Geum.ru

Матеріали VI (XVIII) Всеукраїнської науково-практичної конференції Київ нтуу «кпі» 2010

Вид материалаДокументы

Содержание


До питання становлення наукових парків
Фактори неефективності розробки, прийняття та реалізації стратегії
Подобный материал:
1   ...   51   52   53   54   55   56   57   58   ...   141



До питання становлення наукових парків



Гарбар С.В., асистент кафедри міжнародної економіки НТУУ «КПІ»


Кризові явища, як відомо, окрім негативного впливу на соціально-економічне становище в країні (особливо у країнах, що розвиваються), здійснюють необхідний поштовх для трансформації управлінської парадигми та державної політики загалом. Безальтернативність інноваційного шляху для забезпечення сталого розвитку сприймається сьогодні мислячим суспільством як аксіома. На забезпечення стійких зв’язків у «трикутнику знань» розвинутими країнами світу виділяються значні фінансові та організаційні ресурси.

Україна як країна з унікальними нереалізованими можливостями розуміє у переважній більшості свідомої та відповідальної громади необхідність релевантного часу сценарію свого подальшого розвитку. Комунікаційні можливості та відкритість суспільства надають змогу використовувати передовий світовий досвід становлення інноваційної системи, розвитку інноваційної інфраструктури як її складової тощо. При цьому невідповідність ментальної складової та економічних можливостей аналогам розвинених країн обумовлюють формування власного шляху становлення національної та регіональної інноваційної систем. Наочним підтвердженням вважаємо частку ВВП, що виділяється на наукові дослідження за найбільш перспективними напрямами і у Швеції становить 3,7%, Японії – 3,06%, у США – до 3%. В Україні законодавчо закріплено фінансування наукової діяльності та наукових досліджень у обсязі 1,9% від ВВП, але реальна сума не досягає і 0,5%.

Сприятливим аспектом для розвитку національної економіки інноваційним шляхом вважаємо прийняття окремих законів та підзаконних актів, що стосуються розвитку університетської науки, котра є однією зі складових «трикутнику знань». Наказом МОН України від 16.06.2007 № 501 у НТУУ «КПІ» запроваджено у 2007-2011 роках Пілотний проект «Дослідницький університет НТУУ «КПІ». Науковий парк «Київська політехніка» створено згідно з Законом України № 523-V від 22 грудня 2006 р. «Про науковий парк «Київська політехніка». У своїй діяльності науковий парк керується розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 р. № 546-р «Про затвердження плану заходів з виконання Закону України “Про науковий парк «Київська політехніка» та від 19 вересня 2007р. № 760 «Про схвалення інноваційної програми наукового парку "Київська політехніка".

Важливим етапом у законодавчому забезпеченні створення інноваційних структур на базі провідних ВНЗ та інститутів НАНУ стало прийняття Верховною Радою України Закону України «Про наукові парки» (№ 1563-IV від 25 червня 2009 р). Закон визначає науковий парк як юридичну особу, що створюється за ініціативою ВНЗ та/або наукової установи шляхом об’єднання внесків засновників для організації, координації, контролю процесу розроблення і виконання проектів наукового парку». Засновником наукового парку може бути вищий навчальний заклад IV рівня акредитації та/або наукова установа та інші юридичні особи, що укладають засновницький договір про створення наукового парку.

Подальший розвиток наукових парків потребує ще розробки та затвердження ряду документів, котрі визначали б механзім створення та порядок отримання пільг при реалізації інноваційних проектів. Варто зауважити, що навіть без державної фінансової підтримки та отримання пільг у вигляді субсидій зазначені інноваційні структури починають створюватись та здійснювати свою діяльність. На сьогодні, окрім діючого Наукового парку «Київська політехніка» та його філіалів у регіонах при університетах уже створено Науковий парк на базі Київського Національного університету ім. Т.Г. Шевченка. Ведеться робота по створенню наукових парків за галузевими напрямами, при інших університетах.

Але якщо на першому етапі перед засновниками наукових парків постає питання щодо порядку створення, то у подальшому актуалізуватиметься необхідність ефективного організаційно-економічного механізму функціонування, особливо у складних економічних умовах.




ФАКТОРИ НЕЕФЕКТИВНОСТІ РОЗРОБКИ, ПРИЙНЯТТЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ СТРАТЕГІЇ

ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ВИКЛИКІВ


Герасимчук В.Г., Національний технічний університет України

1. “Cum rem animus occupavit, verba ambiunt (Лат.). – Коли розум досягає сутність справи, тоді з'являються слова”. Поняття «ефективність» асоціюється з позитивним результатом. Чи достатньо у нас підстав вести мову про успішність реалізації численних стратегій інноваційного розвитку, започаткованих в Україні на різних щаблях управлінської «піраміди»? Ні! Інноваційність розвитку держави має передбачати інноваційність мислення, моралі, духовності, культури, освіти, науки, реального сектору економіки як головних підвалин конкурентоспроможності країни в жорстких умовах глобалізаційних змін. Україна повинна обрати шлях розвитку, спрямований не на вирощування чергового мільярдера за рахунок пограбування держави, а, насамперед, на поліпшення добробуту кожного свого громадянина.

