Матеріали VI (XVIII) Всеукраїнської науково-практичної конференції Київ нтуу «кпі» 2010

Вид материала

Документы

Содержание Інноваційно-технологічні зрушення як чинник економічного зростання Формування державної інноваційної політики в контексті сталого розвитку

Подобный материал:

• Запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада запорізький національний університет, 6793.22kb.
• Громадський рух «нова україна» в автономній республіці крим центр розвитку освіти,, 1350.77kb.
• Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Перший крок у науку». Т луганськ:, 247.43kb.
• Центр розвитку освіти, науки та інновацій консалтингово-конфліктологічний центр громадський, 926.45kb.
• До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
• Соціально педагогічний комплекс регіону: теорія І практика збірник матеріалів Всеукраїнської, 4395.92kb.
• Наукової доповіді, 211.17kb.
• Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
• Програма Міжнародної науково-практичної конференції 24-25 вересня 2009 р. Київ 2009, 256.8kb.
• Міністерство освіти І науки україни полтавський державний педагогічний університет, 3245.89kb.

Інноваційно-технологічні зрушення як чинник економічного зростання

Немеш Г. О., НТУУ «КПІ»

Наука та нові технології на сучасному етапі економічного розвитку займають якісно особливе місце в числі основних чинників структурної перебудови та прискорення соціально-економічного зростання.

Як правило, інновації забезпечують перехід економічної системи до нового рівноважного стану. Саме інно­ваційне за характером економічне зростання ми називаємо розвитком. Економічний розвиток як поступальний рух на шляху підвищення економічної ефективності виробництва відбувається нерівномірно. Нерівномірність пов'язана в першу чергу з якісними змінами в капіталі, зі зміною поколінь техніки.

В широкому розумінні термін «інноваційна діяльність» означає процес матеріалізації наукових знань інноваційно-активного населення.

Нові технологічні зміни, що принесла з собою інформаційна революція на початку XXI ст., дають можливість Україні за умови послідовної урядової політики вийти на якісно вищий рівень розвитку за допомогою інтелектуального потенціалу країни. Передумови для цього на даний момент ще існують. Освітній рівень населення нашої країни є одним з найвищих за європейськими стандартами (в 1998 р. в країнах ЄС мали можливість дістати вищу освіту 42% населення відповідного віку, в Україні – 46%). На теперішньому етапі одним із головних стратегічних пріоритетів державної політики України має стати інноваційно-інвестиційний розвиток економіки, що вимагає відповідного кадрового забезпечення. Однак за умов, подальшої «втечі умів» (з 1998 р. по 2007 р. включно за межі держави виїхало 1038 фахівців вищої кваліфікації) та непослідовності інноваційної політики Україна може безповоротно перетворитися на технологічний придаток розвинутих країн, коли вже будь-які прогресивні структурні перетворення будуть неможливими.

Існує прямо пропорційна залежність між темпом економічного зростання та обсягом використання більш ефективних та новітніх досягнень науки та техніки в процесах розширеного відтворення продуктивних сил.

В період трансформаційних перетворень економіки в Україні впродовж майже 19 років незалежності зберігається стійка тенденція зменшення кількості підприємств, що впроваджують інновації, так за даними Держкомстату України їх частка в загальній кількості вітчизняних промислових підприємств в 1995 р. складала 22,9 %, в 1999 – 13,5 %, а в 2007 - лише 11,5%.

Варто звернути увагу на те, що підприємства, які працюють в такій важливій стратегічній галузі промисловості як машинобудування, займаються впровадженням інновацій лише на 20.4% (дані за 2007 р.) від загального потенціалу, що свідчить про невідповідність державної структурної та інноваційно-інвестиційної політики національним інтересам. Варто відмітити також і позитивні процеси, які мали місце в цій галузі протягом останніх років. Так, дещо збільшилась частка промислових підприємств машинобудівного комплексу, які здійснювали механізацію та автоматизацію виробництва, з 1,8% у 1999 р. до 12,4% у 2007 р. та підприємств, що впроваджували нові технологічні процеси, - з 7,4% до 8,9%, однак зменшився показник освоєння виробництва інноваційних видів продукції з 17,2% до 12,3% за відповідні роки.

За результатами проведеного аналізу видно, що рівень інноваційної активності підприємств, який повинен стати вирішальним фактором виходу вітчизняної економіки з кризового стану, є занадто низьким на сьогоднішній день.

З метою забезпечення прискореного економічного зростання на інноваційній основі до основних орієнтирів державної політики повинні бути віднесені:

• структурно-технологічна перебудова промислового комплексу;
  
• активне державне фінансування інноваційної діяльності найбільш пріоритетних галузей промисловості;
  
• досягнення більш високого рівня життя населення за рахунок відповідної соціальної політики;
  
• розробка механізмів стримування еміграції найбільш кваліфікованих працівників з України та виведення вітчизняної освіти на новий якісний рівень.
  

