Киричук О. В., Колесникова В. Ф., Шелест І.І., Матвієнко Л.І., Смирнова О. П
| Вид материала | Документы |
- Киричук О. В., Колесникова В. Ф., Шелест І.І., Матвієнко Л.І., Смирнова, 2302.11kb.
- Комитета Совета Федерации по местному самоуправлению Степан Киричук. 1 Задание на лето, 84.73kb.
- Колесникова Минск Новое знание 2002 250 с. Экономическое образование Статистика;[Текст], 48.59kb.
- И. М. Смирнова при изучении геометрии в 10-11 классах на базовом уровне Издательство, 132.16kb.
- Рене декарт и его трактат, 13.42kb.
- Особенности психического развития детей, воспитывающихся вне семьи е. О. Смирнова,, 34.28kb.
- Эксклюзивное интервью 1news az с сотрудником одесского отделения Национального института, 30.62kb.
- И. М. Смирнова // Математика в шк. 1997. Пробл и суждения, 3265.5kb.
- Косово: боротьба за незалежність продовжується, 80.85kb.
- Online-семинар «Налоговые проверки в 2011 году. Как защитить свои права» Дата: 20 июля, 25.29kb.
Список літератури
Блейк Р., Моутон Д. Научные методы управления. - К.: Наукова думка, 1990.-250 с.
- Виноградський Н.Ю. та ін.. Організація праці менеджера: Навч. посіб. – К.: Кондор, 2002. – 518 с.
- Генов Ф. Психология управления: основные проблемы. – М.: Прогресс, 1982. – 422 с.
Психосоціальні механізми регуляції стресової поведінки безробітних.
Богдюк А.
(м.Київ)
Тисячоліттями пристосування людини до реальності відбувалося природно, й усе в її житті було відносно стабільним. Людина знала своє місце в суспільстві та не прагнула до того, що вважала неможливим.
З кінця XIX століття життя людини принципово змінилося: збільшення навантаження на психіку людини під впливом соціального середовища, прогресу, постійної нестачі часу та потребою у значних психологічних та фізіологічних затратах на адаптацію до них. Психічні перевантаження перетворились в повсякдену реальність, тому впродовж останніх років все більшої актуальності набуває проблема афективних психотичних, соматоформних та невротичних розладів, пов'язаних із стресом.
Люди по різному переживають стрес, їхня реакція залежить від інтенсивності стресору та індивідуально-психологічних особливостей. До таких стресів відноситься і втрата людиною роботи. За визначенням психологів безробіття є сильним стресором, за шкалою оцінки соціальної реадаптації Томаса Холмса, яка визначає ризик для здоровая залежно від збільшення кількості стресів, звільнення з роботи має четвертий (із сорока трьох) розряд за кількістю балів - 79.
Економічна ситуація щорічно залишає без роботи мільйони людей. Тому безробіття ніяк не є наслідком професійної непридатності людини або того, що вона невдаха, воно викликає в людини стан невпевненності та занепокоєності через непередбачуваність особистого професійного майбутнього, а негативне сприйняття ситуації безробіття ускладнює процес пошуку роботи, руйнує її мотивацію до праці, знижує самоцініку, може стати причиною психологічних захворювань.
Можна виокремити типові стресові реакції людей, які втратили роботу: втрата самовладання, контролю аж до паніки; дезорганізація поведінки, сильна тривога і напруга; порушення емоційного благополуччя людини; відчуття небезпеки, страхів, гніву, нерішучості, розгубленості, неспроможності справитися із ситуацією, не виключається і негативний вплив на здоровая. Одні особи виходять із цієї складної життєвої ситуації досить легко, інші гірше, а деякі навіть відчувають певне задоволення в альтернативних життєвих стилях, пов'язаних із зміною робочого місця або напряму трудової діяльності. Все це визначається адаптивними можливостями безробітного пристосуватися до нових соціально-економічних умов, зокрема, до нових соціально-трудових відносин. В цьому контексті, певний інтерес викликають психосоціальні механізми регуляції трудової поведінки безробітних. Один із них пов'язаний, насамперед, із світоглядом безробітного, тобто, його уявленням про своє трудове життя.
Негативні психічні стани безробітних виникають унаслідок емоційного переживання ними ситуації втрати роботи як критичної життєвої ситуації. У її сприйнятті ці життєві обставини є складною психологічною проблемою, яка потребує пошуку нового рішення для її подолання.
