Geum.ru

Киричук О. В., Колесникова В. Ф., Шелест І.І., Матвієнко Л.І., Смирнова О. П

Вид материалаДокументы

Содержание


Список літератури
Комунікація –
Комунікація визначається як смисловий аспект соціальної взаємодії (Дж.Келлі).
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

Список літератури


1. Журавлев А. Л. Психология управленческого взаемодействия (теоретические и прикладные проблемы). – М., Изд.-во «Ин.-т психологии РАН», 2004.

2. Камерон К., Куинн Р. Диагностика и изменение организационной культуры/ Пер. с англ. - СПб., Питер, 2001.

3. Лазурский А. Ф. Классификация личностей // Психология индивидуальных различий: Тексты. – М., Изд-во МГУ, 1982. – С.179-198.

4. Липатов С. А. Организационная культура: концептуальные модели и методы диагностики // Вестн. Моск. Ун-та. Сер.14. Психология, 1997. - №4. – С. 55-65.

5. Ломов Б. Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. – М., Наука, 1984.

6. Мерлин В. С. Взаимосвязь развития индивидуальности и развития коллектива как фактор стабильности кадров // Прикладные проблемы социальной психологии. – М., Наука, 1983. – С. 24-39.

7. Толочек В. А. Стилевые характеристики и взаимодействия руководителей в управленческой структуре // Вестн. Моск. Ун-та. Сер 14. Психология, 1995. - №3. – С.11-19.

8. Флоровская Г. С., Флоровский С. Ю. К проблеме изучения организационной культуры // Материалы ІІ Всерос. Науч. Конф. По психологии Рос. Психол. О-ва «Методы психологии»: Ежегодник Рос. Психол. О-ва – Ростов н/Д, 1997. Т.3. Вып. 2. – С.263-265.

9. Флоровский С. Ю. Совместная управленческая деятельность и общение руководителей: Личностные факторы и механизмы регуляции. – Красновдар: Кубанский гос. Ун-т% Ярославль: Междунар. Акад. Психол. Наук, 2000.

10. Флоровский С. Ю. Личностная регуляция совместной управлеской деятельности руководителей и культура организации (психологические механизмы событийсности в управленческих коллективах и командах) // Личность и бытие: теория, исследования, практика.- Красновдар: Кубансикй гс. Ун-т, 2005. – С. 251-279.

11. Хараш А. У. Личность в общении // Общение и оптимизация совместной деятельности. – М., 1987. – С.30-41.

12. Хащенко В. А. Исследование коллективного субъекта управления // Совместная деятельность: методология, терия, практика.- М., 1988.- С.88-98.

13. Шейна Э. Организационная культура и лидерство: Построение. Эволюция. Совершенствование / Пер. а англ. – СПб, Питер., 2002.

14. Элвессон М. Организационная культура / Пер. с англ.- Харьков: Гоманитарный центр, 2005.

15. Bales R. F. SYMLOG: A Practical Approach to the Study of Groups // Small Groups and Social Interaction / Ed. By H.H. Blumberg et al. N.Y., 1983. Vol.2. – P.499-523.

16. Cattel R.B., Eber H.W., Tatsuoka M.M. Handbook for the sixteen personality factor questionnaire (16 PF). Champaign, Illinois: Institute for Personality and Ability Testing, 1970.

17. Graen G.B., Uhl-Bien M. Relationship-based approach to leadership: Development of leader-member exchange (LMX) theory of leadership over 25 years: Applying a multi-level multi-domain perspective // Leadership Quarterly., 1995,- P.219-247.

18. Leavitt H.J., Bahrami H. Managerial Psychology: Managing Behavior in Organizations. – Chicago-London: The University of Chicago Press, 1988.

19. Pettigrew A.M. On Studying Organizational Cultures // Administrative Science Quarterly.1979.Vol 24. – P.570-581.

20. Yykl G.A. Leadership in organizations. Englewwod Cliffa. N.Y., 1981.


УДК 615.851 (082)

КОМУНІКАЦІЯ –

СМИСЛОВИЙ АСПЕКТ СОЦІАЛЬНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

Гурлєва Т.С.

(м.Київ)

Соціальна взаємодія, яка супроводжується описом і передачею інформації, розуміється як комунікація (від лат. - роблю спільним, зв`язую, спілкуюсь). Причиною будь-якого особистісного конфлікту чи невротичного прояву є взаємовідношення індивіда з іншими людьми та різними соціальними групами. Вирішення комунікативних проблем досить актуальне як у плані їх нагального розв’язання, так і у плані попередження відхилень у розвитку взаємовідношень між людьми [1; 3].

