Ред кол

Вид материала

Содержание

Сутність економічної безпеки як наукової категорії
Сутність та призначення експрес-діагностики діяльності підприємства
Захист інформаційної безпеки у вітчизняних банках україни

Подобный материал:

1 ... 25 26 27 28 29 30 31 32 33

УДК [351.863 : 336.1] (7/8) (477)

Венжега Д. І.

Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана

wendyk@meta.ua

СУТНІСТЬ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ЯК НАУКОВОЇ КАТЕГОРІЇ

Забезпечення національної економічної та фінансової безпеки не можливе без формування підходів до оцінювання її сутності як наукової категорії.Серед українських вчених і спеціалістів-практиків поки ще не склалось єдиної теоретичної і методологічної обґрунтованої точки зору на економічну безпеку як наукову категорію. Таким чином, на сьогодні для України є актуальною проблема дослідження і розробки альтернативних методів та підходів до визначення сутності національної фінансової-економічної безпеки, як наукової категорії.

Вагомий внесок у розвиток науки про економічну та фінансову безпеку зробили вітчизняні та зарубіжні вчені^¹. Проте, у визначенні поняття економічна безпека підтверджується наявність значних розбіжностей у розумінні сутності проблеми, яка розглядається.

В Україні поняття "Економічна безпека" ввійшло в науковий оборот не раніше 1994 р. До теперішнього часу запропоновано вже досить велике число визначень економічної безпеки. Це і «такий стан фінансової, грошово-кредитної, валютної, банківської, податкової систем, який характеризується збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних впливів, здатністю забезпечити ефективне функціонування національної економічної системи та економічне зростання» [1], і «стан, в якому народ може суверенно, без втручання і тиску зовні, визначити шляхи і форми свого економічного розвитку» [2], і «стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх і зовнішніх загроз у фінансовій сфері» [3], і «стан фінансово-кредитної сфери, який характеризується збалансованістю і якістю системної сукупності фінансових інструментів, технологій і послуг, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних чинників (загроз), здатністю цієї сфери забезпечувати захист національних фінансових інтересів,…» [4], а крім того, ще і «готовність і здатність інститутів влади створювати механізми реалізації і захисту національних інтересів розвитку вітчизняної економіки, підтримки соціально-політичної стабільності суспільства [5] тощо.

Майже всі формулюваннях характеризуються декларативністю. Вони не враховують того, що семантика слова "безпека" означає відсутність небезпеки або, інакше кажучи, захищеність когось (чогось) від когось (чогось) [6]. З них неможливо зрозуміти, від чого і що в економіці слід захищати. Зіставлення усіх цих визначень підтверджує наявність значних розбіжностей в розумінні суті даної категорії.

З усієї множини думок з приводу того, як потрібно розуміти економічну безпеку і як її вивчати, нині представляється можливим виділити два принципово відмінних один від одного концептуальні підходи.

Суть першого підходу полягає в тому, що економічна безпека є домінанта або, принаймні, найважливіша характеристика економіки, причому характеристика в системному відношенні така всеосяжна, що вона, по суті, розглядається як один з проявів самої економіки. Метою розвитку економіки в цьому випадку є забезпечення її безпеки.

Штучність такого підходу очевидна. Крім того, він суперечить основним законам громадського розвитку. Адже якщо розуміти безпеку як захищеність, то виходить, що розвиток економіки кінцевий. Інакше кажучи, при такому підході функціонування будь-якої господарської системи неминуче повинно прийняти неповноцінний, затухаючий характер. А міжнародні економічні зв'язки або складатимуться на користь тих, хто зумів забезпечити безпеку своєї економіки, або - стійко слабшати до їх повного припинення.

Другий підхід зводиться до того, що забезпечення економічної безпеки будь-якої господарської системи є не чим іншим як однією з найважливіших умов стійкого прогресивного розвитку такої системи поряд, наприклад, з її забезпеченістю кадрами або наявністю капіталовкладень. Економічна безпека в цьому випадку стає неодмінною ознакою економічно розвинених країн, а категорії "економічна безпека" і "економічний розвиток" розглядаються як цілком рівноправні. На думку автора, ці характеристики слід розглядати як складові частини системи економічної безпеки і одночасно сприймати як поняття, що мають самостійне теоретичне і методологічне значення, тобто як наукові категорії.

