Киричук О. В., Колесникова В. Ф., Шелест І.І., Матвієнко Л.І., Смирнова О. П

Вид материала

Документы

Содержание Соціально-психологічні аспекти мотивації безробітного. служба зайнятості як джерело психологічної підтримки в процесі пошуку роб

Подобный материал:

• Киричук О. В., Колесникова В. Ф., Шелест І.І., Матвієнко Л.І., Смирнова, 2302.11kb.
• Комитета Совета Федерации по местному самоуправлению Степан Киричук. 1 Задание на лето, 84.73kb.
• Колесникова Минск Новое знание 2002 250 с. Экономическое образование Статистика;[Текст], 48.59kb.
• И. М. Смирнова при изучении геометрии в 10-11 классах на базовом уровне Издательство, 132.16kb.
• Рене декарт и его трактат, 13.42kb.
• Особенности психического развития детей, воспитывающихся вне семьи е. О. Смирнова,, 34.28kb.
• Эксклюзивное интервью 1news az с сотрудником одесского отделения Национального института, 30.62kb.
• И. М. Смирнова // Математика в шк. 1997. Пробл и суждения, 3265.5kb.
• Косово: боротьба за незалежність продовжується, 80.85kb.
• Online-семинар «Налоговые проверки в 2011 году. Как защитить свои права» Дата: 20 июля, 25.29kb.

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ МОТИВАЦІЇ БЕЗРОБІТНОГО. СЛУЖБА ЗАЙНЯТОСТІ ЯК ДЖЕРЕЛО ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДТРИМКИ В ПРОЦЕСІ ПОШУКУ РОБОТИ.

Яковець К.Є.

(м.Київ)

Безробіття нині є чи не найгострішою соціально-економічною проблемою, котра потребує першочергового вирішення, однак вона, ця проблема, викликає негативні психологічні зміни особистості. Такі зрушення на пізніх стадіях призводять до розвитку соматичних захворювань і девіантної поведінки. В подальшому це може призвести до безповоротних наслідків, які не можуть не позначитися й на цілій нації.

Перебування в ситуації безробіття справляє психотравмуючий вплив, оскільки є джерелом постійного стресу. Людина, що не має роботи, переживає стан внутрішньої порожнечі; у неї виникають думки, що якщо її здібності, професійне уміння неможливо застосувати, то й життя втрачає сенс. Причому, такий психічний стан притаманний навіть тим, хто не відчуває серйозних матеріальних труднощів. Працюючи, людина задовольняє фiзiологiчнi потреби як власні, так і своєї сім’ї, задовольняє потребу i в безпеці (вона може звертатися до лікарів, купувати необхідні ліки; сплачуючи податки, може звернутися до органів влади та правопорядку). В трудовому колективі особистість задовольняє потребу в приналежності, спілкуванні, визнанні, повазі до себе, i, нарешті, тільки у праці вона може розкрити свій потенціал [12].

У психології існують різні підходи до вивчення особистості, визначення її структурних рівнів. Академік О. Киричук [2], наприклад, при вивченні особистості безробітних застосовує теорію провідних тенденцій; Л. Собчик [13] досліджує адаптивні типи етносу. Соціально-економічна криза, політична нестабільність в країні спричинили появу великої кількості безробітних.

Наслідком цього стало виникнення психічних проблем у цих осіб, за такими, зокрема, факторами, як невпевненість у завтрашньому дні, неспроможність матеріально забезпечити себе і сім’ю, вимушений вибір професії, яка часто не відповідає уподобанням людини, тощо.

Трудова мотивація є однією з найгостріших проблем, що постають у процесі трансформації економіки та формування нового якісного стану зайнятості, притаманного ринковим відносинам. Саме зміни у ставленні до праці висвічують результативність перебудови форм власності та господарювання і, зрештою, дієвість ринкових механізмів. Однак нова трудова мотивація, позначена прагненням людей до раціональної зайнятості, виробляється у ринкових умовах не автоматично, а лише за наявності цілої низки сприятливих обставин, особливо тих, що впливають на соціальне самопочуття населення.

На сьогоднішній день існуючі концепції мотивації різняться теоретичними та термінологічними установками, що зумовлює відсутність єдиного розуміння мотиваційних термінів та складових мотивації людини. Виникають і неузгодження у тому, що саме повинно бути об'єктом дослідження мотивації [1].

У цілому, аналізуючи психологічні теорії з’ясовано, що вчені зверталися до вивчення змістовної та динамічної сторін мотивації, тобто того, що її складає і того, що нею рухає. В історичному контексті погляди на дану проблему зміщувалися з вивчення зовнішніх факторів та їх впливу на поведінку на детермінованість дій внутрішніми структурами. Поведінку починали розглядати через взаємозв'язок зовнішніх впливів, відбитих через внутрішні структури.

Спонукальними факторами вважалися:

• виключно зовнішні умови (Вудворс, Б.Скіннер, Дж.Уотсон, К.Халл,);
  
• інстинктивні сили (А.Адлер, К.Лоренц, Мак-Даугол, З.Фрейд, Штерн);
  
• потреби (К.Гольдштейн, У.Кеннон, А.Маслоу, та ін.) тощо.
  

Вивчення формування мотивації здійснюють через аналіз взаємодії людини з середовищем. Наголошують на її опосередкованості мовою, інтелектом, свідомістю, відображенням тощо. Залучення працездатного населення до продуктивної зайнятості є важливим завданням, що потребує вдосконалення мотиваційного механізму. Слід підкреслити, що ця проблема й досі недостатньо охоплена увагою науковців.

Учені - спеціалісти з економіки, психології, - розглядають проблеми трудової мотивації аналізуючи мотиваційні чинники ефективної праці щодо людини, що вже працює [8].

Доцільно розглянути мотивацію до зайнятості, маючи на увазі сукупність мотивів і стимулів, що спонукають до продуктивної зайнятості людину, яка стоїть перед вибором виду життєдіяльності (на етапі незайнятості). Отже, мотивація до зайнятості – це сукупність зовнішніх і внутрішніх спонукань людини до праці задля задоволення матеріальних та духовних потреб, наявність інтересу до праці і засоби його ініціювання. Важливість саме такого підходу до проблеми актуалізується тим, що посилення мотивації до продуктивної зайнятості позитивно впливає на рівень зайнятості, оскільки певна частина незайнятих громадян не працюють навіть за наявності вільних робочих місць лише тому, що недостатньо активно і наполегливо шукають роботу. Посилення мотивації до праці сприяє активності безробітних у пошуках роботи, а звідси - зменшенню півня безробіття, скороченню його тривалості [8].

Отже, мотивація особистості до успіху не залежить від віку, а мотивація особистості на уникнення невдачі, навпаки, залежить. Це викликано життєвим досвідом і тим, що у старшому віці людина починає більше цінувати власний престиж, тоді як у молодому віці вона над ним майже не замислюється.

Результати дослідження мотивації показують як зростає рівень мотивації до успіху і відповідно підвищилася кількість аплікантів з високим рівнем мотивації до успіху.

Однією з важливих психологіч­них характеристик особистості є її активність, яка виявляється у формі поведінки та діяльності. З огляду на це теоретичне поло­ження в центрах зайнятості ви­користовується усталений вислів – звернення до безробітних: «Робота існує для тих, хто її шукає». Цей слоган відбиває розуміння того, що тільки завдяки власним зусиллям, наполегливості, невпинному руху до основної мети - працевлашту­вання людина може якнайшвидше повернутися до продуктивної праці.

Індикатором активності шука­чів роботи на ринку праці може бути експертна оцінка їхньої пове­дінки фахівцями центру зайнятос­ті, до яких вони звернулися по допомогу. За результатами тако­го оцінювання, цілеспрямований активний пошук роботи здійснювали тільки 8,9% опитаних безробітних; імпульсивний, хаотичний пошук роботи - 18,9%; 13,3% безробітних відмовлялися від пошуку роботи або пасивно очікували випадку чи допомоги [5].

Спеціально органі­зована діяльність безробітних під час перебування на обліку в центрі зайнятості спрямована на кінцеву мету — працевлаштування. Вона реалізується фахівцями центрів зайнятості у співпраці з шукачами роботи в першу чергу завдяки застосуванню потужного потенціалу психологічного механізму мотивації до праці, що, безумовно, сприяє зростанню активності безробітних у пошуку роботи.

