Ред кол

Вид материала

Содержание

Роль обліку екологічних витрат у забезпеченні сталого розвитку промислових підприємств
Фінансовий стан – його сутність дляпідприємства
Выбор системы оплаты труда на предприятии

Подобный материал:

1 ... 14 15 16 17 18 19 20 21 ... 33

УДК 658.511

Сизоненко О.А., к.е.н, доцент,

Журба І.Є.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

sizol@list.ru

РОЛЬ ОБЛІКУ ЕКОЛОГІЧНИХ ВИТРАТ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

У проекті Концепції сталого розвитку України, розробленому науковцями НАНУ, сталий розвиток визначено як процес гармонізації продуктивних сил, забезпечення задоволення необхідних потреб усіх членів суспільства за умови збереження і поетапного поновлення цілісності природного середовища, створення можливостей для рівноваги між його потенціалом і потребами людей усіх поколінь [1]. Це означає, що управління підприємством повинно будуватися на основі збалансованого вирішення економічних і екологічних проблем, знаходженні оптимального співвідношення між необхідністю забезпечення екологічної безпеки й економічної ефективності діяльності промислових підприємств.

Очевидно, що можливість досягти сталого розвитку буде залежати від досконалості функціонування спеціального економічного механізму забезпечення цих умов, для оцінки ефективності якого необхідно застосовувати систему еколого-економічних показників.

У теорії та практиці управління розроблена та застосовується ціла низка економічних показників, що можуть задовольнити різні інформаційні потреби користувачів. Проте більшість розроблених підходів до розрахунку еколого-економічних показників є інформаційно недосконалими.

Найбільш популярна серед дослідників позиція щодо створення системи еколого-економічних показників базується на необхідності визначення вигід і витрат на природоохоронну діяльність підприємства із метою розрахунку її ефективності. При цьому екологічні витрати часто розглядаються як сукупність двох складових, де перша – це витрати на попередження забруднень, тобто на природоохоронні заходи промислових підприємств; друга – економічні збитки від екологічних порушень, що виникають унаслідок відмови від природоохоронних заходів (або недостатніх масштабів їх здійснення) [2].

На нашу думку, теорія застосування запропонованих показників значно обмежується сучасною практикою функціонування промислових підприємств. По-перше, це обумовлено тим, що друга складова екологічних витрат (економічні збитки) не піддається однозначному визначенню, адже це потребує наявності інформації, недоступної для підприємства (чисельність і віковий склад населення, характер його зайнятості, забезпеченість харчуванням, надходження доходів до місцевого бюджету, суспільні витрати і втрати, пов'язані із забрудненням, тощо). По-друге, екологічний ефект від природоохоронних заходів промислових підприємств відчувається ще довгий час після їх закінчення. Тому потрібно розширяти часові межі аналізу для того, щоб повніше врахувати всі екологічні витрати та вигоди, пов’язані з конкретними еко-проектами. Деякі розрахунки передбачають можливість продовження періоду часу реалізації проекту за межі нормального періоду життя на додаткове число років. Але якщо екологічні наслідки матимуть достатньо тривалий часовий горизонт (50-100 років), екологічні витрати та вигоди можна виразити у грошовій формі тільки дуже приблизно. Крім цього, при розрахунку еколого-економічної ефективності деякі екологічні витрати і вигоди можуть бути враховані повторно внаслідок застосування різних підходів для їх оцінки. Або навпаки, існує вірогідність недооцінки певних екологічних благ і витрат, пов'язаних із проектом, через неспівпадіння інтересів інвесторів, населення і держави.

По-третє, існуюча система обліку не надає можливості для розрахунку більшості з тих показників, що пропонуються дослідниками.

На практиці екологічні збори за забруднення навколишнього природного середовища в межах та понад ліміту включаються до операційних витрат підприємства у складі адміністративних витрат і інших витрат операційної діяльності.

