Збірка тез доповідей II міжнародної науково-практичної конференції «Фінансово-кредитний механізм в соціально-економічному розвитку країни»/ Ред кол

Вид материала

Документы

Содержание Скоринг как инструмент управления индивидуальным кредитным риском Фінансовий механізм діяльності комерційних банків Податкова система україни: проблеми та шляхи їх вирішення Методи оцінки фінансової стійкості банку Рис. 1. - Організаційна структура податкового департаменту Стан та тенденції розвитку банківської системи україни Сучасний стан банківського сектору україни Тенденції розвитку споживчого кредитування Генезис, становление и современное состояние денежно-кредитной системы германии Работа с факторами при статистическом анализе группы банковских сотрудников с помощью программы spss Rank Cases Изменение зарплаты Нові електронні можливості у сфері подання податкової звітності Формування та реалізація кредитної політики комерційних банків Фактори, які впливають на кредитну політику комерційного банку

Подобный материал:

• З доповідей I міжнародної науково-практичної конференції «Удосконалення обліково-аналітичного, 4445.02kb.
• Наукове видання Тези доповідей ХVIII міжнародної науково-практичної конференції учотирьох, 4191.32kb.
• Академія внутрішніх військ мвс україни Збірник тез доповідей ІІІ науково-практичної, 1416.76kb.
• Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
• Перелік публікацій кафедри “Банківська справа” за 2009 рік, 72.31kb.
• Академія внутрішніх військ мвс україни Збірник тез доповідей ІІІ науково-практичної, 871.49kb.
• Програма Міжнародної науково-практичної конференції 24-25 вересня 2009 р. Київ 2009, 256.8kb.
• Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
• Академія внутрішніх військ мвс україни Збірник тез доповідей ІІІ науково-практичної, 1634.85kb.
• До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.

УДК 330.131.7:336.77

Гизатуллина Е.Н., к.э.н., доцент,

Ткаченко Я.И.

Макеевский экономико-гуманитарный институт

СКОРИНГ КАК ИНСТРУМЕНТ УПРАВЛЕНИЯ ИНДИВИДУАЛЬНЫМ КРЕДИТНЫМ РИСКОМ


Финансовый кризис привел к значительному снижению кредитования физических лиц.

Один из ключевых инструментов, позволяющих повысить эффективность и оперативность предоставления финансовых услуг населению, является расширенное использование кредитного скоринга,который, при его надлежащем применении, может содействовать расширению доступа физических лиц к кредитованию.

Скоринг – метод классификации всех заемщиков на различные группы для оценки кредитного риска; он представляет собой математическую или статистическую модель, с помощью которой на основе кредитной истории «прошлых» клиентов банк пытается определить, насколько велика вероятность возвращения конкретным потенциальным заемщиком кредита в срок.

В настоящее время кредитный скоринг только начинает применяться в Украине в качестве инструмента для измерения и управления индивидуальным кредитным риском.

Перед принятием решения о целесообразности внедрения скоринговой системы, каждый банк должен оценить преимущества и недостатки скоринга.

Кредитный скоринг обладает рядом преимуществ:

- объективное, унифицированное, последовательное измерение риска, в результате которого по всем клиентам с аналогичным риском выносится обоснованное кредитное решение;

- количественное выражение риска, позволяющее применять ценообразование, основанное на оценке риска;

- повышение уровня автоматизации;

- имеет большое значение для систем раннего предупреждения (например, кредитный скоринг по счету можно получать ежемесячно или ежеквартально, и, если обновленный скоринг указывает на значительное ухудшение кредитоспособности клиента, можно принять соответствующие меры в управлении этим счетом).

Однако, при отсутствии надлежащего управления скоринг и связанные с ним стратегии могут стать неэффективными и принесут даже больше вреда, чем пользы. Приведем некоторые из существующих проблем:

- сотрудники банка не имеют достаточной подготовки, чтобы разрабатывать стратегии на основе скоринга и управлять ими, а также осуществлять эффективный мониторинг результатов работы модели;

- системы управленческой информации неадекватны для эффективной оценки и мониторинга;

- ненадлежащее применение моделей кредитного скоринга к продуктам, подгруппам заявителей или географическим регионам без проверки эффективности;

- с течением времени модели могут утратить эффективность по ряду причин, в связи с этим возникает необходимость постоянного и тщательного мониторинга скоринговой карты.

Решения, которые в значительной степени определяются скорингом или правилами, которые больше всего подходят для небольших кредитов, являются наиболее эффективными не только потому, что они обычно имеют самый высокий объем и поэтому статистические модели, разработанные по этим кредитам, являются наиболее достоверными, но также потому, что стоимость труда андеррайтера в процентах от суммы кредита снижается по мере увеличения размера кредита. По мере увеличения размеров кредитов использование скорингов для достижения операционной эффективности становится менее существенным; более важным является точная оценка риска и уход от ситуаций утверждения кредитов, по которым впоследствии не будут выполнены обязательства.

Кредитный скоринг является на сегодняшний день наиболее перспективным методом оценки индивидуального кредитного риска, который достаточно легко можно адаптировать в каждом регионе в зависимости от экономического развития и уровня жизни населения.

Применение методики скориноговой оценки кредитоспособности клиента предоставляет банку эффективный инструмент регулирования спроса и предложения потребительского кредита. Возможность экспериментировать с критической суммой оцененных баллов, теми или иными критериями оценки, позволяет банку расширить свою клиентскую базу, позволяет увеличить объем кредитования физических лиц.

Основными целями, которые пытается достигнуть любой банк при внедрении полноценной системы кредитного скоринга, являются:

- ускорение процедуры оценки заемщика;

- увеличение кредитного портфеля за счет уменьшения необоснованных отказов кредитных заявок;

- повышение точности оценки заемщика;

- снижение объема невозвращенных кредитов;

- снижение сформированных резервов под возможные потери по кредитным обязательствам;

- создание централизованного накопления данных о заемщиках;

- получение возможности быстро и качественно оценить динамику изменения заемного счета каждого конкретного клиента и кредитного портфеля в целом.


УДК 336.713

Гізатуллін Є.В., ПАТ «Надра»

Марченко В.В.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ


Ефективна та стабільна банківська система – необхідна умова розвитку економіки будь-якої країни, оскільки вона є найважливішим елементом економічної інфраструктури. Основним її призначенням є забезпечення постійного безперервного і ефективного обігу фінансових ресурсів у державі та максимальне збереження довіри суспільства до банківського сектора, що можливо лише за умови досягнення стабільної роботи кожного окремого банку, який за специфікою своєї діяльності, прямо або опосередковано об’єднує всіх учасників народногосподарських економічних відносин. Що стосується України, то її національна банківська система перебуває на етапі становлення і розвитку. Поки ще не сформовано механізмів забезпечення її загальної стабільності та самодостатності. В сучасних умовах розвитку міжнародних відносин та конкурентного середовища, активізації глобалізаційних процесів та інтенсифікації грошових потоків потребує вдосконалення банківський менеджмент.

Специфіка управління комерційними банками країни така, що останні змушені працювати в умовах нестабільної економічної ситуації. Це відбивається на якості банківських продуктів і способах управління банківським портфелем. Серед факторів, що впливають на діяльність вітчизняних комерційних банків, слід виділити такі:

- спад виробництва та нерентабельність багатьох підприємств - клієнтів банку;

- інфляційні тенденції у грошово-кредитній сфері;

- значні коливання процентних ставок;

- неплатежі з боку клієнтів банку та підприємств відносно один одного;

- порушення фінансового законодавства;

- відсутність повноцінної інформації про учасників ринку.

