Geum.ru

Матеріали VI (XVIII) Всеукраїнської науково-практичної конференції Київ нтуу «кпі» 2010

Вид материалаДокументы

Содержание


Суспільна відповідальність як компонент моделей розвитку в умовах становлення глобальної економіки
Технопарки украины: реалии инновацинной жизни общества
Подобный материал:
1   ...   43   44   45   46   47   48   49   50   ...   141

СУСПІЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЯК КОМПОНЕНТ МОДЕЛЕЙ РОЗВИТКУ В УМОВАХ СТАНОВЛЕННЯ ГЛОБАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ


Трофимова В.В., к.е.н.

Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана,


Трансформацію ролі держави в умовах становлення глобальної економіки знань не можна ототожнювати зі зменшенням її ролі. Великий капітал, що набув форми транснаціонального у другій половині ХХ ст., а на початку ХХІ ст. - форми глобального капіталу , прагне зменшити вплив як приймаючих країн, так і країни базування, на стратегії власного розвитку. Разом з тим, зміцнюючи власну конкурентоспроможність він зміцнює міжнародну конкурентоспроможність країни свого базування, сприяючи посиленню конкурентоспроможності компаній пов’язаних галузей, що доводить М. Портер у моделі національного Даймонда. Саме тенденція перетворення державного механізму на механізм лобіювання інтересів транснаціонального капіталу становить найбільшу загрозу державі як такій. Малий та середній бізнес – цементуючий фундамент, на якому будується міцна національна держава, й саме він стримує процеси розмивання державних кордонів транснаціональними бізнес-структурами. Саме тому країни, які прагнуть зберегти власну ідентичність та підвищити конкурентоспроможність, прагнуть підтримати та захистити малий та середній бізнес. З іншого боку, функції держави, що розмивались у другій половині ХХ ст. ззовні під впливом транснаціоналізації та регіональної інтеграції, у ХХІ ст. зазнаватимуть насамперед внутрішніх загроз. Адже економіка знань як модель розвитку передбачає зменшення значення ключової ознаки поділу суспільства на верстви (класи, касти, соціальні та інші прошарки) – ознаки монополії на володіння та створення знань. З давніх часів у кожному суспільстві існували верстви населення з різним доступом до знань, з різними можливостями набувати, використовувати та створювати знання. Аналіз укрупненої соціо-економічної структури людського суспільства на різних історичних етапах дозволяє стверджувати про наявність високого ступеня кореляції між рівнем доступу до створення знань та рівнем добробуту, проявом якого може слугувати рівень концентрації власності). У давньому Єгипті найбільшими обсягами власності крім верховної влади володіли жерці, у середньовічній Європі – представники церкви, у ХХ ст. – їх місце посідають верстви високоосвічених білих комірців, менеджерів та науковців. Розподіл доходу в суспільстві в значній мірі відбувається за критерієм володіння правом на створення знань, що підтверджують процеси концентрації інтелектуальної власності у ХХІ ст. Доступність освіти та наукового знання робить громадян здатними впливати на державну політику. Зміцнення громадянського суспільства спричинює розширення змісту та наповнення державного регулювання, що, у свою чергу, викликає укріплення інституту правової держави. Дихотомія розвитку громадянського суспільства та правової держави зумовила остаточне виокремлення суспільної відповідальності як ключового компоненту економічного розвитку провідних країн світу та підтвердила визначальну роль державного механізму в економічному розвитку країн. Суспільна відповідальність, в свою чергу, має тісну кореляцію з процесами перерозподілу доходів. Закріплення суспільної відповідальності як компоненти економічного розвитку на глобальному рівні підтверджує посилення процесів реалізації ТНК певних стандартів соціальної відповідальності, які можна розглядати у двох аспектах. По-перше, соціально відповідальну поведінку корпорацій можна розглядати як добровільну участь у перерозподілі доходів на користь приймаючої країни. По-друге, як механізм конкуренції з державними системами надання соціальних послуг. Відмінність соціальної відповідальності держави від соціальної відповідності корпорацій, полягає в тому, що держава не може позбутися обов’язку дбати про громадян тоді, як «синдром квазігромадянства» ТНК є лише спробою імітації функцій держави, але ніяк не справжня спроможність забезпечити соціальні стандарти своїм працівникам.




