Міністерство охорони здоров’я україни міністерство освіти І науки україни
| Вид материала | Документы |
- Міністерство охорони здоров’я україни міністерство освіти І науки україни, 3067.67kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 964.46kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1028.21kb.
- Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Міністерство охорони здоров’я, 5570.5kb.
- Міністерство освіти та науки україни міністерство охорони здоров`я україни сумський, 1131kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 1042.47kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський, 784.64kb.
- Кабінет Міністрів України Міністерство охорони навколишнього природного середовища, 94.74kb.
- Ерство освіти І науки україни міністерство охорони здоров’я україни сумський державний, 950.39kb.
- Міністерство освіти І науки україни міністерство економіки україни міністерство фінансів, 18.39kb.
Матеріали і методи: досліджувані хворі були поділені на такі групи: І групу (n=26), які мали ІІІ ступінь обсіменіння Нр слизової оболонки (СО). Цим хворим в якості антибактеріальної терапії використовували семиденну потрійну схему: омепразол 20 мг 2 рази на добу, амоксицилін по 1000 мг 2 рази на добу, кларитроміцин по 500 мг 2 рази на добу та ІІ групу (n=22) , склали пацієнти із ІІІ ступенем обсіменіння Нр СО, які у комплексі з вище зазначеною терапією отримували ПО по 6 мг внутрішньом´язово: 5 ін’єкцій через день та 5 ін’єкцій по 1 разу кожних 3 дні. Після закінчення основної антибактерної терапії всі хворі продовжували прийом антисекреторного препарату омепразол по 20 мг, на добу до 4 – 6 тижнів. Хворі були порівнянні за віком, статтю та давністю захворювання. Частоту ерадикації Нр оцінювали з використанням морфологічного методу через 4 тижні після закінчення антихелікобактерної терапії.
Результати: При порівнянні клінічної ефективності проведеного лікування встановлено, що симптоми з боку шлунково-кишкового тракту ліквідовувались у пацієнтів І групи на 7-12-й день, а у хворих ІІ групи – на 5-7-й день від початку лікування. Так, протягом першого тижня від початку лікування нічний біль був ліквідований у хворих ІІ групи, біль натщесерце у них спостерігався у 4 рази рідше (р<0,05). На другому тижні - в обох групах не спостерігалось болю натщесерце та нічного, лише зберігався біль після прийому їжі, причому утричі рідше у ІІ групі хворих (р<0,05).
Диспепсичні явища у вигляді відригування та блювоти спостерігались в однаковій мірі на початку лікування в обох групах хворих і у процесі лікування були ліквідовані з однаковою швидкістю. Печія була ліквідована у хворих ІІ групи за перший тиждень лікування (р<0,05).
Ендоскопічні симптоми при однакових показниках на початку лікування, на кінець місячного терміну мали таку динаміку: гіперемія та набряк СОШ та СО ДПК зберігалась у (84±7,48) % хворих І групи і лише у (30,8±9,23) % хворих ІІ групи (р<0,001). Ерадикація Нр у пацієнтів І групи склала (64±9,8) %, а у хворих ІІ групи – (92,3±5,3) % (р<0,05).
Висновки: включення ПО до комплексного лікування хворих на ПВ ДПК призводить до більш вираженої позитивної динаміки змін клінічних та ендоскопічних симптомів і підвищує частоту ерадикації Нр.
ВМІСТ ІНТЕРЛЕЙКІНУ-8 У ХВОРИХ НА ПЕПТИЧНУ ВИРАЗКУ ДВАНАДЦЯТИПАЛОЇ КИШКИ ІЗ РІЗНИМ СТУПЕНЕМ АКТИВНОСТІ АНТРАЛЬНОГО ГАСТРИТУ
Степанченко І.В., студ. 5-го курсу
Науковий керівник – асист. Кириченко Н.М.
СумДУ, медичний інститут,
кафедра внутрішньої медицини з курсом пропедевтики
Відомо, що маркером запалення слизової оболонки (СО) є її інфільтрація макрофагами, лімфоцитами та нейтрофілами. Інтерлейкін – 8 (ІЛ-8) є найпотужнішим фактором хемоаттракції, що викликає адгезію нейтрофілів до ендотелію судин, нейтрофільно-моноцитарний хемотаксис та активацію запальних клітин.
Мета роботи: вивчення взаємозв’язку вмісту ІЛ-8 у хворих на пептичну виразку дванадцятипалої кишки (ПВ ДПК) в залежності від морфологічних змін СО гастродуоденальної зони в період загострення.
Матеріали і методи: Обстежено 67 хворих на ПВ ДПК. Діагноз ПВ верифікували ендоскопічно, рентгенологічно та морфологічно. Проводили фіброскопію з прицільною біопсією СО ДПК та шлунка (по два біоптата з дванадцятипалої кишки, антрума та тіла шлунка). Препарати для гістологічних досліджень фарбували гематоксилін-еозином та за методом Гімзи. Гістологічну діагностику проводили згідно з Сіднейською системою. Дослідження ІЛ-8 у сироватці крові проводили методом твердофазного імуноферментного аналізу з використанням відповідного набору ООО „Укрмедсервис” м. Донецька.
