Geum.ru

Матеріали VI (XVIII) Всеукраїнської науково-практичної конференції Київ нтуу «кпі» 2010

Вид материалаДокументы

Содержание


Бричак Т.П., студентка НТУУ «КПІ»
Оцінка інноваційного потенціалу України в контексті сталого розвитку
Подобный материал:
1   ...   49   50   51   52   53   54   55   56   ...   141

Бричак Т.П., студентка НТУУ «КПІ»



Основою інноваційного процесу є процес створення і освоєння нового продукту (технології) – науково-інноваційний процес. Він включає ту чи іншу сукупність стадій: фундаментальні та прикладні дослідження, дослідницько-конструкторські, проектні, технологічні розробки, випробовування та промислове освоєння інновації. Усі вони повинні бути націлені на одержання результату, придатного для практичного використання та отримання прибутків[2].

Під час формування науково-технічної стратегії в рамках зовнішньоекономічної політики України необхідно застосувати якомога ширшу палітру іноземного досвіду у відповідних галузях. Приклад розвинених країн засвідчує визначеність застосування сегментарного або регіонального методів інноваційної трансформації і підтверджує можливість розвитку інноваційного середовища всупереч економічній невизначеності та відносно низькому рівню життя. Економічна невизначеність, економічна криза є факторами дестабілізації та руйнації неефективних форм господарювання, але водночас дають імпульси виникненню нових економічних утворень, провокують інновацію всієї соціально - економічної системи. Тож економічна криза не тільки руйнує, але й створює [3].

Формування державної науково-інноваційної політики йде відповідно до Постанови Верховної ради України «Про концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України», але існує проблема щодо її практичної реалізації. Для того щоб підвищити ефективність реалізації науково-інноваційної стратегії необхідно[1]:
  • Створити в Україні сприятливий інноваційний клімат. Якісне інноваційне зростання потребує наявності підтримки інноваційних реформ суспільством, тобто інноваційна ідеологія, інноваційна культура, інноваційні стимули мають стати ключовими у загальнодержавній ідеології розвитку.
  • Вирішити проблему удосконалення управління науково-технічною сферою, так як вона функціонує за залишковим принципом.
  • Вирішення проблеми фінансування та стимулювання інноваційної діяльності. Відповідно до Закону України «Про наукову та науково - технічну діяльність» фінансування науки є захищеною статтею Державного бюджету і повинно здійснюватись на рівні не менше ніж 1,7 % ВВП. Це той рівень, який забезпечує перетворення науки із витратної на системоутворюючу силу економіки. Але фінансування в нинішніх обсягах - менш ніж 0,4 % ВВП – не відіграє стимулюючої ролі для економіки. Слід розробити чіткі показники та критерії рейтингування у науково-інноваційного розвитку України, головним серед яких має бути показник частки інноваційної продукції, що знайшла попит і є конкурентоспроможною на ринках високих технологій.

Сьогодні противників інноваційного розвитку в Україні немає. Тому своєчасною й доцільною є постанова питання про створення Національної програми інноваційного розвитку України, яка б передбачала:
  • пріоритетність постіндустріальної моделі інноваційного розвитку;
  • визначення ролі та і практичних інструментів участі інноваційному розвитку всіх гілок та рівнів влади;
  • визначення стратегії і пріоритетів інноваційного розвитку кожного з регіонів держави окремо;
  • цільову орієнтацію регіонів на підтримку і розвиток вже діючих інноваційних структур, а також зародження і розвиток нових, створення цілісних регіональних систем стимулювання й підтримки інноваційної активності;
  • перетворення міст з високим науково-технологічним та інтелектуальним потенціалом на регіональні осередки інноваційного зростання - технополіси.

Перехід на шлях активізації інвестиційної та інноваційної діяльності вимагає якісно нової організації взаємозв`язків і взаємодії між всіма учасниками інноваційного процесу, закріплення нових функцій за відповідними органами управління на державному і регіональному рівнях. Ефективність інноваційної діяльності насамперед залежить від того, як взаємодіють між собою учасники єдиної колективної системи одержання і використання нових знань і технологій: науково-дослідні інститути, вузи, конструкторські бюро, підприємства та інші інноваційні структури, діяльність яких спрямована на розробку і виробництво конкурентоспроможної продукції. Отже, підвищення ефективності реалізації науково-інноваційної стратегії держави може принести користь й наблизити нас до бажаної мети лише за умови застосування напрямків інноваційного розвитку не поодинці, а системно, здійснюючи державний моніторинг дієвості.

1. Постанова Верховної ради України «Про концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України», Відомості Верховної Ради України(ВВР), 1999, N 37, ст. 336

2. Лапко О. Інноваційна діяльність в системі державного регулювання. – К.: ІЕП НАНУ, 1999.- 254с.

