Міністерство охорони здоров’я україни міністерство освіти І науки україни
| Вид материала | Документы |
- Міністерство охорони здоров’я україни міністерство освіти І науки україни, 3067.67kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 964.46kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1028.21kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Міністерство охорони здоров’я, 5570.5kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров`я україни сумський, 1131kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1042.47kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 784.64kb.
- Кабінет Міністрів України Міністерство охорони навколишнього природного середовища, 94.74kb.
- Ерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський державний, 950.39kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство економіки україни міністерство фінансів, 18.39kb.
ДИРОФІЛЯРІОЗ У СУМСЬКІЙ ОБЛАСТІ
Обухова О. А.; асистент, Смірнов О. Ю., доцент
СумДУ, медичний інститут,кафедра фізіології і патофізіології
Серед паразитарної нозології все більше відмічається поширення дирофіляріозу. Дирофіляріоз – це захворювання, збудником якого є ниткоподібний гельмінт, що відноситься до класу круглих черв'яків Nematoda, ряду Spirurida, родини Filariidae, роду Dirofilaria. Основними дефінітивними хазяями його в природі є тварини родини псових. Шлях передачі збудника від тварини до людини відбувається трансмісивним шляхом, через укуси комарів родів Anopheles, Aedes і Culex. Також уважають, що переносниками можуть бути кліщі, блохи та інші комахи. Можна припустити, що до зростання захворюваності на дирофіляріоз серед людей має відношення збільшення рівня захворюваності серед тварин. Зокрема, у 1999 році (коли була введена офіційна реєстрація хвороби серед тварин) було зафіксовано 15 випадків дирофіляріозу серед собак, у 2000 р. – 130, 2001 р. – 188, а в 2002 р. – 354.
Перший випадок дирофіляріозу був зафіксований академіком К. І. Скрябіним в 1917 році. Але офіційна реєстрація хворих почалася лише з 1996 року, у якому було зафіксовано 2 випадки. У подальшому показник починає зростати. У 1997 році було зафіксовано 4 випадки, 1998 р. – 7, 1999 р. – 10, 2000 р. – 19, 2001 р. – 25, 2002 р. – 52. Усього в Україні за період 1996-2003 рр. було зареєстровано 197 випадків дирофіляріозу серед людей. Випадки ураження збудником D. repens фіксуються майже в усіх областях України. Найбільша кількість уражених у Запорізькій області (16 випадків), АРК (12 випадків), Донецьку (12 випадків), Києві (11 випадків), Одесі (8 випадків). За офіційними даними СЕС Сумської області, у 2004 р. було зареєстровано 4 інвазованих, а в 2005 р. – 5 випадків захворювання.
Ураження людини збудником D. repens дуже широке: від органу зору до статевих органів. Близько 50% всіх зареєстрованих випадків припадає на дирофіляріоз із локалізацією гельмінта під шкірою вік, у слизовій оболонці та під кон'юнктивою, рідше в очному яблуці. Виявляються дорослі особини – самки, рідше самці. Для запобігання ураження на дирофіляріоз у людей потрібно приділяти більшу увагу стану здоров'я домашніх тварин, таких як собаки та кішки, особливо вивезених із-за кордону, та своєчасне їх лікування. Також у місцях, де є підвищена небезпека бути покусаним кровосисними комахами, необхідно застосовувати засоби індивідуального захисту (репеленти, москітні сітки).
Вплив високих доз адреналіну на розвиток дистрофічно-склеротичних змін судинної стінки
Покотило К.В., студ. 3-го курсу
Науковий керівник – канд. .мед. наук, асист. Наумко Р.Ф.
СумДУ, медичний інститут, кафедра фізіології і патофізіології
Однією з причин стрімкого зростання частоти серцево-судинних захворювань є істотне збільшення частоти та інтенсивності стресів у повсякденному житті сучасної людини . Пов’язане з цим збільшення вмісту адреналіну в крові (як результат станів гострого та хронічного стресу) викликає катехоламінові ураження судинної стінки, що є одним із факторів розвитку артеріосклерозу. На сучасному етапі залишаються недостатньо вивченими зміни вмісту основних мікро- та макроелементів у судинній стінці за умов розвитку адреналінового атеросклерозу. Метою даної роботи було вивчення змін вмісту міді та цинку, як кофакторів іон-транспортуючих та антиоксидантних систем і ферментів енергетичного обміну, для дослідження змін у цих системах за умов гіперадреналінемії.
