Ред кол

Вид материала

Содержание

Бюджетне фінансування системи охорони здоров’я на макро- та мікрорівні: проблеми та напрями вирішення
Фінансовий контролінг в системі бюджетування соціально-економічного розвитку країни
Державний борг в системі економічних відносин
Теоретичні аспекти аудиту ефективності

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 33

УДК 331.47

Маглаперідзе А.С., к.е.н., професор

Заріпова А.В.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

БЮДЖЕТНЕ ФІНАНСУВАННЯ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я НА МАКРО- ТА МІКРОРІВНІ: ПРОБЛЕМИ ТА НАПРЯМИ ВИРІШЕННЯ

На сучасному етапі трансформації національної економіки проблема фінансування бюджетних організацій стоїть дуже гостро. Бюджетні установи є важливими суб’єктами фінансово-економічних відносин при будь-якій системі господарювання та в будь-якій моделі державного устрою. Вони мають забезпечувати задоволення цілого ряду суспільно значимих потреб.

У системі охорони здоров'я, що існує в Україні, пріоритет належить стаціонарній медичній допомозі. Стаціонарна медична допомога є трирівневою та представлена великою мережею лікувальних установ. Бюджетні кошти є основним джерелом фінансування галузі. Формально населенню України надані широкі гарантії на здобуття безкоштовної медичної допомоги. У ст. 49 Конституцій України зазначено, що: «У державних і комунальних установах охорони здоров'я медична допомога надається безкоштовно». Проте це державне зобов'язання виявилося непідкріпленим достатнім обсягом фінансування.

Розгляд даних щорічного фінансування системи охорони здоров'я в Україні з 1995 до 2011 рр. свідчить про те, що в цілому видатки на охорону здоров'я за 15 років зросли більше ніж у 13 разів , але їхня питома вага у загальному обсязі видатків зведеного бюджету не змінилася, а відносно ВВП спостерігається навіть зниження витрат - з 4,8% до 3,5%.

Загальновизнаною нормою видатків держави на охорону здоров'я є не менше як 12% від загального обсягу ВВП. Отже, стабільне недофінансування галузі охорони здоров'я поряд з іншими чинниками призвело до поширення захворюваності населення (туберкульозом, цукровим діабетом, ВІЛ/СНІД, онкозахворюваннями), зниження показника умовно здорового населення (з 62,6% у 1990 році до 28,2% у 2008 році) та взагалі скорочення життя людини та загальної чисельності населення. Все це доводить необхідність державної підтримки та державного регулювання в галузі охорони здоров'я.

Про невикористані можливості підвищення ефективності використання бюджетних коштів на охорону здоров'я свідчить той факт, що в Україні на 100 тис. населення функціонує 6 лікарень, що більше ніж в країнах Західної Європи. Для порівняння, в Німеччині на 100 тис. населення припадає 4,5 лікарні, в Чехії - 3,8, в Польщі та Угорщині – 2.

Аналіз даних про надходження і використання коштів за 2009-2010 Лікувальної установи центральної міської лікарні (ЛУ ЦМЛ) № 2 дає підстави зробити висновок про повне фінансування видатків за період 2009-2010 рр. Фінансування коштів з загального фонду бюджету здійснюється на поточні видатки (оплату праці, предмети і матеріали, необхідні для господарської діяльності, м’який інвентар та обмундирування (спецодяг, штори, ламбрекен тощо), оплату транспортних послуг (автостоянка, паливо, ремонт, медосвідчення водіїв і т.д.), оренда, поточний ремонт обладнання, послуги зв’язку (телефонний зв’язок, Інтернет), оплата інших послуг (охорона, послуги по пранню), оплата комунальних послуг. Надходження коштів зі спеціального фонду можливе тільки за рахунок надання платних послуг (перекваліфікація кадрів).

Результати проведеного дослідження щодо використання коштів ЛУ ЦМЛ № 2 вказують на те, що у 2010 році видатки, порівняно з 2009 роком, зменшилися на 31,5%, що пов’язано зі скороченням робочих місць.

Сума поточних видатків змінилася за рахунок зменшення видатків на товари та послуги у 2010 році на 32811 грн., також комунальні видатки в 2010 році скоротилися на 41438 грн. Порівняно із 2009 роком зросли капітальні видатки на 20600 гривень.

Дебіторської заборгованості, у тому числі простроченої, на звітну дату та на початок року не має.

Кредиторська заборгованість за 2009 р. за спеціальним фондом становила 723,03 грн, за 2010 р. - 2246,68 грн. (термін оплати якої не настав), у тому числі по КЕКВ: 1131(предмети, матеріали ,обладнання, інвентар)– 670,69 грн., 1134 (реконструкція об’єктів) – 1456,74 грн., 1140 (видатки на відрядження) – 119,25грн.

