Матеріали VI (XVIII) Всеукраїнської науково-практичної конференції Київ нтуу «кпі» 2010

Вид материала

Содержание

Геополітичні та геоекономічні передумови формування стратегії сталого розвитку (на прикладі екологічної політики)
Сталий розвитку господарського механізму в україні: економіко-правові передумови

Подобный материал:

1 ... 44 45 46 47 48 49 50 51 ... 141

Геополітичні та геоекономічні передумови формування стратегії сталого розвитку

(на прикладі екологічної політики)

Хлобистов Є.В., д.е.н., проф.,

РВПС України НАН України,

Відсутність політично об’єднуючої платформи робить Україну дуже вразливою до викликів глобального та регіонального характеру.

Нові геополітичні виклики реалізуються за низкою напрямів. По-перше, йдеться по глобальну економічну кризу, яка не може оминути Україну, але ступінь її руйнівного впливу великою мірою буде залежати безпосередньо від України, тобто від готовності держави діяти адекватно і оперативно. По-друге, новітні відносини із сусідами та нові проблеми, частина яких є на сьогодні певної мірою прихованою, а частина вже стала реальністю, або повсякденністю політичного буття. Розглянемо основні аспекти загострення міждержавних стосунків та міжнародних геоекономічних проблем для Україні у контексті транскордонного співробітництва. Вони концентруються навколо низки геополітичних ліній Геоекономічна лінія «Україна – ЄС». Протистояння пов’язано із набуттям чи сподіванням України до набуття певного статусу у співпраці є Євросоюзом. Україна на сьогодні не має реальних перспектив до набуття членства у ЄС. Однак йдеться про наближення лише до певного статусу сусідства або асоційованого членства. Саме реальне наповнення цього статусу є основою домовленостей та протистояння з Євросоюзом. Україна буде досить тривало знаходитись «на межі» євроінтеграції, але політика економічної співпраці та відкритості ринків буде балансувати у просторі економічних інтересів України. Геоекономічні інтереси України формуються навколо наступних ліній тяжіння.

Геоекономічна лінія «Україна – Румунія». Геоекономічна лінія "Україна – Росія". Геополітична лінія "Україна – Кавказ". Лінія "Україна – Туреччина". Геополітична лінія "Украина – Білорусь". Геополітична лінія "Україна – Молдова (ПМР)". Геополітична лінія "Україна – Польща" (окремо від Євросоюзу). Геополітичні напрями: «Україна-США», «Україна-СНД», «Україна-ЄС».

Тому самостійність України у геоекономічному та геополітичному протистоянні залежить від внутрішньої злагоди і стабільності політичного курсу держави. Насамперед, стабільність і передбачуваність політичного курсу є "вищим" у шкалі міжнародних вимог до України. "Вищим" ніж формальне дотримання демократичних засад розвитку.

Отже, запобігання тоталітаризму, тоталітарному устрою лежить у площині політичної стабільності і постійного економічного зростання, запобіганню різкого погіршення рівня життя широких верств населення та адекватності реального соціально-економічного зростання до ефективності функціонування економіки.

Розглянемо ці зовнішні виклики на прикладі формування екологічної політики держави. Вочевидь, екологічна політика буде формуватися під впливом як зовнішніх так й внутрішніх факторів. Ми вважаємо що сучасне прагнення до співпраці на світовому рівні, активна участь міжнародних експертів та консультантів з питань екологічної політики, політичне спекулювання на можливості приєднатися до тих або інших міжнародних угруповань призвели до домінування зовнішніх факторів при формуванні екологічної політики. Слід пам’ятати, що до функцій політики відносяться зокрема визначення цілей, завдань, шляхів розвитку суспільства; організація діяльності суспільства по виконанню прийнятих цілей і програм; узгодження різноманітних інтересів держави й соціальних спільнот;забезпечення внутрішньої й зовнішньої безпеки й стабільності політичного ладу; формування політичної свідомості, залучення членів суспільства до політичної участі й діяльності; контроль за дотриманням законів і правил тощо, що зумовлює необхідність посилення впливу внутрішніх факторів, які й є підґрунтям для виконання цих основних функцій. Вважаємо, що ігнорування цього факту та формування екологічної стратегії держави під зовнішнім впливом призведе до розбалансування внутрішніх інтересів країни та задекларованих політичних цілей. Слід розуміти, що екологічна політика країн Євросоюзу не є досконалою та ефективною, вона теж перебуває в стані постійної модифікації та адаптації до нових умов. Україна повинна сформувати внутрішньо ефективну політику, яка перш за все буде забезпечена внутрішньої підтримкою на рівні суспільства, відповідною інфраструктурою, нормативно-правовою та науковою підтримкою.