Дослідження проводилися на 20 безпорідних щурах різной статі. Поділеним на 6 досліджуваних груп щурам, вводили внутрішньом’язево, у м’язи згиначі стегна, 0,1% розчин адреналіну гідрохлориду з розрахунку 50 мкг/кг маси тварини протягом 14 днів. Об’єктами вивчення були печінка, головний мозок, тонка кишка, серце, аорта, задня порожниста вена. Максимальні зміни вмісту міді та цинку спостерігалися у стінці задньої порожнистої вени, аорти та серця, що вказує на збільшення активності іон-транспортуючих та антиоксидантних систем, а також підвищення енергетичного обміну у цих органах за умов адреналінового ураження. Але на відміну від задньої порожнистої вени, де зазначені показники зростали, в аорті та серці спостерігалося поступове зменшення вмісту цих мікроелементів, що, ймовірно, пов’язано з виснаженням та зривом захисно-компенсаторних механізмів.
ДОСЛІДЖЕННЯ ВМІСТУ ВАЖКИХ МЕТАЛІВ У БІОМАСІ МУКОРОВОГО ГРИБА BLAKESLEA TRISPORA
Прімова Л.О., канд. біол. наук, доцент
СумДУ, медичний інститут, кафедра біохімії і фармакології
Складні ферментні системи грибів дозволяють цим організмам розвиватися на різноманітних субстратах і продукувати фізіологічно активні речовини, які широко використовуються у медицині, ветеринарії, сільському господарстві, промисловості.
Необхідними компонентами для розвитку і життєдіяльності грибів є мінеральні речовини. Гриби активно акумулюють біметали з навколишнього середовища, а також важкі метали, які конкурують з біметалами, утворюючи стійкі комплекси з білками, блокуючи функціонально активні групи ферментів, в першу чергу тіолові, що порушує нормальне функціонування біологічних систем. Мінеральний склад грибів варює в залежності від умов культивування. Використання експериментальних напівсинтетичних без глюкозних поживних середовищ для вирощування каротинсинтезувального мукорового гриба Bl.trispora змінює хімічний склад міцелію і біотехнологічних продуктів, які виробляють на основі біомаси.
Метою нашого дослідженя було визначення вмісту важких металів у складі міцелію мукорового гриба Bl.trispora, який культивували на експерементальному напівсинтетичному поживному середовищі, в якому неогранічні амонійні солі є єдиним джерелом азоту. Досліджували 8 зразків із різних партій біомаси гриба Bl.trispora, виготовленi на Верхньоднiпровському бiотехнологiчному комбiнатi Днiпропетровської областi. Сиру золу визначали методом сухого озолення, важкі метали – методом атомно-адсорбційної спектрофотометрії розчинів золи на атомно-адсорбційному спектрофотометрі С-115-М1.
Аналізи показали наявність у біомасі гриба Bl. trispora свинцю і кадмію в концентраціях 21,45 і 0,47 г/кг, відповідно. Вміст цих металів складає 0,051% від кількості всіх мінеральних речовин. Концентрація кадмію не перевищує межі середнього вмісту цього елемента у різних видах грибів і корелює з розподілом сірки, а також прямо пропорційна кількості сірковмісних амінокислот. Відомо, що особливістю біомаси гриба Bl. trispora є високий рівень сiрковмiсної амiнокислоти метіоніну, що може зумовлювати накопичення кадмiю у біомасі. Концентрація свинцю дещо вища ГДК для цього елемента, які прийняті для харчових продуктів і продовольчої сировини. Кобальт і ртуть у біомасі гриба не виявлені.
Таким чином, у біомасі мукорового гриба Bl.trispа не виявлені ртуть і кобальт. Вміст Cd знаходиться у межах допустимих концентрацій, кількість Pb дещо вища ГДК.
ВКЛАД В. Я. ДАНИЛЕВСКОГО В РОЗВИТОК ФІЗІОЛОГІЇ
Савченко Т.В., Репньовська І.І. студ. 2-го курсу; Гарбузова В.Ю., доцент
СумДУ, медичний інститут, кафедра фізіології і патофізіології
Василь Якович Данилевський – видатний український вчений, автор підручників з фізіології, ініціатор створення першого фізіологічного журналу “Физиологический сборник“, автор біля 220 наукових робіт, присвячених фізіології нервової системи.
В. Я. Данилевський народився 14 січня 1852 року в Харкові. У 1874 році з відзнакою закінчив медичний інститут Харківського університету. Через 3 роки захистив дисертацію “Дослідження по фізіології головного мозку”, виконану в фізіологічній лабораторії професора І. І. Щеглова. У 1884 році В. Я. Данилевський організував власну лабораторію порівняльної фізіології на природничому відділенні фізико-математичного факультету Харківського університету, а в 1910 році з його ініціативи було відкрито жіночий медичний інститут. Василь Якович був обраний академіком АН УРСР, нагороджений званням заслуженого діяча науки, був членом морфологічного і фізіологічного товариств при Віденському університеті, почесним членом товариства патологів при інституті Пастера у Парижі, товариства топічної медицини у Лондоні, Німецької Академії наук.
