Geum.ru

Матеріали VI (XVIII) Всеукраїнської науково-практичної конференції Київ нтуу «кпі» 2010

Вид материалаДокументы

Содержание


Принципи регулювання державної інноваційної політики
Проблеми національної інноваційної системи України
Подобный материал:
1   ...   33   34   35   36   37   38   39   40   ...   141

ПРИНЦИПИ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ


Матвієнко О.Л., студент групи ЗМЕ-91


Відомо, що інновація означає нововведення, а інноваційна політика держави - це вплив держави на інноваційну діяльність за допомогою прямих та опосередкованих важелів правового та економічного регулювання задля розвитку науки і техніки та інноваційних процесів. Реалізація інноваційної політики дозволить вирішити двоєдине завдання: максимально задовольняти розумні потреби суспільства і при цьому витрачати обмежені виробничі ресурси.

Згідно з вимогами часу основою стратегічного курсу розвитку України, її визначальними пріоритетами мають стати розробка й реалізація державної політики, спрямованої на структурну модернізацію господарського комплексу, якнайшвидший його перехід на інноваційний шлях розвитку і становлення України як високотехнологічної держави. Пріоритет інноваційного розвитку національної економіки й активна роль держави у процесі структурних перетворень визначено на найвищому державному рівні [1].

Виразно демонструє недостатність фінансування наукової і науково-технічної діяльності в Україні показник витрат у розрахунку на одного зайнятого в науковій сфері (враховуючи витрати на заробітну плату та матеріально-технічне забезпечення професійної діяльності). Заплановані на 2009 р. 0,51 % витрат ВВП на розвиток усієї вітчизняної науки є набагато меншим від сучасних європейських стандартів, які вимагає Євросоюз від своїх членів (3 % ВВП). Наведені дані значною мірою пояснюють негативні тенденції формування наукового кадрового корпусу в Україні і свідчать про її відставання у забезпеченні наукової і науково-технічної діяльності.

Аналіз показує, що за вісім років (2001–2008 рр.) майже 40% загального обсягу нових технологій, необхідних для модернізації вітчизняної промисловості, було придбано за межами України, з них: 29% – усіх патентів і ліцензій, 10,6% – результатів досліджень і розробок, 52% – нових технологій, ноу-хау, 42,8% – устаткування [2]. В окремі роки ці показники були навіть значно вищими.

Інноваційну діяльність у 2008 році здійснювало лише кожне восьме підприємство, тоді як в розвинених країнах частка інноваційно активних підприємств сягає 70 відсотків. Істотне відставання України простежується і у сфері використання інформаційних технологій.

Технологічними лідерами у світі є країни: Фінляндія, США, Швеція, Японія, Південна Корея, Сінгапур та ін. Ці країни визначають майже 80% світового ринку високотехнологічної продукції. Для порівняння: у Росії – 0,3%, Китаї – 6%, Україні – 0,1%.

Пригнічений стан присутності України на зовнішніх високотехнологічних ринках є закономірним, оскільки обумовлений сировинною орієнтацією державної економічної політики, що у свою чергу впливає на зниження технологічного рівня виробництва і, як наслідок, порівняно з країнами ЄС Україна посідає 75 місце з індексом 3,52 в рейтингу Світового економічного форуму за індексом технологічної готовності . Серед лідерів рейтингу : 1 місце посідає Швеція (5,87); 4 місце - Нідерланди (5,65); 5 місце - Данія (5,64); 10 місце - Люксембург (5,38); 19 місце – Естонія (5,36) [3].

Що стосується динаміки та тенденцій виробництва високотехнологічної продукції, то показники роботи високотехнологічних секторів промисловості України, за даними Держкомстату України, в цілому характеризуються позитивною динамікою – середньорічне зростання обсягів реалізованої продукції протягом 2001–2008 рр. склало 20%. Частка виробництва високотехнологічної продукції у загальному виробництві за цей час зросла з 14% до 18%. Домінуючими секторами є виробництво машин та устаткування, фармацевтичне виробництво, хімічне виробництво. Товарообіг високотехнологічної продукції України складав понад 3 млрд. дол., з якого більшу частину складає імпорт – понад 2 млрд. дол. Для порівняння: у Фінляндії високотехнологічні продукти складають 20,0% експорту країни та 16% імпорту. На загальний обсяг українського експорту високотехнологічних товарів впливають потреби

зарубіжних замовників у турбореактивних, турбогвинтових двигунах та газових турбінах, частка яких складає майже половину (43%) всього експорту високотехнологічної продукції [2].

Поточне державне регулювання має на меті забезпечити реалізацію стратегічного курсу в умовах конкретної економічної і політичної ситуації, що зумовлює гнучкість систем державного впливу. Усі ці складові частини державного управління економікою мають бути взаємопов'язані та здійснюватися систематично, аби забезпечити реалізацію стратегічного курсу держави. Таким чином уряд має забезпечити умови, для збільшення обсягу інвестицій для забезпечення інноваційного розвитку. Водночас потрібно застосовувати додаткові стимули оновлення основних фондів через удосконалення амортизаційної політики, а також за рахунок прибутків підприємств.

