Запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада запорізький національний університет матеріали VIII всеукраїнської науково-практичної конференції

Вид материала

Документы

Содержание Громадянське та військово-патріотичне виховання V. Концептуальна модель особистості патріота За формою За місцем проведення Козацькі військово-патріотичні вишколи. Духовна складова українських бойових мистецтв Січовий символ пам’яті, знання і віри 6. Пам’ятаю, вірю, знаю: Живий Дух Січі. Навіки живий. Патріотичне виховання студентської молоді засобами суспільно – гуманітарних дисциплін

Подобный материал:

• Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
• Запорізька обласна рада п’яте скликання тридцять восьма сесія рішення, 160.87kb.
• Громадський рух «нова україна» в автономній республіці крим центр розвитку освіти,, 1350.77kb.
• Центр розвитку освіти, науки та інновацій консалтингово-конфліктологічний центр громадський, 926.45kb.
• Соціально педагогічний комплекс регіону: теорія І практика збірник матеріалів Всеукраїнської, 4395.92kb.
• Міністерство освіти І науки україни полтавський державний педагогічний університет, 3245.89kb.
• Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Перший крок у науку». Т луганськ:, 247.43kb.
• Запорізька область, 65.07kb.
• Матеріали VI (XVIII) Всеукраїнської науково-практичної конференції Київ нтуу «кпі», 8512.4kb.
• Наукової доповіді, 211.17kb.

Література

1. Бурячок А., Демський М., Якимович Б. Російсько-український словник для військовиків. – К.: Наукова думка, 1995. – 384с.
   
2. Російсько-український військовий словник / Упор. О.Лісна. – К.: Наукова думка, 1992. – 80 с.
   
3. Задорожний В. З історії української військової та парамілітарної лексики // Дивослово. – 2003. – № 9. – С. 18-22.
   
4. Задорожний В. Назви українських військових звань: традиції та інновації // Дивослово. – 2004. – № 8. – С.46-52.
   
5. Задунайський В. Використання козацьких військових традицій в легіоні „Українські січові стрільці” // Наука. Релігія. Суспільство. – 2003. – № 1. – С.136-142.
   
6. Задунайський В. Ранги і посади Наддніпрянської армії // Київська старовина. – 1994. – № 4. – С.104-109.
   
7. Мурашко Л. Українська військова лексика в її історичному розвитку (військові звання та посади). – Автореф. дис. ... канд. філ. наук. – К., 1997. – С.21.
   
8. Рибалка Я. Структура тематичної групи „Військова лексика козацтва” в українській мові ХVІІ-ХVІІІ століття: Дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01 / Дніпропетровський держ. ун-т. – Д., 1998. – 193 с.
   
9. Халимоненко Г. Тюркська військова лексика у мовленні українського козацтва. Автореф. дис. ... канд. філол. наук. – К., 1993. 20 с.
   
10. Яремко Я. Формування української військової термінології. – Автореф. дис. ... канд. філ. наук. – Дрогобич, 1997. – С. 16.
    
11. Історичні пісні. – К.: Видавництво Академії наук Української РСР, 1961. – 1066 с.
    
12. Кучерук В. Історія військових звань і одностроїв українського війська // Народна армія. – 1999. – 24 липня. – С.4-5.
    
13. Онуфрієнко Г. Україномовна військова термінолексика: сучасний стан і проблеми перекладу // Проблеми української науково-технічної термінології. Тези доповідей 4-ої міжнародної наукової конференції. – Львів, 1996. – С. 137-138.
    
14. Чмир М. Українські військові звання: які вони були // Народна армія. – 1998. – 28 жовтня. – С. 5.
    
15. Яценко Н. Військова лексика в історичних романах Ліни Костенко // Дивослово. – 2000. – № 3. – С. 30-32.
    

Кулик Л.І.


ГРОМАДЯНСЬКЕ ТА ВІЙСЬКОВО-ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ

В СИСТЕМІ РОБОТИ ЗЦКВПВ «ШКОЛА ДЖУР»


Запорізький центр козацького військово-патріотичного виховання

“Школа джур”


В умовах величезних змін в соціальному, економічному і політичному житті України постала проблема радикальної перебудови в сфері виховання підростаючого покоління.

Особистість дитини формується і розвивається під впливом багатьох факторів: об’єктивних і суб’єктивних; природних і суспільних; внутрішніх та зовнішніх, незалежних і залежних від волі і свідомості людей.

Головною метою виховання на сучасному етапі є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатств духовної культури народу, його соціальної ментальності, своєрідного світогляду. На цій основі формуються особистісні риси громадянина-патріота України, які включають в себе національну самосвідомість, розвинену духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту.

Теоретико-методологічні основи виховання глибоко і всебічно розкриті у Законі про освіту, в національній програмі «Діти України», «Концепції виховання дітей та молоді в національній системі освіти», «Концепції позашкільної освіти та виховання», «Національній доктрині розвитку освіти України в ХХІ ст.».

Сучасне виховання базується на системі цінностей, які через культуру, традиції, філософію, релігію вказують на вектор виховних зусиль, формують вихований ідеал.


І. Орієнтовна педагогічна модель особистості громадянина України ХХІ ст.

Виховний ідеал	Патріотизм
Місія життя	Усвідомлення цілей, цінностей, мотивів, принципів життя
Творче мислення Творчі риси характеру	Самодостатність, порядність, цілеспря­мованість, відповідальність, критичний розум, самостійність
Творчі якості інтелекту	Пізнання себе, потреба у самовдос­коналенні, внутрішня культура, творча уява, фантазія, здатність до перетворення
Діяльнісний підхід до життя	Мати своє «життєве кредо», вміти поважати та цінувати свою працю та працю інших людей, розуміння свободи вибору
Праця – це зміст життя	Усвідомлення необхідності праці як основної форми життєдіяльності
Людина – це частина Природи	Усвідомлення законів Природи, Землі, усвідомлення себе частиною Природи, носієм знання
Формування «Я-концепції»	Формування індивідуального стилю життєдіяльності
Самореалізація	Найповніша реалізація людиною себе в житті – це і є щастя

ІІ. Мета громадянського та патріотичного виховання:


Сформувати свідомого громадянина, патріота, професіонала, тобто людину з притаманними їй особистісними якостями й рисами характеру, світоглядом і способом мислення, почуттями, вчинками та поведінкою, спрямованими на саморозвиток та розвиток демократичного громадянського суспільства в Україні.


