Geum.ru

Матеріали VI (XVIII) Всеукраїнської науково-практичної конференції Київ нтуу «кпі» 2010

Вид материалаДокументы

Содержание


ФІНАНСОВЕ забезпечення ІННОВАЦІЙНої діяльності
Міжнародне співробітництво як рушійна сила інноваційних процесів в національній економіці
Подобный материал:
1   ...   36   37   38   39   40   41   42   43   ...   141

ФІНАНСОВЕ забезпечення ІННОВАЦІЙНої діяльності


Охріменко О.О. к.е.н., доцент

Національний технічний університет України „Київський політехнічний інститут”


Стимулювання інноваційних процесів є однією з важливих умов ефективного економічного розвитку. Разом з тим для реалізації інноваційних задумів необхідні значні обсяги фінансування. На сьогодні у світовій практиці відпрацьована та успішно використовується ціла низка фінансових інструментів. Дещо відособлено в силу своєї специфічності стоїть венчурне інвестування.

Закон України „Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” від 15 березня 2001 р. ввів поняття венчурного фонду, який має можливість інвестувати кошти у цінні папери, що не котуються на біржовому ринку, купувати векселі, надавати позики компаніям, часткою яких володіє. Ефективність інвестування через венчурні фонди досягається завдяки наявності податкових пільг та стимулів. Це дає можливість реінвестувати кошти в межах діяльності фонду без проміжного оподаткування.

У США 20% компаній на конкретних етапах свого існування були профінансовані венчурними фондами. На їх частку приходиться 32% ринкової вартості, 11% обсягів реалізації, 13% прибутків публічних корпорацій США [1].

За даними ОЕСР в умовах кризи витрати на наукові дослідження та розробки та обсяги інвестування венчурними фондами значно скоротилися. Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) в країнах G7 скоротилося на 25% в 2008 р. В першому кварталі 2009 р. прямі іноземні інвестиції в Канаду, Німеччину, Італію, та США впали на 63% [1]. У Великій Британії навпаки спостерігається зростання ПІІ майже в два рази і наближення до рівня попереднього періоду.

Найбільш динамічною групою у сфері екологічних технологій є патенти в області поновлюваних джерел енергії і контролю забруднення атмосферного повітря. Протягом 1996-2006 рр. їх обсяг зростав найбільш швидкими темпами. На США приходиться більше 42% патентів у фармацевтичній сфері. Китай та Індія разом займають біля 5%.

Аналіз інвестиційних декларацій компаній з управління активами венчурних фондів в Україні показує, що основними сферами інвестування є: будівництво, торгівля, готельний і туристичний бізнес, переробка сільгосппродукції, страхування, інформатизація. Класичні венчурні фонди не орієнтовані на інноваційні проекти, технопарки та технополіси.

Ефективність роботи венчурного фонду визначається такими факторами: високий комерційний потенціал розробок, що здійснюється інноваційними виробничо-технологічними компаніями; наявність професійного менеджменту; наявність значного капіталу інституційних інвесторів; розвинений ринок цінних паперів; висока ємність та платоспроможність споживчих ринків продукції компаній з венчурним капіталом. В Україні дані складові практично відсутні. У відповідності з чинним законодавством інституційні інвестори не можуть інвестувати у венчурні фонди.

Венчурні фонди в Україні почали бурно розвиватися після 2005 р., коли було прийнято зміни до Закону Україні «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)». За даними Асоціації українського бізнесу, кількість венчурних фондів в Україні на кінець 2009 р. складає більше 600. На них припадає більш ніж 95% емісій цінних паперів усіх ІСІ.

Україна має значний потенціал розвитку інноваційного підприємництва. Так щорічний обсяг експорту продукції IT-сектора на даний момент оцінюється у $400 млн., а темпи росту складають 50-60% на рік. Проте багато підприємств даного сегменту знаходяться в тіні.

Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність» (1992 р.) регламентовані витрати на розвиток науки за рахунок державних коштів у розмірі 1,7 % ВВП, проте останніми роками виділяється не більше 0,42 % ВВП. У розвинених країнах державні витрати на науку майже вдвічі більше, ніж в Україні. Наприклад, у США і Японії вони складають 0,69 % і 0,74 % ВВП відповідно [2].

Показник частки приватних витрат на науково-технічні дослідження в Україні складає не більше 0,82 % ВВП, тоді як у передових країнах вона складає 2 % ВВП і більше. У розвинених країнах частка витрат приватного бізнесу постійно збільшується. Наприклад, в Японії цей показник за останні сім років виріс з 2,15 % ВВП до 2,39 % ВВП. Високий показник і в США, у середньому за сім останніх років він досягав 1,94 % ВВП [2]

Механізм венчурного інвестування в Україні призводить до підміни національних пріоритетів прагненнями до швидкого та безризикового збагачення окремими інституціями, що зводить нанівець саму концепцію венчурного інвестування. Україна взяла курс на інноваційний прорив і успішність його реалізації залежатиме, у тому числі, від ефективності технологій фінансування.