ТЕХНОПАРКИ УКРАИНЫ: РЕАЛИИ ИННОВАЦИННОЙ ЖИЗНИ ОБЩЕСТВА


Улицкий А.В., студент

Таврический Национальный Университет им. В.И. Вернадского


Инновационный курс является одним из основных направлений экономического развития в условиях преобладания глобализационных процессов в мировой экономике. Украина обладает значительным научно – техническим потенциалом для формирования конкурентоспособного инновационного комплекса. Основным шагом в этом направлении должно стать определение государственной политики и разработка новой редакции инновационного законодательства. Скоординированные действия органов власти в этом направлении позволят развивать в Украине наукоёмкие отрасли промышленности и модернизировать производственные мощности при помощи собственных инновационных разработок.

Однако, для достижения таких результатов, необходим чёткий отлаженный механизм взаимодействия между государственными органами власти и корпоративным сектором. На сегодняшний день основным связующим звеном между отечественной наукой и производством являются технопарки. Современная ситуация в стране такова, что органы государственной власти не могут чётко сформулировать свою позицию по вопросу деятельности технопарков. Мировой опыт проведения государственной научно – технической и инновационной политики показывает, что основная функция государства заключается в концентрации финансового и инновационного капитала на новых приоритетных направлениях. Вливание капитала стимулирует создания крупных конкурентоспособных технопарков, способных выполнять функцию локомотива развития.

Концепция научно – технического и инновационного развития была принята Верховной Радой Украины ещё в 1999 году. Закон Украины «О приоритетных направлениях инновационной деятельности Украины», определил стратегические и среднесрочные направления инновационного развития общества, реализация которых должна осуществляться при непосредственном участии отечественной науки на основе новых научных разработок и технологий. Кроме этого был принят Закон Украины "О специальном режиме инновационной деятельности технологических парков", который насчитывал около 300 видов разнообразных форм стимулирования инновационной деятельности, включающих как прямое бюджетное финансирование, льготное кредитование, так и различные виды налоговых, таможенных льгот и других преференций. По оценкам экспертов, льготы помогли удешевить выполнение инновационных проектов примерно на десять процентов. Такое положение дел не устраивало Министерство финансов Украины. Несовершенство законодательства позволило на базе технопарков создавать незаконные схемы по минимизации налогообложения. В марте 2005 года, по инициативе Кабинета Министров, льготы для технопарков были упразднены наряду с привилегиями для свободных экономических зон и территорий приоритетного развития. Таким образом, парки, которые действительно занимались разработкой перспективных технологий, были лишены каких – либо форм государственной поддержки. Их деятельность была остановлена. На смену льготам должны прийти более эффективные механизмы поддержки инновационного процесса. Одним из возможных вариантов является венчурное финансирование деятельности технопарков, однако, отечественные инвесторы не спешат вкладывать свой капитал в рискованный бизнес, а для того, чтобы привлечь иностранный венчурный капитал, необходимо создать привлекательный инвестиционный климат в стране.

Реалии современной ситуации таковы, что из 16 созданных технопарков, только 8 действительно работают. За период с 2000 по 2008 годы, ими было выполнено 116 инновационных проектов, создано 3246 рабочих мест, реализовано продукции на 12,3 млрд. грн. (в том числе 1,7 млрд. грн. - экспорт), перечислено в бюджет 0,9 млрд. грн., получено 0,48 млрд. грн в виде государственной поддержки инновационных проектов. Три ведущих технопарка Украины, обеспечивают 99% выпуска инновационной продукции. Наиболее известный отечественный технопарк основан Институтом электросварки им. Е. О. Патона НАН Украины в 1999 году. Технология высокочастотной сварки мягких тканей человеческого организма, созданная учеными института в сотрудничестве с хирургами, стала мировой сенсацией, обеспечивающей прорыв в хирургии XXI века.

Таким образом, на сегодняшний день технопарки являются единственной действенной формой инновационной деятельности, которая действительно работает. Планы по созданию национальной инновационной системы в стране так и не получили дальнейшего продвижения. Результаты работы ведущих украинских технопарков позволяют утверждать, что Закон о технопарках в его первоначальном варианте, является одним из самых успешных законов в этой сфере за годы независимости Украины. Ликвидация льгот в 2005 году, негативно отразилось на деятельности отечественных научно – технических комплексов, ну а частичное возвращение господдержки в 2006 существенно не улучшило ситуацию. В современных условиях, финансирование технопарков, к сожалению, не является приоритетной задачей для Украины.