Ред кол

Вид материала

Содержание

Прибуток як основний показник результативності функціонування комерційного банку
Фінансове планування в системі управління підприємством
Сутність фінансово-кредитного механізму аграрного сектора економіки

Подобный материал:

1 ... 13 14 15 16 17 18 19 20 ... 33

Введемо поняття коефіцієнту резервування грошових коштівKRZ:

Коефіцієнт резервування грошових ресурсів показує обсяг частини чистого нерозподіленого прибутку минулого періоду, яку треба додати (KRZ<0) на розрахунковий рахунок чи вилучити (KRZ≥0) з розрахункового рахунку задля забезпечення наступного виробничого періоду роботи підприємства (Табл. 1).

Наприклад, в операційному періоді 1,KRZ₁= -9% означає, що треба додати 1,4 тис. грн. на розрахунковий рахунок підприємства, тому що спостерігається нестача грошових ресурсів. Використовувати метод діапазону коливань краще задля короткострокового планування із випередженням на один період. У випадку прогнозування більш, ніж на один період вперед, на базі попередніх періодів, можливе збільшення похибки прогнозування. Запропонований метод, у разі використання, потребує адаптації до особливостей певного підприємства.

Література:

1. Вентцель Е.С. Теория вероятностей. Учебн. для вузов. – 6-е изд. – М.: Высшая школа, 1999. – 576 с.

2. Ковалев В.В. Введение в финансовый менеджмент. – М: Финансы и статистика, 2006. – 768с.

3. Ковалев В.В. Финансовый менеджмент. Теория и практика. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ТК Велби, изд. Проспект, 2007. – 1024 с.

4. Ковалев В.В., Ковалев Вит.В. Финансовый менеджмент. Конспект лекций с задачами и тестами. Учебное пособие. – Москва: Проспект, 2010. – 504 с.

5. Хелферт Э. Техника финансового анализа. 10 – е изд. – СПб.: Питер, 2003. – 640 с.

6. Хонгрен Ч.Т., Фостер Дж. Бухгалтерский учет: управленческий аспект: Пер. с англ./Под ред. Я.В. Соколова – М.: Финансы и статистика, 2003. – 413 с.

УДК 338.51

Лучкова Ю.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі ім.М.Туган-Барановського

L-Younna@mail.ru

Теоретичні питання трансфертного ціноутворення на підприємствах

Теоретичне осмислення категорії трансферного ціноутворення на підприємстві передбачає знаходження відповіді, перед усім, на такі запитання: як визначається авторами трансферне ціноутворення, що є предметом такого ціноутворення, які суб’єкти приймають участь, з якою метою впроваджують трансфертне ціноутворення.

Переважна більшість дослідників, під трансферним ціноутворенням розуміють процес встановлення внутрішніх розрахункових цін між структурними підрозділами. Предметом такого ціноутворення є сировина, напівфабрикати, комплектуючі, послуги. У означеній частині питання, переважно, точки зору дослідників співпадають. Стосовно структурних меж ціноутворення трансфертів існують такі погляди: трансферні ціни можливі між сегментами, структурними підрозділами діяльності одного підприємства або різних підприємств, що входять в одне об’єднання, між родинними компаніями, в межах групи пов’язаних між собою підприємств . Тобто, можна стверджувати, що поняття трансфертного ціноутворення виходить за рубежі одного підприємства. Сфера правомірності застосування трансфертних цін між підприємствами визначається такими категорієями як пов’язані підприємства та контроль над підприємством, що визначаються у кожній країні законодавчо.

Пов’язуючим елементом усіх підвидів структурних одиниць підприємств або їх об’єднань, що робить можливим використання розрахунків трансфертних цін є такі поняття управлінського обліку як центри відповідальності, серед яких розрізняють центри прибутку, витрат, інвестицій, їх поділ не співпадає з організаційною структурою підприємства чи їх об’єднань. Таким чином, можна говорити, що більш правильно розглядати механізми встановлення трансфертних цін саме між центрами відповідальності економічних суб’єктів господарювання. Тим більше, що саме така постановка питання дає можливість сформулювати головні цілі застосування трансфертних цін.

Слід зазначити, що значна частина робіт з трансфертного ціноутворення стосується функціонування транснаціональних корпорацій і, відповідно, головною метою ставиться мінімізація податкових та митних платежів за рахунок використання особливостей законодавства різних країн.