ІІІ. Зміст громадянського та патріотичного виховання:

• патріотизм;
  
• національна свідомість та самосвідомість громадян;
  
• культура міжетнічних відносин;
  
• розвиток планетарної свідомості;
  
• розвинена правосвідомість;
  
• розвиток політичної культури;
  
• дбайливе ставлення до природи;
  
• моральність особистості;
  
• формування культури поведінки особистості;
  
• розвиток мотивації до праці.
  

ІV. Шляхи і форми громадянського та патріотичного виховання:

• змістовне наповнення шкільних предметів соціально-гуманітарного, художньо-естетичного циклів позашкільного освітньо-виховного процесу;
  
• використання інноваційних педагогічних технологій у навчанні та вихованні, комунікації між учнями;
  
• пріоритетна роль активних методів виховної діяльності: ситуаційно-ролеві ігри, метод відкритої трибуни, соціально-психологічні тренінги, дебати, інтелектуальні аукціони, «мозкові атаки», метод аналізу соціальних ситуацій з морально-етичним характером, ігри-драматизації тощо;
  
• безпосередня участь дітей та підлітків в позаурочній, позашкільній діяльності (навчально-пізнавальній, суспільно-гуманістичній, художньо-естетичній, ціннісно-орієнтаційній, спортивно-оздоровчій, трудовій, органі­заторській);
  
• використання масових, групових та індивідуальних форм роботи.
  

V. Концептуальна модель особистості патріота





VІ. Громадянське та патріотичне виховання в змісті, формах і методах позашкільної роботи


Громадянські якості формуються в процесі безпосередньої участі дітей у навчально-виховних заходах, які проводяться в школах та позашколою: вчителями, вихователями, батьками, громадськістю. Таких заходів проводиться надзвичайно багато, вони різнопланові, всеохоплюючі, але до проведення цих заходів є певні вимоги.

Перша вимога – вони повинні спиратися на певні знання дітей, поглиблювати і поширювати їх.

Друга вимога – заходи громадянського змісту повинні мати певну систему, враховувати принцип послідовності, наступності, вікові та індивідуальні особливості дітей, їхні інтереси та бажання.

Третя вимога – вони мають бути доступними, цікавими, емоційно насиченими, щоб у процесі їх проведення струмувала дитяча творчість, самостійна ініціатива, самовираження, щоб кожен співпереживав від участі в них, отримував задоволення і насолоду.

Виховні заходи громадянської наповненості можна класифікувати за різними параметрами й ознаками:

За метою – поглибити знання, розвинути творчі здібності й талант, виробити вміння і навички, навчити певній технології, виявити рівень сформованості патріотичних і громадянських якостей тощо;

За формою – навчальні, ігрові, змагальні, художні, індивідуальні, гурткові, клубні та ін;

За методом - роз’яснювально-ілюстративні (бесіди, розповіді, повідомлення, диспути, зустрічі, тематичні конференції та ін.), дослідно-пошукові (експедиції, екскурсії, вивчення історичних джерел, опрацювання зібраних матеріалів тощо);

За місцем проведення - школа, позашкільний заклад, громадські місця, на природі тощо.

Водночас їх можна умовно поділити на:

• суспільно-корисні: «Козацькими шляхами», «Пантеон пам’яті», «Репресоване краєзнавство», патріотичні акції дитячих, юнацьких, молодіжних організацій «Січ», «Сокіл», «Джура», «Козаченьки» тощо;
  
• трудові;
  
• пізнавально-розважальні: вікторини, турніри, диспути, клуби творчості, малі академії мистецтв, наукові товариства, конкурси обдарованості, літературні студії, екскурсії на різні теми та ін.;
  
• художньо-естетичні, розважальні: вечори поезії, пісні, танці, свята рідної мови, фестивалі дитячої творчості, ярмарки промислів і ремесел;
  
• військово-спортивні: спартакіади з різних видів спорту, змагання з козацьких єдиноборств, козацькі забави, естафети національних ігор, військово-спортивні ігри тощо.
  

Сучасні тенденції розвитку українського суспільств висунули на передній план педагогічного і всього громадянського життя проблему громадянськості як якості суспільства і якості особистості.

Україна – багатонаціональна держава, а тому полікультурність і толерантність є важливими аспектами громадянського виховання. Тому основою виховання громадянськості повинно стати активне залучення молоді до вирішення тих проблем, які стоять перед нашим суспільством. Усвідомлення нею того, що великі справи починаються із маленьких вчинків (посадженого дерева, очищеного струмка, допомоги ближньому) призводить не лише до конкретних дій, але й до набуття позитивного досвіду громадянської співучасті.

Одним із важливих завдань громадянської освіти є виховання у дітей та молоді суспільної активності та відчуття відповідальності, підготовки до вирішення тих проблем, з якими вони зіштовхнуться вже зараз, і тих, із якими доведеться зустрітися після закінчення учбового закладу. Це підготовка дітей та молоді до життя в громадянському демократичному суспільстві, взаємопов’язаному світі; формування активної життєвої позиції, формування відповідальності; толерантності, вміння з повагою ставитись до інших, відстоювати свої права; виховання патріота, професіонала, який визнає і приймає цінності, що є головними і визначальними для даного суспільства.