3. Новицький В. Є. Міжнародна економічна діяльність України: Підручник. – К.:КНЕУ, 2003. – 948 с

Оцінка інноваційного потенціалу України в контексті сталого розвитку


Ващенко С. М., студент,

Науково-навчальний комплекс „Інститут прикладного системного аналізу” при Національному технічному університеті України „КПІ


Сталий розвиток - це розвиток, який задовольняє потреби нинішнього покоління у такий спосіб, щоб не зашкодити здат­ності прийдешніх поколінь задовольняти свої потреби та взає­модія економічних, соціальних та екологічних секторів гло­бальної проблеми розвитку. Сталий розвиток містить у собі дві ключові складові: концепцію потреб (з особливим акцентом на потре­бах світової бідності) і концепцію обмежень, які зумовлені впливом технологічними і соціальних чинників на екологічну здатність задовольнити нинішні і майбутні потреби. Отже, ста­лий розвиток становить собою тривалий процес суспільних удосконалень з наданням пріоритету потребам найбільш знедо­лених. Водночас цей процес скерований на захист системи під­тримки навколишнього середовища, від чого зрештою зале­жить добробут нинішнього і прийдешніх поколінь.

У загальному розумінні інноваційні процеси, що мають місце в будь-якій складній виробничо-господарській системі, є сукупністю прогресивних, якіс­но нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі.

Головними причинами і джерелами інноваційних ідей є: потреби ринку, попит споживача; конкурентна боротьба на ринку; підвищення престижу підприємства; бажання працівників поліпшити свою майстерність у конкретній діяльності; реалізація знань творчої особистості; наукові відкриття, інтернаціоналізація науки; винахідництво.

Обов’язковим атрибутом успішного регіонального розвитку сьогодні є розробка та реалізація регіональної інноваційної програми. Така програма повинна являти собою комплекс взаємопов’язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв’язання найважливіших проблем інноваційного розвитку регіону в цілому, окремих галузей її економіки та територіальних громад.

Потенціал інноваційного розвитку регіону характеризує міру і якість сукупної здатності елементів, підсистем, процесів, явищ, що знаходяться чи відбуваються в його межах, до інновацій, якими визначаються потенційні можливості працездатного населення за участю в суспільно-корисній діяльності за існуючого рівня розвитку продуктивних сил і зрілості суспільних відносин. Це надзвичайно важливий інтегральний показник рівня розвитку і можливостей креативної діяльності головної продуктивної сили суспільства.

Аналіз та оцінка потенціалу інноваційного розвитку регіону повинна включати 5 етапів.

Використовуваний потенціал інноваційного розвитку регіону характеризується інноваційною активністю регіону, яка відображає рівень реалізації нововведень або інноваційних перетворень і впровадження інновацій у господарську діяльність регіону. Оцінювати його пропонуємо за допомогою інтегрального індексу використовуваного потенціалу інноваційного розвитку регіону. При цьому вважатимемо, що інноваційну активність регіону характеризує інноваційна активність підприємств, які функціонують на його території. Тому для обчислення інтегрального індексу використовуваного потенціалу інноваційного розвитку регіону можна використовувати показники інноваційної активності підприємств регіону. На основі останніх слід здійснювати розрахунок показників використовуваного потенціалу інноваційного розвитку регіону.

Сучасна нормативно-правова база (закони, укази Президента, підзаконні акти у формі постанов Уряду, наказів центральних органів виконавчої влади тощо) стосовно науково-технічної та інноваційної діяльності налічує близько 200 документів.

Економічна складова сталого розвитку влючає в себе індикатори: довершеність бізнесу (Business sophistication), та інновації (Innovations).

Оцінити поточний стан інноваційних процесів у регіоні можливо за допомогою інтегрального індексу потенціалу інноваційного розвитку регіону. Узагальнююча оцінка на базі його використання дасть можливість обґрунтувати концентрацію та розміщення інноваційних об’єктів на території відповідно до вимог сьогодення та інноваційної спроможності регіону, дозволить обґрунтувати механізми і розробити напрямки реалізації інноваційної політики розвитку регіону відповідно до резервів потенціалу інноваційного розвитку регіонів. Оскільки інноваційний потенціал є ядром регіонального розвитку, тому пропонована методика оцінки потенціалу інноваційного розвитку регіону є важливим інструментом для вирішення завдань регіонального розвитку на сучасному етапі.

Список використаних джерел:
  1. Антонюк Л. Л., Поручник А. М., Савчук В. С. Інновації: теорія, механізм розробки та комерціалізації. — К.: КНЕУ, 2003. — 394с.
  2. Ілляшенко С. М. Управління інноваційним розвитком: Проблеми, концепції, методи. — Суми: Університетська книга, 2003. — 278с.