Ред кол

Вид материала

Содержание

Маркетинг як один з факторів
Значення інвестицій для активізації інноваційної діяльності
Морозов Р.В

Подобный материал:

1 ... 19 20 21 22 23 24 25 26 ... 33

УДК 658.8:002.6:504

Гуменюк А.В.

Європейський університет, м. Умань

postmaster@ uman.-e-u.in.ua

МАРКЕТИНГ ЯК ОДИН З ФАКТОРІВ

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ОВОЧІВНИЦТВА

Однією з рушійних сил розвитку економічної системи – є конкуренція, що є динамічною силою суспільного розвитку [1]. Умовою одержання комерційного успіху є орієнтація кінцевих результатів діяльності на потреби та запити споживачів. Це стає можливим лише за умови впровадження маркетингової концепції у практичну діяльність підприємств, в основі якої лежить комплексне дослідження овочевого ринку та потреб споживачів. Сучасний стан овочевого ринку характеризується повільним формуванням ринкової інфраструктури, високими втратами овочевої продукції, зниженням якісних характеристик, порушенням механізму формування цін [2].

Освоєння ринкових відносин викликає значне посилення уваги товаровиробників не тільки до виробничої, але й до збутової діяльності, тобто маркетингу. Овочевий маркетинг відрізняється від промислового, комерційного, банківського та інших видів маркетингу [3]. При маркетингових дослідженнях та прийнятті рішень про розташування та розвиток ринків повинні враховуватися такі принципи: концентрація сировинної бази, потенційних споживачів, експортна перспектива, транспортні комунікації. Для розширення конкурентних переваг необхідно розширити обсяги зберігання та переробки продукції у місцях її вирощування й організації фірмової торгівлі; розмістити сховища безпосередньо в господарствах, що забезпечить: скорочення пікових навантажень на транспорт та витрат на доставку, підвищення зайнятості робітників у міжсезонний період [4]. Для прийняття ефективних „управлінських” рішень виробник повинен володіти інформацією: місце розташування споживачів, фактичний рівень споживання, встановлення конкурентного середовища (місце розташування конкурентів, визначення виду продукції та рівня послуг, рівень витрат та ін).

Аналіз маркетингових служб овочепродуктового підкомплексу Черкаської області показав, що їх діяльність проводиться без відповідної методології та методики. Із 38 овочевих підприємств такі підрозділи діють лише на 12 підприємствах. Маркетингові служби не завжди ефективно використовують пряму рекламу, стимулювання збуту, а їх діяльність здебільшого ґрунтується на застарілих методах інформаційно-аналітичного забезпечення, що не дає змогу своєчасно реагувати на зміни ринкової кон’юнктури та динаміку ринків.

Таким чином, проблема підвищення ефективності та конкурентоспроможності виробництва овочевої продукції обумовлює необхідність запровадження ефективної системи управління виробництвом на основі удосконалення маркетингових підходів, що сприятиме посиленню конкурентних переваг підприємства.

Література

Ульянченко О.В. Конкурентоспроможність сільськогосподарських підприємства стратегічні аспекти її формування: [моногр.] / О.В. Ульянченко, Л.А. Євчук, І.В. Гуторова. – Х.: Віровець А.П. «Апостроф», 2011. – 340 с.
Кальченко С.В. Організація ефективного функціонування овочівництва в регіоні // Економіка АПК, 2004. - № 8. - С. 68-72.
Боровик Т.В. / Маркетингове забезпечення виробництва органічної плодоовочевої продукції в Україні / Т.В. Боровик // Науковий вісник ПУСКУ. - № 4 (35) / 2009 – Полтава: ПУСКУ, 2009. – С. 60 - 63.
Перебийніс В.І. Логістично-маркетингові аспекти забезпечення конкурентностпроможності агропродовольчого комплексу // Ринкова трансформація соціально-економічних відносин в АПК / Тези доповідей Другої міжнародної науково-практичної конференції (13-15 червня 2005 р., м. Мелітополь). – Запоріжжя. - 2005. – С. 175-176.

УДК 330.5

Джемелінська Л.В., к.э.н.,

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», м.Київ

Lesya.dz@gmail.com

ЗНАЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙ ДЛЯ АКТИВІЗАЦІЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ПІДПРИЄМСТВ МІСТА КИЄВА

Здійснення інноваційної діяльності на підприємствах вимагає певних витрат матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Столиця України, місто Київ, є привабливим центром для інвестиційного капіталу. Значна кількість промислових підприємств Києва експортує продукцію та активно займається інноваційною діяльністю.

