Geum.ru

Косово: боротьба за незалежність продовжується

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
Опубліковано: Дзеркало тижня № 29 (809) 14 — 20 серпня 2010


Косово: боротьба за незалежність продовжується

Автор: Ганна ШЕЛЕСТ (Одеська регіональна філія Національного інституту стратегічних досліджень (Приштина))

О 3-й годині дня 22 липня 2010 року Міжнародний суд у Гаазі офіційно оголосив своє консультаційне рішення щодо Косова — «проголошення незалежності не порушує міжнародного права». У Косові це рішення було сприйняте як велика перемога — остаточне підтвердження законності та легітимності незалежності. У Сербії ж — як ще одне свідчення упередженості міжнародної спільноти і привід продовжувати боротьбу за край. Слід відзначити, що консультативне рішення не має обов’язкової сили, на відміну від стандартного рішення Міжнародного суду, але за ним ідуть серйозні політичні наслідки.

Фактично Сербія покарала сама себе, поставивши перед міжнародною спільнотою в особі Міжнародного суду як офіційного юридичного органу ООН питання таким чином: «ссылка скрыта?» Саме формулювання вже передбачало лише два варіанти відповіді — або відмовитися від розгляду справи взагалі, або підтвердити право держави на проголошення. Проте право на проголошення ще не є правом на від’єднання чи правом на визнання, на отримання повної міжнародної правосуб’єктності. У 2008 році всі очікували, що Сербія порушить питання саме про законність від’єднання Косова від Сербії, але цього не сталося, зокрема й через страх останньої отримати відповідь не на свою користь.

Реакція Сербії в цій ситуації могла б бути кращою. Попри те, що саме вона подала прохання в суд розглянути вищезгадане питання і, відповідно, була готова прийняти його консультативне рішення, офіційний Белград передусім заявив, що продовжить боротьбу, тим самим давши поштовх націоналістично налаштованим групам у Сербії. Більше того, вже наступного дня були направлені посланники в понад 50 країн, що є такими, котрі «вагаються», аби переконати їх підтримати позицію Сербії. У Раду Безпеки ООН було подано проект резолюції із закликом до всіх сторін продовжити перемовини про майбутнє мирне врегулювання.

Цікава візова політика Сербії. Не визнаючи незалежності Косова, посольство Сербії в Києві не приймає запрошень, виданих, наприклад, Американським університетом у Косові, і просить надати запрошення від організації в Белграді. А після оголошення рішення Міжнародного суду сербська поліція перестала пропускати іноземців у пропускному пункті Мердаре (між Косовим і Сербією) навіть за наявності сербської візи.

У міжнародному праві існують дві основні теорії визнання держав: декларативна і конститутивна. Відповідно до першої, держава є суб’єктом міжнародного права з часу свого виникнення, і визнання як таке не наділяє державу міжнародною правосуб’єктністю. Прибічники цієї ідеї пропонують орієнтуватися на Конвенцію Монтевідео (1933 р.), у ст. 3 якої визначається, що «політичне існування держави незалежне від визнання її іншими державами». Це опосередковано підтверджується й тим фактом, що ніде в міжнародному праві не закріплене положення, котре б визначало, скільки країн мають визнати незалежність новоствореної держави, аби вона вважалася повноцінним суб’єктом міжнародного права.

Конститутивна теорія базується на протилежному постулаті, відповідно до якого виникнення держави не рівнозначне виникненню суб’єкта міжнародного права. Без процедури визнання неможливо уявити членство такої держави в міжнародних організаціях, підписання нею міждержавних дво- або багатосторонніх угод, здійснення торгово-економічної діяльності, що, фактично, ізолює її на міжнародній арені.

Конвенція про права та обов’язки держав (Монтевідео, 1933 р.) встановила традиційні критерії для міжнародного визнання. Для того, щоб отримати таке визнання, держава повинна мати постійне населення, визначену територію, уряд і можливість здійснення зовнішніх зносин. Відповідно до цих критеріїв, Косово може бути визнаним, оскільки має постійне населення, визначену територію, демократично обраний уряд, дипломатичні представництва за кордоном і диппредставництва іноземних держав у Приштині.

