Ред кол

Вид материала

Содержание

Перспективні інноваційно-інвестиційні проекти ракето-космічної галузі україни
Інвестування в освіту
Економічний розвиток регіону: специфічні й універсальні критерії
Аналіз методик оцінки інвестиційної привабливості регіону

Подобный материал:

1 ... 21 22 23 24 25 26 27 28 ... 33

УДК 360.210

Македон В.В. к.е.н., доцент,

Коптілий Д.В.

Дніпропетровський університет імені А. Нобеля

makedon@pisem.net

ПЕРСПЕКТИВНІ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ РАКЕТО-КОСМІЧНОЇ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ

На сьогоднішній день саме високотехнологічна, наукоємна продукція в значній мірі визначає перспективи економічного зростання національних економік. Сфера застосування і обсяги випуску наукомістких продуктів достатнє обмежені, проте, при цьому витрати, пов'язані з проектуванням, виробництвом і просуванням до споживача таких продуктів великі через їх конструктивні і технологічні особливості

Розглянемо та дамо техніко-економічну оцінку перспективним інноваційно-інвестиційним проектам, провідного високотехнологічного підприємства ракетокосмічної галузі ДП «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова».

Одним з провідних проектів є виробництво ракетоносія (РН) “Зеніт-2S” для проекту “Морський старт”, який є стрижнем виробництва. Це поки єдиний масштабний комерційний проект, що покриває витрати підприємства і відрахування до бюджету, передбачені для звичайного комерційного підприємства. Програма випуску складає 4-5 одиниць в рік, вартість одного виробу в цінах 2010 р. складає близько 130 млн.грн.

Як показує обсяг заявок і маркетинговий аналіз, тільки за проектом “Морський старт” в найближчих три-п’ять років можна чекати зростання замовлень на пускові послуги майже в два рази. Для ДП «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова», з урахуванням замовлень за проектом “Наземний старт” це відповідає нарощуванню виробництва до семи-восьми РН “Зеніт-2S” на рік, тоді як, вже зараз, нинішні виробничі потужності обмежені чотирма, максимум п’ятьма одиницями [2].

Програма «Циклон-4» також затягується унаслідок старіння основних фондів. Адже це єдиний носій, якого Україна може проводити практично самостійно (до 80- 90 % за собівартістю). Крім того цей проект здійснюється в рамках міжурядових угод між Україною і Бразилією. Принциповою в цьому проекті є можливість виходу на умовах рівноправної співпраці на космодром в екваторіальній зоні, де до того ж, маса корисного навантаження зростає майже на 40% в порівнянні з космодромами середніх широт. Цей факт особливо важливий для України, що не має в своєму розпорядженні зовсім територій для запусків своїх носіїв і для РН «Циклон-4», володіє обмеженими можливостями в середніх шпротах космодромів Байконур і особливо Плесецька [1].

Проект знаходиться на етапі закінчення випуску конструкторської документації на третій ступінь з одночасним освоєнням виробництвом матеріальної частини по вже готовій конструкторській документації. Мережевим графіком передбачено серійне виробництво починаючи з 2011 р.

Проект «Дніпро» реалізує ідею використання конверсійних МБР для запуску з космодрому Байконур цивільних супутників. У цьому проекті ДП «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова» є суміжником і реалізує недавній досвід і виробничі можливості, що збереглися, по перепрофілюванню платформи розведення бойових блоків касетної компоновки в платформу для фіксації і програмного відділення супутників у варіанті одночасного запуску декількох об’єктів. Проект діятиме принаймні до 2020 р., роки закінчення гарантії на МБР Р-36м і Р-36м2 [2].

За проектом «Шасі» основна ідея модернізації – забезпечити своєчасне, попереджуюче нарощування потужностей і зниження собівартості з метою досягнення рівня повного обхвату потенційного ринку шасі на найближчі роки і недопущення, або відомості до мінімуму, риски створення умов появи обгрунтованої зовнішньої конкуренції. На даний момент освоєний випуск шасі АН-140 і АН-148 в кількості 20-ти комплектів в рік і освоюється кредит в 65 млн. грн., отриманий на технічне переозброєння під розширення виробництва до 50-ти комплектів в рік і на освоєння бракуючих технологій.