Кредиторська заборгованість на початок 2010 року за загальним фондом становила 4548,73 грн., на початок 2011 р. - 368,50 грн. У тому числі: КЕКВ 1133 (продукти харчування) – 368,50 грн – прострочена - неодержана донорами компенсація за харчування. На початок 2011 р. за загальним фондом КФК 070702 КЕКВ 1140 кредиторська заборгованість складає 370,00грн. (термін оплати якої не настав).

Причиною виникнення заборгованості за загальним та спеціальним фондами полягає у несвоєчасному проведенні платежів казначейством.

За результатами проведеного дослідження незареєстрованих в органах Державного казначейства України фінансових зобов'язань, що обліковуються у складі кредиторської заборгованості, небюджетної кредиторської заборгованості не існує.

Слід відзначити, що бюджетних призначень за бюджетними програмами не було, а отже сум зареєстрованих фінансових зобов’язань без відповідної кредиторської заборгованості та причин невідповідності не має. Отож, бачимо що в досліджуваній установі, як і в усій сфері існує проблема недостатнього фінансування, необхідного для нормальної діяльності лікарні.

Згідно з Бюджетним кодексом України, доходи бюджетних установ поділяються на доходи загального фонду та доходи спеціального фонду. До доходів загального фонду бюджетних установ належать кошти, які надходять із загального фонду бюджету для виконання бюджетними установами своїх основних функцій.

До доходів спеціального фонду бюджету належать власні надходження бюджетних установ.

Спеціальний фонд бюджетної установи — це кошти, які надходять із конкретною метою і використовуються на відповідні видатки за рахунок цих надходжень. Доходи спеціального фонду бюджетної установи складаються із власних надходжень бюджетних установ і доходів за іншими надходженнями спеціального фонду. Постановою Кабінету Міністрів України від 17.05.2002 № 659 затверджено Перелік власних надходжень бюджетних установ, вимоги щодо їх утворення та напрямки використання.

Власні надходження бюджетних установ - це кошти, одержані бюджетними установами від надання послуг, виконання робіт, реалізації продукції чи здійснення іншої діяльності, з виконання окремих доручень, а також як гранти та дарунки (благодійні внески).

Власні надходження медичних установ становлять 5-7%, відповідно кошти державного або місцевого бюджетів - 93-95%. Зазначимо, що за наявності постійного недофінансування установ галузі охорони здоров'я (фінансування здійснюється на рівні 60% від потреби) вкрай нераціональною є структура їхніх витрат.

Вважаємо, що поєднання бюджетного фінансування та власної діяльності сприятиме більш раціональному використанню не лише бюджетних асигнувань, але й коштів інших джерел фінансування, що надходять на потреби установи.

За допомогою коштів, отриманих від діяльності, з'являється можливість покращити якісні показники роботи цих установ, оптимізувати норми витрат, удосконалити систему оплати праці працівників, зміцнити матеріальну базу установи, розширити сферу діяльності.

Література

Закон України "Про державний бюджет України/ Верховна Рада України; на 2007рік".
Бюджетний кодекс України: Закон України від 21.06.2001 р. № 2542-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. - 2001.
Акчурин Р.С., Г.Э.Улумтеков «Недофинансированное здравоохранение — удел слаборазвитого государства». 2008г.ст.36-38.
Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. //Державні фінанси// - Київ-Атка: - 2008р. с.191-197.
Бойцун Н.Є. "Адаптація європейського досвіду управління місцевими фінансами в Україні" : //Фінанси України//- 5 (114) – с.6-11.
Булгакова С.О., Базанова Н.В., Чечуліна О.О., Шаповал Т.А. //Казначейська система виконання бюджету//: Підручник. К.: КДТЕУ, 2009.-249 с.
Василик О.Д. //Державні фінанси України//: "Вища школа"- Київ – 2007р. - с.240 - 247.

УДК 336.148

Маєвська Н.В., к.держ.упр., доцент,

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

ФІНАНСОВИЙ КОНТРОЛІНГ В СИСТЕМІ БЮДЖЕТУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ КРАЇНИ

Становлення ринкової економіки в Україні протягом періоду незалежності супроводжується недостатньою увагою до розвитку соціальної сфери, до забезпечення соціальних результатів як наслідків позитивної економічної динаміки. На сучасному етапі, коли економіка України щорічно демонструє досить високі темпи економічного зростання в базових галузях промисловості, актуалізувалася проблема гармонічного соціально-економічного розвитку, що ставить завдання трансформації результатів розвитку економіки в соціальний капітал. Визначене завдання може бути вирішене шляхом удосконалення системи управління соціально-економічним розвитком країни за рахунок послідовної і погодженої реалізації державної політики, стратегії соціально-економічного розвитку і бюджету як головного фінансового інструменту, що забезпечує їх виконання.

