Запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада запорізький національний університет матеріали VIII всеукраїнської науково-практичної конференції

Вид материалаДокументы

Содержание


Редакційна колегія
В.А. Коломієць
В.А. Коломієць, М.М. Сиромятніков
В.А. Коломієць, М.М. Сиромятніков
IV. Надзавдання, головна мета і завдання
V. Керівні органи і структура побудови
VI. Науково-методична рада і рада старійшин
VII. Кадри, система підготовки і перепідготовки кадрів
VIII. Програма
IX. Матеріально-технічне забезпечення діяльності системи
Х. Об`єкт впливу козацької системи патріотичного виховання
ХІ. Майбутній практичний результат діяльності системи
ХІІ. Критерії оцінки діяльності системи
ХІІІ. Додаткові можливості для розвитку і вдосконалення системи
XIV. Заключна чистина
Військова лексика запорозького козацького вжитку
Ой ти соцький, осавула, сідлай коні вороні
А чи й отаману та вістовому, а чи самому кошовому?
Як піду я у чужу країну – конвоєм приженуть
Та де піймає козаченька – та й в кандалах водить
...
Полное содержание
Подобный материал:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9

ВСЕУКРАЇНСЬКА ФЕДЕРАЦІЯ «СПАС»

ЗАПОРІЗЬКА ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЯ

ЗАПОРІЗЬКА ОБЛАСНА РАДА

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ


МАТЕРІАЛИ

VIII ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ НАУКОВО-ПРАКТИЧНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ

«ОСНОВИ ТЕОРІЇ ВІЙСЬКОВОЇ СПРАВИ ТА БОЙОВОГО ДОСВІДУ ЛЮДСТВА»


м. Запоріжжя

18 квітня 2008 р.


м. Запоріжжя

2008

ББК 63.3 (4Укр)

3.33


Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Основи теорії військової справи та бойового досвіду людства», м. Запоріжжя, 18 квітня 2008 р.-Запоріжжя, 2008.


В матеріалах четвертого номера збірника наукових праць Всеукраїнської науково-практичної конференції представлено результати наукових досліджень чотирьох напрямів. Зокрема, наукові роботи по темі патріотичного виховання населення України, що знайшло своє кінцеве втілення у сформованій науково-методичною радою Всеукраїнської Федерації Національного Бойового Мистецтва «Спас» «Концепції козацької системи патріотичного виховання». Актуальність дослідження цієї тематики пояснюється відсутністю на Україні концепції національної системи патріотичного виховання. Представлено роботу, де визначено ще один базовий параметр бойового досвіду людства, якому надано назву «Єдиноначалія». Сформовано одну з робочих гіпотез походження фізичних вправ і визначено рівень впливу національних видів бойових мистецтв на сучасну систему фізвиховання. Також представлено кілька наукових досліджень з історії українського козацтва. Статті надруковано в авторській редакції, адже зверстані з друкованого та електронного матеріалу авторів. Сподіваємось на подальше співробітництво.


Редакційна колегія


Академік УМАОІ та ПРА, проф. Ю.О. Шилов, к.і.н. Г.І. Калайда, Чуб Т.І. (відповідальний секретар), В.А. Коломієць (відповідальний редактор),
О.Л. Притула, К.А. Рижов, к.і.н. А.Л. Сокульський, Ю.А. Гапон.


ISBN 966-417-036-4 ©Координаційна Рада з питань козацтва

Запорізької обласної адміністрації.

В.А. Коломієць

Єдиноначаліє


Науково-методична рада Всеукраїнської Федерації Національного Бойового Мистецтва «Спас»


Ключові поняття: бойовий досвід людства, базові параметри бойового досвіду людства, БМ, дисципліна, результат, програма базових духовних ідей і морально-етичних принципів, єдиноначаліє.


Бойовий досвід окремого народу можливо розглядати, як історично сформований ним комплекс методів і засобів для ведення бойових дій. Відповідно, сума складових бойового досвіду всіх народів світу породжує бойовий досвід людства. Можливо визначити, що в основі бойового досвіду окремих народів і всього людства мають місце найбільш характерні властивості, які можна називати базовими параметрами. На сьогоднішній день відомі три таких параметри, зокрема: 1) Виживання. 2) Ведення рукопашного бою. 3) Захоплення життєвого простору. [5]

Але в результаті подальших досліджень нами було визначено четвертий базовий параметр, якому надано назву «Єдиноначалія». В структурній побудові системи управління сучасної цивілізації і навіть найменьшої суспільної ланки «Єдиноначаліє» буквально пронизує собою всі складові соціального існування людства. Таким чином, актуальність дослідження процесу «Єдиноначалія» тісно перекликається з вивченням базових основ бойового досвіду людства, а також з процесами управління суспільством, що підкреслює цивілізаційне і загальнонаукове значення досліджень цієї тематики.

