Киричук О. В., Колесникова В. Ф., Шелест І.І., Матвієнко Л.І., Смирнова О. П

Вид материала

Документы

Содержание Соціальне утриманство як стратегія поведінки безробітного на ринку праці Соціальний паразитизм Список літератури

Подобный материал:

• Киричук О. В., Колесникова В. Ф., Шелест І.І., Матвієнко Л.І., Смирнова, 2302.11kb.
• Комитета Совета Федерации по местному самоуправлению Степан Киричук. 1 Задание на лето, 84.73kb.
• Колесникова Минск Новое знание 2002 250 с. Экономическое образование Статистика;[Текст], 48.59kb.
• И. М. Смирнова при изучении геометрии в 10-11 классах на базовом уровне Издательство, 132.16kb.
• Рене декарт и его трактат, 13.42kb.
• Особенности психического развития детей, воспитывающихся вне семьи е. О. Смирнова,, 34.28kb.
• Эксклюзивное интервью 1news az с сотрудником одесского отделения Национального института, 30.62kb.
• И. М. Смирнова // Математика в шк. 1997. Пробл и суждения, 3265.5kb.
• Косово: боротьба за незалежність продовжується, 80.85kb.
• Online-семинар «Налоговые проверки в 2011 году. Как защитить свои права» Дата: 20 июля, 25.29kb.

Висновки.

1. У широкому сенсі організаційна взаємодія – це різновид соціальної взаємодії, яка забезпечує комплексний і взаємоузгоджений зв’язок елементів соціальної системи (організації) та її організаційної структури управління при взаємоузгоджених відносинах із зовнішнім середовищем. У вузькому сенсі – це взаємовигідні та узгоджені за цілями, часом, місцем і ресурсами дії учасників організаційних формувань (контрагентів, партнерів, виконавців), якими можуть бути суб’єкти господарської та управлінської діяльності (фізичні, юридичні і посадові особи).
   
2. У будь-якому соціальному утворенні (підприємство, організація, фірма тощо) організаційна взаємодія виникає на основі розподілу між структурними підрозділами, рівнями управління і співробітниками повноважень, функцій і взаємних зобов’язань. Форми реалізації організаційної взаємодії визначаються залежно від статусу структурного підрозділу чи працівника, характеру технологій виконання роботи, розвиненості організаційних комунікацій тощо. Організаційна взаємодія, як правило, формується керівниками і менеджерами, що відповідають за виконання контрольних і координаційних функцій, або встановлюється в порядку самоорганізації на основі вільної домовленості учасників спільної діяльності.
   
3. Організаційна взаємодія – багаторівнева система з широким спектром розподілу організаційних сил між суб’єктами соціального управління, що дає змогу виявляти й уточнювати їхні цілі, сукупність формальних і неформальних організаційних зв’язків і відносин між ними. Організаційна взаємодія виявляється в таких формах, як співробітництво, консенсус, узгодження, гегемонія, контроль, панування, керівництво, ізоляція, нейтралізація, боротьба, суперництво тощо. У складних системах соціального управління з розгалуженою ієрархічною структурою організаційна взаємодія поділяється на вертикальну, горизонтальну і діагональну.
   
4. Механізм організаційної взаємодії, що базується на системі організаційних норм, культури і цінностей, охоплює: а) індивідів (членів організації), що здійснюють ті чи інші дії; б) дії, що спричиняють зміни в зовнішньому середовищі; в) вплив цих змін на інших індивідів – членів організаційної системи; г) зворотну реакцію індивідів. При цьому спосіб організаційної взаємодії включає, як правило, шість основних аспектів: 1) передачу інформації; 2) одержання інформації; 3) реакцію на отриману інформацію; 4) перероблену інформацію; 5) одержання переробленої інформації; 6) реакцію на перероблену інформацію.
   