Безробіття є сильним стресом, який порушує не лише професійну діяльність, але й деструктивне впливає на структуру особистості людини. Саме тому розуміння і знання способів мінімізації деструктивного впливу безробіття і мобілізація внутрішних ресурсів на активний пошук роботи, сприяє зниженню психологічного стресу та формуванню адекватної трудової поведінки.
Саме взаємодія цих двох сторін і породжує у безробітних певні тенденції, установки, засоби саморегуляції, що суттєво впливають на адаптаційну готовність до тих чи інших форм трудової поведінки, яка у сукупності з останніми утворює специфічні способи адаптації до складної життєвої ситуації, пов'язаної із втратою роботи.
Для виходу безробітних із складної ситуації необхідні відповідні способи трудової адаптації для залучення їх до нормального трудового життя, при цьому, ряд дослідників виділяють конструктивні і неконструктивні способи такої адаптації.
Критерієм конструктивності адаптаційних можливостей безробітних є спрямованість їх на реальне і позитивне у соціальному (досягнення прийнятного соціального статусу) і психологічному (задоволеність, оптимізм,
упевненість у собі) аспектах розв'язання життєвої проблеми, що вникла у зв'язку зі втратою чи відсутністю роботи.
Неконструктивний спосіб трудової адаптації безробітного блокує вихід людини із тяжкої життєвої ситуації або забезпечує таких вихід, який не приносить задоволення. Першими серед них є захисна уникаюча поведінка, яка характеризується тим, що в одних випадках людина намагається не помічати проблем, які існують, не прагне реально подивитись на ситуацію, що склалась. В інших - вона всіляко уникає пропозицій і ситуацій, які потребують від неї певних зусиль, наполегливості, нового погляду. Такі безробітні загалом вважають, що робити щось безперспективно, вони розгублені і зневірені. Це дуже небезпечно, адже те, як людина пояснює, передусім собі, неприємності чи невдачі, визначає, наскільки безпорадною чи енергійною (або активною) вона буде у майбутньому при розв'язанні проблем, що вникли і пов'язані з відсутністю роботи.
Також неконструктивним способом трудової адаптації безробітних є хаотичний пошук виходу із скрутного становища. Така трудова поведінка характеризується відсутністю осмислення варіантів та наслідків рішень, що приймаються: людина береться за все, що потрапляє їй під руку.
Напівконструктивними можна вважати трудову адаптацію, пошук роботи в умовах обмеженої інформованості та «продуктивне утриманство».
Апробація різних адаптаційних варіантів трудової поведінки, підкріплена успішними прикладами працевлаштування інших, допомагає безробітному виробити конструктивну позицію у ставленні до неї, визначити свої слабкі та сильні сторони, очікування і вимоги до себе, і в результаті цього сформувати ефективну стратегію своєї трудової поведінки на ринку праці., також на цьому етапі важливим способом накопичення власних ресурсів є перенавчання та підвищення кваліфікації.
Конструктивною адаптаційною формою трудової поведінки безробітного на ринку праці є також добудова контексту існуючої життєвої ситуації (я бачу те, чого поки що немає). В цьому випадку виділяють два механізми:
- ставлення до складної ситуації, пов’язаної із втратою роботи, як до сукупності шансів, тобто, установка на активний пошук;
- здатність бачити багато сфер докладання своїх трудових зусиль, що дозволяє легше переживати кризу.
Така здатність є «сильним способом» трудової адаптації на ринку праці і однією з найголовніших внутрішніх основ трудової мобільності безробітних. Аналіз також показує, що вказаними способами трудова адаптація безробітних не вичерпується - є ще й інші варіанти, які досить важко класифікувати. Слід також враховувати, що форми і способи трудової адаптації комбінуються і можуть бути стабільно присутніми в поведінці однієї й тієї ж людини. В сучасній ситуації все більшого значення набуває здатність безробітних до саморегуляції та самоорганізації. Форми і способи конструктивної трудової адаптації можна віднести до таких поведінкових стратегій, коли людина сама справляється з власними проблемами, а їх поєднання (тобто, форм і способів) вказує на адаптаційну компетентність особи, яка опинилася в ситуації безробіття.
