Матеріали VI (XVIII) Всеукраїнської науково-практичної конференції Київ нтуу «кпі» 2010
| Вид материала | Документы |
СодержаниеРегіональні ризики інноваційного розвитку в умовах глобальної фінансової кризи Активізація інноваційної діяльності промислових підприємств України |
- Запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада запорізький національний університет, 6793.22kb.
- Громадський рух «нова україна» в автономній республіці крим центр розвитку освіти,, 1350.77kb.
- Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Перший крок у науку». Т луганськ:, 247.43kb.
- Центр розвитку освіти, науки та інновацій консалтингово-конфліктологічний центр громадський, 926.45kb.
- До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
- Соціально педагогічний комплекс регіону: теорія І практика збірник матеріалів Всеукраїнської, 4395.92kb.
- Наукової доповіді, 211.17kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- Програма Міжнародної науково-практичної конференції 24-25 вересня 2009 р. Київ 2009, 256.8kb.
- Міністерство освіти І науки україни полтавський державний педагогічний університет, 3245.89kb.
Регіональні ризики інноваційного розвитку в умовах глобальної фінансової кризи
Чужиков В.І , д.е.н., професор
Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана
В умовах посилення та численних відозмін проявів фінансових криз проблема регіонального суперництва швидше за все суттєво загостриться вже найближчим часом, адже суперечки між країнами-донорами та реципієнтами можуть набувати характеру непередбачуваних деформацій. Подібного роду загрози спрогнозував ще у 1997 р. американський науковець M.Storper, помітивши в тенденції створення регіонального світу неминучість бунту багатих територій проти бідних, дотаційність яких з одного боку є необхідною умовою підтримки мінімальних соціально-економічних стандартів, з другого – стимулює споживацькі настрої в депресивних регіонах. Важливим при цьому є те, що подібні складності виникають як в унітарних, так і федеративних країнах. Проте узгодженого та виваженого алгоритму їхнього розв'язання поки що не знайдено.
Одним з напрямів нівелювання територіальних диспропорцій є інноваційний розвиток тих регіонів, які не можуть претендувати на системну креативність, натомість потребують постійно зростаючих дотацій на своє утримання. Саме таким чином поступили в Європейському Союзі ухваливши так звану «Фінансову перспективу» на 2007-2013 рр., в якій інноваційна складова відіграватиме при наданні грантів та створенні операційних програм авангардну роль. На думку її авторів запровадження інноваційно-інвестиційної моделі вирівнювання дозволить у перспективі вирішити чимало дотичних до основної проблем, найважливішими з яких є: подальше посилення мобільності факторів виробництва; поглиблення спеціалізації та локальної кооперації регіону насамперед в межах спільного економічного простору; прискорення еволюції форм регіонального розвитку та їх селектування (кластери, технопарки, технополіси, іннотехи); поглиблена оптимізація регіональної структури виробництва та сфери послуг, метою якої є скорочення трансакційних витрат; збільшення кількості робочих місць та зміна їх структури. Формування нових компетенцісних якостей працівників.
Наведене вище без усякого сумніву доволі репрезентативно описує позитивний сценарій інноваційного розвитку регіону. Однак слід пам'ятати, що на шляху соціально-економічної гармонізації регіональних систем господарювання стоїть чимало перешкод, найважливішими з яких є фінансові, що зумовлені сучасною економічною кризою. Саме вони можуть ідентифікуватися науковцями та практиками як системні ризики, які можна погрупувати у такий спосіб: 1. Значні витрати на інфраструктуру, якість якої має бути суттєво підвищена задля адекватного сприйняття інновацій та інвестицій. Проте вона ж (на думку H.Siebert, 2007) може виявитися недозавантаженою внаслідок міграції однієї з перелічених вище форм економічного зростання до інших регіонів. 2. Початок інноваційної паузи може внести певні зміни в структуру інноваційного потенціалу регіону, компенсувати які не зможе жодний венчурний фонд чи страхова компанія. 3. Країнові фінансові кризи носитимуть форму англійської літери «W», що передбачає швидкий рух запозичених державою грошей до банків, проте через деякий термін може так статися, що ця фінансова установа виявиться нездатною не тільки повернути кошти державі, а й потребуватиме все нових й нових фінансових вливань. 4. Зміна ментальних уподобань місцевого населення може призвести до несприйняття тих інноваційних сфер, які можуть завдати, на думку людей, шкоди нинішнім і майбутнім поколінням. 5. Стрімка зміна глобального попиту на окремі товари і послуги та підвищення локальної конкуренції з боку тих країн і регіонів, де оплата праці є надзвичайно низькою, а трансакційні витрати – мінімальними.
Сучасна фінансова криза організаційно співпала з інноваційною паузою, початок якої починаючи з 2008-го р. вже не один раз декларувався провідними міжнародними фахівцями. За терміном дії він може бути визначений як такий, що триватиме 3-4 роки і завершить перехід до шостого технологічного укладу. Державні та інтеграційні політики, що формуватимуться на цій основі відображатимуть відповідну еволюцію інноваційних компонентів (за S.Borras, 2003), які включають: наукову політику; технологічну політику; інноваційну політику. Послідовна реалізація цих моделей в умовах практичної реалізації теорії «відкритих вікон» (C.Perez, L.Soete, 1988) можуть відкрити додаткові можливості для прискореного економічного зростання як деяких периферійних регіонів так і цілих держав.