Як показує практика роботи, для спеціалістів служби зайнятості організація мотиваційного впливу на безробітних є складним завданням, яке потребує володіння спеціаль­ними психологічними знаннями та комунікативними навичками.

У разі низької внутрішньої мотивації клієнтів до пошуку роботи спеціалістам центру зайнятості необхідно вміти організовувати зовнішній мотиваційний вплив, формувати нові мотиви (інтере­си, бажання, прагнення людини), змінювати переконання, ціннісні орієнтації, ідеали, які гальмують мобілізацію власних зусиль шукачів роботи для працевлаштування [7].

Між мотивацією зайнятості та мотивацією праці, попри тісну спорідненість механізмів відповідних процесів та переплетення проявів, існують істотні відмінності. Тому без розмежування цих понять неможливе однозначне окреслення предмета дослідження. Вважається, що «зайнятість» —це залучення населення до праці, яке формально підтверджується обліково-статистичними показниками. Відповідно мотивацію зайнятості треба розглядати як систему суб'єктивних (пов'язаних з механізмами свідомості людини) чинників, що регулюють процеси працевлаштування та звільнення з роботи, а також будь-які трудові переміщення. Таким чином, йдеться про суто людські, психологічно опосередковані причини руху населення у сфері праці [11].

Розкриття мотивів зайнятості дає можливість зрозуміти, чому, через які внутрішні причини той чи інший індивід, група чи спільнота працює (не працює), змінює профіль діяльності, здобуває фахову кваліфікацію, посадовий статус тощо, тобто «пересувається» у трудовій сфері по горизонталі чи вертикалі. При вивченні мотивації зайнятості об'єктом дослідження мають бути певні верстви населення, соціальні групи, що виступають як носії відповідних мотивів [9].

Тому за способами здобуття необхідної інформації ця категорія є насамперед соціологічною, за зовнішнім змістом (формальні прояви трудових установок і трудової чи трудопошукової активності) — соціально-економічною, а за внутрішнім (суб'єктивним) проявом — соціально-психологічною.

Соціально-психологічні, суб'єктивні регулятори поведінки у сфері праці є предметом дослідження також при вивченні мотивації праці. Однак у цьому випадку йдеться про механізми, що впливають на сам процес трудової діяльності, визначаючи якість праці у її найширшому розумінні (точність дотримання заданих процесуальних і результуючих характеристик трудової діяльності, її інтенсивність, продуктивність, творчі компоненти тощо).

З'ясовуючи мотиви праці, дослідник отримує відповідь на запитання: чому саме індивід, група, категорія населення працює добре або ж погано, «викладається» у праці сповна чи частково, отримує від роботи більше чи менше задоволення та переживає ті чи інші емоції. Саме тому при вивченні мотивації праці генератором і «носієм» мотиву, а отже — і об'єктом дослідження виступає особистість або конкретна організована спільнота людей (колектив).

Складність розмежування двох зазначених аспектів мотивації зумовлюється також взаємозалежністю їх проявів. Так, від мотивів зайнятості значною мірою залежить вибір виду й середовища трудової діяльності, її стратегія і тактика. Тому мотивація зайнятості частково «задає» вектори розвитку мотивів праці. І навпаки — мотивація праці, ціннісне сприйняття певних її ознак спонукає до пошуку оптимальних для даного суб'єкта сфер діяльності, а отже, впливає на формування мотивів подальших трудових переміщень.

Вивчення трудової мотивації населення у практичному (прагматичному) аспекті є надзвичайно актуальним у переломні періоди розвитку держави.

З одного боку, за специфічних умов радикальних ринкових перетворень різко змінюються об'єктивні характеристики самої зайнятості, ускладнюються процеси працевлаштування тощо.

З другого — кризові явища, що виникають внаслідок ускладнень і невдач трансформаційних процесів, завжди призводять до розбалансування звичних ціннісних орієнтирів, справляють гальмівний, навіть руйнівний вплив на мотиви зайнятості і праці.

Користуючись нуклеарною концепцією побудови трудової мотивації, у структурі мотивації зайнятості, виявленій у безробітних, можна виділити три складові. Перша — ядро — суто економічні мотиви (заробіток, його розмір та стабільність). Друга— навколонуклеарна зона — мотиви зручності праці, її фізичної та фізіологічної комфортності. Третя — периферійна зона — мотиви самореалізації через працю (соціальної, фахової, інтелектуальної, психофізіологічної та ін.).

Таким чином, для цієї категорії населення праця виступає як інструментальна вартість, засіб досягнення інших вартостей, насамперед матеріальних. Причому, всупереч теоретичним передбаченням, статус безробітного не лише не послаблює запитів щодо економічних та «антуражних» характеристик майбутньої (гіпотетичної) роботи, а, навпаки, підвищує вимогливість до їх рівня. Отже, досвід, пов'язаний із втратою місця роботи (нові соціальні контакти, осмислення інформації, необхідної для орієнтування на ринку праці, аналіз відповідних аспектів прав людини тощо), сприяє визріванню принципових новоутворень в особистісній позиції суб'єктів працевлаштування. У них відбувається своєрідне інтелектуально-емоційне збагачення почуття власної гідності та його зростання аж до виникнення у деяких випадках так званої акцентуації.

Перебування на ринку праці у статусі безробітних призводить до посилення і активізації мотивів зайнятості.

За цих обставин одним із найвідповідальніших і найважчих для реалізації аспектів роботи, націленої на об'єктивне подолання (обмеження) безробіття, має бути активізація політики зайнятості. Її мета — не лише створення нових робочих місць, а й обов'язкове пристосування умов, організації та оплати праці до достатньо високих вимог, що склались у середовищі незайнятого працеактивного населення.

Окрім удосконалення ринку праці, в державній і регіональній політиці зайнятості слід передбачити також особливий соціально-психологічний напрям, що його умовно можна позначити як формування конструктивної мотивації зайнятості, змістовне зростання і духовне наповнення її компонентів. Лейтмотивом тут має стати вироблення у населення активної позиції у сфері самозабезпечення працею та трудового самозахисту за багатьма векторами. Це, зокрема, творення себе як професіонала; мистецтво пошуку праці, «пропонування себе» роботодавцеві; стійкість у конкурентній боротьбі на ринку праці; постійне фахове й особистісне самовдосконалення; «кар'єрна» активність; творення робочих місць «для себе», у тому числі організація малих підприємств, фірм, установ тощо; організація з цією метою регіональних чи локальних об'єднань безробітних для спільного трудового самозахисту та самозабезпечення працею.

Ефективність усіх цих заходів варто розглядати не тільки з позиції захисту і розв'язання проблем безробітних, а й під кутом зору інтересів держави і суспільства. Адже йдеться, по-перше, про зниження рівня безробіття і зменшення частки соціально незахищених людей у загальній структурі населення, по-друге, про поповнення суспільства соціально зрілими, врівноваженими особистостями з досить збалансованою системою трудових мотивів, орієнтованих на здобуття через працю економічних, соціальних та духовних цінностей.

Швидке та успішне залучення кожного пра­цездатного громадянина до трудової діяль­ності, зменшення терміну його перебування в статусі безробітного є сьогодні соціальним замов­ленням суспільства. Економічні й політичні зміни, що відбуваються в країні, зумовили значне підвищення ролі особистісної активності, ініціативи, здатності та готовності кожного члена суспільства до перегляду своїх життєвих орієнтирів і настанов. Стара позиція: «одна професія на все життя, професійне зростання на одному робочому місці» — замінюється новою: «професійна активність і багатофункціональність про­тягом життя». Отже, процеси та умови саморозвитку й саморозкриття особистості дорослого безробітно­го, можливості реалізації ним свого творчого потенці­алу, його самоактуалізація в умовах, які склалися, по­требують першочергового вивчення [6].

Одним із психологічних чинників, що сприяє самоактуалізації безробітного на ринку праці, є фор­мування в нього позитивного уявлення про себе, системи настанов щодо власної особистості, іншими словами, формування позитивної «Я-концепції» особистості. Подальший розвиток людини, її діяльність і поведінка перебувають під суттєвим впливом сфор­мованої «Я-концепції».