Провідними проблемами подолання стресу при безробітті є: фактор часу, мотивація до пошуку роботи і схильність до прийняття «паліативних рішень». Необхідний деякий оптимальний період для початку пошуку роботу, тому, що занадто ранній його початок (у стадії «шокового збудження») малоефективний і незабаром приводить до розчарування, а надмірне затягування проблеми супроводжується виснаженням впевненості в собі і матеріальних ресурсів. Мотивація до праці на певних етапах зменшує виразність стресових переживань, однак, з часом, може призводити і до психологічного перевантаження. «Паліативні рішення» спрямовані на полегшення сприйняття стресу, але не на вирішення проблеми (як психологічні, так і фізіологічні: алкоголь, седативні засоби), в остаточному підсумку призводять до ще більш виражених негативних наслідків.
Одним з важливих етапів трансформації свідомості безробітного у його поведінкові стратегії та дії виступає цілепокладання, яке полягає у визначенні цілі та плануванні майбутньої трудової поведінки безробітного на підставі аналізу свої власних ресурсів та виявлення альтернатив або різних варіантів дій щодо працевлаштування.
На підставі такого механізму й формуються звички, як форми трудової поведінки безробітних, які стали постійними за рахунок наполегливих повторень. Особливість впливу звичок на поведінкову стратегію безробітного полягає в тому, що безробітний вже не аналізує і не порівнює можливі альтернативи рішень і дій щодо вибору тієї чи іншої моделі трудової поведінки. При цьому, звична для безробітного модель трудової поведінки приймається як єдине і безальтернативне рішення. У випадку, якщо певна модель поведінкових стратегій не отримає позитивної оцінки, то безробітний мимоволі перекладає провину за свою неефективну трудову поведінку на певні обставини або на своїх соціальних партнерів по взаємодії (на державну службу зайнятості або роботодавців, зокрема).
Крім того, аналіз свідчить, що значним чинником формування поведінкових стратегій (моделей) безробітних (як і будь-яких людей) виступає соціальний статус, який вони обіймають в той чи інший період своєї трудової діяльності. При цьому, з кожним соціальним статусом, який визначається як положення чи становище людини у суспільстві, пов'язується специфічна система норм та очікувань, які в значній мірі визначають певні види (стратегії) поведінки безробітних, що мають даний статус. Тому важливого значення набуває неоднорідність вікового складу безробітних: молоді властиві інфантильність, яка проявляється в несамостійності прийняття рішень і дій, в почутті незахищеності, зниженій самокритичності та півищеній вимогливості до інших; безробітні середнього віку (30-45 років) мають уже певний практичний професійний досвід, для них характерна наявність сформованих і закріплених в попередній діяльності певних знань, умінь і навичок, професійно важливих якостей; люди, які ж втратили роботу після 45 років суттєво залежать від статусного положення, високого рівня освіченості, життєвого досвіду, тому вони драматично сприймають втрату роботи й досягнутого.
Таким чином, сформовані моделі трудової поведінки, які апробовані безробітними на практиці, стають їх установками і визначають майбутню їх поведінкову стратегію у схожих життєвих ситуаціях на ринку праці, а також сприяють її реалізації через активізацію в пошуку підходящої роботи та працевлаштуванні.
Спеціальною регуляторною системою стабілізації особи, яка спрямована на усунення або зниження почуття неспокою, є психологічний захист. Він оберігає сферу свідомості від негативних, травмуючих особу переживань, переводячи їх у сферу підсвідомого, знімає психологічний дискомфорт. Механізм психологічного захисту є глибоко індивідуальним і характеризує рівень адаптаційних можливостей психіки. Тому посилення і тренування психологічного захисту є одним з найактуальніших завдань профілактичної і клінічної психотерапії. Особливістю психологічного захисту є його неусвідомлюваність. Зокрема, не усвідомлюється потреба в терміновому зниженні дії психотравмуючого фактора. Психологічний захист проявляється також у неусвідомлюваній зміні настанов і мотивацій, при яких протиріччя, що є наслідком початкових намагань, усуваються. Часто проявами психологічного захисту є самовиправдовування, забування, самонагорода, самовибачення тощо. Слід пам'ятати, що емоційно негативні враження й афекти дуже погано забуваються і надовго залишаються у свідомості, спричиняючи біль і страждання. Велику роль у порушенні механізмів психологічного захисту відіграють різні зовнішні й внутрішні подразники: психотравмуючі фактори (грубість, цинізм, жорстокість), схильність особи до самопокарання, нездатність дати об'єктивну оцінку подіям, що відбуваються, конфліктність особи, зміни характеру тощо. Часто формами психологічного захисту є «уникнення» (наприклад, ухилення від обговорення теми, що має емоційно-особисте значення, ситуацій, книжок, кінофільмів тощо) і «вихід» (із сім'ї, професійної або вікової групи тощо).
