Ред кол

Вид материала

Содержание

Бюджетне фінансування професійно-технічної освіти в україні
Резниченко А.А
Особливості вексельного обігу в україні
Стан небанківських фінансово-кредитних установ в україні

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 33

УДК 37.014.543(470)

Ніколаєва О.М., к.держ.упр., доцент

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

БЮДЖЕТНЕ ФІНАНСУВАННЯ ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

Бюджетне фінансування галузі освіти стає все більш актуальним. В суспільстві стає пріоритетною чітке усвідомлення того, що освіта – це сфера здійснення соціально-економічних інвестицій, що мають надзвичайно важливе значення для забезпечення сталого розвитку суспільства.

Об`єктивна необхідність бюджетного фінансування освіти зумовлена ще й тим, що діяльність галузі вимагає певної стабільності фінансового забезпечення, що вже закріплено законодавством України.

Діюче законодавство також є вагомим підґрунтям для того, щоб видатки на фінансування системи освіти з бюджетів усіх рівнів були значно вищими. Насамперед, Конституція України проголошує обов`язковість загальної середньої освіти, гарантує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах. Таким чином держава визнає, що забезпечення права на освіту - турбота самої держави, і освіта має бути доступна для кожного громадянина держави. Закон України «Про освіту», який займає особливе місце в системі законодавства про освіту є зв'язуючою ланкою між Конституцією України та іншим масивом освітянського законодавства. Законодавство про освіту закріплює наступні положення:

1. Україна визначає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства;

2. Фінансування державних закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюються за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Держава забезпечує бюджетні асигнування на освіту в розмірі не меншому десяти відсотків національного доходу.

Видатки на освіту державного та місцевих бюджетів на 2011 рік в цілому за загальним і спеціальним фондом передбачені у сумі 79,0 млрд. грн., з них видатки державного бюджету – 26,6 млрд. грн. (+8,6%), місцевих бюджетів – 52,4 млрд. грн.(збільшено на 1,6 млрд. грн.). Проти планових показників поточного 2010 року видатки збільшені у цілому майже на2,9 %.

Приріст видатків на освіту зменшився: у 2008 р. = 61 млрд. грн., ріст = +37,7%; у 2009 році = 66,8 млрд. грн., ріст = + 9,5%; у 2010 р. = 76,8 млрд. грн., ріст = + 15,0%), з них видатки держбюджету – 26,6 млрд. грн. (+8,6%), місцевих бюджетів – 52,4 млрд. грн. (майже на рівні 2010 року).Показово, що частка видатків на освіту у відсотках до ВВП зменшується – планом 2010 року передбачено 6,56%, проектом бюджету на 2011 рік – 6,31% від ВВП.

Починаючи з 2001 р. в Україні має місце тенденція до зменшення мережі закладів професійно-технічної освіти і зменшення кількості учнів. Порівнюючи показники кількості навчальних закладів у 2001 - 2010 pp. їх кількість зменшилась з 965 од. у 2001 р. до 874 од. у 2010 p., тобто на 91 од., або 9,5 %. Така ж неприємна ситуація спостерігається з кількістю учнів ПТНЗ. Аналізуючи їх показники у період з 2001 по 2010 pp. кількість вихованців професійно-технічних училищ зменшилась з 525 тис. чол. до 393 тис. чол., тобто на 132 тис. чол., або 25 %.

Фінансування професійно-технічної освіти здійснюється з Державного та місцевих бюджетів України. Державний бюджет України у 2007 р. виділив 2147 млн. грн., а у 2009 р. збільшив ці видатки до 3283 млн. грн., тобто на 1136 млн. грн., або це 35%.

Кошти місцевих бюджетів на потреби професійно-технічної освіти у 2007 р. становили 529 млн. грн., а у 2009 р. збільшилися до 824 млн. грн., тобто на 295 млн. грн., або це 36%.

Хоча й видатки на професійну освіту з кожним роком трішечки зростають, проте враховуючи загальну картину розвитку ПТНЗ, темп інфляції та мізерність бюджетних асигнувань у відсотках від ВВП на їх існування, не можна говорити про позитивні зрушення у фінансуванні професійної освіти, які породжують ряд проблем.

Макіївський професійний машинобудівний ліцей займається підготовкою та перепідготовкою робітничих кадрів.