Громадянське виховання особистості надає різноаспектні знання:

• культурологічні (оволодіння культурним надбанням, перш за все свого народу та інших, що населяють Україну, Європу та світ у цілому);
  
• філософські (національні, загальнолюдські, громадянські демократичні цінності);
  
• правові (Конституція як основний закон, права людини, її обов’язки; діяльність державних органів і органів місцевого самоврядування);
  
• політичні (принципи функціонування політичної системи і влади в Україні; державні структури);
  
• економічні (основні економічні принципи, сутність ринкових відносин; фінансова система; система соціального захисту та забезпечення).
  

Становлення особистісного в людині передбачає засвоєння національних і загальнолюдських цінностей, які є основою загальнолюдської і національної культури.

У вихованні справжнього громадянина – патріота незалежної України – зростає роль вітчизняної історії, історії рідного краю та виховання правової культури.

У новій ієрархії цінностей шляхи самоосвіти, самореалізації, еволюції духу набувають першорядної значущості. Збереження індивідуальності, її суб’єктивності, духовності – гарант виживання цивілізації.

Покоління, яке вступає у життя, застає певну ціннісну реальність. Людина не народжується з готовими ціннісними уявленнями, а формує їх у процесі своєї життєдіяльності. Цілісна структура особистості – результат, з одного боку, процесу засвоєння людиною суспільних цінностей, соціальних норм, ролей, узагальнених цілей, які є для неї орієнтирами при освоєнні соціального світу, а з іншого - процес становлення структури людського «Я», самосвідомості. Динаміка ж нинішньої суспільної перебудови, формування нової системи економічних відносин тісно пов’язані з докорінною переоцінкою всієї сукупності цінностей. Колишня ціннісна система зруйнована, нова – викристалізовується вкрай повільно. Цим, часто суперечливим етапом суспільного розвитку, зумовлено труднощі соціалізації підростаючого покоління, особливо підлітків.

У формуванні духовної культури підростаючого покоління важливо повною мірою використовувати ідейно-моральний потенціал народної виховної мудрості, що втілює в собі національну психологію, характер, світогляд, правосвідомість, мораль та інші компоненти національної свідомості, духовності народу.

На формування громадянських якостей особливо впливає участь дітей та молоді у козацькому русі, що набуває дедалі глибшого й масовішого характеру. Він має свою ідейно-наукову й організаційно-практичну основу, що виражено в концепції «Українська козацька педагогіка», в якій обґрунтовано шляхи залучення дітей та молоді до джерел козацької духовності, відродження традицій, звичаїв і обрядів наших предків.

Козацька педагогіка – це частина української етнопедагогіки, яка формувала і продовжує формувати у підростаючих поколінь синівську любов до рідної землі, готовність її захищати від чужоземних загарбників, високу національну свідомість і самосвідомість, глибоку духовність. Вона найтісніше пов’язана з матеріальною і духовною сферами діяльності українських лицарів.

Головна мета козацької педагогіки – виховати волелюбну і незалежну особистість, мужнього громадянина.

Провідні завдання – формувати український характер і світогляд, національну і загальнолюдську духовність, готувати фізично і морально загартованих і мужніх воїнів-захисників рідного народу, виховувати громадян, які б розвивали культуру, економіку та інші сфери життєдіяльності народу.

Нині створилися умови для творчого відродження традицій, ідей і засобів козацької педагогіки у родинному, шкільному і позашкільному вихованні дітей та юнацтва.

ЗЦКВПВ «Школа джур» здійснює свою діяльність на основі розробленої концепції козацького виховання, яка включає: загальнофізичну, початкову військову, туристичну підготовки, єдиноборства, вивчення історії України та Запорозького козацтва, проведення спортивно-військових вишколів, змагань, походів та екскурсій.

«Школа джур» проводить весь комплекс заходів по вдосконаленню військово-патріотичного виховання молоді і відродженню та впровадженню в життя історичних традицій Запорозького козацтва.

Спрямованість освітніх програм: військово-прикладна, спортивна та гуманітарна.

У Центрі працюють гуртки 4 напрямів:

- військово-патріотичний;

- фізкультурно-спортивний;

- туристично-краєзнавчий;

- гуманітарний.

Головна мета діяльності ЗЦКВПВ «Школа джур» - патріотичне виховання підростаючого покоління, вивчення історії України та Запорозького козацтва, виховання любові до Батьківщини, поваги до національно-культурних цінностей.

Вихованці «Школи джур» регулярно беруть участь у районних, міських, обласних спортивних і масових заходах. Збірні команди Центру є постійними учасниками змагань з техніки туризму під час проведення обласних заходів до Всесвітнього Дня туризму та військово-спортивних естафет, присвячених визволенню м. Запоріжжя від німецько-фашистських загарбників, в урочистостях до дня Українського козацтва. Джури виступають у Міжнародних фестивалях козацьких бойових і традиційних мистецтв «Спас на Хортиці», в міських змаганнях з боротьби «Спас», Всеукраїнських фестивалях національних бойових мистецтв України «Дніпровські пологи», у змаганнях з тхеквондо на Міжнародних турнірах пам’яті Петренка та на Кубок Корейського Посла у Києві. Команди Центру є постійними учасниками багатоденних зимових змагань з орієнтування, щорічно захищають честь школи у міських фіналах конкурсу «Патріот Вітчизни», є активними учасниками Відкритих козацьких військово-патріотичних вишколів «Джура», які проводяться регулярно з 1993 року «Школою джур» та міськУОН. Наші вихованці неодноразово ставали переможцями не лише обласних, а й Всеукраїнських конкурсів військово-патріотичного спрямування.

Інноваційні форми проведення діяльності в організації навчально-виховного процесу ЗЦКВПВ «Школа джур»:

• проведення осінніх, зимових, весняних Відкритих козацьких військово-патріотичних вишколів «Джура», на які приїздять вихованці з інших шкіл України;
  
• організація і проведення літніх оздоровчо-вишкільних таборів;
  
• використання у роботі спортивних гуртків українських народних спортивних ігор – «Козацькі забави»;
  
• проведення тематичних вікторин з історії рідного краю, України і козацтва, Великої вітчизняної війни, військової справи, державної символіки тощо;
  
• використання на заняттях з історії дидактичних ігор – історичне паперове макетування, малюнки-розмальовки, вікторини з пройдених тем.
  