5. Враховуючи розмаїття організаційних зв’язків, відносин, дій і взаємодій між суб’єктами та об’єктами управління не тільки усередині соціальних утворень, а й між спорідненими соціальними утвореннями (організаціями) і навколишнім середовищем, що відбивають складні організаційно-управлінські явища і процеси, які постійно змінюються під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів, видається цілком логічним і правомірним віднести категорію “організаційна взаємодія” до предметної сфери соціологічної науки. Це, на нашу думку, сприятиме не тільки подальшому розвитку таких галузей соціологічного знання, як соціологія організацій та управління, але й створенню істотних передумов для подальших наукових розвідок, спрямованих на вивчення актуальних організаційних проблем сучасного українського суспільства, що трансформується.
   

Список літератури:

1. Туленков М.В. Організаційна взаємодія в системах соціального управління : монографія. – К.: ІПК ДСЗУ, 2005. – 222 с.
   
2. Туленков М.В. Концептуальні засади організації сучасного менеджменту : монографія. – К. – Ніжин: Аспект-Поліграф, 2006. – 312 с.
   
3. Туленков М.В. Організаційна взаємодія як предметна сфера соціології управління // Соціальна психологія. – 2007. – №1. – С. 12–25.
   
4. Философский энциклопедический словарь. – М.: Сов. энциклопедия, 1983. – 840 с.
   
5. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. – Т. 20. – М.: Изд-во полит. лит-ры, 1962. – 671 с.
   
6. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. – Т. 27. – М.: Изд-во полит. лит-ры, 1962. – 695 с.
   
7. Ожегов С.И. Словарь русского языка / Под ред. Н.Ю. Шведовой. – М.: Русский язык, 1985. – 797 с.
   
8. Управление организацией : энциклопедический словарь. – М.: ИНФРА, 2001. – 822 с.
   
9. Туленков М.В. Соціальна взаємодія як фундаментальна основа життєдіяльності суспільства // Соціологія. Загальний курс : підручник / М.П. Лукашевич, М.В. Туленков. – К.: Каравела, 2204. – 456 с.
   
10. Российская социологическая энциклопедия / Под общ. ред. Г.В. Осипова. – М.: НОРМА–ИНФРА, 1999. – 672 с.
    
11. Тадевосян Э.В. Социология. – М.: Знание, 1999. – 272 с.
    
12. Добреньков В.И., Кравченко А.И. Фундаментальная социология : в 15 т. Т.8: Социализация и образование. – М.: ИНФРА-М, 2005. – 1040 с.
    
13. Сорокин П.А. Система социологии : в 2-х т. Т.1. – Сыктывкар: Коми кн. изд-во, 1991. – 118 с.
    
14. Смелзер Н. Социология : пер. с англ. – М.: Феникс, 1994. – 342 с.
    
15. Югай Г.А. Общая теория жизни. – М.: Мысль, 1985. – 256 с.
    
16. Філософський енциклопедичний словник / За ред. В.І. Шинкарука. – К.: Абрис, 2002. – 742 с.
    
17. Словарь иностранных слов. – 18-е изд. – М.: Русский язык, 1989. – 624 с.
    
18. Словарь иностранных слов / Под ред. И.В. Лехина, С.М. Локшиной, Ф.Н. Петрова. – 6-е изд. – М.: Сов. энциклопедия, 1964. –784 с.
    
19. Терещенко В.И. Организация и управление. Опыт США. – М.: Экономика, 1965. – 47 с.
    
20. Костин В.А., Костина Н.Б. К вопросу об определении понятия "социальная организация" // Социс. – 2001. – №10. – С. 64–69.
    
21. Сафаров Г.Ш. Некоторые философские аспекты и концепции теории организации // Вопросы философии. – 2004. – №4. – С. 92–101.
    
22. Казмиренко В.П. Социальная психология организаций : монография. – К.: МЗУУП, 1993. – 384 с.
    
23. Богданов А.А. Всеобщая организационная наука. Тектология : в 2-х т. Т.1. – М.: Экономика, 1989. – 304 с.
    
