Ред кол

Вид материала

Содержание

Дмитриченко Л.И.
Институциональные формы организации труда
Сучасні методичні підходи щодо оцінки фінансового стану сільськогосподарських підприємств
Z – залежна змінна (інтегральний показник фінансового стану); x
Фінансові результати – як стимул розвитку суб’єктів підприємницької діяльності
Основные проблемы управления финансовыми инвестициями предприятия

Подобный материал:

1 ... 11 12 13 14 15 16 17 18 ... 33

УДК 658.15

Дмитриченко Л.И., д.э.н., профессор

Донецкий национальный университет

Дмитриченко Л.А., к.э.н., доцент

Донецкий национальный университет экономики и торговли им.М.Туган-Барановского

ИНСТИТУЦИОНАЛЬНЫЕ ФОРМЫ ОРГАНИЗАЦИИ ТРУДА

Известно, что соединение индивидуальных воспроизводственных процессов в общественное производство формирует воспроизводственную структуру общества. Именно поэтому важно всесторонне изучить институциональные формы организации общественного производства и труда, рассмотреть особенности их формирования и функционирования в современных трансформационных условиях. Это даст возможность выявить сущность и направления реструктуризации предприятий, обосновать факторы и направления повышения эффективности общественного труда, условия и стимулы развития коммерческой деятельности предприятий в рыночных условиях, проследить механизмы дифференциации хозяйствующих субъектов; выявить особенности процессов воспроизводства, кругооборота, оборота и накопления капитала; раскрыть механизмы внутриотраслевой и межотраслевой конкуренции. Кроме того, анализ деятельности конкретных институциональных форм организации общественного труда и общественного производства в целом позволит принимать решения относительно развития отношений и форм собственности, способствующих развитию общественной формы труда, а также разработать стратегию развития предприятий малой и крупной формы, определить место и роль государства в формировании воспроизводственной структуры общества. Наконец, всё это обеспечит адаптацию граждан общества и институциональных экономических субъектов к условиям рыночной экономики.

В настоящее время остро стоит вопрос о развитии общественной формы труда, что определяется низким уровнем экономических показателей в Украине, низким уровнем производительности общественного труда. Аргументацией последнего является то, что в 2010 году уровень производства ВВП в Украине составил всего чуть более 65% от уровня 1990 года. В этом смысле важно определиться с организационной формой труда, а значит найти ту форму организации производства (первичного звена производства), которая бы стимулировала труд граждан на благо общества и на благо интересов семьи.

Исторический анализ этих форм говорит о том, что на современном этапе такой формой является корпорация во всех её институциональных проявлениях. Исследование сущности корпорации, ее функций и форм реализации имеет не только теоретический смысл, но и практическое значение, поскольку активизация корпоративных форм управления может существенно повысить устойчивость и управляемость экономикой, обеспечить противостояние негативным тенденциям в экономике и как следствие – составить материальную базу социализации экономических отношений. Корпоративные формы управления наиболее полно соответствуют рыночным условиям хозяйствования в силу объективно присущих им преимуществ, особенно при производстве сложнейшей наукоёмкой продукции, в создании которой участвуют многочисленные научно-исследовательские институты и конструкторские бюро, производственные предприятия и финансово-кредитные структуры. Однако следует иметь в виду, что управление любым объектом может быть успешным при условии четкого представления о сущности управляемого объекта. Следовательно, без серьезного теоретического анализа корпорации как экономической категории обеспечить позитивный эффект функционирования корпораций нельзя.

Социально-экономическая мысль неоднозначно характеризовала сущность, функции и значение корпораций. Однако при этом все авторы идеи корпоратизации видели прогрессивную роль корпорации в обобществлении производства и труда, в развитии производительных сил, прежде всего – науки и техники.