Вважається, що у своєму найбільш завершеному вигляді єдиновладний метод керівництва представлено у військовій справі та бойових мистецтвах (далі БМ). Це і не дивно, адже система військового управління побудована на основі «Єдиноначалія». Відповідно, історичний досвід ведення бойових дій підтверджує, що формування боєздатного військового колективу та успішне ведення бойових дій без єдиного владного керівництва військами не можливе. Керуючись таким розумінням, сучасна військова теорія відносить «Єдиноначаліє» до принципових основ побудови і керівництва збройними силами.

Але, на наш погляд, сучасні визначення суті понятійного змісту цього важливого військового терміну задовольнити не здатні. Адже в них складний процес «Єдинононачалія» розглядається лише за своєю формою і не розглядається за своєю сутністю і змістом. Не визначають і не характеризують складові процесу єдиновладного керівництва, а також не точно визначають рівень впливу суспільно-громадських факторів. Не пояснюють механізм причинно-наслідкового ланцюга «Єдиноначалія». Тобто, в підсумковому вигляді, відбувається неточне розуміння одного з ключових понять військової теорії, що має негативний вплив на практику його використання, зокрема, в умовах формування професійної армії. До того ж, військова теорія зовсім не відносить «Єдиноначаліє» до одного з базових параметрів бойового досвіду людства і цим самим звужує це поняття. Отже, відносно розуміння суті процесу Єдиноначалія існує кілька досить серйозних наукових проблем, актуальність дослідження яких має пряме відношення до військової теорії і системи управління збройними силами України.

В цьому контексті важливим буде простежити генеалогію розвитку Єдиноначалія в людському суспільстві. Отже, метод одноосібного керівництва колективом має древні історичні коріння і виник на землі раніше самої людини. Наприклад, згідно біологічних даних, в соціальному устрої різних тварин, приматів і ранніх гомінід можливо простежити окремі елементи єдиновладного керівництва з боку вожака зграї. Більш досконалу форму «Єдиноначалія» під час полювання на агресивних і крупних тварин, а також ведення бойових дій можливо визначити у перехідної людини, зокрема, у неандертальця. Таким чином, виходить, що як фактор індивідуального керівництва колективом, Єдиноначаліє набагато старше за людину, і тому виникають підстави припускати, що деякі його елементи людина «запозичила» у своїх «молодших братів».

Згідно численних даних спостережень соціального устрою ранніх людських спільнот, теж було визначено систему одноосібного керівництва з боку виборного вождя роду. Адже Єдиноначаліє епохи оріньяцької людини втілювало в собі всі переваги родового устрою і відносно неандертальця, влада родового вождя цього періоду передбачала більш високий рівень його владних повноважень і більш високий рівень виконавчої дисципліни членів родової громади кількістю від 20 до 50 чоловік.[2] На наш погляд, система одноосібного керівництва родової громади періоду оріньяцької людини носила мілітаристський характер, адже в головному була підпорядкована вимогам виживання, ведення рукопашного бою і захопленню життєвого простору. Це дає всі підстави віднести Єдиноначаліє цього періоду до одного з базових параметрів бойового досвіду тогочасної людини. Отже, метод одноосібного керівництва виник на самих ранніх стадіях існування людини. Але така система владного управління ще була обмежена рамками невеличкої родової громади або племінної спільноти і не передбачала розуміння суті єдиної влади серед всіх народів на землі.

Розуміння світового і навіть вселенського масштабу єдиної влади прийшло набагато пізніше і було сформовано в період трипільської культури. Адже про існування у Всесвіті і на Землі певного світогляду під керівництвом богів свідчить ведична література, зокрема «Рігведа» аріїв, «Велесова книга» слов’ян, іранська «Авеста», індійська «Махабхарата» та інші. Тобто, розуміння Єдиноначалія значно змінилось, адже передбачало розуміння єдиної влади у Всесвіті і на Землі, якій повинні підкорятись всі боги і всі люди. Таким чином, у ведичній літературі розуміння суті Єдиноначалія було представлене, як визнання єдиного Творця і керівника Всесвіту, відповідно Землі і людей. Головним практичним досягненням такого розуміння Єдиноначалія можливо розглядати створення в дохристиянському світі держави Шумерів, Скіфії, Римської імперії та інш. Очевидно, що формування таких держав спиралось на військову силу, одним з головних факторів якої можливо розглядали Єдиноначаліє. Але і ведичне розуміння суті єдиної влади все таки було далеко не повним. Адже в той період майже у кожного народу був свій пантеон богів на чолі з головним богом, що заважало визнавати єдиного Бога та єдину владу. Також ведичне розуміння Єдиноначалія ще не знало міри відповідальності людини перед Творцем і не визнавало право вільного вибору та індивідуальної волі людської особистості, тому і не змогло протистояти встановленню в соціальному устрої народів огидного рабовласницького устрою.