Проект «Таурус-2» відноситься до перспективних напрямів самого найближчого майбутнього. Проект передбачає серійне виробництво корпусу першого ступеня РН середнього класу на базі технологій виробництва РН «Зеніт». РН «Таурус-2» створюється за замовленням американської компанії «Орбітал». Компанія «Орбітал» реалізує проект створення РН «Таурус-2» з компонентів різних виробників на базі придбаної у Росії партії двигунів НК-33.

Обмеженням в даному проекті є вимога американського законодавства про захист ринку кваліфікованої праці в США. Частка складової американських підприємств в РН має бути не менше 51%. Тому розглядається виготовлення тільки першого ступеня, друга – твердотопаливна виготовляється американською підприємствою. РН «Таурус-2» призначена для доставки корисного вантажу на МКС.

На даний момент проект знаходиться на стадії узгодження об’єму і вартості наземних випробувань, тобто узгодження обсягу необхідного устаткування, макетів корпусів першого ступеня і фінансових ресурсів, необхідних для цього етапу. Підхід американської сторони свідчить про слабке уявлення щодо важливості і обсягу наземних випробувань.

Таким чином, слід визнати перспективність проектів включених в перелік бізнес-плану розвитку та освоєння ноаих видів продукції, провідного підприємства галузі ДП «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова».

Література:

Прогноз финансирования космических программ различных стран мира до 2015 г. – «Евроконсалт», Франция, Париж, июль, 2010. – 154 с.
Алексєєв Ю. С. ссылка скрыта. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: URL: ссылка скрыта.

УДК 330.332.3:37(477)

Матюк Т. В.

Одеський національний університет імені І. І. Мечникова

beskonechnost11@rambler.ru

ІНВЕСТУВАННЯ В ОСВІТУ

В сучасних умовах традиційність уявлень про сферу освіти як затратну є хибною. Вкладання в систему освіти слід розглядати не як вимушені соціальні видатки, а як високоприбуткові інвестиції, які дозволяють отримати як фінансово-економічний так і соціальний ефект. Адже країни, які свого часу зробили ставку на науку і освіту, тепер стали світовими лідерами [5].

Інвестиційна віддача від освітніх капіталовкладень суттєва. Зокрема, на особистісному рівні ефективність інвестицій в освіту визначається збільшенням доходів людини внаслідок навчання, розвиває ділові навички та підприємливість; на мікроекономічному рівні – зростанням граничного продукту, прибутку і/або (для неприбуткових організацій) покращанням якості роботи, розширенням сфери діяльності; на мезо- і макроекономічному рівні – зростанням національного доходу [3,с.123]. Тому система освіти країни здатна бути рушійною силою соціально-економічного розвитку на усіх рівнях.

Інвестування в системі освіти, на нашу думку, це цілеспрямований процес використання коштів державного і місцевих бюджетів, юридичних та фізичних осіб з метою підвищення освітнього рівня, збагачення людського та інтелектуального капіталу, реалізації завдань стратегічного розвитку. Стратегічність обумовлюється певним часовим лагом – різницею від моменту вкладення коштів під час вступу до ВНЗ та періодом віддачі, який розпочинається після отримання особою роботи за спеціальністю. Наприклад, за деякими розрахунками, випускники ВНЗ компенсують витрачені державою засоби на їх підготовку в середньому за 13-15 років шляхом податкового відшкодування в процесі подальшої роботи [2].

Ще у ХУІІІ ст. Б. Франклін вказував на важливість інвестування та практично нескінченну віддачу капіталовкладень в освіту: «якщо висипати вміст гаманця собі в голову, то ніхто вже не відніме його у Вас». Нині вища освіта також наділена вагомими суспільними функціями та виступає передумовою довгострокового економічного розвитку держави. Відповідно, інвестування в освіту не передбачає негайної віддачі, проте має відчутний вплив на структуру ринку праці та на соціально-економічний розвиток суспільства в перспективі.