Зниження ресурсів та джерел їх формування негативно характеризую фінансовий стан ліцею.Макіївський професійний машинобудівний ліцей забезпечує виконання своєї функціональної діяльності за рахунок коштів загального і спеціального фондів Державного бюджету. За рахунок спеціального фонду вирішуються задачі інноваційного розвитку і більшість питань фінансово-господарської діяльності. За рахунок загального – компенсуються витрати на заробітну плату, комунальні платежі, капітальний ремонт і будівництво, здійснюється інвестування перспективних розробок.

Дослідження показало, що видатки загального фонду в 2010 р. в порівнянні з 2009 р. зросли на 372196,67 грн. Проведені поточні витрати у 2010 р. також зросли на 326646,38 грн. При цьому спостерігається зниження фінансового результату за загальним фондом на 8879,1 грн.Доходи спеціального фонду в 2009 р. становлять 7883,87 грн., у 2010 р. - 12158,61грн., тобто спостерігається їх збільшення на суму 4274,74 грн.

Видатки спеціального фонду у 2010 р. становлять 9742,34, що на 2137,06 грн. менше, ніж у 2010р. Фінансовий результат за спеціальним фондом у 2009 р. становив 1261,78 грн., в 2010 р. спостерігається значне зростання цього показника – на 2422,27 грн., або на 192,0%.

Аналіз показав, що у зв'язку з катастрофічною нестачею коштів, професійно-технічна освіта фінансується за залишковим принципом.

Міністерством економіки, Міністерством освіти і науки та Міністерством праці як уповноваженими органами з питань реалізації державної економічної політики і політики у сферах освіти та трудової зайнятості не запроваджено узгодженої діяльності щодо забезпечення реальних потреб галузей економіки у кваліфікованих робітничих кадрах.

Міністерство освіти і науки, порушуючи законодавство у сфері державних замовлень, спрямувало у 2008-2010 роках профтехзакладам-виконавцям державного замовлення 9,3 млрд. грн. на підготовку кваліфікованих робітників без укладання державних контрактів, що мають визначати економічні та правові зобов'язання сторін, а відтак не забезпечено відповідальності керівників закладів за досягнення запланованих результатів.

Як наслідок, щорічні витрати бюджетних коштів у сумі понад З млрд. грн. на функціонування професійно-технічної освіти не ліквідували на вітчизняному ринку праці дисбаланс попиту і пропозицій робітничих кадрів. Поряд з незадоволеною потребою підприємств у робітниках певних професій залишаються незатребуваними виробництвом випускники, підготовлені за іншими професіями, на соціальну адаптацію яких держава вимушена витрачати додаткові ресурси.

Внаслідок незабезпечення МОН виконання покладених на нього чинним законодавством функцій щодо реалізації державної політики у галузі професійно-технічної освіти не досягається мета бюджетних програм, кошти державного бюджету на підготовку робітничих кадрів витрачаються неефективно та з порушенням чинного законодавства.

Невжиття МОН заходів, які сприяли б приведенню структури бюджетних асигнувань у відповідність з реальними потребами забезпечення навчального процесу, є причиною як низької якості підготовки кадрів, так і припинення функціонування самих закладів.

У цілому внаслідок недосконалої системи управління професійно-технічною освітою, неефективних рішень МОН та незабезпечення дієвого контролю за фінансово-господарською дисципліною профтехзакладів використано з порушеннями чинного законодавства та незаконно 162 млн. 795,8 тис. грн., неефективно - 618 млн. 789,7 тис. грн., допущено неефективне управління коштами в сумі 7 млн. 383,7 тис. гривень.

У цілому погоджуючись із тим, що фінансове забезпечення освіти має будуватися на багатоканальній основі (кошти державного і місцевих бюджетів, кошти юридичних та фізичних осіб, громадських організацій і фондів, спонсорські та доброчинні внески й пожертвування, прямі інвестиційні проекти, гранти, кредити на здобуття освіти, додаткові доходи від різноманітних послуг неосвітнього характеру тощо), все ж таки наголосимо, що головним, визначальним має бути державне фінансування. Якщо у матеріальному виробництві ринковий механізм покликаний домінувати, то в освіті він виконує допоміжну роль і компенсує недоліки державного регулювання, що особливо стосується професійно-технічної освіти.

УДК 336.447

Панасенко Е.А.

Донецкий национальный университет экономики и торговли им. М. Туган-Барановского

Резниченко А.А.

