Ред кол

Вид материала

Содержание

Сучасні інструменти фіскального та монетарного регулювання економіки
Пропозиції щодо відображення коду товару згідно з українським класифікатором товарів зовнішньоекономічної діяльності у податкові
Рівень соціальної доступності та орієнтовні показники державних витрат на реалізацію різних моделей житлової політики
Модель житлової політики
Процентна політика національного банку україни як механізм регулювання грошового ринку
Рис. 1.Облікова ставка НБУ (1997-2010 рр.)
Фінансова стійкість банківського сектору як необхідна умова його стабільного розвитку в умовах посткризової економіки

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 33

СЕКЦІЯ 2

СУЧАСНІ ІНСТРУМЕНТИ ФІСКАЛЬНОГО ТА МОНЕТАРНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ

УДК 336.77 : 332.2 (477)

Авер’янова Л.П.

Донбаський державний технічний університет, м. Алчевськ

ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ВІДОБРАЖЕННЯ КОДУ ТОВАРУ ЗГІДНО З УКРАЇНСЬКИМ КЛАСИФІКАТОРОМ ТОВАРІВ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ПОДАТКОВІЙ НАКЛАДНІЙ

З 06.08.2011р, почав діяти Закон України від 07.07.11р. №3609 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України" [1] (далі- Закон). Цим Законом запроваджена норма , яка обумовлює новий обов’язковий реквизит податкової накладної (абзац «і» п. 201.1 Податкового кодексу України): код товару згідно з Українським класифікатором товарів зовнішньоекономічної діяльності (далі -УКТ ЗЕД) для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України.

На момент вступу в дію Закону форма податкової накладної залишається не зміненою, тому код за УКТ ЗЕД запропонвано вказувати у графі 3 «Номенклатура постачання товарів/послуг продавця» податкової накладної до моменту введення нової форми податкової накладної. Податкові органи роз’яснюють, що код за УКТ ЗЕД у податковій накладній вказують не лише імпортери, а й будь-які продавці ввезеного товару . Тобто, не тільки імпортер та виробник підакцизних товарів повинен зазначати код УКТ ЗЕД , а і кожен подальший постачальник такого товару. Також Міністерством фінансів України підготовлено Проект наказу "Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення" (далі –Порядок) [4]. Згідно з п. 12.3 цього Порядку у графі 4 податкової накладної вказується код товару згідно з УКТ ЗЕД. Передбачено, що ця графа заповнюється в разі постачання підакцизних товарів і товарів, увезених на митну територію України, на всіх етапах постачання таких товарів.

Перелік підакцизних товарів, які зазнчаються в податковій накладній і повинні мати код за УКТ ЗЕД , наведено у ст. 215 Податкового кодексу України із зазначенням коду згідно з УКТ ЗЕД. А ось, стосовно поняття «товар, ввезений на митну територію України» - чіткого законодавчого визначення на даний момент не існує. Аналогічне поняття існує в Митному кодексі України вiд 12.12.1991 № 1970-XII (далі - МКУ). Згідно із ст.1 МКУ - товари , які ввозяться на митну територію України для вільного обігу без обмеження строку їх перебування на цій території та можуть використовуватися без будь-яких митних обмежень, – є імпортом [5]. Також чітко законодавчо не визначено механізми отримання інформації про товар, зазначений у податковій накладній без коду за УКТ ЗЕД. Так як, при реалізації товару українського походження (а саме, товар який було вироблено на митній території України, або, який було перероблено, унаслідок чого змінився його код за УКТ ЗЕД), вказувати код у податковій накладній не потрібно, то при отриманні такої податкової накладної суб’єктом господарювання для подальшої реалізації товару не зрозуміло, або товар відноситься до тих, що вироблені на території України, або податкова накладна заповнена з порушенням Податкового кодексу України. Хоча є відповідні норми Господарського кодексу України, а саме ст. 161, в якій зазначено, що товари іноземного походження, або, в установлених законодавством випадках, їх упаковка, повинні містити інформацію про країну їх походження, та норми Митного кодексу України (ст. 282, ст. 283 ), в яких говориться про те, що походження товару має бути підтверджено сертифікатом про походження товару. Все одно, вподальшому є можливість виненкниння ситуації, коли покупець товару повинен звертатись до постачальника з вимогами про роз’яснення чому не зазначається код за УКТ ЗЕД, та вимагати додаткових документів від постачальника, або додавати до податкової декларації з податку на додану вартість заяву зі скаргою на постачалника про порушення оформлення податкової накладної. Таке положення обставин може спричинити затягнення господарчого процесу суб’єктів господарювання, та зниженя обігу грошових потоковів, зростання звернень до судових органів для вирішення ситуації. Якщо покупець товару не отримавши коду від свого постачальника , та у свою чергу також не вказував код за УКТ ЗЕД у податковій накладній при подальших операціях , тоді при виникнені спору з податковими органами, можуть втратити право на податковий кредит всі покупці у ланцюзі