Данилевський В. Я. ініціатор створення першої ендокринологічної клініки. Під його безпосереднім керівництвом вперше був синтезований вітчизняний інсулін. У 1927 році вчений організував Український НДІ ендокринології і органотерапії, де й працював до останнього дня свого життя.
Наукова діяльність академіка В. Я. Данилевського була багатогранна. Він був одним із засновників електроенцефалографії. У своїй дисертації він вперше в Росії описав досліди по реєстрації біоелектричних явищ у головному мозку, винайшов центр регуляції діяльності серця, досліджував функціонування вегетативної нервової системи. У монографії “Про походження мускульної сили” вчений запропонував метод вимірювання механічного еквівалента тепла при діяльності м’язів. В. Я. Данилевський розробляв питання про психомоторні центри, описав явище сумації для блукаючих нервів.
Цікавими були роботи Василя Яковича про походження гіпнотизма людини і тварин. Він є яскравим представником Павловської фізіологічної школи гіпнозу. Суть гіпнозу В. Я Данилевський вбачав у гальмуванні “довільних” рефлексів. У роботі “Гіпнотизм”, виданій у 1924 році, він зводить природу гіпнозу людини до параліча волі і самостійного мислення, а причиною гіпнозу називає психічне примушення.
Помер В. Я. Данилевський у віці 87 років 27 лютого 1939 року.
ІНДИВІДУАЛЬНЕ ВИВЧЕННЯ СТУДЕНТАМИ ТЕОРЕТИЧНИХ ДИСЦИПЛІН МЕДИЧНОГО ПРОФІЛЮ І БОЛОНСЬКА СИСТЕМА
Смірнов О. Ю., доцент, Атаман О. В., професор
СумДУ, медичний інститут, кафедра фізіології і патофізіології
Теоретичні дисципліни, що їх вивчають на перших трьох курсах медичного інституту (медична біологія, фізіологія, мікробіологія та ін.), охоплюють лекції, практичні заняття й самостійну роботу студентів (робота з підручником, виконання домашніх завдань, написання рефератів). Вагома частка часу, відведеного на практичні заняття, припадає на перевірку знань (опитування, тестування), а на підсумкові модульні контролі згідно з Болонською системою освіти відводяться окремі заняття. На усне спілкування зі студентами не вистачає часу. Очевидно, при такій системі освіти, особливо коли рівень підготовки студентів у групі значно відрізняється, а викладач орієнтується на середнього студента, якість роботи студентів на заняттях погіршується. Скасування іспитів не дає змоги студентам повторити матеріал у цілому, на новому рівні знань.
При вивченні медичної біології в 2005/06 навчальному році зі 144 студентів, які є громадянами України, 16 чоловік (11%) не змогли своєчасно здати дисципліну, але 14 із них (87,5%) пізніше ліквідували заборгованість. За 1-й семестр 2006/07 навчального року зі 114 вітчизняних студентів 27 чоловік (23,7%) не здали своєчасно 1-й модуль із даної дисципліни, але 22 із них (81,5%) за півтора місяця пересклав двійки на позитивні оцінки.
Досвід викладання медичної біології показав, що назріла необхідність переходу на дійсно індивідуальне навчання за індивідуальними планами, ліквідації жорсткого пов'язання дисциплін із семестрами, курсами й 6-річним періодом навчання, коли студента, що не встигає, відраховують. Необхідно повернути можливість підвищення оцінки за дисципліну при додатковому більш глибокому вивченні матеріалу студентом, але повернення іспитів можна було б зробити з відведенням на них певної частини рейтингових балів. Невідкладного розв'язання вимагають також такі проблеми, як створення викладачами електронних підручників, розробка інтернет-сайтів кафедр і регулярне їхнє відновлення, створення достатньої кількості робочих комп'ютерних місць у бібліотеці й гуртожитках із виходом у мережу Інтернету.
АНАЛІЗ ЗАХВОРЮВАНОСТІ НА ГЕЛЬМІНТОЗИ
НАСЕЛЕННЯ РАЙОНІВ СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Смоловий О. В., Олешко О. М., студ. 1-го курсу
Наукові керівники: асистент Обухова О. А., доцент Смірнов О. Ю.