Донецкий национальный университет

k-panasenko@mail.ru, steinwolf13@mail.ru

Направления усовершенствования финансовой системы Украины

В структуру финансов как целостной категории входят несколько взаимосвязанных звеньев (институтов), каждый из которых способствует образованию и использованию соответствующих денежных фондов.Финансовый институт — группа однородных экономических отношений, регулируемых правом и взаимосвязанных по формам и методам аккумуляции или распределения денежных средств.Совокупность входящих в состав финансов Украины финансовых институтов и иных звеньев в их взаимосвязи образуют финансовую систему Украины [1].В материальном смысле финансовая система представляет собой совокупность денежных фондов. Под денежным фондом понимается относительно обособленная часть денежных средств государства, предназначенная для определенных целей.

Центральное место в финансовой системе Украины принадлежит бюджетной системе, с помощью которой образуются фонды денежных средств соответствующих государственных и административно-территориальных образований. В финансовую систему Украины также включаются финансы юридических лиц и граждан [2].

Финансовую систему Украины составляют следующие фонды денежных средств и соответствующие им правовые институты:

- бюджетная система с входящими в нее Государственным бюджетом Украины, бюджетом Автономной Республики Крым и местными бюджетами;

- внебюджетные целевые фонды;- финансы предприятий, объединений, организаций, учреждений, отраслей народного хозяйства;

- финансы страхования;

- кредит (государственный и банковский).

Центральное место в финансовой системе принадлежит бюджетной системе, с помощью которой образуются фонды денежных средств соответствующих административно-территориальных единиц.В финансовую систему Украины также включаются финансы юридических и физических лиц.Характеризуя финансы юридических лиц, следует указать, что в их состав входят такие государственные внебюджетные фонды, играющие важную роль в обеспечении социальной защищенности граждан. Это Пенсионный фонд Украины, Фонд социального страхования, Государственный фонд занятости населения[3].

В финансовую систему включаются и негосударственные фонды (например, негосударственные пенсионные фонды); фонды банковской системы; фонды страховых организаций; фонды общественных и региональных организаций; фонды иных юридических лиц.Местные финансы. Формирование и использование местных финансов основывается на принципах самостоятельности, государственной финансовой поддержки, гласности и осуществляется в соответствии с Конституцией Украины, законами Украины, уставами муниципальных образований, другими правовыми актами органов местного самоуправления [4].

Местные финансы определяются как совокупность денежных средств, формируемых и используемых для решения вопросов местного значения. Местные финансы входят в структуру финансовой системы Украины в качестве её самостоятельного звена [5].В условиях, когда источники быстрого роста докризисных лет исчерпаны, единственный путь выхода Украины на траекторию устойчивого развития — это решительные и всеобъемлющие реформы, направленные на повышение конкурентоспособности экономики.

Предлагаемая Программа реформ разработана во исполнение поставленной Президентом Украины задачи возобновления экономического роста и модернизации экономики страны.Реформы будут направлены на построение современной, устойчивой, открытой и конкурентоспособной в мировом масштабе экономики, формирования профессиональной и эффективной системы государственного управления, и в конечном итоге — на повышение благосостояния украинских граждан [6].

Литература:

Науменкова С.В. Інституційний розвиток фінансової системи України / Науменкові С.В., Міщенко С.В. // Фінанси України. – 2008. - №7. – С. 53-71.
ссылка скрыта
ссылка скрыта
Лютий І.О. Ринок фінансових послуг України в умовах глобалізації фінансового ринку: тенденції та перспективи / Лютий І.О., Криклій А.С., Юрчук О.М. // Економіка і держава. – 2008. - №03. – С. 5-7.
ссылка скрыта
ссылка скрыта

УДК 347.745

Педерсен І.О., к.е.н.,

Костенко Р.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

Nikif76@yandex.ru

ОСОБЛИВОСТІ ВЕКСЕЛЬНОГО ОБІГУ В УКРАЇНІ

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про цінні папери і фондовий ринок" векселем є "цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю)" [1]. Вексельна форма розрахунків – це розрахунки між постачальником (отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів) з відстрочкою платежу. Векселі функціонують в

обігу на основі взаємної довіри суб’єктів ринкових відносин як розрахунковий засіб, боргове зобов’язання та як різновид цінних паперів, що має значні переваги над паперовими грішми. Ці особливості накладають специфічний відбиток на сферу обігу векселів у порівнянні з іншими цінними паперами. Зокрема, векселі не знецінюються, в обігу перебувають визначений договором час, скорочують потреби в готівці, зменшують витрати грошового обороту і прискорюють його. Предметом вексельного зобов’язання можуть бути тільки гроші.