Питанням дослідження інноваційної та інвестиційної діяльності підприємств займались Александрова А.П., Бажал Ю.М., Бойко Є.І., Геєць В.М., Заруба В.Я., Максимов В.В. та інші вітчизняні та зарубіжні вчені. Проблема активізації інвестиційної та інноваційної діяльності підприємств України є дуже актуальною.

У рейтингу інноваційних міст світу [2,С.52-54] компанії 2thinknow, Мельбурна, представлено 289 міст, які оцінювали експерти у 2011 р. за 31 категорією та 162 індикаторами. Самим інноваційним містом визнано Бостон (США, штат Массачусетс), за ним йдуть Нью-Йорк, Мехіко, Дока (Катар), Сіетл (США, штат Вашингтон), Кігалі (Руанда), Барселона (Іспанія), Орладо (США, штат Флорида), Париж (Франція), Абу-Дабі (Об’єднані Арабські Емірати). Серед усіх столиць республік колишнього СРСР, Москва у 2010 році була на 98 місці серед 100 країн, а у 2011 році вона не увійшла у рейтинг інноваційних міст світу.

В Україні активізації інноваційної діяльності перешкоджають: недостатня увага держави до реалізації інноваційної стратегії розвитку її регіонів, корупція, недостача інвестицій, низька інвестиційна привабливість більшості промислових об’єктів для іноземних інвесторів. За даними Держкомстату України з 2000 року до 2010 року кількість інноваційно-активних підприємств країни скоротилась з 18,4% до 12,7%.

За даними [3], незначні позитивні зміни у 2010 році спостерігалисьу сфері інноваційної діяльності підприємств міста Києва. Кількість інноваційно-активних підприємств м. Києва у 2010 році досягла рівня 140 одиниць, а їх частка у загальній кількості промислових підприємств становила 28,1 %. Впровадження нових технологічних процесів збільшилось до 311 одиниць, підвищився показник освоєння нових видів продукції до 430 одиниць.

Стабільний розвиток як економічного, так і соціального сектора економіки будь-якого регіону залежить від інвестиційних потоків, які спрямовуються на їх розвиток.

У 2010 році у столиці відбулась активізація інвестиційної діяльності. За 9 місяців 2010 року в економіці міста освоєно понад 14,1 млрд. грн. інвестицій в основний капітал (101,6 % до рівня 9 місяців 2009 року), найбільші обсяги яких припадають на операції з нерухомим майном - 26,7 % від загального обсягу, транспорт та зв'язок - 22,7 %, промисловість - 11,6 %, будівництво - 11,1 % та торгівлю; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку - 11,0 %.

Порівняно з аналогічним періодом 2009 року відбулось збільшення частки державного бюджету в структурі джерел фінансування інвестицій в основний капітал з 5,5 % у 2009 році до 10,5 % у 2010 році та зменшення частки кредитних ресурсів з 16,4 % до 11,9 %, частка власних джерел залишилась на стабільному рівні - близько 51 %.

Іноземне інвестування підприємств міста пов’язане з сталим зростанням обсягу прямих іноземних інвестицій (ПІІ). За січень - вересень 2010 року іноземними інвесторами було вкладено понад 2,1 млрд. дол. США, що на 21,8 % більше ніж за аналогічний період 2009 року. Загальний обсяг ПІІ в економіку міста станом на 01.10.2010 склав майже 21,2 млрд. дол. США, що на 10,1 % більше обсягів інвестицій на початок 2010 року. В розрахунку на одну особу їх обсяг становить 7740,8 дол. США.

В регіональному розрізі головними країнами-інвесторами м. Києва залишаються країни ЄС, їх часта протягом 2009 - 2010 років стабільно становить біля 72 %, друге місце займають інвестори з країн СНД - їх часта зросла з 10,2 % у 2009 році до 19,0 % у 2010 році. Станом на 1 жовтня 2010 року лідерами серед країн-інвесторів є: Кіпр - 3984,3 млн. дол. США, Нідерланди - 2515,9 млн. дол. США, Російська Федерація - 2270,7 млн. дол. США, Австрія - 2 180,1 млн. дол. США, Німеччина - 1595,7 млн. дол. США та Швеція - 1433,4 млн. дол. США. Інвестиції у розвиток підприємств міста надійшли із 115 країн світу.