Попередником стресового стану може бути етап самовідданості, коли людина забула про себе в ім'я більш «важливих» людей або подій. Лише свідомий пошук й оцінка причин можуть перевести такі сигнали з емоційної сфери в раціональну.
Сьогодні потужні можливості для формування в шукачів роботи нових актуальних стратегій поведінки на ринку праці є служба зайнятості, яка сприяє розвитку та більш повному виявленню особистісних можливостей, здібностей, нахилів безробітних через професійне самовизначення, оволодіння сучасними знаннями, вміннями та навичками, тобто через суттєве підвищення свого професійного потенціалу.
Тобто, реальним завданням фахівців служби зайнятості є не «боротьба» безпосередньо з негативними психічними станами, а поступовий, позитивний, мотивований вплив на поведінку людини, наповнення її життя новим смислом, справами, інтересами, значущими для неї. За такого підходу очікується суттєве покращення психоемоційного стану безробітних, зменшення гостроти емоційних переживань, підвищення самооцінки та впевненості у власних силах, повернення почуття гідності, захищеності та потрібності.
Головний аспект робитися на тому, що сьогоднішня ситуація - це шанс змінити щось у житті на краще, тому доцільно спробувати подивитись на неї по-новому, зібратись, відкинути емоції. Щоб змінити неефективну поведінку
безробітного, потрібно зосередити його увагу на головних цілях, які, по суті, визначають дії, чітко розставити пріоритети, спільно розглянути варіанти розв'язання проблеми та вибір найбільш прийнятного. Допомагає безробітному організуватися (спільно з фахівцем центру зайнятості) план самостійного пошуку роботи, відвідування різноманітних інформаційних семінарів, отримання інформаційних консультацій та профконсультацій тощо. Це дає людині змогу швидше адаптуватися до нових умов, визначитися щодо більш адекватних стратегій пошуку роботи, краще зрозуміти себе, свої професійні інтереси та сильні сторони.
ВПЛИВ АКЦЕНТУАЦІЙ ХАРАКТЕРУ ОСОБИСТОСТІ НА СХИЛЬНІСТЬ ДО НАРКОТИЧНОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ
Смирнова О. П. (м.Київ)
Лиходід І.С.
Зловживання психоактивними речовинами є міжнародною проблемою, від якої потерпає майже кожна країна на земній кулі, в тому числі і Україна. Наркоманія створює напругу, дисгармонію в суспільстві, оскільки певна категорія людей вилучається із сфери активної діяльності. Систематичні дослідження наркоманії, поширені в деяких зарубіжних країнах, почалися в нашій країні відносно недавно. Чисельні проблеми здоров’я, смерті, соціальні проблеми, пов’язані з цим зловживанням, є результатом складної взаємодії між психоактивними речовинами, конкретною людиною та середовищем. У споживача формується стійка звичка до психоактивних речовин (залежність), в результаті якої вживання наркотиків стає все більше неминучим.
Довгий час увага дослідників в нашій країні головним чином була зосереджена на фармакологічній дії наркотичних речовин, динаміці фізіологічних процесів і загальному стані здоров’я при систематичному вживанні наркотичних речовин. Концентрація уваги саме на медико-фізіологічному аспекті наркоманії обумовила й головний підхід до її лікування, який редукував проблему наркоманії до фізіологічної залежності та її усунення. Але вживання наркотичних речовин слід розглядати не тільки як проблему фізіологічну, але й як проблему особистості, що звертається до наркотиків в конкретній соціальній ситуації. А це вже слід розглядати як проблему психологічну та соціально-психологічну.
Більша кількість психологічних досліджень наркоманії пов’язана з вивченням схильності до зловживання психоактивними речовинами.