Отримані результати: концентрація прозапального цитокіну ІЛ-8 була підвищена у всіх досліджуваних хворих. Так, у пацієнтів із І ступенем активності антрального гастриту (АГ) він зростав в 1,8 разів, у хворих із ІІ ступенем - у 3,4 рази, а у пацієнтів із ІІІ ступенем – у 6,2 рази у порівнянні із нормою (рІ<0,001; рІІ<0,001; рІІІ<0,001). Це підвищення залежало від ступеню вираженості АГ, у зв'язку з чим найбільше відхилення спостерігалось у хворих при АГ із атрофією і, водночас, із ІІІ ступенем засіяності Нр. Це підтверджується також встановленням тісної прямої кореляційної залежності між вираженістю морфологічних змін СО та вмістом ІЛ-8 (r=0,76, р<0,001).
Висновки: рівень ІЛ-8 можна розглядати як додатковий маркер активності запального процесу СО гастродуоденальної зони.
ЕФЕКТИВНІСТЬ КОМПЛЕКСНОЇ ТЕРАПІЇ ХВОРИХ
НА ПЕПТИЧНУ ВИРАЗКУ ДВАНАДЦЯТИПАЛОЇ КИШКИ
Кириченко Н.М., асист., Гученко П.В.*
Науковий керівник – проф. Орловський В.Ф.
СумДУ, медичний інститут,
кафедра внутрішньої медицини з курсом пропедевтики
Сумський обласний диспансер радіаційного захисту населення*
Формування персистуючого інфекційного процесу, зумовленого наявністю Helicobacter pylori (Нр), значною мірою визначається дисбалансом імунної відповіді, що розвивається на фоні морфологічних змін у зоні запалення та зниження резервних можливостей організму. Тривала активація імунної системи викликає формування стійкої імунної недостатності, яка призводить до низької ефективності антихелікобактерних препаратів.
Мета роботи: вивчити ефективність імуномодулятору поліоксидонію (ПО) у комплексному лікуванні хворих на пептичну виразку дванадцятипалої кишки (ПВ ДПК) з ІІІ ступенем активності антрального гастриту (АГ).
Матеріали і методи: діагноз ПВ верифікували ендоскопічно, рентгенологічно та морфологічно. Обстежені пацієнти були поділені на такі групи: І групу (n=26) склали хворі, які отримували стандартну семиденну антибактеріальну терапію: омепразол 20 мг 2 рази на добу, амоксицилін по 1000 мг 2 рази на добу, кларитроміцин по 500 мг 2 рази на добу та ІІ групу (n=22) - які у комплексі з вище зазначеною терапією отримували ПО по 6 мг внутрішньом´язово: 5 ін’єкцій через день та 5 ін’єкцій по 1 разу кожних 3 дні. Після закінчення антибактерної терапії всі хворі приймали антисекреторний препарат. Хворі були порівнянні за віком, статтю та давністю захворювання.
Результати: через місяць у всіх хворих спостерігалось рубцювання виразкового дефекту. Ерадикація Нр у пацієнтів І групи склала (64±9,8) %, а у хворих ІІ групи – (92,3±5,3) % (р<0,05). При морфологічному дослідженні гастродуоденальної зони серед пацієнтів І групи у 24% виявлено АГ ІІІ ступеню активності, у 36% - ІІ, у 32% – І, і тільки у 8,0% СО була нормальною, а у пацієнтів IІ групи: у 8,3% - активність АГ ІІІ ступеню, у 25,0% – ІІ ступеню, у 41,7% – І ступеню, а у 25% – активність АГ була відсутня.
Морфологічне дослідження через 6 місяців показало, що у хворих І групи АГ ІІІ ступеню активності визначено у 50%, ІІ ступеню – у 40,9% , І ступеню – у 9,1% досліджуваних. У ІІ групі 9,0% пацієнтів мали активність АГ ІІІ ступеню, 27,3% хворих – активність АГ ІІ ступеню, 36,4% – І ступеню, а 27,3% ознак запалення СО не мали, тобто морфологічні ознаки АГ залишалися такими, як були на момент закінчення лікування.
Висновки: таким чином, включення до комплексного лікування хворих на ПВ ДПК з високим ступенем активності АГ імуномодулятора ПО призводить до зниження активності запального процесу у СО гастродуоденальної зони.
МЕТЕОТРОПНІ РЕАКЦІЇ У ХВОРИХ НА БРОНХІАЛЬНУ АСТМУ
Дитко В.В., студ. 2-го курсу
Науковий керівник – доц. Приступа Л.Н.
СумДУ, медичний інститут,
кафедра внутрішньої медицини з курсом пропедевтики
Метеопатичні реакції є причиною дестабілізації перебігу захворювань серцево-судинної, дихальної систем, опорно-рухового апарату, що зумовлено порушенням взаємодії основних взаємнорегулюючих систем: нервової, ендокринної, імунної. Метеотропні реакції можуть проявлятись у вигляді основного клінічного синдрому захворювання, що підтверджується негативною динамікою інструментально-лабораторних показників, а також - вегетативними та психопатичними зрушеннями
Метою нашого дослідження було вивчення частоти метеотропних реакцій у хворих на бронхіальну астму (БА) у залежності від тяжкості перебігу.
