Киричук О. В., Колесникова В. Ф., Шелест І.І., Матвієнко Л.І., Смирнова О. П

Вид материала

Содержание

Позитивна (норма) самооцінка
Форми корекційної роботи
На основі даних ми бачимо, що для кожної окремої категорії є підвищення показника до норми самооцінки.
Категорія організаційної взаємодії

Подобный материал:

1 ... 13 14 15 16 17 18 19 20 21

Як ми вже говорили, самооцінка пов'язана з тим, наскільки ми цінуємо себе; що стосується упевненості в собі, то вона відноситься до дій. Упевненість в собі означає, що ми довіряємо собі. Мається на увазі якась проблема або завдання, при вирішенні яких ми собі довіряємо. Можна сказати конкретніше: упевненість має на увазі якийсь рід компетентності. Ми можемо бути упевнені в своїй здатності робити щось, поводитися певним чином в певній ситуації, справитися з певним завданням.

Наш досвід свідчить про те, що важко мати упевненість в собі, не маючи адекватної самооцінки. Оскільки людина із заниженою самооцінкою постійно не впевнена у собі та інших, а людина із завищеною самооцінкою не прагне бути упевненим в собі, його більше хвилює, щоб його оточення вважало його упевненим.

Життя доводить, що людина ніколи не можете бути краще за свою думку про себе, тобто своєї самооцінки, заснованої на відчутті згоди з собою. Вона (самооцінка) має в основному неусвідомлений характер і була запрограмована у вашій підсвідомості з раннього дитинства.

Позитивна (норма) самооцінка - це не тільки інтелектуальне прийняття своїх талантів або досягнень. Це особиста згода з собою. Розвиток позитивної самооцінки, а не егоїзм. Ви просто розумієте, що є істинно унікальною і гідною особистістю, людиною, якій не потрібно вражати інших своїми досягненнями або добробутом.

Розвиток позитивної самооцінки - не просто спосіб бути щасливим і ефективним співробітником і людиною. Це фундамент, на якому повинне будуватися все життя.

Аналіз корекційної роботи

Самооцінка співробітників на основі тесту самооцінки	Форми корекційної роботи
	Індивідуальна	Групово - ігрова	Коучинг
Завищена	30 %	50 %	35 %
Занижена	60 %	50 %	80 %

% - покращення самооцінки у співробітників до норми після тренінгу

На основі даних ми бачимо, що для кожної окремої категорії є підвищення показника до норми самооцінки.

Але ми також бачимо що у кожної категорії є різні улюблені методи корекції. Так, для категорії завищеної самооцінки оптимальним показником, наближаючись до норми, є корекційна робота «групово – ігрова». Тобто той метод, де вони можуть себе проявляти, маючи аудиторію і можливість «блиснути». З усіх трьох груп ця група дуже повільно піддається корекції.

Для співробітників з низькою самооцінкою ближчою по духу є корекційна робота з методиками НЛП , взагалі ця група оптимально працює з усіма корекційними методиками доволі непогано.

Загальні результаті корекції самооцінки:

ОЦІНКА	1 блок тренінгів		2 блок тренінгів
ОЦІНКА	До	Після	До	Після
Занижена	ОФ- 5% В - 65%	ОФ - 2% В - 40 %	ОФ- 1 % В -40 %	ОФ- 0% В - 15%
Норма	ОФ - 55% В - 15 %	ОФ - 58% В - 50 %	ОФ - 64% В - 52 %	ОФ - 80 % В -70 %
Завищена	ОФ – 45 % В – 20 %	ОФ – 40 % В – 10 %	ОФ – 35 % В – 8 %	ОФ – 25 % В – 5%

Список літератури:

1. Р. Герриг, Ф. Зимбардо «Психология жизни» Изд Питер 2005.

2. С.Л. Рубинштейн «Основы общей психологии» Изд. Питер 2005 .

3. У. Дайер «Жить чтобы жить» Изд. Попурри 2004.

4. Стив Кови "7 навыков высокоэффективных людей" Изд. Альпина 2004 .

5. Б. Трейси «Измени мышление и измениться твоя жизнь» Паппури 2007г.

Активність клієнтів служби зайнятості на ринку праці як критерій оцінки профорієнтаційної роботи служби зайнятості.