Більш досконале розуміння суті єдиної влади сформувалось в епоху християнства. Біблія підкреслювала право на вільний вибір та індивідуальну волю людини перед Творцем, а любе посягання на ці права людини розцінювалось як Вселенське Зло. Сюди можливо віднести цілу програму морально-етичних принципів, викладених в Біблії, які закликали до загальної єдності народів, але передбачали їх загальну відповідальність перед Богом за дотримання духовних і морально-етичних норм християнства. Викладено перевагу колективних інтересів над індивідуальними, що передбачало служіння одного владного керівника не власним, а суспільним інтересам. Запропоновано найвищу форму служіння одного владного керівника колективним інтересам суспільства на основі Спасительства, яке передбачало свідому і добровільну самопожертву життям керівника заради інтересів суспільства. Викладено міру особистої відповідальності одноосібного керівника за прийняття і виконання своїх рішень.

Очевидно, що таке розуміння суті Єдиноначалія значно переважило ведичне і дозволило людству за короткий історичний період знищити рабство, феодалізм, колоніалізм та інші форми гноблення. Важливим досягненням християнського розуміння суті Єдиноначалія можливо розглядати процеси з формування світових органів управління сучасної цивілізації, що визначають рівні права і загальну єдність народів, а також перевагу загальнолюдських цінностей над егоїзмом окремої нації. Сучасні наукові дані самих різних наукових галузей, зокрема, філософії, фізики, біології, астрономії та інші, припускають існування єдиного Творця та системи єдиного владного управління на рівні вселенських масштабів. Це дає всі підстави віднести процеси Єдиноначалія не тільки до земної, але і до космічної системи управління[8]. З цих позицій Єдиноначаліє можливо розглядати на чотирьох взаємопов’язаних рівнях, зокрема, як процес єдиновладного управління Вселенського масштабу, як процес єдиновладного управління планетарного рівня, як процес єдиновладного керівництва суспільством та окремих суспільних ланок і нарешті, як процес керівництва одного індивіду над іншим. На цій основі виникають всі підстави, щоб віднести Єдиноначаліє до загально людської системи управління, а також до складових бойового досвіду всього людства.

Цікаво, але згідно концепції радянської військової теорії, Єдиноначаліє зовсім не відносилось до головних основ системи військового управління, адже характеризувалось всього як «форма єдиновладного керівництва підлеглими військами та установами на основі прав, наданих законами, що регламентуються статутами і наказами вищестоячих керівників».[3]

Як видно, в даному визначенні щодо державних законів, затверджених державою статутів і наказів державних начальників, Єдиноначаліє відіграє додаткову і другорядну роль. Тобто в системі військового управління існувало кілька форм керівництва збройними силами, відповідно, єдиноначальність належала до однієї з них і виконувала додаткову функцію. З цих позицій головне значення в процесі єдиновладного керівництва військовими надавалось державним законам, державним установам і керівникам. Таким чином, в розуміння процесу Єдиноначалія вперше було включено суспільні складові, які почали відігравати головну роль. Але в практичному використанні таке розуміння суті Єдиноначалія привело до «двоначалія» і некомпетентності в керівництві військами. Під час війни СРСР з Німеччиною таке розуміння суті понятійного змісту цього військового терміну притерпіло змін і розглядалось, як:

«Принцип військового керівництва, при якому командири, наділені повнотою наказової влади відносно підлеглих, повністю відповідають за всі сторони життя і діяльності військ. Єдиноначаліє знаходить втілення в праві командира одноосібно приймати рішення, віддавати накази, розпорядження, забезпечувати їх виконання».[4]

Отже, в цьому визначенні суті поняття Єдиноначалія відбулись зміни, адже з цього процесу було виключено суспільні складові. Відповідно, процесу єдиноначальності було надано статус принципа, а також дається його пояснення, де включено одноосібне право командиру приймати рішення, віддавати накази і розпорядження щодо підлеглих і навіть забезпечувати умови для їх виконання.