За видами економічної діяльності підприємств м. Києва станом на 01.10.2010 року, найбільші обсяги прямих іноземних інвестицій надійшли у:

- фінансову діяльність - 11697,7 млн. дол. США (55,3 % загального обсягу прямих інвестицій);

- торгівлю, ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку - 2764,2 млн. дол. США (13,1 %); в організації, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям - 2564,2 млн. дол. США (12,1 %);

- будівництво - 1604,0 млн. дол. США (7,6 %);

- у розвиток промислових підприємств залучено 1116,8 млн. дол. США (5,3 %), у т. ч. у переробну промисловість внесено 1033,7 млн. дол. США (4,9 %).

Інвестиційна привабливість передбачає створення умов для залучення і використання інвестицій для вирішення проблем Києва, визначає умови доходності інвестиційного капіталу.

Київська міська державна адміністрація планує витратити $ 62,5 млрд., щоб до 2025 року зробити Київ інноваційним центром у східноєвропейському регіоні [2,С.34]. Планується створити нові центри ділової активності, модернізувати транспортну і інженерну інфраструктуру, розширити будівництво. Поки за всі роки незалежності зовнішні інвестори вклали у Київ суму у 2,5 рази менше, ніж потребує план розвитку до 2025 року - $ 23,4 млрд.

Активізація інноваційного розвитку суб'єктів малого і середнього підприємництва може бути забезпечена завдяки діяльності інноваційно-орієнтованих структур, у тому числі технопарків, бізнес-інкубаторів тощо, в яких відбувається взаємодія науково–дослідних установ, виробничих структур, інженерного та інвестиційного потенціалу у єдиному технологічному процесі від фундаментальних досліджень, конкурентної ідеї, інженерних розробок – до виробництва, комерціалізації, впровадження високотехнологічних продуктів та інтелектуальних рішень; необхідно залучення вітчизняних та іноземних інвестицій, в економіку міста; сприяння підвищенню інвестиційного іміджу міста серед іноземних інвесторів; реалізація конкурентоспроможних інвестиційних проектів внаслідок прискореного розвитку наукоємних і високотехнологічних секторів промисловості.

Література:

Актуальні проблеми становлення та розвитку місцевого самоврядування в Україні: Монографія/ В.О. Антоненко, М.О. Баймуратов, О.В. Батанов, за ред. В.В. Кравченка, М.О. Баймуратова, О.В. Батанова. – К.: Атіка, 2007. – с.705.
А. Бондарев. Умный город. Журнал «Корреспондент» № 42 (479) 28 октября 2011. – С. 52
Програма соціально-економічного розвитку м. Києва на 2011 рік. 30 грудня 2010 року № 574/5386. Київська Міська Рада VІ сесія VІ скликання. /Електронний ресурс. ligazakon.ua/step2/docki2.nst/
Київська міська програма сприяння розвитку малого та середнього підприємництва на 2011-2012 роки.Київська Міська РадаVI сесія VI скликання.Рішення №412/5224 від 23.12.2010 р. Електронний ресурс: gov.ua/control

УДК 336.531 : 336. 76 (477)

Дранник Е.В.

Донецький державний університет управління

80677245849@mail.ru

Державна політика покращення інвестиційної привабливості фондового ринку України

Основною функцією, яку виконує ринок цінних паперів в економіці країни, є забезпечення грошовим капіталом потреб виробництва. Тому необхідним є запровадження ефективної системи державного регулювання ринуку цінних паперів. Державне регулювання РЦП означає здійснення державою та її інститутами системи заходів впорядкування, контролю та нагляду за РЦП з метою забезпечення його соціальної справедливості, прозорості, надійності й відкритості та запобігання порушень на ньому [1].

Держава прямо зацікавлена у стимулюванні розвитку ринку цінних паперів, а, отже, так чи інакше, вона буде втручатись у його механізм функціонування. Практично в усіх країнах, де існує ринок цінних паперів, найбільш важливі їх аспекти регулюються державними законами. Таким чином, з метою упорядкування діяльності на фондовому ринку, а також підвищення довіри та інтересу до нього, держава здійснює регулювання ринку цінних паперів, застосовуючи комплекс відповідних заходів, у тому числі й контрольних.

Отже, важливою проблемою, яка потребує дослідження, є виявлення особливостей здійснення державного регулювання фондового ринку в Україні в контексті підвищення інвестиційної привабливості цінних паперів.