Що стосується схильності, а точніше факторів, що призводять до формування наркотичної залежності, існують біологічні, соціальні і психологічні фактори. У людини може спостерігатись як психічна схильність, так і більша стійкість до наркотичних речовин. Одним з вагомих факторів, що сприяють формуванню залежності, є так звані акцентуації характеру особистості.
Актуальність проблеми полягає в тому, що насьогодні немає таких сил, організацій і технологій, які можуть утримати кожну людину від вживання наркотиків. Цю проблему можна вирішити тільки спираючись на суспільну свідомість і виховання у кожного члена суспільства усвідомленого розуміння свого призначення і тієї небезпеки, на яку він наражається, вживаючи наркотики. Заходи щодо подолання наркоманії мають будуватися у вигляді концепції, заснованій на соціальній і психологічній адаптації до реалій життя, що повинна включати науковий і психологічний аналіз груп ризику, схильності до адиктивної поведінки. Без наявності функціонуючої комплексної, послідовної та обґрунтованої системи психологічної і соціальної адаптації наркомана зусилля по викоріненню даної проблеми приречені на невдачу.
Практично важливим є питання виявлення першопричин вживання наркотиків серед молоді. Це допомагає визначити правильний підхід до цієї категорії людей і призначити відповідне психотерапевтичне лікування для наступної реабілітації, зважаючи на те, що наркоманія – це реалізація існуючих біолого-психологічних передумов. Необхідно, досліджуючи причини розвитку наркоманії, чітко виявити характеристики груп ризику, знайти умови встановлення з ними ефективних контактів. Для цього треба визначити психологічні особливості наркозалежних хворих, їх потреби та потяги.
Мета нашого дослідження полягала в з’ясуванні наявності взаємозв’язку між типом акцентуації характеру особистості та її схильністю до наркотичної залежності.
Гіпотеза дослідження полягала в припущенні про те, що особи з демонстративним, збудливим (неврівноваженим) та гіпертимним типами акцентуації характеру мають більшу схильність до наркотичної залежності.
Проведений аналіз теоретичних джерел дає підстави визначити акцентуації характеру як крайні варіанти норми, за яких окремі риси характеру надто підсилені, внаслідок чого виявляється вибіркова уразливість по відношенню до певного виду психічних впливів при добрій або навіть підвищеній стійкості до інших.
Акцентованість рис характеру виробляється за суспільних умов життя під впливом інтересів, специфіки контактів у колективі, тощо. Проте, як свідчать дослідження, засадами стосовно них є й своєрідні вроджені індивідуальні особливості, що створюють грунт для виникнення акцентуації за відповідних соціальних умов.
Деякі риси характеру можуть бути розвинуті надміру, і це призводить до формування так званих акцентуйованих рис характеру. Акцентуації характеру – це надзвичайне підсилення окремих рис характеру, при якому спостерігаються відхилення в психології і поведінці людини, що не виходять за межі нормативної поведінки, але межують з патологією. В залежності від ступеню вираженості виділяють два ступеня акцентуації характеру – явну і приховану.
За класифікацією, запропонованою К.Леонгардом, виділяють наступні основні типи акцентуацій характеру: демонстративний, педантичний, «застрягаючий», збудливий (неврівноважений), гіпертимний, дистимний, циклотимний, тривожно-лякливий, афективно-екзальтований, емотивний [3,4].
Наркоманія розглядається як патологічний потяг до вживання наркотичних засобів, що викликають в малих дозах ейфорію, у великих – приглушення, наркотичний сон. При їх систематичному вживанні виникає звикання, яке пов’язане зі станом абстиненції, який являє собою погане самопочуття за відсутності наркотичних засобів. При наркоманії уражуються внутрішні органи, виникають неврологічні й психічні розлади, розвивається соціальна деградація. В структурі наркоманії виділяють ряд основних феноменів, які проявляються в ході розвитку хвороби.
Синдром психічної залежності. Її сутність полягає в тому, що людина перестає відчувати себе більш-менш включеною у життя без прийому наркотиків. Наркотик стає найважливішою умовою контакту людини з життям, собою, іншими людьми.
Синдром фізичної залежності, який полягає в тому, що поступово наркотик вбудовується у різні ланцюги обмінних процесів в організмі. Якщо наркоман не приймає відповідної кількості наркотику, він відчуває різні за ступенем вираженості фізичні страждання: ломоту, сухість шкіри (або, навпаки, рясну пітливість), судоми та біль у м’язах. Це явище називається абстинентним синдромом. Для його зняття необхідний прийом наркотику, дози якого постійно зростають.
