Geum.ru

Матеріали VI (XVIII) Всеукраїнської науково-практичної конференції Київ нтуу «кпі» 2010

Вид материалаДокументы

Содержание


Секція 1. Роль Держави в розвитку міжнародного співробітництва
Проблеми розвитку целюлозно-паперової промисловості україни
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   141

Секція 1.
Роль Держави в розвитку міжнародного співробітництва




Міжнародна передача технологій як інноваційний фактор економічного зростання


Андрієвський А.В., студент НТТУ КПІ

Поняття „технологія” найчастіше розуміється як сукупність знань про впровадження або вдосконалення машин, обладнання виробництв, що забезпечує обробку, виготовлення, зміну стану, властивостей і форми сировини, матеріалів чи напівфабрикатів, а також про реалізацію продукції. У структуру технології включається і „hardware”, тобто сукупність засобів виробництва, яка необхідна для цих процесів та виробництва благ і послуг.

Міжнародний обмін технологій посідає особливе місце в сучасній системі міжнародної економіки. Це зумовлено такими факторами: в епоху постіндустріальної цивілізації технологія та інформація стали головним чинниками економічного розвитку; відбуваються якісні зміни у міжнародному поділі праці, що характеризуються виділенням наукомісткої спеціалізації та прискореним розвитком науково-технічної кооперації; ринковий характер розвитку міжнародної економіки, що постійно вимагає інновацій; загострення міжнародної конкуренції за науково - технічні ресурси та продукти; настання нової стадії міжнародної конкурентоспроможності країн, де ключовим фактором є інновації.

Міжнародний обмін технологіями стає одним із способів такого насичення, коли поділ праці у сфері науки й промислового освоєння результатів науково-дослідних та конструкторських розробок поглиблює спеціалізацію, а отже, й потребу в кооперації зусиль і капіталів різних країн. Головними центрами, де сконцентровані світові технологічні ресурси, є США, Японія та країни Західної Європи, зокрема члени ЄС.

Проте останнім часом стрімко зростає кількість науково - технічних працівників і, відповідно, зміцнюються позиції у галузі високих технологій тих країн, які раніше належали до країн так званого „третього світу”. Це явище охопило значні райони "третього світу", особливо Тайвань, Таїланд і Сінгапур а також Індія. У цьому плані Україна нині переживає далеко не кращі часи. Більше того, щорічно наукову сферу в Україні залишають 30 тис. учених та спеціалістів. Лише 1% промислових підприємств України займався освоєнням нових технологій. Щодо розвитку інноваційної інфраструктури в Україні перспективним є: будівництво технопарків, обладнаних необхідними комунікаціями і виробничою інфраструктурою, на базі малих підприємств; організація технопарків на базі непрацюючих підприємств, яких достатньо в усіх регіонах.

Враховуючи міжнародний досвід, з метою стимулювання інноваційної діяльності українській державі необхідно визначити свої порівняльні переваги в міжнародній науково-технічній сфері та реалізувати ряд заходів у таких напрямках:
  • запровадження фінансово-економічних та податкових інструментів;
  • створення системи фондів для фінансування інноваційної діяльності;
  • створення механізмів кредитування та інноваційних банків;
  • вдосконалення правового та нормативного забезпечення інноваційної діяльності;
  • формування науково-дослідної інфраструктури, інформаційної бази та систем консультацій;

На мій погляд пріоритетними напрямами державної політики в інноваційній сфері мають стати такі:
    1. розвиток співробітництва українських виробників з лідерами світового ринку та створення спільних підприємств;
    2. доцільне входження українських компаній у мережі закордонних ТНК з метою виходу на захищені зарубіжні ринки високотехнологічних виробів;
    3. підтримка високотехнологічних корпорацій та їхніх міжнародних проектів;
    4. активізація та покращення співпраці між представниками ринку і державними органами влади України;
    5. створення високоефективної системи телекомунікацій, запровадження новітніх методів передачі та обробки інформації в усіх сферах людської діяльності, забезпечення якнайшвидшої інтеграції України в світовий інформаційний простір

Таким  чином,  в  умовах  сучасного техноглобалізму визначальною стає концепція міжнародного науково-технологічного співробітництва як запорука успішного розвитку економіки Україні. МНТС має виконувати такі важливі завдання:

- не допускати імпорту в країну застарілих технологій;

- сприяти інтелектуалізації вітчизняного експорту;

- допомагати впровадженню сучасних високоефективних технологій;

- сприяти вільному руху наукових ідей та дослідників між Україною та світом з боку урядів України й інших країн

Прогрес у науці і техніці – вирішальний чинник нарощення конкурентоспроможності країн у всьому світі. Основу цього процесу складає тісна взаємодія національних економік з приводу об міну й передачі знань. Участь України в міжнародній системі науково-технологічної співпраці дасть шанс вивести економіку на новий етап її розвитку.

ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ЦЕЛЮЛОЗНО-ПАПЕРОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ


Баглай О. Ю., УС 51с, НТУУ « КПІ»

Целюлозно-паперова промисловість України об’єднує біля 100 підприємств по виробництву паперу і картону та виробів з них, а разом з переробниками, трейдерами, посередниками, науковими, монтажними та спеціалізованими торгівельними організаціями їх налічується більше 300. В галузі працює понад 30 тисяч чоловік [1]. Відсутність в Україні власного виробництва первинних напівфабрикатів поставило підприємства галузі в повну залежність від імпортерів сировинних ресурсів та спонукало їх орієнтуватись на випуск таких видів паперу і картону, які виробляються з вторинного волокна – макулатури. Тому в структурі виробництва паперу і картону переважають такі види як картон тарний, папір для гофрування, картон коробковий, папір санітарно-гігієнічний. Виробництво білих сортів паперу є незначним і недостатнім для потреб ринку України. Як приклад, папір крейдований та папір-основа для шпалер не виробляються в країні і тому імпортуються. Також імпортується 88,6 % паперу для друку і письма, паперу газетного – 74,5 % [2].

В Україні на одного жителя сьогодні припадає 34,4 кг паперу та картону на рік, що майже удвічі нижче рівня середньосвітового споживання, який дорівнює 65 кг на рік. Для прикладу: в країнах Західної Європи, США, Канаді, Японії цей показник складає понад 200кг/рік. В Європі найвищі показники мають: Бельгія – 333,7, Фінляндія – 333,4, Швеція – 268,0 кілограмів на рік.

У 2008 році в Україні виготовлено 924,3 тис. т паперу і картону, що склало 98,9 % від рівня попереднього року. Цей показник перевищує показник 1990 року, коли целюлозно-паперова промисловість України мала найвищі показники виробництва. Проте він незрівнянно нижчий за аналогічний у розвинених країнах. Для порівняння: виробництво паперу і картону у деяких країнах складає: США – 83 млн. т, Китай – 55 млн. т, Японія – 31 млн. т, Фінляндія – 12 млн. т, Росія – 7млн.т [1].

Обсяг експорту картонно-паперової продукції за 2008 рік склав 389,9 тис. т, що на 6,4 % менше, ніж у 2007 році. Продовжує збільшуватись вітчизняний ринок споживання картонно-паперової продукції. У 2008 році він становив 1586,2 тис. т проти 1577,1 тис. т у 2007 році (темп росту – 0,6 %), в якому імпорт складає 1051,8 тис. т, або 66,3 %. Такий рівень долі імпорту спостерігається на протязі останніх чотирьох років.

Найбільшими експортерами картонно-паперової продукції до України є Російська Федерація та Фінляндія, які разом поставляють 50% паперу, картону та виробів з них. Ця частка є стабільною на протязі 2000–2008 років [3]. Найбільше продукції вітчизняних виробників поставляється до Росії – майже 60,0 %. В основному це папір для гофрування, шпалери, тара транспортна картонна, папір санітарно-гігієнічного призначення.

Основними причинами, що стримують подальший розвиток целюлозно-паперової промисловості є:

- недостатній технічний рівень підприємств целюлозно-паперової промисловості, старіння виробничих потужностей, знос основних фондів яких складає понад 60 відсотків, що не забезпечує конкурентноздатності продукції в ринкових умовах;

- відсутність в Україні власного виробництва первинних напівфабрикатів (целюлози та деревної маси);

- недостатнє виробництво білих сортів паперу, у першу чергу, газетного та друкарського.

Оптимальним варіантом розв’язання цих проблем є впровадження інноваційно-інвестиційного шляху розвитку целюлозно-промислової промисловості, що передбачає:

- прискорення технологічного оновлення виробництва та впровадження сучасних енергозберігаючих технологій;

- створення сприятливих умов для залучення інвестицій з метою розвитку галузі та вітчизняного ринку картонно-паперової продукції;

- сприяння розвитку вітчизняної сировинної бази для картонно-паперових підприємств;

- розширення асортименту картонно-паперової продукції, розвиток виробництва, насамперед, друкарських видів паперу і картону [1].

Таким чином буде забезпечуватись сталий комплексний розвиток целюлозно-паперової промисловості шляхом реалізації взаємопов'язаних завдань і заходів, спрямованих на створення сировинної бази галузі, технологічне оновлення існуючих та створення нових підприємств на основі використання науково-технічного потенціалу, розширення асортименту та підвищення конкурентноздатності вітчизняної продукції, збільшення експортного потенціалу галузі.


Література:
    1. Целюлозно-паперова промисловість: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ссылка скрыта.
    2. Асоціація українських підприємств целюлозно-паперової галузі «УкрПапір» (скорочено - АУП «УкрПапір»): [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ссылка скрыта.
    3. Державний комітет статистики України: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ссылка скрыта.