Збірка тез доповідей II міжнародної науково-практичної конференції «Фінансово-кредитний механізм в соціально-економічному розвитку країни»/ Ред кол

Вид материала

Документы

Содержание Інвестиційна привабливість україни Таблиця 1 Місце України в міжнародних рейтингах Рис. 1. Можливі напрямки інноваційної діяльності підприємства Напрями фінансово-кредитного забезпечення інноваційної діяльності Державне регулювання інвестиційної діяльності Моделі малого підприємництва

Подобный материал:

• З доповідей I міжнародної науково-практичної конференції «Удосконалення обліково-аналітичного, 4445.02kb.
• Наукове видання Тези доповідей ХVIII міжнародної науково-практичної конференції учотирьох, 4191.32kb.
• Академія внутрішніх військ мвс україни Збірник тез доповідей ІІІ науково-практичної, 1416.76kb.
• Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
• Перелік публікацій кафедри “Банківська справа” за 2009 рік, 72.31kb.
• Академія внутрішніх військ мвс україни Збірник тез доповідей ІІІ науково-практичної, 871.49kb.
• Програма Міжнародної науково-практичної конференції 24-25 вересня 2009 р. Київ 2009, 256.8kb.
• Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
• Академія внутрішніх військ мвс україни Збірник тез доповідей ІІІ науково-практичної, 1634.85kb.
• До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.

УДК 330.131

Киш Л.М., к.е.н, доцент

Десятник О.О.

Вінницький національний аграрний університет

ljudmilakish@rambler.ru

ІНВЕСТИЦІЙНА ПРИВАБЛИВІСТЬ УКРАЇНИ


Україна дедалі більшою мірою інтегрується у світовий економічний простір. Становлення нових та успішний розвиток діючих фінансових інститутів у процесі цієї інтеграції істотно залежить від інвестиційної привабливості країни. Запорукою цього є насамперед створення передумов для ефективного економічного зростання. Рівень інвестиційної привабливості визначається системою певних критеріїв, які характеризують перспективи економічного розвитку.

Для оцінки інвестиційної привабливості використовуються різноманітні методики, що дозволяють визначити її на галузевому, регіональному рівнях, а також на рівні підприємства. Більшість учених дотримуються такої точки зору, що тільки комплексна оцінка всіх складових інвестиційного клімату країни, виявлення їх специфіки, встановлення взаємозв’язку між окремими елементами, а також забезпечення узгодження політики на рівні держави, регіону, галузі та підприємства, мають бути враховані щодо створення інвестиційного привабливого економічного середовища. Виділяють два основні підходи для оцінки інвестиційної привабливості. Відповідно до першого підходу проводиться індивідуальна оцінка параметрів інвестиційного потенціалу й інвестиційного ризику, що дозволяє найбільш повно визначити значущість даних чинників при реалізації інвестиційного проекту. Україна, на жаль, досі не має єдиної загальновизнаної методики оцінки реального інвестиційного середовища, на відміну, наприклад, від США, Франції чи Німеччини [1,с.448-449].

Розглянемо місце України в міжнародних рейтингах щодо інвестиційної привабливості (табл.1).

Таблиця 1

Місце України в міжнародних рейтингах

Показник	2006р.	2007р.	2008р.	2009р.	2010р.
Рейтинг ведення бізнесу	124 з 155	118 з 179	139 з 178	146 з183	142 з183
Індекс глобальної конкурентоспроможності економіки	69 з 125	73 з 131	72 з134	82 з133	-
Рейтинг конкурентоспроможності	46 з 55	46 з 55	54 з 55	54 з56	-
Індекс економічної свободи	99 з 157	125 з 161	133 з157	152 з 179	162-179

Як бачимо динаміка даного рейтингу для України, наведена в таблиці 1,невтішна.

Статистика свідчить, що економіка України в цілому і передусім її фінансовий сектор становлять певний інтерес для іноземних інвесторів. Наприклад, чистий приплив прямих іноземних інвестицій в економіку нашої країни щорічно зростає. Причому як у загальному обсязі, так і відносно ВВП [2, с.125] .