СТАЛИЙ РОЗВИТКУ ГОСПОДАРСЬКОГО МЕХАНІЗМУ В УКРАЇНІ:

ЕКОНОМІКО-ПРАВОВІ ПЕРЕДУМОВИ

Черняк Г.М.

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Модель сталого економічного розвитку як відповідь на виклик глобальної природно-господарської трансформації була сформульована у 1992 р. у Ріо-де-Жанейро на Всесвітній конференції з проблем розвитку й довкілля. Вона отримала назву сталого (стійкого) розвитку, суть якого полягає в забезпеченні такого господарського зростання, яке дає змогу гармонізувати відносини людина—природа (довкілля) та зберегти навколишнє природне середовище для нинішнього й майбутніх поколінь [1].

Основними протиріччями й труднощами перехідного періоду до сталого розвитку, що має місце в Україні, є відсутність соціальних гарантій та правової бази для регулювання нових стосунків, що виникають між суб’єктами господарювання, та їх незахищеність. Це, у свою чергу, вимагає формування законодавчої бази, яка б регулювала ринкові перетворення. На відміну від адміністративно-командного механізму господарювання, де одержавлені господарюючі суб'єкти не мали серйозної самостійності, ринкове господарювання передбачає правове регулювання економічних процесів.

Юридичні закони, нормативно-правові інструменти можуть бути недосконалими, тому законодавчі органи держави покликані працювати над удосконаленням законодавства, щоб воно адекватно відображало вимоги і завдання господарського життя в інтересах підтримання стабільності та сталого розвитку економічної системи в цілому. Розвиток підприємництва стимулюється шляхом створення сприятливого середовища для сталої діяльності підприємств, удосконалення нормативно-правової бази, розвитку інфраструктури, впровадження ефективних форм і механізмів фінансової підтримки підприємництва за умови, коли підприємницькі структури мають свободу у прийнятті рішень, несуть всю відповідальність, а їхні відносини як між собою, так із іншими учасниками господарювання є партнерськими, рівноправними і взаємовигідними.

На стані господарського законодавства негативно позначається відсутність чіткої регламентації процесу розробки, узгодження, експертизи та внесення на розгляд відповідних органів проектів законів та підзаконних нормативних актів. Не можна вважати нормальним для законотворення явищем внесення змін до нормативних актів невдовзі після їх прийняття, як це було, наприклад, із Законом України "Про підприємства в Україні" [2].

Спостерігаючи за темпами розвитку підприємницької діяльності в Україні можна зробити висновок, що розвиток законодавства значно відстає від вимог сучасного економічного життя країни. Саме тому при державній реєстрації господарських об'єднань дуже часто виникають спірні питання між підприємцями і чиновниками. Також чимало непорозумінь виникає вже після державної реєстрації об'єднань підприємств між самими їх членами.Така ситуація перш за все викликана тим, що закон недостатньо регламентує порядок створення і функціонування господарських об'єднань, а тривале панування у нашій країні адміністративно-командної системи регулювання економічних відносин призвело до відсутності практичного досвіду в створенні і діяльності недержавних суб'єктів підприємницької діяльності

Аналіз нормативно-правової бази України показує, що створене на протязі останніх років законодавство, яке регламентує підприємницьку діяльність, направлено на врегулювання питань функціонування окремого підприємства як основної ланки економіки. Разом з тим, недостатньо уваги приділяється регламентації діяльності об’єднань підприємств. Так, ст.3 Закону України “Про підприємства в Україні” закріплює тільки право підприємств об’єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, а механізм регулювання їх функціонування відсутній [3].

Таким чином, на український парламент покладається важлива функція – врахування існуючих упущень в господарському законодавстві та формування ефективної законодавчої бази з метою не лише регулювання суспільних відносин, а й сприяння недопущенню правопорушень суб'єктами господарювання .

Література: