 4 рази. Найбільш суттєве зниження спостерігалося в Миколаївської області – майже у п’ять разів. До того, ж у 2004 році рівень виробництва м’яса відносно 1990 року складав по Миколаївській, Одеській та Херсонській областях відповідно: 19%, 29% та 23%. У цілому регіон втратив свої позиції щодо виробництва м’яса.

Виробництво молока теж знизилося: регіон у 2004 році виробляв його 60 % від рівня 1990 року. Найбільший спад у цій галузі відбувся в Миколаївській області – в 1,7 рази та Херсонський – в 2.3 рази. Це пов’язано з поголів’ям худоби та середніми надоями. Поголів’я худоби за цей період зменшилося, хоча надої і зросли.

Важливим для регіону з транскордонними можливостями є розвиток зовнішньоекономічної діяльності. У цілому ситуація із розвитком зовнішньої торгівлі в регіоні погіршилася: у 2002 році на регіон припадало 9,4 % вартості експорту і 6,4 % імпорту. На 2004 рік - вже 8,8 % вартості експорту і 4,6 % імпорту. Одеська область за рівнем розвитку зовнішньоекономічної діяльності впевнено лідирує в регіоні, але пропускає перед собою Дніпропетровську, Донецьку, Луганську, Полтавську, Запорізьку. Пояснень цьому декілька:

- Одеська область має менш потужний господарський потенціал, ніж перелічені області;

- експорт і імпорт продукції в цих областях здійснюється в основному не через морські порти, а через сухопутні кордони, тому що головними торгівельними партнерами України до цього часу є країни СНД.

Що стосується імпорту і експорту послуг, то регіон традиційно відігравав провідну роль в Україні і залишив її за собою. Серед цих послуг виділяються послуги морського, річкового і трубопровідного транспорту, послуги з судноремонту, рекреаційно-туристичні послуги.

Однією з умов успішних структурних зрушень в економіці є формування сучасної і надійної банківської системи. На регіон припадає 7,3 % всіх наданих банками кредитів, довгострокові – переважають; особливо в Одеській області.

Інвестиції в основний капітал є визначальним фактором прогресивних структурних зрушень, оскільки завдяки їм здійснюється і оновлення виробничого потенціалу загалом, і зміни у структурі виробництва зокрема.

Інвестиції в основний капітал дають змогу констатувати особливості розвитку економіки. За період з 1985 по 2004 роки змінилася валюта, відмічалися різні темпи інфляції, і все ж можна зробити певні висновки щодо структурних змін. Так на 1985 рік інвестиції в основний капітал Одеської області займали четверте місце серед усіх областей Україні, на 1990 і 1995 рік це було п’яте місце, у 2004 році – третє місце. Питома вага інвестицій по регіону на 1985 рік становила 11,5 %, на 1990 -10,5 %; на 1995 – 8,6 %; на 2000 – 8,8 %; на 2004 – 10,5 %. Тобто зараз регіон виходить на рівень залучення інвестицій 1985-1990 років. Збільшився приплив інвестицій в харчову і легку промисловість, машинобудування. Інвестування промисловості здійснювалося за рахунок власних коштів підприємств або залучення кредитів. У 1990 році державні інвестиції складали майже 78 %, на 2004 рік вони знизилися до 28 %, натомість приватні інвестиції склали 65%.

Роздрібний товарообіг є опосередкованим показником рівня соціального розвитку території: чим вищі прибутки населення, тим вища купівельна спроможність. На період економічного спаду 3 області забезпечували 8,4 % роздрібного товарообігу, до 2000 року ця цифра ще більше знизилася, на 2004 рік тенденція почала вирівнюватися. Частково це пов’язано з підвищенням економічної активності в областях за рахунок зростання обсягів виробництва, частково це викликано зростанням притоку відпочиваючих в курортні зони областей.

Лідирує Одеська область, яка за дев’ять років збільшила обсяги роздрібного товарообігу майже у 8 разів. У розрахунку на 1 особу область посідає шосте місце серед інших областей України.

Херсонська область у 1985 році посідала 8-ме місце, у 1995- 19-те, а у 2004 році знов повернулася до дев’ятого. Це частково пояснюється запровадженням щорічних Таврійських ігор, на які з’їжджається велика кількість людей, а не збільшенням купівельної спроможності населення регіону.

Миколаївська область за рівнем товарообігу на 1 особу у 1985 і 1990 роках посідала 6 місце, у 1990 році - 17 місце, а на 2004р. - п’ятнадцяте – показник негативний для регіону з таким значним виробничим потенціалом.

