Geum.ru

Матеріали VI (XVIII) Всеукраїнської науково-практичної конференції Київ нтуу «кпі» 2010

Вид материалаДокументы

Содержание


Напрями розвитку та удосконалення міжнародної конкурентоспроможності українського літакобудування
Енергоефетивність як детермінанта розвитку іноваційної системи та конкурентоспроможності економіки україни
Подобный материал:
1   ...   106   107   108   109   110   111   112   113   ...   141

Напрями розвитку та удосконалення міжнародної конкурентоспроможності українського літакобудування


Сакало Н.І., ФММ, група УС-71

Авіабудівна промисловість являє собою одну з базових, стратегічно важливих галузей економіки України. В галузі діють 39 підприємств різних форм власності, де на даний час працює понад 90 тис. чоловік. В авіабудівній промисловості функціонують основні та допоміжні складові інфраструктури, що розробляють, випробовують, серійно виготовлять літаки, авіаційні двигуни, спеціальне обладнання, бортову радіоелектронну апаратуру, авіаційні агрегати, проводять науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи у галузі технологій виробництва та експлуатації авіаційної техніки, здійснюється модернізація та ремонт авіаційної техніки. Міжнародне співробітництво в галузі літакобудування є вагомим чинником, оскільки вітчизняні підприємства потребують іноземних комплектуючих складових (так, США є постачальником систем GPS і TCAS), а експорт продукції залежатиме і від тісних міждержавних зв’язків. Запорукою успішного розвитку авіаційної промисловості має стати використання зарубіжного досвіду, дослідження та розроблення нових систем та технологій для подальшого удосконалення.

Але незважаючи на те, що протягом 18-ти років незалежності Україна досягла значних успіхів у розвитку літакобудування: розроблено та збудовано десятки базових моделей, держава належить до тих, які мають усі складові для створення авіаційної техніки. Але у даній галузі існують певні проблеми, які заважають її розвитку, а також підвищенню конкурентоспроможності на світовому ринку. До найбільш вагомих проблем можна віднести такі:
  • фінансова криза є перепоною для українського авіабудівництва, яке здійснює виробництво, але не має достатньо коштів для його завершення;
  • зокрема літак Ан-70 не досягає міжнародних стандартів через невідповідність тактико-технічним характеристикам і по деяким показникам належить до морально застарілого, при цьому немає юридичного оформлення на інтелектуальну власність;
  • відсутність попиту на українські літаки в національних виробників, які надають перевагу іноземним виробникам, а ті, в свою чергу, надають їм відстрочку повної оплати;
  • втрата часток ринку в галузі українського літакобудування, нестача серйозних капіталовкладень в модернізацію наукової та технологічної бази;
  • нездатність ведення вільної конкурентної боротьби українських підприємств на світовому ринку, різниця у виробничих потужностях між даними підприємствами;
  • існує гостра потреба в перебудові самої організації виробничого процесу, а також технологій, які на даному етапі не забезпечують ефективну, оновлену структуру виробництва;
  • одним з напрямів розвитку економіки є розвиток авіаційної промисловості, яка в Україні немає достатньої державної підтримки і потребує стратегічних іноземних інвестицій.

Тому необхідними заходами з розвитку українського літакобудування, які допоможуть вийти даному виду техніки на вищому рівні конкурентоспроможності повинні бути наступні:
  • удосконалення механізмів просування авіатехніки на світовий ринок, так як підприємства мають повний цикл виробництва - від розробки нової моделі до введення її в експлуатацію;
  • адаптація програми розвитку авіації , яка була затверджена у 2002 році до сучасних тенденцій, надання більших капіталовкладень для початку серійного виробництва (виділені кошти в 2008 році з державного бюджету становили 590 млн. грн);
  • інтенсифікація темпів впровадження інформаційних технологій у виробничі процеси;
  • пошук нових перспективних ринків збуту з одночасною державною підтримкою, наданням пільг в сплаті ПДВ при ввезенні на митну територію України матеріалів, устаткування та компонентів збірки літака;
  • посилення співпраці структур авіабудівної промисловості, науково-дослідних інститутів та профільних державних органів влади, що дасть змогу здійснити інтеграцію українського літакобудування у світовий простір, сприятиме зростанню виробництва та запровадження нових програм розвитку;
  • збереження, поновлення та закріплення партнерських відносин, комерційних зв'язків з підприємствами та науково-дослідними центрами країн СНД, які виробляють авіаційну техніку та її компоненти, і налагодження нових з партнерами із Західної Європи, США, Китаю, Ірану та інших країн світу;
  • спрямування урядом коштів на покращення фінансово-економічного стану підприємств цієї галузі, збільшуючи кількість обігових коштів (видатки уряду в червні 2009 року становили 200 млн грн).

ЕНЕРГОЕФЕТИВНІСТЬ ЯК ДЕТЕРМІНАНТА РОЗВИТКУ ІНОВАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ ТА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ


Сегеда І.В.