СумДУ, медичний інститут, кафедра фізіології і патофізіології
Гельмінти дуже поширені на Землі. Понад 270 їх видів викликають захворювання людей у всіх частинах світу. Проте окремі види гельмінтів поширені нерівномірно. Це пов'язано з особливостями біології збудників, з яких одні можуть безпосередньо передаватися від людини до людини (гострики), другі потребують певних умов для дозрівання яєць та личинок у зовнішньому середовищі (аскарида, волосоголовець) або ж в організмі іншої тварини (проміжного хазяїна) (котячий сисун, широкий стьожак). Таким чином, природні умови місцевості та наявність проміжних хазяїв визначають ареал гельмінтів. Гельмінти паразитують в усіх органах людини, оскільки шляхи й способи інвазії різноманітні: аліментарний (з їжею, водою), трансмісивний (зі слиною кровосисного переносника), перкутанний (активне проникнення крізь покриви тіла).
За даними Сумської обласної СЕС показник загальної захворюваності на гельмінтози за 2005 рік становив 2537,5 особин на 100000 населення, а в 2006 році – 2045,1 особин. Показники захворюваності серед дітей склали відповідно 2537,5 та 2045,1 на 100000 населення. Найбільші показники ураження спостерігаються в Буринському (462,3), Велико-Писарівському (435,5), Середино-Будському (424,3) та Білопільському (419,0) районах. Найменший показник (185,2) – у Липово-Долинському районі.
Серед найпоширеніших гельмінтозів у Сумській області, як і по всій Україні, є ентеробіоз, аскаридоз та трихоцефальоз. Якщо порівняти показники захворюваності на ці гельмінтози за 2005-2006 роки, то можна відмітити зниження показників захворюваності на ентеробіоз на 16,8% (з 340,6 до 283,5 на 100000 населення) та на аскаридоз на 7,1% (з 47,03 до 43,7). І навпаки, спостерігалося підвищення захворюваності на трихоцефальоз на 32,3% (з 9,9 у 2005 році до 13,1 в 2006 р.). Також для районів Сумської області характерно виявлення хворих на опісторхоз – гельмінтоз, який є ендемічним для даної області. Так, у 2005 р. було виявлено 193 особини, а в 2006 – 255 особин, уражених на опісторхоз, що свідчить про збільшення показника на 30,8%.
Зміна складу нейтральних ліпідів ендокарда щурів
при емоційному стресі, ускладненому
гіперхолестеринемією
Лучко І.М.
Івано-Франківський державний медичний університет,
кафедра нормальної фізіології (зав. д-р .мед. наук, проф. І.В.Ємельяненко),
кафедра патологічної фізіології
(зав. д-р .мед. наук, проф. В.А. Левицький)
Пошкодження ендотеліальної вистилки камер серця може стати причиною утворення в їх порожнині тромбів. Вираженими патоендотеліотропними чинниками є емоційно-больовий стрес (ЕБС) та гіперхолестеринемія (ГХ).
Нами досліджено вплив емоційно-больового стресу і його поєднання з ГХ на вміст нейтральних ліпідів, які є важливими компонентами плазматичних мембран клітин, у ендокарді щурів. Розділення фракцій ліпідів проводили методом тонкошарової хроматографії на силікагелі. Вміст вільних жирових кислот (ВЖК) визначали радіохімічним методом.
Встановлено, що після тригодинної стрес-реакції вміст неетерифікованого (вільного) холестерину (ХС) та ВЖК у ендокарді щурів збільшується відповідно на 13,9% і 36,8%. Паралельно з цим відбувається зменшення кількості етерифікованого ХС та триацилгліцеринів, відповідно на 17,7% і 11,2%.
У порівнянні з контролем ЕБС посилює накопичення вільного ХС в плазматичних мембранах ендотеліоцитів ендокарда тварин, які перебували на атерогенній дієті. Вміст цієї речовини у цих клітинах зростає на 32,4%. При цьому, таке поєднання стресу і ГХ призводить і до значного збільшення вмісту етерифікованого ХС в ендокарді. Крім того, ГХ у поєднанні із емоційно-больовим стресом сприяє більш вираженому накопиченню ВЖК (на 58%) у цій оболонці серцевої стінки. Едогенними джерелами ВЖК при цьому можуть бути фосфоліпіди, триацилгліцерини та ефіри ХС.
Отже, емоційно-больовий стрес в умовах гіперхолестенринемії сприяє накопиченню в плазматичних мембранах клітин ендокарда вільного і етерифікованого ХС та збільшенню вмісту у них ВЖК.