У цій ситуації особливої актуальності набувають дослідження забезпечення ефективності фінансової діяльності комерційного банку, глибинних причин порушення фінансової стабільності та механізму виникнення фінансової кризи. Конструктивна роль таких досліджень полягає у їх спрямованості на розроблення цілісного підходу до оптимізації фінансового управління банками в умовах нестабільності і ризику, пошуку можливих шляхів досягнення динамічного стану фінансової стійкості та виходу на траєкторію стабільного зростання

Реалізація фінансового механізму банківської діяльності суттєво позитивно впливає на ефективність та результативність фінансової діяльності банку.

Використання певних елементів фінансового механізму в діяльності вітчизняних та зарубіжних банків свідчить, що фінансовий механізм є самостійною економічною категорією, визначення якої потребує розгляду особливостей зовнішнього оточення комерційних банків, умов розвитку конкуренції на кредитному ринку, визначення суб'єктів та об'єктів фінансового механізму.

Основні суб'єкти фінансового механізму — комерційні банки та їх підрозділи, клієнти (юридичні та фізичні особи), які є споживачами банківських продуктів. Таким чином, суб'єктами фінансового механізму банківської діяльності є сукупність активних сил, які впливають на можливості банку встановлювати і підтримувати відносини успішного співробітництва з цільовими клієнтами.

Основним об'єктом фінансового механізму є оточення банку, яке утворюють причинно-наслідкові зв'язки економічних явищ і процесів, що прямо чи побічно впливають на ефективність діяльності банку.

Як складові фінансового механізму доцільно розглядати банківські технології, тобто стан науково-технічного розвитку, оскільки це передбачає одночасно прогнозні оцінки стосовно розвитку банківських технологій; умови конкуренції на кредитному ринку, його кон'юнктуру, прогнозування попиту; ринковий ризик, який слід деталізувати через ризик ліквідності, кредитний ризик, ризик капіталу, операційний ризик, валютний та процентний ризики; деталізацію діяльності стосовно управління активами та пасивами, прибутками та витратами, рівнем ризику операцій.

На підставі аналізу існуючих теоретичних досліджень, враховуючи визначені суб'єкти й об'єкти, можна остаточно визначити фінансовий механізм діяльності комерційних банків як узагальнену модель дій, методів та інструментів, необхідних для досягнення довгострокових цілей комерційного банку стосовно оптимізації співвідношення між задоволенням потреб клієнтів та максимізацією банківського прибутку шляхом реструктуризації та перерозподілу фінансових ресурсів з метою забезпечення ефективного функціонування та отримання стабільних доходів.

В фінансовому механізмі діяльності банків значна роль відводиться аналізу ефективності фінансової діяльності банку, за допомогою якого обґрунтовуються стратегія і тактика його розвитку, уточнюються плани та управлінські рішення, здійснюється контроль за їх виконанням, виявляються фінансові резерви, оцінюються результати діяльності управлінського персоналу, окремих підрозділів і банку в цілому.

Основними особливостями сучасного аналізу є всебічне вивчення фінансово-господарської діяльності банків, використання системного підходу до різних видів аналізу та виявлення резервів розвитку суб'єкта господарювання з метою ефективного використання наявних ресурсів.

Оцінка ефективності фінансової діяльності банку сприятиме мінімізації ризиків й отримання достатніх прибутків для збереження коштів вкладників та підтримання життєдіяльності банку. Базуючись на зіставленні певних фінансових результатів, розраховуючи відповідні фінансові показники, банківська установа здатна оцінити ефективність свого господарювання, визначити своє місце серед інших фінансово-кредитних установ, планувати діяльність на майбутнє.


УДК 336.2

Дейна А. Ю.

Карпухно І. О., к.е.н., доцент

Донецький національний університет

AntonDe93@ukr.net

ПОДАТКОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ


Першочерговою потребою сьогодення є забезпечення збалансованого розвитку всіх підсистем суспільства, гармонізації інтересів різноманітних верств населення, створення міцного економічного підґрунтя для інтеграції України у світову економічну систему. Чільне місце у цьому процесі займає реформування податкової системи, яка забезпечує державу необхідними фінансовими ресурсами. Проблеми реформування податкової політики сьогодні є вкрай актуальними в контексті дискусій стосовно нової програми реформ і напрацювання інструментарію реалізації реформ.

Мета статті – дослідження проблем податкової системи України та пошук шляхів її удосконалення.

Держава, виражаючи інтереси суспільства в різних сферах життєдіяльності, виробляє та впроваджує відповідну політику, визначає напрямок розвитку, а також стратегію і тактику досягнення поставленої мети.

Податкова політика держави є складовою частиною економічної політики, яка базується на сукупності юридичних актів, що встановлюють види податків, зборів та обов’язкових платежів, а також порядок їх стягнення та регулювання. Суть, структура та роль системи оподаткування визначаються податковою політикою.

Введений у дію з 1 січня 2011 р. Податковий кодекс України анулював усі раніше ухвалені закони щодо оподаткування. Податковий кодекс залишає спрощену систему оподаткування, унеможливлює спроби оптимізації оподаткування юридичними особами за рахунок взаємодії з приватними підприємцями. У Податковому кодексі вдосконалено деякі види податків, принципи та норми оподаткування. Так, передбачено зменшення кількості податків та зборів: загальнодержавних – з 29 до 18, місцевих – з 14 до 5; а також зниження ставок оподаткування [1].

Для середнього і великого бізнесу плюси у такому оподаткуванні в тому, що поступово зменшується ставка податку на прибуток – від 25% до 17% у 2014р. [1]. Проте, за словами експертів, номінальна ставка податку не відображає реальності, тобто ефективної ставки податку, яка є значно вищою. Ефективна ставка залежить від того, як визначається обсяг валових витрат: чим більші валові витрати, тим менший прибуток декларують підприємства і, відповідно, менше сплачують податку. Перелік витрат, які можна зараховувати до валових витрат, невизначений, і тому дає можливість для маневрів як самим підприємцям, так і податківцям.

Зазначимо низку недоліків Податкового кодексу України:

• Великий фіскальний тиск на малий бізнес. Малий бізнес повинен змінити своє "життя" протягом 5 років. В прикінцевих положеннях зазначено, що з 1 січня 2016 р. поняття "фізична особа-підприємець" вилучається із визначень Податкового кодексу.
  
• Податок на нерухомість враховує, що оподатковується не житлова, а загальна площа. Жодних об’єктів оподаткування цим податком і відповідно доходів бюджетів не буде у селах України, тому що там немає житла понад 200м і, відповідно, про поповнення місцевих бюджетів говорити безперспективно.
  
• Введено таку норму, як податковий арешт і податкова реалізація майна. Під час перевірки податковий інспектор має право на 96 годин накласти арешт на майно.
  
• Введення камеральних перевірок для середнього та великого бізнесу без повідомлення і без дозволу начальника податкової інспекції.
  

Розглянувши наявні проблеми, можна зробити висновки, що основними завданнями вдосконалення податкової системи в Україні мають бути:

- побудова стабільної, зрозумілої і цілісної податкової системи з метою визначення збалансованих підходів до фінансового перерозподілу в межах країни і обґрунтування норм оподаткування;

- послаблення податкового тиску і спрощення податкової системи шляхом скасування неефективних податків з адміністративної точки зору;

- розширення податкової бази завдяки скасуванню непрозорих податкових пільг, розширенню кола платників податків і оподатковуваних доходів у відповідності з критерієм «доцільності» і принципом «соціальної справедливості»;

- розв’язання ряду проблем, пов’язаних зі стягненням податків і контролем за дотриманням податкового законодавства;

- зниження податкового тиску до теоретично допустимого рівня;

- забезпечення стабільності податкового законодавства;

- ефективно структурувати систему оподаткування на користь прямого оподаткування майна, капіталу, землі.

