Ред кол

Вид материала

Содержание

Антикорупційна складова системи попередження рейдерства в україні
Неконституційність корупціогенних норм
Соціальне забезпечення чиновників
Скоринг как элемент управления финансовой безопасностью банков при проведении кредитных операций
Моніторинг загроз інвестиційної безпеки держави
Світоглядний аспект фінансово-економічної безпеки

Подобный материал:

1 ... 25 26 27 28 29 30 31 32 33

УДК 334.012.3:346.546(477)

Жукова Л.М.,

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

АНТИКОРУПЦІЙНА СКЛАДОВА СИСТЕМИ ПОПЕРЕДЖЕННЯ РЕЙДЕРСТВА В УКРАЇНІ

У сучасних умовах господарювання корупція є однією з причин виникнення феномена «рейдерства». Парадигма існуючого державного регулювання економіки переконує нас в тому, що у сучасних умовах господарювання сподіватися на ефективні правові заходи марно. Рейдерські війни в самому розпалі, і поки власність не буде перерозподілена між корупційною бюрократією, фінансово-промисловими групами і економічними гілками правоохоронних структур, ніякого істотного поліпшення ситуації з правами власності не наступить.

На сьогоднішній день корупція є складовою для всіх соціальних сфер.

Емпіричні дані показують, що корупція викликає:

неефективний розподіл і витрачання державних коштів і ресурсів та неефективність корупційних фінансових потоків з точки зору економіки країни;
втрату податків, коли податкові органи привласнюють собі частину податків;
зниження ефективності роботи державного апарату в цілому;
розорення приватних підприємців;
зниження інвестицій у виробництво, уповільнення економічного зростання;
нецільове використання міжнародної допомоги, що різко знижує її ефективність;
зростання соціальної напруженості та посилення організованої злочинності;
збиток політичної легітимності влади та зниження суспільної моралі.

Враховуючи ці фактори, необхідно визначити підходи до зменшення корупції в Україні.

По-перше, можна посилити дію законів та їх виконання, тим самим підвищивши ризик покарання. По-друге, можна створити економічні механізми, які дозволять посадовим особам збільшити свої доходи, не порушуючи правила і закони. По-третє, можна підсилити роль ринків і конкуренції, тим самим зменшивши розмір потенційного прибутку від корупції. До останнього також відноситься конкуренція в наданні державних послуг за умови дублювання одними державними органами функцій інших органів.

Ліквідація описаних вище супутніх причин корупції відноситься до антикорупційних заходів. Також до антикорупційних заходів загального характеру необхідно віднести:

Неконституційність корупціогенних норм. Будь-які норми, накладаючі на громадянина обмеження, можуть викликати корупцію, за винятком норм, які описують конституційні свободи і права людини. Останні накладають обмеження не стільки на індивідів, скільки на органи державної влади, будучи інституційними гарантіями як проти завищених вимог закону, так і проти наділу органів державної влади дискреційними повноваженнями. Корупціогенні ж норми неминуче порушують права і свободи людини і громадянина, закріплені в Конституції.

Інформаційне забезпечення громадян. Даний метод включає аналіз законодавчих актів з метою пояснення громадянам їх прав і обов'язків, опинившись наодинці з підштовхуючим їх до дачі хабара чиновником.

Соціальне забезпечення чиновників. Цей захід не надає негайного впливу на корупцію, проте сприяє підвищенню якості бюрократії з часом.

Відкритість відомчих систем. Прозорість операцій, які відбуваються всередині відомств і належний цивільний небюрократичний контроль замітно можуть похитнути фундамент корупції. Такий механізм неможливо реалізувати повною мірою не тільки тому, що цивільна контролююча система сама була б схильною до корупції, а тому, що таким чином інформаційна безпека громадян і фірм порушувалася б ще більше. Наприклад, державні служби часто зберігають конфіденційні дані про громадян, а органи безпеки і військові відомства здатні повноцінно виконувати свої функції тільки при забезпеченні секретності.

Отже, в процесі розвитку економічних відносин необхідно враховувати інтереси економічних складових суспільства, а значить інституційні складові корпоративного середовища.