Міропольська М.А.

(м.Київ)

Професійна орієнтація розглядається як система розвитку професійного потенціалу особистості. Цьому призначенню найбільш адекватно відповідає поетапне формування визначених напрямів професійної спрямованості. Воно полягає у системному застосуванні в профорієнтаційній роботі форм, методів та засобів активної орієнтації безробітних на професії, працевлаштування за якими гарантується потребами ринку праці та відповідає можливостям служби зайнятості. Такий підхід сприяє одержанню додаткових важелів регулювання зайнятості, скороченню тривалості безробіття та витрат на виплату різних видів матеріальної допомоги, зменшенню економічної та соціальної напруги в суспільстві. Актуальним питанням є удосконалення існуючої системи профорієнтації, знаходження оптимальних, раціональних шляхів підвищення ефективності профорієнтаційних послуг клієнтам служб зайнятості. В зв¢язку з цим гостро постала необхідність визначення критеріїв ефективності профорієнтаційної роботи державної служби зайнятості. Одним з головних завдань профорієнтації є активізація особистості в напрямку вирішення питань професійного самовизначення, побудови та реалізації плану професійного розвитку. Тобто, профорієнтаційна робота з клієнтом центру зайнятості підвищує його активність на ринку праці. Розглянемо активність особистості як критерій ефективності профорієнтації.

Термін “активність” широко використовується в різних сферах науки як самостійно, так і в якості додаткового у різних сполученнях. Причому в деяких випадках це стало настільки звичним, що сформувалися самостійні поняття. Наприклад, такі як: активна людина, активна життєва позиція, активна поведінка.

Активність особистості – особливий вид діяльності або особлива діяльність, що відрізняється інтенсифікацією своїх основних характеристик (цілеспрямованості, мотивації, усвідомлення, володіння способами та прийомами дій, емоційності), а також наявністю таких властивостей як ініціативність та ситуативність.

Активність людини має особливе значення як найважливіша якість особистості, як здатність змінювати оточуючу дійсність відповідно до своїх потреб, поглядів, цілей (А.В.Петровський, М.Г.Ярошевський, 1990).

В психологічному плані суттєвим є характеристика активності як стану – як якість, яка базується на потребах та інтересах особистості та існує як внутрішня готовність до дії. А також як ставлення – як більш-менш енергійна самодіяльність, спрямована на перетворення різних галузей діяльності та самих суб¢єктів (В.Ф.Бехтерев,1996).

В психології в рамках діяльнісного підходу розглядають особливі види діяльності, які являють собою сукупність дій, викликаних одним мотивом. До них, зазвичай, відносять ігрову, учбову та трудову діяльність. Їх ще називають формами активності людини (Ю.Б.Гіппенрейтер, Б.Г.Ананьев, Л.І.Анциферова).

Через активність людина вирішує питання щодо узгодженості, співвимірювання об′єктивних та суб′єктивних факторів діяльності, мобілізуючи активність в необхідних, а не в будь-яких формах, у потрібний, а не в будь-який час, діючи за власним поштовхом, використовуючи свої здібності, ставлячи свої цілі. Тим самим, оцінюючи активність як частину діяльності, як її динамічну складову, що реалізується ситуативно, тобто в потрібний момент часу (К.О.Абульханова-Славська). Особистість розглядається як дійсний суб′єкт активності, а активність визначається як вища форма розвитку діяльності (В.А.Петровський).

Складність співвіднесення понять активність та діяльність обумовлена тим, що дуже часто ці терміни виступають як синоніми.

Виділяють ряд загальних суттєвих ознак активності особистості. До них відносяться уявлення про активність як:

форму діяльності, яка свідчить про сутнісну єдність понять активність та діяльність,
діяльність, до якої у людини виникло власне внутрішнє ставлення, в якій відображається індивідуальний досвід людини,
особистісно значиму діяльність: форму самовираження, самоствердження людини з одного боку, та про людину, як продукт активної та ініціативної взаємодії з оточуючим соціальним середовищем – з іншого,
діяльність, спрямовану на перетворення оточуючого світу,
якість особистості, особистісне утворення, яке проявляється у внутрішній готовності до цілеспрямованої взаємодії з середовищем, до самодіяльності, що базується на потребах та інтересах особистості, яка намагається та бажає діяти, є цілеспрямованою, наполегливою, енергійною та ініціативною.