Статистический анализ свидетельствует об общей положительной динамике развития корпоративной формы организации предприятий в Украине. Так, за период 1997 – начало 2011 года количество субъектов корпоративной формы организации возросло почти в 2 раза. Но при этом их доля в ЕГРПОУ увеличилась менее чем на 1%.

Самую устойчивую позицию в организационно-правовой структуре корпораций занимают товарищества с ограниченной ответственностью. К началу 2010 года их доля составляла 90,58%. Надо подчеркнуть, что она значительно возросла по сравнению с базовым периодом, когда она составляла 69,6%, что не дает основания для вывода о позитивном процессе корпоратизации – о формировании в Украине разнообразных организационно-правовых форм корпорации.

В структуре организационно-правовых форм корпорации вторую позицию удерживают акционерные общества. На начало 2010 года их доля в структуре ЕГРПОУ составляла около 7%. Однако она сократилась по сравнению с предшествующим годом.

Доля товариществ с дополнительной ответственностью в общем составе корпораций сократилась более чем в 2 раза – с 0,34% до 0,17%.

Удельный вес полных товариществ сократился с 0,77% до 0,46%; собственно корпораций – возрос с 0,15% до 0,20%. Доля консорциумов и доля собственно корпораций устойчива и составляет соответственно 0,02% и 0,20%. А доля коммандитных товариществ существенно упала – с 0,31% до 0,15%, т.е. более чем в 2 раза.

Таким образом, в Украине еще продолжаются структурные процессы формирования корпоративных форм предприятий и что эти процессы неустойчивы.

УДК 336.201.2+658.15

Дрогомирецька М.І., к.е.н.

ВНЗ Укоопспілки “Полтавський університет економіки і торгівлі”

mariana.puet@mail.ru

СУЧАСНІ МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ЩОДО ОЦІНКИ ФІНАНСОВОГО СТАНУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

У міжнародній практиці для оцінки фінансового стану підприємств та попередження їх банкрутства широко застосовуються математичні моделі, за допомогою яких формується узагальнений показник стану суб’єкта господарювання – його інтегральна оцінка, за результатами якої можна зробити висновок про включення будь-якого суб’єкта господарювання до групи підприємств-банкрутів, або до таких, що функціонують успішно.

Базовий алгоритм таких багатофакторних дискримінантних моделей (1), як правило, представлений у наступному вигляді [2, с. 22]:

, (1)

де: Z – залежна змінна (інтегральний показник фінансового стану);

x₁_,x₂_, …, x_n_,– фінансові коефіцієнти дискримінантної моделі;

a₁_,a₂_, …, a_n_,– параметри дискримінантної моделі.

a₀– вільний член дискримінантної функції, призначення якого полягає у приведенні критичного значення показника Z до заздалегідь визначеної величини.

Серед найбільш відомих моделей прогнозування імовірності банкрутства підприємств та організацій заслуговують на увагу, насамперед, модель оцінки ймовірності банкрутства на основі Z-критерію американського економіста Едварда Альтмана (розроблена в 1968 р.), модель оцінки фінансового стану, запропонована британським вченим Р. Ліссом (1972 р.), прогнозна модель Р. Таффлера і Г. Тішоу (1977 р.).

Широке застосування згаданих моделей у світовій практиці, на нашу думку, зумовлене тим, що вони мають невелику кількість показників, а це забезпечує високу точність результатів за низької трудомісткості їх розрахунку; моделі забезпечують інтегральну оцінку і дають можливість порівнювати різноманітні суб’єкти господарювання; інформація для розрахунку показників є доступною, оскільки відображається в основних формах фінансової звітності.