Формування державної інноваційної політики в контексті сталого розвитку

Новицький В.Є., д.е.н., професор, чл.-кор НАН України,

заступник директора ІСЕМВ НАН України

Інноваційна політика, змістом якої є сприяння ефективному обміну інформацією між суб'єктами господарського життя та етапами інноваційних циклів, є обов'язковим елементом в процесі . Причому уявлення про його «природні обмеження», що були поширеними протягом останніх десятиліть минулого століття після кризи ортодоксальних кейнсіанських схем, є явно застарілими та неактуальними. Завдяки підтримці технологічної підсистеми, визначенню пріоритетів НТП, фінансуванню розробницьких, аналітичних центрів, дослідницьких інститутів, комбінуванню наявних фінансових, людських та інших ресурсів держава відіграє динамізуючу роль у соціально-економічному розвитку.

У цьому зв'язку відзначимо те, чого, на наш погляд, бракує в Україні і що є в успішних країнах: це – момент ефективної єдності трьох проблемних сфер – інноваційної політики, макрорегулювання та інституціональної стратегії. І саме цей момент ефективної єдності необхідно знайти і в нас.

Україна є свідком того, як раніше відсталі країни перетворюються на глобальних технологічних лідерів, як моделі імітаційного розвитку змінюються на стратегію глобального технологічного лідерства. На жаль, приклад України гідний подиву: новітня історія не знає настільки вираженого прикладу технологічної деградації – від стратегії випередження за багатьма ключовими напрямами НТП (щоправда із застереженнями щодо заниженого галузево-технологічного рівня), до майже фронтального відставання від країн-технологічних лідерів.

Саме враховуючи ці міркування, науково-технічну складову процесу інтернаціоналізації господарського життя можна розглядати не тільки під кутом зору підприємницьких інтересів, але і в більш широкому контексті, з урахуванням її природи, загальносуспільних наслідків та довготермінових тенденцій. Адже стратегічні напрями НТП, деякі закономірності технологічного розвитку можуть випадати з-під контролю мікроекономічних учасників ринку, в політиці яких застосовується логіка швидкої віддачі, інструментарій повернення інвестицій та максимізації прибутків засобами прискорення обернення коштів та виробничих фондів.

Інноваційність як феномен соціально-економічного життя має багато різноманітних проявів та пов'язана з різними факторами, регулятивними нюансами, стимулами економічного та неекономічного порядку. В сучасних умовах зростання взаємної залежності країн, загострення глобальної конкуренції вона є запорукою прогресу та фактором формування, нарощування конкурентної сили, забезпечення добробуту населення.

Разом з тим, інновації як явище не є чимось гомогенним за економічною природою та рівнозначним у плані корисності свого впровадження. Звичайно, не йдеться про очевидні відмінності «натурального», галузево-технологічного характеру. Інновації відрізняються між собою за кількісними та якісними параметрами, і передусім у відповідності до власного інформаційного вмісту, який взагалі можна розглядати як субстанцію інновацій, незалежно від їх зовнішньої форми. Скажімо, інноваціями можуть виступати як фундаментальні прориви, здобутки прикладної науки, так і створення примітивного приладу, який на певному технологічному етапі підвищує ефективність виробництва.

Додамо до сказаного й міжнародний контекст. Зокрема, згадаймо такі характерні для сучасного розвитку механізму міжнародного поділу праці явища, як винесення з країн-метрополій виробництв до країн регіональної, світової периферії раніше базових, структуроутворюючих виробництв. До таких «галузей-ізгоїв» сьогодні потрапляють не лише екологічно брудні хімічні підприємства та працемісткі технологічні системи, а інколи навіть потужності з виробництва легковиків – за визначенням інноваційно місткі сфери репродуктивної діяльності з високим рівнем доданої у галузі вартості. І якщо для такої країни, як Румунія, налагодження виробництва автомобілів «Рено» може розглядатися як конкурентний прорив, слід пам'ятати, що йдеться про успіх, який є типовим для периферійної країни регіону ЄС. А ось «чиста» наука, освіта, передові форми організації науково-виробничого процесу (наприклад, технополіси) – є ознакою конкурентного успіху країни-метрополії.

Зі сказаного ясно, що інновації можуть мати принципово різні економічні та конкурентні наслідки, і що не будь-яка інновація є перспективною для певної країни за певних обставин у контексті глобальної конкурентної боротьби. Адже, як ми бачимо, внаслідок утворення нових силових полів у системі міжнародного поділу праці навіть деякі інноваційно місткі галузі виносяться за межі національних територій країн-метрополій на периферію певного блоку або глобальної економіки відповідно до «вироку» щодо відносно слабкої наукової вираженості. Причому йдеться не про формальну наявність науки як такої у структурі витрат інноваційної продукції, а про якість самого наукового процесу та інформаційного вмісту конкретних інновацій.