Література:

Аукуционек С., Жуков В., Капелюшников Р. Доминирующие категории собственников и их влияние на хозяйственное поведение предприятия // Вопросы экономики. – 1998. - № 12. – С. 108-127.
Козонов Э.Ю. Коррупция: истоки и пути преодоления / Козонов Э.Ю., Жукаев А.М. – М.: МАКС Пресс, МГУ им. М.В. Ломоносова, 2006.
Писковый В. Рейдерство: реальность мифа // Зеркало недели. – 2006. – № 49 (628). – 23-29 декабря.
Jain A.K. Corruption: a review // Journal of Economic Surveys. – 2001. – Vol. 15. – № 1. – P. 71.
Tansi V. Corruption around the world // IMF Staff Papers. – 1998. – Vol. 45. – № 4. – P. 559.

УДК 336.71

Зачёсова Н.В., к.э.н.,

Восточноевропейский университет экономики и менеджмента, г. Черкассы, natazachosova@mail.ru

СКОРИНГ КАК ЭЛЕМЕНТ УПРАВЛЕНИЯ ФИНАНСОВОЙ БЕЗОПАСНОСТЬЮ БАНКОВ ПРИ ПРОВЕДЕНИИ КРЕДИТНЫХ ОПЕРАЦИЙ

Финансовая безопасность банка – это состояние защищенности его ресурсов, собственных и заемных, а также финансово-хозяйственных операций, направленных на приумножение и сбережение этих ресурсов от влияния на них всевозможных угроз, действие которых может привести к уменьшению или полной их утрате. Практически обеспечение финансовой безопасности банка осуществляется путем минимизации финансовых рисков, характерных для деятельности банковских организаций. Одним из основных и наиболее опасных рисков для стабильности банковской системы сегодня является кредитный риск – это риск невозврата ссуды и неуплаты процентов по ней в полном объеме. За рубежом распространены такие методы управления кредитным риском, как продажа кредитов, секьюритизация, использование услуг коллекторских фирм и кредитных бюро, скоринг [1].

Система кредитных баллов (кредитный скоринг) – технология, которая используется кредитно-финансовыми учреждениями, для определения и оценки платежеспособности клиентов. Кредитный скоринг позволяет на основе определенных характеристик существующих клиентов и потенциальных поставщиков, путем подсчета баллов, определить риски, связанные с кредитованием. Типичная скоринговая модель содержит от 13 до 25 параметров: обычно, 13 параметров используют для обоснования кредитных решений по потребительским кредитам, 25 параметров по автокредитам и ипотечным кредитам. Эффективность скоринговой модели зависит от правильности определения признаков кредитоспособности потенциального заемщика и их весомости в общей (бальной) оценке вероятности невозврата кредитных ресурсов. Поскольку расчеты основываются на статистических методах анализа, точность оценки зависит от объема и типизации клиентских баз данных, которые содержат данные за длительный период времени [2].

К преимуществам скоринговых систем относятся: снижение уровня невозврата кредитов, быстрота рассмотрения кредитных заявок, беспристрастность в принятии решений, возможность эффективного управления кредитным портфелем, отсутствие необходимости длительного обучения персонала [3]. Однако, существует ряд проблем, связанных с кредитным скорингом: сотрудники банка зачастую не имеют достаточной подготовки, чтобы разрабатывать стратегии на основе скоринга и управлять ими, а также осуществлять эффективный мониторинг результатов работы модели; системы управленческой информации неадекватны для эффективной оценки и мониторинга модели; ненадлежащее применение моделей кредитного скоринга к продуктам или регионам, не для которых они были разработаны [4].

Рассмотрим виды кредитного скоринга. Application-скоринг — оценка кредитоспособности заемщиков для получения кредита. Переводит в количественную плоскость риски банка, которые связаны с правильной оценкой социальных, демографических, финансовых и других данных заемщика для принятия решения о выдаче кредита на основании не субъективных мнений, а аналитически проверенных закономерностей. Behavioral Scoring — поведенческий скоринг, принятие банком решений в рамках «управления» отдельными кредитными счетами заемщиков и кредитным портфелем в целом. Основная задача поведенческого скоринга — это прогнозирование потенциальных рисков, связанных с заемщиками, которые составляют кредитный портфель. Collection Scoring — определение приоритетных направлений работы в отношении «плохих» заемщиков, состояние кредитного счета которых классифицировано как «неудовлетворительное». Collection-скоринг способен улучшить эффективность работы банка на всех этапах процесса управления взаимоотношениями с должниками. Fraud Scoring — это методология и процессы по выявлению и предотвращению мошеннических действий со стороны потенциальных и уже существующих клиентов-заемщиков.