«Я-концепція» особистості — це уявлення люди­ни про себе, яке часто є відображенням того, якою людина бачить себе залежно від різноманітних ро­лей, що їх вона грає в житті [7]. Ці рольові образи (батьків, подружжя, студента, керівника, службовця, спортсмена, музиканта, артиста тощо) формуються в результаті транзакцій — взаємодій — між людьми, що дедалі більш ускладнюються. Легко помітити, що «Я» людини може складатися з набору її сприйняттів себе в певних специфічних ролях у різних життєвих кон­текстах. «Я-концепція» включає не тільки уявлення лю­диною того, яка вона є, а й те, якою, на її думку, вона повинна бути і хотіла б бути. Цей останній компо­нент «Я» називається «Я» ідеальне. Воно відбиває ті атрибути, які людина хотіла б мати, але поки що не має.

Поняття «Я» можна також розуміти в термінах різних властивостей і функцій.

Просторова за при­родою, «Я-концепція» являє собою організовану, ло­гічно послідовну і інтегровану систему сприйняття «Я». І хоча «Я» постійно змінюється в результаті набутого досвіду, воно завжди є цілісною структу­рою (гештальтом). Неважливо, наскільки людина змінюється з часом; у неї завжди зберігається внутрішнє почуття, що вона в будь-який момент зали­шається тією ж таки людиною.

Для «Я-концепції», в яку включені несвідомі процеси, неможливо дати робоче визначення, вона не піддається науковому дослідженню [10].

На формування в індивіда позитивного або не­гативного уявлення про себе — свого образу — впли­ває те, як його оцінюють інші люди, особливо в пері­од раннього дитинства. Роджерс висунув теорію, що коли «Я» тільки формується, воно регулюється вик­лючно організмічним оціночним процесом. Таке оці­нювання випливає із його спонтанної реакції на без­посередні переживання (сенсорні, вісцеральні) або емоційні стимули. Згодом структура «Я» формуєть­ся через взаємодію з оточенням, частково з тими особами (наприклад, батьки, брати, сестри, інші ро­дичі), вплив яких на певному етапі є визначальним.

Інакше кажучи, в міру того як у дитини формуєть­ся здатність до соціального сприйняття і розвива­ються її когнітивні й перцептивні здібності, «Я-кон­цепція» все більше диференціюється і ускладнюєть­ся. Отже, зміст «Я-концепції» значною мірою є про­дуктом процесу соціалізації, і звідси випливають умови, важливі для її розвитку.

Відомо, що «Я-концепція» формується під впли­вом життєвого досвіду людини, перш за все стосунків з батьками.

Однак досить рано вона сама набуває активної ролі, впливаючи на інтерпретацію цього досвіду, на ті цілі, які індивід ставить перед собою, на відповідну систему очікувань, прогнозів стосовно май­бутнього, оцінку їх досягнення і тим самим на власне становлення.

Як визначають ряд дослідників, констант­не ядро позитивної «Я-концепції» дорослої людини (маємо на увазі період ранньої дорослості — 20—40 років), яка прагне самоактуалізації, становлять:

• відкритість для досвіду, а отже висока потреба в пізнанні;
  
• раціональність;
  
• особистісна відповідальність;
  
• відчуття власної цінності;
  
• позитивне ставлення до себе;
  
• самоповага;
  
• здатність до встановлення та підтримання добрих особистісних стосунків з оточуючими.
  

Будучи важливим регулятором поведінки осо­бистості безробітного, «Я-концепція» сприяє досяг­ненню внутрішньої узгодженості особистості («Я» глибинного і «Я» особистісного), визначає характер і особливості інтерпретації набутого досвіду, слугує джерелом внутрішніх очікувань стосовно власної по­ведінки в пошуках роботи та в процесі професійної діяльності. «Я-концепція» істотно впливає на функці­онування особистості в соціумі, її самопочуття, рівень домагань, а отже, на її реальні досягнення.

Рівень розвитку «Я-концепції», таким чином, впли­ває на процес пошуку роботи. Але й сама втрата роботи впливає на «Я-концепцію», що може вести до формування негативної «Я-концепції», яка вклю­чає неприйняття себе, негативне ставлення до себе тощо.

Це є ще одним доказом того, що причини безро­біття — не тільки економічні, але й індивідуально-психологічні.

Дуже часто намагання працевлаштувати лю­дину на ту чи іншу роботу виявляються марними. І це можна пояснити внутрішньою суперечністю людини. Причини цих суперечностей різні — занижена само­оцінка, низький рівень домагань, неправильні наста­нови, що сформувалися, відсутність мотивації тощо. Тому дуже важливим є формування в безробітних позитивної «Я-концепції», яка сприятиме більш ефек­тивній самореалізації їх на ринку праці.

Крім того, різняться й мотиви звернення безробітних до служби зайнятості. За оцінками фахівців Нікопольської міськрайонної служби зайнятості, більшість безробітних (більше половини), вперше звертаючись в службу і стаючи на облік, приходять сюди в надії знайти роботу. Багато хто з них упевнений, що служба зайнятості надасть роботу і бувають розчаровані тією обставиною, що вона тільки різним чином сприяє їх працевлаштуванню.

Основними мотивами звернення інший, меншої групи тих, що вперше приходять в службу зайнятості і безробітних, що реєструються, є оформлення документів для збереження безперервного стажу роботи або отримання посібника з безробіття.

Слід зазначити також невелику групу безробітних, як правило, що мають середню спеціальну або вищу освіту, мотивом звернення яких є здобування додаткової професійної освіти по спеціальностях, затребуваних на ринку (наприклад бухгалтер, секретар-референт, водій, кушнір і т.п.).

Чисельність цієї групи безробітних невелика у всіх районних відділах і зазвичай складає, за оцінками фахівців, 5 - 10 %. Це люди, що уміють вчитися і що мають смак до навчання, вона для них цікава не тільки з утилітарної точки зору, але і сама по собі, в “чистому” вигляді. Більшість з них бажає навчитися з тим, щоб приступити до роботи в новій сфері діяльності або “мати про запас” додаткову спеціальність. жінки, ведучі домашнє господарство і абсолютно не зацікавлені в роботі).

Таким чином, безробітні, вперше звертаючись в службу зайнятості, приходять сюди головним чином у пошуках роботи. Тільки декілька пізніше починається трансформація трудових мотивацій цих людей.

Безробітні, що вперше прийшли в службу або стояли тут на обліку нетривалий час (як правило місяць - два) мотивують своє звернення сюди в основному відповідно до думок фахівців служби зайнятості. Провідний мотив їх звернення - отримання в службі зайнятості роботи за фахом.

Приблизно у половині випадків мотивом звернення є отримання напряму на перенавчання (хоча бажання вчитися має тільки кожен четвертий; мабуть, двократна відмінність між тими, що мають потребу і охочими обумовлені розумінням того, що різні професії по різному затребувані на ринку) і бажанням людей підвищити надійність свого положення.

Ніякі інші окрім цих мотиви звертання до служби самими безробітними не указуються. Більш того, люди дивуються, з якою іншою метою і навіщо ще можна сюди звертатися. Є підстави думати, що більшість респондентів в цьому випадку цілком щирі.

Вказівка на пошук роботи як провідний мотив звернення безробітних в службу зайнятості у всіх типах поселень свідчить, проте, не тільки про те, що людина, більшою чи меншою мірою несподівано для себе ставши безробітним, не бажає миритися з своїм новим станом і вважає за краще повернутися до початкового стану (про це, зокрема, свідчать і всі співробітники служби), але і про різну обізнаність людей в різних типах поселень про можливість нового працевлаштування. Ознакою цього є і те, які інші мотиви звертання до служби зайнятості висуваються самими безробітними.

Практично нікого з безробітних (серед тих, хто порівняно недовго стоїть на обліку в службі зайнятості) не задовольняє його нинішнє положення: 9 чоловік з кожних 10 хочуть отримати роботу ( 93 %). Тільки 3 % безробітних твердо не мають наміру працювати. Ще приблизно таке ж число (близько 4 %) важко відповісти, чи хочуть вони працювати.

Таким чином, всього 7 % не хочуть працювати або схиляються до цього. Інші, причому незалежно від статі, пов'язують своє життя з роботою.

Проте не слід спокушатися такими високими трудовими мотиваціями безробітних, продемонстрованими в прямих відповідях на питання про бажання працювати. За оцінками самих же безробітних, серед давніх клієнтів служби зайнятості від 1/10 до 1/3 (помірна і максимальна оцінки) людей зовсім не орієнтовано на пошук роботи. Це люди, які або взагалі не бажають працювати -- так звані “професійні безробітні” – або ведучі домашнє господарство жінки, що звернулися в службу тільки ради збереження безперервного стажу роботи.