На жаль, сьогодні в Україні звернутися до аналогічної практики немає можливості, адже набір оціночних показників, які використовуються за кордоном, відображає зовсім інше середовище господарювання, не характерне для нашої держави. Відтак, в практичній діяльності сільськогосподарських підприємств, що функціонують в умовах нестабільної ринкової кон’юнктури, постає складне завдання вибору прийнятної системи показників, які найбільш об’єктивно відображатимуть тенденції зміни їх фінансового стану. У сучасній економічній літературі один і той самий показник може мати більше десятка різних назв і методів розрахунку, однак більшість українських вчених, зокрема Грабовецький Б.Є. [1], Руда Р.В. [3] і Степанова В.О. [4] за рівнем значущості умовно об’єднують всі фінансові показники у чотири класичні групи:

показники ліквідності – характеризують можливість підприємства своєчасно розраховуватися за своїми поточними фінансовими зобов’язаннями за рахунок обігових активів різноманітного рівня ліквідності, дозволяють виявити загрозу втрати платоспроможності у короткостроковій перспективі;
показники фінансової стійкості (стабільності) – виявляють рівень фінансового ризику, пов’язаного зі структурою джерел формування капіталу підприємства та рівень його фінансової стабільності в процесі розвитку, дозволяють ідентифікувати посилення загрози щодо втрати платоспроможності підприємства у довгостроковій перспективі;
показники ділової активності (оборотності) – характеризують швидкість формування капіталу підприємства, дозволяють виявити загрозу зниження інтенсивності розвитку суб’єкта господарювання;
показники рентабельності (прибутковості) – характеризують спроможність підприємства генерувати необхідний прибуток у процесі своєї господарської діяльності, визначають загальну ефективність використання активів і вкладеного капіталу і, зрештою, дозволяють виявляти загрози зниження ефективності роботи підприємства в цілому.

У результаті критичного огляду сучасного методичного інструментарію оцінки стійкості фінансового стану суб’єктів господарювання [1; 3; 4] нами було зроблено висновок про те, що для об’єктивної оцінки фінансового стану сільськогосподарських підприємств доцільно з усієї сукупності показників, представлених у науковій літературі, обрати лише 3 – 5 найбільш змістовних, які враховуватимуть специфіку діяльності саме цих суб’єктів господарювання.

Відтак, на основі попередніх міркувань можна зробити висновок про те, що універсального набору фінансових показників, які визначаються за даними загальнодоступної звітності сільськогосподарських підприємств, не існує. Залежно від цілей конкретного суб’єкта господарювання набір цих показників може варіюватися, оскільки головною метою аналізу фінансового стану сільськогосподарських підприємств є не лише комплексна оцінка їх діяльності за минулий період, але й одержання інформації, необхідної для прийняття тих чи інших управлінських рішень, а також порівняння досягнутих показників господарської діяльності із результатами господарювання конкурентів.

Література

Грабовецький Б.Є. Економічний аналіз: Навчальний посібник / Б.Є. Грабовецький. – К.: ЦУЛ, 2009. – 256 с.
Матвійчик А.В. Діагностика банкрутства підприємств / А.В. Матвійчук // Економіка України. – 2007. - № 4. – С. 20 – 28.
Руда Р.В. Аналіз фінансового стану підприємств та його значення в сучасних умовах / Р.В. Руда // Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу. – 2009. – № 3. – С. 54 – 59.
Степанова В.О. Сутність та оцінка фінансового стану підприємства / В.О. Степанова // Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу. – 2008. - № 3. – С. 209 – 214.

УДК 658.155

Ішкова Ю.О.

Макіївський економіко-гуманітарний інститут

ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ – ЯК СТИМУЛ РОЗВИТКУ СУБ’ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Фінансові результати — прояв ефективності роботи суб’єкта підприємницької діяльності. У широкому змісті фінансовий результат являє собою сукупність прибутку або збитку від реалізації продукції, робіт, послуг, а також позареалізаційних доходів і витрат. Отже, найпоширенішим та універсальним показником фінансових результатів виступає прибуток, який як економічний показник, дозволяє поєднувати економічні інтереси держави, підприємства, як господарюючого суб'єкта, робітників і власника підприємства. Прибуток синтезує в собі всі сторони діяльності підприємства, характеризує ефективність його господарської діяльності в цілому, це результат фінансово-господарської діяльності підприємства, та частина вартості продукту, що реалізується суб’єктом господарювання, яка залишається після покриття виробничих та інших, пов’язаних з виробництвом витрат.