Матеріал та методи дослідження. Проведено анкетування 64 хворих на персистуючу БА, серед яких було: 18 хворих із легким перебігом (І група), 22 – із перебігом середньої тяжкості (ІІ група) та 24 хворих – із тяжким перебігом (ІІІ група). Усі пацієнти отримували базисне протизапальне лікування відповідно до ступеню тяжкості захворювання.
Результати дослідження. Виникнення нападів ядухи обстежені хворі пов’язували із різними причинами, серед яких домінували зміна погоди, переохолодження, фізичне навантаження та контакт із алергеном. Порівняння структури причин у хворих із перебігом різної тяжкості показало, що частота метеопатичних реакцій становила (55,6±12,1) % у хворих І групи, (86,4±7,49) % у хворих ІІ групи та (95,8±4,17) % у хворих ІІІ групи. Метеочутливі пацієнти відмічали в анамнезі прояви вегетативної дисфункції, пов’язані із зміною погоди: головний біль, сонливість, підвищену втомлюваність, зниження концентрації уваги, нестабільність артеріального тиску, болі в суглобах. Поряд із цим спостерігалось погіршення перебігу БА: зростання частоти нападів ядухи, виникнення стиснення в грудях, пароксизмальних сухих хрипів.
Отже, у хворих на персистуючу БА у міру зростання тяжкості перебігу захворювання збільшувалась частота метеопатичних реакцій у вигляді посилення бронхіальної обструкції та вининення вегетативно-психопатичних зрушень. Тому хворі на БА, особливо із перебігом середньої важкості та тяжким, потребують корекції лікування задля профілактики вининення чергового загострення БА та вегетативної дисфункції.
ЯКІСТЬ ЖИТТЯ У ХВОРИХ НА БРОНХІАЛЬНУ АСТМУ
ІЗ ОЖИРІННЯМ
Приступа Л.Н., д-р .мед.наук, Гуйва Т.О.*, Купина О.В., канд..мед.наук*
СумДУ, медичний інститут,
кафедра внутрішньої медицини з курсом пропедевтики
Сумська обласна клінічна лікарня*
Метою нашого дослідження було вивчення впливу ожиріння на якість життя (ЯЖ) у хворих на бронхіальну астму (БА).
Матеріал та методи дослідження. Обстежено 43 хворих на персистуючу БА середньої важкості, які були поділені на дві групи: І склали 22 пацієнти із нормальною масою тіла; ІІ – 21 із ожирінням. Оцінку якості життя проводили згідно опитувальника «Якість життя хворих на бронхіальну астму» (AQLQ). Розраховували 5 показників ЯЖ: обмеження активності, виразність симптомів, емоційна сфера, залежність від впливу оточуючого середовища і загальну ЯЖ. Відповіді на запитання оцінювали за 7-бальною шкалою, причому 1 бал відповідав максимальному, а 7 балів – мінімальному порушенню якості життя. Статистичну обробку отриманих результатів проводили згідно методу варіаційної статистики з використанням критерію Стюдента.
Результати дослідження продемонстрували обмеження активності у пацієнтів І і ІІ груп до (4,21±0,26) та (3,19±0,29) балів, відповідно (р<0,05). Наявність виражених симптомів захворювання за бальною шкалою становила у хворих І групи (4,16±0,24) балів і лише (2,24±0,19) балів – у хворих ІІ групи (р<0,05). Це супроводжувалось порушенням емоційного стану, яке було більш вираженим у хворих ІІ групи (4,05±0,09 бали) проти (3,11±0,14 балів у хворих І групи, р<0,05). Детальний аналіз емоційного стану показав, що у хворих із ожирінням була більш виражена стурбованість із-за наявності БА, тривога із-за виникнення нападів ядухи та хвилювання з приводу потреби в медикаментозних засобах.
Усі пацієнти підлягали впливу оточуючого середовища, що знайшло підтвердження при оцінці даного параметру за анкетою, який становив відповідно (4,35±0,31) і (3,27±0,25) балів (р<0,05). Отже, усі показники ЯЖ у хворих на БА були зниженими у порівнянні із розрахунковим максимумом (7 балів), проте більш вагомі зміни спостерігались у хворих із супутнім ожирінням.
Загальна оцінка ЯЖ складала у хворих І групи (3,44±0,69) бали і у хворих ІІ групи - (2,95±0,72) бали (р<0,05).
Таким чином, наявність ожиріння у хворих на БА є чинником, що обтяжує перебіг захворювання: обмежує активність хворих, сприяє посиленню виразності симптомів, погіршуючи емоційний стан, що у цілому знижує загальну оцінку ЯЖ у цих хворих.
СИНДРОМ ТИРЕОТОКСИКОЗУ НА ТЛІ ДИФУЗНОГО ТОКСИЧНОГО ЗОБУ ТА АУТОІМУННОГО ТИРЕОЇДИТУ