Запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада запорізький національний університет матеріали VIII всеукраїнської науково-практичної конференції
| Вид материала | Документы |
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- Запорізька обласна рада п’яте скликання тридцять восьма сесія рішення, 160.87kb.
- Громадський рух «нова україна» в автономній республіці крим центр розвитку освіти,, 1350.77kb.
- Центр розвитку освіти, науки та інновацій консалтингово-конфліктологічний центр громадський, 926.45kb.
- Соціально педагогічний комплекс регіону: теорія І практика збірник матеріалів Всеукраїнської, 4395.92kb.
- Міністерство освіти І науки україни полтавський державний педагогічний університет, 3245.89kb.
- Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Перший крок у науку». Т луганськ:, 247.43kb.
- Запорізька область, 65.07kb.
- Матеріали VI (XVIII) Всеукраїнської науково-практичної конференції Київ нтуу «кпі», 8512.4kb.
- Наукової доповіді, 211.17kb.
ХІ. Майбутній практичний результат діяльності системи
Майбутній практичний результат можливо розглядати як найголовніший показник діяльності всіх складових системи патріотичного виховання. Інакше кажучи, результат є практичним втіленням всіх видів підготовки козацької системи патріотичного виховання. До складових кінцевого практичного результату ми відносимо дальність впливу дії виховного процесу, рівень кількісного впливу на суспільство, а також збережений в часі і просторі досвід з патріотичного виховання козаків.
Дальність впливу дії виховного процесу козацької педагогіки розрахована нами на все життя окремої людини. За рахунок передачі цього впливу родині, майбутнім поколінням українських козаків, членам козацької громади і всього населення України, дальність впливу може збільшуватись до життя суспільної ланки, певного покоління і всього суспільства, що значно довше за часом, ніж життя окремої людини.
Важливим фактором результативної діяльності козацької патріотичної педагогіки нами розглядається точне виконання надзавдання, головної мети і завдань не тільки окремих розділів підготовки, але і всієї системи патріотичного виховання. Адже практичне невиконання вихідних посилок діяльності системи свідчить про значні недоліки всієї роботи.
Рівень розноповсюдження козацької системи патріотичного виховання в суспільстві одночасно можливо розглядати важливим показником її кількісних показників і рівнем її ефективності.
Очевидно, що козацька система патріотичного виховання завжди служила одним з головним інструментів збереження і передачі набутого бойового досвіду майбутнім поколінням, а також передачі знань і найбільш характерних рис духовних і моральних досягнень українського козацтва. Тому рівень збереження і передачі цих складових ми розглядаємо як важливу складову практичного результату діяльності системи.
ХІІ. Критерії оцінки діяльності системи
Знаючи надзавдання, головну мету і завдання, а також механізм дії базових складових і можливий практичний результат дільності козацької системи патріотичного виховання, можливо сформувати критерії оцінки її функціональної діяльності з боку козацьких організацій, державних органів, суспільних і громадських організацій. Критерії оцінки функціональної діяльності системи нами розглядаються з трьох позицій. Зокрема, оцінка даних результатів шляхом порівняння надзавдання, головної мети, завданнь і практичного результату, оцінка результатів функціональної діяльності базових складових системи, а також оцінка кількісних та якісних показників роботи системи.
Порівняння та аналіз результатів цього порівняння між надзавданням, головною метою, завданнями і практичним результатом дає можливість досить точно оцінити ефективність дії загального механізму діяльності системи. За умови виникнення різниці між цими показниками, виникають вагомі підстави для перевірки функцій базових складових системи.
Таким чином, оцінка даних результатів функціональної діяльності базових складових системи, куди ми відносимо оцінку роботи структурних підрозділів, роботи керівних органів, оцінку системи підготовки і перепідготовки кадрів, роботи науково-методичної ради і ради старійшин, програми, закономірностей об`єкту впливу, дає можливість більш детально і точно визначити та охарактеризувати функціональні недоліки діяльності складових систем.
Але державне і суспільно-громадське значення системи, краще за все можливо оцінювати завдяки кількісним та якісним показникам. Наприклад, за рахунок кількісних показників, куди відноситься кількість патріотичних заходів, їх масштаб, кількість учасників, відсоток участі в них громадян України ін. Відповідно, якісні показники за рахунок визначення рівня розуміння ключових понять системи, зокрема, патріотизму, Батьківщини, патріотичного виховання, системи патріотичного виховання, а також розуміння надзавдання, головної мети, завдань тощо.
