Матеріали VI (XVIII) Всеукраїнської науково-практичної конференції Київ нтуу «кпі» 2010
| Вид материала | Документы |
СодержаниеНауково-технічне співробітництво як фактор підвищення конкурентоспроможності промислових підприємств Оцінка міжнародного співробітництва в інноваційному сегменті економіки |
- Запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада запорізький національний університет, 6793.22kb.
- Громадський рух «нова україна» в автономній республіці крим центр розвитку освіти,, 1350.77kb.
- Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Перший крок у науку». Т луганськ:, 247.43kb.
- Центр розвитку освіти, науки та інновацій консалтингово-конфліктологічний центр громадський, 926.45kb.
- До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
- Соціально педагогічний комплекс регіону: теорія І практика збірник матеріалів Всеукраїнської, 4395.92kb.
- Наукової доповіді, 211.17kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- Програма Міжнародної науково-практичної конференції 24-25 вересня 2009 р. Київ 2009, 256.8kb.
- Міністерство освіти І науки україни полтавський державний педагогічний університет, 3245.89kb.
Науково-технічне співробітництво як фактор підвищення конкурентоспроможності
промислових підприємств
Чигрин Л.П., Кузьменко О.О., УС-71, НТУУ „КПІ”
Науково-технічне співробітництво – це джерело нових знань і технологій, необхідних для покращення рівня промислового виробництва і підвищення конкурентоспроможності підприємств. Воно є фактором виживання в умовах глобалізації світової економіки і фінансово-економічної кризи.
В наш час, успіх і конкурентоспроможність промислових підприємств залежить від поєднання практики з наукою.
По своїй суті кооперація - це форма створення і підтримки відносно стійких і довгострокових прямих зв'язків між науковими інституціями і виробничими підприємствами в країні (кооперація на регіональному і національному рівні), або між науковими інституціями і промисловими підприємствами даної країни з подібними з інших держав, носіями вищого наукового потенціалу і передової практики (кооперація на транснаціональному рівні).
За умов глобалізації та фінансово-економічної кризи, промислові підприємства змушені шукати можливість до співпраці з іншими підприємствами і з інституціями (на національному і транснаціональному рівні). Щоб захиститися від експансії конкурентів. Форми кооперації і об'єднання бувають такими: патенти, ліцензії, договори спеціалізації в науково-дослідної області, про спеціалізацію і підвищення кваліфікації персоналу, створення кластерів з приводу лише певного предмету діяльності, установі консорціумів, об'єднань для участі в конкурсах для фінансування і виконання проектів – національних і транснаціональних і ін.
За роки незалежності України була відсутня дієва науково-технологічна та структурна політика, двигунами промислового виробництва у цьому періоді були лише два низько-технологічних виробництва, а саме: металургія та виробництво коксу.
Відтворення промислового виробництва в період економічного зростання відбувається за рахунок низького рівня технологій без життєво потрібної модернізації виробничого апарату, але в наслідок кризи таке відтворення показало свою не ефективність.
Перш за все має відбуватись стимулювання кооперації щодо науково-технічних розробок з підприємствами та організаціями інших країн. Це дозволить не тільки об’єднати зусилля і прискорити темпи розробки та введення проектів, але й користуватися вже готовими розробками. Країна є асоційованим членом EUREKA (Міжнародна європейська інноваційна науково-технічна програма), що була створена у 1985 році для здійснення конкурентоспроможних на світовому ринку досліджень та розробок. Інтенсифікація участі у даній програмі дозволить підвищити рвіень розвитку промислового комплексу та включити його в міжнародну дослідницьку діяльність. Також слід вводити програми, що будуть полегшувати фінансову ситуацію щодо науково-технічних робіт, зокрема в області співпраці, цього можна досягнути шляхом зниження податкового тиску на наукомісткі підприємства та підприємства, що займаються дослідницькою діяльністю і їх безпосереднім введенням у процес виробництва. Також слід створювати пільгові умови кредитування для проведення досліджень та фінансові фонди, що будуть частково фінансувати наукомісткі проекти.
Однією з основних невирішених проблем залишається відсутність умов для того, щоб вже існуючі науково-технологічні досягнення стали об’єктом економічних відносин. І тому науково-технічне співробітництво спрямоване на технічну і технологічну модернізацію національної економіки, що є фактором підвищення конкурентоспроможності промислових підприємств.
Необхідно здійснювати заходи по підвищенню попиту на високотехнологічну продукцію та її експорту; здійснювати стимулювання структурних змін в економіці регіонів; створювати умови для передачі закордонних технологій та їх впровадження вітчизняними підприємствами; удосконалювати механізм утворення і використання позабюджетних джерел для реалізації науково-технологічних проектів; розвивати інноваційну ринкову інфраструктуру.
На підприємствах спостерігається низький рівень продуктивності праці. Перш за все необхідно розв’язати соціальні проблеми робітників. Також доцільно застосовувати економічні засоби заохочення працівників до більш ефективної праці.
Одночасно з цим необхідно нарощувати темпи впровадження енергоефективних технологій, які дають зменшення потреби в енергоносіях в розрахунку на одиницю кінцевої продукції, що також впливає на її конкурентоспроможність. Для цього необхідно, по-перше, провести аудит розробок вітчизняних вчених і прийняти на державному рівні рішення з їх підтримки і широкому запровадженню, а, по-друге, системно вести пошук найбільш ефективних закордонних розробок. Тому особливістю і пріоритетом промислової стратегії , особливо на сучасному етапі в умовах фінансово-економічної кризи, стає істотне зменшення енергоємності виробництва, надійне забезпечення платоспроможних потреб в енергетичних ресурсах та укріплення енергетичної незалежності.
