Збірка тез доповідей II міжнародної науково-практичної конференції «Фінансово-кредитний механізм в соціально-економічному розвитку країни»/ Ред кол
| Вид материала | Документы |
- З доповідей I міжнародної науково-практичної конференції «Удосконалення обліково-аналітичного, 4445.02kb.
- Наукове видання Тези доповідей ХVIII міжнародної науково-практичної конференції учотирьох, 4191.32kb.
- Академія внутрішніх військ мвс україни Збірник тез доповідей ІІІ науково-практичної, 1416.76kb.
- Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
- Перелік публікацій кафедри “Банківська справа” за 2009 рік, 72.31kb.
- Академія внутрішніх військ мвс україни Збірник тез доповідей ІІІ науково-практичної, 871.49kb.
- Програма Міжнародної науково-практичної конференції 24-25 вересня 2009 р. Київ 2009, 256.8kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- Академія внутрішніх військ мвс україни Збірник тез доповідей ІІІ науково-практичної, 1634.85kb.
- До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
УДК 378.091.26
Билень Л.В.
Національний університет водного господарства та природокористування, м. Рівне
hoholnda@ukr.net
ЗБІЛЬШЕННЯ ОБСЯГІВ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ ЗА ДОПОМОГОЮ НЕТРАДИЦІЙНОЇ КОНЦЕПЦІЇ МОТИВАЦІЇ СПОЖИВАЧІВ
За даними Міжнародної асоціації реклами людина щоденно відчуває вплив приблизно 2000 рекламних звернень в різноманітних формах, але поміченими будуть лише 10-20% з них [3]. У такий спосіб люди за допомогою спеціального «психологічного щита» захищають свідомість. Його існування означає, що маркетологам потрібно докладати багато зусиль для доведення звернення до потенційних покупців. Тому актуальною проблемою маркетингової комунікативної політики є пошук раціональних і ефективних інструментів впливу на цільову аудиторію.
Характерною рисою практики рекламної діяльності є те, що за основу мотивації людини приймається якась одна потреба. На мою думку, найбільш розгорнуту класифікацію емоційних мотивів запропонував Мокшанцев [5,c.37]. Він виділив 8 мотивів: емоційні, раціональні, утилітарні, естетичні, престижу, уподобань та моди, самоствердження, традиції. Так, найбільш вирішальними є емоційні мотиви, якими людина керується в першу чергу для того, щоб отримати привабливість, зберегти увагу близьких, вирізнитися серед інших, викликати захоплення, бути прийнятим у певному середовищі, перебороти страх, задовольнити цікавість, відчувати себе комфортно.
Відомо, що страх є одним із найсильніших спонукальних мотивів. Разом з тим, у фаховій літературі з маркетингу недостатньо обґрунтований механізм впливу відчуття страху на поведінку споживачів. Страх ґрунтується на принципі дуалізму: у ньому одночасно закладені протидія та стимулювання. У рекламній діяльності він може бути стимулом для здійснення купівлі чи дії. Емоції, викликані у потенційного споживача, спонукають його здійснити купівлю, інакше з ним може статись щось неприємне. Афекти, що викликають почуття небезпеки перед наслідками спонукають суб’єкта задуматись про необхідність позбутися страху-здійснити ту чи іншу дію. Протидія здійснення будь-чому має діаметрально-протилежний ефект, метою подібного роду емоційного впливу є намагання переконати цільову аудиторію не здійснювати чого-небудь (соціальні так звані реклами).