Така система критеріїв діяльності козацької системи патріотичного виховання дає можливість досить точно оцінити її ідейну спрямованість, результати діяльності, а також визначити рівень її державного і суспільно-громадського значення.
ХІІІ. Додаткові можливості для розвитку і вдосконалення системи
Сформована нами концепція козацької системи патріотичного виховання припускає значні додаткові можливості для свого подальшого розвитку і вдосконалення. Кожна з восьми базових складових зокрема і відповідно, вся система в цілому мають значні резервні можливості щодо свого подальшого росту. Наприклад, можливе вдосконалення системи управління за рахунок збільшення функцій системи і підвищення рівня її відповідальності перед державними органами за кінцевий результат. Можливе вдосконалення роботи структурних підрозділів системи за рахунок відродження ДОСААФ, адже система ДОСААФ виконувала функцію початкової військово-спортивної підготовки і чудово зарекомендувала себе в радянський період. До значних позитивних змін в діяльності системи здатен привести більш високий рівень матеріально-технічного забезпечення, що одночасно впливає на програму підготовки, а також підготовку і перепідготовку кадрів, а відповідно, на практичний результат. За умови підвищення рівня державної і суспільної відповідальності, можливе вдосконалення системи критеріїв діяльності системи, що теж сприяє її подальшому розвитку і вдосконаленню. Тобто, з моменту свого створення козацька система патріотичного виховання має значні додаткові можливості для свого подальшого розвитку і вдосконалення.
XIV. Заключна чистина
Запропонована концепція козацької системи патріотичного виховання спрямована на систематичну і цілеспрямовану діяльність у сфері патріотичного виховання не тільки в середовищі козацької громади, але і всього населення України. За своєю сутністю ця система спрямована на захист колективних інтересів України та її подальшого виживання в навколишньому світі. Вона здатна до свого розвитку і вдосконалення, що збільшує можливості для виконання надзавдання, головної мети і завдань системи. Її функціональне призначення полягає в заходах з підвищення рівня стану здоров`я, духовної і морально-етичної підготовки, військово – фізичної і теоретичної підготовки. Тому виникає впевненість, що вихована в рамках системи людина - патріот буде готова до захисту національних інтересів України в любій сфері її життєдіяльності, а також боротьби за Волю і Справедливість у всьому Світі.
Христич І.А.
ВІЙСЬКОВА ЛЕКСИКА ЗАПОРОЗЬКОГО КОЗАЦЬКОГО ВЖИТКУ
(НА МАТЕРІАЛІ ІСТОРИЧНИХ ПІСЕНЬ)
Запорізький національний університет
Останніми десятиліттями науковцями посилено досліджуються процеси термінотворення. Актуальності набуло вивчення військової термінології, бо одним із потужних джерел поповнення сучасного словникового складу є і військова лексика, яка тісно пов’язана із життям суспільства.
Українська військова термінологія, увага до якої об’єктивно актуалізується в добу розбудови незалежної української демократичної держави, досліджувалася в різних аспектах, зокрема, у площині лексикографічного опису. У ХХ ст. з’являється ряд словників військової термінології (Бурячок А. [1], Лісна О. [2]). Історію становлення та інновації української військової термінології прослідковано в працях Задорожного В. [3], Задунайського В. [5]. Процес формування української військової термінології в плані її становлення і розвитку стає об’єктом дисертаційних досліджень Мурашко Л. [7], Рибалка Я. [8], Халимоненко Г. [9], Яремко Л. [10].
Деякий час військова термінологія була майже повністю вилучена з активного вжитку у військовій сфері. В українській художній літературі пострадянського часу на військово-патріотичну тему використовувалося щонайбільше два-три десятки військових термінів, скалькованих з російської мови. Численні й неконтрольовані запозичення військової термінології з російської та інших мов, створюючи ілюзію розвитку української мови, непомітно руйнують її вже не тільки на лексичному, а й на глибинному – фонетичному рівні. Хоча запозичення в українську мову російської військової термінології невипадковий, якщо взяти до уваги обставини культурно-політичного розвитку України впродовж кількох останніх століть.
Історія української військової лексики починається в княжі часи, а формування військового словника сягає спільнослов’янського періоду.