Козацькі військово-патріотичні вишколи.


Інноваційною формою навчально-виховного процесу ЗЦКВПВ «Школа джур» стало проведення з її вихованцями осінніх, зимових, весняних Відкритих козацьких військово-патріотичних вишколів «Джура». Слід зазначити, що участь у цих вишколах приймають не тільки слухачі запорізької «Школи джур», а й вихованці інших козацьких шкіл України. На вишколах діти показують своє вміння зі стройової підготовки, стрільби з пневматичної зброї, кидання спортивної гранати, загальнофізичної підготовки, орієнтування на місцевості, рукопашного бою, знання основ долікарської допомоги, історії України і козацтва, Збройних Сил України. Діти пізнають норми Статутів Збройних Сил України, привчаються до дисциплінованості та відповідальності, вчаться працювати в команді і, разом з тим, проявляти свої найкращі індивідуальні здібності та якості.

З 2005р. вихованці ЗЦКВПВ «Школа джур» приймають участь і у Міжнародному козацькому військово-патріотичному вишколі «Крим-Січ», який відбувається на початку серпня у Бахчисарайському районі Кримської АР. На змагання цього вишколу прибувають джури і юні козаки з різних міст України та Російської Федерації. У достойній дружній боротьбі під час проведення вишколу «Крим-Січ-2006» команда ЗЦКВПВ «Школа джур» виборола І місце та перехідний Кубок від президента України – Гетьмана Українського козацтва. 2007 рік теж приніс перемогу нашим вихованцям у вишколі «Крим-Січ».

Позитивно впливають на виховання дітей і підлітків проведення у «Школі джур» літніх багатоденних вишколів, під час яких вихованці приймають участь у різноманітних військово-спортивних та козацьких іграх та змаганнях, походах, екологічних рейдах, оздоровлюються і відпочивають в мальовничих місцях о.Хортиця та пів-острова Крим.

ЗЦКВПВ «Школа джур» працює над:

• впровадженням в учбово-вихований процес змісту і методів системи національного козацького виховання;
  
• формуванням гармонійно розвиненої особистості з високими моральними ідеалами і естетичними потребами, фізично тренованої і патріотично налаштованої;
  
• вихованням засобами козацької і національної педагогіки громадянина і патріота України.
  

Військово-патріотичне виховання – нагальна потреба сьогодення. При нестачі багатства нація тільки бідна, при нестачі патріотизму – вона жалюгідна. Нині можна констатувати, що в Україні, а саме в м.Запоріжжі та Запорізькій області, створено передумови для оновлення змісту і технологій військово-патріотичного виховання.

Козацька педагогіка – один з провідних і нових напрямів військово-патріотичного виховання юних громадян України.

Історія народу, як життя людини, має героїчні, трагічні, щасливі і нещасливі сторінки. В історичному минулому українського народу була неповторна і легендарна Запорозька Січ.

Ми - нащадки славних запорозьких козаків - продовжуємо писати літопис славних і великих справ свого народу.

Педагогічна спадщина нашого народу має цінний досвід формування вільнолюбивої людини, борця за народні ідеали, господаря рідної землі, громадянина незалежної України. Ідеал такої особистості завжди був в центрі народної педагогіки, національної системи виховання.

Кожне суспільство будує своє життя відповідно до цінностей, які приймає і в які вірить.

Сучасне виховання базується на системі цінностей, які через культуру, традиції, філософію, релігію вказують на вектор виховних зусиль, формують виховний ідеал.

Основні громадянські цінності:

• прагнення до соціальної гармонії і справедливості;
  
• культура соціальних і політичних стосунків (повага до власної і чужої гідності);
  
• захист індивідуальних прав і свобод;
  
• пошана до національних цінностей інших народів;
  
• висока повага до закону;
  
• право людини на життя, гідність, безпеку, рівні можливості, володіння майном, приватне життя;
  
• право на свободу думки, совісті, вибору конфесії, участі у політичному житті, право на самовираження;
  
• обов’язки, що виражаються в повазі до людського життя, прав людини, до закону, до державної демократично обраної влади, національних меншин та їх культур;
  
• толерантне ставлення до чужих поглядів, якщо вони не суперечать загальноприйнятим нормам, абсолютним цінностям.
  

Громадянські цінності ґрунтуються на визнанні рівності людей і знаходять своє застосування в демократичних суспільствах та в житті громад, які визнають принципи демократії.

Це поняття:

• прав і свобод людини;
  
• обов’язку перед іншими людьми;
  
• ідей соціальної гармонії;
  
• поваги до закону.
  

Основні національні цінності:

• ідеал України (Україна – єдина, унікальна Батьківщина, що дана нам предками);
  
• Державна незалежність України;
  
• патріотизм, готовність до захисту Батьківщини;
  
• самопожертва в боротьбі за свободу нації;
  
• єдність поколінь на основі віри в національну ідею;
  
• почуття національної гідності;
  
• історична пам'ять;
  
• пошана до державних та національних символів та свят;
  
• культ національної свободи і готовності стати на бік інших народів, які борються за неї;
  
• орієнтація власних зусиль на розбудову незалежної держави;
  
• прагнення до національної єдності у країні;
  
• повага до державної влади, державних та національних інституцій;
  
• справедливий державний устрій, який забезпечував би лад у суспільстві і умови для вільного розвитку людини;
  
• розквіт духовного життя українського народу і прилучення його до християнської моралі;
  
• високий розвиток українського народного господарства і забезпечення матеріального добробуту всіх громадян;
  
• дбайливе ставлення до національних багатств рідної природи;
  
• зміцнення здоров’я людей, зростання середньої тривалості життя.
  