У 1991 р. Європейський Союз доручив комісії міжнародних юристів дати визначення юридичних аспектів розпаду Югославії. Ця комісія на чолі з Р.Бадінтером визначила, що Югославська Федерація розпалася (dissolved), і використання саме цього терміна дуже важливе. Існує велика відмінність між ситуаціями, коли а) одне або кілька утворень «від’єднуються» від федерації, і б) коли вся федерація розпадається. У разі від’єднання продовжує діяти юридичний і конституційний лад: гілки відпадають, однак стовбур дерева продовжує існувати. У разі ж розпаду більше не існує самого дерева: кожен елемент може вибирати власний шлях. Хоча Косово й не було республікою Югославської Федерації, все ж у провінції був подвійний статус. Вона становила собою частину Сербії і мала пряме представництво у всіх федеральних органах влади, свій уряд, банк, сили оборони і право на президентство.

Чимало експертів наголошували, що визнання Косова відбулося тільки через дев’ять років по закінченні ссылка скрыта в регіоні та розміщенні миротворців відповідно до мандата ООН, а також роботи тимчасової адміністрації. Це питання — фактичної відсутності незалежного власного управління — і викликає одну з основних претензій Сербії. Белград наполягає, що рішення про незалежність не було рішенням Косова, його прийняло міжнародне співтовариство. Більш того, оскільки резолюція Ради Безпеки ООН №1244 досі формально не скасована, Косово не є незалежним, а має управлятися ООН.

На думку Марко Аттіли, директора відділу європейського сусідства Henry Jackson Society, від’єднання Косова від Сербії не є унікальним або прецедентом, і тактична помилка офіційних осіб західних країн полягає в тому, що вони намагаються подати усе саме в такому світлі. Він зазначає, що коли прецедент і є, то це сталося набагато раніше, ніж проголошення незалежності Косова. Це сталося ще на початку 90-х років, коли всі члени мультинаціональних федерацій — Югославії, СРСР і Чехословаччини — отримали незалежність. Усі, крім Косова. Це було зроблено, незважаючи на той факт, що у випадку з Югославією члени федерації, які проголосили незалежність, зробили це в односторонньому порядку, без згоди центру або інших членів федерації. Тому немає причин не розглядати косовський випадок так само, як хорватський або словенський.

Уся Приштина дивилася пряме ввімкнення із залу Суду в Гаазі 22 липня. Усі чекали підтвердження законності свого права на незалежну державу. Відразу після оголошення місто заполонили машини з косовськими, албанськими та американськими прапорами. Вони сигналили. Проте вже вранці місто неначе забуло про те, що сталося. Очікувалися великі демонстрації в ссылка скрыта, місті на півночі Косова, розділеному між сербською та косовською громадами сумно відомим мостом. У результаті ж лише близько п’ятисот сербів зібралися на імпровізований мітинг, який так і не відбувся. Уже в суботу про «загрозу» заворушень нагадувала лише самотня машина КФОР, що спостерігала за мостом через річку Ібaр. Попри те, що в сербській північній Мітровіце багато хто досі вважає місії НАТО і ЄС агресорами, які сприяють неприйнятній незалежності Косова, — це, за словами очільника поліції Косова Бехара Селімі, не заважає організованій злочинності, незалежно від етнічної приналежності, активно співпрацювати в місті й спілкуватися єдиною мовою — мовою заробітку грошей нелегальним шляхом.

Наявність американських прапорів та демонстративна позиція косоварів, що саме США — їхній головний друг і союзник, фактично шкодить їм. Ті, хто не хоче цієї незалежності, та й більшість тих, хто утримався, через це вбачають у Косові лише американську маріонетку, державу, штучно створену Вашингтоном для зміни балансу сил у Європі. Хоч прапор Європейського Союзу стоїть у кожному урядовому кабінеті від столиці до маленьких містечок, а євро — офіційна валюта держави, мало хто сприймає ЄС як головного партнера.

На серпень 2010 року, 69 держав визнали Косово незалежним, у тому числі США і 22 із 27 країн — членів ЄС. Серед тих, котрі не визнали, — Греція, Кіпр, Іспанія, Румунія та Словаччина — кожна з власних внутрішніх причин.