Розбудова української військової термінології базувалася на взаємодії таких чинників:
- використання успадкованих словотвірних моделей і створення нових;
- активне залучення ресурсів народнорозмовної мови шляхом змін семантичного обсягу існуючих лексем;
- запозичення як результат міжмовних контактів.
Формування української військової термінології відбувалося паралельно із формуванням козацького війська. Поряд зі зброєю європейського типу козаки використовували бойові знаряддя „до порохового періоду”, більш поширені у тюркських народів. Така конвергенція була закономірним явищем постійних військових контактів. У сучасній українській літературній мові переважна більшість тюркізмів архаїзувалася.
Українська військова лексика не лише зазнавала чужомовних впливів, але й сама була активним посередником. Закономірною і очевидною є її роль у ХІV - першій чверті ХVІІІ ст. як останньої ланки на шляху європеїзмів у російську мову.
Ця лексика перестала розвиватися у ХVІІІ ст., бо українські збройні (козацькі) формації зникли. Розвиток військової лексики можливий лише в середовищі, для якого вона актуальна. Традиції козацької військової справи перемістилися в історичні спогади (легенди, перекази та історичні пісні).
Гостра потреба у військовій лексиці виникає на початку 90-х рр. у незалежній Україні у зв’язку з необхідністю запровадити в українські Збройні Сили України рідну мову – військові команди, спеціальну військову термінологію тощо. Ця проблема розв’язувалася звичним для української мови пострадянського часу способом: шляхом калькування, а то й прямого запозичення термінолексики з російської мови. Проте, зацікавленість цією термінологією не виявилась достатньо сильною, щоб вплинути на розвиток сучасної української військової лексики.
Безперечно, актуалізована архаїчна лексика не заповнює прогалин у системі новітніх понять, однак вона, на нашу думку, має ідейно-орієнтаційний сенс надаючи рухові певного ідейного спрямування – у чому й полягає її цінність як культурно пережитої національної духовної спадщини. Козацька романтика може видатися наївним замилуванням архаїкою, але з огляду на результати діяльності цього покоління, що повернуло українському народові традицію збройної боротьби за свої права, принаймні варто замислитися над цим феноменом нашої національної історії.
Чимало військової лексики знаходимо в історичних піснях. Ця лексика охоплює назви осіб, пов’язаних з військовою справою; назви зброї, військової збруї та регалій; назви збройних сил, їх основних родів, бойових одиниць і деяких частин та загонів спеціального призначення; номінації, які стосуються стратегії або тактики бойових дій, військових операцій та їх наслідків.
І. Лексеми, що вживаються на позначення військових осіб, можна об’єднати в семантичні підгрупи: 1) загальні назви воїнів; 2) назви військових звань, чинів та посад; 3) назви представників окремих військових загонів; 4) назви воїнів, які виконували певну військову службу чи додатковий обов’язок.
Серед загальних назв воїнів можна виділити такі: гайдамака, козак, лицар, сірома, солдат.
У ХV-ХVІІ ст. на Україні широкого вжитку набуло слово тюркського походження козак, яким називали незалежну людину, шукача пригод. В історичних піснях лексема козак вживається на позначення учасників війни своєї сторони. Слід відзначити, що ця лексема є найуживанішою у своїй підгрупі в історичних піснях. Н.: Ой у полі а в гординськім відти козак з войни іде, ой у лісі коня пасе [11], Буде з тебе, Байда, та козак войненьки [11], Із Полтави їхали козаки [11].
Дуже рідко в історичних піснях вживається термін компанієць – козак легкокінного гетьманського полку на Україні в ХVІІ-ХVІІІ ст. Н.: Там стояли пікінери, з ними компанійці [11].
Вільного козака-запорожця, якому властиві козацька доблесть і воєнне мистецтво, називали лицарями, зустрічаємо цю лексему і в історичних піснях: Будь мені лицар та вірнесенький [11], Воєвода, славний лицар, на отводі зістав [11], Буду биться, як лицар”[11].
Серед загальних назв воїнів можна визначити також лексему турецького походження гайдамака – учасник народно-визвольної боротьби ХVІІІ ст. на Правобережній Україні проти польсько-шляхетського гніту. Н.: Драли гайдамаки від панської ласки [11]. Не єсть ви козаки єсть ви гайдамаки [11]. Зустрічають його гайдамаки в темнім лузі над рікою [11].