Уявлення про активність як про форму діяльності дозволяє стверджувати, що вона повинна мати основні складові діяльності (В.М.Кругліков): мету або цілеспрямованість, мотивацію, способи та прийоми, за допомогою яких здійснюється діяльність, а також усвідомлення та емоції. Будь яка діяльність здійснюється для чогось, тобто спрямована на досягнення певної мети – усвідомленого образу бажаного результату, і визначається мотивацією суб′єкта діяльності. З комплексу зовнішніх та внутрішніх мотивів людина вибирає головний, який перетворюється на мету діяльності. Тобто мету можна розглядати також як головний усвідомлений мотив. Емоції виникають з приводу подій або результатів діяльності, які пов′язані з мотивами. Крім цього, вони виступають одним з критеріїв оцінювання вибору напряму дій.

Активність як особлива форма діяльності має ще додаткові властивості: ініціативність та ситуативність.

Ініціативність – внутрішній поштовх до діяльності, підприємливість та їх прояв в діяльності людини. Тісно пов’язана та виступає проявом мотивації, ступеня та особистісної значимості діяльності для людини, є проявом принципу активності, свідчить про внутрішню включеність суб′єкта в процес діяльності, про ведучу роль в ньому внутрішнього плану. Вона свідчить про вольові, творчі та психофізичні здібності людини.

Ситуативність активності може розглядатися як характеристика переходу діяльності в іншу якість – якість активності, в тому випадку, коли зусилля, спрямовані на досягнення мети, перевищують нормований рівень діяльності та необхідні для її досягнення. При цьому рівень активності розглядається з двох позицій – зовнішньої відносно суб′єкта та внутрішньої. В першому випадку активність може відповідати нормативно визначеній меті або перевищувати її (здатність суб′єкта піднятися над рівнем вимог ситуації). В другому випадку активність розглядається з точки зору суб′єкта і співвідноситься з внутрішньо визначеною метою, яка відповідає не зовнішнім, соціально обумовленим, а його особистим внутрішнім цілям. Для особистості активність завжди "нормативна", оскільки відповідає поставленій меті.

Рівень активності, її тривалість, стійкість тощо залежать від узгодженості та оптимальних поєднань різних компонентів: емоційного, мотиваційного та ін.

В основі активності людини, яка актуалізується у формі діяльності, лежать потреби, інтереси, нахили, ідеали. Тому управляти активністю людини можливо тільки через вплив на сферу її потреб, іншими словами, управляти активністю означає організовувати потребнісну сферу.

Модель професійного життєвого шляху, сформована у свідомості людини, має бути досить узагальненою і гнучкою, оскільки процес професійного розвитку обумовлений не одним вибором, а являє собою активність особистості, що спрямована на постійне проектування і побудову свого професійного шляху.

Особистість є активним суб¢єктом вибору професії. “У виборі професії бере участь сама особистість з усіма її розумовими, моральними та іншими якостями. Це вона, усвідомлюючи суспільну необхідність і свої можливості, визначає свій майбутній життєвий шлях, своє місце в суспільстві, включається в певний вид професійної діяльності, в якій, створюючи матеріальні чи духовні цінності, творитиме далі і саму себе” (Костюк Г.С., 1969, 45,с.7).

Активна спрямованість на пошук необхідних засобів для вирішення проблеми.

Готовність особистості до роботи з проблемою може проявлятися в різних формах. В одному випадку – це стан спокійної впевненості, зосередженості, готовності до змін. В іншому – це відчуття відчаю, сильної тривоги, крайньої потреби позбутися неприємних переживань та розв’язати конфлікт. У другому випадку, саме завдяки інтенсивності переживань внутрішній конфлікт може “вийти на поверхню”, і його сутність стає більш зрозумілою.

Коли основні позиції, з яких людині найбільш “зручно” і природно поглянути на ситуацію, знайдені, перед нею постає проблема прийняття конкретного рішення. Цей процес легше дослідити і спостерігати, але в ньому також, поряд з інтелектуальним, буде присутній емоційний аналіз проблемної ситуації. Для того, щоб обрати одне з декількох можливих рішень, людині важливо спиратися як на свої почуття, так і на свої аналітичні здібності. Це допоможе їй зрозуміти, або відчути ( в залежності від переваги інтелектуальних або емоційних компонентів в індивідуальній системі сприймання інформації), яке рішення буде для неї зараз найкращим.