В подальшому радянська теорія спромоглась розповсюдити принцип Єдиноначалія не тільки на процес керівництва, але і на процес будівництва збройними силами. Сюди було добавлено ще один принцип особистостої відповідальності командира за прийняття рішень при виконанні поставлених завдань. Але знову з’явились суспільні складові, які почали відігравати подвійну роль, зокрема виконувати функцію загального керівництва, а також функцію, спрямовану на всебічне укріплення єдиновладного керівництва збройними силами, наприклад: Єдиноначаліє - найважливіший принцип будівництва і керівництва військами в радянських збройних силах, при якому командири (начальники) наділені всією повнотою наказової влади і несуть особисту відповідальність перед КПРС і Радянською владою за постійну бойову і мобілізаційну готовність, за всі сторони життя і діяльності військ. КПРС неухильно проводить лінію на укріплення Є. в армії».[7]

Визначення суті понятійного змісту «Єдиноначалія», прийняті в сучасних збройних силах України, мало чим відрізняються від радянських. Адже теж відносять його до принципових основ в будівництві і керівництві збройними силами; визначають принцип персональної відповідальності командира, але суспільними складовими визначено відповідальність командира перед державою, законами і статутами збройних сил України.[6]

Отже, з боку військової теорії існували різні підходи до розуміння суті понятійного змісту «Єдиноначалія», але всі ці визначення задовольнити не здатні. Адже, як правило, складний процес «Єдиноначалія» розглядають за своєю формою і не розглядають його за своїм змістом і сутністю. Не визначають і не характеризують його головні складові, відповідно, не визначають механізм дії причинно-наслідкового ланцюга цих складових. Не точно характеризують роль суспільних факторів в цьому процесі і, на наш погляд, не досить точно визначають його місце і роль в системі військового управління, що дає всі підстави розглянути структуру побудови, визначити і характеризувати його головні складові, а також пояснити механізм дії причинно-наслідкового ланцюга цих складових у процесі єдиновладного керівництва. І вже на цій базовій основі сформувати власну робочу гіпотезу науково-теоретичної моделі визначення суті понятійного змісту цього військового терміну.

Структура побудови єдиноначальності нам представляється у вигляді піраміди, в основі якої знаходиться колектив підлеглих, а на верхівці через вертикаль системи владного управління військової ієрархії знаходиться командир. Це дає підстави розглядати «Єдиноначалія» як процес керівництва індивіду над колективом.

На наш погляд, механізм дії «Єдиноначаліє» побудований на взаємодії восьми складових, зокрема: командира разом з вертикальною системою управління військової ієрархії, колективу виконавців – підлеглих, дисципліни, програми базових духовних ідей і морально-етичних принципів певної суспільно-економічної формації, результату, інтересів суспільства, інтересів Бога.

Важливим буде розшифрувати кожну з восьми складових процесу «Єдиноначалія» і визначити причинно-наслідковий зв’язок між ними, що дозволить сформувати загальну формулу єдиноначальності.

Командир - це особа, що наділена владними повноваженнями з боку держави у вигляді державних документів і законів, статутів збройних сил, а також з боку державних керівників і державних установ. Влада командира спирається на вертикаль системи військової ієрархії, що в сумі дозволяє виконувати владне керівництво командира над колективом підлеглих. Але суспільство не тільки делегує владні повноваження командиру, а також визначає міру його особистої відповідальності за прийняття рішень при виконанні постановлених завдань. Таким чином, командира можливо характеризувати як суб’єкта влади в системі військового управління.

Відповідно, колектив підлеглих представляє собою об’єкт влади командира, тобто примусово мобілізованих на військову службу громадян, які формуються з різних верств населення, різних національностей, різного віросповідання, різних вікових груп та інше. Історично склалось так, що між об’єктом і суб’єктом «Єдиноначалія» існує певний зв'язок, але існують колективні фактори, здатні підняти енергію тих сил, що спрямовані проти влади командира і цим самим впливають на боєздатність військового колективу.

Боєздатність військового колективу залежить від рівня військової дисципліни, який можливо розглядати одним з головних факторів впливу процесу «Єдиноначалія» на підлеглих. В самих загальних рисах - це здатність військового колективу діяти колективно-злагодженно, швидко і точно. Найбільш характерною рисою впливу дії процесу «Єдиноначалія», відповідно, виконавчої дисципліни підлеглих, варто розглядати рівень свідомого виконання наказів командира. Тобто рівень виконавчої дисципліни можливо віднести до складових механізму дії причинно–наслідкового ланцюга «Єдиноначалія».

Не без підстав програма базових духовних ідей і морально-етичних принципів включена нами до найважливіших складових «Єдиноначалія». Адже вона характеризує собою рівень суспільних складових і, без сумніву, має вплив на весь процес єдиноначальності, тому що здатна поєднати весь військовий колектив . До програми базових духовних ідей можливо віднести панівні вчення окремої суспільно – економічної формації, релігійні принципи, розуміння ідеї боротьби Добра і Зла, ідею боротьби за Волю і Справедливість у світі та інше.