Поточні витрати на охорону навколишнього природного середовища списуються на виробничу собівартість металургійної продукції в повному обсязі. Порядок обліку капітальних витрат на охорону навколишнього природного середовища залежить від економічної сутності цих витрат. Так, витрати, спрямовані на підтримку природоохоронних об’єктів у робочому стані (ремонт), включаються до собівартості у вигляді резерву забезпечення майбутніх витрат i платежів на пiдставi затвердженого графіку здійснення відновлювального ремонту. Різниця між сумою нарахованого резерву і фактичними витратами на ремонт відноситься на собiвартiсть продукції (робот, послуг) наприкiнцi звітного року.

Капітальні витрати, що приводять до збільшення економічних вигід підприємства (придбання нових об’єктів, модернізація тощо) збільшують первинну вартість основних засобів і включаються до собівартості продукції поступово у вигляді амортизаційних відрахувань.

Таким чином, вплив зміни екологічних показників на основні економічні показники є очевидним. Отже, облік екологічних витрат є важливою складовою механізму забезпечення сталого розвитку промислових підприємств.

Література:

Лебідь В. М. Організаційно-економічні основи інформаційно-аналітичного забезпечення екологічно сталого розвитку: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд.. екон. наук : спец. 08.08.01 «Економіка природокористування і охорони навколишнього середовища» / В. М. Лебідь. – Суми, 2006. – 16 с.
Лук’янихіна О. А. Екологічний менеджмент в системі територіального управління : дис. … канд. екон. наук : 08.08.01 / Лук’янихіна Олена Анатоліївна. – Суми, 2002. – 210 с.

УДК 631. 16

Стеценко Д. Ю., Тарасенко Д.Л. к.держ.упр.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

denis-stecenko-9@mail.ru, tarasenkodenis81@mail.ru

ФІНАНСОВИЙ СТАН – ЙОГО СУТНІСТЬ ДЛЯПІДПРИЄМСТВА

У сучасних економічних умовах діяльність кожного господарюючого суб'єкта є предметом уваги великого кола учасників ринкових відносин (організацій і осіб), зацікавлених у результаті його функціонування. Варто сказати, що підприємства здобувають самостійність, несуть повну відповідальність за результати своєї виробничо-господарської діяльності перед співвласниками (акціонерами), працівниками, банком і кредиторами.

У зв'язку із цим, актуальність данної теми очевидна: для того щоб забезпечувати виживаність підприємства в сучасних умовах, управлінському персоналу необхідно, насамперед, уміти ретельно аналізувати й реально оцінювати фінансові стани, як свого підприємства, так і існуючих потенційних конкурентів.

Фінансовий стан – найважливіша характеристика економічної діяльності підприємства. Під фінансовим станом розуміється здатність організації фінансувати свою діяльність. Фінансовий стан господарюючого суб'єкта - це характеристика його фінансової конкурентоздатності, використання фінансових ресурсів і капіталу, виконання зобов'язань перед державою й іншими господарюючими суб'єктами. Рух будь-яких товарно-матеріальних цінностей, трудових і матеріальних ресурсів супроводжується утворенням і витратою коштів. Тому фінансовий стан господарюючого суб'єкта відображає всі сторони його виробничо-торговельної діяльності.[1]

Інформаційною базою аналізу фінансового стану підприємства є, в основному, фінансова звітність.

Фінансова звітність являє собою систему показників, що відображають інформацію про фінансовий стан організації на звітну дату, а також фінансові результати її діяльності за звітний період.

Склад, зміст, вимоги та інші методичні основи фінансової звітності на підприємствах України регламентовані новими Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р №87. Згідно з цим П(С)БО фінансова звітність складається з утворюючих єдине ціле взаємозалежних показників балансу, звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал і приміток до них. Головними вимогами до фінансової звітності є достовірність, повнота та відкритість для ознайомлення користувачів.[2]

Фінансовий стан може бути стійким, нестійким (передкризовим) і кризовим. Здатність підприємства вчасно проводити платежі, фінансувати свою діяльність на розширеній основі, переносити непередбачені потрясіння й підтримувати свою платоспроможність у несприятливих обставинах свідчить про його стійкий фінансовий стан, і навпаки.