Пропозиції щодо зазаначення коду за УКТ ЗЕД в податковій накладній: 1) у зв’язку з труднощами ідентифікації походження товару – створити на державному рівні електрону базу , за допомогою якої можна відстежувати походження товару, код товару за УКТ ЗЕД, та чи відбулись відносно товару дії, які посприяли зміні коду за УКТ ЗЕД; 2) доцільнішим буде напроти товарів, вироблених на митній теріторії Україи, або тих , які пройшли переробку на теріторії України у запропонованій Порядком графі 4 податковій накладній зазначати статтю відповідного закону чи кодексу, що обумовлює норму, за якою постачальники вітчизняної продукції код за УКТ ЗЕД не зазначають.

УДК 336.77:365

Аманжаєв Д.Г.

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

gajina@bk.ru

Ринок іпотечного кредитування як джерело соціально-економічного розвитку

Ринок іпотечного кредитування є невід’ємною частиною будь-якої ринкової економіки. Поряд з інструментом поліпшення соціально-економічних умов він істотно впливає на економічну ситуацію в цілому. З іншого боку система іпотечного ринку є складним механізмом, що включає в себе такі підсистеми як ринок нерухомості, фондовий ринок, кредитний ринок та операції сек'юритизації іпотечних активів тощо. За рахунок іпотеки здійснюється інвестування реального сектора економіки та збільшення його капіталу та внаслідок цього забезпечується стабільне зростання доходів у різних галузях економіки. Тобто ринок іпотечного кредитування має не тільки економічну, але й соціальну складову [2, c. 91].

Розвиток іпотечного житлового кредиту слід розглядати у вузькому і широкому сенсі слова. У першому випадку це рішення житлової проблеми для мільйонів людей, які сьогодні не задоволені житловими умовами. У широкому сенсі іпотека розглядається як одне з важливих напрямків оздоровлення і зміцнення всієї фінансової системи держави [1, c. 226]

Соціально-орієнтована житлова політика на основі моделі будівництва житла за рахунок державних коштів з подальшим наданням такого житла в оренду з правом подальшого викупу громадянам, які потребують поліпшення житлових умов, могла б суттєво покращити ситуацію, що склалася в останні два десятиліття у сфері забезпечення конституційного права більшості громадян України на житло. На відміну від нинішньої моделі житлової політики, основу якої складає державна Програма будівництва (придбання) доступного житла в 2010 2017 рр. і яка є соціально неефективною, оскільки розрахована на відносно невеликий прошарок українського населення з доходами, вп’ятеро вищими за середні, запропонована нами модель могла б суттєво покращити житлові умови багатьох сімей із середньостатистичними доходами, що позитивно вплинуло б на загальний стан українського суспільства. Крім того, слід врахувати, що вартість реалізації такої політики була б для держави в 3,1 разу нижчою, ніж вартість аналогічної (за соціальним ефектом). Програми будівництва доступного житла разом із витратами на зниження ставки іпотечного кредитування до 5 % (табл. 1).

В процесі реалізації соціально спрямованої державної житлової політики мають бути враховані наступні рекомендації:

1. З метою посилення соціальної ефективності житлової політики держави слід було б внести доповнення в чинну Державну цільову соціально економічну програму будівництва (придбання) доступного житла на 2010 2017 роки, затверджену Постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 р. № 1249, передбачивши щорічне будівництво за державні кошти 50-100 тис. одиниць доступного житла середньою житловою площею 50 м² і орієнтовною вартістю 1 м²5000 грн.

2. Починаючи з 2013 р., з метою фінансового забезпечення виконання цієї частини Програми будівництва (придбання) доступного житла на 2010 2017 роки передбачити в проекті Державного бюджету України додаткове збільшення витрат на житлове будівництво на 12,5-25 млрд грн щорічно.

