Збірка тез доповідей II міжнародної науково-практичної конференції «Фінансово-кредитний механізм в соціально-економічному розвитку країни»/ Ред кол
| Вид материала | Документы |
- З доповідей I міжнародної науково-практичної конференції «Удосконалення обліково-аналітичного, 4445.02kb.
- Наукове видання Тези доповідей ХVIII міжнародної науково-практичної конференції учотирьох, 4191.32kb.
- Академія внутрішніх військ мвс україни Збірник тез доповідей ІІІ науково-практичної, 1416.76kb.
- Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
- Перелік публікацій кафедри “Банківська справа” за 2009 рік, 72.31kb.
- Академія внутрішніх військ мвс україни Збірник тез доповідей ІІІ науково-практичної, 871.49kb.
- Програма Міжнародної науково-практичної конференції 24-25 вересня 2009 р. Київ 2009, 256.8kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- Академія внутрішніх військ мвс україни Збірник тез доповідей ІІІ науково-практичної, 1634.85kb.
- До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
УДК 330.322:33(477.73)
Поворозник С. В., Ключник А. В., к.е.н. доцент
Миколаївський державний аграрний університет
serega-pvrznik@rambler.ru
СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМКИ ЗАЛУЧЕННЯ ПРЯМИХ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ В ЕКОНОМІКУ МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
В останні десятиріччя головною рушійною силою інтернаціоналізації світової економіки стали міжнародні фінанси, розвиток яких значною мірою випереджає зростання світового виробництва та експорту. Саме зустрічні потоки прямих інвестицій, диверсифікація, розширення та інтеграція міжнародних фінансових ринків вивели світову економіку на якісно новий рівень інтернаціоналізації – глобалізацію. Безперечно, що в процесі глобалізації міжнародна торгівля продовжує виконувати роль фактора, що сприяє поглибленню міжнародного розподілу праці та посиленню взаємозалежності національних економік. Проте вона віддає позицію лідера міжнародним валютно-кредитним та фінансовим відносинам в інтенсифікації процесів глобалізації [1, С. 269].
На сучасному етапі розвитку економіки України створення та ефективне функціонування фінансового ринку, здатного забезпечувати фінансовими ресурсами суб’єктів господарювання країни, є однією з передумов забезпечення тривалого економічного зростання. Розвиток фінансового ринку є важливим компонентом ринкових перетворень, що відбуваються в країні[1, С. 301]. В умовах значного дефіциту внутрішніх фінансових ресурсів як в Україні, так в тому числі і Миколаївської області актуальним є залучення іноземних інвестицій.
Аналізуючи динаміку вкладання прямих іноземних інвестицій в Миколаївську область (рис.1) можна сказати, що з кожним роком їх поток збільшується. Так, станом на 01.01.2011 р.в економіку Миколаївської області було вкладено прямих іноземних інвестицій більше на 12% [2] порівняно з станом на 01.01.2010 р.[3], на 24,5% порівняно з 2008 р. [3] та на 58,17% порівняно з 2004 р. [3].
Ці показники показують те, що в динаміці протягом 2006-2011 рр. Миколаївська область має суттєвий інвестиційний потенціал для вкладення іноземних інвестицій, який супроводжується зменшенням ризиків на довгострокові вкладення, а саме покращенням політичної стабільності в країні, покращенням умов страхування та багатьох інших факторів покращення інвестиційної привабливості, як на мікро так і на макрорівні.
Стратегічними напрямами активізації іноземного інвестування в економіку Миколаївської області, на нашу думку, є:
- покращення інформації щодо ресурсно-сировинної бази області в які можна залучити іноземні інвестиції;
- формування інвестиційного пакету, до якого входила б виробнича і соціально побутова інфраструктури;
Рис.1. Динаміка вкладень прямих іноземних інвестицій в Миколаївську область, млн. дол. США
поєднання інтелектуального та підприємницького потенціалу регіону з метою сприяння реалізації інвестиційних проектів;оприлюднення інвестиційної привабливості окремих територій області через розробку відповідного рейтингу; удосконалення державної політики в даній сфері (стимулювання відродження джерел утворення інвестиційних ресурсів на макрорівні, зменшення податкового тиску на виробництво, зміна політики доходів у державі з метою залучення до інноваційно-інвестиційних процесів населення як масового інвестора, тощо).