Реформування чинної податкової системи повинно відбуватися в напрямку створення сприятливих податкових умов для вітчизняних товаровиробників, стимулювання вкладення коштів у інвестиційні програми.

З метою формування раціональної податкової системи необхідно використовувати регулюючу функцію податкової системи у вигляді надання пільгового оподаткування, зробити пільги більш прозорими та підвищити їх стимулюючі і регулюючі властивості. Виконання цих та інших завдань приведе до успішного досягнення поставленої мети реформування податкової системи держави – формування максимально досконалої системи оподаткування в Україні і, як наслідок, економічного росту.

Література

1. Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями від 01 січня 2011 року.
   
2. Сайт Державної податкової служби України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ov.ua
   

УДК 336.71

Дмитриченко Л.І., д.е.н., професор,

Донецький національний університет

Артюхова О. І.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

МЕТОДИ ОЦІНКИ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ БАНКУ


Управління фінансовою стійкістю банку являє собою складний і багатобічний процес, що здійснюється у взаємодії різних форм, методів, інструментів, важелів і способів впливу суб'єкта управління на його об’єкт на основі чітко розробленої концепції. Економіка України, глибоко відчула на собі наслідки світової фінансової кризи. Найбільш вразливою виявилася банківська система країни, що позначилось на її стабільності та ефективності виконання нею своїх функцій. Банки є рушівною силою національної економіки, адже саме вони за допомогою фінансових інструментів здатні впливати на стабільність економічної ситуації в країні.

Актуальність даної теми обумовлена істотним підвищенням ролі оцінки фінансової стійкості банку у посткризових умовах. Принципового значення набуває проблема зміцнення фінансової стійкості банків. Її вирішення пов'язане, зокрема, з розробкою методів оцінки і аналізу фінансової стійкості банку та розробкою шляхів забезпечення цієї стійкості. Таким чином, сучасна динаміка розвитку банківського сектору та економіки країни в цілому, підтверджує необхідність формування в кожному банку серйозного підходу до аналізу всіх аспектів банківської діяльності.

Аналіз діяльності будь-якого економічного суб'єкта – складне методологічне і аналітичне завдання, для виконання якого необхідна відповідна інформаційна, професіональна та організаційна база. Аналізуючи діяльність комерційного банку, акціонери найбільшу увагу приділяють його прибутковості, вкладники - ліквідності та прибутковості, позичальники - забезпеченості кредитними ресурсами, а службовці - прибутковості. Таким чином, задачі оцінки фінансової стійкості найчастіше вирішуються за допомогою коефіцієнтного методу аналізу, який є доволі простим, доступним і легко реалізується на практиці. І хоча він не є оптимальним методичним підходом до вирішення проблеми комплексного аналізу фінансового стану банку, та незважаючи на використання обмеженої кількості аналітичних показників, за допомогою яких можна проаналізувати публічну та конфіденційну фінансову звітність банку, такий «експрес» - аналіз виступає діючим інструментом оцінки фінансового стану і дає змогу завчасно розпізнати характер і суттєвість змін та спрогнозувати їх вірогідний розвиток.

Висока деталізація оцінки фінансової стійкості за коефіцієнтним методом є значним недоліком при необхідності дати узагальнюючу оцінку окремого банку та провести їх порівняння. Особливо процедура ускладнюється, коли заодним показником банк виявляє себе як цілком успішний, а за іншим – якфінансово нестійкий.

Для банку важливою є не тільки внутрішня оцінка його діяльності, але і порівняння результатів роботи з результатами інших банків та визначення місця банку в банківській системі. Одним з варіантів аналізу, що дозволяє отримати комплексну оцінку та порівняти об'єкти оцінки за певними критеріями, є рейтинговий аналіз.В даний час, в Україні спостерігаєтьсядефіцит аналітичної інформації про роботу банків, тому саме рейтинг єосновою для вивчення їхньої діяльності. Як аналітичний інструмент, рейтинг дозволяє дати синтетичну оцінкумайже будь-якій характеристиці банку (кредитоспроможності, надійності, і зокрема, фінансової стійкості банку). На сьогоднішній день, Національний банк України в межах поточного контролю за діяльністю банку, здійснює оцінювання фінансового стану банківської установи та визначення її рейтингу на основі рейтингової системи CAMELS. Інформаційна модель, яка використовується при визначенні рейтингу за методикою Національного банку України, основою якої є система CAMELS, складається з інформації про банківський менеджмент, звіту про власний капітал, звіту про прибутки та збитки, звіту про кредитний портфель, розгорнутий баланс банку. Таким чином, можна виділити дві основні характерні риси інформаційної моделі системи CAMELS:

- необхідність використання інформації, яка є банківською таємницею і не підлягає оприлюдненню;

- аморфність (розмитість) інформаційної моделі, оскільки немає жорстко регламентованої системи показників та існує повна невизначеність щодо методики оцінювання менеджменту банку.

Таким чином, на сьогоднішній день, фінансова стійкість забезпечує спроможність комерційного банку ефективно працювати, досягаючи мети, динамічно розвиватися, протидіючи різноманітним ризикам у процесі діяльності на ринку фінансових послуг, а саме проведення методологічних аналізів фінансової стійкості кожного суб’єкта господарювання є важливою характеристикою його діяльності, який відображає результат його поточного, інвестиційного та фінансового розвитку, бо саме, результат аналізу фінансової стійкості містить необхідну інформацію для інвесторів, а також показує здатність підприємства відповідати за своїми боргами та зобов`язаннями і встановлює розміри джерел для подальшого розвитку.


УДК 005.915:[336.221:336.71]

Козак Г.О.

Донецький національний університет економіки і торгівлі ім. М.Туган-Барановського

Органи корпоративного податкового управління в банківській системі


Сучасні умови функціонування як комерційних банків так і Національного Банку України, що характеризуються мінливістю фискально-економічного середовища, обумовлюють високі професійні вимоги до провідних спеціалістів та менеджерів банку. Особливе місце в системі управління банківськими установами займає податкове навантаження, що спрямовано на стабілізацію та підвищення ефективності діяльності банку. Саме тому проблема організації податкової роботи банку, зокрема створення органу корпоративного податкового управління - податкового департаменту.

Питання організації на підприємстві відповідальних центрів та відділів з оподаткування досліджувались в роботах вітчизняних вчених, зокрема Л.О.Сухарева, Я.І.Глушенко, Ю.Г.Лисенко, А.О.Леушев [1-3]. Проте організаційна побудова органу корпоративного податкового управління в банківських установах потребує подальшого дослідження.

Метою статті є обґрунтування доцільності створення податкового департаменту як органу корпоративного податкового управління, визначення послідовності його впровадження в банківських установах.