Якщо говорити виключно про внутрішньодержавні підприємства та їх об’єднання, то практики переконані, що головна мета введення трансфертних цін - це мінімізація оподаткування внутрішньокорпоративних розрахунків, а також акумуляція прибутку в збутових структурах, зареєстрованих в зонах з пільговим оподаткуванням.

Разом з тим, можна виділити такі задачі використання трансферного ціноутворення: по-перше, для зростання прибутковості підприємства за рахунок оптимізації фінансових потоків, по-друге, для аналізу та контролю ефективності центрів відповідальності; по-третє, для фінансового планування, по-чеверте, для регулювання та координація управлінських рішень.

Таким чином, розгляд особливостей механізму трансфертного ціноутворення вимагають системного підходу. Можна виділити такі чинники, що впливають на формування системи трансфертного ціноутворення на підприємстві: нормативно-законодавча база трансфертного ціноутворення (регламентація правил формування звичайної ціни., справедливої ринкової ціни, визначення категорії пов’язаної особи та поняття «контролю»); наявністю на території країни зон пільгового оподаткування, особливістю ведення бухгалтерського обліку витрат та наявністю досконалої системи управлінського обліку, розповсюдженістю форм вертикальної та горизонтальної інтергації серед підприємств, ринкова конкуренція.

Пропонуємо розглядати механізм трансфертного ціноутворення комплексно з таких позицій: економічний ефект від застосування трансфертних цін по-перше на рівні підприємства або групи підприємств, по-друге, галузі, по-третє, держави. Рішення поставленої комплексної задачі дозволить вдосконалити механізм функціонування трансфертного ціноутворення на вітчизняних підприємствах у тісному поєднання з факторами галузевої конкуренції та загальноєкономічного добробуту.

Таким чином, окреслені основні теоретико-практичні напрямки дослідження трансфертного ціноутворення та сформульовано задачу подальшого наукового пошуку.

УДК 338.515

Маглаперідзе А.С., к.е.н., професор

Крикунова Ю.М.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

ПРИБУТОК ЯК ОСНОВНИЙ ПОКАЗНИК РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

Банківський прибуток – це економічна категорія, яка відображає економічні відносини, що складаються між комерційними банками і суб’єктами підприємницької діяльності з приводу надання їм тимчасово вільних коштів за умови повернення й оплати за користування ними та інших послуг.

Прибуток – це головний показник результативності роботи банку. Кількісний та якісний аналіз прибутковості проводиться з метою визначення фінансової стійкості банку та оцінки ефективності його роботи за визначений звітний період.

Незадовільний рівень прибутковості банку є причиною його неплатоспроможності, погіршення ефективності роботи банку і можливого банкрутства. Разом з тим, надлишкові активи банку є перешкодою до його ефективного розвитку і приводять до незапланованих витрат та зайвих резервів.

В умовах підвищення внутрішніх вимог до ефективності діяльності банківської системи України суттєво зростає значення і роль економічного аналізу в системі складових управління сучасним банком. Розвиток теоретико-методичних засад і прикладних рекомендацій комплексного аналізу показників прибутковості є необхідною умовою підвищення ефективності функціонування банківської системи України в цілому.

Прибутковість відіграє важливу роль у діяльності банку, оскільки досягнення задовільного рівня прибутку дозволяє поповнювати капітал, формує основу життєдіяльності та зростання банку, а також забезпечує прийнятний рівень дивідендних виплат акціонерам.

Банківський прибуток формується у результаті здійснення кредитних, розрахункових, грошових операцій та інших видів діяльності банків. Він є джерелом виплати дивідендів акціонерам, створення фондів банку, базою підвищення добробуту банківських працівників.

Прибутковість залежить від багатьох чинників як внутрішнього, так і зовнішнього характеру. Найважливішими внутрішніми факторами є обсяг і масштаби діяльності банку, стан та ефективність використання його ресурсів, рівень і співвідношення доходів та витрат.

