Geum.ru

Киричук О. В., Колесникова В. Ф., Шелест І.І., Матвієнко Л.І., Смирнова О. П

Вид материалаДокументы

Содержание


Список літератури
Особистісний компонент
Подобный материал:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   21

Список літератури


  1. Бендас Т.В Гендерная психология: Учебное пособие.- СПб.: Питер, 2005.-431 с.
  2. Берн Ш. Гендерная психология. Секреты психологи мужчины и женщины.-СПб.: пройм-ЕВРОЗНАК, 2004.-320 с.
  3. Глуханюк Н.С. Практикум по психодиагностике: Учебное пособие. – М.: Издательство Московского психолого-социального института; Воронеж: Издательство НПО „МОДЭК”, 2003. – 192с. Занюк С.С. Психологія мотивації.-К.: Либідь, 2002.- 304 с.
  4. Ильин Е.П. Мотивация и мотивы.- СПб.: Питер, 2003. -512 с.
  5. Корольчук М.С., Осьодло В.І. Психодіагностика: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ За заг.ред. М.С.Корольчука.-К: Ельга, Ніка-центр, 2004.- 400 с.
  6. Кудріна Т.С. Психологія мотивації: теорія та експеримент: Навчальний посібник.-К.:2006.-214 с.
  7. Основи теорії гендеру: Навчальний посібник. – К.: „К.І.С.”, 2004. – 536с..
  8. Семиченко В.А. Проблемы мотивации поведения и деятельности человека. – К.: Милленниум, 2004. – 521 с.



УДК 159.964.21:371.11 (043.3)

Психологічна готовність керівника освіти до взаємодії в умовах конфлікту: змісту, структура, особливості

Дзюба Т. М.

(м.Полтава)

Важливою складовою професіоналізму сучасного керівника освітньої організації є його психологічна готовність до взаємодії в умовах «реального» або «потенційного» конфлікту. Така готовність, з одного боку, є засобом підвищення ефективності управлінської діяльності керівника, а з іншого, – засобом профілактики особистісних криз управлінців.

Зазначимо, що у роботах зарубіжних та вітчизняних науковців (М. Дойч, Г. Лайоль, В. Майерс, А.Я. Анцупов, С.М. Ємельянов, О.І. Бондарчук, І.В. Вщенко, Т.М. Дзюба, Т.В. Дуткевич, Г.В. Ложкін, Л.М. Карамушка, Н.І. Пов’якель та ін.) психологічна готовність керівника до управлінської діяльності, розглядається як значущий фактор ефективної діяльності керівників та їх подальшого психолого-професійного зростання.

Сучасна психологія управління розглядає категорію психологічної готовності керівника освітньої організації до управління в рамках особистісного та компетентнісного підходів (О.І. Бондарчук, Д.В. Горєлова, Д.І. Дзвінчук, Л.М. Карамушка, Н.Л. Коломінський, В.С. Лозниця, Л.М. Цой та ін.). З точки зору названих підходів психологічну готовність керівника освіти до управління розглядають по-перше, як результат спеціальної цілеспрямованої підготовки керівника [2; 6; 8]; по-друге, як довготривалу готовність – стійкий комплекс особистісних, професійно важливих якостей, необхідних для успішної діяльності в різних ситуаціях, в тому числі й конфліктних [4; 7].

На думку Н.Л. Коломінського, «…формування високого рівня психологічної готовності до виконання соціально-професійної ролі менеджера освіти як управлінця-професіонала» є метою психологічної підготовки керівників освіти у системі підвищення кваліфікації [8, с. 185].

У роботах Л.М. Карамушки психологічна готовність керівників освіти до управління, представлена як особистісне утворення, яка представлена автором як «…комплекс мотивів, знань, умінь і навичок, особистісних якостей, які забезпечують успішну взаємодію керівника з учасниками управлінського процесу та ефективність управління в цілому». Теоретико-емпірична модель психологічної готовності до управлінської діяльності включає функціонально пов’язані компоненти: мотиваційний, когнітивний, особистісний, операційний [6, с. 102].

Отже, психологічна готовність керівників освіти до управлінської діяльності – це складне психічне новоутворення, процес поступового розвитку фахівця як особистості та як професіонала, який здійснюється в процесі його професійної освіти, практичної діяльності та самовдосконалення.

Психологічна готовність керівника освіти до управлінської діяльності на нашу думку, пов’язана з такими важливими моментами як комунікативна готовність, тобто культура комунікації в процесі взаємодії з учителями; уміння отримувати достатній об’єм інформації в процесі управлінської взаємодії та перетворювати її в зміст навчання й використовувати для самоосвіти; уміння передавати інформацію іншим суб’єктам взаємодії. Суттєвою ознакою комунікативної готовності керівника освіти є здатність ставити й вирішувати (в межах власної компетенції) управлінські завдання будь-якого рівня складності, зокрема, використовувати конструктивний потенціал конфліктів в умовах управлінської взаємодії.

