Geum.ru

Матеріали VI (XVIII) Всеукраїнської науково-практичної конференції Київ нтуу «кпі» 2010

Вид материалаДокументы

Содержание


Трансформаційні процеси корпоративного сектора економіки україни
Державна підтримка кластерів в україні
Подобный материал:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   141

ТРАНСФОРМАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ КОРПОРАТИВНОГО СЕКТОРА ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ


Канченко Є.В., УС-51, НТУУ « КПІ»

Синергетичний ефект інтегрованих корпоративних структур є загальною результуючою характеристикою, яка включає економію на трансакційних витратах; операційну економію, пов’язану з усуненням дублювання управлінських функцій і скороченням збутових витрат; ефект від розширення контрольованих ринків і нарощення інвестиційного потенціалу тощо. Світова практика пропонує ряд моделей організації корпоративних структур, серед яких найбільш поширеними є ТНК, холдинг, ФПГ, концерн, консорціум, стратегічний альянс, спільне підприємство і мережеві організації.

Складність ситуації в українській економіці полягає в тому, що темпи концентрації та інтеграції капіталу, що лежать в основі великого виробництва, є недостатніми. У більшості українських компаній відсутні традиційний для розвинутих країн розподіл прав власності і функцій управління, що спричиняє радикальні відмінності в засобах розподілу доходів; юридичне закріплення статусу власника не гарантує фактичного отримання частини прибутку. В Україні не вистачає власних ТНК і ФПГ, здатних утворити корпоративно-коопераційний каркас національної економіки і бути конкурентоспроможними на світових ринках. На статус ТНК можуть претендувати сьогодні „Індустріальний Союз Донбасу”, „Нафтогаз України” „Укравто”, „Рошен”, „Зеніт” (аерокосмічні технології). Зокрема „ІСД” була першою компанією, яка вийшла на зовнішній ринок з метою створення торгових і сервісних мереж для реалізації металопрокату, наступним кроком стала купівля виробничих активів (двох комбінатів в Польщі і Угорщині). Торік „Метінвест” купила сталепрокатні заводи „Trametal Sp” (Італія) і „Spartan UK” (Велика Британія) на суму 600 млн. дол. [1, c.40].

Важливим інструментом забезпечення конкурентоспроможності ТНК є злиття і поглинання, завдяки яким досягається домінуюче положення на світових ринках і зростання ринкової капіталізації. Особливостями сучасного етапу поглинання в Україні є по-перше, значна залежність даного процесу від політичних рішень (тобто політичний ризик є превалюючим не лише при проведенні процесів приватизації, але і при процесах перерозподілу власності); по-друге, небезпечним є перехід контролю до іноземних партнерів у стратегічних сферах: нафтопереробній галузі, машинобудуванні, харчовій галузі, ІТ тощо. Так, 97% акцій Одеського НПЗ, 53% акцій ЗАТ „ЛУКОР”, 76 % акцій „Карпатнафтохім” належить „Лукойлу” (Росія), 78,45% акцій Лисичанського НПЗ належить ТНК-ВР (Росія); група „Альянс” (Росія) контролює Херсонський НПЗ (100% акцій), „РусАл” – Миколаївський глиноземний завод (97,5%), „СУАЛ-Холдинг” – Запорізький алюмінієвий комбінат (93% акцій); „Вимм-Билль-Данн” володіє 60% акцій Київського МЗ №3 і 82% акцій Харківського МЗ, „Юнимилк” поглинув МЗ ”Галактон” і Кременчуцький міський МЗ [2, c.258-259]. Київську високотехнологічну фірму „Квазар-Мікро” поглинув російський холдинг „Ситроникс” [3, c.20]. По-третє, український ринок M&A вступив в нову фазу свого розвитку - період мегазлиття, причиною якого є глобалізація монополій та збільшення концентрації на відповідних ринках, - це мегапоглинання Mittal Steel „Криворіжсталі”, „Райффайзенбанк” і „Аваль”, прогнозоване злиття російського „Газметалла” і ІСД.

Пасивно проходять в Україні трансформаційні процеси інтеграції підприємств в інші корпоративні структури: так, офіційно створена одна ПФГ „Титан” (кольорова металургія).

Основними стратегічними цілями України для входження в глобальний простір повинні стати інноваційне оновлення національної економіки, визначення стратегічних пріоритетів довгострокового розвитку, створення державою сприятливого інвестиційного клімату. На жаль, державні та галузеві програми, що реалізуються в Україні, не мають системного характеру, очевидним є недієвість і незавершеність системи державної підтримки наукової та інноваційної діяльності, нестача насамперед фінансових, організаційних і кадрових ресурсів. Фактичне фінансування науково-технічної діяльності з Державного бюджету протягом останніх п’яти років не перевищує 0,4% ВВП при визначеній нормі 1,7%; питома вага програмно-цільового фінансування наукових досліджень складає 10% від загальних витрат на науку при законодавчо встановлених 30% (згідно Закону України „Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки”, ст.6), щорічне фінансування освіти коливається упродовж багатьох років в межах 4,5-6% ВВП при визначеній Законом України „Про освіту” нормі 10%. Не виконуються положення Указу Президента України про спрямування 10% коштів, отриманих від приватизації державного майна, на фінансову підтримку інноваційної діяльності підприємств.