Прибутковість банку залежить також від екзогенних факторів. Це насамперед загальноекономічна й політична ситуація у країні, стан фінансового ринку, надійність партнерів, податкова політика держави, політика НБУ

Шляхи досягнення високої прибутковості наступні:

Нарощення власних коштів банку, що сприяє зростанню ресурсної бази банку і відповідно їх інвестиційного потенціалу; є однією з передумов залучення іноземних інвестицій; стимулює інтеграційні процеси; забезпечить незалежність банку і створить умови для виживання банківської системи України в період посиленої конкуренції з боку іноземних банків.
Раціональне й ефективне розміщення коштів банку для забезпечення його фінансової стійкості. Виконання цієї умови дозволить позбавитися суперечностей між ліквідністю, надійністю та прибутковістю комерційного банку.
Фінансове планування є одним із резервів збільшення прибутку і раціонального його використання. Багато витрат несуть банки внаслідок неузгоджених дій різних підрозділів між собою. Фінансовий план дозволяє спрогнозувати доходи, витрати і прибуток банку на рік. І хоча в умовах, які склалися в нашій країні, через нестабільність, інфляцію реальні дані можуть суттєво відрізнятися від запланованих, але пропорції залишаються практично незмінними. Банківська установа повинна реально бачити перспективи свого розвитку і цілі на поточний рік.
Формування достатнього страхового резерву та резервних фондів.
Застосування таких інструментів в банківській діяльності, як ф`ючерси, опціони, форвардні операції з валютою та інші форми діяльності, які відповідають умовам ринкових відносин і дозволяють планувати і одержувати додатковий прибуток.
Системне і всебічне вивчення кредитних ризиків, приймати заходи щодо їх пониження. З цією метою необхідно організовувати відділи управління кредитними ризиками.
Покращення рівнів професіоналізму − від політики банку, майстерності, грамотної побудови управлінських і функціональних структур.

Необхідно зазначити, що в умовах ринкової економіки отримання прибутку та забезпечення рентабельної діяльності є необхідним чинником існування будь-якого суб'єкта підприємництва. Прибуток характеризує стійкість кредитної установи. Він необхідний для створення адекватних резервних фондів, стимулювання персоналу і керівництва до розширення та вдосконалення операцій, скорочення витрат і підвищення якості послуг, що надаються, і, зрештою, для успішного проведення наступних емісій і відповідно збільшення капіталу, який дає змогу розширити обсяги і поліпшувати якість наданих послуг.

УДК 334.012.64

Ніколаєва О.М., к.держ.упр., доцент

Кліменко К.А

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

В сучасних умовах, коли конкурентоспроможність підприємств усіх форм власності, їх сильна позиція на ринку товарів та послуг значним чином залежить від вибору сфери діяльності й уміння забезпечити фінансову стабільність, інтерес до фінансового планування та форм і методів контролю виконання фінансового плану постійно зростає. Роль фінансового планування в діяльності підприємств набула докорінних змін, пов’язаних із суттєвими змінами в системі планування в цілому.

Фінансове планування – процес систематичної підготовки управлінських рішень, які прямо чи опосередковано впливають на обсяги фінансових ресурсів, узгодження джерел їх формування та напрямків використання згідно з виробничими, маркетинговими планами та показниками діяльності підприємства у плановому періоді, і які забезпечують вирішення завдань найбільш раціональним шляхом.

Основними факторами зростання ролі планування в сучасних умовах є:

− зростання рухомості зовнішнього середовища. Вимоги з боку попиту, що постійно змінюються, зумовлюють зрушення інших факторів зовнішнього середовища, технологій і засобів зв’язку – комунікацій, соціальних відносин тощо. Такі ж самі швидкі та глибокі зміни змушений здійснювати бізнес. В українській економіці підвищена рухомість обумовлена перш за все перехідним характером вітчизняного господарства і, як наслідок, нестабільністю соціально-політичної сфери;

− посилення відцентрових сил в економічних організаціях, унаслідок чого останні надають високий ступінь автономії і самостійності окремим підрозділам і менеджерам фірм. Поряд з позитивними результатами (підвищення гнучкості й підприємницької активності підрозділів) така практика створює ряд проблем і негативних ефектів (втрата центром контролю за роботою підрозділів; подрібнення фундаментальних цілей фірми на множину часткових, більша частина яких не може бути виконана, або ж повне розмивання загальних цілей). Існує ряд апробованих на практиці способів регулювання процесу переборювання негативних наслідків відцентрових тенденцій; одним із найефективніших є планування, вироблення єдиної корпоративної стратегії і механізму її реалізації;

− новий стиль керівництва персоналом, який дає працівникові значно більшу свободу дій, сприяє розвиткові його ініціативи і творчих можливостей.