Таким чином, до компетентності сучасного керівника освіти висуваються нові вимоги: застосування конфліктно-компетентної поведінки, яка забезпечується високим рівнем психологічної готовності до взаємодії в умовах конфлікту.

Водночас, розглядаючи зміст психологічної готовності керівника освіти до взаємодії в умовах конфлікту доцільно розглянути зміст понять «психологічна готовність до взаємодії в умовах конфлікту» та «конфліктологічна компетентність».

За своїм змістом поняття «психологічна готовність до взаємодії в умовах конфлікту» розуміється нами як системна якість фахівця, яка визначає його здібність до професійної діяльності в умовах «потенційного» або «реального» конфлікту. Показниками сформованості психологічної готовності до взаємодії в умовах конфлікту є: 1) система конфліктологічних знань, яка забезпечує розпізнавання складної ситуації управлінської взаємодії як конфліктної; 2) система конфліктологічних умінь і навичок, яка забезпечує вибір оптимальної поведінкової стратегії в умовах «реального» або потенційного» конфлікту; 3) саморегуляція негативних психоемоційних станів в умовах конфлікту. Отже, психологічно готовий до взаємодії в умовах конфлікту керівник – це професіонал, який чітко усвідомлює, що його управлінська діяльність пов’язана з реальним конфліктом, який готовий не лише знаходитися в епіцентрі такого конфлікту, а й скеровувати його, тобто здійснювати діяльність, спрямовану на мінімізацію деструктивних форм конфлікту. Найскладнішим у цих умовах є процес пізнання власних можливостей у ситуації невизначеності, ризику і конфлікту.

«Конфліктологічна компетентність» – це ступінь вираження та прояву психологічної готовності фахівця до взаємодії в умовах конфлікту в межах «професійного конфліктогенного середовища». Конфліктологічна компетентність виконує перетворювальну функцію в умовах професійного конфліктогенного середовища і визначає спроможність реалізувати особистісний конфліктологічний потенціал (конфліктологічні знання, уміння, навички, конструктивні конфліктологічні якості) на високому професійному рівні. Показниками сформованості конфліктологічної компетентності є ступінь урегульованості конфлікту та наявність конструктивних перетворень у професійному конфліктогенному середовищі. Отже, конфліктологічно компетентний керівник – це професіонал, який не тільки набув певної системи конфліктологічних знань, умінь та навичок, а й уміє створити умови для набуття підлеглими специфічного досвіду конструктивної поведінки в конфліктній ситуації.

Сукупність вищевикладених положень дозволяє зробити висновок, що «психологічна готовність до взаємодії в умовах конфлікту» виступає як необхідна умова, першооснова, регулятивний базис для конфліктологічної компетентності, а «конфліктологічна компетентність» – це, з одного боку, коло повноважень, яке визначає відповідальність фахівця у вирішенні професійних конфліктологічних задач щодо врегулювання конфліктів, а з іншого, – це знання, уміння, конфліктологічний досвід самого фахівця, тобто його готовність і здатність реалізувати це коло повноважень (Т.М. Дзюба [3], Н.В. Самсонова [9]). Тому психологічну готовність до взаємодії в умовах конфлікту та конфліктологічну компетентність доцільно розглядати як дві сторони, дві нерозривні, взаємопов’язані характеристики фахівця як особистості, так і професіонала.

Зважаючи на це, взаємодію керівника освіти з учителями в умовах конфлікту можна визначити як особливий вид управлінської діяльності, тобто як професійну конфліктологічну діяльність керівника освіти, яка вимагає високого рівня психологічної готовності до вирішення професійних задач в умовах конфліктогенного професійного середовища.

Психологічна готовність до взаємодії в умовах конфлікту включає взаємопов’язані та взаємозумовлені компоненти: когнітивний, операційний та особистісний [3].

Когнітивний компонент представляє собою сукупність конфліктологічних знань керівника освіти (як виду професійних знань) та пов’язаних із ним явищ та фактів. Як і будь-які професійні знання, знання про управлінський конфлікт виступають важливим компонентом психологічної готовності керівника освіти до взаємодії в умовах конфлікту й виконують функцію інформаційного базису для орієнтаційно-перетворювальної діяльності в умовах конфлікту. Показником сформованості когнітивного компоненту є конфліктологічні знання (конфліктологічна грамотність) – ступінь орієнтації фахівця у психолого-педагогічній інформації про конфлікт і стратегії його врегулювання; теоретичні знання в галузі конфліктології та психології управління. Критеріями конфліктологічної грамотності є: а) адекватне сприйняття й розуміння конфлікту, тобто теоретичне усвідомлення ситуації у педагогічному колективі з метою виявлення його конфліктогенності та аналізу об’єктивних і суб’єктивних конфліктогенів взаємодії шляхом порівняння, узагальнення й систематизації; б) відсутність помилок у визначенні проблемної ситуації управлінської взаємодії як конфліктної, тобто опис об’єктів конфлікту й висунення гіпотези щодо його вирішення.