Національні цінності, значущі для одного народу, не завжди поділяються іншими народами.

Цінності сімейного життя:

• вірність, довіра;
  
• піклування про дітей;
  
• піклування про батьків і старших у сім’ї;
  
• гармонія і демократизм стосунків поколінь, готовність до взаєморозуміння, повага до прав дитини і прав старших;
  
• допомога слабшим членам сім’ї;
  
• відповідальність за інших членів сім’ї;
  
• поєднання батьківського і материнського впливу у вихованні;
  
• спільність духовних інтересів членів сім’ї;
  
• здоровий спосіб життя, прихильність до спорту, культ праці;
  
• дотримання народних звичаїв, охорона традицій, пам'ять про предків;
  
• гостинність;
  
• гігієна сімейного життя.
  

В своїй виховній діяльності ми повинні орієнтувати дітей та молодь на рівні загальнолюдських цінностей (через осмислення таких істин):

1. Рівень житейської свідомості (моральні, етичні установки).
   
2. Вітчизна – єдина унікальна для кожної людини Батьківщина, що дана їй предками.
   
3. Сім’я, родинне виховання.
   
4. Праця – основа людського буття.
   
5. Знання як результат творчої праці.
   
6. Людина – абсолютна цінність, міра всіх речей, мета, засіб і результат виховання.
   
7. Земля – загальний дім людини (оволодіння планетарним мисленням).
   
8. Світовий спокій і злагода між людьми, державами – головна умова існування землі і людства.
   

«Ніхто нам не збудує держави,

Коли ми самі її собі не збудуємо,

І ніхто з нас не зробить нації,

Коли ми самі нацією не схочемо бути», - писав В. Липинський


Додаток №1

Форми виховання громадянськості (анкета)

Гапон Ю.А.


ДУХОВНА СКЛАДОВА УКРАЇНСЬКИХ БОЙОВИХ МИСТЕЦТВ


«Січова академія


Будь-яке бойове мистецтво формується і здійснюється свідомою людиною з тією духовною культурою, яка їй властива. Кун-фу, дзю-до та ін. східні бойові мистецтва поза їх рідною культурою, їх духовністю, без рідної мови, якою духовна культура народу твориться, уже є звичайним перекладом і явищам культури перекладу. Так само, як і літературний твір, перекладений з однієї мови на іншу.

Так, перекладений на українську мову О.С.Пушкін не стає оригінальним явищем української культури, як і перекладений на російську Т.Г.Шевченко є таким же явищем російської культури. Своє походження вони зберігають, але не зберігають рідної культурної приналежності як літературні явища, і в чужій культурі не є у повній мірі ні О.С.Пушкіним, ні Т.Г.Шевченком.

Українські козацькі бойові мистецтва, викладені і засвоєні не українською мовою, поза української духовністі, поза цілісною українською культурою, перестають бути українськими, хоч і зберігають своє походження. Боєць, який їх засвоїв, не є українцем за своєю духовністю, хоча може бути українцем за походженням.

Останній деформується як особистість. Адже походження є біологічним фактом і не може бути змінене. А змінена культура, в якій формується боєць, вступає з цим фактом у суперечку. Така суперечність ніколи не може бути подолана, навіть зі смертю. Що ж до самого бойового мистецтва, то воно втрачає своїх природних носіїв, стає надбанням іншого народу. Тим що його переймають інші народи, можна тільки пишатися, але немає підстав пишатися тим, що деформуються його природні носії і що втрачається його оригінальне українське буття.

Добре сказав про деформацію особистості у подібних випадках відомий російський історик і публіцист В.О.Ключевський років півтораста тому. Говорячи про таких деформованих особистостей, як Євгеній Онєгін, Пєчорін, Чацький і под., він писав (подається в оригіналі): «Когда наступала пора подумать об окружающем, они начали размышлять о нем на чужом языке...в голове переводчика получался круг представлений, не соответствующий ни русским, ни иностранным явлениям». І далі: «Всю жизнь помышляя о «европейском обычае», о просвещенном обществе, он (Є.Онєгін – Ю.Г.) старался стать своим между чужими и только становился чужим между своими», «незнания вели к равнодушию, а равнодушие приводило к пренебрежению». [1]

Байдужість і нехтування в бойовому мистецтві знищує саму його бойову природу на практиці. Воно стає іграшкою, забавкою. Можливо, саме тому зараз поширені так звані «козацькі забави». Українське бойове мистецтво призначене захищати в бою українську націю, український народ, як кун-фу призначене захищати китайців. Їх техніки в іншій культурі міняють своє призначення, перестають бути українськими чи, відповідно, китайськими.

Козацтво явище світове. Між козацтвами є відмінності. І основною відмінністю українського козацтва завжди була саме своя, українська духовність. Вона складалася і розвивалася в запорозьких січах, які у нас об’єднуються в одне поняття Запорозька Січ, а духовність залишається в народі як Дух Січі.

Легенди розповідають про надзвичайні приклади прояву бойового духу запорозьких козаків-січовиків, який, за висловом Миколи Гоголя, розлився по всій Україні. Кошовий Січі Іван Сірко з кошем провів і виграв близько ста боїв, через що турки (які, до речі, мали і своїх козаків, та й слово «ко[а]зак» їхнє) називали його шайтаном. Його дух був довго присутнім серед козаків, які возили з собою правицю кошового. То був Дух Січі, який і сьогодні живе серед українців.

Отже, Дух Січі перш за все давав і дає український смисл і зміст бойовому мистецтву січовиків. Дух Січі давав мету – захист України від ворогів, виведення українців-русів з будь-якого полону, спочатку першого, польського, а потім і з інших, наступних полонів.

Дух Січі підтримував і підтримує у душі воїна його ідентичність, самосвідомість приналежності до свого роду-племені і запобігає деформації особистості, про яку вже ми говорили. Дух Січі згуртовував і згуртовує українських козаків по всьому земному простору. Дух Січі підносив особистість, утверджував і утверджує почуття гідності, запобігає комплексові меншовартості серед народів.