Податковий департамент банку - це підрозділ з організаціє податкової роботи банку, який безпосередньо підпорядковується Голові правління банку та є незалежним в своїй діяльності від інших структурних підрозділів. Основну увагу податкового департаменту спрямовано на аналізі та моніторингу податкової інформації, ефективності та якості управління податковим навантаженням, ідентифікації та систематизації ризиків податкового навантаження, дослідження фіскальної та економічної ефективності банківських операцій, попередження порушень в сфері податкового права. Отже, податковий департамент виконує діагностичну та консультаційну функцію в управлінні комерційним банком з метою досягненні позитивного кінцевого результату. Створення податкового департаменту, як органу корпоративного податкового управління в окремих банках, та банківській системі взагалі, дозволить забезпечити своєчасність прийняття управлінських рішень в сфері управління податковим навантаженням; дозволить підвищити ступінь обґрунтованості рішень, що приймаються, в результаті оперативного збору, передавання та обробки податкової інформації; підвищити ефективність діяльності комерційного банку за рахунок своєчасного податкового моніторингу; надасть змогу швидко узгоджувати рішення на різних рівнях управління банку. Організаційна роль, функції та структура податкового департаменту банку визначається у міру розвитку, фінансового та кадрового потенціалу банку, Головою правління, Наглядовою радою банку та його акціонерами. Вважаємо що, банк створюючи податковий департамент має виходити з обсягу коштів, які можна спрямувати на його організацію. В невеликих банках створення окремого відділу може бути недоцільним. В такому випадку функції з організації управління податковим навантаженням мають бути розподілені між існуючим персоналом банку та призначення окремої відповідальної особи за організацію роботи. Разом з цим економічна доцільність створення податкового департаменту може бути оцінена шляхом порівняння витрат на зовнішні консультаційні послуги. Отже, функціональна підлеглість податкового департаменту зводиться до цілей, розмірів, розташування філій та можливостей банку, а отже може бути простим (один працівник) -для невеликих банків, та складним (група працівників) - для Національного банку України, великих та крупних банків. Рекомендована організаційна структура податкового департаменту представлена у вигляді схеми, зображеної на рис 1.




Рис. 1. - Організаційна структура податкового департаменту


Створена відповідного органу корпоративного податкового управління банку передує кілька послідовних дій: аналіз цілей та завдань, які покладатимуться на податковий департамент: визначення заходів, які будуть проводитись в процесі реалізації функцій податкового департаменту: планування рівня податкового навантаження, організація податкового обліку, податковий моніторинг; визначення статусу та джерел фінансування департаменту; розроблення структури податкового департаменту, та внутрішніх регламентних документів.

Запровадження податкового департаменту дозволить раціонально розподілити обов’язки між працівниками банку з корпоративного податкового управління, підвищити якість податкової інформації і ефективність управління податковим навантаженням банку. Все це заслуговує подальшого дослідження.

Література

1.Сухарева Л.О. Податкове планування в системі управління підприємством [Текст]: монографія. – Л.О.Сухарева, П.М.Сухарев, Я.І. Глущенко. - Донецьк:ДонДУЕТ. - 2006. - 209с. - ISBN 966- 385-028-0

2.Механизмы налогового менеджмента: Монография [Текст] /Под общ. ред. проф. Лысенко Ю.Г. –Донецк: ООО «Юго-Восток,Лтд». –2005. – 248с. – ISBN 966-374-019-1

3.Леушев А.А Пути интеграции функциональной системы налогового менеджмента в организационную структуру коммерческих банков [Текст] / А.А. Леушев // Финансы и кредит. – 2007. – №31. – С.49-53. ссылка скрыта/


УДК 336.71.1(477)

Колеснікова Г.В., Под’ячева А.В.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

СТАН ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ


Банківська система за будь-яких умов суттєво впливає на розвиток суспільного виробництва. При цьому її вплив настільки значний, що на сучасному етапі розвитку соціально-економічної системи держави неможливо уявити, що суспільне виробництво може обійтись без банків, грошово-кредитних операцій, банківського обслуговування суб’єктів підприємництва та фізичних осіб, як основних користувачів створених в державі товарів та послуг. Будь-які негаразди в банківській системі миттєво відбиваються на «здоров’ї» всього суспільства, породжується фінансові кризи, що охоплюють реальний сектор економіки та торкаються глибинних елементів сучасного життя кожної людини.

Взаємодія банківської системи з суспільним виробництвом призводить до зворотного процесу, що пов’язано з впливом суспільного виробництва на становлення й розвиток банківської системи. Вплив суспільного виробництва на банківську системи забезпечує відповідний рівень розвитку самої банківської системи.

Функціонування банківської системи в умовах фінансової кризи та значного спаду виробництва в України потребує додаткових теоретичних та практичних досліджень, накопичення необхідного статистичного матеріалу й аналітичних розрахунків.

Проведений аналіз сучасного стану банківської системи України дозволив зробити нижченаведені висновки.

За даними НБУ в Україні станом на 01.11.2011 року ліцензію на здійснення банківських операцій мали 176 банків.

Станом на 01.11.2011 р. обсяг активів банківської системи становив 1040,1 млрд. грн., приріст з початку року склав 97,99 млрд. грн. Це зростання відбулося, в першу чергу, за рахунок росту наданих кредитів, зростання яких склало 74,3 млрд. грн. (9,83%).

З початку 2011 року зобов’язання банків зросли на 83,3 млрд. грн. і на 01.11.2011 року становили 887,6 млрд. грн. При цьому зростання коштів клієнтів банків склало 63,5 млрд. грн.

Власний капітал банківської системи України за десять місяців зріс на 14,7 млрд. грн. і за станом на 01.11.2011 року становив 152,4 млрд. грн. Слід зазначити, що збільшення обсягу статутного капіталу банків з початку року склало 21,9 млрд. грн. (15,01%).

За десять місяців 2011 року банки отримали збиток у розмірі 5 154,0 млн. грн. (у 2010 році збиток склав 8,9 млрд. грн.).

Облікова ставка НБУ з початку року не змінилася та складає 7,75% річних. Кредитні ставки банків у національній валюті з початку року зросли з 15,0% до 18,7% річних. За цей же період обсяг кредитів, наданих суб’єктам господарювання, зріс на 14,5%, а фізичним особам зменшився на 3,2%.

Загальний обсяг активів 152 банків станом на 01.11.2011 року становив 900,1 млрд. грн., що становить 86,5% по банківській системі. По індикативній групі банків активи з початку року зросли на 105,51 млрд. грн., або на 11,97%. Структура активів індикативної групи протягом року зазнала певних змін: зменшилася питома вага кредитів з 60,01% до 59,32% та вкладень у цінні папери з 8,71% до 7,42% у загальному обсязі активів.

За станом на 01.11.2011 р. структура активів мала такий вигляд (у дужках - значення на 01.01.2011 року): 59,32% (60,01%) - кредитний портфель та лізинг; 9,79%(9,97%) - коррахунки в інших банках; 7,42% (8,71%) - інвестиційний портфель (державні цінні папери та вкладення в акції інших підприємств); 5,25% (5,06%) - депозити та кредити в інших банках; 4,84% (5,05%) - матеріальні та нематеріальні активи; 2,60%(2,85%) - готівка, чеки та банківські метали; 0,20%(0,18%) - інвестиції капіталу; 10,57%(7,98%) - інші активи.

Обсяг капіталу 152 банків на 01.11.2011 року становив 161 123,3 млн. грн., або 14 264,5 млн. ЄВРО. Обсяг сплаченого статутного капіталу становив 150 917,2 млн. грн..

По індикативній групі банків обсяг капіталу (без субординованого боргу) станом на 01.11.2011 р. становив 144 421,0 млн. грн. Незважаючи на значний від’ємний поточний фінансовий результат, який склав 4 881,7 млн. грн., зростання статутного капіталу відбувалося випереджаючими темпами та склало 13,80% (19 390,4 млн. грн.), що призвело до зростання капіталу цих банків на 9,48% або 12 504,9 млн. грн.