Фінансовий стан підприємства, його стабільність залежить від результатів його виробничої, комерційної й фінансової діяльності. Якщо виробничий і фінансовий плани успішно виконуються, то це позитивно впливає на фінансове становище підприємства. І, навпаки, у результаті недовиконання плану по виробництву й реалізації продукції відбувається підвищення її собівартості, зменшення виторгу й суми прибутку і як слідство погіршення фінансового стану підприємства і його платоспроможності. Отже, стійкий фінансовий стан не є щасливою випадковістю, а підсумком грамотного, умілого керування всім комплексом факторів, що визначають результати господарської діяльності підприємства. [3]

Стійке фінансове становище, у свою чергу, впливає на виконання виробничих планів і забезпечення потреб виробництва необхідними ресурсами. Тому фінансова діяльність як складова частина господарської діяльності повинна бути спрямована на забезпечення планомірного надходження й витрати грошових ресурсів, виконання розрахункової дисципліни.

Щоб розвиватися в умовах ринкової економіки й не допустити банкрутства, потрібно знати, як управляти фінансами, який повинна бути структура капіталу по складу й джерелам утворення, яку частку повинні займати власні кошти, а яку - позикові. Варто знати й уміти аналізувати такі показники, як платоспроможність, фінансова стабільність, ділова активність, рентабельність і так далі. Розрізняють внутрішній і зовнішній аналіз фінансового становища.

Внутрішній аналіз здійснюється для потреб керування підприємством. Його ціль - забезпечити планомірне надходження коштів і розмістити власні й позикові кошти таким чином, щоб створити умови для нормального функціонування підприємства, одержання максимуму прибутку й виключення ризику банкрутства.

Зовнішній аналіз здійснюється інвесторами, постачальниками матеріальних і фінансових ресурсів, що контролюють органами на основі публікацій звітності. Його ціль - установити можливість вигідно вкласти кошти, щоб забезпечити максимум прибутку й виключити ризик втрати.[3]

Таким чином, головна мета фінансової діяльності підприємства – нарощування власного капіталу й забезпечення стійкого положення на ринку. Для цього підприємство повинне підтримувати свою платоспроможність і рентабельність, а також оптимальну структуру активу й пасиву балансу.

Література

Бень Т.Г. Інтегральна оцінка фінансового стану підприємств / Т.Г. Бень // Фінанси України: – №6, 2006. – С. 75–78.
Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996 – XIV (зі змінами). Режим доступу: a.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi? nreg=996–14.
Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємства: Навч.посіб.-К.: Т-во “Знання”, КОО, 2008.- 520 с.

УДК 331.2

Стреблянская Е.В., Клычёва Ю.А., Меркулова А.В., к.э.н., доцент

Макеевский экономико-гуманитарный институт

lady.catuschcka@yandex.ru

ВЫБОР СИСТЕМЫ ОПЛАТЫ ТРУДА НА ПРЕДПРИЯТИИ

В условиях развития рыночной экономики предприятиям Украины предоставлены широкие права в области организации оплаты труда, совершенствования тарифной системы, выбора форм и систем оплаты труда, применения различных видов поощрительных систем для стимулирования труда работников. При этом они могут пользоваться традиционной тарифной системой, применять тарифные ставки и оклады в качестве ориентиров, либо использовать свои индивидуально разработанные системы оплаты труда.

Заработная плата является основным источником дохода работников предприятия, а также стимулирующим фактором для повышения квалификационного уровня работников и, как следствие, увеличения объемов выполненной работы и её качества. Следовательно, именно заработная плата является основным мотивационным фактором, призывающим работников к эффективному выполнению труда.

По результатам исследований [2], главным мотивирующим фактором для украинцев является высокая и регулярная заработная плата, важность финансового фактора респонденты оценили в 9,2 балла из 10.

Ключевую роль в оплате труда работникам предприятия играет правильный выбор её системы. Необходимо, чтобы работники были заинтересованы в качественном выполнении своих обязанностей, были довольны своей заработной платой. Также важным фактором является уверенность работодателя в том, что он платит именно за тот труд, который в дальнейшем принесёт ему дополнительную прибыль.