3. Розробити порядок надання громадянам доступного житла, побудованого за державні кошти, в довгострокову оренду з правом подальшого викупу.

Таблиця 1

Рівень соціальної доступності та орієнтовні показники державних витрат на реалізацію різних моделей житлової політики

Модель житлової політики	Вартість будівництва 100 тис. одиниць житла (млрд грн)	Вартість будівництва 266 тис. одиниць житла (млрд грн)	Рівень соціальної доступності
Програма будівництва доступного житла без здешевлення за рахунок державних коштів іпотечного кредитування	10,7	28,6	Для сімей з доходами понад 12 тис. грн на місяць
Програма будівництва доступного житла + здешевлення за рахунок державних коштів іпотечного кредитування до 12 %	33	88	Для сімей з доходами понад 8,8 тис. грн на місяць
Програма будівництва доступного житла + здешевлення за рахунок державних коштів іпотечного кредитування до 5 %	78	207	Для сімей із середньостатистичними доходами (до 5 тис. грн на місяць)
Програма будівництва доступного житла за рахунок бюджетних коштів та надання житла в оренду з правом викупу	25	66,5	Для сімей із середньостатистичними доходами (до 5 тис. грн на місяць)

Джерело:[3]

Література:

Лимаренко В.А. Іпотечне кредитування — шлях до поліпшення соціально-економічних умов? / В.А. Лимаренко // Вісник Хмельницького національного університету 2010, № 2, Т.1 - С. 224 – 228.
Хулагов Р.В. Социально-экономические функции жилищной ипотеки в переходной экономике : Автореф. дис. кандидата эконом. наук : 08.00.01/Хулагов Р.В. / Ростов н/Д, 2005. - 157 с.
Недоступне «доступне» житло. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ссылка скрыта

УДК 336.711(477)+336.781

Атаманчук З.А., кандидат економічних наук

Боднар І.Р., кандидат економічних наук

Львівська комерційна академія

zarinaatamanchuk@mail.ru; bodnar_iryna@yahoo.com

ПРОЦЕНТНА ПОЛІТИКА НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ ЯК МЕХАНІЗМ РЕГУЛЮВАННЯ ГРОШОВОГО РИНКУ

Використання центральними банками країн тих чи інших монетарних заходів, які умовно можна поділити на монетарні механізми та монетарні інструменти залежить від історичних умов формування грошово-кредитного ринку та загальноекономічних процесів. На сучасному етапі розвитку економіки та грошового ринку для забезпечення цінової стабільності під час проведення монетарної політики виникає потреба в наданні пріоритетності процентній політиці як механізму регулювання грошового ринку [1; 2, с. 15].

Оцінюючи ступінь жорсткості монетарної політики за показником реальної процентної ставки, виразно помітно рестрикційну орієнтацію монетарної політики в Україні в період 1997-2003 рр., яка дещо послабла в наступні 2004-2006 рр., а в 2007-2010 рр. від’ємна реальна облікова ставка НБУ (див. Рис. 1) засвідчує перехід до експансійної політики.

За рівнем реальної процентної ставки Україна значно випереджає країни ЦСЄ та Балтії. Для порівняння, реальна ставка у Росії з 2002 р. виглядає практично нульовою, тоді як у країнах ЦСЄ виявляє стабільність на рівні нижче 10 %[1, c. 92]. Реальна ставка у країнах Балтії поступово знижувалася з 2000 р., що відбиває перехід до експансійної монетарної політики.

Рис. 1.Облікова ставка НБУ (1997-2010 рр.)