Фінансовий результат за десять місяців 2011 року 152 банків був від’ємним та склав 2 660,1 млн. грн. проти збитку в 10 547,6 млн. грн. в 2010 році.

В індикативній групі банків прибуток з початку року був від’ємний та склав 4 881,7 млн. грн., тоді як у тому ж періоді 2010 року ці банки мали 10 476,6 млн. грн. збитку .

За станом на 01.11.2011 р. структура доходів (у дужках - значення на 01.01.11 року): 79,52% (80,69%) - процентні, 11,87% (10,22%) - комісійні, 8,62% (9,09%) - інші.

Оцінка результатів діяльності ПАТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» на ринку банківських послуг дозволяє визначити наступне.

ПАТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» - універсальний банк, власником якого є одна з найбільших фінансових груп світу – Credit AgricoleGroup (Франція). Банк працює на фінансовому ринку України з 1993 року та надає весь спектр сучасних банківських послуг приватним і корпоративним клієнтам. Згідно з класифікацією НБУ CREDIT AGRICOLE входить до групи великих банків України.

Чисті активи банку станом на кінець дня 31.12.2010 р. збільшилися порівняно з 31.12.2009 року на 1125936 тис. грн. або на 20% та склали 5636061 тис. грн.

Зобов’язання банку в 2010 р. збільшилися в порівнянні з 2009р. на 1278857 тис. грн., або на 31.1% і склали 5390453 тис. грн.

Обсяг власного капіталу зменшився в 2010 р. на 152921 тис. грн. (на 38%) за рахунок збитків поточного року. Проте у жовтні 2010 р. банк розпочав процедуру збільшення статутного капіталу на 300000 тис. грн. (на 54,5%) шляхом додаткового розміщення 300000000 штук простих іменних акцій номінальністю вартістю 1,00 грн. за рахунок додаткових внесків акціонерів. Збільшення акціонерного капіталу сприятиме зміцненню фінансової стійкості та довіри до банку з боку його клієнтів та партнерів, підвищить інвестиційний потенціал та закладе основу для подальшого динамічного розвитку банку.

За підсумками 2010 р. банк отримав чистий збиток в сумі 300560 тис. грн.

Протягом 2010 р. банк дотримувався економічних нормативів Національного банку України.

Спад ділової активності негативно вплинув на результативність банківської діяльності, і банк не зміг досягти запланованих параметрів розвитку на кінець року. При тому, слід наголосити, що незважаючи на проблеми, що виникли в економіці та фінансовій системі України , ПАТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» демонструє високі темпи розвитку та займає конкурентні позиції по основним фінансовим показникам серед банків України.

Стратегічною метою ПАТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» є використання значного існуючого потенціалу банку та потенціалу групи Credit Agricole SA для створення амбіційної цілі – входження в десятку найбільших банків України. В даний час банк завершує фазу оздоровлення та просуває стратегію розвитку різних видів діяльності банку, розширення переліку банківських послуг, оновлення продуктивного ряду для своїх клієнтів та збільшенні продажів прибуткових продуктів, оптимізації існуючої мережі банку, оптимізації виробничих процесів та посиленні контролю за видатками. Банк планує і надалі здійснювати суттєві інвестиції в інформаційні технології, у бренд банку та покращення формату відділень ПАТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК».


УДК 336.71.1(477)

Коровіна З.П., д.е.н., професор,

Коренева А.В.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

СУЧАСНИЙ СТАН БАНКІВСЬКОГО СЕКТОРУ УКРАЇНИ


Діяльність стабільної та потужної фінансової і, в першу чергу, банківської, системи є необхідною передумовою сталого економічного розвитку, підвищення інвестиційної привабливості та формування належної соціальної інфраструктури країни.

В Україні, як і в багатьох країнах світу, банки є найбільш розвинутими фінансовими установами, які відіграють ключову роль у реалізації економічної і соціальної політики країни та наданні необхідних фінансових послуг для всіх категорій підприємств, установ та організацій і всіх верств населення.

Але при цьому, досвід Національного банку України, отриманий в умовах системної фінансової кризи, свідчить, що в силу різноманітних юридичних та інституційних чинників у процесі роботи з проблемними банками та виведення з ринку неплатоспроможних банків не завжди вдавалося на достатньому рівні забезпечити необхідну ефективність та оперативність.

Станом на 01.10.2011 р. ліцензію Національного банку України на здійснення банківських операцій мали 177 банків. На початку ІV кварталу 21 установа перебуває в стадії ліквідації, а у 2-х банках («Банк Столиця» та «Інпромбанк») продовжує діяти тимчасова адміністрація. В ІІІ кварталі було виведено тимчасову адміністрацію зі славнозвісних банків «Надра» та «Родовід Банк». Перший продовжує функціонувати в нормальному режимі, а на базі другого буде створено санаційний банк. Головним завданням «Родовід Банку», як санаційного банку, згідно інформації, розміщеної на офіційному сайті НБУ, буде продовження роботи щодо повернення власних активів і робота з проблемними активами державних банків і банків, капіталізованих за участю держави.

За результатами IІІ кварталу 2011 р. сукупний обсяг активів українських банків, за вирахуванням сформованих під них резервів, збільшився на 9,4 млрд. грн. (або на 0,9%) і перевищував позначку в 1 трлн. грн., досягши 1 029,2 млрд. грн. станом на 01.10.2011 р.

Порівняно з розміром активів на початок 2011 р., вони зросли на 9,2% (або на 87,1 млрд. грн.).

Розмір кредитного портфелю без урахування сформованих резервів показав дещо менші темпи зростання і з початку року збільшився на 8,0% (на 49,2 млрд. грн.). Частка довгострокових кредитів в кредитному портфелі банку залишається на рівні близько 53%, в той час як станом на 01.01.2009 р. цей показник становив 64,1%. Треба зазначити, що довгострокові кредити виступають головними чинниками розвитку економіки та індикаторами довіри банківських установ до позичальників.

Сукупний обсяг зобов’язань українських банків з початку року зріс на 9,1% (72,9 млрд. грн.) і станом на 01.10.2011 р. складав 877,3 млрд. грн. (станом на 01.01.2011 р. – 804,4 млрд. грн.). Варто відзначити, що випереджаючі темпи зростання порівняно з зобов’язаннями показує обсяг залучених коштів від фізичних осіб. Так, їх розмір протягом січня – вересня збільшився на 10,9% (26,6 млрд. грн.) до 300,3 млрд. грн. станом на 01.10.2011 р. (270,7 млрд. грн. станом на 01.01.2011 р.).

Зростання обсягів залучених банками коштів від фізичних осіб поряд зі збільшенням частки строкових коштів в зобов’язаннях, виступає позитивним фактором в фінансовій стабілізації банківської системи України, адже свідчить про поступове відновлення довіри населення до даних фінансових установ.

Сукупний розмір власного капіталу українських банків протягом січня – вересня 2011 р. зріс на 9,7% (13,4 млрд. грн.) і становив 151,9 млрд. грн., станом на 01.10.2011 р. Розмір власного капіталу і надалі продовжує бути меншим за статутний капітал, що пояснюється значними збитками банківської системи України. Поряд з цим розмір регулятивного капіталу перевищує значення статутного капіталу на 14,7% (22,3 млрд. грн.) станом на 01.10.2011 р.