2. Довгострокове планування, яке успішно свого часу використовувало метод екстраполяції, змінилося на стратегічне планування. Це вимагало нових теоретико-методологічних підходів при визначенні політики, місії, пріоритетів, формуванні організаційного механізму, розподілі обмежених ресурсів, удосконаленні системи мотивації та контролю. Стратегічне планування виступає ключовою складовою стратегічного управління як багатопланового, формально-поведінкового процесу, який забезпечує формулювання та виконання стратегічних намірів. Це сприяє балансуванню інтересів суб’єктів господарювання та зовнішнього середовища, в якому головну роль відіграють потреби і запити споживачів. Під поняттям "стратегія" розуміють: встановлення основних довгострокових цілей та намірів підприємства, прийняття курсу дій і розподіл ресурсів, необхідних для виконання поставлених цілей (А. Чандлер); узагальнену модель дій, які необхідні для координації та розподілу ресурсів компанії (Б. Карлоф); комплексний план, сформований для здійснення місії організації та досягнення її цілей (М. Мескон, М. Хедоурі, Ф. Альберт); набір правил для прийняття рішень, якими організація керується у своїй діяльності (І. Ансофф); динамічну систему взаємопов’язаних правил і прийомів, за допомогою яких забезпечується ефективне формування та підтримка упродовж тривалої перспективи конкурентних переваг фірми на внутрішніх і зовнішніх ринках індивідуальних та суспільних благ (О. П. Градов); план, керівництво, орієнтир або напрям розвитку, шлях з існуючого стану у майбутнє (Г. Мінцберг). На наш погляд, стратегію слід розглядати як план досягнення довгострокових цілей в умовах невизначеності або постійних змін.

3. Розробка стратегії повинна розпочинатися з формулювання кількісно визначених у часі та просторі цілей. Заслуговують на увагу «Прогнозні (до 2020р.) значення індикаторів Європейського інноваційного табло (ЄІТ) для України», якими передбачається підвищення впливу інновацій на економічне зростання України в 1,5 - 2 рази. На систему цілей повинна «накладатися» система стратегій. Не чергових «кроків», а системи планів, програм, проектів, насамперед, кількісно та якісно науково обґрунтованих. Стратегія має передбачати формування комплексу заходів, забезпечених необхідними кадровими, матеріальними, фінансовими, інформаційними ресурсами та визначенням тих, хто, за що, яким чином (морально і матеріально) і перед ким нестиме відповідальність за свої дії. Йдеться про успішно діючий механізм управління на чолі з авторитетним керівником стратегії з відповідними організаційними та фінансовими повноваженнями.

4. У розмаїтті стратегій, розроблених останнім часом, можна побачити різні часові орієнтири: до 2017 року, до 2020, до 2039 і т.п. років. Може доцільно формувати стратегію і на … 80 років? Середня очікувана тривалість життя у розвинених країнах коливається в межах 80 років. Всі стратегії, усіх країн, під керівництвом усіх президентів, королів, монархів, принців і т.п. мають орієнтуватися, на нашу думку, на 80 років! Можливо і більше. Нагадаємо, якщо за індексом людського розвитку (ІЛР) Україна у 1991р. займала 45 місце у світовому рейтингу, то у 2009р. вона “досягла” 85 сходинки серед 177 країн. За даними ЄІТ Україна знаходиться в останній за рівнем інновативності групі країн, тобто серед «країн, що рухаються навздогін» із значенням індексу інновативності - 0,23.

5. При формулюванні та реалізації стратегії орієнтуватися потрібно, насамперед, на внутрішній ринок. Прикладом може бути Китай, Індія, де навіть у кризовий період спостерігається збільшення ВВП. Так, ВВП Китаю в III кварталі 2009р. збільшився на 8,9%, Індії – на 7,9%. Окрему програму дій доцільно започатковувати з «агресивного маркетингу», спрямованого на завоювання ринків збуту вітчизняної наукомісткої, а не лише сировинної продукції. При удосконаленні механізмів стимулювання інноваційної діяльності необхідно зробити акцент на узгодженні дій ТНК, великого, середнього та малого бізнесу. Що стосується ринків збуту, орієнтуватися потрібно не на «любих друзів», а насамперед на багатовікових сусідів – Росію, Білорусь, Болгарію, Чехію, Словаччину, Польщу і т.д. Один із векторів – це країни БРІК (Бразилія, Росія, Індія, Китай), які виходять на ключові позиції у світі. Зазначені дії сприятимуть адаптації інноваційної системи України до умов глобалізаційних викликів з отриманням ефекту зі знаком «плюс», тобто успішного для кожного українця результату.