Матеріали VI (XVIII) Всеукраїнської науково-практичної конференції Київ нтуу «кпі» 2010
| Вид материала | Документы |
СодержаниеДетермінанти технологічного лідерства в глобальній економіці прямки активізації науково-технологічної і інноваційної політики України: пріоритети і шляхи забезпечення |
- Запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада запорізький національний університет, 6793.22kb.
- Громадський рух «нова україна» в автономній республіці крим центр розвитку освіти,, 1350.77kb.
- Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Перший крок у науку». Т луганськ:, 247.43kb.
- Центр розвитку освіти, науки та інновацій консалтингово-конфліктологічний центр громадський, 926.45kb.
- До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
- Соціально педагогічний комплекс регіону: теорія І практика збірник матеріалів Всеукраїнської, 4395.92kb.
- Наукової доповіді, 211.17kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- Програма Міжнародної науково-практичної конференції 24-25 вересня 2009 р. Київ 2009, 256.8kb.
- Міністерство освіти І науки україни полтавський державний педагогічний університет, 3245.89kb.
Детермінанти технологічного лідерства в глобальній економіці
Бурміч О., аспірантка
Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана
Ідентифікація сучасного технологічного лідерства являє собою доволі складний процес, оскільки потребує чіткого визначення дефініцій. Неоекономічна теорія, необхідність створення якої декларується всіма дослідниками потребує організаційно-методологічного оформлення якого вона ще й досі не набула, а мала б вже зараз дати відповідь щонайменше на сім питань, які могли б пояснити вагу та значення окремих детермінантів в міжнародній економіці техноглобалізму: завдання теорії, основна мета якої полягає у визначені меж розподілу і перерозподілу ресурсів; мотивацію індивідів, результатом чого має бути тверде переконання суб'єктів економічної діяльності у максимізації корисності, що визначається в умовах панування ТНК і ТНБ як результат глобальної економічної діяльності; поведінку індивідів, яка визначатиметься як оптимальна і разом з тим на думку А. Лейонхуфвуда (2006), як сустативна раціональність; зміну уподобань самого суспільства, в якому всі технологічні процеси відтепер оцінюватимуться з огляду на майбутню перспективу, яка має щонайменше три ступеня ідентифікації: коротко-, середньо та довготерміновий. Принагідно зазначу, що самі уподобання змінюватимуться доволі швидко; нечіткістю інституалізації процесів регулювання технологічного лідерства, які відображають боротьбу двох ідеологій: неолібералізму та неокейсіанства; взаємною узгодженістю стратегій, субсидіарний зміст яких буде визначати досягнення рівноваги.
З наведеного вище випливає, що з теоретичної точки зору технологічне лідерство вирізнятиметься поліструктурним характером внутрішньої побудови, що визначатиметься трьома найважливішими детермінантами: інформаційною адаптативністю, інноваційною спрямованістю та синергетичною ефективністю. Такий блоково-компонентний склад з позиції сферного підходу може вважатися оптимальним, але структурно він може суттєво змінюватись.
Інформаційна адаптивність визначається здатністю людей сприймати, аналізувати потік інформації та на цій основі роботи висновки щодо змін в існуючих чи уявних об'єктах діяльності, які відповідають їх мотиваціям, уподобанням та бажанням максимізувати корисність своєї діяльності з метою збільшення прибутків. В умовах глобалізації світового господарства дана компонента суттєво зростатиме і зумовлюватиме формування позитивного чи негативного технологічного балансу.
Інноваційну спрямованість слід розуміти як фундаментальний напрям розвитку країни-лідера чи цілого інтеграційного формування, яке визначає відповідний тренд суспільства, в котрому значна частина результатів діяльності інвестується в майбутнє шляхом створення належних умов для розвитку освіти, науки та технологій та відповідної їхньої комерціалізації.
Синергетична ефективність є найважливішим детермінантом технологічного лідерства, адже дозволяє отримати понаднормовані прибутки від розробки, комерціалізації та запровадження найновітніших технологій.
Сучасна модель технологічного лідерства завжди наштовхуватиметься на проблему парадигмальної визначеності, яка містить два домінуючі підходи: глобальних і секторальних парадигм. Якщо виходити з тих концепцій, які домінували на початку 90-х років ХХ ст., то глобальних парадигм може бути визначено лише дві – Homo economicus та Homo Sociologicus, які принципово різняться між собою за принципом дії, мотивами дії, ареною дії, визначальним принципом, типами концепцій, завданнями аналізу. Секторальний підхід виявився більш цікавим з огляду на те, що у численних парадигмах чітко визначалися галузеві пріоритети, механізми реалізації, арена та мотиви дії тощо. Проте недоліком у кожній з них вважалося домінування галузевого підходу. Остання глобальна криза засвідчила, що секторальні парадигми не можуть вважатися такими що підлягають обов'язковій реалізації через галузеву обмеженість, адже при їхній визначеності не враховуються суміжні сфери, експансіоністські стратегії ТНК та ТНБ, регулятивна роль регіональних, національних та наднаціональних інституцій. Не робилося застереження щодо наявності деяких спонтанних чинників.
Іншу спрямованість мала технологічна парадигма. Описані вище, концептуальні складові якої відігравали в одному випадку автономну, у другому – консолідуючу роль. Вона, на відміну від секторальних, вже не мала галузевої обмеженості і відбивала в своїй основі так званий горизонтальний напрям, об'єднуючи промисловість, сільське господарство, транспорт, науку, освіту та відповідні механізми їх регулювання в синергетичний комплекс прямої та опосередкованої взаємодії. Така інтегральна функція парадигми що створюється знаходиться у тісному зв'язку із парадигмою «Homo economicus», яка на поч. ХХІ ст. отримала новий імпульс до розвитку і може з повною впевненістю відноситись до категорії неопарадигм, які носять системний характер та враховують глобалізаційний ефект З нашої точки зору основну компонентну базу технологічного «неоекономіксу» становить наступне: повна свобода руху факторів виробництва; перехід до оптимізаційних моделей розвитку; відхід від ідентифікаційних підходів в яких з позиції економіксу провідну роль відігравали сукупний попит та сукупна пропозиція і концептуальна їх заміна на категорії «глобальний попит» та «глобальна пропозиція та ін.