Планування як самостійна галузь знань, є науковою, спеціалізованим видом управлінської діяльності. Його потрібно розглядати як важливу функцію управління підприємством, як процес визначення цілей, які підприємство передбачає досягти за певний період. Фінансове планування являє собою процес розроблення і затвердження фінансових планів як засобу збалансування фінансових потреб і можливостей. Фінансовий план того чи іншого суб’єкта відображає його фінансову діяльність, тобто процес формування доходів і здійснення витрат. Їх склад і структура, а також збалансованість визначаються завданнями, напрямами і методами реалізації фінансової політики. Фінансові плани є як відображенням певної політики, так і її обґрунтуванням. Будь-яка політика без її обґрунтування у фінансових планах не може бути успішно реалізована. Водночас жодний варіант фінансового плану не може розглядатись як оптимальний, якщо він не забезпечує реалізацію відповідних цілей і завдань фінансової політики.

Головна мета планування полягає у: забезпечення найбільш ефективного використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів; створення умов для зростання і вдосконалення виробництва на основі сучасного розвитку науково-технічного прогресу.

Досвід багатьох компаній промислових країн показує, що за сучасного ринку, з його жорсткою конкуренцією, планування фінансової діяльності є найважливішою умовою їх виживання, економічного зростання та процвітання. Саме воно дає змогу оптимально пов’язати наявні можливості підприємства щодо випуску продукції з попитом і пропозицією, що склалися на ринку.

Застосування фінансового планування на підприємстві є необхідною умовою для успішного функціонування підприємства, та адекватної орієнтації в ринкових умовах. Підприємства які ставлять перед собою задачі покращити своє фінансове становище або збільшення вплив на ринку, майже не в змозі досягти їх без застосування фінансового планування.

В умовах посткризової економіки для українських підприємств виникає необхідність більш активного використання методів фінансового планування, яка обумовлена високим рівнем невизначеності зовнішнього середовища, що впливає на збільшення ризиків і втрат при прийнятті фінансових рішень, обертається кризовим фінансовим станом більшості підприємств, що з необхідністю потребує оптимізації використання фінансових ресурсів, підвищення точності прогнозування і планування фінансово-господарської діяльності.

УДК 336.182

Олійник О.О., к.е.н.доцент,

Національний університет біоресурсів і природокористування, м. Київ

olenaolol@ukr.net

СУТНІСТЬ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНОГО МЕХАНІЗМУ АГРАРНОГО СЕКТОРА ЕКОНОМІКИ

Основою сталого й ефективного функціонування аграрного сектора економіки є створення ефективного кредитно-фінансового механізму, забезпечення якого залежить від розуміння його сутності.

В літературі на сьогодні, як правило, розглядають окремо фінансовий механізм та кредитний механізм. В свою чергу, рух вартості цих двох категорій здійснюється за рахунок формування, розподілу та використання фінансових та кредитних ресурсів, які тісно взаємопов’язані – фінансові ресурси переходять у кредитні, і навпаки. Отже, через такий тісний взаємозв’язок між фінансовими і кредитними ресурсами для забезпечення ефективних економічних процесів в суспільстві слід розглядати в комплексі фінансово-кредитний механізм.

В літературі зустрічаються різні визначення фінансового механізму. Як правило, під фінансовим механізмом розуміють сукупність фінансових методів і форм організації фінансових відносин, інструментів та важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства [1, с. 99, 2, с. 21], але таке визначення певним чином ототожнює поняття фінансово-кредитний механізм з поняттям фінанси.

З огляду на предмет дослідження, на нашу думку, фінансово-кредитний механізм аграрного сектора економіки – це сукупність методів та важелів впливу на формування і використання фінансово-кредитних ресурсів з метою забезпечення розвитку аграрного сектора економіки.

Рух (формування і використання) фінансово-кредитних ресурсів не відбувається спонтанно. Він забезпечується в рамках чіткої і ефективної фінансово-кредитної системи за допомогою фінансово-кредитного механізму.