Інтенсивний страх, але не такий при якому не досягається рівень гальмування психіки, ставить мислення на службу. Думка спрямована до однієї мети: знайти вихід зі страхітливого положення. Недостатньо інтенсивний страх дозволяє людині виконувати звичайну роботу, здійснювати звичайний хід ситуацій, а страх ховається в підсвідомості [1,c.167]. Він в усі часи був найкращим мотиватором і з виникненням маркетингу він не міг не стати однією з його складових, рекламна індустрія не змогла пройти мимо такого потужного стимулу. Перші рекламні кампанії, що використовували страхи потенційних покупців як мотиватор для купівлі з’явились давно. Так у торговій карточці виробника швацьких машин у ХІХ ст. Domestic sewing machine company були зображені дама з кавалером, що стояв на колінах біля неї. Дама говорила «Я відповім тобі згодою, якщо Ви подаруєте мені Domestic» [4, c.29]
Для багатьох товарів та послуг використання страху у рекламі стало незамінним. Фармацевтичні препарати, страхування, шампунь від лупи тощо. Ці товари вже звично асоціюються з позбавленням від небезпеки. Споживачу пояснюють, що якщо він не зробить того,що йому радять, може виникнути загроза здоров’я (фізичний ризик), соціальному статусу та почуттю самоповаги (психологічний ризик), гаманцю(фінансовий ризик), особистій безпеці (екологічний ризик). «Хорор» маркетинг як правило функціонує на основі предметних страхів, але він одночасно вказує цільовій аудиторії ефективні механізми усунення об’єкту страху чи наслідків,викликаних страхом. Але й існує ще один фактор,який може в свою чергу як позитивно, так і негативно вплинути на подальшу поведінку людини. Левенталем було виявлено,що високий рівень страху примушує людей з високою самооцінкою діяти швидко, а люди з низькою самооцінкою практично не здійснюють негайних дій. Так відбувається тому,що людям з невисокою самооцінкою важче справлятися зі спрямованими проти них загрозами: інформація з високим рівнем страху приголомшує їх та примушує відчувати бажання абстрагуватися від неї. З низьким чи помірним рівнем страху вони справляються в той момент,коли його відчувають [2, с.12].
Дослідницька практика показує, що при створенні повідомлень, метою яких є спонукання до дії, і якщо воно містить зрозумілі, конкретні, оптимістичні інструкції, призводить до виникнення у аудиторії відчуття, що вони здатні протистояти своєму страху і впоратися з небезпекою самостійно, не користуючись іншими засобами. Таким чином, найкращі результати дає комбінація збудження страху і конкретних інструкцій.
Пропоную для впливу на споживача використовувати наступну модель маркетингового повідомлення (сценарій): формування проблеми –інформаційний тиск (канал)-можливість рішення проблеми за рахунок здійснення купівлі чи дії. В результаті настає позбавлення від страху.
Отже, увагу отримувача привертає конкретний страх і з’являється бажання позбавитися від нього. Споживачу пропонується спосіб позбавлення від страху – придбати відповідний товар, виконати відповідну дію чи замовити певні запропоновані послуги. Таким чином є збут і підприємство отримує прибуток за рахунок обраної специфічної маркетингової політики.
Література
1. Щербатих Ю.В. Психология страха – М.: Ексмо, 2005.-512 с.
2. Окландер І. М. Хорор-маркетинг: модель впливу на споживачів // Маркетинг в Україні – К.:Українська асоціація маркетингу, 2010 р.
3. Риман Ф. Основные формы страха – М.:Алетейа, 1999.-330 с.
4. Тарнавський В. Страшные сказки для потребителя // Новый маркетинг.- №3(21), 2003.
5. Мокшанцев Р.И. Психология рекламы. – М.:ИНФРА-М, 2007. – 230 с.
УДК 336.71:005.742 (477)
Білашенко О.С.
ДВНЗ «Українська академія банківської справи Національного банку України» м.Суми
bilashenko@uabs.edu.ua
ФОРМУВАННЯ ІНСТИТУТУ НЕЗАЛЕЖНИХ ДИРЕКТОРІВ БАНКІВ УКРАЇНИ
Однією з основних рис спостережної ради, що працює належним чином, є її здатність надавати неупереджені консультації та контролювати роботу менеджменту, виходячи з об’єктивної оцінки стану справ у банку. Відповідний контроль за діяльністю менеджерів повинен забезпечуватися присутністю у спостережній раді так званих «незалежних директорів». Законодавчі та регулятивні заходи, які вживаються за кордоном для недопущення в майбутньому фінансових скандалів, направлені, в тому числі, і на посилення у раді ролі незалежних директорів. Незважаючи на своє широке застосування як на заході, так і на Сході, зокрема в Росії, концепція незалежного директора є новою для Українських банків.