Стосовно професійного вибору це рішення може полягати у формуванні певного професійного плану, що скоординований з “внутрішнім планом” особистості, і відповідає її інтересам та можливостям на даний момент.

Процес прийняття рішення обумовлюється не тільки зовнішніми обставинами і подіями, але й внутрішніми факторами особистості, як, наприклад, суб¢єктивний контекст індивідуальної профорієнтаційної ситуації. Цей процес підпорядковується глибинним механізмам функціонування особистості, які не завжди можливо швидко виявити в консультації.

Орієнтований пошук “базової основи” вибору, з одного боку, і пошук рішень на базі обраних критеріїв – з іншого, формують собою “систему внутрішніх координат” особистості, в межах якої розгортається динамічний процес здійснення виборів та прийняття рішень. Здебільшого рішення стосуються конкретних дій та практичних кроків і відкривають, таким чином, перед людиною перспективу майбутнього.

Професійне самовизначення є активна діяльність особистості, спрямованої на самореалізацію та самоактуалізацію, яка здійснюється через самопізнання особистості з метою усвідомлення нею своєї “реалізаційної спрямованості”, через здійснення виборів і прийняття рішень, а також через пошук оптимальних та прийнятних способів реалізації цих рішень, корегування професійних планів у напрямку їх більшої реалістичності.

Профорієнтаційна робота з клієнтами центрів зайнятості спрямована, в першу чергу, на забезпечення усвідомлення ними власного становища на ринку праці та формування активної життєвої позиції, зокрема, стосовно питань власної зайнятості.

В ході профорієнтаційної роботи у клієнтів центрів зайнятості формується мотивація до праці як такої та готовність до реального професійного вибору. Адже правильний адекватний вибір професії (в тому числі напрямку професійного навчання), місця роботи, тобто, усвідомлене співставлення своїх інтересів, нахилів, здібностей з вимогами різних видів професійної діяльності та потребами реального ринку праці, дозволяє людині швидше розібратися й адаптуватися у ситуації, оптимізувати та прискорити пошук роботи, а також не тільки забезпечити себе професійною діяльністю на поточний момент, але й планувати подальше кар′єрне зростання.

Динаміка сучасного ринку праці, зростання рівня вимог до працівника, як з боку професій, так і з боку роботодавців, підтримують актуальність такого напряму активної політики, як професійне навчання, передумовою якого є професійна орієнтація. Навчання та перенавчання за професіями, актуальність яких на ринку праці підтверджується наявністю вакансій, підвищення кваліфікаційного рівня безробітних громадян, сприяє підвищенню їх конкурентоспроможності, а отже і скороченню терміну безробіття. Виходячи з основних завдань державної служби зайнятості, профорієнтаційна робота з населенням в центрах зайнятості здійснюється з акцентом на такі професії. Це ніякою мірою не звужує спектр професійного самовизначення, а надає особі, яка знаходиться в ситуації безробіття, можливість наразі змінити в позитив свій соціальний статус з перспективою подальшої професійної самореалізації.

Соціально-економічна активність проявляється через включеність особи у виробництво та створення матеріальних благ не тільки для власного забезпечення, але й в інтересах держави.

Базою формування економічної активності є працездатність (повна та часткова). Працездатність визначається станом здоров¢я, рівнем освітнім, рівнем професійно-кваліфікаційним, бажанням реалізувати свою працездатність.

Головний узагальнюючий фактор формування ЕА є соціально-економічні умови життєдіяльності: психологічні настанови й економічні стимули трудової діяльності.

Фактори, що формують конкретні рівні трудової активності, поділяються на такі групи.

Соціально-демографічні: стать, вік, сімейний стан, наявність малолітніх дітей, утриманців, членів сім¢ї, які потребують систематичного догляду, стан здоров¢я.

Демоекономічні: рівень освіти, і професійно-кваліфікаційної підготовки, рівень доходів та їх співвідношення з можливим заробітком, наявність інших (крім заробітної плати) джерел життєдіяльності.