Для досягнення стабільного соціально-економічного розвитку економіка України потребує нарощування інвестиційних ресурсів, послідовного збільшення частки капітальних вкладень у валовий внутрішній продукт, оптимізації напрямів їх вкладення та поліпшення структури інвестиційних джерел.

Поліпшення інвестиційного клімату та підвищення ефективності інвестиційних процесів є одними з основних напрямів державної політики на сучасному етапі.

Фондовий ринок як індикатор інвестиційної активності, безумовно, відображає привабливість національної економіки для інвестора – як вітчизняного, так і іноземного. Проте, не слід перебільшувати вплив власне фондового ринку на цю привабливість. Цей вплив обмежений, в основному, відповідністю процесу перетворення заощаджень в інвестиції в країні загальновизнаним світовим стандартам. Основа інвестиційної привабливості економіки країни перебуває за межами її фондового ринку – в інвестиційному середовищі [2].

Одним із найпоширених видів інвестицій є фінансові інвестиції, або інвестування у фінансові інструменти, серед яких превалюють цінні папери, з метою одержання доходу (прибутку) у майбутньому. Структура фінансових інвестицій України наведена на рис.1.

Рис.1. Питома вага фінансових інвестицій (%) [3]

Державне політика покращення інвестиційної привабливості фондового ринку України потребує вдосконалення, яке може бути здійснено за рахунок: підвищення повноважень органів державного регулювання ринку цінних паперів в Україні з метою більш поглибленого аналізу та регулювання діяльності фінансових посередників; посилення контролю за адекватністю фінансових ресурсів, обсягу і характеру операцій, що здійснюють учасники фондового ринку шляхом введення більш жорстких санкцій за порушення діючого законодавства; забезпечення відкритості інформаційного забезпечення фондового ринку шляхом оприлюднення всієї суттєвої інформації щодо здійснюваних операцій; провадження цілісної, підпорядкованої взаємодії органів державного регулювання ринку цінних паперів в Україні на основі створення єдиної інформаційної бази, забезпеченої можливостями вільного доступу будь-якого з відповідних державних органів, що дозволить оптимізувати процеси взаємодії, спільної роботи і комплексної оцінки економічної ситуації на макрорівні; створити умови для інституційних інвесторів за рахунок змін податкового характеру.

Література:

Грідчіна М.В. Фінанси (теоретичні основи) [Електронний ресурс] / М.В. Грідчіна / Фінанси //Економічна онлайн бібліотека. Режим доступу: <ссылка скрыта>

2. Дранник Е.В. Покращення інвестиційної привабливості фінансових інструментів України на світовому ринку [Електронний ресурс] // Економіка. - №2 (109) – 2011 р. – с.22-26. Режим доступу: <ссылка скрыта>

3. Статистичний збірник "Інвестиції зовнішньоекономічної діяльності" [Текст] / За ред. Овденко Л. М. / Інвестиції зовнішньоекономічної діяльності // Державний комітет статистики України. – К.: ДП «Інформаційно-аналітичне агентство», 2011. – 67 с.

УДК 631.1

Дудченко В.В., кандидат сільськогосподарських наук,

директор Інституту рису НААН України,

Морозов Р.В., кандидат економічних наук, докторант

ННЦ "Інститут аграрної економіки" НААН України, м. Київ,

Дяченко К.С., науковий співробітник Інституту рису НААН України

оffice@rice.co.ua

Сталий розвиток галузі рисівництва в Україні

Для умов України одним з найбільш значущих напрямів перетворення аграрного виробництва вважається концепція сталого розвитку, відповідно до якої сільське господарство повинно одночасно задовольняти потреби суспільства в продовольстві, забезпечувати високий рівень життя населення і не завдавати шкоди навколишньому середовищу.

Останніми роками науковими установами агропромислової сфери України зроблено вагомий доробок теоретико-методологічного характеру із зазначеної проблеми.

Погодимось з точкою зору В.Я. Шевчука, який зазначає, що сталий розвиток може бути визначений як процес гармонізації продуктивних сил, забезпечення гарантованого задоволення принаймні мінімально необхідних потреб всіх членів суспільства за умови збереження й поетапного відтворення цілісності навколишнього середовища, забезпечення рівноваги між потенціалом природи і вимогами людей усіх поколінь [4, с. 23-24].

Автори роботи [1, с. 29] стверджують, що сталий розвиток – це розвиток, який задовольняє потреби теперішнього часу, але не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти власні потреби.