Література:
1. Школьник І.О. Фінансовий ринок України: сучасний стан і стратегії розвитку (монографія)/ І.О. Школьник – Суми, 2008.
2. Економічний потенціал Миколаївської області [Електронний ресурс] / Офіційний веб-сайт Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області. – Режим доступу: ссылка скрыта
3. Кравчук Т.В. Стан інвестиційної привабливості Миколаївської області / Т.В.Кравчук// Збірник наукових праць студентів Миколаївського державного аграрного університету. – Миколаїв 2010. – С. 180
УДК: 635:631.145+631.16.338.58
Поліщук О.О.
Уманський національний університет садівництва
ІНВЕСТИЦІЇ - ОСНОВА ПІДВИЩЕННЯ КОНУКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ОВОЧІВНИЦТВА
В умовах вступу України до СОТ особливої уваги набуває проблема виробництва конкурентоспроможної овочевої продукції, що дає можливість забезпечити виробникам економічні вигоди (прибутки), створити соціальні преференції (підвищити рівнь зайнятості населення, покращити харчування, зменшити рівень захворюваності) [1]. Внаслідок слабкої інвестиційної діяльності знижується вплив суб’єктів овочевого ринку на його функціонування, підвищується імпортозалежність країни [2].
Встановлено, що низький рівень впровадження інновацій спричиняє недостатні обсяги інвестування господарств, що посилює спад виробництва та впливає на зниження конкурентоспроможності галузі овочівництва.
Черкаська область посівними площами під овочами в усіх категоріях господарств займає одинадцяте місце в Україні (20,9 тис. га) і має найбільшу частку суспільного сектору серед областей України (35,2%) проти 9,5% в цілому по Україні. З 2000 року посівні площі зросли в 1,6 рази майже при сталій врожайності, а збільшення валового виробництва відбувалося екстенсивним шляхом.
Аналіз показників економічної ефективності господарств показав, що п’ять років з семи виробництво овочів було збитковим (табл. 1).
Таблиця 1
Економічна ефективність виробництва овочів відкритого ґрунту у сільськогосподарських підприємствах Черкаської області
| Показники | 2000 | 2005 | 2006 | 2007 | 2008 | 2009 | 2010 | 2010 до 2000, раз |
| Виробнича собівартість 1 ц, грн. | 25,52 | 58,90 | 58,31 | 95,08 | 66,84 | 64,63 | 93,38 | 3,7 |
| Повна собівартість 1 ц, грн. | 34,57 | 105,5 | 72,07 | 86,87 | 92,90 | 83,35 | 129,81 | 3,8 |
| Ціна реалізації, грн/ц | 36,82 | 91,49 | 63,68 | 55,97 | 90,93 | 96,17 | 120,20 | 3,3 |
| Рівень рентабельності, % | 6,5 | -13,3 | -11,6 | -35,6 | -2,1 | 15,4 | -7,4 | х |
Кількість підприємств по виробництву овочів в цілому по Україні скоротилася з 3,9 тис. у 1990 до 426 господарств у 2009 р., а в Черкаській області - до 40. У зв’язку з цим, постає серйозна проблема повного згортання суспільного сектору і наслідування прикладу тих регіонів, де його частка у загальному виробництві овочів складає менше 5%: Луганська (3,1%), Харківська (3,2), Сумська (0,7) та Полтавська (0,9%).
Відрив реального виробника від інноваційного розвитку, новітніх технологій, якісного насіння, відмова від класичних складових економічного зростання: концентрації, спеціалізації, інтенсифікації та ін. призводить до порушення технологій виробництва, руйнації і навіть знищення галузі [3].
Подальший ефективний інноваційний розвиток овочівництва нерозривно пов’язаний з інвестиціями. Основна проблема галузі - відсутність дієвого фінансово-кредитного механізму, що стимулює: підвищення ефективності виробництва, розвиток інфраструктури овочевого ринку, створення умов для нормальної конкуренції. Інструменти такого механізму - пряма бюджетна державна підтримка підприємств, часткова компенсація ставок по кредитах, державні капіталовкладення у будівництво та реконструкцію меліоративних систем, пільгові кредити та ін. Внаслідок обмеженості бюджетних ресурсів та збитковості виробництва овочів зростає роль нетрадиційних джерел фінансування (кошти потенційних вітчизняних та закордонних інвесторів).