Дух Січі давав віру в справедливість своїх дій і віру в перемогу. Поширюючись по Україні, Дух Січі поривав молодь на подвиги і навіть молодь інших народів піднімав на подвиги ради України. Відомо, що серед козаків на Запорогах було немало не тільки слов’ян, але й вірмен, євреїв та й турків.

Духовна складова бойових мистецтв важлива ще з однієї причини. В бойових традиціях січовиків кожен козак мав бути характерником.

Характерництво невід’ємне від бойових дій січового козацтва і про це в пам’яті народній збережено багато легенд. Вони ширилися і поза межами України. В характерників вірили, їх бачили не тільки в січовиках, а в усіх українцях, пройнятих Духом Січі. Є реальні історичні факти, коли вороги, вірячи, що звичайні кулі характерників не беруть, виготовляли спеціальні срібні кулі та відповідно їх освячували. Поляк Корятович, який брав участь у придушенні гайдамацького повстання, розповідав, що не один раз жовніри бачили, як гайдамаки збирали з себе кулі, які попадали їм в груди або обличчя, і кидали їх назад у ворога. Тому поляки, вирушаючи на гайдамаків, святили кулі.

Подібні легенди передають бачення масового характерництва, а не окремих виключних за своїми здібностями людей. Воно невід’ємне від бойових мистецтв українців, серед яких живий Дух Січі. Разом з тим, характерництво потребує системної і постійної роботи над собою як особистістю з характером. Це спеціальна навчально-тренувальна робота, наслідком якої є світогляд характерника і постійно коригована система персонологічних установок. Завдяки цій системі ефективна, успішна діяльність стає невимушеною, набуває автоматизму. Про неї треба говорити окремо.

А ми повернемося до духовної складової бойових мистецтв січових козаків. Її також треба цілеспрямовано формувати і підтримувати. У практиці людства по всьому світу виключним засобом з цього є Книга, Біблія по-старовинному. З великої літери Книга, тому що йдеться про записані основні, загальновизнані тексти, інакше – канонізовані. В них закодований дух народу, до культури якого належить книга. Є книги і перекладені з інших культур, які також збагачують дух народу. Такою Книгою є Біблія християнська. Вона ввійшла в культуру багатьох народів. Але вона і перекладена, зберігає своє походження зі староєврейської культури. Тобто не оригінальна для українців, німців, поляків і т.д., вона може бути і дуже шанованою, навіть суперкнигою, але не може заперечити і замінити оригінальну для того чи іншого народу Книгу. У кожного своя. Для українців такою Книгою, яка допонює для них Книгу загальнолюдську, Характерницькою Книгою є Січеслов [2].

Ми виходимо з такого визначення природи Січеслова:

Січеслов є хрестоматійним за своєю компоновкою збірником загальновизнаних (канонізованих) історичних і мистецьких матеріалів, у яких зберігається Історія і Дух Січі, січової ідеї – ідеї української державності, яку започаткували козаки Запорозьких Січей, а продовжили і здійснили покоління борців за незалежність України, за її культуру і людську гідність та благополуччя, передали в руки своїх нащадків для подальшого розвитку національної культури, відстоювання прав українського народу, зміцнення його державності і утвердження на світовій арені.

На основі історичних знань і переказів, йдучи за чуттям єдиної родини українців, з метою поглиблення морального впливу січових традицій на свідомість і підсвідомість, на характер поколінь українського народу пропонується Січовий символ пам’яті, знання, переконаності-віри. Він виглядає так:


СІЧОВИЙ СИМВОЛ ПАМ’ЯТІ, ЗНАННЯ І ВІРИ

1. Пам’ятаю, знаю і вірю у звишшя натхненну природу Духу Січовиків, які повстали на захист честі і гідності православних нащадків Київської Руси на Провидінням украяній їм землі.

2. Вірю, бо знаю, що саме Січовики на Запорогах у їх найвищому пориві воздвигли зі своїх лав безліч Богоугодних героїв народу України.

3. Знаю і вірю у їх безсмертя на Небі Слави і Вічности.

4. Вірю і знаю, що Духом Січі українці вистояли в історичних змаганнях і прийшли до Нового часу свого державотворення і суверенного життя у гідності.

5. Знаю і вірю в Провідника України, якого її народ з Духом Січі воздвигає від іплостасі до іпостасі. Його слово на посту істинне і пророче.

6. Пам’ятаю, вірю, знаю: Живий Дух Січі. Навіки живий.

Так бути.


Символи існують для того, щоб постійно і всюди бути при людях, які їх шанують. Вони відтворюють той чи інший духовний компонент. Січовий символ відтворює Дух Січі, який має супроводжувати бойове мистецтво українського козацтва. Бойові (як оригінальні, так і запозичені) мистецтва інших козацьких спільнот – татарських, наприклад, чи російських – мають свої символи пам’яті, знання і віри.

Є лише один спосіб зберігати свої символи, які відтворюють дух: зосередження на них. Січовий символ слід повторювати, наприклад, приступаючи до занять з бойових мистецтв, як медитаційний текст, по-релігійному – молитву. Його можна відтворювати у скороченому вигляді, вітаючись за формулою «Живий Дух Січі! – Навіки живий!».

Скажімо, учитель, ставши перед вишикуваними учнями, вітає їх словами «Живий Дух Січі!». Учні дружно відповідають: «Навіки живий!». Після цього колективно за учителем читається Січовий символ і починаються заняття.

З метою формування і підтримки духовного компоненту січових бойових мистецтв навчальний план повинен передбачати спеціальні заняття з меморіальних читань Січеслова, включно з поточною інформацією, поезією, іншими текстами, які йому співзвучні. Їх рекомендується здійснювати не рідше одного разу на тиждень з нагоди відповідних дат в історичному календарі.