Комунікація займає важливе місце серед механізмів, які забезпечують інтеріоризацію цінностей. Важливою є проблема смислів і їх різність, а то й суперечливість у дорослих та дітей. На жаль, у вихованні та навчанні й досі яскраво проглядається домінуючий, суб`єкт-об`єктний підхід до процесів спілкування, коли дитина сприймається лише як об`єкт маніпуляцій, позбавлений власної індивідуальності, свободи вибору і самовираження, який слід підігнати під певний батьківський (або суспільний) “стандарт”. Будь-які особливості поведінки, всі прояви дитини є результатом, перш за все, її внутрішньої активності, “і має для неї певний смисл, який не завжди може бути очевидним, але саме стосунки… визначають її поведінку, формують її особистість [7, с. 18].

Дії, які свідомо орієнтовані на смислове їх сприйняття іншими людьми, іноді називають комунікативними діями. Основні функції комунікативного процесу полягають у досягненні соціальної спільності при збереженні індивідуальності кожної окремої людини. Комунікативна сторона спілкування вбачає обмін інформацією між двома індивідами. Специфіка цього процесу полягає у тому, що вирішальне значення у ньому має орієнтація партнерів одне на одного, тобто на установки, цінності, мотиви кожного з них як активного суб`єкту. Тому має місце не простий "рух" інформації, але її уточнення і збагачення.

Якщо розглядати членів суспільної групи як комунікаторів, які здійснюють соціальний вплив один на одного, то важливою умовою такої взаємодії є повага права людини на вибір власної ціннісної орієнтації. Наприклад, для того, щоб навчити дитину знаходити смисли, у сім`ї належить створювати атмосферу безумовного прийняття членів сім`ї, довіри до себе, власної думки і власного досвіду. Прийняття іншої людини не повинно залежати від того, чи "нормативна" її поведінка, з іншої точки зору, чи ні. Не можна силоміць нав`язувати цінності людині, а варто спрямовувати її до власного сумління, розвитку особистої відповідальності. Адже саме відповідальним ставленням до життя, розмірковує С.Л.Рубінштейн, суб`єкт надає йому «руху по висхідній», своїм подоланням і борінням відстоює його вищий сенс [6].

Пошук смислів в кожній конкретній ситуації - це гарантія більш ефективного "відкритого досвіду", життєтворчого процесу. Необхідною умовою впливу людей один на одного, на психіку і поведінку партнера по спілкуванню, виступає використання «єдиної мови», і схоже розуміння усіма ситуації спілкування, "внесків" кожного учасника у цей процес. Важливе правильне розуміння та інтерпретація текстів, словесного вираження, в якому втілений увесь душевний досвід людини. Розуміння трактується як процес засвоєння і породження смислів, основними характеристиками якого є відродження концепту первинного повідомлення і синтез нового смислу, який здійснюється у результаті взаємодії смислу, який закладений у текст його автором, і смислового поля суб`єкта, який сприймає повідомлення. Розуміння передбачає відтворення смислу ситуації на основі аналізу всіх його елементів, усвідомлення зв`язків між ними, вивчення послідовності подій і причин тих чи інших дій, вчинків, висловлювань. Психолог працює з розумінням і інтерпретацією клієнтом, який прагне покращити своє спілкування з оточуючими, власної життєвої ситуації, яка фіксується у текстах в процесі психотерапевтичної роботи. Складність вбачається у тому, що часто людина, особливо юна, яка потребує допомоги, не тільки відчуває труднощі у процесі вербалізації своїх проблем, але й не тямить чітко усвідомити їх суть, відділити фактичну ситуацію від ситуації, яка створена її уявою. Це відбувається тоді, коли реальні факти людина пропускає через сито особистісних смислів, у цілому змінює ситуацію на незначущий її елемент, або ж зовсім «приховує смисл». Тому потрібна інтерпретація – осмислення психологом наданого йому тексту, що сприяє визначенню ним вихідних “буйків невисвітленого смислу”, і сприяє породженню, синтезу нового смислу.

Людина, яка сприймає текст як активний суб`єкт комунікації, будує свій “зустрічний текст”, який може доповнювати основу вихідного повідомлення власним розумінням проблеми. Таке доповнення, привнесення свого смислу у текст залежить від знань, установок, цінностей, цілей і мотивів взаємодії з партнерами по спілкуванню. В такому разі інтерпретація здійснюється не на рівні смислів, а на рівні значень і не сприяє істинному осмисленню тексту, взаємодії смислових позицій партнерів.