Світова практика свідчить, що вексельний обіг активізується в кризових умовах, особливо це є характерним для країн з економікою, що розвиваються. В сучасних економічних умовах України, коли має місце зменшення обігових коштів, використання векселів на підприємствах стає актуальним. Вексель упорядковує ділові стосунки між партнерами, знижує ризики, пов’язані з діловою практикою і комерційним кредитуванням, зменшує потребу в грошових оборотних коштах, є універсальним розрахунковим засобом, прискорює проведення операцій, забезпечує отримання комерційного кредиту і відповідне відстрочення платежу. Використання вексельних форм розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності слугує утриманню валюти в Україні.

Слід визначити такі особливості вексельного обігу в Україні:

- використання виключно простих векселів;

- відсутність комерційних паперів у традиційному розумінні (цінних паперів з великим номіналом, що поширюються переважно серед банків та інституціональних інвесторів);

- домінуюче використання векселя як розрахункового засобу і витіснення кредитної функції;

- велика валюта векселів, абсолютне переважання їх в сфері великого бізнесу і незначне використання вексельних операцій у середньому і малому бізнесі;

- перевага дисконтних векселів над відсотковими, що свідчить про обмеженість використання векселів як інвестицій;

- перетворення значної кількості векселів у проблемні активи вже на момент їх видачі;

- погашення векселів переважною більшістю векселедавців товарами, а не грошима;

- поширення боргових зобов'язань, заснованих на вексельному праві, але які не є векселями (податкові та казначейські векселі) [2].

Основними недоліками вексельного обігу в Україні є наступні:

- низька платоспроможність більшості підприємств, що є векселедавцями, а тому відсутність гарантії отримання платежу по векселю;

- векселедавці намагаються погасити вексель не грошима, а товарами, що не завжди прийнятно та не вирішує проблему неплатежів;

- неспроможність арбітражного суду захистити права векселедержателя, якщо він припустив помилку при складанні векселю;

- нерозвиненість нормативно-законодавчої бази;

- низький розвиток дії фінансово-кредитних інститутів на вексельному ринку;

- існування проблема щодо організації інфраструктури вексельного обігу та забезпеченості учасників вексельних відносин якісною інформацією, а саме інформацією про права й обов'язки учасників, що вступають у відносини по векселю, відсутність єдиної національної бази даних щодо учасників вексельного обігу.

Необхідно також відмітити, що в Україні вексельному обігу перешкоджає відсутність практичного досвіду в його організації. Відсутні певні спеціалісти, немає в достатній кількості спеціальної економічної і юридичної літератури з питання вексельного обігу [3].

Отже, усунення окреслених недоліків сприятиме активізації вексельного обігу в Україні, залученню дешевих ресурсів із внутрішнього ринку для фінансування короткотермінової заборгованості, що, в свою чергу, стимулюватиме розвиток фінансового ринку, а відтак сприятиме розвитку економіки країни загалом.

Література

Закон України "Про цінні папери та фондовий ринок" від 23.02.2006р. №3480-ІV: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ссылка скрыта.
Ляментовська О.В. Особливості та невикористані можливості векселя в Україні: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: m/index.php/
Галушка Н.Й. Проблеми становлення вексельного ринку в Україні в умовах загострення фінансової кризи // Економічний простір. - 2009. - №22/1. -С.138-146.

УДК 336.

Педерсен І.О., к.е.н.

Макарець Н.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

Nikif76@yandex.ru

СТАН НЕБАНКІВСЬКИХ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИХ УСТАНОВ В УКРАЇНІ

Необхідною передумовою подальшої розбудови фінансового ринку України є ефективне функціонування фінансових посередників таких, як небанківські фінансові інститути. Вони відіграють вирішальну роль як у загальному розвитку окремих секторів економіки, так і виконують важливу соціально-економічну функцію, залучаючи, а потім перерозподіляючи залучені кошти у інші фінансові активи.

Досвід розвинутих країн свідчить, що при ефективному функціонуванні спеціалізованих небанківських фінансових інститутів досягається значний економічний ефект. Це проявляється у спроможності ефективно впливати на зростання обсягів інвестиційних ресурсів в економіці країни, задовольняючи потреби економічних суб’єктів у необхідному капіталі [1]. Даний напрям є особливо актуальним для України в сучасних умовах становлення інвестиційно-інноваційної моделі розвитку національної економіки та її фінансової системи.