Список літератури:

1. 
   Вилюнас В. К. Психологические механизмы мотивации человека. – М: Из-во Моск. Ун-та, 1990.
   
2. Киричук О. В. Психологія особистості. Опорний конспект лекцій. - К.: ІПК ДСЗУ, 2003. – 47 с.
   
3. Крисаченко В. С. Сутнісні риси українського етносу // Крисаченко В. С., Степико М. Т., Власик О. С. та ін. Українська політична нація: генеза, стан, перспективи / За ред. В. С. Крисаченка. – К.: НІСД, 2004. – 648 с.
   
4. Киричук О. В., Блажкун Т. Д. Критерії й показники активності апліканта в процесі пошуку роботи //Бюл. ІПК ДСЗУ, - 2003.
   
5. Киричук О. В., Логвиненко В.П. Когнітивна репрезентація аплікантами соціально-психологічної ситуації безробіття // Бюл. ІПК ДСЗУ, - 2004.
   
6. Корчевна О. В. Психологічні чинники формування активності безробітного на ринку праці, - Бюл. ІПК ДСЗУ, - 2003.
   
7. Ляміна Л. Є. Структура й особливості мотивації клієнтів служби зайнятості до пошуку роботи, - Бюл. ІПК ДСЗУ, - 2006.
   
8. Маслоу А. Самоактуализация личности и образование/ Пер. с англ. – Киев-Донецк, 1994.
   
9. Маршавін Ю. М. Мотиваційний аспект забезпечення продуктивної зайнятості населення // Бюл. ІПК ДСЗУ, - 2002.
   
10. Роджерс К. Взгляд на психотерапию. Становление человека. – М.,1994.
    
11. Сироватко А. Теорія мотивації персоналу // Персонал. – 2003. - № 10
    
12. Савчин М. В. Вiдповiдальнiсть: смисловий принцип мотиваційної регуляції поведінки особистості // Педагогіка i психологія. - 1996. - № 1. - С. 10 -18.
    
13. Собчик Л. Н. Психология индивидуальности. – СПб: Речь, 2003. – 350с.
    

Основні теоретичні підходи до розуміння сутності ціннісних орієнтацій

Колесникова В.Ф.

Веретельнік В.В.

(м.Київ)

Розвиток особистості і, в першу чергу, її духовної сфери пов'язаний з побудовою нею власної ієрархії цінностей-цілей, формується під впливом етнокультурних традицій, а також індивідуального життєвого досвіду, що здобувається в процесі виховання і самовиховання. При цьому далеко не всі цілі, як життєві орієнтири, сприймаються особистістю в процесі її соціалізації (виховання в широкому змісті цього слова), стають цінностями для неї [14, с.107]. Ціннісні орієнтації - складний соціально психологічний феномен, який характеризує спрямованість і зміст активності особистості, що є складовою частиною системи відносин особистості і визначає загальний підхід людини до світу, до себе, та надає зміст та спрямованість особистісним позиціям, поведінці, вчинкам [6, с.29].

Поняття "цінність" є предметом широких теоретичних досліджень багатьох наук - філософії, соціології, психології, педагогіки, етики, естетики, політики та ін. Але серед дослідників немає одностайної думки щодо визначення цього поняття. Одні характеризують цінність як об'єктивну суть речей, другі - як власне цінність, грошову вартість предмета, треті - ототожнюють із поняттям блага, корисності для особистості, четверті - пов'язують із суб'єктивною важливістю даного предмета для життєдіяльності людини, п'яті - з його властивостями задовольняти потреби, інтереси, бажання. Отож і класифікують їх по-різному, залежно від того, які види потреб вони задовольнятимуть, яку роль виконуватимуть, у якій сфері застосовуватимуться, зокрема: за об'єктом засвоєння - матеріальні, морально-духовні; за метою засвоєння - егоїстичні, альтруїстичні; за рівнем узагальненості - конкретні, абстрактні; за способом вияву - ситуативні, стійкі; за роллю у діяльності людини - термінальні, інструментальні; за змістом діяльності - пізнавальні, предметно-перетворювальні (творчі, естетичні, наукові, релігійні та ін.); за належністю - особистісні (індивідуальні), групові, колективні, суспільні (також і демократичні), загальнонародні (національні), загальнолюдські тощо [1, с.61].

Так, Б.Г. Ананьєв розглядав цінності і ціннісні орієнтації як базальт, „первинні" властивості особистості, які визначають мотиви поведінки і формують нахили і характер. С.Л Рубінштейн дав поняття динамічної тенденції особистості як прояву направленості і ціннісних орієнтацій. Ціннісне – це загальнолюдське у кожному з нас, це те, що є вагомість індивідуальному людському існуванню, дає змогу індивіду протистояти як опору зовнішнього світу, так і тиску його особистих потреб, нахилів, інтересів. Отже, цінності – це те, що робить індивіда Особистістю, тобто автономною, розумною і само усвідомлюваною реальністю.[4, с.38].

Можна продовжувати класифікувати цінності за різними параметрами, зокрема, за протилежним значенням: позитивні й негативні, первинні й вторинні, реальні й потенційні, безпосередні й опосередковані, абсолютні й відносні і т.д. Є цінності, що важко віднести до якоїсь із груп або які стосуються багатьох із них: умовні, ідеальні, інтелектуальні, неперехідні, вічні, глобальні та ін. Всі вони перебувають у тісному взаємозв'язку, взаємозалежності й взаємозумовленості і мають властивість впливати на психофізіологічний розвиток та формування особистості. Отже, зміст людського життя полягає у тому, що людина спрямовує на засвоєння цінностей для свого існування, для розвитку й становлення своєї особистості [6, с.31].

Потреба мати цінності є глибинною сутністю людського існування.

Людина так чи інакше орієнтується на ті чи інші цінності та ідеали, що в свою чергу сприяє, гальмує або деформує процес самовиховання особистості. Цінності (в їх суб'єктивному вимірі) ми розглядаємо як особливі психічні утворення, що мають свою специфіку та етапи становлення, в ході якого набувають стійкості та відносної автономності щодо початкових умов їх формування [5, с.33].

Сучасні цінності – актуальна, ідеологічна, ідейна проблема, проблема формування світогляду, що є інтегративною основою діяльності як окремого індивіда, так і будь-якої малої чи великої соціальної групи, колективу, нації, зрештою, всього людства. Це також нова проблема, як і соціальна, що має проростати й викристалізовуватись знову, зокрема вибір світоглядних позицій, цінностей, покладається на індивіда як суб'єкта життєдіяльності. Це, звичайно, проблема загальної вагомості. Потреба в духовному відродженні, становленні високо духовної, гармонійно розвиненої особистості покладає значний обов'язок сьогодні на суспільство. Високодуховна людина характеризується спрямованістю на загальне благо, прагнення до гармонії [10, с.87].

Формування особистісних цінностей відбувається за тих чи інших природних, соціальних, психологічних умов, які так чи інакше спрямовують цей процес. У ході становлення цінності змінюються за своїм змістом, мотиваційним статусом, роллю в житті людини. Згідно з концепцією Ф.Є.Василюка [2, с.49], спершу цінності виявляються лише як емоційні наслідки їх порушення або утвердження в поведінці (почуття провини або морального задоволення). Пізніше вони набувають форму “знаних" мотивів, потім змістоутворюючих мотивів і, на решті, починають визначати поведінку людини.

Цінності існують в таких формах: а) суспільні (колективи, групи, класу, сім'ї, реальні цінності соціуму, індивіда як частини соціальних спільнот різного спрямування й масштабу); б) предметні (література, мистецтво, мас-медіа, молодіжна субкультура тощо); в) особистісні (потреби, мотиви, ідеали, бажання тощо) [3, с.268].

На думку Е.Фромма, часто існує розрив між тим, що людина вважає своїми цінностями, тими цінностями, якими вона реально керується і які нею не усвідомлюються. В суспільстві декларованими цінностями можуть бути релігійні й гуманістичні: індивідуальність, любов, співчуття та інше. Але для більшості людей ці цінності - просто прояви ідеології, які реально не впливають на їх поведінку. Безпосередніми рушіями людської поведінки є цінності, породжені соціальною системою: власність, споживання, соціальний статус, розваги, сильні відчуття та інше. Розходження між свідомими та неефективними цінностями, з одною боку, і неусвідомленими та дієвими - з іншого, спустошує особистість, призводить до почуття провини [1, с.63].