Отже, подолання дефіциту інвестиційних ресурсів, підвищення конкурентоспроможності галузі овочівництва, потребує мобілізації всіх можливих як внутрішніх, так і зовнішніх джерел фінансування.
Література
1.Андрусяк В.М. Ефективність виробництва овочів відкритого грунту в контексті вступу України до Світової організації торгівлі / В.М. Андрусяк, Н.О. Андрусяк // Економіка АПК. – 2006. - № 4. – С. 28-31.
2. Сыч З. Возможности украинского овощеводства в условиях глобализации / З.
Сыч, В. Хареба // Пропозиція. – 2005. - № 1. – С. 10-13.
3. Рудь В.П. Науково-обгрунтовані нормативи витрат як основа створення інноваційних бізнес-проектів в овочівництві // Вісник Степу /– Кіровоград: «КІАПВ». – 2007. – Вип. 4. – С. 213-216.
УДК 336.76
Рекуненко І.І., к.е.н, доцент,
ДВНЗ «Українська академія банківської справи НБУ», м.Суми
rekunenko@mail.ru
ПРОБЛЕМИ РЕГІОНАЛЬНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ ФОНДОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ
Забезпечення економіки фінансовими ресурсами – це головне завдання створення та функціонування фінансових ринків. Ринок цінних паперів, будучи частиною фінансового ринку має пряме відношення до фінансових потоків не тільки на макрорівні, але й на рівні суб'єктів господарювання. Його функціональне призначення полягає, з одного боку, в мобілізації вільних коштів для користувачів капіталу (емітентів), з іншого – у забезпеченні механізму ефективного розміщення вкладень для постачальників капіталу (потенційних інвесторів). Іншими словами, даний ринок має відношення як до процесу перерозподілу капіталу, так і до процесу залучення інвестицій. Однак ступінь виконання фондовим ринком перерахованих функцій визначається рівнем як його розвитку, так і розвитку його інфраструктури. В умовах хронічного дефіциту інвестиційних ресурсів в реальному секторі постає потреба в оцінці ринку цінних паперів як потенційного додаткового джерела інвестицій. Разом з тим, наявність загальних тенденцій у розвитку фондового ринку країни в цілому, і в окремих її регіонах не виключає специфічних проблем, характерних для окремих територій.
Також, слід визнати, що стан фондового ринку та його інфраструктури є одним із важливих показників, що характеризує здоров'я економічної системи. Незважаючи на поки що недостатній розвиток важливих ринкових інститутів, фондовий ринок вже став одним з найважливіших секторів фінансового ринку. Це означає, що перспективи соціально-економічного розвитку країни значною мірою залежать від того, що відбуватиметься з акціями вітчизняних компаній
При визначенні ролі фондового ринку, його характеристика тільки з позицій можливості залучення інвестиційних ресурсів не дає повного уявлення у виконанні ним свого функціонального призначення як джерела фінансування реального сектора економіки. Ринок цінних паперів може виступати і потенційним каналом отримання доходів підприємствами при вкладенні ними вільних коштів у цінні папери інших емітентів.
Однією із проблем розвитку інфраструктури фондового ринку України є нерозвиненість її в регіональному аспекті, особливо це стосується вторинного ринку. Вторинний ринок цінних паперів в багатьох регіонах країни представлений позабіржовим ринком. Практично у всіх областях фондова біржа, як елемент інфраструктури, відсутня.
Розширенню вторинного ринку перешкоджає також стан сфери реєстраційних та депозитарних послуг, яка покликана забезпечити своєчасність виконання угод, вільний рух цінних паперів, гарантувати безпеку роботи і надійність операцій на фондовому ринку, виключити афери в цій області і випадки обману акціонерів.
Процес формування і становлення інфраструктури фондового ринку відбувається під впливом різних форм і методів як адміністративно-правового, так і індикативно-економічного характеру. В Україні він протікає без цілеспрямованого регулювання з боку обласних адміністрацій: відсутні концепція і програми розвитку інфраструктури фондового ринку того чи іншого регіону.