Спеціалізовані фінансово-кредитні інститути — установи кредитної системи небанківського типу, що акумулюють грошові доходи, капітали та заощадження населення, підприємств, держави, спеціалізуючись на виконанні певних операцій або кола клієнтів. Небанківські спеціалізовані інститути відіграють важливу роль у кредитних системах розвинених країн. В Україні спеціалізовані небанківські фінансові установи, на відміну від більшості країн світу, слаборозвинені. Активи небанківських фінансових установ (НФУ) все ще залишаються незначними у порівнянні з активами комерційних банків. Так, разом активи комерційних банків та небанківських фінансових установ на 01.01.2010 становили 941,3 млрд. грн., у тому числі банків - 880,3 млрд. грн. (93,5%), НФУ - 61,0 млрд. грн (6,5%) [2], а внесок усіх небанківських посередників разом у структурі ВВП України складає всього кілька відсотків, тоді як у країнах-членах ЄС відповідна частка дорівнює приблизно 20%.

Переважну частину ринку небанківських фінансових установ в Україні займають страхові компанії. У структурі активів фінансових установ на їх долю припадає 68,8% [2]. Вони складають суттєву конкуренцію банкам в акумуляції заощаджень і є важливим джерелом довгострокових капіталів на грошовому ринку (особливо особисте страхування). На жаль, фінансова криза 2008-2009 років в Україні негативно вплинула на стан страхових компаній. Значна частина їх активів виявилась «заморожена» в банківських установах. Тому сьогодні страховий ринок в Україні є ненасиченим, має значний потенціал розвитку. Страхові премії на душу населення у нас становлять близько 400 грн., у той час як у більшості розвинених країн 2-8 тис. дол. [2].

Недержавні пенсійні фонди (НПФ)- це спеціалізовані фінансові установи, основним завданням яких є збір і акумуляція грошових коштів, призначених для пенсійного забезпечення громадян при досягненні ними певного віку. В світі вони є дуже популярним засобом здійснення заощаджень. Але незважаючи на це, ніхто не може гарантувати повну безпеку збереження коштів. Тому обсяги коштів НПФ невеликі - близько 800 млн. грн. Активи НПФ складають менше 1% від щорічної виплати з Державного пенсійного фонду [2]. Населення України ще не готово довірити свої кошти НПФ та поки на ринку можна знайти менш ризикові вкладання коштів і досить доходні (наприклад банківські депозити), активно розвиватись недержавні пенсійні фонди в Україні не будуть.

Кредитні спілки (КС) в Україні під час кризи зазнали найбільш негативного впливу серед інших небанківських фінансових установ. Проблеми виникли не тільки у вкладників, а й у самих КС щодо підтримання своєї платоспроможності та ліквідності. Для стабілізації діяльності кредитних спілок необхідна державна підтримка. Розвиток кредитних спілок в Україні має великий потенціал. Вони задовольняють переважно потреби малих та середніх підприємств, частка яких у сукупному ВВП провідних країн економіки.

На відміну від більшості фінансових посередників, ломбарди легко пережили кризу. В Україні ломбарди займають досить істотний сектор ринку послуг небанківських фінансових установ. На 100 перших за обсягами кредитування ломбардів припадає 97,7 % загального обсягу кредитів. При цьому на долю 3 ломбардів припадає 45,8 % від обсягів кредитування та 39 % активів системи [2].

У цілому, аналізуючи стан ринку небанківських фінансових установ в Україні, можна зазначити, що, як і в інших секторах економіки, під впливом фінансової кризи спостерігається спад ділової активності (скоротилися обсяги наданих послуг, кількість договорів, фінансові результати).

Серед основних шляхів прискорення розвитку діяльності небанківських фінансових інститутів слід визначити: забезпечення процесу формування нормативно-правової бази щодо небанківських фінансових інститутів; забезпечення прозорості діяльності окремих небанківських фінансових установ; запровадження системи нормативів для небанківських фінансових інститутів; вдосконалення порядку формування резервів на можливі витрати при здійснені операцій небанківськими фінансовими установами; поступове підвищення рівня капіталізації у відповідності до зростання показників усього небанківського фінансового сектора і ринку фінансових послуг.

Література

Лунченко В.М. Перспективи розвитку небанківських фінансово-кредитних установ в Україні: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: m/index.php/
Офіційний сайт Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг в Україні: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: — ссылка скрыта

Blog

Збірка тез доповідей II міжнародної науково-практичної конференції «Фінансово-кредитний механізм в соціально-економічному розвитку країни»/ Ред кол

Содержание