Суспільство, держава, нація виробляють свою систему цінностей, фіксують її у матеріальній і духовній культурі народу. Скажімо, духовні національні цінності - це основоположні нетлінні святині, традиції, звичаї, моральні принципи і норми, настанови, заповіді, ідеали, ідеї, вироблені нацією (народом, етносом) упродовж свого історичного розвитку. Вони відображають світорозуміння, світогляд, риси характеру і вдачі, менталітет народу і вирізняють його з-поміж інших, собі подібних [8, с.146].

Умовою перетворення певних сторін життя людини, оточуючої дійсності в „ціннісну", тобто в ту, що має особливий особистісний зміст, є її об'єктивне включення в коло основних детермінант її буття, в сам механізм її життєдіяльності у світі. Таким основним, центральним механізмом є процеси, що визначають можливість побудови образу самого себе, що виступає перед суб'єктом як уявлення, а на певних етапах розпитку суб'єкта - як усвідомлення свого „я" [9, с.23].

Окрім цінності, іншим центральним поняттям є ціннісна орієнтація, вона визначається як спрямованість особистості на засвоєння певних цінностей для задоволення своїх потреб. У ціннісних орієнтаціях цінність виконує роль своєрідного орієнтира і відповідного регулятора поведінки її діяльності людини в предметній і соціальній дійсності, А особистість орієнтується на ті цінності, які найбільше їй потрібні в даний час і в перспективі, відповідають її інтересам і цілям, імпонують її досвіду.

Система ціннісних орієнтацій має складову структуру, компоненти якої спостерігаються в конкретних видах, суспільних відносинах: ціннісні орієнтації, як і будь-яку психологічну систему, можна уявити як багатомірний динамічний простір, кожний вимір якого відповідає певному виду суспільних відносин і має у кожної особистості різну вагу [5, с.102].

Важливою характеристикою системи ціннісних орієнтацій є багаторівневість, що проявляється в її ієрархічній побудові. Згідно М. Рокича [4, с.41], існує два рівня ієрархії: цінності-цілі, чи кінцеві цілі існування, та цінності-засоби, чи способи поведінки особистості. В результаті теоретичного аналізу класифікацій основних типів цінностей, виділено три ієрархічні рівня в системі ціннісних орієнтацій особистості, що відповідає трьом рівням її вивчення.

1. Найбільш узагальнені абстрактні цінності: духовні, соціальні, матеріальні. Духовні в свою чергу диференціюють на пізнавальні, естетичні, гуманістичні ти ін., соціальні - на цінності соціальної поваги, соціальних досягнень, соціальної активності і т.д.

2. Цінності, що .закріплюються й життєдіяльності і проявляються як якості особистості: комунікабельність, активність, домінантність, пізнавальність і т. д.

3. Найбільш характерні способи поведінки особистості як засоби реалізації і закріплення цінностей-якостей [4, с.42]. Реалізація людиною ціннісної орієнтації залежить від внутрішніх (рівня розвиненості даних психологічних механізмів) та зовнішніх (суспільних відносин, економічної, соціально-політичної будови суспільства, його системи цінностей, і духовних благ, перспектив дальшого розвитку умов тощо.

Отже, ціннісні орієнтації є провідною якістю людини, що характеризують її як неповторну індивідуальність. Система їх виступає як загальна спрямованість усього духовного світу особистості, її життєдіяльності. За наявністю тих чи інших ціннісних орієнтацій можна робити висновки, яке місце, позицію займає особистість у соціальній структурі суспільства, в найближчому оточенні, які соціальні ролі виконує чи прагне виконувати.

Розвиток гуманної, вільної і відповідальної особистості безпосередньо пов'язаний із системою її духовних цінностей. Сфера духовних цінностей визначає сенс життя, любові, добра, зла тощо, тобто сенс загальних моральних категорій. Психологічні витоки духовних цінностей має місце у людських бажаннях, оскільки вони є справжнім змістом нашого життя, особистим ставленням до всіх явищ світу. Від того, наскільки змістовно багата й різноманітна духовна система особистості, залежить не лише міра її участі в суспільних справах, а й те, з чим вона має справу, наскільки її різновиди суспільне значущі. Адже кожна мета, яку ставить перед собою людина, і відповідна поведінка перед тим, як реалізуватися, співвідносяться із системою її духовних цінностей, переважують на їх терезах. Завдяки цьому і стає можливою ціннісно збагачена відповідь суб'єкта на власні запитання, наприклад, щодо того, як він ставиться до іншої людини, ким вона для нього є, які моральні дії він може на неї спрямувати, а від яких утриматись [13, с.42].

Надзвичайно важливою якістю особистісних цінностей є її багатовимірність, що заключається в тому, що критерій її ієрархії - особистісна значимість - включає в себе різноманітні змістовні аспекти, зумовлені впливом різних типів і форм соціальних відносин [4, с.43].

Основи формування і розвитку базової структури ціннісних орієнтацій закладаються в підлітковому і ранньому юнацькому віці, але психологічні передумови, ще в ембріональному періоді.

Ще до народження дитина перебуває у стані безсвідомої єдності з організмом матері, і, втрачаючи цю єдність у момент народження, надалі прагне до її відновлення на сутнісно-новому рівні. Даний процес можна визначити як п'ять етапів (рівнів) процесу розширення свідомості людини і відносної зміни її ціннісних орієнтацій - від егоцентризму до самовіддачі, здатності надавати допомогу тим, хто її потребує. Неможливість безпосереднього відновлення дитиною втраченого у момент народження гармонії та єдності з організмом матері активізує у неї інстинкт самозбереження та самовиживання [10, с.89].

Перший ступінь розвитку свідомості - егоцентризм - характерний для дитини, яка потребує від оточуючих уваги, піклування, любові. Зрозуміло що егоцентризм і самоствердження є наслідком первинного інстинкту самозбереження, самовиживання. Якщо людина залишається на першому рівні свідомості протягом усього життя, її прийнято називати егоїстичною.

При переході на другий рівень зростає значення турботи про найближчих людей - батьків, рідних. Для другого рівня свідомості пріоритетні цінності та потреби власної сім'ї [10, с.89].

Подальше розширення свідомості світогляду людини сприяє розумінню того факту, що особисте життя її сім'ї тісно пов'язане з життям суспільства, нації, народу, рідного краю, її не перестають хвилювати сімейні, чи особисті цінності, однак у разі потреби людина може відсунути їх на другий план, жертвуючи власним заради суспільного. Утрачена єдність відновлюється через любов до рідного краю, народу, суспільства.

Наступний четвертий рівень - це рівень здатності до розуміння іншої людини, незалежно від її національних ознак чи віри. Сприйняття людини як індивідуальності, визнання права кожного на власні переконання, усвідомлення факту, що людство - єдиний взаємопов'язаний організм, у якому кожен виконує свою важливу роль, характеризує рівень загальнолюдських цінностей. Основним принципом, що притаманний світогляду четвертого рівня, є так зване „золоте правило": не роби іншим того, чого не бажаєш собі. На цьому рівні втрачена єдність реалізується не тільки у сімейних та громадських взаєминах, а й на рівні людства в цілому [11, с.90].

П'ятій рівень свідомості людини характеризується розумінням того, що Всесвіт - це єдиний організм, а Земля - його невід'ємна частина. З цього випливає і відповідне ставлення до буття, до всіх живих істот, як до себе самого. Отже, п'ятий рівень реалізує єдність людини з Всесвітом [11, с.11].

Таким чином, процес розвитку свідомості має певну закономірність: від неусвідомленої єдності з материнським організмом шляхом духовного розвитку людина доходить до свідомої єдності з Всесвітом, повертаючись до відправної точки власного життя, але на якісно новому рівні. С.Рубінштейн справедливо вважав, що свідомість людини перетворюється на самосвідомість світу; світ усвідомлює себе через людину [10, с.91].

Таким чином, засвоєння дитиною цінностей передбачає набуття нею знань, суспільного досвіду, усвідомлення розумом явищ і фактів об'єктивної дійсності і свого місця в суспільному часовому просторі, усвідомлення сенсу людського життя.