Класна кімната, в якій такі читання можуть здійснюватися постійно, має бути урочисто і відповідно до теми оформлена. Символом вічного вогню має горіти традиційна лампада або свічка, поширюватися благовонії. Портрети, витяги з документів, знаменні вислови авторитетних діячів української культури будуть створювати відповідний настрій слухачів. Виконується марш Січового Духовного Братства, а також інші доречні в конкретній ситуації і при конкретній тематиці читань пісні.

Тут ми подали окремі штрихи в процесі формування духовної складової. Він буде ефективним і результативним, якщо учні прослухають цілісний курс сучасних технологій характерництва – цілеспрямованого і грамотного ставлення до свого особистого життя, розвитку своєї особистості до найвищого можливого рівня, який би відповідав званню характерника. Такі знання будуть корисними не тільки в бойовому мистецтві, не тільки у самоконтролі та самовихованні, але й можуть бути використаними для наставництва і тренінгів з іншими людьми, для допомоги словом і ділом своїм близьким.

Ми уже говорили про можливість використання бойових технік січового козацтва в інших культурах. Найпоширенішою культурою, в якій такі запозичення присутні і ведуться систематично на території України, є російська. Особливо природньо це для українців російського походження, які зобов’язані зберігати і розвивати свою національну культуру, в тому числі через запозичення з культури народу, в країні якого вони проживають. Це наші громадяни, їх бажання похвальні і законні, а тому українці з почуттям задоволення допомагають їм у цьому. Доцільно тут зупинитися на духовній стороні засвоюваних ними бойових мистецтв.

Перш за все, вони можуть засвоювати українську культуру. І це природно, оскільки, зберігаючи свою національну ідентичність і пам’ять походження, росіяни, як і представники інших етносів, є громадянами не своїх етнічних держав, а української. Вони взяли на себе відповідні громадянські обов’язки. А тому засвоєння української культури є для них також обов’язком і необхідністю. Все, що тут говорилося про духовну складову українського бойового мистецтва, стосується і їх. Пройнявшись Духом Січі, українці неукраїнського етнічного походження духовно нічим не відрізняються від етнічних українців.

При бажанні вони можуть внутрішньо переносити одержані знання, уміння, навички, емоційний стан в свою рідну культуру, перекладаючи все рідною мовою, пов’язуючи з рідною історією і національним досвідом. Більше того, можливі спеціальні додаткові заняття, внесені до навчального плану, які б допомогли таким людям адаптувати бойові мистецтва українського січового козацтва до їх рідної культури.

Ми говоримо про додаткові, тому що не можна відсторонювати учнів від засвоєння культури української. І не тільки з причин їх громадянства. Відомо, що культурне явище тільки в оригіналі істинне. Переклад може й підвищити його привабливість, естетичну цінність, культурне багатство, але він буде вже іншим явищем. Оригінал неповторний і незамінний.

Безумовно, ті заняття, які ми назвали вище додатковими, можуть стати і основними у навчальному плані занять. В їх контексті має бути і відповідний етнічний духовний компонент. Однак і в цьому випадку громадян України іншого етносу слід прилучати і до оригіналу. Це їх право і необхідний компонент у навчальному плані, без якого навчання не буде повноцінним. Не випадково ті люди, які вивчають східні бойові мистецтва, прагнуть не тільки засвоїти оригінальну східну культуру через її мову, але й побувати на її батьківщині. Україна гостинно відчиняє двері для всіх друзів.

Окремо заслуговує уваги своєрідність сприйняття і трактовки Січового символу пам’яті, знання та віри на заняттях в інших культурах. Вони не можуть його обійти, оскільки є громадянами України і пов’язали з нею не тільки мирне життя, але й бойове. В протилежному випадку, вони стають чужими своїй державі. Своєю національною мовою, як складовою своєї національної культури представники діаспор і національних меншин не можуть не проголошувати Січовий символ, об’єднуючись з українцями в одну бойову силу. Бійцем іншої держави, іншого народу – свого етнічного народу -вони можуть бути тільки на його території, за межами України. Територія нацменшин, які не мають етнічної території за межами української держави, співпадає з територією українців. В цьому немає нічого нового: саме так приєднувалися представники різних народів до українців на Січі, в козацьких рядах.


Література

1. Ключевский В.О. Евгений Онегин и его предки// Исторические портреты.– М.: Правда, 1990.
   
2. Січеслов. – Київ-Запоріжжя: Інститут Проблем Виховання АПН України, НОЦ «Січова академія». 2003-2008.
   

Яценко О.М.

ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ ЗАСОБАМИ СУСПІЛЬНО – ГУМАНІТАРНИХ ДИСЦИПЛІН


Відомий український історик Д.Багалій в 1917 році писав:

„Хай вільно проживають на Україні усі нації, хай усяка живе по – своєму... бо національний грунт потрібен для кожної. А українська культура нехай шириться поміж українцями і хай про її поширення турбуються і піклуються діти України – усі, хто любить свій народ і бажає йому добра, бо чужі за це не візьмуться. Нехай усім народам живеться вільно в Україні, але нехай нові поселенці в Україні пам’ятають, що не може бути зневажений на своїй рідній землі (як це було раніше) той український народ, який заселив її, захистив од ворогів і довгі часи поливав її своїм трудовим потом”.

Україна вступила в третє тисячоліття, і яким буде її поступ і утвердження, залежить від молоді покоління ХХІ століття, тих, хто завтра стане до керма держави, і дуже важливо , щоб нові керманичі були патріотами своєї Вітчизни, національно свідомими громадянами, здатними зайняти активну позицію в процесі розбудови правової демократичної держави України.


Києве, встань -но, Січ, пробудись,

Львове, не дай заснути.

Ми вже не ті, що були колись.

Площа – це наші Крути...


Нам остогиділо чути: „Заждіть.

Нехай - но старші скелю лупають!”

Годі! Сьогодні, як і завжди,

Курінь студентський не відступає.