Певною мірою фінансування вищої школи за соціально-ринкового підходу зводиться до інвестування, оскільки останнє передбачає використання коштів для нормального функціонування ВНЗ та безпосереднє інвестування у розвиток ВНЗ. Фактично, джерела фінансування вищої освіти (особливо у частині самофінансування) одночасно відіграють роль джерел її інвестування і можуть бути державними, приватними, соціальними, іноземними; внутрішніми та зовнішніми тощо. Зважаючи на взаємообумовлений соціально-економічний ефект вигод, інвестування вищої школи має потенціальний характер та є процесом вкладання майнових та інтелектуальних цінностей у функціонування та розвиток системи вищої освіти з боку усіх її суб’єктів [1,с.79].

Г. Беккер довів, що витрати на освіту є набагато вигіднішим вкладанням коштів, ніж залучення їх до деяких глобальних комерційних проектів. Дослідження показали, що інвестиції в освіту найвигідніші: на кожну вкладену у навчання грошову одиницю віддача становить не менше чотирьох грошових одиниць [6].

Для оцінки ефективності світової освіти використовують спеціальний показник – норму віддачі від вищої освіти, який уперше було розраховано наприкінці 60-х років минулого століття. Він являє собою відношення перевищення довічного заробітку осіб із вищою освітою над заробітками осіб із середньою освітою до суми витрат на вищу освіту, що показує ступінь окупності інвестицій в освіту людини за аналогією з тим, як норма прибутку дає уявлення про ступінь окупності вкладеного в капітал. Чим більше значення норми віддачі, тим більш ефективні вкладання в освіту.

На основі статистики Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) було розраховано норми віддачі від вищої освіти у США та Росії. В Америці вони склали 8,84 для чоловіків та 5,99 для жінок, а в Росії – 3,84 та 3,91 відповідно. Така різниця в значенні цього показника для Росії та США багато в чому зумовлена, з одного боку різницею в оплаті праці спеціалістів, з іншого – різними витратами на навчання. Середня заробітна плата в Росії у 26 разів менша, а витрати на навчання в розрахунку на одного студента – у 20 разів менше [4,с.215-216].

Освітньо-наукова сфера робить вагомий внесок у виробництво ВВП розвинутих країн: за масштабами він уже перевищує обсяги виробництва у матеріальній сфері. В країнах з перехідною економікою схожа тенденція також починає набирати силу. Інвестиції в освіту, як свідчать дослідження зарубіжних та вітчизняних дослідників, забезпечують більше половини річного приросту ВВП. Отже задля економічного розвитку України необхідне зростання інвестиційних видатків як зі сторони держави так і зі сторони фізичних осіб.

Література:

1.Вахович І. М., Волинчук Ю. В. Фінансове забезпечення вищої освіти: методологія та механізми реалізації в умовах формування соціально-орієнтованої ринкової економіки: Монографія. – Луцьк: РВВ ЛНТУ, 2010. – 288 с.

2.Видяптин В. Проблемы финансирования высшей школы [Электронный ресурс] / В. Видяптин // Экономика и образование сегодня. – 2004. - № 12. – Режим доступа: u/opinions/0_27.phpl. - Заглавие с экрана

3.Грішнова О. А. Людський капітал: формування в системі освіти і професійної підготовки. — К. : Знання, 2001. — 254с.

4.Куклін О. В. Економічні аспекти вищої освіти [Текст] – К.: Знання України, 2008. – 331 с.

5.Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги щодо виконання кошторисів доходів і видатків бюджетних установ та організацій. Постанова КМ України від 09.01.2000 № 17 // Офіційний вісник України. – 2000. - № 2. – С. 56-62.

6.Becker G. S. Human Capital. N. Y. Columbia University Press, 1964. – 464 p.