Отже, набір сфер і ланок фінансово-кредитної системи визначає структуру фінансово-кредитного механізму. Таким чином, для оптимального визначення структури фінансово-кредитного механізму аграрного сектора необхідно спочатку визначити фінансово-кредитну систему останнього.

Існує чимало публікацій, у яких науковці дають визначення та характеристику фінансової системи. Фінансову систему, як правило, на сьогодні в українській літературі розглядають в двох аспектах – за внутрішньою будовою та організаційною структурою [3, с. 38, 4, с. 53, 5, с. 30].

Фінансова система (за організаційною структурою) – це сукупність фінансових органів та інституцій, які здійснюють управління грошовими потоками [3, с. 38, 5, с. 30].

Фінансова система (за внутрішньою будовою) – це сукупність відокремлених, але взаємопов’язаних сфер (узагальнена за певною ознакою складова) та ланок (відособлена складова) фінансових відносин, які мають певні особливості в мобілізації та використанні фінансових ресурсів, а також відповідний апарат управління та нормативне-правове забезпечення [5, с. 30].

Як правило, в рамках існуючих визначень і характеристик фінансової системи передбачаються інститути, які забезпечують реалізацію руху вартості категорії кредит. Отже, правомірним є ототожнювати поняття фінансова і фінансово-кредитна система.

На нашу думку, основними ланками фінансово-кредитної системи аграрного сектора економіки, які забезпечують формування і використання фінансово-кредитних ресурсів, є кредитний ринок, страховий ринок, ринок цінних паперів, бюджет.

Як було визначено вище фінансово-кредитний механізм становить сукупність методів та важелів.

На сьогодні існують різні підходи щодо розуміння методів фінансово-кредитного механізму. Більшість авторів під методами розуміють – планування, інвестування, кредитування, оподаткування, страхування тощо [1, с. 76, 6, с. 72]. Інша група авторів вважають, що фінансово-кредитними методами є фінансове планування, управління, контроль, забезпечення, регулювання [5, с. 85]. Якщо розуміти під методами конкретні способи дії, спрямовані на утворення та використання фінансово-кредитних ресурсів, то друге визначення більш вдале щодо розуміння методів фінансово-кредитного механізму. Саме такі способи дій як планування, управління, контроль, забезпечення, регулювання дозволяють приводити в рух фінансово-кредитні ресурси.

Під фінансово-кредитними важелями розуміють прийоми дії та реалізації фінансово-кредитних методів. Під прийомом, в свою чергу, розуміють техніку впливу методу, тобто інструментальна частина методу [7, с. 53]. Виходячи з цього та визначених нами методів фінансово-кредитними важелями слід вважати – нормативи, ліміти, резерви, стимули, санкції тощо. Саме ці важелі є інструментами, за рахунок яких здійснюється планування, управління, контроль, забезпечення, регулювання фінансово-кредитних ресурсів.

Реалізація ефективного фінансово-кредитного механізму можлива за умови належного правового, нормативного та інформаційного забезпечення.

Література

Фінанси: Навч. посіб. / В.І. Оспіщев, Л.І. Лочкова, О.П. Близнюк та ін.; За ред. В.І. Оспіщева. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2008. – 366 с.
Финансы: Учебник для вузов / Под ред. проф. Л.А. Дробозиной. – М.: Финансы, ЮНИТИ, 1999. – 527 с.
Ковальчук С.В., ФоркунІ.В. Фінанси. Навч. посібник. – Львів «Новий світ-2000», 2009. – 568 с.
Опарін В. Фінансова система України (теоретико-методолог. аспекти): Монографія. – К.: КНЕУ, 2005. – 240 с.
Фінанси: Підручник / За ред. С.І. Юрія, В.М.Федосова. – К.: Знання, 2008. – 611
Фінансова політика сталого розвитку аграрних підприємств України: теорія, методологія, практика: Монографія / Н.С. Танклевська. – Херсон: Айлант, 2010. – 376 с.
Крупка М.І. Фінансово-кредитний механізм інноваційного розвитку економіки України. – Львів: Вид. центр ЛНУ імені Івана Франка, 2001. – 608с.

Blog

Збірка тез доповідей II міжнародної науково-практичної конференції «Фінансово-кредитний механізм в соціально-економічному розвитку країни»/ Ред кол

Содержание