Водночас системні ризики таких можливостей можна буде представити у такий спосіб: зменшення глобального попиту на одні види продукції і підвищення на інші; втрачання цінних кадрів, як це свого часу було в СРСР може обернутися сповзанням до групи низь конкурентних та технологічно відсталих країн; вразливість інноваційних галузей під час фінансових криз; поглиблення конкуренції територій за залучення інновацій та інвестицій. Сприятиме з одного боку високій динаміці руху факторів виробництва, проте з другого – збільшить витрати місцевих бюджетів на створення конкурентоспроможної інфраструктури.
Активізація інноваційної діяльності промислових підприємств України
Чулюкова Н.С., студентка групи УК-81 ФММ, НТУУ «КПІ»
Однією з найактуальніших проблем вітчизняної економіки є підвищення конкурентоспроможності промисловості на основі її технологічного переоснащення й розвитку наукоємних галузей виробництва. Тому на підприємствах виникає гостра потреба в отриманні доступу до передових технологій. Водночас підвищення ступеня відкритості національної економіки поряд із посиленням інтеграційних процесів у світовій економіці супроводжується загостренням конкуренції, що зумовлює необхідність пошуку ефективних шляхів просування продукції вітчизняних товаровиробників на ринку, переважно інноваційної, оскільки традиційні її види здебільшого неконкурентоспроможні.
В Україні, практично не створені умови для ефективного здійснення інноваційної діяльності. Аналіз стану розвитку інноваційної діяльності в Україні дає змогу відзначити, що останніми роками понад 80 % промислових підприємств не займаються інноваційною діяльністю. Так, кількість промислових підприємств, що займались інноваційною діяльністю зменшилась з 18,0 % у 2000 р. до 14,2 % у 2007 р., а тих, що впроваджували інновації - з 14,8 % у 2000 р. до 11,5 % у 2007 р., з них впроваджували нові технологічні процеси - 5,0% (у 2000 р. – 4,1%), освоювали виробництво нових видів продукції – 5,5% ( 13,7), із них нових видів техніки – 1,7% (2,0%).
Україна має низький рівень конкурентоспроможності машино-технічної та іншої наукомісткої продукції (тільки у 1,8 % створених зразків технічний рівень перевищує світовий); незначні розміри експортного потенціалу (експорт продукції, що припадає на душу населення в Україні, становить 0,2-0,3 тис. дол. США, у той час як у розвинених країнах — 2,0-5,6 тис. дол.); низький рівень "інтелектуалізації" експорту (у структурі експорту України більш ніж 80 % становлять сировина і напівфабрикати) .За рейтингом глобальної конкурентоспроможності(GCI rank)), згідно доповіді Всесвітнього економічного форуму "The Global Competitiveness Report 2008 -2009" (станом на 08.10.2008 р.), Україна займає 72 місце у світовому рейтингу конкурентоспроможності економік (у 2007 р. – 73). За рейтингом у сфері інновацій Україна посідає 73-75 місце, ділячи його з Пакистаном та Єгиптом. Перешкоди фінансового, політичного, правового характеру постають на шляху масової реалізації інновацій.
Основною проблемою, що стримує розвиток у сфері інновацій в Україні, є той факт, що в нашій країні до цього часу:
- не задіяні механізми підтримки інноваційної діяльності, ефективність яких підтверджена досвідом багатьох країн;
- відсутня відповідна фінансово-кредитна, податкова і амортизаційна політика;
- не створені і умови, які б сприяли широкому залученню в інноваційну сферу позабюджетних інвестицій, перш за все з боку вітчизняних комерційних структур і банків.
Для створення реальних умов для здійснення переходу економіки України на інноваційну модель розвитку державі доцільно насамперед звернути увагу на створення механізмів покриття інноваційних ризиків.
З цією метою необхідно розробити такі заходи на державному рівні:
- створити умови для капіталізації інтелектуальної власності;
- створити систему стимулів, яка сприяла б, вітчизняних і зарубіжних інвесторів залученню банків, а також великих підприємств до інвестування засобів в розвиток венчурних (ризикованих) інноваційних фірм і проектів;
- розробити чітку систему надання державних гарантій кредитуванню перспективних інноваційних проектів.
Тому можна виділити такі основні шляхи активізації інноваційної діяльності в Україні на сучасному етапі розвитку вітчизняної економіки:
• розробку і запровадження механізму надання пільг промисловим підприємствам, які впроваджують і реалізують інноваційну продукцію;
• поширення практики надання інноваційним підприємств середньострокових кредитів зі знижкою кредитної ставки.
Реалізація запропонованих напрямків активізації інноваційної діяльності в Україні дасть змогу значно підвищити рівень інноваційної активності промислових підприємств, стабілізувати прискорений процес оновлення виробництва, ефективно використовувати внутрішні і залученні зовнішні інвестиції на інноваційну діяльність.
Література:
1. Ілляшенко С. М. Управління інноваційним розвитком: Навч. посіб. — 2-ге вид., перероб. і доп. — Суми: ВТД «Університетська книга»; К.: Видавничий дім «Княгиня Ольга», 2005. — 324 с.
2. Нежиборець В. Проблеми розвитку інноваційної діяльності в Україні. Публікація// Теоретичні і практичні аспекти економіки та інтелектуальної власності,2009 р.