Значення впливу програми морально – етичних принципів на процес «Єдиноначалія» визнавали всі видатні полководці, зокрема О. В. Суворов. Варто відзначити, що ціла система морально–етичних принципів запорозьких козаків прямо або побічно впливала на їх систему єдиновладного керівництва, якої дотримувались видатні військові керівники України, зокрема І. Сірко,
П. Дорошенко, Б. Хмельницький. Сюди варто додати сучасні розуміння «Єдиноначалія»,наприклад, з приводу реформування російської армії
В. Корнець за духовну основу «Єдиноначалія» рекомендує Православіє.

В кінцевому вигляді вся діяльність командира, всіх гілок вертикальної системи владного керівництва, колективу підлеглих і навіть високий рівень виконавчої дисципліни військового підрозділу підпорядковані досягненню військового результату при вирішенні поставлених завдань. Тобто механізм дії процесу єдиноначальності можливо представляти у вигляді процесу досягнення результату при виконанні завдань. Той факт, що діяльність командира з колективом підлеглих підпорядковані результату, відомо з давніх часів. Не випадково древні спільноти завжди формувались біля окремих лідерів, здатних досягти суспільних і військових результатів. Про це свідчать древньогрецьке визначення одноосібного керівника, як монарх, у древніх римлян - імператор, слов’ян - князь, східних народів - хан, та інш. В цьому контексті важливим буде відзначити,що між запланованими і реальними результатами може виникати різниця. Ця різниця між ними здатна впливати на особу командира, систему контролю та його владного керівництва в бік їх вдосконалення за рахунок впровадження нових технологій військового управління. Таким чином, результат тісно пов'язаний з усіма складовими і в значній мірі підпорядковує собі механізм причинно- наслідкового ланцюга «Єдиноначалія».

Сам факт керівництва індивіду над колективом суперечить принципу волі вибору колективу, тому має можливість лише за умови добровільної згоди з боку колективу або суспільства, а також за рахунок визнання його безперечної переваги над колективними методами. Зокрема, за рахунок більш високого рівня ефективності колективно-злагоджених дій і на основі досягнення важливого суспільного результату. Тому можливо вважати, що в основі процесу єдиновладного керівництва лежать суспільні інтереси, пов’язані з виживанням у навколишньому середовищі, його подальшим розвитком і вдосконаленням. Стає зрозумілим, чому суспільство використовує процес одноосібного керівництва та одночасно здійснює над ним контроль і виконує загальне керівництво. Відповідно, по своїй суті «Єдиноначаліє» повинно захищати колективні інтереси суспільства. Поняття суспільних інтересів пов’язане не тільки з окремою світовою цивілізацією, але Всесвітом і Богом.

Богоцентризм передбачає розуміння єдиної світової і космічної влади, а також її зв’язку з процесом «Єдиноначалія». Розуміння Творця Всесвіту, Землі і людей, а також єдиної системи влади прийшло до людства в період трипільської культури, а може і раніше. Це знайшло своє втілення в розумінні «Великого Шляху», тобто магістральних шляхів розвитку людства, які підпорядковані Богу. Очевидно, що інтереси єдиної влади космічного рівня вищі за суспільні інтереси всієї землі, цивілізації або окремого суспільства. Тому відіграють функціональну роль надзавдання «Єдиноначалія» і разом з інтересами суспільства лежать в основі цього процесу.

Враховуючи структуру побудови, визначені і розшифровані нами складові, а також механізм дії причинно-наслідкового ланцюга процесу одноосібного керівництва, можливо сформувати загальну формулу «Єдиноначалія» у такому вигляді:

Єдиноначаліє = командир + колектив підлеглих + дисципліна + результат + програма базових духовних ідей і морально-етичних принципів + колективні інтереси суспільства + Бог.

Згідно схеми структурної побудови, керівництво індивіду над колективом можливо розглядати так: Єдиноначаліє = командир + колектив підлеглих + дисципліна + результат.

Варто підкреслити, що без суспільних складових ця формула не діє адже суб’єкт влади належить суспільству, тому обов’язково слід враховувати інші суспільні складові. Враховуючи його характерні властивості, одноосібний метод керівництва суперечить колективним методам, але його превага над колективними методами керівництва перевірена історичним досвідом всього людства і сумнівів не викликає. Тому використовуючи цей метод, суспільство повинно здійснювати над ним контроль, не допускаючи двовладдя і загальне керівництво.

Таким чином, на основі розуміння структурної побудови, знаючи механізм дії причинно-наслідкового ланцюга, а також враховуючи формулу процесу «Єдиноначалія», можливо розглянути його за своєю формою, змістом і сутністю. Відповідно, на цій основі можна сформувати власну робочу гіпотезу науково – теоретичної моделі визначення суті понятійного змісту цього військового терміну.