Сучасний стан в Україні є досить суперечливим: в умовах наявності виробничих потужностей, що простоюють, сировини, енергоресурсів, фахівців, - продукція майже не виробляється. Інфляція, невідповідність нормативно-правової бази, невиплати та інші кризові явища змушують підприємства постійно змінювати свою фінансову політику, постійно шукати нові шляхи покращення фінансової діяльності, але для цього обов’язково враховувати велику кількість факторів, що впливають ззовні, як, наприклад, галузеві особливості, і внутрішні, такі як характер і рівень організації виробництва, що історично склалися на підприємстві. Головною причиною є криза неплатежів, нерозвинена система планування фінансової діяльності, занепад сумлінного хазяйнування та процвітання корупції на різних рівнях влади та управління; тому отримання прибутку є величиною ймовірною, потребуючою вивчення та застосування для його максимізації досвіду вітчизняних та закордонних фахівців, таких як: А.М. Поддєрьогін, В.В. Ковалев, А.Д. Шеремет, Р.С. Сайфулін, Д.С. Моляков, І.А. Бланк, Ван Хорн Дж. К., Брікхем Є.Ф. та інші.

Фінансові результати є найважливішим стимулом діяльності будь-якого суб’єкта підприємницької діяльності, її результатом, заради якого і працюють робітники, інвестується капітал, провадяться розробки та різноманітні заходи щодо поліпшення виробництва. Найважливішим показником фінансових результатів виступає прибуток — в абсолютному виразі, показники прибутковості та рентабельності — у відносному виразі. Прибуток являє собою суму доходів за мінусом витрат; а саме: валовий прибуток є різницею між виручкою від реалізації, податку на додану вартість та собівартістю продукції, щоб отримати чистий прибуток треба ще відрахувати витрати на збут, інші операційні та поза операційні витрати, додати інші доходи. Оптимізація цих складових є основою поліпшення показників фінансових результатів. Основним джерелом інформації для аналізу прибутку є форма №2 фінансової звітності „Звіт про фінансові результати ”.

Отже, визначення фінансових результатів можна оцінити за допомогою абсолютних і відносних показників, до перших належить прибуток по елементам його формування, до других — показники рентабельності. Сам механізм визначення фінансових результатів, який служить основою для прийняття управлінських рішень на рівні керівництва підприємства є першим етапом, на другому етапі відбувається планування фінансових результатів з врахуванням висновків фінансового аналізу, головною метою якого є максимізація доходів, що дозволяє забезпечувати фінансування великого обсягу потреб підприємства в його розвитку.

УДК 658.15

Изотова Т.С.

Харьковский гуманитарный университет «Народная украинская академия»

izotovatanya@mail.ru

Управление дебиторской задолженностью на предприятии

Дебиторская задолженность – это часть оборотного капитала предприятия.

Управление дебиторской задолженностью — это интегрированный процесс планирования, организации, координации, мотивации и контроля за состоянием дебиторской задолженности, который необходим для достижения целей предприятия.

Целью управления дебиторской задолженностью является минимизация ее размеров и сроков погашения.

Процесс управления дебиторской задолженностью включает такие этапы: управление формированием дебиторской задолженности предприятия и управление процедурой инкассации дебиторской задолженности.

При возникновении возможности повышения объема продаж в первую очередь осуществляется: анализ целесообразности вложения средств в дебиторскую задолженность и анализ благонадежности и платежеспособности будущих дебиторов (разработка контрагента).

Значительное влияние на объем реализации оказывает предоставление коммерческого кредита, условия которого устанавливаются кредитной политикой предприятия.