Література:
  1. Сорока І.Б. ТНК та їхня роль в активізації міжнародної інтеграції// Актуальні проблеми економіки. – 2009. - № 9 (99). – с. 36 – 41.
  2. Корпоративні структури в національній інноваційній системі України. За ред. Л.І.Федулової. – К. - 2007. – 812 с.
  3. Благонравин Н. Машина времени для инноваций // Експерт. – 2009. - № 42. – с. 20.



ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА КЛАСТЕРІВ В УКРАЇНІ


Кахно Н.О., студентка гр.УС-51м, НТУУ « КПІ»


Специфічною особливістю інноваційної  діяльності є підвищений рівень витрат при розробці інновацій, а також значні витрати й високий рівень ризику при  виведенні інноваційної продукції на ринок. Тому у всіх без винятку країнах держава забезпечує комплекс заходів щодо підтримки інноваційної діяльності [3].

В Україні всі уряди й президенти проголошують інновації як один з найважливіших стратегічних факторів державної ідеології соціально-економічного розвитку країни й забезпечення її національної безпеки, що затверджено в законодавчому порядку, а функціонування кластеру – як ідеальна форма господарства.  

Створено проект Державної програми розвитку інноваційної інфраструктури, що передбачає створення організаційно-економічних умов ефективної реалізації освітнього, інформаційного та науково-технічного потенціалу для забезпечення інноваційного розвитку України.

Відповідно до визначеної мети Програми інноваційна інфраструктура повинна охоплювати усі ланки інноваційного процесу (освіту – наукову та науково-технічну діяльність – виробництво – споживання) [1].

Важливим нормативним актом, що могла би регулювати діяльність кластерів в Україні можна назвати схвалену 29 серпня 2008 року Кабінетом Міністрів Концепцію створення кластерів в Україні [2].

Метою Концепції є:
  • визначення загальних засад створення та розвитку кластерів для забезпечення високих темпів економічного зростання та диверсифікації економіки, а також з метою створення інноваційних кластерів;
  • заохочення об’єднання малих та середніх підприємств у ділові мережі;
  • формування регіональних кластерів підприємств та інституцій;
  • сприяння створенню регіональних промислових кластерів, передусім у найбільш наукоємних та високотехнологічних галузях та виробництвах здатних кардинально змінити економічний і науково-технічний потенціал промисловості.

Проаналізувавши дану Концепцію, можна зробити висновок про її досить поверхневий характер. Вона, на думку автора, не містить конкретних завдань, не пропонує реальних шляхів вирішення проблеми організації кластерних утворень. Однак, варто відзначити її важливість першого документу нормативного характеру, що звертає увагу на саме поняття «кластер», описує його основні ознаки, ідентифікує його окремі види.

Окремі розпорядження щодо створення та регулювання діяльності видаються також регіональними, місцевими органами державної влади. Зокрема Львівською облдержадміністрацією було розроблено стретегію створення прикордонних кластерів, Закарпатською обласною владою було погоджено організацію автомобільного кластеру «Індустріальний парк «Соломоново».

В розвинених країнах допомога держави кластерам, перш за все, виражається через забезпечення знижок на експорт, гарантійне покриття, залучення інвесторів, консалтинг. В Німеччині, наприклад, фінансові ресурси промислові кластери отримують із федеральних і місцевих джерел.

Державним бюджетом України на 2009 рік, на жаль, не передбачено фінансування ані згаданої Програми розвитку інноваційної інфраструктури, ані будь-яких інших програм, що стосуються підтримки промислових кластерів. Сума у розмірі 1 млн. грн. виділена на наукові та науково-технічні розробки за державними цільовими програмами і державними замовленнями, що звичайно є надто малою.

Література:
  1. Кoнцепцiя Держaвнoї прoгрaми рoзвитку iннoвaцiйнoї iнфрaструктури: Рoзпoрядження Кaбiнету Мiнiстрiв Укрaїни вiд 06.06.2007 № 381-р: [Текст] // Oфiцiйний вiсник Укрaїни. – 2007. – № 9. – ст. 39.
  2. Прo схвaлення Кoнцепцiї ствoрення клaстерiв в Укрaїнi: Прoект Рoзпoрядження Кaбiнету Мiнiстрiв Укрaїни вiд 29.08.2008: [Текст] // Oфiцiйний вiсник Укрaїни. – 2008. – № 11. – ст. 8.
  3. Дaнa Рoмaнець. Зaцькoвaнi iннoвaцiї [Текст] / Дaнa Рoмaнець // Укрaїнa мoлoдa. – 2008. – № 17. – с.8.