Система ціннісних орієнтацій динамічна і суперечлива, відображає як головні, суттєві, основні зміни взаємозалежності особистості зі світом, так і зміну плинних, мимовільних, випадкових життєвих ситуацій. На даному етапі активно досліджуються різні характеристики структури ціннісних орієнтацій: ієрархічність, співвідношення цілей та якостей, значимого і відносно незначного, позитивно-негативна асиметрія, монотипічність - політипічність структури цінностей, гармонічність дисгармонічність системи ціннісних орієнтацій та ін.

Актуальним на сьогодні є вивчення ціннісних орієнтацій молоді. У сучасній науці цій проблемі присвячено ряд робіт. Зокрема, досліджується і специфічна роль структурно - динамічних характеристик системи ціннісних орієнтацій особистості в їх зв'язку з особливостями особистості в юнацькому віці. В цьому віці крім традиційних цінностей соціуму особливе значення має орієнтація на міжособистісне спілкування, тому в становленні системи ціннісних орієнтацій важливу роль відіграє спілкування з однолітками, ситуації зіткнення з протилежними поглядами, думками [6, с.34].

Кожному віковому періоду притаманні характерні особливості , які тим , чи іншим чином впливають на становлення особистості її ціннісних пріоритетів. Особливу групу у віковій ієрархії становлять підлітки . Підлітковий вік характеризується труднощами росту і соціального дозрівання. Намагання бути дорослим – центральна особливість особистості підлітка, яка виражає його нову життєву позицію щодо людей , навколишнього світу, визначає зміст і спрямованість соціальної активності, систему прагнень, переживань [7, с.207].

В 12-13 років з’являються перші ознаки “ ціннісного” конфлікту , який виявляється у прагненні підлітка відстояти власні погляди і цінності , протиставляючи їх нормі і вимогам дорослих. У підлітковий період такий конфлікт виражається в активному переконанні школярами власного розуміння справедливості в різних областях – від зауважень учителя, «несправедливої» оцінки до політичних , економічних проблем.

Причини цього в особливостях уявлення підлітка про себе, у специфіці його мислення і пов’язаних з нею особливостями морального розвитку . Як показали дослідження Ж. Піаже , саме в період між 12 і 13 роками моральний розвиток особистості набуває змісту. Для підлітка стають значимими цінності , які виходять за рамки його конкретного життя: соціальна справедливість , воля , дружба, кохання, щиросердечність та ін. Всі ці поняття для нього соціально забарвлені , особистіснозначимі. Але на сприйняття цих цінностей впливають особливості інтелектуального розвитку, перш за все “пізнавальний егоцентризм“. Бажання “приміряти”, перевірити рівність прав підлітків з дорослими , спільність для них і дорослих правил життя проявляється в тому , що підліток висуває до дорослих ті ж самі вимоги , які дорослі пропонують йому.

Юнацький вік є періодом інтенсивного формування системи ціннісних орієнтацій, що впливає на становлення характеру і особистості в цілому. Це пов'язано з появою на даному віковому етапі необхідних для формування ціннісних орієнтацій передбачень: оволодіння понятійним мисленням, накопичення достатнього морального досвіду, отримання певного соціального положення. Система ціннісних орієнтацій особистості, що формується складається протягом тривалого часу в процесі гри, учіння, дозвілля, читання книг, під впливом засобів масової інформації, відвідування культурно-розважальних заходів, спілкування з близькими, товаришами та ін., а також стимулюється значним розширенням спілкування, зіткненням з багатьма формами поведінки, поглядів, ідеалів. Поява поглядів у юнацькому віці свідчить про значний якісний перелом в характері становлення моральних цінностей [12, с.62].

На думку багатьох дослідників, що займаються проблемою ціннісних орієнтацій, не дивлячись на специфіку підходів до неї, система ціннісних орієнтацій визначає формування особистості людини. Проблема ціннісних орієнтацій повинна бути вирішена з позицій цілісного, підходу до вивчення людської індивідуальності, що виражає найбільш прогресивну тенденцію сучасної науки [6, с.20].

Тому головним завданням на сучасному етапі буде усвідомлення необхідності формування нових ціннісних орієнтацій, нових ціннісних ідеалів, ціннісного світогляду дитини, яка буде жити й працювати у XXI ст. в Україні - незалежній європейській державі, де цільові й ціннісні орієнтації сполучатимуть інновації, творчість, нові оригінальні ідеї з народними традиціями й культурою. Знаючи ціннісні орієнтації школярів, можна передбачати їх майбутню громадянську позицію і, певним чином, - життєву долю.


Список літератури:

1. 
   Алексеева В.Г. Ценностные ориентации личности и проблема их формирования. Сов. педагогика. 1981, №8 с.61-69
   
2. Білоусова Н. Вивчаємо ціннісні орієнтації старшокласників// Рідна школа.-1997. №6. с.49-50
   
3. Болотова А.К., Макарова И.В. Методы проф. диагностики и проф. ориентации// Болотова А.К., Макарова И.В, Прикладная психология: Учебник.- М., 2002.- с. 268-288
   
4. Бубнова С.С. Ценностные ориентации личности как многомерная нелинейная система'/ Психологический журнал.-1УУ9.-№5.-С. 38-44
   
5. Гудечек Я. Ценностная ориентация личности// Психология личности в социалистическом обществе. - М., 1989.- с. 102-110
   
6. Кирилова Н.А. Ценностные ориентации в структуре интегральной индивидуальности старших школьников// вопросы психологии.-2000. -№4.-с.27-37
   
7. Кон И.С. психология старшеклассника. - М.: Просвещение, 1982. - 207 с.
   
8. Круглов Б.С. Формирование ценностных ориентаций личности, формирование личности в переходный период: от подросткового к юношескому возрасту. -М., 1987.- с. 146-171
   
9. Непомнящая В.И., Канаевская М.Е. и др. Ценность как центральный компонент психологической структуры личности//Вопросы психологии.-1980.- №1.- с. 22-30
   
10. Олійник Н. Діагностика та розвиток ціннісних життєвих орієнтацій у старшокласників // Психолог. - 2004.- №17,- с. 87-92
    
11. Помитків Е.О. Проблема розвитку та діагностики духовних ціннісних орієнтацій у старшокласників// Практична психологія та соц. робота. -1998.-№10.- с. 10-16
    
12. Пономарьова Р.О.. Урянська Т.О. Психологічні передумови формування у старшокласників ціннісних орієнтацій на робітничі професії/Психологія, - К._} 1987.- вип. - 29,- с. 41-68
    
13. Чернявская А.П. Психологическое консультирование по профессиональной ориентации. -М.: ВЛАДОС, 2004
    
14. Шевчук М.В. Ціннісні орієнтації особистості як багатомірна нелінійна система// Вісник/ Київ. нац. ун-т їм. Т.Шевченка. - 2000.- Вил. 9: Соціологія. Психологія. Педагогіка. - с, 42-45
    

ВПЛИВ ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ НА МОТИВАЦІЮ навчання

у вищому навчальному закладі

Скибіна Марія

(м. Київ)

Інтенсивний розвиток українського суспільства та розширення його інформаційного простору вимагають вміння орієнтуватися у швидкоплинному потоці інформації та ефективно засвоювати нові знання. Тому сьогодні дедалі більшого значення набуває забезпечення високої результативності навчання. Продукт навчання входить основною, органічною частиною в індивідуальний досвід. Від його структурної організації, системності, глибини, міцності залежить подальша діяльність людини, зокрема успішність її професійної діяльності.

Особливе значення має освіта дорослих людей, яка сприяє зміцненню їхньої впевненості в собі й індивідуальної самостійності, здійсненню основних прав і зростанню продуктивності та ефективності подальшої праці. Освіта дорослих позначається на піднесенні якості освіти суспільства в цілому і добробуту майбутніх поколінь [2, 25 с.].

У зв’язку з цим зростає важливість дослідження психологічних чинників успішності навчання у вищих навчальних закладах, зокрема проблеми мотивації навчання студентів.

У теперішній час мотивація як психічне явище трактується по-різному, як зі структурних, так і з процесуальних позицій. У вітчизняній психології мотивація розглядається як складний багаторівневий регулятор життєдіяльності людини, її поведінки і діяльності. В рамках дослідження, що проводилося, мотивація розглядалась як сукупність мотивів особистості.