Вербальними і невербальними засобами комунікації можна досягти певної згоди, консенсусу, наявності між індивідами одностайних пізнавальних та практичних орієнтацій, які дозволяють їм встановити взаєморозуміння. З метою сприяння правильному розумінню, істинній інтерпретації людиною адресованого їй повідомлення, слід домогтися встановлення “діалогічної взаємодії”, яка сприяє взаємодії смислових позицій, тобто точок зору тих, хто спілкується, синтезу нового смислу [1], [3], [5], [8]. Без діалогічної взаємодії неможлива передача, осмислення і обговорення думок, знаходження задовольняючих обидві сторони стратегій і шляхів вирішення життєвої ситуації. Важливою особливістю діалогового спілкування є визнання права опонента на власну позицію, відмова від монопольного володіння істиною, переконування іншого справедливістю своїх аргументів, а не грубий тиск на його волю і точку зору. За умови діалогічної взаємодії створюється і зберігається можливість для виявлення адекватної самооцінки, самоповаги, самоприйняття, що є необхідними факторами психічного розвитку і самовдосконалення особистості.

Психотерапевтичний ефект досягається тоді, коли психологу вдається відновити або сприяти розвитку взаєморозуміння між членами соціальної групи. Взаєморозуміння, пише Б.Д.Паригін, – це “збіг, схожість чи просто співзвучність у різних людей поглядів на світ та ціннісних орієнтацій, розуміння індивідуальних особливостей один одного, розуміння і навіть угадування мотивів один одного і можливості поводити себе так чи інакше у будь-якій конкретній ситуації, взаєморозуміння як прийняття виконуваних по відношенню один до одного ролей, взаєморозуміння як взаємне прийняття самооцінки, своїх можливостей та здібностей і т.ін.” [4, с.201]. Між тими, хто об`єднаний у сумісні дії, шляхом взаємного прийняття ними ролей досягається, як зазначає Т.Шибутані, “стан внутрішньої згоди”, тобто взаєморозуміння [9, с.120-121].

Комунікація визначається як смисловий аспект соціальної взаємодії (Дж.Келлі). На думку Дж.Келлі [2], комунікацію можна розглядати як процес відтворення символічного елементу для того, щоб викликати більш менш близьку копію цього конструкту у іншої людини. Найкращий спосіб для цього - використати слово як символ. Техніка репертуарних ґраток надає можливість менш суворо, ніж інші психометричні методи, "працювати" на рівні індивідуальної свідомості, тобто на тому рівні, на якому розгортаються основні події психічного життя людини. Репертуарні тести дозволяють використати увесь арсенал багатомірних статистичних методів для аналізу індивідуальної свідомості, охоплюють не лише статику, але й динаміку смислових утворень особистості.

Техніка репертуарних ґраток Дж.Келлі дає можливість скласти унікальний “словник конструктів” клієнта, які є відображенням системи особистісних цінностей, неусвідомлюваних людиною мотивів і установок. Смислові конструкти дозволяють виявити особистісну цінність, яка, у свою чергу, є детермінантою становлення сенсу життя. Ознайомлення клієнта з результатами тестування сприяє процесу його самопізнання, розумінню інших, а значить має значний терапевтичний ефект. Зокрема, у процесі сімейного консультування, встановлення взаєморозуміння між членами родини виявляється можливим об'єднання, знаходження спільних смислів, життєвих орієнтирів дітей та їх батьків, що сприяє успішній інтеріоризації тих цінностей, які впливають на творення індивідуальної картини світу дитини. Порушення у процесі комунікації спричинюють відхилення у взаєминах між членами соціальної групи. Психотерапія покликана допомогти партнерам по спілкуванню покращити і вдосконалити міжособистісну комунікацію, орієнтуючись на встановлення змістовного діалогу між собою. Конфлікти між людьми долаються шляхом налагодження взаєморозуміння з питань життєвих стратегій і орієнтирів. Пізнаючи себе, мотиви спілкування, власні життєві смисли, люди стають краще ставитись один до одного, проникатися життєвими цінностями один одного, впливати на творчий розвиток себе й іншої особистості. У процесі психологічного консультування, встановлення діалогічної взаємодії між конфліктуючими сторонами можливе об`єднання, знаходження спільних смислів, а отже життєвих позицій, інтересів, професійних уподобань.

Перспективи розвитку зазначеної проблеми вбачаємо в розробці методики сприяння становленню у людини сутнісних життєвих смислів, її спрямованості на творче самоздійснення і особистісний ріст, а також удосконаленню міжособистісної комунікації на основі схожих життєвих смислів близьких один одному або поєднаних груповою діяльністю людей.

Таким чином, в даній статті розглядається поняття комунікації як процесу обміну життєвими смислами людей, розглядаються фактори (розуміння, інтерпретація, діалог) встановлення смислової взаємодії між людьми, що спілкуються між собою. Пропонується методика вивчення життєвих смислів (метод репертуарних граток Дж.Келлі), психологічні умови гармонізації взаємовідношень у соціальній групі.