Применение кредитного скоринга всех видов, то есть системный подход к работе по кредитным заявкам в целом, позволяют банку: увеличить кредитный портфель за счет уменьшения количества необоснованных отказов по кредитным заявкам; повысить точность оценки заемщика; ускорить процедуру оценки заемщика; создать централизованное накопление данных о заемщиках; снизить формируемые резервы на возможные потери по кредитным обязательствам; быстро и качественно оценить динамику кредитного счета индивидуального заемщика и кредитного портфеля в целом [5]. Не смотря на ряд рисков, связанных с использованием кредитного скоринга, его преимущества для банков и положительное влияние на уровень финансовой безопасности их кредитных операций несомненны.

Литература:

1. Прийдун Л. Перспективи оптимізації управліннякредитним ризиком з урахуваннямбанківської практики розвинутих країн /Л. Прийдун // Украънська наука: минуле, сучасне, майбутнє. – 2008. – Випуск 13. – С.93-99.

2. Харабара В.М.Система скорингового кредитування в кредитному механізмі забезпечення споживчих потреб населення [Електронний ресурс]. – Режим доступу : uka.com/14_NPRT_2010/Economics /66302.doc.php.

3. Лукин М.И. Комплексная скоринг-модель оценки кредитного риска предприятий-заемщиков /М.И. Лукин// Вестник ВГУ. Серия «Экономика и управление». – 2004. - №2. – С.160-167.

4. Снайдер Д. Рекомендации по использованию кредитного скоринга прикредитовании микро и МСП в России [Электронный ресурс]. – Режим доступа к материалу : .ru/media/File/filelist/FSVC_Recommendations_on_ Credit_Scoring-Final_rus.pdf.

5.Пищулин А. Система кредитного скоринга: необходимости и преимущества. /А. Пищулин // Финансовый Директор. – 2008. – №10. [Электронный ресурс]. – Режим доступа : rticles/51010/.

УДК 336.531.2(045)

Івашко О.А., к.э.н., доцент

Волинський національний університет імені Лесі Українки, м. Луцьк

olena.ivasko@gmail.com

МОНІТОРИНГ ЗАГРОЗ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ

Моніторинг загроз інвестиційної безпеки держави повинен базуватись на показниках, що характеризують різноманітні сторони інвестиційного розвитку національної економіки.

На сьогодні в економічних літературі відсутня єдина думка щодо визначення загроз інвестиційної безпеки. Так, О.І. Барановський пропонує не загрози, а індикатори серед яких виділяє: частку України в світовому обсязі прямих іноземних інвестицій; прогнозований обсяг інвестицій; мінімальні обсяги державних інвестицій у відсотках до ВВП; частку іноземних інвестицій в загальному обсязі інвестицій; величину іноземних інвестицій на душу населення; співвідношення прямих та портфельних інвестицій; ступінь покриття потреби держави в інвестиціях; частку бюджетних коштів у вартості інвестиційного проекту [1].

Ця методика була базовою для наступних методик оцінки інвестиційної безпеки країни. Більшість науковців в своїх працях робили акцент на основний індикатор інвестиційної безпеки – відношення загального обсягу інвестицій в економіку країни до валового внутрішнього продукту [2].

В наукових працях В.М. Геєця не виокремлюється інвестиційна безпека при оцінці рівня економічної безпеки. В свою чергу увага приділяється такому об’єкту як зовнішні інвестиції, які характеризуються такими індикаторами: необхідний рівень прямого зовнішнього інвестування економіки; фактичний рівень і структура прямого іноземного інвестування; прибутковість прямих іноземних інвестицій; рівень портфельних іноземних інвестицій [3].

Заслуговує уваги методика оцінки інвестиційної безпеки висвітлена в праці З.В. Герасимчук [4, с. 190]. В ній відзначається важливість інвестиційної складової в економічній безпеці країни та її вплив на різноманітні сторони господарської діяльності. Вони пропонують систему порогових показників інвестиційної безпеки, що складається з шести блоків: економічного, правового, соціального, екологічного, кримінального та політичного.