Для выполнения данных условий необходимо обеспечить на предприятии тесную взаимосвязь труда рабочих с конечным результатом их деятельности.

Наиболее приемлемой формой заработной платы, которая может устроить как работника, так и работодателя является сдельно-премиальная форма.

Наиболее целесообразно использовать сдельно-премиальную оплату труда при следующих условиях:

ссылка скрыта в увеличении объёмов производства;
наличие количественных показателей работы, которые непосредственно зависят от отдельно взятого работника;
необходимость стимулировать ссылка скрыта к дальнейшему увеличению объёмов производства.

При использовании сдельно-премиальной оплаты труда существуют отрицательные моменты:

снижения качества производимой продукции;
ухудшения обслуживания ссылка скрыта и как результат преждевременного выхода оборудования из строя;
нарушения режима ссылка скрыта;
нарушения требований ссылка скрыта;
перерасхода ссылка скрыта и материалов.

Реорганизовать работу в соответствии с оплатой труда по конечному результату можно при помощи постановки конкретного задания и жесткого контроля за сроком выполнения и качеством работ. Все производственные процессы необходимо ориентировать на достижение конкретных результатов. Для этого нужны изменения в планировании и организации работ. Необходимо построение системы оплаты так, чтобы вознаграждалась и квалификация и эффективность работы всего трудового коллектива.

По результатам проведенного анализа, можно сделать вывод о том, что сдельно-премиальная форма оплаты труда, содержит больше стимулов к труду, в частности стимул к увеличению объемов выпуска продукции, но ее применение возможно не на всех звеньях общественного производства. Эффективным является ее применение там, где есть возможность точно учесть количество произведенной продукции, где работники своим трудом могут влиять на количество произведенной продукции.

Литература

Теоритические и практические основы организации заработной платы : Монография /.Гончаров В.Н., Радомский С.И., Кирнос А.И. [и др.] , под общей редакцией проф. Дорофиенко В.В. – Донецк : ООО «Лебедь». – 2005.-248 с.
Интересная работа – главный мотивирующий фактор [Электронный ресурс] – Режим доступа : ссылка скрыта - Интересная работа – главный мотивирующий фактор.
Сдельная заработная плата [Электронный ресурс] – Режим доступа : ссылка скрыта - Сделная заработная плата.
Системы оплаты труда: как сделать выбор [Электронный ресурс] – Режим доступа : ссылка скрыта - Системы оплаты труда: как сделать выбор.

удк 338.439.02:631.57

стройко Т.В. к.е.н., доцент,

Миколаївський державний аграрний університет

tstrojko@yandex.ru

фінансові аспекти формування інфраструктури агропродовольчої сфери в контексті сталого розвитку

Агропродовольча сфера України об’єктивно необхідним сектором національної економіки, що покликаний забезпечувати продовольчу безпеку країни, сприяти соціокультурному розвитку сільських територій та зберігати екологічну рівновагу в сільській місцевості. Інфраструктурні галузі задовольняють та поєднують всі структурні елементи сучасної агропродовольчої сфери, поєднуючи їх в стійку соціо-еколого-економічну систему. Саме тому сформована відповідним чином інфраструктура є запорукою подальшого формування національної агропродовольчої сфери на засадах сталого розвитку.

Проблеми трансформації та подальшого функціонування агропродовольчої сфери досліджувались в працях В.Власова, О.Дація, Л.Дейнеко, В.Зіновчука, І.Іртищевої, І.Лукінова, Т. Осташко, П. Саблука, М. Сичевського, О. Шубравської. Основні аспекти розвитку інфраструктури висвітлювали в своїх роботах: П. Бєлєнький, Б. Данилишин, М. Долішній, С. Злупко,В. Красовський, Б.Краснопольский, А.Кузнецова, І. Луніна, П.Мосіюк, С.Носова, Т.Осташко, М.Хорунжий, Л.Чернюк, І. Чернявский, Ю.Юдін. Багатогранність та масштабність дає можливість знаходити нові малодосліджені аспекти цієї проблеми. Зокрема, з точки зору трансформації агропродовольчої сфери на засадах сталого розвитку, всі більшої уваги викликають питання фінансового забезпечення формування відповідної інфраструктури.