Подекуди зустрічається в історичних піснях слово сірома – козацька біднота на Запорозькій Січі; голота. Н.: Наша браття сіромашня [11]. А не дай нам погибати, безщасному сіромасі [11]. Зажурився бідний сірома [11].
Ширше представлена в історичних піснях військова термінологія на позначення назв військових звань, чинів та посад: гетьман, отаман, осавул, старшина.
Слово гетьман запозичене із німецької мови, що в докладному перекладі звучить як „капітан”. Гетьманом у ХVІ ст. називали виборного ватажка козацтва Запорозької Січі. Починаючи з Богдана Хмельницького, це управитель усієї України, представник вищої влади на Україні. Ця лексема дуже широко вживається в історичних піснях. Н.: Ой пане гетьмане, були в бусурмана: багацько в чортяки всякого надбано [11]. Ой чом коні гетьманскії не п’ють води дунайської? [11]. Шлеть мене гетьман до Дунаю, да я Дунаю я сам не знаю [11].
Отаман – виборний або призначений ватажок козацького війська. Представник козацької адміністрації у населених пунктах на Україні. Н.: Ой лимане, лимане, запорізький отамане [11]. В отамана дух нелюдський [9]. Ой скинемось по таляру, купим штани отаману [11].
Осавула – виборна службова особа, що обіймала одну з адміністративно-військових посад на Україні в ХVІІ-ХVІІІ ст. Н.: Ой ти соцький, осавула, сідлай коні вороні [11]. Отаман же з осавулою пана рейментаря просить [11].
Старшина – в ХVІ-ХVІІІ ст. керівна заможна привілейована верхівка козацтва. Н.: Та не хтіла в одно стати старшина козацька [11]. Ой старшина моя мила, випускайте мого сина [11].
Незначну групу становлять лексеми на позначення представників окремих військових загонів: кошовий, курінний, сотник (іноді зустрічається соцький).
Кошовий – слово старослов’янського походження – вождь, отаман козаків на Запорозькій Січі. Н.: А чи й отаману та вістовому, а чи самому кошовому? [11]. Ой наш батько, пан кошовий, по козаках тужить [11]. Ой пише Швачка до кошового та дрібненькеє листя [11]. Ой принеси, принеси, чорная галко, від кошового вісти! [11].
Курінний – слово чагат. походження – виборна особа, що керувала куренем. Н.: Обізвався серед Січі курінний Сулима [11].
Сотник (соцький) – особа, яка очолювала сотню, обиралася спочатку козаками, а згодом призначалася гетьманом або царем. Н.: А в нашого Харта, а в сотника – батька [11]. Де їде сотник дорогою, кінь ся усікає [11]. Ой ти, соцький, осавула, сідлай коні вороні [11]. Ой сварився, не сварився, а з соцьким побився [11].
Також незначну групу становлять слова на позначення воїнів, які виконували певну військову службу чи додатковий обов’язок: варта, канонір, конвой, сторожа, стрільці, хорунжий.
Варта – загін, гурт людей (переважно озброєних), що охороняють кого-, що-небудь. Н.: Прийде безчасна та варта [11]. А ти, каже, Вісарику, сидиш межи вартов [11].
Канонір – майстер, який виготовляв і обслуговував гармати. Н.: А як взяли каноніри з канонів стріляти [11].
Конвой – група озброєних людей, що супроводять кого-, що-небудь; варта; охорона; супровід. Н.: Як піду я у чужу країну – конвоєм приженуть [11]. Ой пішов би я в чужу сторону, так конвоєм приведуть [11].
Сторожа – загін, група людей, що охороняють кого-, що-небудь; варта; охорона. Н.: Поставили стороженьку навхрест шабельками [11]. Та не дає проїхати та бистра сторожа [11].
Зустрічається поодиноке вживання терміну стрільці. В основі його утворення лежить військовий засіб ведення бою за допомогою потужних дій стрільців, що було дуже поширеним серед козаків: „Оляна каже, що в сінях вівці, на Кармалюка засіли стрільці” [11].
Хорунжий – особа, що носила прапор або корогву війська; прапороносець. Н.: Посередині пан хорунжий, під ним кониченько [11]. Обізвався Павлюк-хорунжий... [11].
В окрему, хоч і незначну, підгрупу слід виділити слова-назви вояків іноземних армій: гусари, жовніри, рейментари.
Гусари – угорські військові з частин легкої кінноти. Н.: То ж не хмара – молоді гусари [11].