Незалежний директор – це особа, незалежна від керівництва та основних акціонерів, яка, таким чином, може бути об’єктивною при оцінці ситуації, неупередженою в своїх судженнях і діяти лише в інтересах банку[3]. Формально незалежність директора від того чи іншого учасника корпоративних відносин визначається відсутністю трудових відносин з товариством, будь-яких родинних, ділових та інших зв’язків, які впливають чи можуть впливати на залежність судження члена ради. Він також не має бути представником держави. Подібне визначення, яке виражається у формі сукупності певних критеріїв, широко використовується у міжнародній практиці.
У більшості країн світу поняття «незалежний директор» визначається на законодавчому рівні або на рівні кодексів корпоративного управління. Проте, лише декілька вітчизняних банків в кодексах корпоративного управління приділяють увагу терміну «незалежний директор». При цьому в кращому випадку це зводиться до загального визначення важливості включення незалежного директора до складу спостережної ради банку. Такі важливі складові терміна «незалежний директор» як критерії незалежності, процедури добору незалежних директорів, винагороди незалежних директорів взагалі залишаються без уваги вітчизняних комерційних банків, тому й не містяться в кодексах корпоративного управління. Чітко визначена питома вага незалежних директорів у складі наглядової ради як вимога законодавчих актів більшості країн світу в Україні має рекомендаційний характер на рівні кількох документів, зокрема Принципів корпоративного управління, затверджених рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 571 від 11.12.2003 року та Методичних рекомендацій щодо вдосконалення корпоративного управління в банках України, схвалених Постановою Правління НБУ від 28.03.2007 року № 98. Кодекси українських банків взагалі ігнорують дану складову ефективного корпоративного управління. Питому вагу незалежних директорів у складі наглядової ради не визначає не один з вітчизняних банків.
У багатьох країнахсвіту спостережні ради, особливо великі за чисельністю, більшу частину своєї діяльності здійснюють в комітетах, яким доручається розробка конкретних проблемних блоків.
Інформація про таку важливу складову ради як комітети, їх мету, завдання та роль в роботі спостережної ради в кодексах корпоративного управління український банків майже відсутня. Разом з тим саме ці комітети забезпечують відповідне вивчення питань порядку денного засідань наглядової ради, складають проекти рішень і систематизують інформацію стосовно окремих напрямків діяльності ради. Як правило, кодекси корпоративного управління в українських банках містять лише перелік комітетів, які функціонують а рамках ради. Найбільш популярними є комітети з управління ризиками та аудиту. В кодексах зазначається, що комітети є важливим механізмом реалізації наглядовою радою своїх прав. Однак, вони не дають відповіді стосовно процедури обрання членів комітетів, оцінки їх роботи, визначення розміру винагороди та, що є особливо важливим, ролі незалежних директорів в складі комітетів. Деякі банки роблять акцент на важливості створення комітету з аудиту, але при цьому незалежність членів цього вкрай важливого для банка комітету не розглядається взагалі [1].
Слід сказати, що основну проблему в створенні комітетів визначив НБУ в Методичних рекомендаціях щодо вдосконалення корпоративного управління в банках України. Ця проблема полягає в дуже маленькій чисельності членів наглядової ради банків. П’ять осіб недостатньо для того, щоб створити ефективно-діючі комітети. Разом з тим невизначеність НБУ стосовно питання оптимального складу ради в банках призводить до досить суперечливих рекомендацій навіть з боку НБУ щодо створення комітетів в радах комерційних банків.
Література
- Костюк А.Н. Корпоративное управление в банке [Текст]: монография / А.Н. Костюк. – Сумы : ГВУЗ «УАБД НБУ», 2008. – 332 с.