Література:

1. OECD Science, Technology and Industry Scoreboard 2009 [Electronic resource]. – Mode of access: ссылка скрыта– Title from the screen.

2.Оцінки та напрями реформування системи державного стимулювання науково-освітнього розвитку України [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: ссылка скрыта

МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ЯК РУШІЙНА СИЛА ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В НАЦІОНАЛЬНІЙ ЕКОНОМІЦІ


Панасенко Я.С., ФММ, гр. УС-61


Рівень інноваційного розвитку держави тісно пов’язаний з загальним станом її економічної системи. Щоб інтегруватися в міжнародний економічний простір, економіка країни має досягти наближених показників розвитку розвинених ринкових систем, пройти стадію ефективного внутрішнього ринку, вичерпати відповідний ресурс розвитку і здійснити поступове входження до транснаціональних економічних структур. Така країна повинна мати високо диференційовану сучасну структуру економіки із значною часткою виробництв, які виступають основними суб’єктами міжнародних інтеграційних взаємовідносин на макроекономічному рівні[2].

Перспективними напрямами на сучасному етапі розвитку України є підтримка та розвиток найтісніших міжнародних зв’язків в науково-технічному та освітньому співробітництві з європейськими та азіатськими країнами, з США та СНД.

Станом на початок 2009 р. діє понад 100 угод з зарубіжними академіями і науковими центрами практично всіх провідних країн Європи, Америки, Азії. Практично 90% організацій Академії наук України бере участь у різних формах міжнародної кооперації[1].

Пріоритетними напрямами співпраці України та інших країн у сфері науки і технологій є такі:
  • фундаментальні дослідження з низки актуальних проблем природничих, соціальних та гуманітарних наук;
  • новітні технології енергозбереження у галузі промисловості, охорона довкілля та питання сталого розвитку;
  • новітні технології діагностики і лікування найбільш поширених і складних захворювань;
  • мирне освоєння космосу;
  • проблеми демографічного розвитку та становлення громадянського суспільства.

Потрібно зауважити, що в Україні склалася ситуація, коли на найвищому державному рівні проголошені певні зовнішньоекономічні та політичні пріоритети. Це потребує належної практичної реалізації та може бути орієнтацією на входження до єдиного регіонального простору ЄС, яка відкриває перед Україною перспективи інтенсифікації процесів, вони мають забезпечити перехід суспільства від індустріальної до постіндустріальної моделі розвитку[1].

Тим не менш, принциповою проблемою для здійснення інтеграційних перспектив української держави лишається той факт, що доступ до європейських та світових ринків високотехнологічної продукції практично закрито для України. Навіть там, де Україна виготовляє досить високо конкурентоспроможний продукт, наприклад космічна та авіаційно-будівельна галузі, через політичні преференції та низький світовий імідж Україна не може вийти гідний міжнародний рівень. (Україна посідає 115 місце серед 125 країн по виконанню міжнародних договорів та зобов’язань). За такої ситуації, особливо важливим напрямком участі України в європейському інтеграційному процесі є створення інноваційно-орієнтованої суспільної системи, а також розвиток високих технологій та включення нашої країни в глобальний високотехнологічний обмін[3].

Також одним з негативних чинників виступає особливість української зовнішньоторговельної політики України. Він полягає у спеціалізації країни у галузях, де переважає виробництво сировинної продукції та напівфабрикатів. Також, однією з основних диспропорцій, що сформувалася у ході ринкових реформ в Україні, є неприпустимо низька частка національного доходу (близько 40 %), яка розподіляється на користь найманих працівників (у розвинених країнах - понад 70%)[3].

Як висновок, можна зазначити, що на сучасному етапі Україна демонструє дисбаланс між розвитком зовнішнього та внутрішнього ринку. Причому такий стан є наслідком не природно-географічної обмеженості ринкового простору, а недорозвиненості у його структурно-функціональної організації, недостатньої практичної розвиненості у суто економічному сенсі. Таким чином, ускладнюється реалізація найважливіших завдань: як технологічне оновлення традиційних галузей економіки і створення нових виробництв[2].

Список використаних джерел:
  1. Наукова та інноваційна діяльність в Україні. Стат. сб. – К.: Держкомстат. – 2008. – 312 с.
  2. Илляшенко С. М. Управление инновационным развитием: проблемы, концепции, методы: / С. М. Илляшенко. – Сумы: ВТД «Университет кн.», 2007. – 278 с.
  3. Рибак С.О. Інноваційні процеси в національній економіці/ С.О. Рибак, Н.М. Лисецька; Харківська нац. академія міського господарства. – Х.: ХНАМГ, 2009.