Жовнір – солдат польської армії. Н.: Лежить, лежить а в шпиталі жовняр молоденький [11,108]. Пішов жовняр на долину та ліг спати на годину [11]. Ой приїжджає жовнір став його питати [11].
Рейментар – солдат польської армії. Н.: Хорошенько рейментаря, кланяючись просить [11]. Пан рейментар походжає: „Дивітеся люде...” [11]. Отаман же з осавулом пана рейментаря просить [11].
Отже, військова лексика на позначення військових осіб, представлена в історичних піснях, містить у своєму складі загальні назви воїнів; назви військових звань, чинів та посад; назви представників окремих військових загонів; назви воїнів, які виконували певну військову службу чи додатковий обов’язок. Цей прошарок термінолексики представлений в історичних піснях найширше.
ІІ. Лексеми на позначення зброї, військового спорядження і регалій.
На особливу увагу в історичних піснях заслуговує лексико-семантична група, що об’єднує назви зброї, військового спорядження і регалій.
Ряд лексем вживається на позначення військової зброї: бомба, гак, гармата, кайдани, куля, лук, меч, мушкет, пістолет, пушка, рушниця, самопал, спис, стріли, топірчик, шабля.
Бомба – розривний снаряд, начинений вибуховою речовиною. Н.: Ой летіла бомба московськая, серед Січі впала [11]. Ой летить бомба від москаля та серед січі впала [11].
Гак – металевий або дерев’яний стрижень, загнутий на одному кінці. Н.: Та й за ребро гаком, гаком зачіпали [11]. Ой гаком за ребро та й пробуріте [11].
Гармата – артилерійська довгоствольна вогнепальна зброя з пологою траєкторією, призначена для ураження живої сили та бойової техніки противника, руйнування оборонних споруд тощо. Н.: З семип’ядій од запалов як півсоткою гармат [11]. А вдарено в Білій Церкві з тугої гармати [11]. Та вдарили з семи гармат у середу вранці [11]. З тим самим значенням поряд з лексемою гармата зустрічається пушка. Н.: Ой у п’ятницю на Солоній пушки заряжали [11] Б’є турчин з Кермену з пушок на тривогу! [11]. Як взяли його на пушку, - збили його на галушку [11].
Кайдани – залізні ланцюги з кільцями, що їх заклепують або замикають на руках чи ногах арештованого. Н.: Та де піймає козаченька – та й в кандалах водить [11]. Гей, ой забили а сотничка Харка в Шамраївці у кайдани [11]. Що на наші білі ручки й ніжки кайдани зломили [11].
Куля – маленький свинцевий або стальний снаряд для стрільби із ручної вогнепальної зброї, що являє собою передню частину бойового патрона. Н.: Первая куля не минула, а другая устрелила [11]. Треба взєти срібну кулю, ярі колосочки [11]. Ой летить куля з ворожого поля [11].
Лук – ручна зброя для метання стріл, яка має вигляд стягнутої тятивою дуги. Н.: Дав йому лучок і стрілок пучок, дав йому стрілку-царівну-дівку [11]. Ой узяв же Байда лук у руку [11]. Ой подай мені та лук тугесенький [11].
Меч – холодна зброя у вигляді двосічного прямого довгого клинка з рукояткою. Н.: Рубає мечем голови з плечей а решту топить водою [11]. В правій руці меч тримає, а з лівої кров се ллє [11]. Ой кинеться та панства до ясного меча [11].
Мушкет – гнотова рушниця великого калібру. Н.: Мушкетом бере, аж серце в’яне [11]. Через плече мушкет носить і в дівчини грибів просить [11].
Пістолет – ручна вогнепальна зброя з коротким стволом для стрільби на невеликій відстані. Н.: Небагато Довбуш думав, гримнув з пістольити [11]. Ой возьму я сі, ой возьму я сі пістолета і гаківниці [11].
Рушниця (ружина) – вогнепальна ручна зброя. Н.: Ой козак до ружини, бурлака до дрюка: оце ж тобі, вражий турчин, з душею розлука [11]. Гей, а у того пана лементаря за плечима ще й рушниця [11]. Ой де ж ваші, панове-молодці, та яснії рушниці? [11].
Самопал – гнотова рушниця, що не має замка і заряджається з дула. Н.: Вдарили разом з самопалів, з седмип’ядій од запалов [11]. Як повіяли козаки з самопалів густо [11]. Клади продавали, самопали купували [11].