Проаналізувавши стан інфраструктури вітчизняного фондового ринку в розрізі регіонів, ще раз можна підтвердити низький рівень її розвитку в більшості областях, її нерівномірність і незбалансованість розвитку. Тому, як для покращення ситуації на ринку цінних паперів України, так і для процесу формування та становлення інфраструктури регіонального фондового ринку автор вважає за необхідне:
- прискорити формування єдиної системи регулювання та контролю за фінансовим ринком, підтримка саморегулівними організаціями професійних учасників ринку в регіонах;
- розробити та реалізувати програми підвищення ліквідності цінних паперів з метою залучення інвестицій в регіони;
- сформувати єдину в країні систему біржової та позабіржової торгівлі цінними паперами;
- розвивати різні форми страхування інвестицій;
- сприяти більш масштабному виходу регіональних емітентів на загальнонаціональний ринок капіталу, а також включення цінних паперів цих емітентів в лістинг найбільших вітчизняних фондових бірж;
- організувати систему підвищення кваліфікації працівників територіальних управлінь НКЦПФР, науковців, які займаються проблемами розвитку фондового ринку, працівників професійних організацій за допомогою проведення семінарів, конференцій, а також стажувань у вітчизняних та зарубіжних інститутах фондового ринку.
Відсутність цілісної моделі розвитку фондового ринку в Україні, ускладнює більшість перетворень. Перспективи подальшого розвитку інфраструктури фондового ринку, на наш погляд, будуть визначатися дією двох груп соціально-економічних чинників: зовнішніх (можливості виходу з економічної кризи і початку процесу стабілізації соціально-економічного розвитку; характеру загальнодержавної структурної, кредитно-грошової, інвестиційної, податкової, зовнішньоекономічної політики тощо) і внутрішніх (рівень розвитку підприємництва у сфері товарного та грошового обігу; формування грошових накопичень; зростання дохідної частини регіональних бюджетів; характер інвестиційного клімату в регіонах та ін.).
Таким чином, у процесі становлення механізму інфраструктури фондового ринку регіону відбувається зіставлення економічного і фондового потенціалу з можливістю системи регіонального ринку працювати на акумулювання капіталу для інвестиційних вкладень в регіон.
УДК 631.1; 658
Смоленюк Р. П., к.е.н., доцент, завідувач кафедри фінансів
ПВНЗ "Хмельницький економічний університет"
kaffin@kheu.km.ua
ПИТАННЯ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯАГРОПРОМИСЛОВОГО ВИРОБНИЦТВА
Грошові кошти необхідні для забезпечення діяльності будь-якого підприємства, в тому числі і аграрного. До таких коштів, насамперед відносимо власний грошовий капітал, інвестиції, кредитні ресурси, валовий дохід та прибуток. Сільськогосподарське виробництво вкрай ризикований вид господарської діяльності, проте, за вдалих обставин він може принести достатній рівень доходу за невеликих витрат. Крім того, агропромислове виробництво досить перспективний бізнес, оскільки кількість населення в світі зростає швидкими темпами, а це вимагає збільшення виробництва сільгосппродукції. За оцінкою Світового банку, зростання ВВП за рахунок сільського господарства як мінімум у два рази ефективніше для скорочення бідності, чим зростання ВВП за рахунок інших секторів економіки. [1] У даному контексті варто зауважити, що у більшості країн світу на початку ХХІ ст. відбулося зниження частки сільськогосподарської продукції у ВВП внаслідок зростання обсягів промисловості, оскільки більшість країн прагнули збільшити залучення іноземної валюти за рахунок розширення виробництва зовнішньоторговельних товарів [2, с.12–25], а тому якості і конкурентоспроможності сільськогосподарського виробництва не приділялося достатньої уваги.
Фінансове забезпечення за рахунок лише власних ресурсів в сучасних умовах господарювання є неефективним та не достатнім. Необхідно залучати ресурси, так як агропромислове виробництво є сезонним із значним коливанням цін на сільгосппродукцію в різні пори року. Тому, найбільш оптимальним, на наш погляд, є залучення інвестицій. Для цього необхідно відновити систему як державного забезпечення інвестицій в аграрний сектор, так і розвивати ринкову інвестиційну систему через біржі.
Більшість вітчизняних аграрних підприємств на сьогодні використовує кредитну систему фінансування, яка є досить жорсткою по відношенню до виробника. Відсоткові ставки за кредити подекуди більші, ніж на кредитування іпотеки житла, а неврівноважена судова система не дає гарантій власникам аграрних підприємств щодо їх прав на власність, яка перебуває під заставою за кредит. Тому, агропромислове виробництво не має на сьогодні необхідних фінансових ресурсів не лише на забезпечення основної діяльності, а головне, на відновлення не відтворюваного ресурсу – землі.