Основними ж суб'єктами економічної безпеки, тобто тими фігурантами, які можуть і повинні в межах своїх можливостей захищати інтереси об'єктів в економічній сфері, є держава в особі уповноважених на те державних інститутів, органів місцевого самоврядування, інші громадські організації і окремі громадяни.

Література

Шлемко В.Т., Бінько І.Ф. Економічна безпека України: сутність і напрямки забезпечення: [монографія] / Шлемко В.Т., Бінько І.Ф. – К.: НІСД, 1997.- 144 с.
Жандаров А.М., Петров А.А. Экономическая безопасность России: определения, гипотеза, расчеты // Безопасность. 1994. № 3.
Дмитренко Е. Фінансова безпека держави потребує нормативно-правового регулювання // Віче. -2003.-№10.
Єрмошенко М.М. Фінансова безпека держави: національні інтереси, реальні загрози, стратегія забезпечення: [монографія] / М.М. Єрмошенко. – К.: КНТЕУ, 2001. – 309 с.
Экономическая безопасность. Производство, финансы, банки. М.: ЗАО «Финстатинформ», 1998. С. 12.
Ожегов СИ. Словарь русского языка. М.: Русский язык, 1975. С. 41.

УДК: 332.14

Глібов Р. В., к.е.н., доцент

Нехай М. С., Гуменюк О. В.

Житомирський національний агроекологічний університет

Антимонопольна політика в системі фінансово-економічної безпеки України

В економічній системі розвинутих країн світу оптимально поєднуються ринкові важелі саморегулювання господарського комплексу з державним регулюванням. Незважаючи на це, економіка цих країн періодично зазнає криз. Однією з вагомих причин, в даному випадку, є існування монополій у різних сферах життя більшості країн та деформація механізму поєднання ринкових і державних важелів регулювання економіки.

Метою роботи є дослідження теоретичних основ формування антимонопольної політики в контексті фінансово-економічної безпеки України.

Монополії, процес монополізації економіки мають істотні негативні наслідки: монополії нейтралізують конкуренцію – важливу рушійну силу економічного прогресу; вони здатні збільшувати прибутки, зменшуючи обсяг випуску продукції і підвищуючи її ціну; схильні до уповільнення науково-технічного прогресу; схильні до непропорційного використання природних ресурсів та забруднення довкілля; розорюють малий та середній бізнес; монополізують засоби масової інформації, за допомогою яких впливають на свідомість населення у необхідному їм напрямку; здійснюють вплив на уряд у пошуках неправомірних пільг та привілеїв.

Антимонопольна політика – комплекс заходів, спрямованих на припинення, попередження й обмеження діяльності, а також створення відповідного законодавства. Мета антимонопольного регулювання з боку держави – захист інтересів споживачів і суспільства в цілому від негативних наслідків монопольної діяльності конкретних суб’єктів господарювання.

Об’єктами антимонопольної політики є: монополізований ринок в цілому та його окремі елементи; суб’єкти господарювання, які займають монопольне становище; державні організаційні структури монопольного типу; центральні органи державної виконавчої влади.

Суб’єктами антимонопольної політики в Україні є державні органи, які забезпечують процес демонополізації економіки та розвитку конкуренції. До них належать: Верховна Рада, Президент України, Кабінет Міністрів України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України; центральні та місцеві органи державної виконавчої влади; керівництво й трудові колективи підприємств (об`єднань) та покупці.

Варто зазначити, що сучасне антимонопольне законодавство спрямовує утворення монополістичних об’єднань у нові форми (групові монополії), у створення вертикальних структур – об’єднання фірм, пов’язаних виробничою і технологічною залежністю.

Перші антимонопольні закони формально забороняли трести та деякі інші форми монополій. Вони ґрунтувалися на такому розумінні сутності монополій, як повне (абсолютне) панування однієї компанії (чи їх об`єднання), або цілковита відсутність конкуренції. Таке тлумачення сутності монополій майже не торкалося олігополій (тип ринкової структури, за якої кілька великих фірм виробляють (продають) усю або більшу частину певного товару або послуги на конкретному ринку). Вони, переважно, не потрапляли під дію антимонопольного законодавства. Більшість чисто монополістичних галузей є природними монополіями і тому підлягають суспільному регулюванню. Зокрема, ціни і тарифи, які можуть призначати комунальні служби – залізні дороги, телефонні компанії, постачальники природного газу та електроенергії, – визначаються державними регулятивними комісіями чи управліннями.