ХС, як необхідний компонент плазматичних мембран клітин, взаємодіючи із жирнокислотними залишками фосфоліпідів, може змінювати властивості цих мембран та мікрореологічні особливості ендотеліоцитів. Надлишок ХС в мембранах ендотеліоцитів і збільшення вмісту у них ВЖК в значній мірі може змінити реакцію цих клітин на дію нейрогуморальних факторів при емоційному стресі в умовах ГХ.
Зміни перекисного окислення ліпідів та антиоксидантної системи за умов комбінованої корекції експериментального гіпотиреозу препаратом "Йодид-100" та вітАМІНОМ Є
Ємельяненко І.В., Тучак О.І.
Івано-Франківський державний медичний університет,
кафедра нормальної фізіології
Йод є незамінним субстратом для синтезу тиреоїдних гормонів, недостатнє надходження якого призводить до значних порушень в організмі. Відомо, що в основі розвитку більшості патологічних процесів лежить дестабілізація окислювально-відновної рівноваги. Тому метою даного дослідження було вивчення співвідношення показників перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) і антиоксидантної системи (АОС) за умов йододефіциту та при його корекції "Йодидом-100" в поєднанні з вітаміном Є.
Дослідження проводили на статевозрілих щурах-самцях, які були поділені на 3 експериментальні групи. Стан ПОЛ та АОС оцінювали шляхом біохімічного дослідження сироватки крові. Визначали вміст малонового диальдегіду (МД), дієнових коньюгатів (ДК), каталази, церулоплазміну, ступінь насиченості трансферину залізом та загальну антиоксидантну активність сироватки крові (ЗАОС). Функціональний стан щитоподібної залози оцінювали за рівнем тиреоїдних гормонів (Т3,Т4) у крові дослідних тварин.
В результаті експерименту, в 1 дослідній групі, тварини якої одержували мерказоліл (10 мг/100 г ваги) протягом 30 днів (М. В. Небожина, 1999) було виявлено значне зниження рівня тиреоїдних гормонів. Паралельно різко зросли показники ПОЛ (вміст МД, ДК) на фоні вираженого пригнічення антиоксидантного захисту (зниження ЗАОС, вмісту каталази). При корекції гіпотиреозу препаратом "Йодид-100" (50 мг/на добу) протягом 30 днів (2 група тварин) було відмічено різке підвищення рівня Т3, Т4 в крові тварин. За даних умов активізувались показники АОС (зросла ЗАОС, вміст каталази, наблизився до контрольного рівня церулоплазмін). Помітної стабілізації ПОЛ не відбулося.
При використанні для корекції гіпотиреозу "Йодиду-100" з вітаміном Є (20 мг/на добу) (3 дослідна група) на фоні нормалізації рівня тиреоїдних гормонів помітно знизився вміст МД та ДК в крові експериментальних тварин. Показники АОС максимально наблизились до рівня інтактних тварин.
Отримані дані свідчать про доцільність використання вітаміну Є для комплексної корекції йододефіцитного гіпотиреозу.
ЕФЕКТИВНІСТЬ КОРЕКЦІЇ ЙОДОДЕФІЦИТУ ПРЕПАРАТОМ „ЙОДИД-100” ЗА УМОВ НАДМІРНОГО ПОСТУПЛЕННЯ
В ОРГАНІЗМ ХЛОРИДІВ ТА ФТОРИДІВ
Воронич-Семченко Н.М.
Івано-Франківський державний медичний університет,
кафедра нормальної фізіології
Мета експериментального дослідження - вивчення ефективності корекції гіпотиреозу та порушень ліпідного обміну препаратом „Йодид-100” в умовах надмірного поступлення в організм хлоридів та фторидів.
Дослідження проводили на 70 нелінійних статевозрілих щурах-самцях масою 150-230. Зміни сироватки крові характеризували за рівнем тиреотропного гормону (ТТГ) аденогіпофізу, трийодтироніну (Т3), тироксину (Т4), з врахуванням співвідношення Т3/Т4 та показниками ліпідного обміну (вмістом холестерину та тригліцеридів).
Експериментальний гіпотиреоз викликали шляхом додавання до корму мерказолілу (10мг/100г) протягом 30 днів (М.Т.Панасюк і співав., 1998). Біохімічні показники визначали в умовах експериментального гіпотиреозу, після корекції йододефіциту препаратом „Йодид-100” та на тлі одночасного поступлення в організм «Йодиду-100», хлоридів чи фторидів.