Джерело: розраховано за данимиInternationalFinancialStatistics

Формально при визначенні облікової ставки враховуються прогнозний і фактичний рівні інфляції, споживчих та оптових цін, середнєзначення облікової ставки за попередній рік, темпи приросту грошової маси, динаміка процентної ставки на міжбанківському ринку кредитних ресурсів, а також інфляційні очікування [96, с. 290], однак на практиці це простежується не завжди. Активним використанням облікової ставки позначився період 1998-1999 рр., коли цей показник досягав 70 % у реальному вимірі, а НБУ не вагався щодо підтримання екстремально високої вартості кредитних ресурсів. У наступні роки замість закріплення позитивної цінової тенденції під шаленим політичним тиском з метою подолання дефляції керівництво НБУ вдалося до прискореного зниження облікової ставки та резервних вимог. Протягом 2002 р. облікову ставку НБУ було знижено з 12 до 7 % річних, що виявилося непродуманим кроком. Протягом осені 2004 р. - літа 2005 р. цей показник довелося підвищити до 9,5 %. Видається, що помилку повторили у серпні 2006 р., коли відбулося зниження облікової ставки до 8,5 %, попри задекларовані наміри стримати зростання грошової маси. З початку року грошова база скоротилася на 1,1 %, але це не запобігло збільшенню монетарного агрегата М2 на 16,8 %. Відповідне збільшення грошового мультиплікатора з 2,3 до 2,9 протягом січня 2006 р. - травня 2008 р. не могло не хвилювати, адже за умови асиметричної динаміки грошової бази і грошового агрегата М2 йшлося про втрату контролю НБУ за пропозицією грошової маси.

Суттєвими були застереження пов’язані з динамікою облікової ставки в 2007-2008 рр. З середини 2007 р. до середини 2008 р. облікова ставка НБУ в реальному вимірі зросла до 18 % річних. Зрозуміло, що це спричинило непродуману кредитну політику комерційних банків. Якби у червні 2007 р. облікову ставку НБУ було підвищено до 12-15 % річних, це мало б призвести до поміркованого підвищення ставки за кредитами на 1-2 % і, таким чином, створити передумови для обмеження кредитного буму, який призвів до кризових явищ у наступному 2008 р.

Для проведення ефективної монетарної політики НБУ видається вкрай необхідним підтримання додатної облікової ставки в реальному вимірі. Доцільно практикувати щомісячні засідання Ради НБУ з питання встановлення облікової ставки.

Література:

Атаманчук З. А. Грошово-кредитне регулювання та його роль у забезпеченні рівноваги доходу та платіжного балансу держави : дис. … канд. екон. наук : 08.00.08 / Атаманчук Зорина Асланівна. – Львів, 2011. – 278 с.
Гребеник Н. Основні віхи у формуванні та проведенні грошово-кредитної (монетарної) політики в Україні. Стаття друга. Розвиток і оптимізація механізмів та інструментів монетарної політики / Н. Гребеник // Вісник Національного банку України. ― 2010. ― № 2. ― С. 10-15.
Макаренко М. Процентна політика Національного банку України в контексті глобалізаційних викликів / М. Макаренко, С. Манжуловський // Соціально-економічні проблеми сучасного періоду України. Фінансовий ринок України: глобалізація та євроінтеграція : збірник наукових праць / [відп. ред. Є. І. Бойко]. – Львів : НАН України, Інститут регіональних досліджень, 2008. – Вип. 1 (69). – С. 299-307.

УДК 336.71.1

Балко О.В., к.е.н., доцент

Карабут К.С., Попушой Л.Ю.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

ФІНАНСОВА СТІЙКІСТЬ БАНКІВСЬКОГО СЕКТОРУ ЯК НЕОБХІДНА УМОВА ЙОГО СТАБІЛЬНОГО РОЗВИТКУ В УМОВАХ ПОСТКРИЗОВОЇ ЕКОНОМІКИ

В умовах економічної глобалізації, коли у тій чи іншій частині світу час від часу спалахують валютні, банківські та фінансові кризи, загострюється питання щодо забезпечення у кожній країні стабільного економічного розвитку, який значною мірою залежить від надійності банківського сектору.

Передумовою повноцінного функціонування ринкової системи господарювання є наявність ефективно діючої та цілісної інфраструктури.

Важливе місце серед усієї сукупності складових елементів останньої належить кредитним та фінансовим інституціям, зокрема банкам, фондовим і валютним біржам, страховим, інвестиційним компаніям, кредитним спілкам. Усі вони – активні учасники грошового обігу, належна організація грошових потоків якого забезпечує безперервність процесу суспільного відтворення.

Проте ключовою ланкою з перерахованих фінансових інституцій є банки. Саме їм належить пріоритетна роль у мобілізації тимчасово вільних коштів суб’єктів господарювання, в спрямуванні необхідних обсягів грошових капіталів у найприбутковіші галузі економіки, що в кінцевому результаті приводить до підвищення матеріального добробуту населення країни. Так, загальний стан економіки країни свідчить про активність діяльності банків.