Немає сенсу представляти Косово як унікальний випадок, щоб інші країни не боялися його визнавати. Туреччина, що має серйозні проблеми з курдським сепаратизмом і виступила категорично проти від’єднання Нагірного Карабаху від свого традиційного партнера Азербайджану, — була однією з перших, хто визнав незалежність Косова. Македонія, що десять років тому мала власні проблеми з албанськими сепаратистами і більше, ніж будь-яка інша країна у світі, повинна боятися «косовського прецеденту», — теж визнала Косово.

Міністерство закордонних справ України 18 лютого 2008 року заявило: Україна, як і більшість держав, не вважає, що Косово може бутиссылка скрыта. Після того неодноразово повідомлялося про неготовність визнати незалежність Косова, про небажаність переділу кордонів у Європі і необхідність продовження переговорів з усіма зацікавленими сторонами. Така позиція цілком зрозуміла, оскільки в разі визнання Косова було б неможливо пояснити, чому Україна відмовляється визнавати Південну Осетію та Абхазію.

Уже наступного року Косово планує подати заявку на членство в ООН. Проте для прийняття не тільки необхідно заручитися 2/3 голосів Генеральної Асамблеї, а й отримати затвердження Ради Безпеки, в якій Російська Федерація, що активно виступає проти незалежності краю, має право вето.

Окремі експерти обговорюють варіант обміну територіями як можливість врегулювання етнічних суперечностей між країнами. Сербія отримає північну Мітровіцу, населену етнічними сербами, а Косово — Буяновач. Проте офіційний косовський уряд не розглядає такий варіант, оскільки побоюється нового витка конфронтації на Балканах, бажання наново перекроїти карту колишньої Югославії, адже чимало спірних територіальних питань досі будоражать уми радикально налаштованих політиків.

Одна з болючих проблем сьогоднішнього Косова — повернення тимчасово переміщених осіб та біженців. Президент країни Фатмір Сейдіу під час кожної зустрічі з іноземними делегаціями згадує про те, як створюються умови для повернення біженців, забуваючи розповісти про 33 сербські сім’ї, котрі з 1999-го або 2004 років мешкають у контейнерах у Грачаниці, всього за п’ять кілометрів від Приштини, або про тих, хто досі живе в наметах у Заку. Тим часом слід зазначити: така ситуація не в останню чергу склалася тому, що деякі біженці відмовляються переселятися в нові будинки, отримуючи певну фінансову і серйозну ідеологічну підтримку з боку Сербії. При цьому виникає відчуття, що інтереси Белграда більше зосереджені саме на моральному тиску на міжнародну спільноту і косовську владу, ніж на реальній допомозі етнічним сербам.

Можна зрозуміти і фрустрацію офіційної косовської влади: дуже складно пояснити албанському населенню, яке живе за межею бідності через багатолітній конфлікт у країні, чому нові будинки споруджуються для сербів, які одержують підтримку від Белграда, а не для косовців, які воювали за незалежність краю.

Косовські албанці дуже скидаються на маленьких дітей, які, з одного боку, всього хочуть навчатися і копіюють дорослих, а з іншого — абсолютно не самокритичні й воліють обвинувачувати оточення у своїх помилках. Високі чини в уряді Косова щиро не розуміють, чому побудови державних інститутів їх має навчати представник Програми ООН з розвитку (один із найкращих фахівців у своїй справі) — словак за національністю, адже Словаччина досі не визнала незалежності Косова.

При цьому рівень довіри населення до поліції вищий, ніж до решти органів влади у країні, а боротьба з корупцією не є гарною риторикою для міжнародних донорів. Недавній арешт голови Національного банку Косова за обвинуваченням у корупції не викликав політичних спекуляцій, а був сприйнятий як ще одне свідчення належної роботи антикорупційних органів.

Навряд чи в найближчих п’ять років ми зможемо говорити про існування повноцінної косовської держави. Неможливість вступу в ООН і кураторство міжнародних представництв не дозволять заявити про повний національний суверенітет. Проте щоденна й активна праця як усередині країни, так і на зовнішньополітичному напрямі дозволяє стверджувати про незворотність процесу косовської незалежності. А в найближчі кілька місяців ми можемо очікувати ще низки визнань із боку арабських та африканських держав.

Електронна версія: ссылка скрыта