Формування фінансового потенціалу агропромислового комплексу пов’язано з узгодженням різноманітних як соціально-економічних чинників, так і законодавчо-правових актів цивільного і земельного права щодо включення земельних відносин до складу майнових відносин, застосуванням превентивних заходів в площині позбавлення спеціальних прав (анулювання дозволу, зупинення та припинення діяльності юридичної особи). За даними Державного земельного кадастру, у 2011 році майже 14 млн. земельних ділянок (або 40% площі України) має свій кадастровий номер, але для інвентаризації, нормативної оцінки наповнення кадастру потребує термін до 2020 року. [4] Отже, важливою умовою функціонування повноцінного аграрного ринку є надання власникам права володіти, користуватися і розпоряджатись своєю власністю; здійснення оперативного фінансування землевпорядкувальних робіт, встановлення мінімальних розмірів орендної плати.
У сучасних умовах важливо відстежувати розвиток фінансового механізму агропромислового комплексу; особливості формування пасивів, витрат, доходів і фінансових результатів; розробляти адаптивні моделі трансформації фінансових ресурсів у якісні активи сільськогосподарських підприємств з метою забезпечення ефективності господарювання. Розвиток форм контрактів, що включають договірні відносини як між підприємствами-учасниками ринку, так і між державними регуляторами і сільськогосподарськими підприємствами, має розширити традиційні методи управління фінансовими потоками в умовах реформування національного продовольчого ринку.
Для залучення інвестицій в аграрний сектор Держземагенство України має систематизувати регулювання земельними відносинами, включаючи розпорядження земельними резервами; розробити програми капітального фінансування сільськогосподарських угідь, впровадження ефективних технологій сільськогосподарського виробництва і підвищенню якісного рівня об'єктів виробничого призначення і соціальної інфраструктури села. З урахуванням світового досвіду до основних функцій розвитку сільського господарства варто віднести розробку й експертну оцінку сільськогосподарських інвестиційних проектів і програм; розробку стандартів іпотечного кредитування і рефінансування з метою підтримки ліквідності кредитних установ; формування інвестиційних фондів шляхом емісії і розміщення цінних паперів тощо.
Література:
1. Перспективы развития мировой экономики. Перебалансирование роста // Обзор МВФ. – 2010. – Апрель. – 145 с.
2. Arslanalp Serkan, Fabian Bornhorst, Sanjeev Gupta, Elsa Sze. Public Capital and Growth. – Washington: International Monetary Fund Working Paper. – 2010. – 10/175.
3. Успіх чи провал реформ матимуть власні імена // Урядовий кур’єр. – 2011. – № 164. – 8 вересня. – С. 3.
4. Оформити землю за 14 днів // Урядовий кур’єр. – 2011. – № 166. – 10 вересня. – С. 4.
УДК 336.1:352
Стеценко Т.В., к.е.н.,
Харківський інститут фінансів Українського державного університету фінансів та
міжнародної торгівлі, м.Харків
t.v.lapsh@rambler.ru
ПОТЕНЦІАЛ ВИКОРИСТАННЯ ЗАОЩАДЖЕНЬ НАСЕЛЕННЯ ЯК КРЕДИТНОГО РЕСУРСУ ТЕРИТОРІЙ
В Україні кожне адміністративно-територіальне утворення має чисельну кількість об’єктів регіонального значення, пов’язаних з виконанням функцій місцевого розвитку (забезпечення функціонування житлово-комунального господарства, утримання місцевого дорожнього господарства, управління комунальним майном, регулювання земельних відносин і фінансування програм природоохоронного значення тощо), які потребують не тільки поточного фінансування, а здійснення суттєвих капіталовкладень. А з огляду на значимість існування цих об’єктів для всієї територіальної громади закономірним є здійснення інвестиції за рахунок коштів місцевих бюджетів.