Середньомісячна заробітна плата по регіону з 1985 року була нижча за середньоукраїнський показник, що пов’язано з політикою оплати праці: найбільший рівень оплати праці в Україні стосується видобутку енергоносіїв, енергетики, металургії – ці галузі не характерні для регіону. Оплата праці в сільському господарстві регіону в основному була вища за середній показник по країні, по Херсонській і Миколаївській областях він весь час перевищував середній, а по Одеській області стабільно був нижчим за регіональний і середньоукраїнський. Причина в тому, що в Одеській області є економічно розвинені території (Одеська агломерація з приміським сільським господарством, північ з родючими ґрунтами і задовільними погодними умовами) і так звані „мертві зони”, тобто депресивні території – Буджакський степ і центральна частина області. Тут повільно ідуть ринкові перетворення у сільському господарстві, мало фермерських господарств, низька врожайність рослинництва, незадовільна кількість поголів’я тварин, відсутня система кредитування сільських виробників, занепад побутової та соціальної інфраструктури. З 1990 року посівні площі в області знизилися з 1958,5 тис. га до 1590,5 тис. га, тобто у 1.2 рази тільки за даними офіційної статистики. Поголівя великої рогатої худоби зменшилося у 2,6 рази; свиней –у 2,4 рази; овець – у 2.2 рази .

Рівень зареєстрованого безробіття по регіону збільшився майже у 10 разів за дев’ять років. Найбільші його показники стосуються Херсонської області, найменші – Одеської. Якщо порівняти цю тенденцію з темпами припливу інвестицій в основний капітал, то спостерігається пряма кореляційна залежність між цими двома явищами.

Цікавою у зв’язку з цим є динаміка доходів та витрат населення. Доходи та витрати за 2001-2004 рр. зросли по всіх областях. Їхній середній рівень був нижчим за середньо український. Тільки по Одеській області рівень витрат на 1 особу був вищим за середній по країні. При цьому витрати по країні в розрахунку на 1 особу перевищують офіційно задекларовані доходи. Якщо на 2001 рік це перевищення по Україні складало 660,7 грн., а по регіону 553,6 грн., то на 2004 рік ці значення по Україні досягли вже 887,7 грн., а по регіону – 777 грн. Причин цього явища декілька:

• якщо до 2004 року рівень тінізації економіки складав 40%, то у 2004-2005 роках він сягнув 50-60%;
  
• різні регіони мають різний рівень тінізації: якщо це прикордонні чи трансграничні регіони, економіка яких пов’язана з нафтоперевалкою, нафтопереробкою, оптовою торгівлею чи зовнішньоекономічною діяльністю – рівень тінізації вищий, ніж в інших регіонах .
  

Висновки. Економічний поступ забезпечується науково-технічним прогресом та

активною інноваційною діяльністю. У сучасній економіці наголос робиться не стільки на матеріальні товари і послуги, скільки на інтелектуальний потенціал. Здатність нації підтримувати сучасну та ефективну систему освіти, підвищувати інтелектуальну складову робочої сили через систему освіти є вкрай важливою умовою для підтримання конкурентноздатності країни чи регіону.

Суттєвому підвищенню ефективності економіки України сприяло б утворення регіональних кластерів. Кластер – це група географічно локалізованих взаємопов’язаних компаній, постачальників устаткування, комплектуючих, спеціалізованих послуг інфраструктури, науково-дослідних інститутів, вищих навчальних закладів та інших установ, які взаємодоповнюють одна одну і посилюють конкурентні переваги окремих компаній та кластера загалом. Створення кластерів можливе і на Півдні України. Вже є певні спроби щодо їх формування у промисловості, сільському та рекреаційному господарстві.

Перспективи подальших розробок. Одним із шляхів вирішення економічних проблем регіону є продовження реформ, формування конкурентного середовища, підвищення інвестиційної привабливості території. Цьому буде сприяти подальше вдосконалення податкової системи, адміністративно-територіальна реформа, детінізація економіки, впровадження інноваційної діяльності.


Література

1. Луцишин Н. Формування інституційної структури регіональної політики в країнах Європи // Економіст .– 2004 . – №3 .–С.200-209.

2. Кузнєцова Л. Структурні зміни у промисловості України: критерії прогресивності // Економіст .– 2005 .– №8 . – С.50-55.

3. Назаренко В. Концепция конкурентоспособности Украины: основные положення // Економіст .– 2005 . – №8 .– С.63-65.

4. Регіональна політика та механізми її реалізації / За ред. М.І. Долішного .– К.: Наукова думка, 2003 .– 503с.

5. Ткач А.А. Інституціональні елементи ринкової інфраструктури // Економіка та держава . – 2005 . – №1 . – С.43-47.

6. Статистичний щорічник України за 1995 рік . – К.: Техніка, 1996 . – 576с.

7. Статистичний щорічник України за 2004 рік .– К.: Консультант, 2005 .–591с

8. „Про стимулювання розвитку регіонів” Проект Закону України ссылка скрыта.


Михайлюк Олена Леонідівна – кандидат економічних наук, доцент кафедри Екології, розміщення продуктивних сил та технології ОДЕУ

Стеценко Сюзанна Василівна – старший викладач кафедри Екології, розміщення продуктивних сил та технології ОДЕУ