УДК: 332. 13 (477)

Медвідь В. Ю., к.е.н., доцент

Донбаська національна академія будівництва і архітектури, м. Макіївка

viktoriyamedved@mail.ru

ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК РЕГІОНУ: СПЕЦИФІЧНІ Й УНІВЕРСАЛЬНІ КРИТЕРІЇ

Регіони України мають свою економічну історію, свої ресурсні і факторні особливості, ділові, соціально-культурні традиції, і навіть свій регіональний менталітет. Тому головна специфіка реального регіонального розвитку може бути встановлена на основі дослідження змін окремих параметрів, що характеризують регіон з різних ракурсів. Вибір того або іншого ракурсу визначається цілями і завданнями наукового дослідження. При цьому, ґрунтуючись на системному підході, необхідно виділяти основні ознаки такого розвитку, серед яких можуть бути: сприятливість (комфортність) місця існування людини; оптимальна просторова організація економічних процесів; інвестиційна привабливість території; оптимальні фінансові потоки в розвитку території; органічна єдність старого і нового в архітектурно-композиційному просторі території; ефективне використання території як стратегічного ресурсу; достаток матеріально-технічних об'єктів і землі [1, с. 49].

Основними джерелами інформації, інтерпретація якої дозволяє судити про рівень економічного розвитку регіонів, виступають відповідні показники. Загальновизнаною системою показників, за допомогою якої оцінюється рівень соціально-економічного розвитку, є Система національних рахунків (СНР). Національні системи базуються на єдиному міжнародному стандарті – СНР ООН, що дозволяє проводити коректні макроекономічні міжкраїнні зіставлення. Базовими узагальнюючими показниками, що характеризують рівень соціально-економічного розвитку тієї або іншої країни, служать обсяг валового внутрішнього продукту і валового внутрішнього продукту на душу населення [2, c.44]. Крім того, для цілей детальнішого аналізу досягнутого рівня регіонального розвитку використовуються різні методики.

Більшість методик соціально-економічної оцінки територій, розроблених до теперішнього часу, засновані на результативному підході. Їх можна умовно розділити на дві групи: оцінку на основі визначення зведеного індексу розвиненості території з використанням часткових показників і рейтингову оцінку. У першому випадку використовуються відносні показники, що відображають ефективність використання ресурсів території, життєвого рівня населення, інвестиційної привабливості регіону. У другому – індекси визначаються порівнянням показника території з максимальним (за позитивними показниками) і мінімальним (по негативних) значеннями показників інших порівнюваних об'єктів. Рейтингова оцінка визначається на основі зваженої суми показників, що відображають економічну і соціальну конкурентоспроможність, результативність дій адміністрації по підвищенню конкурентоспроможності території, інвестиційну привабливість. Дана методика досить проста у використанні і частенько піддається критиці з боку дослідників. Ваги критеріїв часто призначаються експертом, виходячи з його інтуїтивних уявлень про важливість кожного критерію. Така методика має безліч недоліків, основним з яких є можливість впливу експерта на результат ранжирування [3, c.97].

Визначальною обставиною досягнення необхідного рівня економічного розвитку регіону виступає його якісна характеристика. Якість економічного розвитку виражається в домінуванні високотехнологічних галузей над сировинними виробництвами, зниженні енерго-, ресурсо- і матеріаломісткості продукції, підвищенні рівня і якості життя населення. Висока якість економічного розвитку дозволяє збільшити доходи, рівень освіти, доступність медичного обслуговування населення, поліпшити його здоров'я, забезпечити екологічне становище регіону. В даний час необхідною умовою розвитку регіональної економіки є, по-перше, інвестиції в основний і людський капітал, по-друге, технологічні інновації, по-третє, розробка і впровадження екологічно безпечних технологій виробництва [4, c.133-134].

Щоб якість економічного розвитку регіонів відповідала своєму призначенню, необхідний набір відповідних критеріїв його оцінки. Існує думка, що як така оцінка, можуть бути «три критерії оцінки здатності того або іншого - регіону до саморозвитку. Згідно першому критерію, до соціально-економічних систем, що саморозвиваються, прийнято відносити території, в яких приріст валового регіонального продукту протягом довгого часу перевищує середнє значення по країні. Як другий критерій саморозвитку пропонується використовувати показник забезпеченості зростання валового регіонального продукту власними джерелами доходів території. Третій критерій саморозвитку регіонально-економічних систем відображає збалансованість регіональних потоків товарів і фінансових коштів в процесі інтеграційної взаємодії з іншими суб'єктами вітчизняної і світової економіки. Йдеться про здатність регіональної економічної системи стабільно підтримувати позитивне сальдо торгівельного і фінансового (платіжного) балансу» [5, c.13].