Методами втілення антимонопольних законів є ліквідація фірми, коли монополізовано понад 60 % будь-якого товару чи послуги, високе оподаткування монопольних прибутків, контроль за цінами монополістів. Виходячи з вищевикладеного, основними напрямами антимонопольної політики в системі фінансово-економічної безпеки України слід вважати такі:

захист і стимулювання конкуренції;
створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб’єктів ринку;
забезпечення взаємодії учасників ринку на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб’єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості товарів та послуг;
контроль за підприємницькими структурами, що займають домінуюче становище на ринку;
сприяння розвиткові малого і середнього бізнесу;
конструктивний захист прав споживачів.

Література

Борух О. В. Розвиток реального сектору економіки України в умовах інтеграції до світової економічної системи / О.В.Борух // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Конкурентний потенціал і європейська інтеграція (регіональні аспекти) : (зб. наук. пр.) / НАН України. Інститут регіональних досліджень.  Львів, 2005. – Вип. 1 (57).  С. 304315
Західна О. Концептуальні основи формування та функціонування фінансової системи регіону / О.Західна // Вісник Національного університету водного господарства та природокористування : [збірник наукових праць]. – Рівне, 2009. – Випуск 2 (46). – С.97-104.

УДК 658.012.12

Гром’як О.Б.

Національний університет «Львівська політехніка»

Olyagromyak19@rambler.ru

СУТНІСТЬ ТА ПРИЗНАЧЕННЯ ЕКСПРЕС-ДІАГНОСТИКИ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Сучасна економічна ситуація досить часто змушує менеджерів різних рівнів управління стикатися із гострою необхідністю прийняття важливих управлінських рішень, котрі базуються на обмеженому діапазоні даних, проте вимагають швидкого та оперативного прийняття. Допомогою у вирішенні цієї проблеми може стати застосування системи експрес-діагностики, з котрою частково уже знайоме управління вітчизняних підприємств.

Досліджуючи етимологію терміну «експрес-діагностика» варто зауважити, що слово «діагностика» бере свій початок із медичної практики й означає «вміння розпізнавати», тоді як у перекладі з англійської мови «express» означає: відображати, виражати; терміновий, екстрений, швидкісний.

Огляд доробків вітчизняних та іноземних науковців [1-3], котрі займалися дослідженням проблеми експрес-діагностики, дає нам змогу констатувати відсутність чіткого розуміння не лише теоретично-прикладних аспектів, а й чіткого пояснення самого поняття «експрес-діагностика».

З нашої точки зору, експрес-діагностика діяльності підприємства – це процес оперативного оцінювання та ідентифікації стану досліджуваного об’єкта на основі обмеженого інформаційного забезпечення з метою формування попереднього уявлення про його стан та параметри для прийняття реактивних управлінських рішень.

Основними завданнями експрес-діагностики діяльності підприємства є: оперативний збір найінформативнішої бази доступних даних; формування попереднього уявлення про стан досліджуваного об’єкта; пошук ключових проблем та загроз чи, навпаки, перспектив та шансів; розробка альтернативних варіантів усунення слабких сторін (реалізації шансів) та встановлення причинно-наслідкових зв’язків; узагальнення результатів діагностики для прийняття ефективних управлінських рішень.

Ґрунтуючись на раніше виокремлених завданнях можна стверджувати, що основна мета експрес-діагностики діяльності підприємства - оперативне формування попереднього уявлення про стан об’єкта діагностики на основі реалізації різних аналітико-дослідницьких процедур на базі обмеженого інформаційного забезпечення.

До властивостей, найбільш притаманних для процесу експрес-діагностики діяльності підприємства належать: оперативність – експрес-діагностика необхідна для прийняття термінових, реактивних управлінських рішень, щодо вирішення поточних справ на підприємстві; експресність – необхідність швидкого термінового проведення діагностики, що має на меті прийняття реактивних управлінських рішень; обмеженість інформаційної бази – дослідження об’єкта діагностики здійснюється на основі неповної та часткової інформаційної бази з метою формування лише попереднього, а не комплексного уявлення про стан об’єкта; імовірнісність – експрес-діагностика є швидким, оперативним дослідженням об’єкта, яке базується на обмеженій інформацій базі та використовує у процесі здійснення незначну кількість індикаторів та критеріїв, тому й результати такої діагностики характеризуватимуться можливістю чи неможливістю настання, що, відповідно, зумовлює виникнення певного ризику.