Отримані у процесі інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств результати дозволяють визначити напрями пріоритетного інвестування й економічного розвитку підприємств галузей, що визначають технічний прогрес. Вироблення загальних критеріїв і показників оцінки при проведенні рейтингів сприятиме об’єктивному аналізу економічних процесів. Оцінка інвестиційної привабливості підприємства відкриває нові можливості диверсифікації для вітчизняних й іноземних інвесторів, підвищує гарантію вкладення коштів іноземних інвесторів в інвестиційні проекти. Впровадження комплексної програми інвестування в конкурентоспроможні галузі стимулюватиме перехід на якісно новий інноваційний тип розвитку.

Література

1. Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. -К.: МП ИТЕМ Лтд: Юнайтед Лондон Трейд Лимитед, 2009. – с.447.

2. Гайдуцький А. П.Оцінка інвестиційної привабливості економіки // Економіка і прогнозування. - 2004. - № 3. - С. 119-128.

3. Носова О. В. Оцінка інвестиційної привабливості України: основні підходи // Економіка і прогнозування. - 2003. - № 3. - С. 119-137.


УДК 330.341.1

Кошевцова М.А.

Донецький національний технічний університет

maria_kosh@list.ru

Практика здійснення інноваційної діяльності малими та середніми підприємствами в Донецькій області


Досягнення стратегічної мети (курс на інноваційний розвиток економіки країни) починається на рівні підприємства і вимагає створення організаційних, економічних і правових умов, що сприяють залученню в господарський оборот науково-технічних нововведень з метою виробництва нової та вдосконаленої продукції, яка дозволить розширити ринки збуту. Збільшення ролі факторів інтенсивного розвитку та конкурентна взаємодія між підприємствами прискорюють цей процес.

Практика ведення та результати інноваційної діяльності підприємств були узагальнені на прикладі малих та середніх підприємств Донецької області.

Було досліджено наступні підприємства, що мають різні напрями діяльності: ТОВ „УкрРосКаолін”, ТОВ „Українська стелелітейна компанія”, ТОВ „Технологія для життя”, ТОВ „ДИСК Сервіс”, ТОВ „Укрлізінг”, „Дианівський бройлер”, Vitmark Україна, ТОВ “Альтпак”, “Краммежрайтеплосеть”.

За напрямами діяльності підприємства зі сфери послуг (ТОВ „ДИСК Сервіс”, ТОВ “Альтпак”, “Краммежрайтеплосеть”), виробництво (Vitmark Україна, „Дианівський бройлер”, ТОВ „Технологія для життя”), видобування та оптова торгівля (ТОВ „УкрРосКаолін”, ТОВ „Українська стелелітейна компанія”), роздрібна торгівля (ТОВ „Укрлізінг”).

В дослідженні представлені майже всі напрями інноваційної діяльності (рис.1):



Рис. 1. Можливі напрямки інноваційної діяльності підприємства*

* Примітка: розроблено автором з використанням [1-3]


Ці компанії впроваджують інновації у своє виробництво задля отримання додаткового прибутку, зниження витрат виробництва, розширення послуг, продуктового асортименту або досягнення соціального ефекту.

За результатами дослідження можна зробити наступні висновки:

1. Всі підприємства є прибутковими. В більшості проектах основним джерелом інноваційного фінансування є власні кошти. Хоча це не завжди є ефективним їх використанням. Велика роль банківських кредитів та кредитів приватних осіб. Державне фінансування отримало тільки “Краммежрайтеплосеть” під проект, що є пріоритетним напрямком згідно законодавства.
   