При определении кредитной политики ключевую роль играет сегментация клиентов. Главной целью сегментации является формирование рейтинга кредитоспособности клиентов. Критерием рейтинга кредитоспособности клиентов должен стать уровень риска непогашения задолженности. Этот критерий, в свою очередь, определяется кредитной историей клиента.

Дебиторы с учетом общей оценки группируются по степени их надежности на группы А, Б и С (по ниспадающей).

Для клиентов группы С принимается решение об отгрузке товара только по предоплате, для клиентов группы В принимается решение об ограниченном кредитовании, для клиентов группы А рассматривается возможность отгрузки с последующей оплатой на разработанных для данной группы стандартных условиях.

На основании сегментации, каждой группе клиентов определяется срок отсрочки платежа и кредитные лимиты.

Конечным этапом формирования кредитной политики по отношению к конкретному дебитору является заключение договора.

С установленной периодичностью специалисты компании должны анализировать и контролировать дебиторскую задолженность по персональному списку контрагентов, срокам образования и размерам.

Анализ может включать оценку абсолютных и относительных показателей состояния, структуры и движения дебиторской задолженности.

Состав дебиторской задолженности также оценивается по отдельным ее "возрастным" группам, то есть, по предусмотренным строкам ее инкассации.

Ключевым этапом управления дебиторской задолженностью является инкассация.

Методы воздействия на должников (методы инкассации) подразделяются на такие группы: психологические, экономические, юридические.

На предприятии при осуществлении инкассации необходимо использовать все вышеперечисленные методы, адаптируя каждый в соответствии с возникшей ситуацией.

В ходе проведенного исследования был рассмотрен комплексный механизм управления дебиторской задолженностью, использование которого даст возможность предприятиям создать гибкую кредитную политику по отношению к своим дебиторам, позволит эффективно управлять дебиторской задолженностью.

Литература

Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. - М.: Издательство: "Ника-Центр", 2004. - 655 с.
Дудин А.С. Дебиторская задолженность. Методы возврата, которые работают. - С-П.: Издательство: "Питер", -2011. - 192 с.
Покудов А.В. Как управлять дебиторской задолженностью. - М.: Издательство: "Эксмо", - 2008. - 158 с.
Тихонова Е.П. Дебиторская и кредиторская задолженность. - М.: Издательство: Журнал"Горячая линия бухгалтера", - 2008. - 80 с.

УДК 330.322.1

Каджаметова Т.Н., к.э.н.,

РВУЗ «Крымский инженерно-педагогический университет», г.Симферополь

tamila_b@mail.ru

ОСНОВНЫЕ ПРОБЛЕМЫ УПРАВЛЕНИЯ ФИНАНСОВЫМИ ИНВЕСТИЦИЯМИ ПРЕДПРИЯТИЯ

В современных условиях финансовые инвестиции выступают важнейшим средством обеспечения условий выхода из экономического кризиса, структурных сдвигов в народном хозяйстве, обеспечения технического прогресса, повышения качественных показателей хозяйственной деятельности на микро- и макроуровнях. Поиск финансовых источников развития предприятий в направления наиболее эффективного инвестирования финансовых ресурсов, рациональное использование свободных финансовых ресурсов, операции с ценными бумагами и прочие вопросы финансовой деятельности приобретают важное значение для финансовых служб предприятий. Активизация инвестиционного процесса является одним из наиболее действенных механизмов социально-экономических преобразований.

Рассматривая финансовые инвестиции и связанные с ними риски, можно выделить цель стратегического управления инвестиционными рисками предприятия, заключающуюся в создании системы инвестиционной безопасности предприятия, и цель тактического управления, состоящую в обеспечении роста стоимости инвестиционного капитала вследствие снижения рискованности проекта.