Таким чином, кількісні і якісні зміни параметрів регіонального розвитку виступають свідоцтвом того, що даний процес носить неповоротний характер (за умови наявності позитивного тренда динаміки), або поворотний характер (за наявності негативного тренда динаміки). І у першому, і в другому випадках проявом регіонального розвитку стають протиріччя між рівнем розвитку продуктивних сил і вмістом виробничих стосунків. Зняття виявлених протиріч в економіці регіонів стає можливим за допомогою пошуку, формування і реалізації таких моделей територіальної організації продуктивних сил, в результаті використання яких формується економіка, що забезпечує як мінімізацію можливих витрат, так і максимізацію можливих результатів суспільного виробництва.

Література

Априамашвили М. Управление развитием территории в крупных городах /М.Априамашвили.// Проблемы теории и практики управления. – 2008. – № 2. – С.44-56.
Зайцева Ю.. Межрегиональная дифференциация в странах БРИК: возможности оценки /Ю.Зайцева //Мировая экономика и международные отношения. – 2010. – № 5. – С. 44-51.
Баянова Т.О. Сравнительная рейтинговая оценка социально-экономического развития муниципальных образований региона /Т.О.Баянова //Пространственная экономика. – 2010. – № 2. – С.96-107.
Хохлова О.А., Будажанаева М.Ц. Статистическая оценка качества развития экономики регионов России /О.А.Хохлова, М.Ц.Будажанаева //Пространственная экономика. – 2010. – № 1. – С. 133-146.
Татаркин А.И., Татаркин Д.А. Саморазвивающиеся территориальные экономические системы: диалектика формирования и функционирования /А.И.Татаркин, Д.А.Татаркин // Экономика и управление. – 2010. – № 1(51). – С. 8-15.

УДК 330.322:332.1

Петровська С.А.

Сумський державний університет

sv_pet@ukr.net

АНАЛІЗ МЕТОДИК ОЦІНКИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ РЕГІОНУ

На сучасному етапі розвитку економіки України зростає значення інвестиційної діяльності на всіх рівнях управління: держави, галузі, регіону. Тому сьогодні необхідно приділяти особливу увагу питанням, які пов'язані з інвестуванням, способам і методам його активізації, вивченням умов створення сприятливої інвестиційної привабливості, залученням інвестицій та їх ефективним використанням. Ефективність інвестиційної діяльності значною мірою визначається рівнем інвестиційної привабливості.

За методами обробки даних методики оцінки інвестиційної привабливості регіону можна розділити на два підходи: описовий та рейтинговий.

Описовий підхід полягає в описі абсолютних показників, структури та динаміки показників розвитку регіону. До такого аналізу вдавалися Н.М. Гапак, І.М. Школа, М.І. Маниліч, С. Максименко та ін.

Рейтинговий підхід полягає в аналізі різних аспектів розвитку регіону, формуванні на їх основі аналітичних і синтетичних показників по групах та інтегрального показника, за яким визначається рейтинг регіону за рівнем його привабливості для інвестора. На рейтинговому підході базуються методики, запропоновані І.О. Бланком [1], К.Д. Гуровою, Д.М. Стеченком, С.П. Сонько, В.В. Кулішовим та В.І. Мустафіним [2], Інститутом Реформ, «SOCIS Gallup International», та зарубіжні методики, які застосовуються для аналізу інвестиційної привабливості країн та територій (World Bank, Institutional Investor, Euromoney, Business Environment Risk Index, Індекс сприйняття корупції інституції Transparency Iternational, Moody's Investor Service).