24. Плютто П.А. Проблемы человека в творчестве А.А. Богданова. – М.: Прогресс, 1996. – 230 с.
    
25. Управление персоналом : энциклопедический словарь / Под ред. Я. Кибанова. – М.: ИНФРА, 1998. – 456 с.
    
26. Булыгин Ю.Е. Организация социального управления (основные понятия и категории) : словарь-справочник. – М.: Контур, 1999. – 254 с.
    
27. Козловська Г.В. Організаційна свідомість: індивідуальне і суспільне : монографія. – К.: Вид-во НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2007. – 203 с.
    
28. Бех В.П., Токар О.М. Організаційна свідомість: питання, припущення, гіпотези // Нова парадигма. – К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2004. – Вип. 36. – С. 36–46.
    

СОЦІАЛЬНЕ УТРИМАНСТВО ЯК СТРАТЕГІЯ ПОВЕДІНКИ БЕЗРОБІТНОГО НА РИНКУ ПРАЦІ

О.П. СМИРНОВА (м. Київ)

Г.І. НЕБОРЕЦЬ (м. Львів)

Загальною характеристикою сучасного українського суспільства є зміна досить стабільного, упорядкованого його стану на стан невпорядкованості, нестабільності суспільної системи загалом. Стосовно особистості це виявляється зміною соціального статусу, звичного способу та стратегії життя, економічних умов, а насамперед – системи життєвих орієнтирів тощо.

У ситуаціях тривалої невизначеності зростає загальна тривожність людей. Можна передбачити, що в цей час досить ефективними стають соціально-психологічні компенсатори, які дають змогу знизити рівень тривожності та досягнути психологічної рівноваги. Соціальне утриманство є явищем, певною мірою притаманним кожному суспільству, адже завжди існує значний прошарок людей, які прагнуть жити коштом інших осіб, груп людей чи суспільства загалом. У період трансформації суспільства соціальне утриманство може стати тією позицією, яка допомагає «сховатися» від соціальних негараздів і знайти своє «місце під сонцем» [4]. Ця обставина актуалізує необхідність вивчення психології соціального утриманства в теоретичному і практичному вимірах.

Проблема соціального утриманства або „вимагаючої” поведінки здебільшого дискутується в публіцистиці. Перші наукові дослідження цього феномену в українській психології провадяться С. Грабовською [2,3].

Ще за радянських часів в кримінальному кодексі існувало поняття «соціального утриманства», за яке передбачалася відповідальність. Проблема соціального утриманства ніби розділяє суспільство на дві частини: тих, хто постійно вимагає (від батьків, чоловіків, жінок, друзів, працедавців, соціальних служб тощо), і тих, хто працює на них, тобто надає матеріальну допомогу, моральну та психологічну підтримку їм. Зустрічається це явище на всіх рівнях життя: на рівні сім’ї (наприклад, коли дитина вимагає від батьків, щоб вони розв’язали її проблему вступу до вищого навчального закладу), на рівні організації, в якій працює індивід (необґрунтоване вимагання підвищення заробітної платні чи пільг), на рівні держави (вимагання забезпечення гарантованого мінімуму, незалежно від того працює індивід чи ні).

Оскільки феномен «вимагаючої» поведінки безпосередньо пов’язаний з такими поняттями як соціальний паразитизм, споживацтво, утриманство вважаємо за доцільне розкрити їх зміст.

„Споживацтво” як психічне явище, характерне для людей, котрі мають таку психологію, яка дозволяє їм лише використовувати те, що зроблено іншими. Вони не здатні до творчості, до продуктивної діяльності. „Споживачі”, зазвичай, чимось «оплачують» те, чим користуються: грошима, ресурсами, добрим ставленням, любов’ю, а отримавши те, чого вимагали, почуваються принижено і починають мститися тому, хто їм цю послугу надав.