Для експрес-діагностики, як і для будь якого іншого виду діагностики також притаманні й інші властивості, а саме: телеологічність (цілеспрямованість); оптимальність; доцільність; послідовність; достовірність інформаційної бази; своєчасність; гнучкість; вибірковість індикативної бази; результативність тощо.

Досліджуючи сутність та призначення експрес-діагностики діяльності підприємства не можна не згадати про притаманні для неї функції, котрі й відображають її основний зміст. У результаті аналізу літературних джерел [1-3] виокремлено наступні функції експрес-діагностики: інформаційно-пізнавальна – ґрунтується на обмеженій інформаційній базі та прагне надати суб’єктам діагностування необхідні знання щодо попереднього уявлення про поточний стан справ на підприємстві для прийняття оперативних управлінських рішень; дослідницька – передбачає відбір та використання усіх параметрів експрес-діагностування (індикаторів, критеріїв, методів, методик тощо) для вивчення діагностичних об’єктів; ідентифікаційна – основна мета експрес-діагностики – формування попереднього уявлення про поточний стан справ на підприємстві за допомогою виявлення сильних та слабких сторін у його функціонуванні; регулювальна – виявлені у процесі діагностики недоліки можна усунути, а шанси використати, тобто коректувати оперативний стан підприємства; антикризова – часто експрес-діагностика використовується для прийняття оперативних управлінських рішень, щодо виходу підприємства із кризової ситуації; консультативно-рекомендаційна – розроблення альтернативних варіантів для усунення недоліків чи використання можливостей організації.

Виокремлення завдань, властивостей та функцій категорії «експрес-діагностика» та формування власного категорійного апарату дає змогу стверджувати, що у роботі розкрито сутність та призначення цієї категорії.

Література

1. Загорна Т.О. Економічна діагностика: [навчальний посібник] / Т.О. Загорна. — К.:Центр учбової літератури, 2007 — 400 с.

2. Мельник О.Г. Системи діагностики діяльності машинобудівних підприємств: полікритеріальна концепція та інструментарій: [монографія] / О.Г. Мельник. – Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2010. - 344 с.

3. Конспект лекцій з курсу «Економічна діагностика» (для студентів 5 курсу денної і 6 курсу заочної форм навчання спеціальності 7.050107, 8.050107 – «Економіка підприємства») / Укл.: Глухарєв С.М. – Харків:ХНАМГ, 2008 – 118с.

УДК 351.746:007:336.712

Євенко Т.І.

Національний університет біоресурсів і природокористування України, м.Київ

TatEvenko@mail,ru

ЗАХИСТ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ У ВІТЧИЗНЯНИХ БАНКАХ УКРАЇНИ

Сьогодні в українських банках склалася певна система безпеки інформаційної діяльності, яку можна розглядати як стан стійкої життєдіяльності, за якого забезпечуються реалізація основних інтересів, пріоритетних цілей банків, захист від зовнішніх і внутрішніх дестабілізуючих факторів незалежно від умов їх функціонування. Основним критерієм ефективності безпеки банківської діяльності є стабільність фінансового і економічного стану банку.

Метою безпеки банківської діяльності є усунення можливостей завдання банку збитків або упущення ним вигоди, забезпечення його ефективної діяльності та якісної реалізації операцій і угод. На даний момент інвестиції в інформаційну безпеку не вкладаються, тому що ця галузь є нерентабельною. Сприймаючи безпеку банківської діяльності як багатогранну систему захисту інтересів банку, можна її визначити як сукупність заходів єдиної спрямованості, що здійснюються у межах відповідної групи завдань безпеки.