Показник адекватності регулятивного капіталу (Н2) для банківської системи України перевищує критичне значення, та становить 14,8% станом на 01.10.2011 р., що свідчить про достатню капіталізацію банків (для порівняння станом на 01.01.2009 р. значення Н2 дорівнювало 12,9%).

Розмір балансового власного капіталу становить близько 19,0% від сукупних пасивів банківської системи України (20,8% станом на 01.01.2011 р.; 14,0% станом на 01.01.2009 р.).

Банківська система України продовжує демонструвати від’ємний фінансовий результат. Починаючи з 2009 р. банки України так і не зуміли вийти на рентабельну діяльність. Головним «баластом», який стримує українські банки на шляху до прибуткової діяльності, виступають проблемні банки.

В цілому, за результатами перших 9 місяців 2011 р. на кожну одиницю власного капіталу банківської системи України припадало 0,0525 одиниці чистих збитків. Таким чином, прогнози експертів, які на початку року говорили про можливість виходу банківської системи за підсумками 2011 р. на прибуткову діяльність, навряд чи збудуться.

За підсумками перших 9 місяців 2011 р. сукупні збитки українських банків склали 5 641,0 млн. грн., що на 43,6% менше, ніж за результатами аналогічного періоду 2010 р. (-9 999,0 млн. грн.), та в 3,7 разу менше, ніж за підсумками перших 9 місяців 2009 р. За результатами перших 3-х кварталів 2011 р. збитковими були 37 банків з 175 (21,1%), які подали звітність до НБУ. Кількість збиткових банків порівняно з аналогічним періодом 2010 р. зменшилась на 4 установи.

Заходи щодо подолання кризи та її наслідків, здійснені Національним банком України, дозволили запобігти руйнуванню банківської системи й забезпечили умови для післякризового відновлення діяльності банківських установ.

З урахуванням уроків кризи необхідно продовжувати зусилля по підвищенню стабільності банківського сектору й забезпеченню динамічного зростання сукупних показників його функціонування.

Основним змістом нового етапу в розвитку банківської сфери повинно стати підвищення якості банківської діяльності, що включає розширення складу банківських продуктів і послуг і вдосконалення способів їх надання, забезпечення довгострокової ефективності та стабільності бізнесу кредитних організацій.


УДК 336.77:330.567.22

Коровіна З.П., д.е.н., професор

Кушнір Х.О.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СПОЖИВЧОГО КРЕДИТУВАННЯ


На даний час споживче кредитування займає невелику частку в структурі кредитного портфелю комерційних банків.Алеця тема стає все більш актуальною для нашої країнив сучасних умовах . Пов’язано це з тим, що всі ланки суспільства прагнуть ефективно функціонувати, а без розвитку всіх напрямків банківської інфраструктури, насамперед споживчого кредитування, не можливий нормальний розвиток суспільства.

Проблемі кредитування економіки присвятили чимало наукових праць вітчизняні та зарубіжні вчені та практики: В.Я.Вовк, У.В.Владичин, В.М.Геєць, О.В.Дзюблюк,О.І.Лаврушин, А.М.Мороз, Е.М.Морсман, Л.О.Примостка, М.А.Рябчиков, M.I.Савлук,О.В.Хмеленко та багато інших.Але в українських виданнях саме проблемі споживчого кредитування приділено недостатньо уваги.

Споживчий кредит має багато специфічних рис, пов`язаних із особливостями сфери особистого споживання громадян. Цей вид позики відображає відносини між кредитором і позичальником, які полягають у кредитуванні кінцевого споживання, на відміну від позик суб`єктам господарювання, що спрямовуються для виробничих цілей або для придбання активів, що породжують рух вартості.

Споживчий кредит є засобом задоволення споживчих (особистих, індивідуальних) потреб населення. Всі види споживчого кредиту мають соціальний характер, оскільки вони сприяють вирішенню суспільних проблем – підвищенню життєвого рівня населення (передусім із низькими та середніми доходами), утвердженню принципів соціальної справедливості. Саме із цієї причини споживче кредитування здебільшого регулюється державами особливо ретельно.

Отже взагалі, для населення споживчий кредит носить тільки позитивний характер, оскільки прискорює одержання визначених благ.

За даними Національного Банку України розвиток ринку споживчого кредитування є відносно стабільним: у 2006 р. сума наданих кредитів склала 513322 млн.грн., у 2007 р. відбулось зростання на 49,48%, і склало 1015949 млн.грн. А вже у 2008 році (порівняно з 2007 роком) збільшення відбулось на 42,72% і склало 1773595 млн.грн.

Проте, за перші три квартали 2009 р надані кредити домашнім господарствам склали 1387108 млн.грн., за аналогічний період 2010 р. - 1175321 млн.грн., 2011 р. - 1124974 млн.грн. Зниження відбулось на 20% та 4,29% відповідно. Динаміка зниження наданих споживчих кредитів домашнім господарствам, що почалась на початку 2009 року, є результатом впливу негативної дії фінансово-економічної кризи.

Але, порівнюючи суми виданих кредитів за перший и другий квартал 2011 р. - 3680586 млн.грн та 377579 млн.грн відповідно – можна побачити тенденцію зростання, що говорить про початок стабілізації ситуації на фінансовому та кредитному ринку.

Отже, оцінка розвитку споживчого кредитування в Україні дає можливість виділити такі позитивні моменти: зростання купівельної спроможності населення; збільшення обсягів продажів товарів та послуг торговельними підприємствами; зростання клієнтської бази, як для банків, так і для торгових організацій; отримання банками стабільно високого прибутку.

Поряд із цим слід виділити такі вразливі місця як підвищення ризиків безповоротності грошових коштів банкам з боку населення та значні переплати за товар, який купує клієнт.

Проте, комплексна реалізація програм споживчого кредитування несе для економіки країни більше позитивних моментів, ніж негативних.

Вважаємо, що для стабільного розвитку програм споживчого кредитування необхідно:

• зниження процентних ставок, як чинник підвищення попиту;
  
• страхування фінансових ризиків під можливі втрати;
  
• розвиток технологій банківської інфраструктури.
  

У цілому слід зазначити, що в даний час ринок споживчого кредитування активно розвивається в нашій країні, що позитивно позначається на економіці України в цілому.


УДК 336.7.02(430)

Крутушкина В.В., Костенко Р. В.

Макеевский экономико-гуманитарный институт

ГЕНЕЗИС, СТАНОВЛЕНИЕ И СОВРЕМЕННОЕ СОСТОЯНИЕ ДЕНЕЖНО-КРЕДИТНОЙ СИСТЕМЫ ГЕРМАНИИ


Необходимость изучения исторических аспектов становления и развития денежных систем, применение накопленных знаний в современной финансовой сфере обусловили актуальность данной статьи.

Теория денежного обращения, кредита, знания о современной практике организации денежно-кредитного обращения и банковской сферы разных стран мира являются предметом исследования отечественных и зарубежных учёных, среди которых: Булатов А.С., Брагинский С. В., Гальчинський А. С., Долан Э. Дж., Жуков Е.Ф., Кэмпбелл К. Д., Лысенко Р.С., Максимова Л.М., Иванов В. М., Савлук М.И., Софищенко И. Я., Стельмах В.С. и многие другие.

В Федеративной Республике Германии после Второй мировой войны была создана двухуровневая банковская система, на верхнем уровне которой находится центральный банк страны - Немецкий федеральный банк, а на втором - коммерческие, или кредитные, банки, а также специализированные кредитные учреждения. Центральный банк Германии Немецкий федеральный банк (Дойче Бундесбанк) является преемником центрального банка Германии - Рейхсбанка [3].