Синдром зміненої реактивності організму до дії наркотику. Найважливішу роль в структурі даного синдрому відіграє толерантність. Її зростання, стабілізація на високому рівні відноситься до основних симптомів наркоманії [1,2].
Аналіз літератури показує, що різні аспекти виникнення, структури, динаміки, терапії, а також місця і функції психічної залежності на сьогодні залишаються недостатньо дослідженими. Психологічна залежність сприймається як другорядне явище в структурі наркоманії.
Функції психологічної залежності в структурі синдрому наркоманії різні на різних стадіях наркотизації. Функції психологічної залежності безпосередньо пов’язані з відносинами в системі «наркоман-соціальне оточення». Таким чином, руйнування психологічної залежності – це діяльність, спрямована на перетворення цих відносин. Парадоксальність наркоманії полягає в тому, що це спосіб адаптації шляхом саморуйнування. При цьому неадаптивні ефекти і наслідки наркоманії виступають як найважливіші умови адаптації наркомана до життя.
Проведений аналіз літератури не дає відповіді на питання про те, які саме особливості особистості можна вважати факторами ризику в залученні до вживання наркотичних речовин. Серед психологічних факторів, що створюють умови для зловживання психоактивними речовинами, велике значення має неблагополуччя у сім’ї. Несприятливі умови у родині служать фоном, який найчастіше підштовхує молоду людину до участі в асоціальних компаніях, особливо при деяких типах акцентуації характеру. Було виявлено, що ризик зловживання найбільш високий для збудливого і демонстративного типів акцентуацій.
Але більшість авторів дійшли висновку про те, що конституційна схильність і ризик формування наркозалежності найбільш характерний для підлітків зі збудливим (неврівноваженим), гіпертимним та демонстративним типами акцентуації [3,4]. Саме цей підхід був покладений в основу гіпотези нашого дослідження, яка передбачала не лише підтвердити взаємозв’язок між типом акцентуації характеру особистості та її схильністю до наркотичної залежності, а й встановити рівень суб’єктивного контролю у наркозалежних молодих людей.
Емпіричне дослідження впливу акцентуацій характеру особистості на схильність до наркотичної залежності у взаємозв’язку з рівнем суб’єктивного контролю проводилось на базі Голосіївського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді м. Києва та Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України.
Досліджувана група складалась з 25 осіб, що страждають на наркотичну залежність. Вік досліджуваних - 17-32 роки.
70% досліджуваних знаходились в процесі лікування, в стадії ремісії, 30% - діючі наркомани.
Контрольна група складалась з 25 осіб, які не вживають наркотики, різного віку і статі.
Гіпотеза полягала в припущенні про те, що схильність до наркотичної залежності мають особи з гіпертимним, демонстративним, збудливим (неврівноваженим) типами акцентуації та низьким рівнем суб’єктивного контролю.
В дослідженні використовувались такі методики:
Методика визначення акцентуацій характеру К.Леонгарда.
- Методика діагностики рівня суб’єктивного контролю Дж. Роттера (адаптація Бажина Є.Ф., Голинкіної С.А., Еткінда А.М.).
Статистична обробка отриманих в ході емпіричного дослідження даних проводилася з використанням критерію Манна-Уітні. Також за допомогою методу визначення рангової кореляції Спірмена визначався коефіцієнт кореляції типів акцентуацій характеру з рівнем загальної інтернальності.
В таблиці 1 представлені середні показники кількості типів акцентуацій характеру у осіб досліджуваної і контрольної груп.
Таблиця 1.
Середні показники кількості типів акцентуацій характеру
у осіб досліджуваної і контрольної груп
| Типи акцентуації | Досліджувана група | Контрольна група |
| Гіпертимність | 13,12 | 13,76 |
| Ригідність | 14,92 | 13,36 |
| Емотивність | 16,44 | 17,28 |
| Педантичність | 10,2 | 8,4 |
| Тривожність | 10,32 | 8,76 |
| Циклотимність | 17,72 | 13,2 |
| Демонстративність | 16,32 | 15,92 |
| Неврівноваженість | 16,88 | 10,52 |
| Дистимність | 13,08 | 11,2 |
| Екзальтованість | 15,36 | 13,12 |