2. Управлінська звітність за інноваційними проектами не ведеться. Ефективність інновації та прибутковість проекту можна розрахувати шляхом складних пошуків показників у первинних джерелах бухгалтерської звітності;
   
3. Деякі інновації були новими для ринку (Vitmark Україна, Краммежрайтеплосеть), але більшість підприємств впроваджують інновації, що є новими для самого підприємства, але не для ринку в цілому;
   
4. Більшість досліджуваних підприємств ведуть інноваційну діяльність у вигляді придбання технологій, або новітнього обладнання. Це є закономірним, оскільки вони фізично та морально застарівають і підприємствам просто необхідно оновлювати основні засоби.Ця тенденція спостерігається і в цілому на підприємствах в Україні [4]. В той час коли у загальносвітовому контексті найбільш розповсюдженим є придбання ліцензій та ноу-хау;
   
5. Всі інновації є ефективними з різним строком окупності. Крім економічної ефективності деякі інновації несли соціальний ефект у вигляді нових робочих місць, покрашення умов праці, а в ТОВ „Технологія для життя” окрім додаткового прибутку особливе значення ця інновація має для підприємств, що придбали інноваційний продукт: збереження життя людей; підвищення виробництва праці в наслідок забезпечення безпеки праці та підвищення працездатності робітників підприємства; зниження витрат виробництва шляхом зниження виплат по непрацездатності; екологічний моніторинг тощо.
   
6. Найбільшу соціально-економічну цінність має інноваційний проект, що впроваджує “Краммежрайтеплосеть”, оскільки майбутнє за ресурсозберігаючими та наукомісткими технологіями.
   
7. Характер інноваційної діяльності досліджених підприємств збігається з основними тенденціями діяльності інноваційних підприємств вцілому по Україні.
   

Література:

1. Шумпетер Й.А. Теория экономического развития (исследование предпринимательской прибыли, капитала, кредита, процента и цикла конъюнктуры) / Й.А. Шумпетер: Пер. с нем. / Общ. ред. П.Н. Милейковского. – М.: Прогресс, 1982. – 454 с.
   
2. Про інноваційну діяльність: Закон України від 4 липня 2002 р. № 40-IV // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2002. - № 36. - Ст.266
   
3. Морозов О.Ф. Ціна думки – інтелектуальний капітал: Монографія. – Донецьк: ТОВ „Юго-Восток, Лтд”, 2005. – 352 с.
   
4. Державний комітет статистики України. Україна 2010. Статистичний збірник. – Київ: Держкомстат, 2011. – 27 с.
   
5. Документи вказаних підприємств: Звіт про фінансові результати, Бухгалтерський баланс, дані аналітичного та синтетичного обліку.
   

УДК 330.34.01

Краус Н.М., к.е.н., доцент,

Мельник К.П.

Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка

krausnatasha@mail.ru; katecatty@i.ua

НАПРЯМИ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ


Сучасні ринкові умови господарювання створюють для більшості економічних суб’єктів середовище високої конкуренції, яке вимагає від них здатності формувати конкурентні переваги як у сфері виробництва товарів, так і у сфері їх просування на ринок. Такі конкурентні переваги досягаються завдяки впровадженню інновацій – суттєво нових методів і засобів здійснення виробничої та комерційної діяльності.

Інноваційна діяльність підприємств сприяє інтенсивному розвитку економіки, забезпечує прискорення впровадження у виробництво останніх досягнень науково-технічного прогресу. Здійснення інноваційної діяльності дає можливість якнайкраще задовольняти потреби споживачів у різноманітній високоякісній продукції. При цьому важливою умовою ефективної реалізації інноваційних процесів є відповідне фінансово-кредитне забезпечення всіх етапів інноваційної діяльності. Під таким забезпеченням розуміють систему економічних взаємин з приводу пошуку, залучення і результативного використання фінансово-кредитних ресурсів при здійсненні інноваційної діяльності.

Сьогодні головною перешкодою у досягненні високих та стабільних темпів економічного розвитку виступає брак фінансових ресурсів для підтримки інноваційної діяльності у країні. Банківський сектор є перспективним джерелом фінансування інновацій. До основних джерел фінансування інноваційної діяльності відносяться:

• власні кошти підприємств;
  
• бюджетні кошти;
  
• кредитні ресурси;
  
• вітчизняні та іноземні інвестиції.
  