До создания Европейского валютного союза и образования Европейской системы центральных банков, Бундесбанк выполнял следующие важные народнохозяйственные функции: эмиссионного и валютного центра страны, «кассира правительства», (Бундесбанк проводит через текущие счета правительства исполнение федерального бюджета), «банка банков», (обслуживание кредитных учреждений по пассивам и активам), расчетного центра страны, субъекта денежно-кредитного регулирования экономики страны.

В настоящее время, в связи с образованием Европейской системы национальных банков, Бундесбанк является организацией, претворяющей в жизнь политику Европейского Центрального банка. ЕЦБ является единым эмиссионным центром для стран Европейского союза, входящих в зону евро, а также определяет денежно-кредитную политику стран региона.

Кроме того, согласно уставу ЕЦБ национальные банки передали ему часть валютных резервов. Валютные резервы, остающиеся в распоряжении Бундесбанка, используются им для выполнения их обязательств по отношению к международным организациям. Проведение иных операций с этими резервами, сверх лимита, устанавливаемого Советом Управляющих, должно быть согласовано с ЕЦБ. Это считается необходимым для обеспечения согласованной валютной и денежной политики в рамках Европейского валютного союза.

Второе звено банковской системы представлено в первую очередь коммерческими, или кредитными банками, среди которых можно выделить гроссбанки, провинциальные коммерческие банки, отделения иностранных банков и частные банкирские дома.

Ведущая роль в банковской системе ФРГ принадлежит гроссбанкам - Немецкому, Дрезденскому и Коммерческому банкам. Каждый гроссбанк возглавляет финансово-промышленную группу, возникшую на основе их сращивания с промышленными концернами страны. Главной среди «большой тройки» является Дойчебанк, или Немецкий банк, который возглавляет ведущую в стране финансово-промышленную группу. В настоящее время в нее входят крупнейшие концерны таких ключевых отраслей экономики, как электротехника, электроника, атомная, горнорудная и металлургическая промышленность, тяжелое машиностроение и др. К коммерческим, или кредитным, банкам относятся и отделения иностранных банков. Они обслуживают торгово-промышленную деятельность этих стран в ФРГ. К группе коммерческих банков относятся также частные банкиры, которые проводят операции по коммерческому обслуживанию промышленности и сферы услуг избранного круга клиентов [1].

В целом для коммерческих или кредитных банков ФРГ характерным в их деятельности является усиление процессов универсализации. Это означает, что они занимаются почти всеми видами деятельности, кроме выдачи ипотечных ссуд, но включая операции с ценными бумагами.

Специализированные банки включают банки с особыми задачами, или государственные кредитные учреждения, ипотечные банки, сберегательные кассы и их центры – жироцентрали (специальные кредитные учреждения, которые выполняют функции центрального банка по отношению к местным (муниципальным) сберегательным кассам) [2].

Банки с особыми задачами являются государственными. Они были созданы после войны с целью оказания помощи частному сектору со стороны государства и усиления влияния последнего на процесс общественного воспроизводства.

Ипотечные банки впервые получили свое развитие в Германии. Первый частный ипотечный банк (акционерный) был создан в 1862 г. во Франкфурте-на-Майне.

Сберегательные кассы возникли в Германии во второй половине XVIII в. Особенность пассивов сберкасс заключается в том, что у них отсутствует акционерный капитал, а собственный капитал состоит из резервов.

Вывод: в истории развития банковской системы Германии характерным является создание крупного государственного сектора, в который входят Немецкий федеральный банк, государственные банки с особыми задачами, сберегательные кассы, жироцентрали и ипотечные банки. Вместе с этим денежная система развивалась очень интенсивно и прогрессивно [4]. Над развитием и созданием национальной валюты трудилось много опытных специалистов. Была создана абсолютно новая валюта, которая должна была поддерживать экономику и государство в целом. Валюта имела и популярность и огромную стабильность, но у неё не было будущего, поскольку с 1 января 2002 г. на территории страны введено Евро (Euro), которое стало национальной валютой.

Литература:

1. Колесников О.В. Історія грошей та фінансів. 2-ге видання виправлене та доповнене: Навч. пос. / О.В. Колесников, Д.І. Бойко, О.О. Коковіхіна – К.: Центр учбової літератури, 2008. – 140с.
   
2. Современный экономический словарь. 5-е изд., перераб. и доп. [сост. Б. А. Райзберг, Лозовский Л. Ш., Стародубцева Е. Б.]— М.: ИНФРА-М, 2007. — 495 с. — (Б-ка словарей "ИНФРА-М").
   
3. История банковской системы Германии. [Электронный ресурс].- Режим доступа: ссылка скрыта
   
4. Германия - немецкая марка. [Электронный ресурс]. - Режим доступа: ссылка скрыта
   

УДК [159.9.681.3]

Кулаков С.В., к.т.н.

Писарева О.Н.

kulakov1_52@mail.ru

РАБОТА С ФАКТОРАМИ ПРИ СТАТИСТИЧЕСКОМ АНАЛИЗЕ ГРУППЫ БАНКОВСКИХ СОТРУДНИКОВ С ПОМОЩЬЮ ПРОГРАММЫ SPSS


В работах [2,3] описан процесс выявления, вращения и интерпретации факторов для группы банковских сотрудников сети российских банков, выполненный с помощью программы SPSS. В результате статистического анализа выявлены три фактора: квалификация, опыт работы, опыт работы в данном банке. В результате расчета сгенерированы три новые переменные, названные fac1_1, fac2_1 и fac3_1, которые содержат вычисленные значения факторов. Эти переменные имеют нормализованные значения без определенного смысла.

Самым распространённым методом придания смыслового значения факторам является разбиение факторных значений на 4-6 групп процентилей с присвоением значениям определенных меток, например, следующие метки: 1 = отсутствует, 2 = слабое, 3 = среднее, 4 = сильное, 5=очень сильное. После такого перехода к ранговым переменным можно исследовать связи между факторными переменными и оставшимися переменными, строить таблицы сопряженности и уравнения регрессии.

Для нашего примера после вычисления факторных значений нужно выполнить следующее:

Выбрать в главном меню SPSS Transform (Трансформировать) – Rank Cases (Создать иерархию наблюдений). Откроется диалоговое окно Rank Cases (Создать иерархию наблюдений);

• Переменную fac1_1 следует перенести в список тестируемых переменных;
  
•  Щёлкнуть на выключателе Rank Types... (Типы иерархии), деактивировать установленную по умолчанию опцию Rank (Ранг) и активировать опцию Fractional rank as % (Дробный ранг как процентили). Оставить установленное по умолчанию количество групп равное 5;
  
•  Подтвердить свой выбор нажатием на Continue (Далее) и затем на ОК.
  

Будет создана переменная nfac1_1, которая содержит значения 1 до 5 с примерно равномерной частотой. Наряду с этим создается переменная pfac1_1, дающая значение в %. Далее этой переменной нужно задать наглядное имя и присвоить значениям 1-5 метки.

В файле исходных данных находятся ещё несколько дополнительных переменных. Выберем из них переменную salchange – изменение зарплаты.

Вычислим ранговый коэффициент корреляции Спирмена, определяющий степень связи между переменной Изменение зарплаты (salchange) и фактором Квалификация. Вычисленное значение коэффициента корреляции 0.657 показывает среднюю тесноту связи.