Спис – холодна зброя у вигляді гострого металевого наконечника на довгому держаку. Н.: Держить спис в руці довгенький, а в другій – меч ясненький [11]. Ой підняли пана Саву на три списи вгору... [11].
Стріли – тонкий стрижень із загостреним кінцем або гострим наконечником, який використовують для стрільби з луку. Н.: Шабельками вогню креше, ой стрілами розкладає... [11,107]. Подай мені тугий лучок, і стрілочок цілий пучок [11]. Та зробив же Байда три стрілочки, та набачив Байда в морі три лебедочки [11].
Топірець – сокира з довгим держаком, що використовувалась як зброя. Н.: А вробімо топірчики та з самої сталі [11,417]. На ноженьку налягає, на топірця підпирає [11]. Свій топірчик вже не пестить, в сопілку не грає [11].
Шабля – холодна зброя з зігнутим сталевим лезом і гострим кінцем. Н.: З кониченька не встаю, в піхву шаблю не ховаю... [11,72]. В правій руці шаблю має, аз лівої кров капає [11]. Шабля в ножнах забренчала, - шабля різанину чує [11].
До назв аналізованої групи належать слова, що означають військові регалії, а саме: булава, бунчук, хоругва.
Булава – палиця з кулястим потовщенням на кінці, яка була військовою зброєю. Н.: Ой як ударив та козак Нечай та об стіл булавою [11]. Не досягнув та пан Сава до своєї булави [11].
Бунчук – булава з металевою кулькою на кінці і прикрасою-китицею з кінського волосу. Н.: З Чигирина в Переяслав Богдан одбуває, з бунчуками, хоругвами московців стрічає [11].
Хоругва – прапор, стяг, знамено. Н.: З Чигирина в Переяслав Богдан одбуває, з бунчуками, хоругвами московців стрічає [11].
Ряд лексем в історичних піснях вживається на позначення військової збруї: аркан, батіг, ногайка, остроги, поводи, попруги, сідло, стремена.
Аркан – довгий мотузок із зашморгом на кінці, за допомогою якого ловлять коней. Н.: Ой прибігли татароньки, аркан взяли, коня взяли [11]. Нема коня, ні прикорня, ні прикорня дубового, ні яркана шовкового [11].
Батіг – прикріплений до держака мотузок або ремінець, яким поганяють тварин; канчук, пуга, гарапник. Н.: Не доїжджа до ланочку, батіг розпускає [11]. Туди йшли з волами відтіль – з батогами [11].
Як синонім до слова батіг вживається лексема нагайка – батіг зі сплетених ремінців з коротким пужалном. Н.: А зброєньку повішу на ялину, а нагаєчку на дубочок [11]. Стало сідельце на конику купиною, а нагаєчка годиною [11]. Коня візьму ще й нагаєчку, тебе зарубаю, мою галочку [11].
Острога – металева дужка з зазубреним або гладеньким коліщам, прикріплена до задника чобота верхівця, якою при потребі підганяють коня. Н.: Ой як стисне козак Нечай коня острогами, за ним ляхів сорок тисяч з голими шаблями [11].
Повід – прикріплений до вудил ремінь, за допомогою якого правлять конем. Н.: Да йшли турки з татарами, да взяли коня з поводами [11].
Попруга – широкий ремінь, який затягують попід черевом коня, закріплюючи сідло. Н.: Та підтягай, джуро, та підтягай, малий, тугенько попруги [11].
Сідло – упряж для їзди верхи – сидіння для вершника, яке прикріплюється на спині коня. Н.: Да мені сідло в скарбу дають, на сторожу висилають [11]. Візьме коня ще й сіделечко, тебе уб’є, моє сердечко [11].
Стремено – пристрій для упирання ноги вершника у вигляді металевої дужки, що підвішується до сідла за допомогою ременя. Н.: Три дні з коня не вставаю, з стремен ніжок не виймаю [11]. Стисни, хлопче, та стисни, малий, стремена тісненько [11]. Як зачав Нечай-козак на стремель ніжки класти, взялися під коником всі ніжки трясти [11].
Таким чином, можна відзначити, що лексика на позначення зброї, військового спорядження і регалій широко представлена в історичних піснях. Це дає нам змогу повною мірою відтворити історичні умови і звичаї козацьких часів. Бо види зазначеної зброї, військового спорядження і регалій характерні саме для цього періоду історії нашого народу.