Стійкість розвитку економіки, зокрема її важливої ланки - банківської системи, є ключовою проблемою сучасності.Нестійкість національних економік, нерівномірність економічного розвитку окремих держав, яка посилюється спекулятивними операціями банків, призводять не тільки до національних банківських криз, а й виступають частиною світових фінансових потрясінь.

Фінансовою стійкістю банківської системи слід вважати її здатність у динамічних умовах ринкового середовища протистояти дії негативних зовнішніх та внутрішніх чинників, забезпечувати надійність збереження та повернення вкладів юридичних і фізичних осіб, захищати інтереси акціонерів та своєчасно виконувати власні зобов'язання з метою забезпечення фінансової безпеки держави.

На сучасному етапі у світовій практиці постійне спостереження за фінансовою стабільністю банківської системи є важливим напрямком діяльності центральних банків, яке повинне стати інформаційно-аналітичною складовою їх діяльності, що підвищує прозорість і передбачуваність грошово-кредитної політики.

Фінансова стійкість банківської системи - це стан, у якому банківська система здатна задовільно виконувати такі функції:

- банківська система ефективно і безперервно сприяє міжчасовому руху ресурсів;

- майбутні ризики визначаються та оцінюються з прийнятною точністю при відносно успішному управлінні ризиками;

- банківська система здатна без проблем адсорбувати несподівані події і шоки фінансової системи та реальної економіки.

Отже, до основних критеріальних ознак фінансової стійкості банківської системи належать такі:

- забезпечення фінансової стійкості та ефективності банківської системи;

- механізм та інструментарій впливу центрального банку на характер і величину ризиків у банківській системі;

- система управління ризиками та їх мінімізації в банківській системі (пруденційні вимоги Базеля II);

- зростання банківського бізнесу та активізація конкурентної боротьби;

- капіталізація банківської системи.

Успішне функціонування банківської системи загалом залежить від фінансового стану кожного окремого банку зокрема та його здатності протидіяти негативним факторам і динамічно розвиватися. Одним з найважливіших факторів забезпечення довіри до банків є підтримання їхньої фінансової стабільності, оскільки саме фінансова стійкість означає постійну здатність банків відповідати за своїми зобов’язаннями і забезпечувати прибутковість на рівні, достатньому для нормального функціонування у конкурентному середовищі.

Фінансова стійкість банку є фундаментальною і внутрішньою характеристикою, завдяки якій забезпечується життєздатність, стабільний розвиток комерційного банку відповідно до вибраної стратегії в умовах конкурентного ринку, і отже, потребує врахування вищевказаних категорій. Таким чином, фінансовастійкість комерційного банку – це його спроможність з максимальною ефективністю і мінімальним ризиком реалізовувати свої функції на ринку незалежно від впливу внутрішніх та зовнішніх факторів.

Визначальними факторами при формуванні довіри з боку вкладників, партнерів, інвесторів до банків є фінансова стійкість та стабільний розвиток останніх. Зокрема, і фінансова стійкість, і стабільний розвиток мають бути не лише короткочасними досягненнями банків, а їх стратегічними завданнями, від чого, в свою чергу, залежатиме динамічність ринкових перетворень та підвищення соціальних стандартів.

Проблема забезпечення та зміцнення фінансової стійкості банків – не породжена сьогоденням, вона має корені й у минулому, складна та до кінця не розв’язана. Вона є у розвинутих країнах ринкового типу, набула загальнонаціонального значення і для України, що значною мірою зумовлено специфікою розвитку вітчизняних банків. Зокрема, порівняно короткий період їх діяльності, необхідність працювати в умовах підвищеного ризику, що пов’язано з економічною та політичною нестабільністю у країні, а також порівняно з банками провідних ринкових країн незначні обсяги власного капіталу. Саме тому ефективне управління і забезпечення власної фінансової стійкості має бути обов’язком та основним стратегічним завданням кожного комерційного банку.

Фінансова стійкість, і стабільний розвиток мають бути не лише короткочасними досягненнями банків, а їх стратегічними завданнями, від чого, в свою чергу, залежатиме динамічність ринкових перетворень та підвищення соціальних стандартів.

Blog

Збірка тез доповідей II міжнародної науково-практичної конференції «Фінансово-кредитний механізм в соціально-економічному розвитку країни»/ Ред кол

Содержание