Снижение инвестиционных рисков в рамках отдельных предприятий приводит к повышению стоимости их капиталов, задействованных в инвестиционной деятельности. Достижение определенного уровня накопления выражается в создании инвестиционного потенциала предприятия и его инвестиционной безопасности. В свою очередь, данные обстоятельства создают условия для экономического роста на микроуровне, что позволяет повысить инвестиционную привлекательность предприятия, которое способно не только реинвестировать собственные средства, но и привлекать внешние инвестиционные потоки. Подобный уровень развития предприятия создает условия для его устойчивого экономического роста, и чем больше предприятий региона являются инвестиционно привлекательными, тем выше инвестиционный потенциал региона, которые являются своеобразной гарантией для внешних инвесторов. К основным методам управления инвестиционными рисками относятся: отказ от ненадежных партнеров; отказ от рискованных проектов; страхование инвестиционных рисков; поиск «гарантов» (крупные компании, банки, фонды, и органы государственного управления и т.п.).

Наиболее важным и самым распространенным приемом снижения степени риска является страхование. Страховыми рисками при страховании инвестиций являются риски, приводящие к: частичной или полной потере или невозвращению инвестиции; неполучению запланированной прибыли от инвестиции; ликвидации юридического лица - получателя инвестиции; банкротства субъекта предпринимательской деятельности - получателя инвестиции; дополнительных расходов при реализации застрахованной инвестиционной деятельности.

Для организации управления инвестициями и связанными с ними рисками важно также своевременное и правильное отражение данных операций в бухгалтерском учете предприятия. Страхование инвестиций нельзя относить на валовые расходы, если нет договора страхования коммерческих рисков или предмета залога. Кроме того, в соответствии с пп. 5.4.6 Закона Украины «О налогообложении прибыли предприятий», если условия страхования предусматривают выплату страхового возмещения в пользу налогоплательщика страхователя, застрахованные убытки, понесенные таким налогоплательщиком, относятся к его валовым расходам в налоговый период, а суммы страхового возмещения таких убытков включаются в валовые доходы такого налогоплательщика в налоговый период их получения.

В определении целесообразности инвестиции, обоснованности использования средств и эффективности развития технического прогресса немаловажная роль отводится аудиторскому контролю. Объектами аудита инвестиционной деятельности являются инвестиционные проекты, вновь создаваемые и модернизируемые основные фонды и оборотные средства во всех отраслях и сферах хозяйства, ценные бумаги, целевые вложения средств, научно-техническая продукция, интеллектуальные ценности и другие объекты собственности, а также имущественные права, затраты на капитальное строительство, введение в действие объектов и производственных мощностей, бухгалтерский учет и отчетность по инвестиционной деятельности. Аудитор проводит глубокий финансовый анализ инвестиционных проектов по данным бизнес-плана. Аудиторская экспертиза инвестиционных проектов является системным исследованием эффективности вложения капитала в будущую предпринимательскую деятельность, способствует предупреждению потерь капитала инвесторами. При выборе направления вложения капитала одним из основных критериев служит оценка инвестиционного риска. Выявление рисков и их учет составляют часть общей системы обеспечения экономической надежности хозяйствующего субъекта. Кроме учета рисков надежность деятельности организации оценивается также уровнями ее доходности и финансово-производственной устойчивости. Но самый верный прием снижения риска – компетентное управление предприятием, начиная с момента его создания и на всех последующих этапах его функционирования.

Применительно к стратегической цели управления инвестиционным риском предприятия целесообразно выделить два вида инвестиционных решений: воздействие на денежный поток в сфере долгосрочных инвестиционных решений и формирование направлений денежных потоков предприятия с целью упрочения его влияния на внешнюю среду. Таким образом, стратегическое управление инвестиционными рисками представляет собой воздействие управляющей подсистемы на инвестиционную безопасность предприятия путем упорядочивания ресурсных потоков и взаимодействия предприятия с субъектами неопределенной внешней среды.

Blog

Збірка тез доповідей II міжнародної науково-практичної конференції «Фінансово-кредитний механізм в соціально-економічному розвитку країни»/ Ред кол

Содержание