Оцінка міжнародного співробітництва в інноваційному сегменті економіки
Чеберніна А.Ю. НТУУ „КПІ”, ФММ, гр. УС-81
На сучасному етапі суспільного розвитку зросла роль інновацій як імпульсу й фактору прогресивних змін в економіці, збільшення добробуту, забезпечення збалансованого зростання й розширеного відтворення. Оцінку співробітництва на різних рівнях економіки доцільно доповнювати дослідженням напрямків співробітництва (функціональний розгляд). У цьому випадку важливо виділити такі області: проведення фундаментальних або прикладних досліджень; освоєння інновацій; випуск інноваційної продукції; розвиток певних секторів виробництва; дифузія, поширення й комерціалізація інновацій; розвиток інформаційного обміну; формування спеціалізованої інфраструктури. В умовах, які склалися на сьогоднішній день, сегмент інновацій виступає важливим чинником розвитку світового господарства, який збільшує свою значущість у глобальному масштабі. В цьому сегменті створена спеціальна система соціально-економічних відносин, яка включає функціональні системи відстеження змін суспільних потреб, пошуку й відбору інноваційних ідей, проведення досліджень, розробки й доведення нововведень до практичного застосування.
Виділяємо тенденцію функціонування інноваційного сегменту у світовому масштабі, яка пов’язана зі сполученням конкуренції й кооперації суб'єктів інноваційної діяльності та призводить до ускладнення організаційно-правових механізмів їхньої взаємодії, здешевленню й прискоренню інноваційних процесів, формуванню регіональних моделей управління. Наприклад, І. Рудакова, розглядаючи світовий досвід інтенсифікації інноваційних процесів, виділяє три моделі їхньої організації: 1) американську, засновану на індивідуалістичному стилі підприємництва й розвитку венчурного бізнесу; 2) японську, засновану на тісній кооперації науки й виробництва на базі великих корпорацій з розвиненими механізмами асоціювання в проведенні НДДКР. 3) європейську, яка займає проміжне положення між попередніми моделями та в межах якої основними факторами інтенсифікації інноваційних процесів є міжнародна кооперація й інтеграція національних ринків європейських країн [1; 9-28]. Також можна сказати, що сучасне міжнародне співробітництво в інноваційній сфері передбачає збереження чітко визначених прав і обов'язків лідерів і аутсайдерів. Так, наприклад, А. Абралава підкреслює, що технологічний розрив між країнами не скорочується, а переходить в нову площину [2; 149]. Тому формування глобального інноваційного простору повинне базуватися на істотній трансформації принципів і результатів взаємодії окремих учасників міжнародного інноваційного процесу.
Дослідження З. Адаманової підтверджуються закономірним характером міжнародних інтеграційних процесів у сфері науково - технічної діяльності, невід'ємною складовою яких є поглиблення інноваційного співробітництва. Серед факторів ефективності міжнародного інноваційного співробітництва автор виділяє: функціонування міжнародних організацій, формування міжнародного інституціонально-правового середовища, розвиток інтернаціональних форм організації інноваційних процесів та ін. [3; 56-65].
Механізми інноваційного співробітництва найчастіше розглядаються на різних рівнях економіки й сферах науки з виділенням функціональних особливостей. В першому випадку охоплюється: взаємодія окремих учених і дослідницьких груп в окремих галузях науки; співробітництво підприємницьких структур оперативного або стратегічного характеру, наукових установ, адміністративно-територіальних утворень; приватно- державне співробітництво (у тому числі на міжнародному рівні); міжурядове співробітництво. Розгляд співробітництва на різних рівнях економіки найчастіше переплітається із секторальним виміром (по певних секторах або сферах економіки). При цьому з методологічної сторони важливо виділити спрямованість, характер, форми, особливості, інституціональні основи співробітництва, а також способи його забезпечення. Від рівня співробітництва залежить складність і масштаб його інституціонального забезпечення, цільовий характер. Слід зазначити, що в організації міжнародного інноваційного співробітництва вирішальну роль грають держави, створюючи правове середовище й тим самим визначаючи характер, структуру й параметри взаємодії.
Таким чином, міжнародне інноваційне співробітництво залежить від ступеня погодженості інтересів учасників, якості розробки спільної програми дій, рівня зацікавленості кожного учасника в підвищенні ефективності співробітництва й перетворенні формальних основ у реальні дії. Сучасне міжнародне співробітництво базується на активній і глибокій взаємодії партнерів у формуванні пріоритетів інноваційного розвитку, досить високій якості виконання зобов'язань, розробці механізмів координації інноваційних процесів. Особливо важливе значення має розподіл результатів співробітництва між учасниками.
Література:
1. Інноваційний процес у країнах розвиненого капіталізму/Під ред. И.Е. Рудаковой.-М:Изд-У МГУ,1991.-144 с.
2. Абралава А. Глобальний технологічний простір і національна економіка // Суспільство й економіка. - 2004. - №3. - С. 149-153.
3. Адаманова З.О. Інноваційні стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації: Монографія. - Сімферополь: Кримське учбово-педагогічне державне видавництво, 2005. - 504 с.