Проблема фінансового забезпечення інноваційної діяльності – це питання, яке потребує негайного вирішення на державному рівні, тому що через відсутність можливостей у державі фінансова допомога підприємствам є незначною. Фінансовою підтримкою в Україні займаються лише невелика кількість структур таких, як Державна інноваційна комісія, Державний фонд фундаментальних досліджень, Український фонд підтримки підприємництва, які не в змозі на достатньому рівні забезпечити організацію державної фінансової, інвестиційної та матеріально-технічної підтримки підприємств [2, с.63].

Тому на сучасному етапі прийнятним, ефективним та перспективним джерелом фінансування інноваційної діяльності залишаються банківські позики. Кредит є одним із ключових чинників активізації і стимулювання інноваційної діяльності, тому що необхідність повернення позики в установлений термін змушує позичальника прискорювати інноваційний процес.

На жаль, кредитами підприємства користуються нечасто, і на це є причини – достатньо високий рівень процентних ставок за банківськими кредитами, переважно поточний і короткостроковий характер банківських пасивів, великий кредитний ризик, ризик зміни процентних ставок, низька ліквідність об’єктів застави. Сучасні умови диктують банківським установам те, що вони повинні бути головними центрами фінансування інновацій, видавати кредити на випуск нової продукції, освоєння нової технології, розробку нової техніки.

Покращення ситуації можливе лише при умові формування фінансових ресурсів як на державному, так і регіональному рівнях, а саме через створення умов для діяльності іноземних та вітчизняних інвесторів за довгостроковими інвестиційними проектами, спрямованими на розвиток пріоритетних напрямів, створення механізмів мотиваційної складової місцевих бюджетів щодо залучення інвесторів, які забезпечать виробництво інноваційного напряму. Підприємствам необхідно орієнтуватися на збільшення фінансових ресурсів за рахунок інших джерел – кредитних ресурсів, іноземних інвестицій, причому держава має сприяти формуванню системи механізмів залучення іноземних ресурсів [1, с.68].

Література

1. Єжакова Н.В. Аналіз фінансово-кредитного забезпечення діяльності підприємств харчової промисловості АР Крим / Н.В. Єжакова // Науковий вісник: фінанси, банки, інвестиції. – 2011. - №1. – С.64-70.
   
2. Варламова М.Л. Інвестиційно-інноваційна діяльність на підприємствах переробної галузі як фактор конкурентоспроможності регіону / М. Л. Варламова // Формування ринкових відносин в Україні. - 2011 - № 5 . - С.62-65.
   

УДК338.242.4.025.2:330.322

Кужель Н.Л.

Полтавський університет економіки і торгівлі

natocka5555@ukr.net

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ


В сучасних умовах розвитку економіки важлива роль в організації інвестиційної діяльності належить державі.

Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної і соціальної політики.

Трактування вченими-економістами поняття «регулювання інвестиційної діяльності» є неоднозначним. Якщо йдеться про інвестиційну діяльність, то більшість авторів обмежуються лише державним регулюванням. За їх поглядами регулювання інвестиційної діяльності охоплює такі сфери, як державне управління бюджетними та позабюджетними коштами, які спрямовані на виробничий розвиток та капітальне будівництво. Дане бачення регулювання інвестиційної діяльності є однією з умов реалізації державної політики, що полягає у прийнятті законів та ряду інших нормативних актів, які регулюють інвестиційну діяльність в Україні [3].

Інвестиційну діяльність регулює закон України «Про інвестиційну діяльність» (1991р.) та низка інших законодавчих та нормативних актів, таких як Закони України «Про цінні папери та фондову біржу»(1991р.), «Про іноземні інвестиції»(1992р.), «Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон»(1992р.), та ін..

На даний час економічна ситуація в Україні характеризується окремими позитивними тенденціями в динаміці основних соціально-економічних показників, у тому числі й щодо залучення прямих іноземних інвестицій.