В 2007 році в Україні Наказом Міністерства економіки України затверджена “Методика розрахунку рівня економічної безпеки України”. Вагомість інвестиційної безпеки в загальній економічній безпеці України (яка включає макроекономічну, виробничу, фінансову, інвестиційну, зовнішньоекономічну, науково-технологічну, соціальну, демографічну, енергетичну, продовольчу безпеки) складає 9,39%. Індикаторами інвестиційної безпеки в цій методиці виступають: ступінь зносу основних засобів; частка прямих іноземних інвестицій у загальному обсязі інвестицій; відношення обсягу інвестицій до вартості основних фондів; відношення обсягів інвестицій в основний капітал до ВВП; відношення чистого приросту прямих іноземних інвестицій до ВВП [5].

Таким чином, проаналізовані підходи до оцінки ризиків інвестиційної безпеки дозволяють зробити висновок про відсутність єдиного підходу до виокремлення критеріїв інвестиційної безпеки економіки. На нашу думку, загрозами інвестиційній безпеці України слід вважати фактори, що безпосередньо чи у перспективі унеможливлюють або ускладнюють реалізацію національних економічних інтересів, створюючи перешкоди на шляху нормального розвитку економіки й небезпеку незалежному державному існуванню та добробуту народу.Виходячи з ситуації в українській економіці, а також з тенденцій, які спостерігаються в процесі її реформування, слід виділити внутрішні та зовнішні загрози інвестиційній безпеці України.

Так до основних внутрішніх загроз відносимо високий рівень зношеності матеріально-технічної бази багатьох економічних галузей; диференціація у доходах та споживанні населення, зростання рівня бідності, високий рівень безробіття; недосконалість законодавства у сфері економічних відносин та механізмів формування економічної політики; відсутність механізмів легалізації капіталів та дієвої системи страхування інвестиційних ризиків; низький рівень заробітної плати, відсутність мотивації до праці тощо.

Зовнішніми загрозами інвестиційній безпеці є відтік інвестицій; скуповування іноземними фірмами підприємств України з метою усунення їх як з зовнішніх, так і внутрішніх ринків збуту; негативний вплив на національну економіку світових фондових, фінансових та валютних ринків; великий зовнішній борг тощо.

Таким чином, загрози інвестиційній безпеці держави породжують стратегічні та національні ризики. Кількісний вимір різних видів загроз за рахунок визначення рівня ризиків дає можливість порівнювати ці види загроз між собою і, відповідно, визначити рівень безпеки.

Література

Барановський О.І. Інвестиційна безпека / О. І. Барановський // Фінанси України – 1998. – № 9. – С.60-70.
Сухоруков А.І. Методологія оцінки рівня економічної безпеки [Електронний ресурс] / А.І. Сухоруков // Національний інститут проблем міжнародної безпеки – Режим доступу: .gov.ua/articles/61.
Концепція економічної безпеки України / Ін-т економіки і прогнозування, кер. проекту В.М. Геєць. – К.: Логос, 1999. – 56 с.
Герасимчук З.В. Інвестиційний потенціал регіону: методика оцінки, механізми нарощення: Монографія / З.В. Герасимчук, В.Р. Ткачук. – Луцьк: Надстир’я, 2009. – 232 с.
Методика розрахунку рівня економічної безпеки України: Наказ Міністерства економіки України від 02.03.2007 р. №60 [Електронний ресурс] // Міністерство економіки України – Режим доступу: ov.ua.

УДК 336.733

Каламбет С.В., д.е.н., професор

Мізіна В.Ю.

Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту

імені академіка В.Лазаряна

процес управління кредитним портфелем банку

Формування внутрішніх резервів кредитних ризиків за рахунок доходів банку та прибутковість діяльності комерційного банку є тісно пов’язаними складними процесами. Їх впровадження потребує системи вартісно-орієнтованого управління кредитним портфелем банку, його оптимізації за умов нормалізації дивідендної прибутковості, як цільової функції управління кредитним портфелем банку.

Аналіз останніх наукових досліджень і публікацій показав, що проблемі визначення кредитних ризиків та створення оптимального рівня резервів банку присвячені наукові праці І.А.Бланка, А.М. Герасимовича, В.М. Голуба, О.В. Дзюблюка, Г.Т. Карчевої, І.М. Лазепка, А.М.Мороза, С.В. Мочерного, І.М. Парасій-Вергуленко, А.А. Пересади, О.В. Пернарівського, М.І. Савлука. Серед західних авторів цій проблемі присвячені праці Л. Гітмана, Б. Едварда, Г. Марковіца, Дж.Маршалла, П. Роуза, Дж. Сінкі, Ф. Фабоцці, У. Шарпа.