Взаємодія стратегії і структури бюджету повинна бути забезпечена не тільки на етапі стратегічного цілепокладання, але й у процесі оперативного управління, що вимагає розробки і впровадження відповідних методів управління соціально-економічним розвитком. Основне питання методологічної складової системи управління соціально-економічним розвитком країни полягає в пошуку методів і технологій управління, які змогли б забезпечити процеси:

1) взаємозв’язку стратегії і бюджету на етапі їх розробки;

2) взаємодії стратегії і бюджету на етапі їх реалізації, що передбачає можливість взаємокорекції у вигляді «зворотнього зв’язку».

Єдність стратегічних цілей і оперативних завдань соціально-економічного розвитку країни покликана забезпечити цілеспрямований і прогнозований рух суспільства до нового якісного стану розвитку, обґрунтованого в процесі стратегічного цілепокладання. [1]

Через те, що основним напрямком державного регулювання, який сприяє перерозподілу результатів економічного зростання, є бюджетна політика, виникає потреба у істотній оптимізації управління з метою формування і реалізації видаткової частини державного бюджету. Сформований комплекс методів і технологій управління фінансовими потоками, що забезпечує їх адекватність поставленим стратегічним і оперативним цілям організації, інтегрованим у рамках фінансового контролінгу. Тому теоретичний і практичний базис контролінгу доцільно використовувати для формування методологічного підходу до реалізації державного бюджетування, спрямованого на трансформацію результатів економічного зростання в соціальний капітал.

Знаходячись на перетинанні обліку, інформаційного забезпечення, контролю і координації, контролінг, як аналітична система планування та оперативного контролю займає особливе місце в управлінні організацією: він зв’язує воєдино всі ці функції, інтегрує і координує їх, при чому не підмінює собою управління, а переводить його на новий якісний рівень. При цьому державний фінансовий контролінг – це система управління фінансовими потоками на рівні держави, основне призначення якої складається в забезпеченні досягнення цілей соціально-економічного розвитку шляхом встановлення взаємодії стратегічного ціле покладання (стратегії соціально-економічного розвитку) і фінансового аспекту його реалізації ( державного бюджету). [2]

Стосовно системи державного бюджетування, застосування концепції контролінгу передбачає наступне: розгляд Державного бюджету в контексті обліку сум покриття, трансформацію галузевого і регіонального аспектів державного бюджетування в управління по центрах відповідальності (центрах прибутку і центрах витрат); жорстке узгодження програмно-цільового підходу з управління фінансовими потоками: по пріоритетах, термінах і обсягах фінансування. [3]

Організаційно-функціональний аспект системи управління соціально-економічним розвитком України ґрунтується на внесенні додаткових функцій у реалізацію бюджетного процесу, які забезпечують взаємозв’язок і взаємодію стратегії соціально-економічного розвитку і бюджету країни. Організаційно- функціональний аспект системи управління соціально-економічним розвитком виконують органи державної влади, які є учасниками бюджетного процесу, що забезпечує виконання функцій системи фінансового контролінгу, покликаної установити взаємодію цілей і пріоритетів соціально-економічного розвитку країни з процесом їх бюджетування. Функції стратегічного контролінгу виконуються Міністерством фінансів України, Бюджетним Комітетом Верховної Ради України, а функції оперативного контролінгу – Рахунковою палатою України, Державним Казначейством України і Контрольно-ревізійною службою України.

Література

1. Брюшкова Н.О. Формування державного бюджету: зв’язок структури і стратегії / Н.О.Брюшкова // Держава та регіони. – 2008. - №5. – С5-7.

2. Економічний аналіз. Підручник / В.М. Серединська, М.Загородна, Р.В.Федорович. – Тернопіль: Видавництво Астон, 2010. – 624 с.

3. Базілінська О.Я. Фінансовий аналіз. Підручник / О.Я. Базілінська // К.: Центр учбової літератури, 2009.- 328 с.

УДК 336.77 : 332.2 (477)

Макар О.П., Щур О.М., к.е.н., Офік М.П.

ІЕПТ ім. В.Чорновола “Львівська політехніка”

ДЕРЖАВНИЙ БОРГ В СИСТЕМІ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

Аналіз стану державного боргу та ефективності управління державним боргом набуває особливого значення в умовах сучасної України. Для України, як і для більшості держав світу – державні запозичення є основним джерелом покриття дефіциту бюджету, причому як державного так і місцевих бюджетів.