« Соціальний паразитизм» як психічне явище, це - здатність існувати за рахунок інших. Причому, як паразитуюча рослина омела, що висмоктує соки дерева, але має лікувальні властивості, так і соціально паразитуюча людина може приносити користь. Наприклад, мистецтвознавець-критик, лише досліджуючи твори мистецтва, не створює нічого нового, але популяризує їх, робить їх зрозумілими для широких кіл громадськості.

Існують і інші, негативні прояви соціального паразитизму: крадіжки (в прямому і переносному розумінні слова), життя коштом інших, перенесення відповідальності на інших. В психологічному плані прикладом соціального паразитизму можуть слугувати спроби самоствердитися через приниження інших.

«Утриманство» як психічне явище можна розглядати як прояв соціального паразитизму. Суть його полягає в тому, що одна людина працює і забезпечує того або тих, хто не може цього зробити сам. Негативного відтінку утриманство набуває тоді, коли цілком працездатна і дієздатна людина не бажає нічого робити сама і вимагає, щоб її забезпечували інші люди, держава, суспільство.

Поняття «споживацтво», «соціальний паразитизм», «утриманство» дещо перетинаються у їхньому виявленні. Є люди, у яких вказані риси проявляються в комплексі, деякі поєднують в собі по два типи рис, деякі є «чистим» типом. «Вимагаюча» поведінка є накладанням мотиваційних векторів споживацтва, соціального паразитизму та утриманства і найяскравіше повинна виявлятися в осіб, яким притаманне накладання всіх трьох вказаних типів мотивації. Вона може бути і у «чистих» «споживачів», «утриманців», та «соціально-паразитуючих» особистостей, тобто всіх, хто попадає в межі об’єднання цих трьох типів [2, 3].



Рис. 1 Співвідношення понять „утриманство”, „соціальний паразитизм”, „споживацтво”.

“Соціальне утриманство” або “вимагаюча” поведінка, як термін для наукової психології, був запропонований професором Варшавського університету М.Левицькою. За її визначенням «соціальне утриманство» - це специфічне ставлення особистості до суспільства та інших людей, що виявляється в її установках і поведінці. Специфікою соціального утриманства є його спрямованість на отримання максимальних вигод для себе, для реалізації власного життєзабезпечення, яке досягається шляхом використання інших людей та суспільства загалом при найменших затратах і зусиллях зі свого боку [6,7].

В Україні вже тепер є прошарок людей, які перебувають на обліку в службі зайнятості як безробітні і не докладають жодних зусиль до власного працевлаштування. Типовий портрет безробітного, який може, але не хоче працювати такий: середня освіта, відсутність серйозної (чи взагалі будь-якої ) спеціальності, небажання займатися фізичною працею, брак бажання ( а часто і можливості) до подальшого навчання і водночас бажання отримувати зарплату в розмірі 800-1000 грн. Такі люди залишаються на обліку в службі зайнятості доти, доки можуть отримувати допомогу по безробіттю, і тому відкидають будь-які пропозиції прийнятної роботи, посилаючись на те, що вона не відповідає їхнім вимогам.

Частковим поясненням такої поведінки є її деструктивна спрямованість. А деструктивно спрямовані безробітні – це такі, активність яких, у кращому випадку, проявляється в пориві, імпульсивності поведінки, у яких загальмоване відчуття того, що добре, що погано, що справедливо, а що несправедливо. Після низки невдач з пошуком роботи вони втрачають надію, погоджуються з статусом безробітного, а конфлікт між «хочу» і «можу» вирішують на користь «хочу». Така поведінка не сприяє пошуку роботи. Маючи настанову утриманця, такі безробітні вважають, що держава повинна забезпечити їх роботою або надати соціальні пільги. На ринку праці з’являється група безробітних – соціальних утриманців.

Серед ознак соціального утриманства у безробітних виділяють такі:

• пасивність у задоволенні власної потреби у працевлаштуванні;
  
• активність у своїх вимогах щодо працевлаштування за допомогою служби зайнятості (стратегія «Дай!»);
  
• очікування патерналістського ставлення з боку держави;
  
• зовнішній локус контролю за власним життям (позиція «Моїм працевлаштуванням повинен займатись не я сам, а працівники центру зайнятості», «відповідальність несу не я сам за себе, а хтось інший»).
  