Можна ужити палки і газ,

Долі зламати і знести шатра,

Але займеться врешті від нас

Всеукраїнська ватра!


Ці слова народилися восени 1990-го під час студентської революції на граніті, коли молоде покоління перемогло. Вони, юнаки і дівчата, довели, що здатні бути господарями своєї долі, господарями у своїй Україні.

Молодь сьогоднішня – це учасники подій 2004-го, або байдужі до них, і він нас, викладачів, наставників і педагогів, залежить, чи наші студенти будуть здатні на самопожертву в ім’я Вітчизни, які з них виростуть трудівники і державні діячі - Тютюнники чи українофоби Табачники.

Закон України від 18.11. 2003 року „Про загальнодержавну програму підтримки молоді на 2004 – 2008 роки” затвердив Програму, яка серед основних напрямів її виконання в п.5 вказує на сприяння вихованню патріотизму, розвитку духовності, моральності молоді.

Сприяння утвердженню у свідомості молодих людей притаманних українському народові моральних цінностей, засвоєнню кращих зразків вітчизняної та світової культурної спадщини, вихованню любові до Батьківщини...

Підтримку діяльності молодіжних організацій, які сприяють розвитку духовності, патріотизму, організації змістовного дозвілля молоді...

В проекті „Загальнодержавної програми патріотичного виховання молоді на 2004 – 2008 роки” визначено основні шляхи розвитку системи патріотичного виховання підростаючого покоління з урахуванням досвіду і досягнень минулого, сучасних реалій та проблем, тенденцій розвитку українського суспільства.

Патріотичне виховання молоді – це діяльність щодо формування у молодого покоління високої патріотичної свідомості, почуття вірності, любові до України, турботи про благо народу, готовності до виконання громадянського і конституційного обов’язку із захисту національних інтересів. Патріотичне виховання молоді націлене на формування і розвиток особистості, якій притаманні людська гідність, висока національна самосвідомість, культура міжетнічних відносин, гуманістична мораль, виконання положень національного законодавства, вміння цивілізованим шляхом відстоювати свої права і свободи, сприяючи громадянському миру і злагоді в суспільстві.

В Україні патріотичне виховання покликане сприяти формуванню соборності України, що є основою української національної ідеї, однією з головних складових національної безпеки України.

Кафедра суспільно-гуманітарних дисциплін ЗФ ДАСОА головним завданням національного виховання студентів визначила формування особистісних рис громадянина-патріота з розвинутим почуттям національної гідності і гордості за свою Батьківщину, ґрунтовне вивчення багатств духовної культури українського народу, його національної ментальності, мови – неповторного інструментарію творчості народу.

Завдання активно реалізується викладачами спільно із Студентським парламентом „РАДА” у складі СНТ „Ерудит”, з дискусійним клубом „МИ – ТЕРРА КОЗАКОРІУМ” і дівочим клубом „БЕРЕГИНЯ”.

Кафедра із студентським науковим товариством організувала дослідження „білих плям» історії України: подвигу героїв Крут, голодомору 1932 – 1933 рр., невідомих сторінок війни, національно – визвольних змагань ОУН – УПА, портретів Великих УКРАЇНЦІВ (Д.Донцова, І.Мазепи, О.Ольжича, І.Огієнка).

На виконання Указу Президента України від 16. 05. 2007 р № 419/ 2007 „Про вшанування пам’яті Ярослава Стецька і Ярослави Стецько” студентами вузу підготовлено кілька робіт на Всеукраїнський конкурс наукових робіт „ОУН: провідники, ідеї, боротьба”, а ознайомлення студентів із змістом робіт і обговорення його дає широку неупереджену інформацію про ОУН - УПА.

Студенти вузу активно включились в творчо-пошукову роботу зі збору свідчень очевидців голодомору і під час мітингу-реквієму „Запалимо свічу пам’яті” 23.11. 2007 презентували „КНИГУ ПАМ’ЯТІ”, в якій говорять живі свідки трагічних подій 1932/33 років.

І нашим студентам соромно за тих діячів і політиканів, які слово „голодомор” і „геноцид” побоялись внести на символ загубленим в 1932/33рр. в нашому місті. Та час все розставить на свої місця і каміння комусь зібрати прийдеться.

Продовжується робота над „КНИГОЮ ПАМ’ЯТІ” про війну, де правда ветеранів і учасників подій озивається в душах дослідників-студентів з особливим щемом.

Наукова робота студентів живий відгук знаходить під час обговорень проблемних тем на засіданнях дискусійного клубу „Ми-ТЕРРА КОЗАКОРІУМ”:

Традиційним для СНТ є проведення в січні урочистого засідання на честь подвигу юних героїв Крут і перекличка імен тих юнаків, які відомі із 300.

- Тема героїчного чину під Крутами поставила запитання:

-Чому українська нація у грізний час на оборону своєї столиці змогла виставити тільки 300 юнацьких грудей, 300 синів великого українського народу? Де була армія? І чи була взагалі?

- „Хліборобська традиція Запоріжжя: історія і сучасність. Голодомор 1932/33років”

–Хто винен в трагедії і чому правда замовчувалась десятиліття? Чи можливе повторення трагедії в майбутньому?

- „Роль молоді в сучасному світі”

– Чому активна позиція молоді сьогодні – це процвітання України завтра?

- „Іван Мазепа – Великий українець”

– За який гріх і хто проклинав гетьмана Мазепу?

-Які назви повинні носити вулиці Запоріжжя? І т.д.


Доля дала шанс студентам Запоріжжя формувати свою життєву позицію на основі героїчного досвіду історії лицарів волі – запорожців, гартувати силу волі, мужність, духовність і патріотизм на прикладі феномену козацтва. Невичерпна енергія, духовність лицарської доби, історичні пам’ятки минулого краю, традиції, славні сторінки історії героїчної епохи, досвід діяльності борців за волю виховує гідних патріотів, здатних бути активними творцями своєї долі і держави.