Отже, за своєю формою процес «Єдиноначалія» можливо представляти як історично сформовану практику єдиновладного керівництва командира над колективом підлеглих. В основі індивідуального керівництва лежить високий рівень владних повноважень командира, наданих йому суспільством у вигляді законів, державних документів, статутів та інше, а також особистої відповідальності командира перед державою за результати поставлених завдань. Владна діяльність командира і контроль за виконанням його наказів здійснюється за допомогою вертикальної системи управління з боку гілок військової ієрархії. Це в підсумку дозволяє досягти досить високого рівня виконавчої дисципліни колективу підлеглих, здатних діяти колективно – злагоджено, швидко і точно. Таким чином, за своєю формою процес «Єдиноначалія» нам представляється у вигляді формули, де:

командир = колектив підлеглих +дисципліна.

На наш погляд, ця формула точно відповідає характерним рисам єдиновладного керівництва командира сучасних збройних сил.

За своїм змістом єдиноначальність можливо представляти дещо по іншому, де воно діє за формулою: командир + колектив підлеглих + дисципліна = результат.

Згідно цієї формули, головним фактором дії механізму єдиноначальності варто розглядати процес досягнення результату при виконанні поставлених військових завдань. Тобто, діяльність командира, гілок вертикальної системи управління, колективу підлеглих і навіть виконавчої дисципліни підпорядковані досягненню військового результату. Таким чином, військовий результат складає зміст процесу «Єдиноначалія».

За період свого існування розуміння сутності процесу «Єдиноначалія» постійно змінювалось: наприклад, в соціальному устрої ранніх людських спільнот воно було підпорядковано колективним інтересам окремої суспільної ланки, зокрема, родової громади або племінної спільноти. Тобто, одноосібний лідер разом з колективом підлеглих досягали виконавчої дисципліни і результатів поставлених завдань заради колективних інтересів окремої суспільної ланки, адже група мисливців під керівництвом одного лідера, ризикуючи життям, полювали на агресивних і крупних тварин заради інтересів рядової громади або племінної спільноти, підтверджуючи визначену нами сутність процесу «Єдиноначалія» цього періоду. Це відповідало формулі: командир + колектив підлеглих + дисципліна + результат = інтереси родової громади племінної спільноти.

Але внаслідок результатів соціальної еволюції, що відбулась в період трипільської культури, зокрема, за рахунок формування базових духовних ідей суспільства, зміни релігійних вірувань, значної зміни соціальної свідомості тогочасної людини, сутність «Єдиноначалія» претерпіла змін. В основі одноосібного керівництва почали діяти не тільки інтереси окремої суспільної ланки, а цивілізаційні інтереси всього людства, яке діяло під керівництвом Бога – Творця. Крім ідей Богоцентризму в той період було сформовано ще кілька базових духовних ідей Єдиноначалія. Сюди можливо віднести ідею Акту зародження життя на землі, ідею боротьби Добра і Зла, ідею Спасительства, ідею Реінкарнації, ідею перемоги Добра над Злом, ідею союзу між людьми та богами, ідею обмеженої участі людини в боротьбі між Добром і Злом. Також було визначено головну мету «Великого Шляху», тобто головну мету магістральних шляхів розвитку людства як ідею вдосконалення Світу. Ці базові духовні ідеї розшифровані на основі головного міфу і гімнів священної «Рігведи» та інших джерел ведичної літератури. Розповсюдження цих духовних ідей і формування нових морально – етичних принципів привело до активізації суспільно-цивілізаційних процесів світового масштабу. І на цій основі -формування єдиної мови (санскриту), появи міст, розподілу між сільськогосподарським виробництвом та ремесел, єдиної системи управління і зв’язку. Очевидно, що ці явища мали безперечний вплив на розуміння сутності Єдиноначалія. Тому формула «Єдиноначалія» завдяки зміні сутності змінилась і може бути представленою у такому вигляді:

Командир + колектив підлеглих + дисципліна + результат = інтереси людської цивілізації.