О. Шубравська вважає агропродовольчу систему (АПС) України одним з різновидів складних систем, яка відповідно до своєї функціональної структури об’єднує сільськогосподарське виробництво, сферу переробки аграрної продукції та агропродовольчий ринок [1,с.69]. І.О.Іртищева стверджує, що для задоволення потреб населення в продуктах харчування та створення сприятливих умов життєдіяльності як феномена, що виникає у процесі формування і реалізації моделі інноваційного розвитку, сформовано агропродовольчу сферу [2, с.24]

В той же час низька якість всіх видів інфраструктури призводить до додаткових непродуктивних витрат в агропродовольчій сфері, сповільнення зростання валового продукту в ній. За даними Всесвітнього економічного форуму, до базових факторів, які дозволяють економікам різних держав досягти сталого економічного зростання, зокрема, належать [3, С.13-14]:

- інституційне середовище, в якому відбувається взаємодія суб’єктів господарювання та приймаються інвестиційні рішення;

- інфраструктура, яка визначає місце розміщення економічної діяльності, стимулює рух робочої сили у країні, забезпечує зв’язок вітчизняного ринку з ринками інших країн та регіонів.

Інвестиції в матеріальну інфраструктуру (враховуючи особливості таких благ – зокрема тривалий строк служби відповідних об’єктів, наявність істотних неповоротних затрат, вплив факторів ризику і невизначеності) найчастіше здійснюється державою [4, с.46]. Але в останні роки в усьому світі спостерігається стійка тенденція до більш активного залучення приватного капіталу до реалізації та фінансування інфраструктурних проектів. При цьому методи співробітництва між державним та приватними секторами постійно вдосконалюються з погляду розподілу ризиків і винагороди від такого виду співробітництва. Ці методи зазвичай поєднуються під назвою «партнерство державного та приватного секторів» (надалі ДПП) і можуть варіюватися від простих контрактів щодо надання послуг до залучення приватного сектору до фінансування, проектування, будівництва, управління і, в деяких випадках, володіння основними об’єктами інфраструктури [5, с.12].

Державно-приватне партнерство – це інституціональний та організаційний альянс між державою та бізнесом для реалізації суспільно важливих проектів та програм в широкому спектрі галузей промисловості та сфери послуг [6, с.79]. В сучасних умовах функціонування національної економіки розвиток державно-приватного партнерства (зокрема, з залученням іноземного капіталу) дозволить агропродовольчій сфері розвиватися на засадах сталого розвитку та інтегруватися до світової агропродовольчої сфери.

Література:

1.Шубравська О. Регіональний аспект сталого економічного розвитку агропродовольчої системи України // Економіка України. —2009.—№5.—С.68-76.

2.Іртищева І.О. Інноваційне оновлення агропродовольчої сфери Причорноморського регіону: проблеми теорії та практики: Монографія:Миколаїв: Дизайн та поліграфія,2010.—412с.

3. Звіт про конкурентоспроможність України 2010. Назустріч економічному зростанню та процвітанню. Фонд «Ефективне управління» у співробітництві зі Всесвітнім економічним форумом.—К.,2010.— 162 с. [Електронний ресурс]. — Режим доступу:www.feg.org.ua

4. Луніна І. Державні фінанси та інфраструктурні проблеми розвитку економіки / І. Луніна // Економіка України.—2011.–№8.—с.46-56.

5. Захарченко П.В., Сосоновський А.О., Гавриш О.М., Ушацький С.А. Проекти в галузі інфраструктури: партнерство державного та приватного секторів: Підручник, КНУБА.—К.:СПД Павленко, 2009.—256с.

6. Клинова М. Глобализация и инфраструктура: новые тенденции во взаимоотношениях государства и бизнеса / М.Клинова // Вопросы экономики.—2008.—№8.— с.78-90.

Blog

Збірка тез доповідей II міжнародної науково-практичної конференції «Фінансово-кредитний механізм в соціально-економічному розвитку країни»/ Ред кол

Содержание