В результаті дослідження встановлено, що введення щурам мерказолілу (1-а дослідна група) супроводжувалось вірогідним зниженням вмісту тиреоїдних гормонів (Т3, Т4) і їх співвідношення (Т3/Т4) та зростанням рівня ТТГ аденогіпофізу в сироватці крові, що вказувало на розвиток експериментального гіпотиреозу. Різке зниження вмісту йоду в сечі підтверджувало такий стан у тварин. Введення щурам «Йодиду-100» супроводжувалось зростанням вмісту тиреоїдних гормонів, відновленням співвідношення Т3/Т4, зростанням екскреції йоду з сечею. Корекція йододефіциту препаратом „Йодид-100” на тлі введення хлориду натрію була менш ефективною. Гормональний статус тварин цієї дослідної групи також характеризувався менш вираженим зростанням тиреоїдних гормонів, але на тлі низького співвідношення Т3/Т4. Рівень екскреції йоду з сечею був вищим, ніж при вживанні тільки препарату йоду. Можна припустити погіршення засвоєння йоду через його біохімічну конкуренцію з йонами хлору. Аналогічна тенденція спостергілісь і при введенні в організм щурів фториду натрію.
Виявлено, що гіпотиреоз здійснює негативний вплив на показники ліпідного обміну в експерименті (зростає вміст холестерину та тригліцеридів). Рекомендовано корекцію дефіциту йоду в організмі проводити препаратом „Йодид-100”. За умов корекції йододефіцитних станів враховувати рівень надходження до організму хлоридів та фторидів, надлишок яких може знизити ефективність застосування йодвмістимих препаратів.
СТАН ПРОЦЕСІВ ПЕРЕКИСНОГО ОКИСНЕННЯ ЛІПІДІВ
ТА СИСТЕМИ АНТИОКИСЛЮВАЛЬНОГО ЗАХИСТУ
У ДІТЕЙ, ХВОРИХ НА ГОСТРУ ПНЕВМОНІЮ
Гайдаш І.А., Давидчук Г.М.
Науковий керівник – проф. Флегонтова В.В.
Луганський державний медичний університет, кафедра патофізіології
Вивчений стан процесів перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ) та системи антиокислювального захисту (АОЗ) у 259 дітей віком від 2 до 14 років, хворих на гостру осередкову пневмонію мікробної етіології. Визначення малонового діальдегіду (МДА) проводили за допомогою тіобарбітурової кислоти за Стальною І.Д., Гарішвілі Т.Г. (1977). Визначення дієнової кон'югації (ДК) ненасичених вищих масних кислот здійснювали за Стальною І.Д. (1977). Активність каталази вивчали за Королюк М.А. і співавт. (1988). Встановлено, що в гострому періоді захворювання біохімічні показники були змінені, при цьому виразність змін залежала як від ступеня тяжкості захворювання, так і від віку пацієнтів. В період розпалу гострої пневмонії вміст в крові дітей продуктів ПОЛ – ДК та МДА був підвищеним. Концентрації ДК та МДА прогресивно збільшувались по мірі зростання ступеня тяжкості пневмонії і сягали найбільших значень при тяжкому перебігу патологічного процесу. Максимальні значення показників, які вивчались, зареєстровані у дітей 6-14 років. По мірі лікування, яке проводилось, вміст продуктів ПОЛ в крові хворих зменшувався, що підтверджувалось результатами дослідження ДК та МДА як через 10 днів з моменту надходження до стаціонару, так і в період ранньої реконвалесценції. Однак, незважаючи на те, що до моменту виписки з стаціонару концентрації ДК та МДА суттєво знижувались, повної їх нормалізації не відбувалось навіть при легкому перебігу пневмонії. Так, у дітей віком до 6 років нормальні показники ДК та МДА в періоді реконвалесценції при легкому перебігу пневмонії реєстрували у 25 % випадків, при середньотяжкому – у 14 %. Вивчення активності ключового ферменту системи АОЗ - каталази сироватки крові виявило її підвищення в періоді розпалу гострої пневмонії з наступним зниженням по мірі розвитку процесів саногенезу. Мінімальна активність каталази спостерігалась при легкому перебігу пневмонії. Під дією лікування, яке проводилось, активність каталази суттєво знижувалась і в періоді реконвалесценції перевищувала параметри референтної норми тільки в 1,5-3,1 рази залежно від ступеня тяжкості гострої пневмонії та віку хворих. Отримані результати є підставою для включення до комплексної терапії гострих пневмоній препаратів з антиокислювальною дією.
СТАН ФАГОЦИТАРНОЇ І СЕКРЕТОРНОЇ АКТИВНОСТІ
МОНОЦИТІВ І НЕЙТРОФІЛІВ КРОВІ СПОРТСМЕНІВ,
ЯКІ ЗАЙМАЮТЬСЯ ПАУЕРЛІФТИНГОМ
Галій С.М., Шабельник О.І.