Існує ряд підходів до питання про визначення поняття кредитного портфеля і його сутності. На категоріальному рівні кредитний портфель розглядають як економічні відносини, що виникають при видачі й погашенні кредитів, здійсненні прирівняних до кредитних операцій, а сам портфель визначається як сукупність вимог кредитного характеру, а також як сукупність виникаючих при цьому економічних відносин.

На практиці кредитний портфель являє собою сукупність активів банку у вигляді позичок, врахованих векселів, міжбанківських кредитів, депозитів і інших вимог кредитного характеру, класифікованих по групах якості на основі певних критеріїв [2, С. 215].

Формування структури кредитного портфеля банку тісно пов’язано зі специфікою сектору ринку, що обслуговується певним банком. Спеціалізовані банки концентрується в певних галузях економіки. Довгострокове кредитування характерне для іпотечних банків. Ощадні банки переважно займаються споживчими кредитами і позичками фізичним особам.

Сьогодні в умовах світової економічної кризи очевидним є той факт, що основними параметрами управління кредитним портфелем банку є співвідношення таких показників як дохідність і ризик, за яким визначається ефективність кредитної діяльності банку.

За таких умов забезпечення максимальної дохідності за допустимого рівня ризику стає головною метою процесу управління кредитним портфелем банку. Рівень дохідності кредитного портфеля залежить від структури й обсягу портфеля, та від рівня відсоткових ставок за кредитами. Структура і обсяг банківського кредитного портфеля визначаються з урахуванням наступних чинників: кредитна політика банку; правила регулювання діяльності банків; величина банківського капіталу; кваліфікація і досвід менеджерів; рівень дохідності різних напрямів розміщення коштів.

За таких умов головним завданням для банківського менеджменту у сфері кредитування є розробка ефективної кредитної політики банку, яка б охоплювала найважливіші елементи та принципи організації кредитної роботи в банку, визначала пріоритетні напрями кредитування, а також перелік кредитів, які слід виключати в процесі формування кредитного портфеля банку [2, С. 215].

Література

Глубокий В. Сучасні підходи до оцінки кредитного ризику банку // Вісник КНТЕУ. - 2008. - № 3. - С.101-110.
Лагутин В.Д. Кредитование : теория и практика. Учебное пособие.- 3 –е изд.- К.: «Знание», 2002. - 215 с.
Подлесный С. Оптимизационный подход к управлению кредитным портфелем в условиях кризиса // Банковский менеджмент. – 2009. – № 1.С. 25–29.

УДК 330

Клець М.В., к.е.н., доцент,

Національний університет водного господарства та природокористування, м. Рівне

Клець Д.В., фахівець із світоглядних проблем, Рівненська обл.,

dmytro_kl@ukr.net

СВІТОГЛЯДНИЙ АСПЕКТ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

Від внутрішніх суперечностей відбувся розпад СРСР. Насамперед, від цілковитого ігнорування економічних закономірностей у розвитку суспільства.

Починаючи з 1917 року однозначними пріоритетами влади стали ідеологічна та політична доцільності, які згодом доповнила ще й доцільність адміністративна. І все це утверджувалося грубим примусом, по репресії включно.

Принципова відміна товарного статусу всіх результатів праці та їхньої оцінки і розподілу ринковими механізмами автоматично спричинили повну невизначеність між працею та споживанням. Адже відсутність ринкової оцінки результатів праці кожного працюючого не давала суспільству можливості теж об’єктивно оцінювати вартість кожного як робочої сили, а отже – і об’єктивні затрати на розширене відтворення цієї робочої сили. Це і привело до того , що "…при нижчій продуктивності праці в 4 рази, зарплата в Україні нижча, ніж в ЄС у 20 разів". [1]

До того ж, таку протиприродну структуру суспільства офіційні теоретики всіляко утверджували як світоглядний ідеал. І все це в обов’язковому порядку прищеплювалося населенню як системою державної освіти, так і агітпропу.

І так тривало в СРСР більше трьох поколінь. Тому й закономірно одержали населення із яскраво вираженим антиринковим мисленням. І яскравою рисою цього мислення є пріоритет нетрудового споживання.

Зокрема, мислення ринкове вважає аксіомою одержання прибутку після реалізації результатів власної праці. Тому в ринкових умовах майбутній (очікуваний) прибуток є однозначним та основним стимулом до праці та підвищення її продуктивності.