ІІІ. Збройні сили в історичних піснях.
Лексико-семантична група, що включає слова на позначення бойових одиниць і деяких частин також наявна в історичних піснях: військо, орда, полк, рота, сотня, табір. Хоча вона не широко представлена, але несе певне стилістичне навантаження, надаючи висловлюванню урочистості, величності. Вона також відтворює колорит історичної епохи, про яку йдеться в пісні.
Прослідкувавши етимологію слів цієї групи, можна відзначити, що основна частина слів цієї групи – запозичені. Їх діапазон генетично є дуже розгалуженим і відображає рівень та характер міжмовних контактів.
На позначення збройних сил держави в історичних піснях усіх періодів вживається слово військо. Н.: Славний паничу, добрий Іване! Молод же ти в військо ходити [11]. Да й поперед війська да конем виграє, мечем ввиває, військо рубає [11]. Як той пісок, мати, зійде, тогди твій син з війська прийде!” [11]. Дуже рідко зустрічається синонім до слова військо — армія. На відміну від попереднього терміну, ця лексема зустрічається в піснях часів польсько-шляхетського панування. Можемо прослідкувати також діалектні відхилення від літературної норми (вармія – армія), що вказує на обмежене територіальне вживання цього терміну: „На них жупани сині, поки приставили до вармії, нічого не осталось на спині” [11].
Для номінації воєнного супротивника часто зустрічається лексема орда – об’єднання кількох кочових племен під владою одного хана у тюркських і монгольських народів. Вживання цього слова в історичних піснях обмежується ХV-ХVІІ ст., що свідчить про відповідність подій, зображених в аналізованих творах історичним умовам. Н.: Зажурилась Україна, бо нічим прожити, витоптала орда кіньми маленькії діти [11]. А йди, сину, проч від мене, нехай тебе орда візьме! [11]. Не діждались ми утра – всю орду зайняли [11].
Полк – військова одиниця з самостійним управлінням і господарством. Н.: Або ж мене в стадо пусти, або ж мене до полку дай [11]. І Купили коника, і коника, і шабельку, пішов хлопець до полку [11]. Чорні кудрі обголили, та й до полку приділили [11].
На позначення складової частини полку в історичних піснях вживається лексема рота: На версі Дунаю три роти ту стоють: перша рота турецька, друга рота татарська, третя рота волоська [11]. Кладе ляшки на три шляшки, як москалів рота [11].
В поодиноких випадках, починаючи з другої половини ХVІІ ст., слово рота замінює термін сотня. Н.: Позбирайтесь зараз сотні і сідлайте коні [11].
Табір – військо, розташоване в тимчасово укріпленому місці з обозом. Н.: Татарин по табору ходить, миленьку за ручку водить [11].
Таким чином, можна відзначити, що лексико-семантична група на позначення бойових одиниць і деяких частин представлена в історичних піснях не дуже широко, та вона яскраво відображає військовий устрій часів козаччини, а також характер міжмовних контактів.
ІV. Лексико-семантична група на позначення стратегії або тактики бойових дій, військових операцій та їх наслідків.
Наявна в історичних піснях і лексико-семантична група на позначення стратегії або тактики бойових дій, військових операцій та їх наслідків.
Із віддієслівних іменників привертають увагу такі, як от: муштра, неволя, полон, похід, присяга, служба.
Муштра – військове навчання, що ґрунтується на механічній дисципліні та занадто суворих правилах і вимогах. Н.: Ой тоді ти заплачеш, як у муштрі забачиш [11]. А завтра день ранесенько та й на муштр збирайся [11].
Неволя – відсутність волі, свободи, повна залежність від кого-, чого-небудь. Н.: Може якось, мій миленький, ти в нього не влучиш, тільки мене у неволю ще дальше залучиш [11]. Та узяли та Пилипка до невольниченьки. А замкнули та Пилипка у железні свірні [11]. Та тікаймо, милеє браття, - буде міми в неволі [11]. Ой не даймося, панове-молодці, та й у тяжку неволю [11].
Полон – відсутність свободи, неволя, в яку потрапляє хто-небудь, захоплений противником під час воєнних дій. Н.: За річкою вогні горять, там татари полон ділять [11]. Стару мати порубали, в полон милу взяли [11]. Да молодую да челядину то й у плєн забрали [11].