Науковий керівник – проф. Гайдаш І.С.
Луганський державний медичний університет, кафедра мікробіології
Метою дослідження було вивчення фагоцитарної і секреторної активності моноцитів і нейтрофілів периферійної крови спортсменів-пауерліфтерів в динаміці тренувального процесу. Під спостереженням знаходилося 108 спортсменів-чоловіків віком від 17 до 25 років, у тому числі 90 розрядників (1-3 масові розряди), 15 кандидатів у майстра спорту, 3 майстра спорту. За ваговими категоріями спортсмени були розподілені так: 56,01-60,0 кг - 12 осіб, 60,01-67,0 кг – 17, 67,01-75,0 - 22, 75,01-82,5 кг - 17, 82,51-90,0 кг - 19, 90,01-100,0 кг – 13, 100,01-110,0 кг - 7 осіб. Всі спортсмени протягом року проходили тренувальні макроцикли (з 4 періодів) тривалістю 4 місяця. Інтенсивність фізичного навантаження в першому періоді макроциклу складала 800 кг, у другому - 1136,5 кг, у третьому - 1543,5 кг, у четвертому - 1650 кг на 1 кг маси тіла спортсмена протягом місяця. З периферійної крові були виділені моноцити і нейтрофіли центрифугуванням на градієнті щільності фікол-верографін. Фагоцитарний індекс (ФІ) і фагоцитарне число (ФЧ) нейтрофілів і моноцитів визначали чашковим методом, спонтанну продукцію клітинами інтерлейкіну-β( (ІЛ-1β) і фактора некрозу пухлини- (ФНП-) - радіоімунним методом. Контрольну групу склали 47 практично здорових чоловіків віком від 17 до 25 років, які не займались спортом систематично. Отримані цифрові результати обробляли статистично. Встановлено, що тривале фізичне навантаження, яке збільшується прогресивно, викликає у спортсменів пригнічення фагоцитарної і секреторної активності моноцитів і нейтрофілів периферійної крові. Виразність функціональних порушень нейтрофілів і моноцитів залежала від інтенсивності фізичного навантаження. У першій чверті тренувального макроциклу показники фагоцитозу (ФІ і ФЧ) нейтрофілів і моноцитів, а також спонтанної секреції моноцитами ІЛ-1β і ФНП- вірогідних розходжень із показниками контрольної групи не мали. Збільшення інтенсивності фізичного навантаження в другому періоді тренувального макроциклу до 1136,5 кг на 1 кг маси тіла спортсмена протягом 1 місяця вело до зниження ФІ і ФЧ нейтрофілів і моноцитів у 1,17-1,25 рази, а спонтанної секреції моноцитами ІЛ-1β і ФНП- - у 1,16-1,21 рази (р<0,05). В третьому періоді ФІ нейтрофілів і моноцитів знижувалися в 1,37 рази, ФЧ - у 1,4-1,46 рази, спонтанна продукція моноцитами ІЛ-1 і ФНП- - у 1,37 і 1,4 рази відповідно. У четвертому періоді при інтенсивності фізичного навантаження 1650 кг на 1 кг маси тіла спортсмена протягом місяця ФІ і ФЧ нейтрофілів знижувалися проти контролю, відповідно, у 1,63 і 1,68 рази, ФІ і ФЧ моноцитів - у 1,64 і 1,74 рази, спонтанна продукція моноцитами ІЛ-1β і ФНП- - в 1,61 та 1,65 рази.
ВИЗНАЧЕННЯ БЕНТОНІТОВОГО ТЕСТУ У ВІРУСІВ ЕСНО
Гриценко Л.М.
Науковий керівник – академік НАН України Широбоков В.П.
Національний медичний університет імені О.О.Богомольця, м. Київ,
кафедра мікробіології, вірусології та імунології
Визначали здатність представників родини ентеровірусів, вірусів виду ЕСНО, до адсорбції на бентоніті.
