Geum.ru

Матеріали VI (XVIII) Всеукраїнської науково-практичної конференції Київ нтуу «кпі» 2010

Вид материалаДокументы

Содержание


Кластери як інноваційний напрямок розвитку туризму в регіоні
Технопарки як шлях до інноваційного розвитку економіки
Подобный материал:
1   ...   42   43   44   45   46   47   48   49   ...   141

КЛАСТЕРИ ЯК ІННОВАЦІЙНИЙ НАПРЯМОК РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ В РЕГІОНІ


Семенов В.Ф., д.е.н., професор, Нездоймінов С.Г., ст. викладач

Одеський державний економічний університет


Сучасні наукові дослідження з проблем регіонального туризму пов’язані насамперед з визначенням впливу кластерних систем на ефективність рекреаційно-туристичних комплексів та регіональної економіки в цілому [1]. Досліджуючи конкурентоспроможність регіональної індустрії туризму треба звернути увагу на її структурні сучасні зрушення, а саме вихід на туристичний ринок кластерних об'єднань підприємств агротуризму та приватних спеціалістів туристичного супроводження, які мають відповідні дозволи.

Важливим фактором розвитку кластерної моделі підприємницької діяльності в рекреаційно-туристичному комплексі Одеського регіону є рівень споживання турпослуг, що забезпечується підприємствами регіонального туризму, діяльність яких характеризує пропозицію туристичного регіону: її загальний обсяг, тенденції розвитку, галузеву та територіальну структуру. Обґрунтування рішення щодо впровадження кластерної моделі управління розвитком підприємництва потребує аналізу стану регіональної індустрії туризму, який має бути спрямований у двох напрямках: 1) туристично-рекреаційне районування території, що характеризує поширення ресурсного потенціалу та ступень його використання підприємцями, у тому числі: районування за рівнем споживання; районування за рівнем спеціалізації підприємств індустрії туризму; 2) інвентаризацію наявних ресурсів регіонального туризму та їх оцінку.

Необхідним організаційно-економічним інструментом управління регіональним туристичним кластером може бути компонентний системно-структурний аналіз ресурсів, який сполучається з аналізом територіальним, результатом якого є визначення елементів територіальної структури туристсько-рекреаційної системи регіону, його виду, форми, ієрархії, спеціалізації на певних видах туризму (з урахуванням граничних навантажень) і наступна делімітація [2].

На нашу думку має перспективи бути визначеним туристично-рекреаційний кластер, ядром якого буде Нижнедністровський Національний природно-ландшафтний парк за назвою кластеру «Нижнедністровський», з подальшим утворенням туристичного центру. Але для забезпечення функціонування кластерних моделей необхідні зміни та новоутворення у всій ринковій інфраструктурі сільських районів регіону. Для подальших наукових досліджень щодо формування моделей розвитку туристичних центрів регіонального типу пропонуються моделі, які могуть об’єднати кластери як туристично-рекреаційний процес та гармонізацію відношень людини з природою.

Модель «Історико-культурний туристичний центр», яка об’єднує компоненти стану навколишнього середовища, культурної та історичної спадщини, містобудування. Модель забезпечує функціональну інтеграцію різних елементів, формуючих частину регіону: сільських поселень та малих міст, берегових зон, лісопаркових територій. Ця модель може бути спрямована на розвиток вже існуючих атракцій, наприклад, «Акерманська фортеця» (м. Б-Дністровський), м. Татарбунари, м. Ізмаїл.

Модель «Туристичний центр спеціалізованого туризму» - охоплює територію перспективного розвитку аграрного, зеленого туризму. Основний територіальний елемент – навколишнє середовище, яке раніше не було задіяне. Модель «Туристичний центр – природно-ландшафтний парк», концепція розвитку якого передбачає створення альтернативи «центру розваг». Модель «Туристичний центр – туристичне селище – історичне місто», яка базується на атракторі малих компактних селищ де розміщення туристів інтегровано з діяльністю місцевих мешканців, де туристи мають можливості мати участь в основних видах занять населення не порушуючи традиційну діяльність місцевого населення. Вищенаведені моделі є направлення для подальших наукових розробок в сфері розвитку підприємницької діяльності.

Інноваційний шлях розвитку туризму в Одеської області підтримується місцевими територіальними органами самоуправління. Так, на території Одеського регіону діє Придунайський інформаційний туристичний центр, засновниками якого є міська рада м. Вілкове, Дунайський біосферний заповідник, туроператор "Вілкове-тур" та приватні підприємці з регіону Придунав’я. Основними напрямками діяльності Центру є просування туристичного продукту "Єврорегіону Нижній Дунай" як на національному, так і на міжнародних рівнях. За його підтримкою був заснований візит-центр Дунайського біосферного заповідника, власний веб-сайт, де розміщена інформація про туристичні можливості регіону, підприємцях-фахівцях туристичного супроводу, туристично-екскурсійних маршрутах, "зелених садибах" приватних підприємців, започаткована робота по формуванню кластеру агротуризму.

Література:
  1. Семенов В.Ф., Балджи М.Д., Мозгальова В.М. Регіональний вимір рекреаційно-туристичної діяльності /За ред. В.Ф. Семенова: Монографія.- Одеса: Вид-во «Optimum». - 2008. – 201с.
  2. Нездоймінов С.Г. Туризм як фактор регіонального розвитку: методологічний аспект та практичний досвід: монографія/ Нездоймінов С.Г. – Одеса: Астропринт, 2009. – 304с.
  3. Портер М. Конкуренція. - М.: Вильямс. - 2000. – 623с.