Для построения регрессионной кривой используем команду Analyze>Regression>Curve Estimation.

На рис. 1 показана квадратная парабола на диаграмме рассеивания.



Рис. 1

Рис. 1 показывает, что связь будет явно нелинейной и применение квадратичной зависимости оправдано.

Литература

1. Гмурман В.К. Теория вероятностей и математическая статистика. Учебное пособие для вузов. – 8-е изд. стер. - М.: Высш. шк., 2002. -479 с.
   
2. Кулаков С.В., Балко Е.В., Лифарь Д.В. Факторный анализ данных для группы банковских сотрудников, выполненный с помощью программы SPSS// Вісник Макіївського економіко-гуманітарного інституту, №4(17). –Макіївка, 2010. – с. 164-170.
   
3. Кулаков С.В. Использование программы SPSS для проведения факторного анализа экономической и социологической информации. – Проблемы современности: наука, практика, методология (коллективная монография), Донецк, 2010. – 584 с.
   
4. Наследов А.Д. Компьютерний анализ данных в психологии и социальных науках. – СПб: Питер, 2005. – 418 с.
   

УДК 330.38:336

Мелентьєва О.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі ім. М.Туган-Барановського

НОВІ ЕЛЕКТРОННІ МОЖЛИВОСТІ У СФЕРІ ПОДАННЯ ПОДАТКОВОЇ ЗВІТНОСТІ


Концепцією реформування податкової системи України одним із головних напрямів поліпшення адміністрування податків було визначено запровадження податкової звітності в електронному вигляді.[6]

Метою статті є визначення переваг подання податкової звітності в електронному вигляді платниками податків до органів податкової служби України.

Роботи зі створення системи подання, приймання та комп’ютерної обробки податкової звітності в електронному вигляді були проведені чітко у відповідності до норм законодавчих актів України.

Принцип дії електронної звітності розглянемо на прикладі Державної податкової адміністрації: після формування бухгалтером звіту у форматі *.xml та накладання на нього електронного підпису цей звіт через електронну пошту потрапляє до Центру обробки інформації ДПА, звідки бухгалтеру надходить перша електронна квитанція, яка підтверджує відповідність надісланого звіту встановленому формату. Після цього звіт скеровується до районної податкової інспекції, звідки бухгалтер отримує вже другу квитанцію, яка містить реєстраційний номер звіту. Наведемо перелік найпоширеніших Акредитованих центрів сертифікації ключів (АЦСК): АЦСК «УСЦ» www.ukrcc.com, АЦСК «Мастеркей» www.masterkey.com.ua, АЦСК «ІВК» www.ivk.org.ua та АЦСК «ДЦЗ».

Вважаємо, що податкова інспекція має всі можливості забезпечити максимально комфортні умови, щодо надання платниками податків звітності в електронному вигляді. Всі послуги, які надаються податковою інспекцією, на відміну від комерційних структур, які займаються програмним забезпеченням, є безкоштовними і витрати на ці послуги на початковій стадії поки що компенсує держава. Щоб розпочати подавати податкову звітність в електронному вигляді, платнику податків необхідно завітати до податкової інспекції за місцем реєстрації та укласти відповідний договір про визнання електронних документів, а також отримати безкоштовне програмне забезпечення для подальшого формування податкової звітності в електронному вигляді.

Сьогодні Податковим кодексом України встановлено подання податкової декларації до органів державної податкової служби за вибором платника податків в один із таких способів: особисто платником податків або уповноваженою на це особою; поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; засобами електронного зв’язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Згідно з вимогами Податкового кодексу, платники податків, що належать до великих і середніх підприємств, повинні подавати податкові декларації до органів державної податкової служби в електронній формі.[1]

На наш погляд переваги подання звітності в електронному вигляді очевидні: економія робочого часу платників податків, а також їхніх коштів на придбання бланків звітних документів; звітність, надіслана до податкового органу електронною поштою через мережу Інтернет із застосуванням посилених сертифікатів ключів електронного цифрового підпису, не потребує дублювання на паперових носіях, а також їх зберігання; уникнення витрачання часу у чергах до податкового інспектора або «вікна» прийому звітності при поданні звітності, оскільки достатньо її лише сформувати в електронному вигляді за допомогою спеціальних програм та передати через мережу Інтернет до податкового органу; гарантія автоматичної перевірки підготовлених документів на наявність арифметичних помилок та описок; можливість оперативного оновлення форматів подання документів в електронному вигляді по телекомунікаційним каналам зв’язку; можливість отримання платником податків інформації щодо стану розрахунків стосовно сплати податків та заборгованості перед бюджетом; конфіденційність інформації; оперативність обробки отриманої інформації у податковому органі. [7]

Таким чином, перехід на електронну систему звітності дає також багато нових можливостей самому бухгалтеру. Але найголовніше – подавати звітність до податкової інспекції можна, не виходячи зі свого офісу.

Література

1. Податковий кодекс України № 2755-VІ від 2 грудня 2010 року.
   
2. Закону України від 22 травня 2003 року № 851-ІV «Про електронні документи та електронний документообіг».
   
3. Закону України від 22 травня 2003 року № 852-ІV «Про електронний цифровий підпис».
   
4. Указу Президента України від 10 квітня 2006 року №300/2006 «Про план першочергових заходів у сфері інвестиційної діяльності».
   
5. Указу Президента України від 28 грудня 2006 року №1154/2006 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 грудня 2006 року «Про заходи щодо попередження і нейтралізації загроз національній безпеці, пов'язаних із нестабільністю правового регулювання відносин у сфері адміністрування податку на додану вартість».
   
6. Концепція реформування податкової системи України // Розпорядження КМУ від 19 лютого 2007 р. N 56-р.ссылка скрыта
   
7. Офіційний веб-сайт Державної податкової служби України ссылка скрыта
   

УДК 336.7.02

Міщенко О.А.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ


Розробка кредитної політики особливо важлива в умовах адаптування банків до складних і постійно змінних умов ринкового реформування економіки. Тому, роль кредитної політики у забезпеченні ефективної діяльності й високих темпів розвитку комерційних банків визначає актуальність даного дослідження.

Вивченню питань формування та реалізації кредитної політики комерційних банків присвячено чимало праць багатьох вітчизняних економістів, до яких належать І.С.Гуцал, О.В. Дзюблюк, М.І.Савлук, А.М.Мороз, О.В.Васюренко, О.А.Кириченко, О.Заруба, І.О.Лютий, В.В.Вітлінський, а також зарубіжних - А.І.Ольшаний, Г.С.Панова, О.Лаврушин, Е.Рід, Е.Ґілл, Р.Сміт, П. Роуз, та ін.

Метою дослідження є дослідження особливостей формування та реалізації кредитної політики комерційних банків у нестабільних умовах розвитку фінансово-кредитної системи.

Розробка кредитної політики для кожного окремого комерційного банку означає врахування ряду факторів, які впливають на пріоритетність та її напрями з точки зору галузевої спрямованості, типу клієнтів, видів кредиту, організації процесу кредитування. Фактори, які впливають і визначають кредитну політику, можна поділити на два типи: зовнішні та внутрішні.

Якщо внутрішні фактори пов'язані із конкурентоспроможністю установи банку і, зокрема, фінансовою стійкістю та надійністю банку, то зовнішні фактори пов'язані з політичною та економічною ситуацією в країні, законодавчою базою, рівнем розвитку банківської інфраструктури, а також міжбанківською конкуренцією (рис.1).



Фактори, які впливають на кредитну політику комерційного банку