Соціопсихологічні: мобільність (професійна, галузева, територіальна), ставлення до легальної та нелегальної трудової діяльності, готовність до зміни при необхідності первинних умов своєї трудової діяльності, настанови на рівень інтенсивності праці (орієнтація на часткову, повну або сторинну зайнятість).

Економічні: потреба в робочій силі, рівень оплати праці та його співвідношення з прожитковим мінімумом, можливості працевлаштування після перекваліфікації.

Врахування цих факторів стосовно кожного окремого випадку дозволяє визначити необхідний перелік та обсяг соціальних послуг, в тому числі, і профорієнтаційних, зробити їх адресними, тобто більш ефективними для спонукання клієнта центру зайнятості до активних дій і скорішого працевлаштування.

Отже, активність клієнта центру зайнятості розглядається як важливий критерій ефективності профорієнтаційної роботи, який характеризується інтенсивністю його дій щодо забезпечення власної зайнятості:

звернення до центру зайнятості,
участь у заходах центрів зайнятості, в програмах активної підтримки безробітних (громадські роботи, професійне навчання та перенавчання, започаткування власної справи).

Таким чином вище викладене дає підстави для визначення ряду показників, які надають чисельні характеристики критерію активності клієнтів центру зайнятості.

1. Чисельність зареєстрованих в службі зайнятості клієнтів

Цей показник має позитивний характер. Чим більше осіб, які звернулися до державної служби зайнятості і стали її клієнтами, тобто споживачами соціальних послуг, що їх надає служба зайнятості, тим краще організована профорієнтаційна робота при інших рівних умовах. Це свідчить про те, що людина розпочала певну діяльність щодо зміни свого становища, не знаходиться в стані пасивного очікування, має намір сформувати або сформувала свій професійний план.

2. Чисельність тих, хто брали участь у заходах центрів зайнятості, в програмах активної підтримки (кількість залучених до громадських робіт, кількість безробітних, які пройшли професійне навчання, які пройшли професійне навчання та працевлаштувалися, кількість безробітних, які започаткували власну справу та такі, які продовжували її здійснювати після 6 місяців з моменту започаткування).

Програми активної підтримки осіб, зареєстрованих в службі зайнятості, однією з важливих цілей мають сприяння формуванню мотивації до активної поведінки, підтримку цієї мотивації на високому рівні. Профорієнтаційна робота спрямована на розширення поінформованості клієнтів центру зайнятості щодо відповідних програм та заходів, на надання допомоги у виборі напрямку професійного навчання, виду діяльності, зокрема підприємницької. Підвищення конкурентоспроможності особистості на ринку праці шляхом професійного навчання, перенавчання на актуальні професії, підвищення рівня компетентності в межах професійної діяльності, підготовки до зайняття підприємницькою діяльністю надають більш широкі можливості щодо продуктивної зайнятості, тим самим забезпечуючи умови для зростання активності людини на ринку праці. Таким чином, рівень профорієнтаційної роботи характеризується чисельністю осіб, які брали участь в участь у заходах центрів зайнятості, в програмах активної підтримки.

3. Термін перебування на обліку в службі зайнятості до працевлаштування або до направлення на навчання (середнє значення)

За допомогою засобів професійної орієнтації спеціалісти центрів зайнятості сприяють оптимізації дій людини щодо вибору професії, напрямку професійного навчання, виду професійної діяльності та подальшого працевлаштування: надають інформацію відносно попиту і пропозиції на ринку праці, актуальності різних професій, можливостей набути професію, застосування знань та наявного досвіду особистості. Людина, яка звернулася до центру зайнятості, отримала профорієнтаційні послуги і активно співпрацює зі спеціалістами, є більш успішною у пошуку роботи. Чим менше часу вона витратила на вирішення питання власної зайнятості, тим вище її активність на ринку праці. Таким чином, скорочення терміну перебування людини на обліку в службі зайнятості залежить від рівня організації профорієнтаційної роботи.

4. Рівень працевлаштування серед зареєстрованих в службі зайнятості

Високі значення цього показника та його позитивна динаміка демонструють дієвість надання соціальних, в тому числі профорієнтаційних послуг, клієнтам центрів зайнятості в активаційному аспекті: чим більше співвідношення кількості працевлаштованих і тих, хто зареєстрований в центрі зайнятості, тим краще організована профорієнтаційна робота.