А мислення неринкове має чіткою метою перерозподіл результатів чужої праці на свою користь. Зрозуміло, що в такому мисленні просто нема місця для підвищення продуктивності праці та її якості.

Однак процес розвалу СРСР практично не зацікавив радянських теоретиків. Вони просто поміняли плюс на мінус, тобто, замість марксизму-лєнінізму почали так само некритично вихваляти плюралолібералізм. Зокрема, останнім часом на цій основі намагаються зліпити чергову наукову химеру т.зв."системно-синергетичний аналіз" [2]. І знову – свідомо ігноруючи при цьому примат закономірностей економічних.

Тому і досі на пострадянському просторі панують доцільності політичні, ідеологічні, адміністративні, релігійні, етнічні тощо – тільки не доцільність економічна. Саме такі орієнтири панують в освіті, в громадській думці і на рівні індивідуального світогляду практично всіх суспільних та професійних груп.

І для більшості населення нетрудове споживання стало не лише бажаним, а навіть єдино прийнятним як життєва мета. Тому й закономірно, що в рамках мислення антиринкового неможливо не лише ефективно проводити ринкові реформи, а й навіть грамотно їх задумувати.

На жаль, антиринкове мислення населення не сприймає абстракцій як таких. Наші громадяни навіть не розуміють, що таке "ми" і "наше". А лише - "моя забаганка" і "моя кишеня". Зрозуміло, що таке населення просто не може бути носієм та виразником розвинутих продуктивних сил та виробничих відносин. Неринкове мислення навіть за бажання не сприймає нічого складнішого, ніж господарювання натуральне.

Загальновідомо, що суспільний характер виробництва вимагає такого ж суспільного характеру споживання. Проте в мисленні антиринковому нічого суспільного просто не поміщається – тільки "Я!" та "Моє!". Тому в радянських людей колективні форми власності навіть теоретично не є цінністю, а лише хрестоматійним джерелом розкрадання. Причому, з міркувань економічних – розкрадання виключно безглуздого: " Вкрасти, щоб не дісталось іншому". На жаль, це вкрадене рідко коли підходить новому власнику як споживча цінність. Тому основній масі населення таке нетрудове збагачення аж ніяк не покращує добробуту. До того ж, в Україні "… існує дефіцит доброякісної і дешевої продукції" [3].

Зрозуміло, що неринкове мислення є великою та прямою загрозою нормального обігу матеріальних та фінансових ресурсів. Це і пряме розкрадання , і штучні банкрутства, і рейдерські захоплення, і збройні пограбування, в т.ч. і банків, і вивіз капіталів за кордон, і тінізація економіки.

На побутовому рівні це розуміють і наші багатії. Але вихід вони вбачають лише у нарощуванні охорони та її технічного забезпечення. Однак у підсумку це тільки зайві невиробничі затрати.

Отже, треба формувати ринкове мислення, починаючи із управлінської еліти. На основі прийняття Закону "Про пряму залежність прибутків держуправлінців від добробуту населення на підпорядкованих їм територіях" [4]. Разом з тим, ще в 1994 році Клець М.В. розпочала дослідження економічної безпеки із включенням їх у лекційний матеріал та залученням студентів до цих досліджень [5].

Література

1. Андрійчук В.Г., Хрупов Є.В. Ідентифікація Україною європейських соціально-економічних стандартів: реальний стан та шляхи досягнення // Економічний часопис-ХХІ. - 2011. - № 3-4. - С. 8.

2.Ситник Г. Інституційно-цивілізаційна парадигма дослідження проблем та державно-управлінських аспектів забезпечення національної безпеки// Вісник НАДУ. - 2011. - № 2. - С.28.

3. Мазаракі А., Лагутін В. Ринок споживчих товарів в Україні: посткризові тенденції // Економіка України. - 20011. - № 9. - С.20.

4. Клець Д. В. Покращіть та підтримайте. ua/blogpost35891

5. Драганчук Д.М., Клець М.В. Економічна безпека України в системі міжнародної економічної безпеки //Вісник РДTУ. Економіка. Зб.наук.праць. Вип. 1(14). Рівне-2002. - С.9-15.

Blog

Збірка тез доповідей II міжнародної науково-практичної конференції «Фінансово-кредитний механізм в соціально-економічному розвитку країни»/ Ред кол

Содержание