Поняття «мотив» можна визначити як спонукання до діяльності, пов'язані із задоволенням потреб суб'єкта; сукупність зовнішніх або внутрішніх умов, що викликають активність суб'єкта й визначають її спрямованість; предмет, матеріальний або ідеальний, досягнення якого виступає сенсом діяльності; усвідомлювану причину, що лежить в основі вибору дій і вчинків особистості.

Істотне місце у структурі особистості посідають ціннісні орієнтації, які, виражаючи характер ставлення людини до різних аспектів матеріального і духовного світу, відображають рівень її розвитку, здійснюють регуляцію діяльності та поведінки. Ціннісні орієнтації – це елементи внутрішньої структури особистості, які є основою її спрямованості на певні цінності. Під ціннісними орієнтаціями можна розуміти відносно стабільне, вибіркове відношення людини до сукупності матеріальних і духовних благ та ідеалів, які розглядаються як предмети, цілі та засоби для задоволення потреб людини.

При загальнопсихологічному підході розглядаються взаємозв'язки ціннісних орієнтацій зі спрямованістю особистості, її самоактуалізацією, активністю та мотивацією.

Підкреслюється, що цінності характеризують спрямованість особистості і виявляються, насамперед, у мотивах діяльності [4]. За функціональним місцем і роллю в структурі особистості ціннісні орієнтації відносяться до класу стійких мотиваційних утворень або джерел мотивації, оскільки ціннісні орієнтації є елементами мотиваційної структури особистості, на основі яких вона здійснює вибір цілі, мотивів конкретної діяльності з урахуванням особливостей ситуації, яка склалася.

Оскільки результативність діяльності пов’язана з її мотивами, на які в свою чергу здійснюють вплив ціннісні орієнтації особистості, доцільним є дослідження особливостей взаємозв’язку ціннісних орієнтацій та мотивів навчання у ВНЗ.

Таке емпіричне дослідження було проведене серед студентів Інституту підготовки кадрів Державної служби зайнятості України, які навчаються за спеціальністю «Психологія», є аплікантами з різним строком перебування на обліку у Державній службі зайнятості України і отримують другу вищу освіту. Група має такий статевий склад: 92 % жінок та 8 % чоловіків. Середній вік групи складає 37 років.

Для дослідження ціннісних орієнтації особистості було використано методику «Ціннісні орієнтації» (М. Рокіча), яка ґрунтується на прямому ранжуванні переліку цінностей двох класів: термінальних – переконання у тому, що кінцева мета індивідуального існування варта того, щоб до неї прагнути та інструментальних – переконання у тому, що якийсь спосіб дій або якість особистості є найкращим у будь-якій ситуації.

Оскільки відображають довготривалу життєву перспективу та визначають життя людини термінальні цінності, саме вони і були досліджені.

Для визначення мотивації учбової діяльності використовувалася методика «Мотивація навчання у ВНЗ» (Т. І. Ільїної), що має три шкали: «набуття знань», «опанування професією» та «отримання диплома». Оскільки методика складається з непрямих питань, отримані результати можна вважати позбавленими відповідей під впливом соціальної бажаності та такими, що відображають неусвідомлені мотиви навчання у ВНЗ.

Більш детально проаналізувати мотиви учбової діяльності дозволила методика «Вивчення мотивів учбової діяльності студентів» (А. О. Реана, В. О. Якуніна), за якою студенти дали оцінку за 7-бальною шкалою кожному з 16 наведених у переліку мотивів.


Для виявлення кореляційного зв’язку ціннісних орієнтацій з мотивами навчання було застосовано метод рангової кореляції Спірмена.


Отримані статистично значущі кореляційні зв’язки між термінальними цінностями та мотивами навчання зображено на рис. 1.





Рис. 1. Кореляційна плеяда, що характеризує структуру зв’язків між термінальними цінностями та мотивами навчання:

–


––––––– – термінальні цінності;

–


––––––– – мотиви навчання;

–––––––– – позитивний кореляційний зв'язок;

------------ – негативний кореляційний зв'язок.


Як видно з рис. 1, цінність «пізнання» має позитивний зв’язок з такими учбовими мотивами як «набуття знань» та «опанування професією», тобто позитивно впливає на підвищення рівня найважливіших мотивів навчання. Це означає, що особи, для яких пріоритетною є цінність «пізнання», прагнуть набувати знання з метою отримання професії та, можливо, подальшої пізнавальної активності за напрямком спеціальності. Особистості, яким властиве таке прагнення є досить самодостатніми для того, щоб не потребувати соціальної підтримки під час навчання, та досить цілеспрямованими і сильними для того, щоб не мати мотивів уникнення.

Цінність «розвиток» також зменшує важливість соціальних мотивів навчання та мотивів уникнення, які часто спричиняють формальний підхід до навчання. Це пояснюється тим, що особи з розвиненим прагненням до розвитку спрямовані на самовдосконалення, яке оцінюють за власними мірками. Такі люди менше за інших потребують схвалення чи побоюються засудження ззовні.

В той же час цінність «розвиток», що посідає 5 місце у груповій ієрархії цінностей та є базовою цінністю для кожного четвертого досліджуваного, не має жодного позитивного зв’язку з учбовими мотивами. Тобто ця цінність, зберігаючи свою значимість, у існуючих умовах залишається абстрактною та не є задіяною у мотивації навчання.

Особливе значення мають зв’язки з мотивами учбової діяльності цінності «здоров’я», яка є базовою для трьох чвертей респондентів. На жаль, ця цінність справляє негативний вплив на такий важливий учбовий мотив як «отримання знань». Це можна пояснити підвищенням напруження досліджуваних під час навчання, яке, на їхню думку, може несприятливо відбитися на здоров’ї. Цінність «кохання», що є базовою майже для половини респондентів та посідає друге місце по значущості для групи досліджуваних, також негативно впливає на суттєвий мотив навчання «стати висококваліфікованим спеціалістом». Цінність «щасливе сімейне життя», що є базовою для кожного п’ятого досліджуваного та посідає третє місце в усередненій ієрархії, здійснює негативний вплив на мотив навчання «отримати інтелектуальне задоволення». Отже, три найважливіші цінності досліджуваних, що належать до особистісного блоку цінностей, негативно впливають на інтелектуальні мотиви учіння та мотиви професійної самореалізації. Існуюче протиріччя між цінностями особистого життя та інтелектуальними і професійними учбовими мотивами можна пояснити спрямуванням особистості досліджуваних на власне сьогоденне благополуччя та тим, що в їхній свідомості таке благополуччя не пов’язане ні з інтелектуальним, ні з професійним розвитком.

В той же час цінність «здоров’я» актуалізує мотив «бути постійно готовим до занять», що може пояснюватися намаганням за можливістю уникати стресових ситуацій, а цінність «щасливе сімейне життя» має позитивний зв’язок з соціальними та матеріальними мотивами і мотивами уникнення, що пояснюється більшою соціальною спрямованістю осіб, для яких сімейне життя має високу значимість, та намаганням уникати додаткових проблем, які не пов’язані з їхнім особистим життям.

Цінність «соціальне визнання» має позитивний зв'язок з соціальним мотивом «добитися схвалення батьків та оточення», мотивом «набути глибоких та міцних знань» та мотивом «опанування професією», що, можливо, пояснюється намаганням добитися схвалення оточуючих через опанування професією, для чого необхідно здобути знання.

Із зростанням важливості у досліджуваних цінності «розваги» зростає рівень значущості мотиву «досягти поваги викладачів», можливо, через намагання спросити собі життя та уникнути додаткових проблем. Негативно пов’язана ця цінність з учбовим мотивом «отримати інтелектуальне задоволення», що можна пояснити несформованістю пізнавальних інтересів досліджуваної групи, оскільки інтелектуальне задоволення не визнається ними як розвага.

Таким чином, позитивні кореляційні зв’язки між пізнавальними і професійними мотивами навчання та цінностями досліджуваної групи було знайдено тільки для цінностей «пізнання» та «суспільне визнання». Можливо це викликане тим, що особи, для яких важливими є не особистісні, а більш філософські цінності, є більш спрямованими на отримання глибоких та міцних знань з метою їхнього застосування у житті суспільства, з метою отримання професії, що дасть змогу активно реалізовувати себе у соціумі.