Особливу актуальність проблема забезпечення сталості набула в сфері агропромислового виробництва та поєднує в собі три важливих взаємообумовлених аспекти – соціально-економічний, природничий та технолого-технічний. Оскільки АПК є однією з найважливіших складових загальноекономічної системи, сталість його розвитку багато в чому визначає характер функціонування соціально-економічної системи в цілому.

Передумовою звернення українських вчених до проблем сталого функціонування АПК як сформованого за конкретний історичний період способу взаємодії суспільства і навколишнього природного середовища, що представляє рівень розвитку і мету суспільства, специфіку потреб і структуру навантаження на природне середовище, стали об’єктивні причини. Як відмічають М.Ф. Кропивко та О.В. Ковальова, “…підвищення рівня екологічної свідомості населення розвинутих країн і популяризація здорового способу життя справляють значний вплив на ринок продуктів харчування і сировини, де дедалі більша перевага віддається екологічно безпечній та якісній продукції. Разом з тим підвищуються вимоги споживачів до процесу виробництва такої продукції, який повинен не завдавати шкоди навколишньому природному середовищу та сприяти відновленню природних ресурсів” [2, с. 78].

Зазначимо, що в дослідженні проблем сталого розвитку агропромислового виробництвааграрній науці належить провідна роль. За визначенням П.Т. Саблука, “…Аграрна наука і зокрема її економічна складова нині, як ніколи раніше, має виконувати свою історичну функцію – розробляти науково обґрунтовані рекомендації щодо розвитку агропромислового виробництва, його окремих галузей, добиватися їх сприйняття і впровадження на всіх ділянках діяльності з метою підвищення його ефективності, поліпшення умов роботи і життя людей” [3, с. 3].

З огляду на це можна стверджувати, що нині в Україні функціонує потужний науково-технічний і кадровий потенціал, спроможний успішно розв'язувати сучасні складні фундаментальні й прикладні наукові проблеми соціально-економічного розвитку сільськогосподарського виробництва. Повною мірою це відноситься до зернового господарства у цілому, ігалузі рисівництва, зокрема.

Таким чином, вважаємо за доцільне розглядати сталий розвиток галузі рисівництва як економічне зростання, що має супроводжуватися адекватними соціальними перетвореннями та сприяти вирішенню проблеми підвищення якості навколишнього природного середовища.

Отже, якщо вважати, що сталий розвиток можливий за умов гармонічного поєднання соціально-економічних та екологічних аспектів галузевої діяльності, то доцільним є його розгляд в просторовому вимірі на рівні територіальних утворень, оскільки саме сільські поселення є найважливішим учасником стабільно-поступального економічного і соціального розвитку. Перехід до сталого розвитку являє собою процес входження рисівництва як галузі сільського господарства в екологічний та соціальний простір сільських територій і в цьому синтезі, на нашу думку, і полягає сучасна парадигма розвитку вітчизняного рисівництва.

Таким чином, виникає необхідність подальшого комплексного дослідження проблеми сталого розвитку галузі рисівництва. Отже, йдеться про розробку довгострокової державної стратегії розвитку рисівництва, метою якої є забезпечення населення України високоякісним рисом вітчизняного виробництва, досягнення стабільного економічного зростання галузі, підвищення конкурентоспроможності продукції вітчизняного рисівництва на внутрішньому та зовнішньому ринках, використання меліорованих земель за призначенням у науково-обґрунтованих межах, забезпечення зайнятості сільського населення.

Література

1. Данилишин Б.М. Економіка природокористування: [підруч.] / Данилишин Б.М., Хвесик М.А., Голян В.А. – К.: Кондор, 2010. – 465 с.

2. Кропивко М., Ковальова О. Екологічна диверсифікація використання сільськогосподарських земель / Кропивко, О. Ковальова // Економіка України.– 2010. – №7. – С. 78–85.

3. Саблук П.Т. Основні напрями підвищення ролі аграрної науки в умовах трансформації агропромислового виробництва до ринкових відносин / П.Т. Саблук // Економіка АПК. – 2005. – № 9. – С. 3–9.

4. Шевчук В.Я. Про концепцію переходу України до сталого розвитку / В.Я. Шевчук // Проблеми сталого розвитку України. – 1998. – С. 23–38.

Blog

Збірка тез доповідей II міжнародної науково-практичної конференції «Фінансово-кредитний механізм в соціально-економічному розвитку країни»/ Ред кол

Содержание