5. Чисельність довготривалих безробітних (термін перебування на обліку більше 1 року)

Довготривале перебування людини в статусі безробітного свідчить про пасивне ставлення до свого становища, споживацьку позицію, призводить до пониження рівня професійних знань та навичок, різко знижує її конкурентоспроможність. Такі клієнти вимагають індивідуального підходу. Якщо в ряді інших заходів професійна робота знаходиться на відповідному рівні, цей показник має зменшуватися.

Одним із показників визначенного критерію є також чисельність безробітних, знятих з обліку з причин, не пов¢язаних з працевлаштуванням, зокрема, у зв¢язку з відмовою від послуг центру зайнятості. Об¢єктивно, людина, яка активно шукає роботу, використовує максимум можливостей:

опрацьовує доступні джерела вакансій. На сучасному етапі розвитку державної служби зайнятості клієнтам пропонується декілька джерел вакансій, серед яких найпоширенішими є: інформація про вакансії, розміщена на стендах безпосередньо в центрах зайнятості у секторі самостійного пошуку роботи; інформація про вакансії, розміщена на офіційних web-порталах державної служби зайнятості; інформація про вакансії, надана засобом SMS-сервісу 730 та через оператора мобільного сервісу та ін.;
бере участь у заходах активної підтримки з метою отримання нових чи додаткових професійних якостей робочої сили (професійне навчання, участь у семінарах та тренінгах, участь у ярмарках вакансій, участь в оплачуваних громадських роботах тощо);
складає та виконує план самостійного пошуку роботи, спрямований на працевлаштування та побудову професійної кар¢єри.

Таким чином, можна зробити висновок, що активність особи на ринку праці виражається у її активній співпраці зі службою зайнятості, спрямованій на працевлаштування. А, отже, відмова клієнта від послуг служби зайнятості свідчить про пасивну поведінку особи на ринку праці.

Логічно розглядати описаний показник в системі категорій ефективності діяльності державної служби зайнятості, в т.ч. профорієнтаційної. Однак, враховуючи ряд факторів, що не пов¢язані напряму з активністю особи на ринку праці, серед яких: значний вплив сучасного законодавства і стану розвитку економіки на економічну активність населення – необхідність довідки з центру зайнятості для отримання певних соціальних пільг штовхає людей на реєстрацію в службі зайнятості з метою отримання додаткових соціальних гарантій та виплат з боку держави, а також наявність тіньового сектору економіки, в якому задіяна значна частина працюючих, - на сучасному етапі зазначен6ий показник у його прямому значенні є неприйнятним.

Отже, критерій “активність клієнтів центрів зайнятості“ можна використовувати в практиці для опосередкованого оцінювання ефективності профорієнтаційної роботи державної служби зайнятості, з метою удосконалення цієї роботи та підвищення якості профорієнтаційних послуг.

Список літератури:

Абульханова-Славская К. А. Активность и жизненная позиция личности. М., 1988.
Абульханова-Славская К. А. Проблема активности личности. Методология и стратегии исследования // Активность и жизненная позиция личности. М., 1988.
Анциферова Л.И. О динамическом подходе к психологическому изучению личности // Психологический журнал. – 1981. – Т. 2. – С. 8 – 18.
Анциферова Л.И. Системный подход в психологии личности // Принцип системности в психологических исследованиях. – М.,1990. – С. 61 – 78.
Петровский В.А. Личность в психологии: парадигма субъектности. Ростов-на-Дону, 1996, с. 506.
Петровский А. В. Вопросы теории и истории психологии. М., 1984.
Петровский А. В., Ярошевский М. Г. История и теория психологии. В 2-х т. Ростов-на-Дону, 1996.
Психология личности. / Под ред. Ю.Б.Гиппенрейтер, А.А.Пузырея. М., 1982, с. 250-260.

КАТЕГОРІЯ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

В СОЦІОЛОГІЧНІЙ ТЕОРІЇ УПРАВЛІННЯ

Blog

Киричук О. В., Колесникова В. Ф., Шелест І.І., Матвієнко Л.І., Смирнова О. П

Содержание