Література:

1. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки. Посилання Президента України до Верховної Ради України // Урядов. кур'єр. - 2002, №100.

2. Реалізація державної інноваційної політики центральними органами виконавчої влади.  БЮЛЕТЕНЬ "ІНВЕСТИЦІЇ ТА ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК" №2 (2009), ссылка скрыта

Проблеми національної інноваційної системи України


Мариніна С. В.,

кафедра міжнародної економіки, ФММ, НТУУ «КПІ»,

Основу розвитку країни визначає рівень та динаміка інноваційної діяльності, яка є системною, що не існує окремо від економічних процесів.

В дев`яностих роках минулого століття в Україні було започатковано основи форм національної інноваційної системи. Водночас з цим виявилися серйозні проблеми та недоліки її функціонування.

Зокрема, вони істотно позначилося на реалізації національного науково-технічного потенціалу, ускладненні відносин з провідними державами світу.

При збільшенні у порівнянні з 2000 роком обсягу фінансування технологічних інновацій майже у 19 разів (37,7 млн. до 144,8 млн. грн), щорічного обсягу виконаних науково-технічних робіт у 3,4 рази (з 1978,4 млн. до 6700,7 млн. грн), зменшення реалізованої інноваційної продукції з 6,8 до 6,6 %. [3, С. 1]

Частка підприємств, які проводили інноваційну діяльність зменшилася з 18 до 14,2 % та кількість освоєних підприємствами інноваційних видів продукції з 15323 до 2526. [3, С. 1]

Експортуючи низько-технологічну продукцію Україна стала критично залежною від імпорту, що містить нові високі технології і додану вартість. Досягнута 60 % експортна орієнтація економіки, реалізована за рахунок демпінгового експорту низько-технологічної продукції. Зокрема, в 2008 році машинотехнічна продукція в структурі експорту країни займала лише 12 %. [2, С. 76]

Це формує і консервує низький рівень її міжнародної конкурентоспроможності.

Недоліки в нормативно-правовій базі зумовили суттєві втрати державного науково-технічного потенціалу, зокрема наукової, проектно-конструкторської, проектно-дослідної документації під час приватизаційних процесів.

В країні проявляється негативна тенденція щодо процесу придбання технічних досягнень і, особливо, в напрямі трансферту таких технологій, що пояснюється відсутністю стратегії економічного розвитку та відповідної патентно-ліцензійної політики держави.

Український ринок високих технологій фактично знаходиться під контролем іноземних фондів і неурядових організацій. При цьому наукові розробки переходять у власність іноземної сторони і комерціалізуються без будь-якого відшкодування нашій державі.

На стартовому етапі реформ Україна входила в елітну групу країн з найвищим рівнем наукомісткості економіки, мала значне фінансування науки, що становило більше 3 % ВВП.

Надія на те, що ринковий механізм автоматично забезпечить модернізацію економіки, високу якість розвитку, завдяки включенню інноваційних, факторів не виправдалася. В державі відбулася деградація структури економіки у напрямку від високотехнологічної індустріальної в бік сировинної, видобувної, що вплинуло на знищення її науково-технічний рівня.

В Україні інтелектуальна власність практично не враховувалась ні в собівартості продукції, ні в балансовій вартості підприємств і становить в середньому менше 1 % їх вартості.

В країні назріла необхідність у створенні сприятливих умов не лише для винахідницької діяльності, а й для використання винаходів.

Винахідництво і раціоналізаторство має набути характер масового руху, що надало б можливість економіці розвиватися на інноваційних засадах.

Проведення неоліберальних ринкових реформ має орієнтуватися на врахування науково-технічного фактору та його вплив на ефективність і конкурентоспроможність вітчизняної економіки.

Проблема інновації сама по собі є комплексною, тому її вирішення потребує системних заходів, посилення ринкової орієнтації всіх учасників інноваційної діяльності. Розвиток пріоритетних галузей високотехнологічної сфери, забезпечуватимуть прискорене економічне зростання та підвищення національної конкурентоспроможності.

Забезпечення та належне спрямування інноваційного розвитку, формування національної інноваційної системи повинно належати, державі, яка покликана встановлювати стратегічні цілі.

Результатом реалізації національної інноваційної системи має стати утворення в Україні інноваційно-інвестиційної моделі її соціально-економічного розвитку.

Здійснення узгоджених змін у всіх ланках національної інноваційної системи – науці, освіті, винахідництві, підприємництві, управлінні надасть можливості досягти активної фази інноваційного розвитку країни, а інноваційний фактор стане визначальним у забезпеченні зростання вітчизняної економіки.

Література:
  1. Закон України «Про пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в Україні», 16 січня 2003 року № 433-ІV.
  2. Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів. Київ, Парламентське видавництво, 2009 р.
  3. Концепція розвитку національної інноваційної системи. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 червня 2009 р., № 680-р.