Дослідження психологічних особливостей соціального утриманства або вимагаючої поведінки у безробітних проводилося на базі Новороздільського міського центру зайнятості Львівської області.

Досліджувана група складалася з 30 осіб, які тривалий час перебувають на обліку у центрі зайнятості, з них 23 жінки та 7 чоловіків. Вік досліджуваних від 18 до 57 років.

Для дослідження рівня соціального утриманства ми використали методику схильності до соціального утриманства С.Грабовської, яка дала змогу з’ясувати, що частка осіб з високим рівнем соціального утриманства серед безробітних становить 20,0%, або фактично кожна п’ята особа. Переважна більшість досліджуваних, мають середній рівень соціального утриманства (76,7%) і лише 3, 3% (або 1 особа) респондентів мають низький рівень соціального утриманства.

Особа з високим рівнем соціального утриманства, зазвичай, активно відстоює свої права, якщо це стосується її інтересів, виявляє вузько функціональне ставлення до оточуючих. Так, вона злоститься, якщо водій автобуса у спеку на хвилину зупиняється, щоб купити води (або не хоче порушувати правила руху, щоб зупинити машину там, де найзручніше саме «вимагаючій» особі). В житті цей тип „вимагання” передбачає будь-яку поведінку, що спрямована на розв’язання проблеми, виходячи виключно з власних інтересів та ігнорування інтересів іншого.

Наступною методикою, яка використовувалася у дослідженні стратегії соціального утриманства, була методика діагностики рівня суб’єктивного контролю Дж. Роттера, яка засвідчила, що показник загальної інтернальності у безробітних громадян складає 5,3, тобто відповідає відносно низькому рівню суб'єктивного контролю. Результати дослідження засвідчили обернену залежність між рівнем виявлення соціального утриманства та внутрішнім локус контролем (Q=- 0,82, φ=0,46). Можна стверджувати, що для осіб з високим рівнем соціального утриманства властивий екстернальний локус контрою. Такі особи не вбачають зв'язку між своїми діями та значущими для них подіями життя, не вважають себе здатними контролювати цей зв'язок і розраховують в процесі своєї діяльності на певні зовнішні фактори: людей, що їх оточують, державу, інші соціальні інституції. Окрім цього, вони вважають, що більшість подій і вчинків в їхньому житті є результатом випадку або дій інших людей. Визначальним в окресленні рис осіб з високим рівнем схильності до «вимагаючої» поведінки є небажання докладати додаткових зусиль, щоб збільшити рівень свого матеріального благополуччя. Вони вважають, що «хтось інший, навколишні, суспільство, держава, тощо відповідає за рівень мого добробуту». В житті такі люди поводяться так, ніби оточуючі мають розв’язувати всі їхні проблеми: вони вимагають доплати і пільг на підприємствах, де вони працюють. Якщо ж вони безробітні, то до останнього будуть залишатися на обліку в службі зайнятості, щоб отримувати допомогу з безробіття та інші соціальні виплати, відмовляючись від пропозицій прийнятної роботи і можливості перенавчання для підвищення своєї конкурентоспроможності на ринку праці.

Для дослідження рівня емпатії було використано методику діагностики рівня емпатичних здібностей В.В. Бойко. Отримані результати засвідчили обернену залежність між рівнем соціального утриманства та рівнем емпатії (Q= -0,84, φ = 0,43). Тобто, особи з високим рівнем соціального утриманства мають занижений рівень емпатії, вони не здатні поставити себе на місце іншого, зрозуміти світ іншої людини, проникати у відчуття іншої людини, відгукуватися на них і співчувати іншим.