- Методичні рекомендації щодо вдосконалення корпоративного управління в банках України [Електронний ресурс] : Постанова Правління Національного банку України від 28 березня 2007року № 98]. – Режим доступу : ссылка скрыта
- Стенсрад М, Як незалежні директори можуть принести користь спостережним радам банків [Електронний ресурс] /М. Стенсрад// Лізинг в Україні. – Режим доступу: ссылка скрыта
УДК 331.08
Будакова Т., Тарасенко Д.Л. к.держ.упр.
Макіївський економіко-гуманітарний інститут
tati_semmersen@mail.ru,tarasenkodenis81@mail.ru
ПЕРСОНАЛ ТА ЙОГО СТРУКТУРА ЯК СКЛАДОВА ПІДПРИЄМСТВА
Еволюційні перетворення навколишнього економічного середовища, виробництва зумовили кардинальні зміни місця і ролі людини в господарчому процесі, отже, і зміни в системі і методах управління людськими ресурсами. Існує безпосередня залежність конкурентоспроможності підприємства від якості персоналу підприємства. Цим обумовлена актуальність теми.
Відповідно до поставленої мети є: розгляд персоналу підприємства як економічної категорії, його класифікації та структури; вивчення суті і особливостей управління персоналом підприємства.
Персонал підприємства — це провідний мобілізуючий фактор виробництва. Його творчий талант і практична робітнича майстерність особливо виразно проявляється в умовах ринкових відносин, де постійно присутня підприємницька конкуренція. Так, інженерна діяльність працівників підприємства має вирішальне значення у виявленні і оцінці попиту, створенні високоякісної продукції, виборі прогресивних технологій, раціональній організації виробництва в цілому, тобто в ефективному поєднанні всіх складових факторів виробництва. В той же час кожне таке мистецьке рішення може залишитися лише побажанням на папері, якщо не буде професійно завершене робітниками у вигляді матеріалізованої продукції.[2]
Персонал підприємства являє собою сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та мають досвід практичної діяльності.
Залежно від участі у виробничому процесі весь персонал підприємства ділиться на дві категорії: промислово-виробничий персонал (ПВП) і непромисловий персонал. Ефективність використання персоналу підприємства залежить від структури кадрів підприємства, складу кадрів за категоріями, їх частині в загальній чисельності.
Структура персоналу підприємства - це сукупність окремих груп працівників, об'єднаних за будь-якою ознакою. Вона може бути статистичною і аналітичною.
Статистична структура відображає розподіл персоналу і його рух в розрізі зайнятості за видами діяльності, а також категорій груп і посад. Так, виділяється персонал основних видів діяльності (осіб, що працюють в основних і допоміжних науково-дослідних, дослідно-конструкторських підрозділах, апараті управління, зайнятих створенням продукції і послуг) і неосновних видів діяльності (працівники ЖКГ, соціальної сфери). У свою чергу вони підрозділяються на категорії: керівників, фахівців, службовців, робочих.
Аналітична структура підрозділяється на загальну і приватну. У розрізі загальної структури персонал розглядається за такими ознаками, як професія, кваліфікація, освіта, стать, вік, стаж роботи. Приватна структура відображає співвідношення окремих груп працівників.[1]
Кваліфікаційна структура - це процентне співвідношення груп працівників різних рівнів кваліфікації в загальній чисельності персоналу. Зміни кваліфікаційної структури визначаються якісними змінами в трудовому потенціалі підприємства (набуття вмінь, знань, навичок) і відображають передусім зміни в індивідуальних характеристиках робочої сили.