Капітальні інвестиції здійснюються за рахунок бюджету розвитку спеціального фонду місцевих бюджетів, що регламентується правовими нормами Бюджетного кодексу України (ст. 71). Однією з суттєвих статей надходжень до бюджету розвитку є місцеві запозичення, що можуть здійснюватися як у формі кредитного договору, так і випуску облігацій місцевої позики. Серед сукупності проблем розвитку сфери місцевих запозичень можна виділити обмеженість кола інвесторів та недостатність фінансових ресурсів. З огляду на головну мету здійснення інвестицій в регіональні об’єкти за рахунок коштів місцевих бюджетів – задоволення суспільних потреб територіальної громади – значної актуальності набувають дослідження можливостей залучення місцевого населення в межах їх заощаджень до участі у регіональному інвестиційному процесі шляхом придбання облігацій місцевої позики.
Зауважимо, що інвестиційний потенціал заощаджень населення для окремих територій підкреслюється багатьма вченими. В одних працях розглядаються місцеві органи влади в контексті організаторів ощадної справи в регіоні без аналізу їх ролі як позичальників кредитних ресурсів [1], в інших – окреслюється перспективність залучення заощаджень населення та вказуються основні перешкоди на шляху їх трансформації в джерело інвестицій регіону [2]. Проте, на думку автора, у вітчизняних наукових публікаціях недостатньо уваги приділено аналізові можливостей та механізмів трансформації заощаджень населення у кредитні ресурси шляхом вкладення в облігації місцевої позики.
Аналіз будь-якого явища повинен базуватися на ретельно розроблених методологічних засадах, щоб дозволило вважати отримані результати науково обґрунтованими та достовірними. Тому й оцінці потенціалу використання заощаджень населення як кредитного ресурсу територій повинна передувати побудова комплексної системи характеристик та показників.
Вважається доцільним побудова наступної системи показників, яка містить чотири основні групи характеристик: характеристика рівня заощаджень населення України; характеристика наявних вкладень населення у фінансові активи; характеристика привабливості облігацій місцевої позики; характеристика інфраструктурних елементів механізму трансформації заощаджень в інвестиції в облігації місцевої позики.
До першої групи характеристик (характеристики рівня заощаджень населення України) можна віднести такі показники, як: загальні обсяги доходів населення по Україні та в регіональному розрізі; оцінка тіньових доходів населення в Україні; обсяги споживання та заощадження населення; питома вага споживання та заощаджень в доходах населення; середня та гранична схильність населення до заощаджень; структура заощаджень населення в розрізі організованої та неорганізованої форми; структура вкладення заощаджень в розрізі фінансових та нефінансових активів тощо.
До другої групи (характеристика наявних вкладень населення у фінансові активи) можна віднести наступні позиції: порівняльна характеристика наявних вкладень населення у фінансові активи з умовами здійснення облігацій внутрішньої місцевої позики за параметром терміну вкладення, номінальної доходності вкладень, ставки оподаткування прибутку від здійснення операцій з фінансовими активами.
Третя група об’єднує характеристики ринку місцевих позик (обсяги емісії, ліквідність вторинного ринку, перелік емітентів, кредитні рейтинги як позичальників – міських рад, так і їх боргових інструментів, кількість технічних дефолтів та дефолтів за період існування ринку облігацій місцевих позик та з моменту запровадження обов’язкових кредитних рейтингів).
Характеристики четвертої групи повинні містити перелік фінансових інституцій, які б дозволили трансформувати заощадження населення в інвестиції в облігації місцевої позики з найменшим рівнем ризику, витрат часу та гарантією інвестування в облігації місцевої позики саме регіону, де проживає потенційний інвестор; доступність участі індивідуальних інвесторів у розміщенні облігацій місцевої позики.
Отже, оцінка перспектив залучення заощаджень населення до інвестиційного процесу в регіоні є складним та багатовекторним процесом. Однак, тільки реалізації такого змістовного підходу до оцінки дозволить виявити доцільність та економічний ефект залучення заощаджень населення до інвестування в облігації місцевої позики.
Література
- Дмитренко М. Г. Формування та реалізація регіональної ощадної політики / М. Г. Дмитренко // Проблеми та перспективи розвитку банківської системи України. Збірник наукових праць. – 2010. – Вип. 29. – С. 13-23.
- Кундицький О. О. Регіональні особливості фінансової бази інвестування в Україні / О. О. Кундицький // Науковий вісник НЛТУ України. – 2011. – Вип. 21.6. – С. 242-249.