За даними Державного комітету статистики України обсяг прямих іноземних інвестицій в Україні на 1 січня 2011 року становив 44,7 млрд.дол. США і збільшився порівняно з обсягами на 1 січня 1996 року в 49,9 раза та склав 979 доларів на одну особу. Кількість країн світу, які інвестують економіку України, на 1 січня 1996 року становила 94 країни, на початок 2011 року – 125. Обсяг прямих інвестицій з України в економіку країн світу на 1 січня 2011 року становив 6,9 млрд.дол. США. Прямі інвестиції з України здійснено до 46 країн світу, переважна їх частка спрямована до Кіпру.[1]

Стійка тенденція до збільшення іноземних інвестицій свідчить про те, що іноземні інвестори виявляють до України великий інтерес.

Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється в кожній державі, і необхідність його активізації залежить від стану інвестиційних процесів в країні й рівня розвитку економіки в цілому. Регулювання являє собою цілеспрямовані процеси, здійснювані на основі певних форм і методів впливу, які забезпечують ефективний розвиток економічних процесів у країні. [4].

Формами державного регулювання інвестиційної діяльності є:

1. Створення сприятливих економічних умов для розвитку інвестування.

2. Пряма участь держави в інвестиційній діяльності, здійснюваній у формі капітальних вкладень.

3.Непрямі форми державного регулювання інвестиційної діяльності.

4.Інші форми регулювання інвестиційної діяльності. Експертиза інвестиційних проектів. Захист законних прав та інтересів суб'єктів інвестиційної діяльності.[2]

Підводячи підсумки, ми можемо відмітити, що для ефективності інвестиційних процесів необхідне більш глибоке вивчення питань регулювання інвестицій та розробка заходів щодо їх поліпшення.

Для досягнення стабільних темпів зростання економіки, Україні слід вирішувати нові завдання, пов’язані з економічним розвитком регіонів та економіки країни. Пряма підтримка державного рівня та інтенсивності інвестиційних процесів в економіці є, на наш погляд, вирішальною умовою структурної перебудови. Саме вона приносить конкретні результати у вигляді досягнення й підтримки стабільних темпів економічного зростання країни.

Література:

1. Інвестиції зовнішньоекономічної діяльності:статистичний збірник/ за ред. Л.М. Овденко. – К.- 2011р. http://www.ukrstat.gov.ua/
   
2. Ковшун Н.Е. К 56 Аналіз та планування проектів. Навчальний посібник. – К.: Центр уч-бової літератури, 2008. – 344 с.
   
3. Кузьмін О. Є., Князь С. В. Регулювання інвестиційної діяльності в Україні // Фінанси України. – 2002. –№ 3. – с. 97 – 107.
   
4. Удалих О.О. Управління інвестиційною діяльністю промислового підприємства: Навч.посіб.— К.: ЦУЛ, 2006.— 292 с.
   

УДК 334.012.64

Маглаперідзе А.С., к.е.н., професор,

Волга Н.П.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

МОДЕЛІ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА


Проблеми подальшої стабілізації економіки, зростання виробництва, розвиток співпраці, адекватної конкурентоспроможності та досягнення рівнів європейського і світового стандартів набувають у сучасній Україні величезного значення. Досягнення цих стандартів не може динамічно здійснюватися без залучення допоміжних резервів соціально-економічного зростання та розвитку, одним із таких резервів є мале підприємництво.

Головна перевага малого бізнесу – сукупність форм і методів пристосування до змін на глобальному ринку: здатність реагувати на зміни як наслідок невеликого обсягу виробництва та обмежених ресурсів, вразливість порівняно з великими компаніями; заповнення прогалин в економіці внаслідок неможливості застосування ефекту масштабу у виробництві та збуті, що має багаторівневий характер; головне джерело новацій як результат вільніших організаційних умов на малих підприємствах, індивідуалізації підходу в розробленнях.