Зазвичай кваліфікаційну структуру визначають окремо для різних категорій персоналу, оскільки їм притаманні різні кваліфікаційні ознаки. Наприклад, кваліфікаційна структура робітників промислового підприємства визначається процентними частками груп робітників різних розрядів у загальній кількості робітників.Керівники здійснюють функції загального управління. Умовно їх поділяють на три рівні: вищий (організація в цілому) – генеральний директор, директори; середній (основні структурні підрозділи) – начальники цехів, відділів, центрів тощо; і первинний (керівники безпосередніх виконавців) – начальники лабораторій, бюро, змін тощо. До керівників належать також головні спеціалісти (головний інженер, головний технолог, головний бухгалтер та ін.), а також заступники всіх названих працівників.[3]
Професіонали вирішують питання, що стосуються створення і впровадження у виробництво нових знань у формі теоретичних та прикладних розробок, а також розробляють варіанти вирішення окремих виробничих і управлінських проблем, остаточне розв'язання яких входить до компетенції керівників. На підприємстві це передусім інженери, економісти, юристи та ін.
З цього може робити висновок що сьогодні персонал грає особливу роль у виробничому процесі підприємства. Від складу та структури персоналу залежить, наскільки ефективно використовуються на підприємстві способи виробництва і наскільки успішно працює підприємство в цілому. Тому на кожному підприємстві повинна бути створена команда з одною думкою на усіх рівнях організації.
Література:
- Грещак М.Г. Економіка підприємства: Підручник / М.Г. Грещак , В. М. Колот , А. П. Наливайко , С. В. Покропивний. – 2-ге, перераб. та доп. – К.: КНЕУ, 2001. – 628 с.
- Покропивный С. В. Экономика предприятия / С. В. Покропивныый. – К.: КНЕУ, 2003. – 608с.
- Горфинкель В. Я. Экономика предприятия /В. Я. Горфинкель . – М. Банки и биржи, 1996 – 367 с.
УДК 330.117
Веретенников В.І., ректор, к.т.н., професор
Батрак К.В., Сіліщева І.О.
Макіївський економіко-гуманітарний інститут
ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА
Сучасний стан економіки України та основні закономірності її розвитку свідчать, що практично повністю вичерпали себе можливості та джерела екстенсивного розвитку. В той же час не приділяється належна увага інтенсивним факторам економічного розвитку, спрямованих на підвищення ефективності використання всіх видів ресурсів у виробничому процесі.
Проблема управління фінансовою діяльністю підприємств в ринкових умовах господарювання набуває надзвичайно важливого значення. Цей процес вимагає комплексного управління фінансовими ресурсами шляхом реалізації функцій планування, аналізу, контролю й управління поточною (оперативною) діяльністю у сфері фінансів підприємств. Ефективність фінансової діяльності значною мірою впливає на умови фінансування підприємства, його фінансову стійкість і рентабельність, а отже, є необхідною умовою успішного функціонування підприємства та його економічного розвитку.
Управління фінансовою діяльністю в сучасних умовах є важливим елементом загальної системи управління підприємством і здійснюється на таких рівнях: державне управління фінансовою діяльністю, регіональне управління фінансовою діяльністю, управління фінансовою діяльністю на підприємстві
Управління фінансовою діяльністю на підприємстві має певні особливості. По-перше, ця сфера управління знаходиться у тісному взаємозв'язку із загальною системою управління підприємством. Це зумовлено тим, що управлінські рішення у сфері фінансової діяльності завжди прямо або побічно взаємопов'язані з іншими видами діяльності підприємства (виробничою, постачальницькою, збутовою, інвестиційною). Тому необхідна вимога до системи управління фінансовою діяльністю - її взаємозв'язок із загальною системою управління на підприємстві. При цьому всі управлінські рішення у сфері фінансів повинні бути спрямовані на досягнення стратегічних цілей діяльності підприємства.
По-друге, управління фінансовою діяльністю підприємства має комплексний і динамічний характер. Управлінські рішення в цій сфері повинні бути взаємозалежні між собою і не повинні суперечити одне одному. Саме цей взаємозв'язок забезпечує комплексність та ефективність управління фінансовою діяльністю підприємства. Тому високий динамізм внутрішніх економічних процесів на підприємстві, а також зовнішніх умов здійснення фінансової діяльності потребує швидкості та зручності у прийнятті рішень, що дозволяє вчасно та чітко реагувати на зміну умов господарювання.