Досліджували штами вірусів ЕСНО-3, -6, -11, -13, -24 та -30 типів, які ізольовані на території України у 1998-2005 рр. Серед них 15 штамів було ізольовано від хворих, 17 штамів -від здорових осіб, та 7 штамів - з об’єктів довкілля. Дослідження проводились на перещеплювальних клітинних культурах HEp-2 після адсорбції на бентоніті при слаболужних рН. Результати експерименту оцінювали у такий спосіб: редукція інфекційного титру (РІТ) ≤ 0,5lg – штами з низьким афінітетом до бентоніту, які практично не адсорбуються на бентоніті, (Абент-); РІТ ≥ 1,5lg – штами з високим афінітетом до сорбенту, (Абент+). За умови, якщо 0,75 lg ≤ РІТ ≤ 1,25lg, штами вважали проміжними, (Абент +). Виявлено, що основна частина вірусів ЕСНО мала характеристику Абент+, що становить 35,79%, 30,78% ізолятів мали варіант Абент+, та штами, що мають характеристику Абент- становили 33,33%. Серед типів розподіл вірусів за здатністю адсорбуватися на бентоніті виявився таким: серед вірусів ЕСНО 3 типу найбільша кількість мала характеристику Абент- (66,67%), Абент+ (33,33%) та зовсім не виявлено штамів із проміжним значенням; у вірусів ЕСНО 6 типу по 40% припадає на варіанти Абент+ та Абент- і 20% штамів мають значення Абент +; для вірусів ЕСНО 11 типу характеристику Абент + мають 50% штамів, Абент- становлять 33,33% і лише 16,67% належать до варіанту Абент+; серед вірусів ЕСНО 13 типу 66,66% становлять віруси з високим афінітетом до сорбенту, і по 16,67% належать до варіантів Абент- та Абент +; у вірусів ЕСНО 24 типу 50% становлять віруси з характеристикою Абент +, та однакову частку мають варіанти Абент+ та Абент-, серед 30 типу вірусів ЕСНО найбільшу частку віруси з мають характеристикою Абент+ (42,86%), та по 28,57% - характеристику Абент + та Абент-. Таким чином, використання бентонітового тесту з метою типової диференціації вірусів ЕСНО не є доцільним.
Відносно вірусів ЕСНО ізольованих серед здорових осіб варіант Абент+ становить 23,08%, по 10,26% припадає на варіанти Абент + та Абент-; серед хворих - домінуюче значення має варіант Абент- (20,51%), тоді як варіант Абент+ становить 10,26% та Абент+ - 7,63%; у вірусів ізольованих з об’єктів довкілля до варіанту Абент + належить 12,82%, по 2,56% - до варіантів Абент+ та Абент-
Таким чином, переважна більшість вірулентних штамів мають характеристику Абент-, авірулентних - Абент+, віруси ЕСНО ізольовані з об’єктів довкілля – проміжне значення.
Вивчення протиалергічної дії нового комбінованого засобу, що містить похідне 2,4-діхлорбензойної кислоти, карбамазепін і кофеїн
Звягінцева Т.В., Киричок Л.Т., Сирова Г.О., Миронченко С.І., Трутаєв І.В.
Харківський державний медичний університет,
кафедра фармакології та медичної рецептури
Сучасна фармакотерапія захворювань характеризується комплексним підходом. При болі та запаленні з вираженим больовим компонентом він грунтується на різних механізмах фармакологічної дії тих засобів, які забезпечують лікувальний ефект. Тому на сучасному етапі велика увага приділяється комбінованим препаратам. Основою їх фармакологічної ефективності є синергізм інгредієнтів. Але лікарський сінергізм повинен сполучатися із мінімалізацією побічних явищ, одним з яких є алергія. Тому метою дослідження було вивчення протиалергічної дії нового комбінованого засобу, що містить похідне 2,4-діхлорбензойної кислоти, карбамазепін і кофеїн. Матеріали і методи: досліди виконано на 18 білих статевозрілих щурах лінії WAG популяції Вістар обох статей масою 150-250 г. шляхом визначення кількості дегранульованих тучних клітин (ДТК) [Фрімель, 1987] після двотижневої сенсибілізації (однократне підшкірне введення 1 мл конячої сироватки, підсилене однією дозою АКДС). Препарат вводили у вигляді 20% суспензії на 3% крахмальному слизу внутрішньошлунково в дозі 0,6 г/кг. Антигістамінну дію препарату визначали по кількості ДТК у мазку перитонеальної рідини, що пофарбований нейтральним червоним. Порівняння проводили з інтактним контролем і контролем на патологію. Кількість ДТК визначали у відсотках. Одержані результати свідчать про те, що досліджуваний комбінований препарат позитивно впливає на кількість ДТК (=12,3±3,7%) – одержані дані статистично не відрізняються від показників з групи інтактного контролю (=7,6±1,2%, р>0,05), на відміну від групи контролю на патологію, в якій цей показник різко збільшився і склав 75±6,7%, р<0,05. Таким чином, досліджуваний комбінований засіб, що містить похідне 2,4-діхлорбензойної кислоти, карбамазепін і кофеїн виявляє антигістамінну дію, що відображує його протиалергічні і десенсибілізуючі властивості.