Дослідженню проблематики державного боргу присвячені праці таких вчених: Т. Вахненко, О.С. Поважний, Т.Г. Бондарук, Р. Н. Василишин, В.Ю. Дудченко, Н.В. Зражевська В.А. Козюк, В.В. Лісовенко Я.В. Онищук, О.В. О.Д. Рожко, Ю.О. Смоляр, Царук, В.Г. Черепенко та ін.

Причинами низьких показників розвитку вітчизняної економіки, з нашої точку зору, є не стільки розмір державного боргу, скільки нераціональне використання коштів, отриманих кредитів. У той час, як розвинені країни інвестують високотехнологічні галузі, такі як фармакологія, машино- і приладобудування, Україна спрямовує отримані у кредит кошти на виплати зарплат, погашення заборгованостей. Державні витрати перевищують бюджетні надходження і велика частина державного боргу йде саме на покриття державного дефіциту, інакше і не може відбуватися при збільшенні заробітних плат, пенсій та коштів на обслуговування уряду.

Таким чином, одним з основних завдань, що стоять перед вітчизняною економікою є не стільки скорочення державного боргу, скільки раціональне використання отриманих у кредит коштів. Державні кошти необхідно спрямовувати у найбільш пріоритетних напрямах: прибуткових та перспективних з точки зору інноваційного розвитку проектів, таких, як ракето - і літакобудування, розвиток сільськогосподарського сектору економіки.

Згідно з даними Мінфіну, станом на 5 вересня 2011 року державний борг України становить 360, 5 мільярда гривень. За словами представника управління по роботі з державним боргом і міжнародним співробітництвом Міністерства фінансів Констянтина Кузнєцова аналітичний показник за держборгом, очікується на рівні 26,3%. Зараз борги України перевищують граничну межу боргу, встановлену законом про держбюджет на 13 мільярдів доларів. Проте, запозичення у таких темпах рано чи пізно призведуть до ситуації, коли необхідно буде визначитися, чи можемо ми далі жити з бюджетом, який не забезпечений реальними надходженнями і змушений балансуватися виключно за рахунок позик. Зараз і ліквідність, і надходження до держбюджету, і найголовніше, навантаження щодо обслуговування і погашення державного боргу не настільки значні, щоб казати про загрозу дефолту у найближчий час. Проте, влада продовжує залучати іноземні кредити. Але, без програми МВФ в Україні буде ситуація, коли зовнішній світ буде сприймати економіку і фінанси України, як такі, що розвиваються у неринковій і невідповідний до світових стандартів спосіб. Зараз є проблемна ситуація з платіжним балансом. Торговий баланс у нас, на жаль, багато років негативний. Ми купуємо з-за кордону значно більше, ніж експортуємо. І ці роки єдине, за рахунок чого балансувалася платіжна позиція – це запозичення.

Враховуючи специфіку стану державної заборгованості України левова частка зовнішнього боргу України — державний борг, обслуговування якого проводиться з державного бюджету, тому дуже важливо розробити комплексну систему показників, які, окрім загальної платоспроможності та тимчасової ліквідності, включали б також індикатори гранично безпечного боргового навантаження на бюджет. Необхідність розрахунку таких індикаторів зумовлена тим, що рівень державної заборгованості значно впливає на бюджетно-податкову політику держави, обмежуючи можливість управління видатками бюджету для досягнення цілей макроекономічної стабілізації у майбутньому.

Якщо держава продовжить залучати позики такими ж темпами, то вже через кілька років настане момент, коли Україна буде не в змозі виплачувати відсотки і повертати кредити, які не зможе пролонгувати.

Необхідно законодавчо врегулювати питання, пов'язані із зовнішніми позичаннями. Насамперед слід розробити і прийняти Закон України "Про зовнішній борг України" в якому чітко визначити понятійний апарат зовнішнього боргу України, механізми залучення кредитних ресурсів та обслуговування зовнішнього боргу, показники заборгованості.

До принципових моментів, на яких варто зосередити увагу при вироблені стратегії боргового управління, слід віднести чітко визначену граничну межу частки зовнішнього та внутрішнього боргу та витрат на їхнє обслуговування в структурі державних витрат; подальше зниження вартості обслуговування державного боргу та подовження терміну запозичень, поєднання ринкових та інституціональних механізмів управління державним боргом, використання світового досвіду врегулювання боргу.

Література

1. Козюк В. В. Проблема державного боргу в перехідній економіці України / Фінанси України, 2009. № 5. С. 85-90.