Нове розуміння сутності процесу «Єдиноначалія» могло сформуватися в період появи монотеїстичних релігій, зокрема, зороастризму, іудаїзму, християнства, ісламу та інших, які свідчать про існування у Всесвіті і на Землі певного світоладу під керівництвом єдиного творця. Наприклад, на відміну від ведичного розуміння, Біблія підкреслювала невід’ємне право людини на вільний вибір та індивідуальну волю особистості перед Богом, а любе посягання на ці права розцінювались, як вселенське Зло. Сюди можливо віднести нову програму духовних і морально-етичних принципів, викладених в Біблії, що попереджувала про загальну відповідальність людства за дотримання духовних і морально-етичних норм християнства та які мали розповсюдження на «Єдиноначаліє». Викладено перевагу колективних інтересів над індивідуальними, що передбачало служіння єдиного керівника колективним інтересам суспільства. Запропоновано найвищу форму служіння керівника колективним інтересам, тобто, «Спасительство», що передбачало свідому і добровільну самопожертву керівника заради колективних інтересів. Також в Біблії представлено міру особистої відповідальності керівника за прийняття і виконання рішень. Очевидно, що таке розуміння суті процесу Єдиноначалія значно переважало ведичне і дозволило людству послідовно знищити рабовласницьку систему, феодалізм, колоніалізм та інш. Зокрема, сформувати світові органи управління сучасної цивілізації, які враховують загальну єдність і взаємозалежність народів на планеті і перевагу загальнолюдських інтересів над егоїзмом окремих націй. З цих позицій сутність процесу «Єдиноначалія» можливо розглядати як служіння інтересам суспільства і Бога.

Таким чином, видно, що на протязі етапів історичного процесу розвитку людства розуміння сутності процесу єдиновладного керівництва змінювались в бік розширення спектру дії. Адже змінилось розуміння колективних інтересів, що поєднують в собі всі ланки соціального устрою людства, зокрема, сімейні відносини, робочий колектив, народ, цивілізацію. Але важливо буде підкреслити, що сутність процесу «Єдиноначалія» в кінцевому вигляді підпорядкована Богу, який відіграє роль пускового механізму в діях одноосібного керівництва. Сюди варто додати, що в традиції національної системи військового управління «Богоцентризм» єдиновладного керівництва утримується на протязі тисячоліть, тому діє на рівні колективного підсвідомого (згадаймо «Рігведу», «Велес книгу», а також діяльність видатних гетьманів України).

Спираючись на визначені нами форму, зміст і сутність процесу «Єдиноначалія», визначені нами складові і механізм дії причинно – наслідкового ланцюга, можливо підтвердити сформовану нами загальну формулу «Єдиноначалія».

Аналізуючи сформовану нами формулу єдиновладного керівництва, можливо зробити висновки:
  1. «Єдиноначаліє» складається з двох діаметрально – протилежних процесів, зокрема, влади індивіду над колективом, а також влади суспільства над індивідом.
  2. Взаємодія цих процесів передбачає перевагу колективних інтересів над індивідуальними.
  3. Взаємодія двох протилежних процесів поєднується складовою програми духовних ідей і морально – етичних принципів.
  4. В підсумку «Єдиноначаліє» служить колективним інтересам суспільства і Бога.

Отже, з урахуванням форми, змісту і сутності, а також спираючись на результати аналізу формули «Єдиноначалія», можливо сформувати власну робочу гіпотезу визначення суті понятійного змісту цього військового терміну в трьох варіантах, зокрема, в широкому розумінні, більш вузькому і лаконічному.

Таким чином, в широкому розумінні сформована науково – теоретична модель визначення суті поняття «Єдиноначалія» може бути представленою у такому вигляді.

«Єдиноначаліє» - історично сформована практика єдиновладного керівництва збройними силами. Характеризується високим рівнем владних повноважень командира та його особистої відповідальності за прийняття рішень при виконанні поставлених завдань, а також високим рівнем виконавчої дисципліни підлеглих. Спрямоване на досягнення військових результатів при виконанні суспільних завдань. Діє з метою захисту колективних інтересів суспільства і служіння Богу.

У більш вузькому розумінні модель визначення може бути такою:

«Єдиноначаліє» - історично сформована практика єдиновладного керівництва збройними силами з високим рівнем владних повноважень командира і виконавчої дисципліни підлеглих для досягнення військових результатів з метою захисту інтересів суспільства і служіння Богу.

Але в лаконічному вигляді це визначення можливе у такому вигляді:

«Єдиноначаліє» - соціальна практика єдиновладного керівництва збройними силами для досягнення військових результатів з метою захисту суспільних інтересів і служіння Богу.

Як видно, нами сформовано три варіанти визначення суті понятійного змісту «Єдиноначалія», що значно відрізняється від існуючих, але за своїми головними складовими точно узгоджується з визначеними нами формою, змістом і сутністю цього процесу. Також вони точно відповідають складовим сформованої нами формули «Єдиноначалія», що дає підстави запропонувати для свого використання сформовану нами модель визначення суті поняття «Єдиноначалія».

Підсумовуючи загальні результати дослідження, можливо заперечувати сформовані варіанти визначення суті поняття одноосібного керівництва з кількох позицій:

По-перше, взагалі заперечувати технологію одноосібного керівництва в збройних силах, як віджившу, і вважати, що колективні методи управління військами більш досконалі.