Для оцінки ефективності фінансової діяльності підприємства використовують методи та процедури фінансового аналізу.
Фінансовий аналіз – це процес дослідження фінансового стану і основних результатів фінансової діяльності підприємства з метою виявлення резервів підвищення його ринкової вартості та забезпечення ефективного розвитку.
Дослідження фінансового стану ВАТ "Лактіс" дозволило сформулювати ряд висновків:
1. В цілому загальним фінансовим результатом діяльності підприємства є чистий прибуток. Як негативну динаміку слід зазначити зменшення цього показника на 3451,85 тис. грн. або 95,3%.
2. Аналіз показників ліквідності підприємства підтверджує висновок, що ліквідність у підприємства порушена. Це може привести до обов'язкового продажу довгострокових фінансових вкладень і активів підприємства, а в гіршому випадку – до зниження прибутковості, неплатежам і до банкрутства.
4. Показники фінансової стійкості свідчать про те що підприємство є фінансово не стійким, а дуже залежить від позикового капіталу, що може призвести до неплатоспроможності і відсутності у підприємства коштів для розвитку, та про великий рівень ризику, який зріс за останні два роки.
5. Діагностика банкрутства показала, що у підприємства високий рівень імовірності банкрутства. Фінансовим менеджерам підприємства необхідно терміново розробити заходи по фінансовому оздоровленню з метою підвищення рівня фінансової безпеки.
Фінансовий потенціал підприємства базується на ефективному управлінні фінансовими ресурсами, тому у третьому розділі роботи виконано оцінку прибутковості та ефективності використання фінансових ресурсів підприємства, яка дозволяє зробити наступні висновки:
1. На підприємстві спостерігається значне зниження показників прибутковості фінансових ресурсів, що негативно впливає на рівень ефективності фінансової діяльності підприємства.
2. Показники ефективності використання фінансових ресурсів підприємства оцінюються як незадовільні. Динаміка розрахованих коефіцієнтів ділової активності свідчить про низьку якість фінансового менеджменту на підприємстві, що не може забезпечити стабільну виробничо-комерційну діяльність в подальшому.
Дослідження показало, що на сьогоднішній день для ВАТ «Лактіс» найбільш актуальною є проблема забезпечення діяльності підприємства достатнім обсягом фінансових ресурсів. Це свідчить про недосконалість системи управління фінансовими ресурсами, яка використовуються на підприємстві. В цих умовах роль системного підходу, під яким розуміється способи побудови систем управління фінансовими ресурсами підприємства, зводиться до надання допомоги фінансовим управлінцям підприємства в перебудові та вдосконаленні цих систем. Для підвищення рівня ефективності управління фінансової діяльності фінансовим менеджерам ВАТ "Лактіс" необхідно запровадити на підприємстві систему управління фінансовими ресурсами, яка дозволить оптимізувати формування та використання капіталу підприємства.
Удосконалення реорганізації управління фінансовими ресурсами підприємств слід розглядати як один із головних чинників підвищення ефективності будь-якої виробничо-господарської діяльності. Від цього залежить поліпшення позицій підприємства в конкурентній боротьбі, його стабільне функціонування та динамічний розвиток. Головна спрямованість реорганізації управління фінансовими ресурсами підприємств полягає в оптимізації використання ресурсів підприємства. Система управління фінансовими ресурсами підприємства може вважатися досить ефективною лише у тому разі, коли вона дає змогу не лише раціонально використовувати наявні ресурси, а й забезпечувати активний системний пошук можливостей подальшого розвитку підприємства.
Слід підкреслити, що такий підхід до можливостей стабілізації фінансового потенціалу підприємств дає змогу на основі результатів прогнозування рівня фінансових показників визначити їхні можливості протистояти негативним змінам зовнішнього середовища та завчасно вжити заходів щодо поліпшення свого фінансового стану, що набуває особливої актуальності в періоди фінансової нестабільності.