Похід – організовані дії, виступи, спрямовані на боротьбу з ким-небудь. Н.: Знає Корсунь і Пилява, знають Жовті Води, як водив своє козацтво Богдан у походи [11].
Присяга – урочиста обіцянка, часто підкріплена згадуванням чогось дорогого, священного для того, хто обіцяє. Н.: Пов’язавши білі руки, везуть до Прилуки, а з Прилуки до Полтави, довічної присяги [11].
Служба – перебування на військовій службі. Н.: І ми службочку служили, і ми турка погубили [11]. Дзвінчук довго не думає, в місто си збирає, з поляками в Коломиї служби винаймає [11].
Досить широко представлені лексеми на позначення бойових дій і військових операцій: бити, боронити, влучити, воювати, губити, зняти (голову), рубати, служити, стріляти, убивати. Цей прошарок лексики сприяє урочистості, піднесеному звучанню слова.
Бити (розбивати) – завдавати поразки кому-небудь, перемагати ворога в бою, на війні. Н.: У москаля, у москаля добре жити: будем татар, турків бити [11]. Отак Максим Залізняк із панами бився [11].
Боронити - обороняти, захищати кого-, що-небудь. Н.: А у лузі при полонці будем ся боронити [11]. Маю ж бо я козаченьків та й оборонюся [11]. Ачей би нас боронило від москалів міцно [11].
Влучити – спрямовуючи що-небудь у ціль, досягати її; попадати, вціляти, поціляти. Н.: Може якось, мій миленький, ти в нього не влучиш, тільки мене у неволю ще дальше залучиш [11]. Чи влучиш – не влучиш, нашу жизнь розлучиш [11].
Воювати – вести війну. Н.: Коли турки воювали, білу челядь забирали [11]. З козаками воюєш – свою силу згубиш [11]. Ой щоб було мені воювати з ляхами легенько [11].
Губити – знищувати кого-небудь, призводити до загибелі, занапащати, нищити. Н.: А я пашу згублу, - тебе з собою візьму [11]. Бершадськії козаченьки того наробили, веселий край, хороший люд марне згубили [11].
Зняти (голову) – усувати, збивати (пострілом, ударом). Н.: Да велю ж тобі куме-брати з пліч голову зняти [11].
Рубати – бити, розтинати холодною зброєю. Н.: Одну ніч ночували: стару неньку зарубали, а миленьку собі взяли [11]. Не плач, мати, не журися, не дуже порубано, не дуже постреляно [11]. В Копичинці, малий город, козаків рубати [11].
Служити - перебувати на військовій службі. Н.: Не схотів же той Сава козакам служити. Відклонився до ляшеньків в Польщу паном жити [11].
Стріляти – робити постріли. Н.: А в тім возі Михей лежить, порубаний, постріляний [11]. А щоби ви, довгопільці, у нас не стріляли [11].
Убивати – позбавляти життя (ударом чого-небудь, вогнепальною або холодною зброєю). Н.: Нехай уб’ю я оттого вража татаренька [11]. Ой відсунься, миленькая, бо уб’ю тебе з башенькою [11]. Ви Івана, ви Серпягу, зрадливо убили [11].
Лексика на позначення стратегії або тактики бойових дій, військових операцій та їх наслідків представлена в основному віддієслівними іменниками: муштра, неволя, полон, похід, присяга, служба, а також дієсловами: бити, боронити, влучити, воювати, губити, зняти (голову), рубати, служити, стріляти, убивати. Цей прошарок термінолексики є одним з найбільших, і служить для створення урочистості, жвавості й виразності зображуваних подій.
Отже, чимало військової лексики знаходимо в історичних піснях. Ця лексика охоплює назви осіб, пов’язаних з військовою справою; назви зброї, військової збруї та регалій; назви збройних сил, їх основних родів, бойових одиниць і деяких частин та загонів спеціального призначення; номінації, які стосуються стратегії або тактики бойових дій, військових операцій та їх наслідків; лексика на позначення зброї, військового спорядження і регалій; бойових одиниць і деяких частин; стратегії або тактики бойових дій, військових операцій та їх наслідків.
Можна зробити висновок, що кардинальні зміни у військовій термінології відбулися в ХІV-ХVІІ ст. Одначе, українська військова лексика перестала розвиватися у ХVІІІ ст., бо українські збройні (козацькі) формації були скасовані. Подальший поступ військової термінології мав недуже активний характер і базувався в основному на традиціях козацької доби.