ТЕХНОПАРКИ ЯК ШЛЯХ ДО ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ


Тимофєєва О.В.,НТУУ «КПІ» гр.УС-51м, ФММ


В умовах НТП, що прискорюється, інтернаціоналізації економічних зв’язків, економічної інтеграції, що поглиблюється, особливого значення набувають процеси удосконалення інноваційної інфраструктури держав як основи реалізації стратегії інноваційного розвитку. Тому на перший план виходить розвиток таких інноваційних утворень, як технопарки.

Ще у 1999 році Верховною Радою України було схвалено Концепцію науково-технологічного і інноваційного розвитку України. Але непослідовність та недосконала реалізація політики держави за час незалежності України дали такі результати: в 3,3 разу знизилася чисельність працівників в інноваційній сфері (у США й Західній Європі зросла в 2 рази, у Південно-Східній Азії – в 4 рази); в 3,5 разу знизилася кількість дослідників в галузі технічних наук. У той же час в 5,6 разу збільшилася їхня чисельність у політичних науках, в 3,5 – у юридичних; в 14,3 разу зменшилося освоєння нових видів техніки; в 4,3 разу впала (з 56% до 13,0%) частка інноваційно-активних промислових підприємств (у Росії їхня частка становить 10 %, у Польщі – 16%, у ЄС – у середньому 60 %); приріст ВВП за рахунок впровадження нових технологій в Україні становить 0,7%, тоді як у розвинених країнах цей показник досягає 60 - 90 %. за рейтингом глобальної конкурентоспроможності (GCI rank), згідно доповіді Всесвітнього економічного форуму "The Global Competitiveness Report 2008 -2009" (станом на  08.10.2008 р.), Україна займає 72 місце у світовому рейтингу конкурентоспроможності економік (у 2007 р. – 73),  за рейтингом у сфері інновацій - 73-75 місце, ділячи його із Пакистаном та Єгиптом .

Ці показники були б ще гіршими, якби в 1999 році не були створені технопарки – єдиний реально функціонуючий сьогодні в Україні і суворо контрольований державою вид інноваційної структури. На сьогодні в Законі "Про спеціальний режим інноваційної діяльності технопарків" нараховується 16 технопарків, із яких дійсно працюють. Три провідних технопарки (“Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка” (м. Київ), “Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона” (м. Київ), “Інститут монокристалів” (м. Харків)) забезпечують 99 % випуску інноваційної продукції всіх українських технопарків.

До позитивних соціальних результатів діяльності технопарку можна віднести наступні: прискорення темпів освоєння випуску високотехнологічної продукції, реальну підтримку вітчизняного розробника та виробника; формування внутрішнього ринку конкурентоспроможної, високотехнологічної й імпортозамінюючої продукції; нарощування експортного потенціалу, закріплення вітчизняної продукції на світовому ринку науково-технічної продукції, зростання валютних надходжень від експорту; формування сприятливого інвестиційного клімату, відновлення довіри інвесторів і збільшення потоку як внутрішніх, так і зовнішніх інвестицій для вирішення проблем економіки України; розширення використання небюджетних джерел фінансування інноваційної діяльності, у тому числі наукових досліджень; поліпшення матеріального забезпечення наукових досліджень й оплати праці наукових співробітників, зайнятих в інноваційних проектах технопарків тощо.

Але в Україні не все склалося настільки позитивно. Головний недолік наших технопарків полягав у тому, що в Україні замовник ще не був готовий фінансувати велику частину розробок. Це призвело до слабкої активності технопарків у підготовці проектів. І катастрофічного зменшення їх кількості: у 2000 році було прийнято 15 проектів, у 2001-му — 43, у 2002-му — 27, у 2003-му — 11, до середини 2004 року — 0 .

Також повноцінного розвитку технопарки не отримали через ряд таких причин, як те, що без розвитку малих інноваційних підприємств навряд чи можна собі уявити успішний розвиток технопарків. Водночас, вузька спрямованість спеціального законодавства України щодо технопарків впливає на розвиток відповідної загальної нормативної бази не кращим чином. Практично закон про технопарки закріплював практику створення елітних інноваційних структур, спрямованих на виконання великих інноваційних проектів, коли для легітимації кожного з них було потрібне рішення уряду.

Але попри думки про те, що створення технопарків не є ефективним для державного бюджету, з табл. 2 можна чітко побачити, що це далеко не так.

Технопарки є ефективним механізмом росту інноваційної складової економіки держави. Але не завжди чітке дотримання та виконання чинного законодавства, а також його часті зміни, призупинили стрімку динаміку розвитку та розбудови цієї інноваційної мережі в Україні. Не вирішене питання і щодо формування нормативно-правової бази, яка регулює інноваційну діяльність в Україні.

Досить важливим є збереження і поновлення успішної діяльності технопарків, створення умов розвитку інноваційної інфраструктури, сприйняття економікою в цілому науково технічних інновацій. Про це свідчить досвід більшості промислово розвинених країн світу, в яких технопарки є основним ініціатором розвитку інноваційної політики на предмет виробництва конкурентоспроможної продукції, що сприяє технологічному поступу держави. Таку саме роль мають виконувати технопарки і в Україні.