По-друге, заперечувати прихований зміст «Єдиноначалія», спрямований на досягнення високого військового результату виконання поставлених завдань.

По-третє, заперечувати визначену нами сутність процесу «Єдиноначалія», що має подвійне значення, тобто полягає в захисті колективних інтересів суспільства, які повинні точно узгоджуватись з єдиною системою управління космічних масштабів, сформованих єдиним керівництвом Всесвіту, Землі і людей.

По-четверте, заперечувати «Єдиноначалія» як один з базових параметрів бойового досвіду людства.

З приводу першого заперечення можливо зауважити, що відносно колективних методів управління збройними силами одноосібний метод більш результативний. Адже цей метод пройшов перевірку часом і підтверджується історичним досвідом ведення бойових дій, тому сумнівів не викликає.

Сюди варто додати, що індивідуальний метод керівництва колективом лежить в біологічній сутності людини, тому що передався їй від еволюційних попередників. До того ж вся функціональна діяльність людського організму здійснюється з єдиного центру управління, тобто виконується корою головного мозку. І навіть на клітинному рівні існує процес одноосібного керівництва, що виконується відкритою Б. Болотовим клітиною-«лідером». Тобто, біологічна сутність людини побудована на цьому методі управління. Таким чином, єдиновладний метод управління узгоджується з біологічними закономірностями існування людського організму, підтвердив всі види перевірки в просторі і часі і довів, що його можливості відносно досягнення суспільновагомих результатів значно переважають можливості колективних методів управління.

На наш погляд, радянська військова теорія або взагалі не визначала зміст процесу «Єдиноначалія», або визначала його неточно. Наприклад, вона розглядала його, як «принцип єдиновладного керівництва військами та особистої відповідальності командира». Але високий рівень владних повноважень командира, міру його особистої відповідальності, відповідність його діяльності єдиним державним вимогам, а також високий рівень виконавчої дисципліни підлеглих ми відносимо до форми, а не до змісту процесу«Єдиноначалія». Відповідно, зміст «Єдиноначалія» може полягати лише в одному, тобто, його здатності досягти важливого суспільного або військового результату, пов’язаному з виживанням, веденням бойових дій, захопленням життєвого простору, розвитком і вдосконаленням суспільства.

З цих позицій, саме суспільні і військові результати характеризують собою прихований зміст процесу єдиновладного керівництва колективом, відповідно, підтверджують точність визначеного нами змісту «Єдиноначалія».

Також важко заперечувати визначену нами сутність процесу «Єдиноначалія», адже не виникає сумніву, що його місія, підпорядкована колективним інтересам суспільства, повинна узгоджуватись з єдиною системою управління космосу, Землі і людей, а також за умови служіння Богу. Але, з точки зору ідеї боротьби Добра і Зла, зокрема, з позиції закономірностей Зла, суперечити можливо. Наприклад, вважати, що сутність процесу «Єдиноначалія» знаходиться в сфері служіння не колективним, а власним інтересам. Заперечувати вимоги єдиної системи управління в космосі, на Землі серед людей, не визнавати і не служити Богу. Очевидно, що з цих діаметрально – протилежних позицій аргументи завжди знайдуться. Але заперечувати той факт, що процес «Єдиноначалія» має свою сутність, яка впливає на взаємодію форми і змісту, неможливо.

Згідно з результатами дослідження визначено, що процес «Єдиноначалія» виник на самих ранніх стадіях існування людини. Відповідно, історичний досвід ведення бойових дій підтверджує, що як фактор швидкого гнучкого і точного управління збройними силами зберігся по сьогоднішній день. Тому військова теорія відносить його до принципових основ побудови збройних сил. З’ясовано, що цей метод управління відповідає біологічній сутності людини та одночасно узгоджується з механізмом дії космічної системи управління. Це дає підстави віднести процес «Єдиноначалія» до вічних категорій системи керівництва збройними силами, до базових параметрів бойового досвіду людства.

Підсумовуючи загальні результати дослідження, можливо вважати, що процес «Єдиноначалія» було розбито на вісім складових і на цій основі, з урахуванням механізму дії, було сформовано формулу «Єдиноначалія».

На основі цієї формули, а також спираючись на форму, зміст і сутність процесу «Єдиноначалія», було сформовано три варіанти визначення суті понятійного змісту цього процесу. Визначено, що форму, зміст і сутність процесу «Єдиноначалія» можливо розглядати з діаметрально-протилежних позицій, тобто, з позицій ідеї боротьби Добра і Зла, зокрема, з позиції Зла. Доведено, що «Єдиноначаліє» можливо віднести до базових параметрів бойового досвіду людства, що має значення для військової теорії, загальнонаукове і загальнолюдське значення.