2.Офіційний сайт Верховної Ради України // режим доступу: http: // www.rada.gov.u.

3.Офіційний сайт Організації співробітництва та розвитку [Електронний ресурс] // Режим доступу: http: // www.stats.oecd.org.

4.Статистичні матеріали по стану державного боргу України на 30.11.2011 р. - http: // minfin.kmu.gov.ua – Міністерство фінансів України.

5.WorldTradeIndicators 2010 – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http: //info.worldbank.org.http

УДК 336.14

Мигович Т.М.

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, м.Івано-Франківськ,

tmygovych@rambler.ru

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ АУДИТУ ЕФЕКТИВНОСТІ

Аудит ефективності являється формою державного фінансового контролю, яка спрямована на визначення ефективності використання бюджетних коштів для реалізації запланованих цілей та встановлення факторів, які цьому перешкоджають. Аудит ефективності здійснюється з метою розроблення обґрунтованих пропозицій щодо підвищення ефективності використання коштів державного та місцевих бюджетів у процесі виконання бюджетних програм .

У міжнародній практиці аудит ефективності ще називається аудитом адміністративної діяльності, який вирішує завдання погодженість цілей, ресурсів і результатів, відповідність стратегії та ефекту від її реалізації, економія та раціональність використання ресурсів [1, с. 9].

Аудит ефективності в Україні було запроваджено у2002 р., коли у бюджетному процесі почав використовуватись програмно-цільовий метод управління бюджетними коштами, який передбачає орієнтацію на досягнення результатів та планування витрат під реалізацію поставлених цілей із здійсненням оцінки ефективності використання бюджетних коштів.

Аудит ефективності є принципово новим видом контролю, оскільки він є складовою механізму визначення ефективності використання бюджетних коштів, яка дає оцінку ступеня досягнення наперед визначених цілей. Завданнями аудиту ефективності є співставлення виконаних та запланованих показників бюджетної програми; виявлення негативних факторів, що спричинюють неповне виконання бюджетної програми, та визначення рівня їх впливу на ефективність використання бюджетних коштів; підготовка висновків та пропозицій щодо подальшої діяльності із реалізації конкретної бюджетної програми.

Аудит ефективності проводиться шляхом аналізу нормативно-правових актів, методичних документів, видань і публікацій щодо напряму діяльності в бюджетній програмі, стосовно якої проводиться аудит ефективності; результатів раніше здійснених контролюючими органами контрольних заходів; показників статистичної, фінансової та оперативної звітності; даних інтерв’ювання, анкетування, опитування громадян і збирання інформації від юридичних осіб [2, с.126].

Процес аудиту ефективності включає три етапи: підготовчий, на якому відбувається збір інформації про саму програму та сферу її впровадження, в результаті чого складається план аудиту;проведення аудиту, на якому безпосередньо проводиться контроль, здійснюється аналіз показників виконання програми, в результаті чого робиться висновок про ефективність бюджетної програми;реалізації результатів аудиту, на якому здійснюється оформлення аудиторського звіту, що надсилається відповідним органам для реагування.

Після завершення аудиту ефективності здійснюється контроль за реалізацією результатів аудиту. Аудит ефективності дає змогу оцінити результати діяльності бюджетних установ, проте на даний час існує багато невирішених проблем щодо розробки методики та організації аудиту ефективності.

Однак, посилена увага в наукових колах до проблем аудиту ефективності свідчить про можливі перспективи таких досліджень, що дозволить сформувати комплексну модель дій аудиторів на усіх етапах аудиту ефективності [3, с. 233].

Це призведе до підвищення якості, прозорості та відповідальності за використання бюджетних коштів, та дасть змогу здійснювати постійний моніторинг та оцінку бюджетного процесу.

Література:

Рубан Н. І. Концептуальні засади контролю за виконанням бюджетної програми / Н. І. Рубан // Фінанси України. – 2006. – № 8. – С. 7–12.
Сухарева Л. О. Аудитефективності використання бюджетних коштів: протиріччя формування понятійного апарату / Л. О. Сухарева, Т. В. Федченко // Фінанси України. – 2006. – № 8. – С. 125-131.
Дорошенко О. О. Методичні аспекти аудиту ефективності виконання бюджетних програм / О. О. Дорошенко // Фінанси, облік і аудит : зб. наук. праць / Відп. ред. А. М. Мороз. – К.: КНЕУ, 2010. – Вип. 16. – С. 227–233.

Blog

Збірка тез доповідей II міжнародної науково-практичної конференції «Фінансово-кредитний механізм в соціально-економічному розвитку країни»/ Ред кол

Содержание