Операційний компонент – це сукупність конфліктологічних умінь, навичок, конфліктологічного досвіду керівника освіти для вирішення конфліктологічних задач, що виникають у процесі управлінської діяльності.

Конфліктологічний досвід представляє собою, на наш погляд, конструктивну конфліктну позицію керівника освіти, яка містить систему стосунків, оцінок, конфліктних дій і поведінки фахівця. Ключове значення для конструктивної конфліктної позиції мають ціннісні орієнтації та управлінські мотиви в умовах конфлікту, які впливають на динамічні та структурні характеристики конфлікту.

Показником сформованості операційного компоненту виступає технологічність, яка забезпечує взаємозв’язок між конфліктологічними знаннями та реальною управлінською ситуацією й спрямована на застосування керівником оптимальної стратегії поведінки в конфлікті, визначає його готовність свідомо перетворювати деструктивний конфлікт на конструктивний. Основними критеріями технологічності є: а) оволодіння керівником освіти технологіями профілактики, управління та мінімізації деструктивних форм конфлікту; б) взаємозв’язок між конфліктологічними знаннями та реальною життєвою й управлінською ситуацією керівника освіти та ін.

Особистісний компонент – це сукупність конструктивних конфліктнологічних якостей керівника освіти, які характеризують особливості його конфліктно-компетентної поведінки і які, певним чином, позначаються на управлінській діяльності керівника в ситуації конфлікту. До основних конфліктологічних якостей керівника освіти, які так чи інакше виявляються в умовах конфлікту, нами було віднесено наступні характеристики: ціннісні орієнтації в управлінській взаємодії: тривожність; агресивність; ригідність; самооцінка тощо.

Показником сформованості особистісного компоненту виступає психічна саморегуляція, яка визначає здатність керівника освіти протистояти тиску зовнішніх обставин, самостійно, відповідально, з опорою на власний конфліктологічний досвід, розв’язувати проблему.

Психічна саморегуляція керівника в умовах конфлікту – це цілеспрямована зміна окремих психофізіологічних функцій та психічних станів в цілому, яка здійснюється шляхом спеціально організованої активності. Необхідність у психічній саморегуляції виникає тоді, коли керівник стикається з негативними наслідками в управлінській взаємодії, такими як погіршення самопочуття, дратівливість, агресивність, втома, синдром «професійного вигорання» тощо.

Закономірності психічної саморегуляції керівника освіти: в процесі сприйняття й визначення проблемної управлінської ситуації як конфліктної на основі конфліктологічних знань і конструктивної конфліктної позиції фахівець самовизначається, здійснює оптимальний вибір стратегій поведінки та психофізіологічних станів і реалізує їх за допомогою системи конфліктологічних умінь і навичок.

Конструктивна конфліктна позиція – це система спонукань керівника освіти пов’язана з реальною управлінською ситуацією, яка забезпечує конструктивне врегулювання конфлікту і виявляється через ознаки конструктивної конфліктогенності в інтелектуальній, емоційній та поведінковій сферах особистості (Т.М. Дзюба [3], Н.В. Самсонова [9]).

Її критеріями є: в інтелектуальній сфері: гнучкість розуму, професійно-управлінський тип мислення (методологічність, рефлексивність, саногенність та креативність); система знань з теорії та практики конфліктології; в поведінковій сфері: управлінські потреби та мотиви, що зумовлюють здатність у разі необхідності варіювати стратегіями поведінки в умовах конфліктної ситуації та технологіями управління конфліктом; позитивне ставлення до об’єктивного конфлікту як джерела розвитку будь-якої системи; в емоційній сфері: адекватна самооцінка почуття впевненості в собі, вміння управляти негативними психоемоційними станами в умовах конфліктної ситуації.

Отже, психологічна готовність керівника освіти до взаємодії в умовах конфлікту – це інтегральна якість фахівця, складне багатоаспектне особистісне новоутворення (синтез інтелектуальних і практичних дій, індивідуально-психологічних і особистісних характеристик, закріплених у способах поведінки), що забезпечує здійснення професійно-управлінської діяльності в умовах «потенційного» або «реального» професійного конфлікту.

Психологічна готовність керівника освіти до взаємодії в умовах конфлікту забезпечує: по-перше, усвідомлення керівником управлінської задачі в умовах конфлікту; по-друге, модель оптимальної конфліктно-компетентної поведінки; по-третє, визначення специфічних способів діяльності в реальному управлінському конфлікті; по-четверте, оцінку власних психофізіологічних можливостей відповідно до ймовірних труднощів у конфліктній ситуації.