Роль та функції малого бізнесу полягають не тільки у тому, що він є одним з найважливіших дійових факторів економічного розвитку суспільства, яке опирається на ринкові методи господарювання. Його важливою функцією є сприяння соціально-політичній стабільності суспільства, тобто він відкриває простір вільному вибору шляхів і методів роботи на користь суспільства та забезпечення власного добробуту.

В секторі малого підприємництва можна виділити дві великі моделі, що не мають антагоністичного характеру, але визначають вельми різні набори інструментів державної політики.

Суб'єкти малого підприємництва першої моделі - це повноцінні економічні суб'єкти, що відрізняються від суб'єктів середнього та великого бізнесу лише розміром. Це визначає їх орієнтацію на високоспеціалізовані ринкові ніші, де ефект масштабу, на якому вони програють, не має великого значення. До суб'єктів моделі І можна застосовувати всі регулятивні вимоги, як і до середнього чи великого бізнесу, оскільки вони часто пов'язані єдиними виробничими програмами. Ці суб'єкти малого бізнесу потребують висококваліфікованої робочої сили і не можуть динамічно зв'язувати надлишки людських ресурсів, що виникають внаслідок різного роду економічних потрясінь. Вони майже не впливають на розвиток ринкової конкуренції; в секторі має місце обмежена горизонтальна конкуренція з потенційним тяжінням до монополії. Розвиток суб'єктів моделі І є природним продовженням еволюції «батьківських» компаній великого чи середнього бізнесу, які скорочують потреби у низько кваліфікованій робочій силі, роблячи ставку на ефективність, продуктивність і запровадження новітніх технологій.

Суб'єкти малого підприємництва другої моделі - високо динамічні, з коротким терміном життя і високими темпами входу-виходу на ринок. Внаслідок мінімальних власних ресурсів природно концентруються у традиційних сферах швидкого руху капіталів (торгівля, послуги) і переважно не використовують висококваліфіковану робочу силу. Відповідно, мають високий потенціал «зв'язування» надлишків робочої сили. Позитивний вплив здійснюють лише за умов своєї чисельності. Високі темпи оновлення обумовлюють їхню потребу у простих і зрозумілих регулятивних і податкових вимогах. Внаслідок високого динамізму, великої чисельності та переважно низьких бар'єрах входу на ринок діють у високо конкурентному середовищі, що за умов захисту прав власності стимулює їх до пошуків нових ринкових ніш і продуктів.

Зазначені відмінності моделей І та ІІ визначають різний набір суспільних результатів (з акцентом на суто економічний результат чи переважно соціальний результат) і, відповідно, вимагають різних інструментів державної підтримки. Державна політика моделі І очікує швидкого зростання ВВП та наступний перерозподіл національного багатства через бюджетні механізми, отже має передбачати передусім підтримку суб'єктів великого бізнесу та запровадження однакових регуляторних і податкових правил, а також окремі програми підтримки обмеженого кола суб'єктів малого підприємництва. Державна політика моделі ІІ очікує високої суспільної зайнятості й економічної самостійності, отже має бути сконцентрована на компенсації ризиків високих темпів змін у середовищі малого бізнесу шляхом принципового спрощення регуляторних і податкових правил для суб'єктів малого підприємництва.

В умовах економічної кризи та посткризового відновлення модель ІІ стає критично важливою для соціального клімату в суспільстві. В умовах стабільного соціально-економічного розвитку на перше місце виходить модель І. При цьому варто наголосити, що пріоритет моделі ІІ не виключає розвиток суб'єктів моделі І, але пріоритет моделі І майже повністю виключає можливості розвитку суб'єктів моделі ІІ.

Мале підприємництво є невід’ємним елементом розвинутої ринкової економіки, основою її конкурентного середовища, потужним двигуном соціального, економічного та науково-технічного розвитку суспільства, засобом реалізації підприємницького потенціалу населення. Для його успішного розвитку потрібна фінансова підтримка держави.