Національний технічний Університет України ” КПІ”


Під поняттям «енергоефективності» (національної економіки) розуміють якісний стан економіки, що забезпечує раціональність та ефективність використання ПЕР відповідно до існуючого рівня економічного та культурного розвитку суспільства, розвитку техніки та технології, панівного типу світогляду суспільства та пріоритетів розвитку країни [1].Згідно закону- енергоефективність економіки є "раціональним використанням паливно-енергетичних ресурсів порівняно з іншими варіантами використання або виробництва продукції однакового споживчого рівня чи з екологічними техніко-економічними показниками" [2].

Взаємодія політики енергоефективності та інноваційної політики – віддзеркалення загальноєвропейського процесу, зокрема створення у 2006 р. з метою синергії в державному регулюванні енергетичної сфери, промисловості, екології та інновацій Групи високого рівня з питань конкурентоспроможності, енергетики та навколишнього середовища.Згідно з Програмою діяльності Уряду розвиток науки та інноваційна діяльність є фактором підвищення конкурентоспроможності економіки, а розвиток інноваційної інфраструктури має об’єднувати науку, освіту, виробництво та бізнес, а також державу й політикум. Такий підхід передбачає розробку продуктів високого рівня конкурентоспроможності в ланцюгу: наукове дослідження – пошук інноваційного продукту – розробка технології – серійне виробництво – продаж інноваційного продукту. Однак головна проблема – як вітчизняні наукові розробки можуть бути прийняті національною економікою, або як інновації, запропоновані науковими і науково-дослідними інституціями, можуть бути комерціалізовані.

Міжнародна практика свідчить, якщо у ВВП країни частка інноваційної продукції складає менше 20%, то національна продукція втрачає конкурентоспроможність. Так, в розвинутих країнах від 60 до 85% приросту ВВП визначається інноваціями і технологічним прогресом , в той час як в Україні зростання ВВП на основі нових технологій дорівнює лише 0,7 % . Інновації дозволяють вийти на існуючі світові ринки наукоємної продукції і створювати нові. Питома вага України (1,45 млрд. дол.) на світовому ринку наукоємної продукції (2 трлн. дол. на рік) складає 0,07%.

Серед важливих умов сталого та пропорційного розвитку суспільства є вирішення проблем енергозабезпечення економіки та високої енергомісткості виробництва як факторів енергоефективності, які протягом останніх років були (і залишаються) основними загрозами конкурентоспроможності національної економіки та енергетичної безпеки країни.

На національному рівні висока енергетична ефективність підвищує економічну конкурентоспроможність продукції через зниження витрат на енергію.

Україна зберігає неприйнятно високий, — з огляду на національну конкурентоспроможність, рівень енергозатрат для виробництва національного продукту. Окрім цього, про значне відставання України від держав ЄС у сфері енергоефективності свідчить порівняльна оцінка ще низки аспектів функціонування енергетичного сектору та інших галузей економіки, головним чином — енергоємних. Так наприклад: - теплоелектростанції, в Україні працюють з ККД на рівні 30 %, а в Євросоюзі — на рівні 40 %; на генерацію 1 кВт-год електроенергії, виробленої ТЕС і ТЕЦ, в Україні використовується 379 г у.п., в ЄС — на 40 % менше (270 г у.п.); на транспортування електроенергії в нашій країні витрачається 14,7 % її надходження в електромережу, тоді як в індустріальних європейських державах — лише 6,5 %; енергоємність виробництва тонни сталі (враховуються затрати коксу, електроенергії та природного газу) на українських металургійних комбінатах сягає 840 кг у.п./т, на меткомбінатах ЄС вона в 1,9 разу менша (450 кг у.п./т); у структурі собівартості виробництва металопрокату в Україні затрати на паливно-енергетичні ресурси становлять 50 %, у той час як для промислово розвинутих країн цей показник становить трохи більше 20 %.

На сьогодні в умовах обмеженості фінансування державних програм енергозбереження та ускладнень із залученням масштабних інвестиційних ресурсів, для досягнення інноваційного прориву на базі енергоефективності необхідна концентрація фінансових і кадрових ресурсів, ефективна координація, а також раціональне використання бюджетних коштів для розвитку насамперед тих інноваційних технологій, що мають потенціал масового впровадження в Україні в рамках маловитратного інноваційного енергозбереження. Саме універсальність застосування таких технологій має забезпечити технологічну модернізацію багатьох галузей і виробництв, підвищити економічну ефективність виробничих процесів. Це буде та детермінанта що забезпечить інноваційну енерго- та ресурсоефективність.

Література:

1.Суходоля О. М. Енергоємність валового внутрішнього продукту: тенденції та чинники впливу // Зб. наук. пр. Національної академії державного управління при Президентові України. —2003. —№ 2.

2.Закон України «Про енергозбереження» // Відомості Верховної Ради. - 1994. - №30.