Інформаційна безпека у вітчизняних банках, на відміну від практики зарубіжних країн, не є традиційним пунктом витрат. Під час економічної кризи керівникам компаній і банків доводиться скорочувати витрати, у таких ситуаціях першим потрапляє під бій бюджет, призначений на інформаційний захист. Витік важливої інформації може призвести до непередбачених наслідків – втрат важливих програм чи таємниці бізнесу. В умовах економічного спаду кількість прогнозу по інформаційній безпеці може лише зростати, що робить вразливими компанії та банки .

В основу дій банку з охорони його власності покладено ст. 54 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Згідно з положеннями цієї статті банкам надається право забезпечувати захист банківської інформації, коштів та майна шляхом створення відповідних систем захисту, служб охорони відповідно до законодавства України та нормативних актів Національного банку України. Ці положення Закону створюють відповідні привілеї для банків, на відміну від інших підприємницьких структур, яких вони не стосуються. Останні ж можуть керуватись тільки ст. 27, 28, 29, 42 Конституції України, якими гарантується право на життя, здоров'я та повагу до людини, недоторканність житла та на підприємницьку діяльність. Захист підприємницької діяльності, на жаль, не гарантується жодним законодавчим актом.

Законодавче регулювання такої форми реалізації заходів безпеки банківської діяльності, як режим, найбільш розвинене з точки зору інформаційної безпеки.

Інформаційні взаємовідносини суб'єктів підприємництва і держави регулюються на сьогодні понад 30-ма законодавчими актами. Але чи виграють від цього банки?

В основу організації режиму захисту банківської інформації покладено положення таких законодавчих актів:Закону України "Про банки і банківську діяльність" (ст. 52 "Банківська таємниця"), Закону України "Про підприємства в Україні" (ст.ЗО "Комерційна таємниця підприємства"), Закону України "Про інформацію" (ст.ЗО "Інформація з обмеженим доступом"). Найбільш досконалим, з правової точки зору, є режим захисту інформації з обмеженим доступом. Так, законодавством передбачено однозначне визначення банківської таємниці (ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність"). Згідно з яким до банківської таємниці належать відомості про операції, рахунки та вклади клієнтів і кореспондентів банку.

В українських банках інформаційний захист базується переважно на використанні дешевих продуктів або нелегальному користуванні неліцензійних програм. Такий підхід не забезпечить діяльність банку ні від внутрішніх, ні від зовнішніх загроз. Витрати на інформаційну безпеку в світі, а тим паче в Україні, будуть зростати, адже цей сегмент бізнесу стає найважливішим ресурсом, а інформаційні технології є обов'язковою частиною будь-якого процесу, тому відсутність такої системи захисту є ризиком для бізнесу.

Необхідний комплексний підхід до інформаційної безпеки. Інформаційна безпека повинна розглядатися як складова частина загальної безпеки. При розробці концепції інформаційної безпеки враховується менеджмент безпеки банку в цілому. У цій концепції варто передбачати не тільки заходи, пов'язані з інформаційними технологіями, але і заходи адміністративного і технічного характеру, включаючи жорсткі процедури контролю фізичного доступу до автоматизованої банківської системи. Надійність та ефективність банківської діяльності забезпечуються через реалізацію відповідних вимог до системи безпеки банку. Сили безпеки керуються у своїй діяльності відповідними принципами, в основу яких покладено принцип законності. Форми реалізації заходів безпеки у практичній діяльності банків найбільш характерні для банківського бізнесу і застосовуються практично всіма банками світу.

Досягнення мети безпеки банківської діяльності забезпечується виконанням таких завдань: профілактика та запобігання правопорушенням і злочинним посяганням на власність, персонал та імідж банку,своєчасне виявлення реальних і потенційних загроз банку, проведення заходів щодо їх нейтралізації, виховання та навчання персоналу банку з питань безпеки,збереження і ефективне використання фінансових, матеріальних та інформаційних ресурсів банку.

Література

1.(Електронний ресурс)-a.gov.ua/cgi-bin/laws/main. 2121-14

2.Аналіз банківської діяльності; за ред. А.М.Герасимовича - (2-ге видання). - К.:КНЕУ,2006. – 600 с.

3.Банковское дело :учебник,под ред.Г.Г.Коробовой. – М.: Юристь,2002. –751 с.

Blog

Збірка тез доповідей II міжнародної науково-практичної конференції «Фінансово-кредитний механізм в соціально-економічному розвитку країни»/ Ред кол

Содержание