Пропонувались ситуації, в яких особа має уявити себе на місці іншої, зокрема створити законопроект щодо підтримки інвалідів з дитинства, поспівчувати знайомій людині, в якої вкрали гаманець тощо. Особи з високим рівнем соціального утриманства, зазвичай, не можуть уявити і відчути ситуацію, в якій опинилася інша людина, тому обирають варіанти відповідей, які є найпростішими для них особисто (шлях найменшого опору), не примушують їх докладати якихось додаткових зусиль, їх рішення мають тактичний характер («надання інвалідам пільг і збільшення пенсії»). З таким твердженням погодилося 63,3% опитаних. В житті таким людям важко уявити себе не місці іншої особи, поспівчувати їй. Якщо вони опиняються в ситуації, коли треба допомогти іншим, то це робиться в найпростіший спосіб . Особи з низьким рівнем соціального утриманства уявляють себе на місці іншої особи, вирішують питання з врахуванням її інтересів, рішення мають стратегічний характер («ідея створення сітки навчальних закладів, в яких би інваліди набували фаху, обов’язкове працевлаштування інвалідів»).

Безробітні як соціальна група є досить неоднорідна. Існують різні групи незайнятого населення без чітко визначених меж між ними. Зокрема, це безробітні, поведінка яких за її психологічними характеристиками відповідає поняттю «вимагаюча поведінка» або «соціальне утриманство» як соціальна і психологічна категорія.

Проблема безробіття – це не лише проблема окремої особистості, це – проблема всього суспільства. Чим менше на ринку праці буде соціальних утриманців, тим вищими будуть показники зайнятості населення, тим меншим буде навантаження на Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Список літератури

1. Альбуханова-Славская К.А. Стратегия жизни. – М.: Мысль, 1991. – 299c.
   
2. Грабовська С., Левкова, О. Споживацька мотивація: психологічний ракурс //Вісник Львівського університету. Серія: філософські науки. Вип. 5. – Львів: Вид-во Львів. Ун-ту, 2003, с.416-425.
   
3. Грабовська С. Феномен «вимагаючої» поведінки: соціально-психологічний аналіз // Вісник: соціогуманітарні проблеми людини (Львів). – 2005. - № 1, с.84-91.
   
4. Кліманська М. Соціальне утриманство як життєва стратегія особистості. // Вісник Львівського університету. Серія: Філософські науки. Вип.. 6. – Львів: Вид-во Львів. Ун-ту, 2004, с. 248-255.
   
5. Смирнова О.П., Неборець Г.І. Психологічні чинники соціального утриманства у безробітних / О.П. Смирнова, Г.І. Не борець // Ринок праці та зайнятість населення. ІПК ДСЗУ. – 2008. - №1. – С.47-49.
   
6. Lewicka M. Daj czy wypracuj? Szescienny model aktywnosci // Jednostka i spoleczenstwo. Gdansk, 2002. St.83-101.
   
7. Lewicka M. Psychologiczne mechanizmy zachowan roszczeniowych // Od mysli i uczuc do decyzji i dzialan / Pod redakcja Dariusza Dolinskiego i Barbary Weigl. Warszawa, 2001. St.111-127.
   

Наукове видання


ПСИХОЛОГІЯ праці та управління

(матеріали V Всеукраїнської науково-практичної конференції)

19 грудня 2008 року


Редактор Н.І. Курбанова

Коректор Л.П.Козар

Комп’ютерна верстка В.В. Веретельнік


Підписано до друку 9.12.2008 р. Формат 60 х 84 /16

Підписано до друку 20.02.2008 р. Формат 60х 84/16. Папір офсетний.

Друк ротаційний трафаретний. Ум. друк. арк.14.

Тираж 300 прим. Зам № __.


Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи

до державного реєстру видавців, виготовників і розповсюджувачів видавничої продукції. Серія ДК №1805 від 25.05.2004.


Інститут підготовки кадрів

державної служби зайнятості України (ІПК ДСЗУ)

03038, Київ-38, вул. Нововокзальна, 17.

Тел./факс (044) 536-14-85.