Слід зазначити, що незважаючи на переважання у респондентів особистісних цінностей, які негативно пов’язані з пізнавальними учбовими мотивами, найбільш вагомими для досліджуваних виявилися саме пізнавальні мотиви. Таке протиріччя пояснюється певною глибинною суперечністю ціннісно-мотиваційної сфери опитуваних, високим рівнем впливу на відповіді респондентів соціальної бажаності, а також тим, що для більшості респондентів особисті цінності можуть залишатися абстрактними чи недосяжними або відкладаються на час навчання.

Також виявлено, що система ціннісних орієнтацій особистості має певні зв’язки з успішністю навчання. Так, позитивний зв'язок з успішністю навчання має цінність «розвиток». Можливо, це пояснюється зумовленістю цієї філософської цінності широким світоглядом та високим рівнем інтелектуальних здібностей особистості та спрямованістю такої особистості на самовдосконалення, в тому числі шляхом навчання. Таким чином, поєднання високих здібностей та бажання навчатися призводить до високої успішності навчання.

Обернено пов’язані з успішністю навчання цінності «здоров’я», «матеріально забезпечене життя», «друзі», «щасливе сімейне життя». З одного боку, це може свідчити про те, що в осіб, у яких пріоритетними є цінності особистого життя, відсутній інтерес до навчання, бажання приділяти цьому достатньо часу, що в свою чергу викликає нижчу успішність навчання. З іншого боку, обмеженість інтересів тільки своїм особистим життям може бути зумовлене недостатньою широтою мислення взагалі, обмеженістю загальних здібностей, що і викликає низьку успішність навчання.

Можна припустити, що цінності, які є базовими для більшості досліджуваних, є свідомо пригніченими на час навчання, або є фрустрованими. Це означає, що в ситуації навчання може постраждати душевний добробут людини, який залежить не тільки від неї самої, але і від тих людей, що її оточують, утворюючи системи соціальних взаємозв’язків та від умов їхньої взаємодії. Те, що цінності особистого життя негативно пов’язані з пізнавальними учбовими мотивами та успішністю навчання, може свідчити про активізацію захисних механізмів особистості, які покликані запобігти дезадаптаційним наслідкам інтелектуального та емоційного перенапруження студентів протягом навчання, особливо під час найбільш концентрованої форми затребування інтелектуальних зусиль – іспитів.

Очевидно, що цінності самовдосконалення, які є досить важливими для респондентів, є невикористаним резервом для підвищення пізнавальної мотивації навчання, оскільки цінність «розвиток» взагалі не пов’язана ні з пізнавальними, ні з професійними мотивами учбової діяльності. Корисним було б пов’язати у свідомості тих, хто навчається, цінність «розвиток» саме з навчанням. Можна припустити, що ця цінність, яка передбачає роботу над собою, фізичне, розумове та духовне самовдосконалення, не пов’язана з навчанням досліджуваних через те, що навчальний процес має багато формалістичних ознак та не пов'язаний, на думку досліджуваних, з інтелектуальним розвитком. Можливою причиною цього є перевантаження навчальної програми великою кількістю загальноосвітніх дисциплін, які не викликають у студентів необхідного інтересу до вивчення, але є необхідною умовою отримання освіти. Слід зазначити, що опитувані отримують другу вищу освіту та більшість з них вже прослуховувала курси загальноосвітніх дисциплін раніше, при цьому відвідування занять та повторне прослуховування цих курсів є для досліджуваних обов’язковими. Отже, значна частина навчального процесу може сприйматися формальною та не викликає інтересу студентів.

Аналіз результатів емпіричного дослідження можна використати з метою розробки рекомендацій щодо створення умов для оптимізації процесу навчання та підвищення його результативності.

У ситуації навчання взаємодіють два чинники: процес навчання і особистість того, хто навчається. Процес навчання – це організація навчання, предмет освоєння і педагог. Особистість студента – це індивід з його запитами, інтересами, потребами і цілями, з якими він вступає в процес навчання [3]. Відповідно, у процесі навчання важливим є залучення до нього пріоритетних цінностей студентів, а для особистості того, хто навчається, важливим є засвоєння та розвиток цінностей, що сприяють підвищенню рівня пізнавальних мотивів навчання.

Вирішення питання узгодженості ціннісних орієнтацій студентів з умовами навчанням є однією з передумов гуманізації освіти. Ідея гуманізації освіти, що останнім часом набуває особливого значення, визначається як орієнтація її цілей, змісту, форм і методів на особистість того, хто навчається, стимулювання й гармонізацію її розвитку [1]. Реалізація гуманістичного підходу до навчання – це така організація його процесу, коли розкриваються всі потенціали особистості, включається внутрішня мотивація, самодетермінація, що забезпечує повноцінний розвиток того, хто навчається. Саме на гуманістичних засадах має створюватися вільна та гнучка навчальна система, яка враховує індивідуальні особливості студентів, їх ціннісні орієнтації, мотивацію навчання та інтереси.

Важливим є зменшення психологічної напруги під час навчання, а також створення такої начальної системи, елементи якої не суперечили б та не загрожували особистісним цінностям. Наприклад, для того, щоб зменшити протиріччя цінності «здоров’я» з учбовою діяльністю, можливо, слід зробити додаткові дні відпочинку або виїздів на природу для бажаючих, зробити більш гнучкою систему відвідування занять та зараховування результатів навчання.

Для підвищення інтересу до навчання було б корисним надання студентам більшої свободи у відвідуванні занять та збільшення кількості у програмі дисциплін професійного спрямування, оскільки через доволі зрілий вік досліджувані свідомо обрали спеціальність для вивчення та мають на меті саме прослуховування професійних дисциплін. Таким чином, можливим способом покращення ситуації є розробка спеціальної програми для груп студентів, що перенавчаються. Це зробить їх навчання та набуття освіти більш вмотивованим і результативним.

Існує багато теоретичних та практичних розробок у галузі психології та педагогіки, яких потребує освітня система. Вдумливе, усвідомлене та доцільне їх використання сприятиме підвищенню ефективності навчання та якості професійного становлення особистості. В той же час необхідним є продовження досліджень в цьому напрямку, зокрема з метою вивчення таких проблем, як опосередкований через ціннісні орієнтації вплив вікових, гендерних, соціальних та культурних чинників на мотиви навчання у ВНЗ; динаміка структури мотивації навчання під час отримання освіти та подальшої професійної адаптації; конфлікти ціннісно-мотиваційної сфери у період навчання та їх наслідки; мотиваційні кризи на певних етапах навчання і використання психогігієнічних заходів з метою створення умов для їх подолання; особливості ціннісних орієнтацій та мотивів навчання аплікантів, що перенавчаються, тощо.

Отже, для забезпечення успішності навчання у вищому навчальному закладі та пролонгованої пізнавальної активності студентів в майбутньому важливим є вірне застосування існуючих знань про ціннісно-мотиваційну сфери особистості. Так, вплив на особистість студента має бути спрямованим на формування цілісної системи цінностей, в якій цінності пізнання та самовдосконалення займали б важливе місце. Необхідним є залучення абстрактних цінностей особистості до її практичної діяльності, підвищення впливу системи ціннісних орієнтацій на мотивацію учбової діяльності, використання мотивуючого потенціалу існуючих цінностей, усунення протиріч між базовими цінностями особистості та умовами, в яких їй доводиться здійснювати навчання.

За таких умов буде зберігатися душевний добробут тих, хто навчається, та буде покращуватися мотивація навчання, що в свою чергу, сприятиме підвищенню результативності навчання та закріпленню навичок і бажання продовжувати навчання у подальшому професійному становленні. А саме це буде призводити до розкриття потенціалу особистості, підвищення її творчої та життєвої активності.

Список літератури:

1. Балл Г. О. Сучасний гуманізм і освіта // Особистісно-орієнтована освіта: теорія і практика. Додаток до журналу «Педагогіка Житомирщини». – Житомир, 2002. – С. 3-10.

2. Болтівець С. І. Освіта дорослих в Україні // Дивосвіт – 2004. – № 4. – С. 23-26.

3. Костюк Г. С. Навчально-виховний процес і психологічний розвиток особистості. – К.: Радянська школа, 1989. – 608 с.

4. Леонтьев Д. А. Современная психология мотивации. – М.: Смысл, 2002. – 344 с.