За методикою, запропонованою І.О. Бланком, інвестиційна привабливість регіону розраховується, як інтегральний показник на основі п’яти груп синтетичних показників з урахуванням ступеню важливості кожної групи (враховувати ступінь важливості запропонував Д.М. Стеченко): 1) рівень загальноекономічного розвитку регіону (35%); 2) рівень розвитку інвестиційної інфраструктури (15%); 3) демографічна характеристика (15%); 4) рівень розвитку ринкових відносин і комерційної інфраструктури регіону (25%); 5) рівень криміногенних, екологічних та ін. ризиків (10%) [1].

У рейтингу інвестиційної привабливості регіонів «Інституту реформ», як найважливіші фактори використовуються: економічний розвиток регіону; показники ринкової та фінансової інфраструктури; стан людських ресурсів, та не враховується група ризиків.

Оцінка інвестиційної привабливості регіону, запропонована CAIB Securities, включає такі фактори: інвестиційний потенціал (трудові ресурси, виробництво, інституціональний потенціал, рівень розвитку інфраструктури і фінансовий потенціал) регіону й ризики для інвесторів (фінансові, політичні, законодавчі, економічні), що працюють у цьому регіоні ризику

О.М. Асаул систематизував показники для визначення інвестиційної привабливості регіону у 3 великі групи: 1) фактори, що впливають на рівень інвестиційного потенціалу регіону; 2) фактори, що визначають рівень некомерційних інвестиційних ризиків; 3) інвестиційна активність [3].

В.В. Гомольська розглядає інвестиційний клімат регіону як комплексну характеристику, що складається із 3 ключових підсистем: інвестиційного потенціалу, інвестиційного ризику та законодавчих умов [4].

Згідно із методикою, запропонованою Держкомстатом України, інвестиційну привабливість регіону пропонується оцінювати за такими показниками: інвестиції в основний капітал; інвестиції у житлове будівництво; обсяг ВВП; зміна обсягу ВВП; густота автомобільних шляхів загального користування з твердим покриттям; обсяг експорту товарів.

Основний інструмент оцінок інвестиційної привабливості за міжнародними методиками – опитування суб’єктів економічної діяльності щодо перепон та умов діяльності на даній території. У даних оцінках використовуються такі групи показників: політико-правове середовище; економічне середовище; ресурси та інфраструктура, соціально-культурне середовище, екологія.

Проаналізувавши різноманітні методики оцінки інвестиційної привабливості регіону, можна зробити висновки. Описові методики можуть дати відчутний економічний результат. Але вони не є уніфікованими і вимагають від фахівців збору великої кількості даних, сортування їх за впливом на інвестиційну привабливість регіону. Результати є громіздкими, і ними важко оперувати. Рейтингові методики є більш наочними в отриманні результатів, але вони не враховують галузевого аспекту.

Жодна з наведених методик не враховує у повній мірі екологічну складову інвестиційної привабливості регіону. Лише деякі методики враховують окремі екологічні ризики інвестиційної діяльності. Але, на нашу думку, цього замало. Оскільки відповідно до концепції сталого розвитку, під час здійснення інвестиційної діяльності як інвестори, так і господарюючі суб’єкти повинні орієнтуватися не тільки на досягнення високих економічних показників, але й враховувати вплив інвестиційного проекту, який реалізується, на довкілля, що є одним з найважливіших факторів ухвалення господарських рішень. У зв’язку з цим важливого значення набуває урахування та оцінка екологічної складової при оцінюванні інвестиційної привабливості регіону.

Література

Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент : [учебный курс] / Бланк И. А. – К. : Эльга-Н, Ника-Центр, 2001. – 448 с.
Сонько С. П. Ринок і регіоналістика / С. П. Сонько, В. І. Мустафін. – К. : Ніка-Центр, 2002. – 395 с.
Асаул А. М. Систематизация факторов, характеризующих инвестиционную привлекательность регионов // Региональная экономика. – 2004. – № 2. – С. 53–62.
Гомольська В. В. Організаційно-економічні аспекти поліпшення інвестиційного клімату регіону // Регіональна економіка. – 2003. – № 3. – С. 62–70.

Blog

Збірка тез доповідей II міжнародної науково-практичної конференції «Фінансово-кредитний механізм в соціально-економічному розвитку країни»/ Ред кол

Содержание