Міністерство охорони здоров’я україни міністерство освіти І науки україни

СТАН КИСЛОТОУТВОРЮЮЧОЇ ФУНКЦІЇ ШЛУНКА НА ПЕПТИЧНУ ВИРАЗКУ ДВАНАДЦЯТИПАЛОЇ КИШКИ, УСКЛАДНЕНУ КРОВОВТЕЧЕЮ

Пономаренко О.М., студ. 4-го курсу

Науковий керівник – асист. Орловський О.В.

СумДУ, медичний інститут,

кафедра внутрішньої медицини з курсом пропедевтики

Метою дослідження було вивчення кислотоутворюючої функції шлунка за даними іінтрагастральної рН-метрії у хворих на пептичну виразку дванадцятипалої кишки (ПВ ДПК) ускладнену кровотечею у порівнянні з її неускладненим перебігом.

Матеріали і методи дослідження. Обстежено 52 хворих з неускладненою ПВ ДПК (І група), та 62 хворих, що мали в анамнезі шлунково-кишкову кровотечу (ІІ група). Визначення інтрагастрального рН проводилось за методикою В.М. Чорнобрового за допомогою оригінальних мікрозондів.

Результати дослідження. В тілі шлунка рН серед хворих з ускладненим перебігом ПВ ДПК складав 1,50,06, серед хворих І групи цей показник дорівнював 1,80,06 (р_2-10,001). В антральному відділі шлунка серед хворих ІІ групи рН дорівнював 2,80,09, а серед пацієнтів І групи – 3,20,08 (р_2-10,01). Отримані дані свідчать про більш низькі показники інтрагастрального рН як в тілі, так і в антральному відділу шлунка серед хворих з ускладненим перебігом ПВ ДПК. Серед останніх частіше зустрічались хворі з кислим декомпенсованим шлунком.

Висновок. Серед хворих на ПВ ДПК, ускладнену кровотечею, показники інтрагастрального рН достовірно нижчі у порівнянні із хворими на неускладнену ПВ ДПК, що потрібно враховувати при виборі схеми антисекреторного лікування.


СУПУТНІ ЗАХВОРЮВАННЯ З БОКУ ШЛУНКОВО-КИШКОВОГО ТРАКТУ У ХВОРИХ З ДУОДЕНАЛЬНОЮ ВИРАЗКОЮ

РІЗНОЇ ТЯЖКОСТІ ПЕРЕБІГУ

Орловський О.В., асистент

Науковий керівник – проф. Фадєєнко Г.Д.

СумДУ, медичний інститут,

кафедра внутрішньої медицини з курсом пропедевтики

Метою дослідження було вивчення частоти супутніх захворювань з боку шлунково-кишкового тракту у хворих на пептичну виразку дванадцятипалої кишки (ПВ ДПК) ускладнену кровотечею у порівнянні з неускладненим перебігом.

Матеріали і методи дослідження. Обстежено 87 хворих з неускладненою ПВ ДПК (І група), та 100 хворих, що мали в анамнезі шлунково-кишкову кровотечу (ІІ група). Діагностика супутніх захворювань з боку шлунково-кишкового тракту проводилась в результаті комплексного обстеження: фіброгастроскопія, УЗД органів черевної порожнини, біохімічні та клінічні лабораторні дослідження.

Результати дослідження. Найчастіше серед обстежених хворих виявлялась дискінезія жовчовивідних шляхів: 36,8 % у хворих І групи та 39,0 % у хворих ІІ групи(р0,05). На другому місці за частотою діагностувалась гастроезофагальна рефлексна хвороба, відповідно 32,2 % та 34,0 % (р0,05 ). Хронічний панкреатит займав третє місце з частотою 27,7 % у хворих І групи та 31,0 % у хворих ІІ групи (р0,05). Хронічний холецистит діагностувався значно рідше, відповідно 11,5 % та 14,0 % хворих (р0,05). В жодному випадку не знайдено суттєвої різниці у частоті супутніх захворювань між групами, що порівнювались.

Висновок. Частота супутніх захворювань з боку шлунково-кишкового тракту у хворих з ПВ ДПК не залежить від тяжкості перебігу захворювання.


ДИНАМИКА ПУЛЬСОВОГО АРТЕРИАЛЬНОГО ДАВЛЕНИЯ В ОСТРОМ ТЕСТЕ У БОЛЬНЫХ ЭССЕНЦИАЛЬНОЙ ГИПЕРТЕНЗИЕЙ С РАЗЛИЧНЫМИ ТИПАМИ СОЛЕВОЙ РЕАКТИВНОСТИ

Бобрышев К. А., Коломиец В. В., Тюрина С. Н., Боброва Е. В.

Донецкий государственный медицинский университет,

кафедра внутренних болезней № 2

Национальная медицинская академия последипломного образования,

кафедра кардиологии и функциональной диагностики

Обследовано 247 больных эссенциальной гипертензией (ЭГ) II стадии в остром тесте согласно модифицированному протоколу C. Grim, который состоит из фазы объёмно-солевой нагрузки (2000 мл 0,9%-го раствора NaCl внутривенно капельно) и последующей фазы объёмно-солевой депривации (120 мг/сут фуросемида, внутрь, в 3 приёма). По результатам острого теста все пациенты были разделены на 3 группы: сольчувствительные (n=108), среднее артериальное давление (АД) которых изменялось на 10 мм рт. ст. и более; сольрезистентные (n=104), среднее АД которых изменялось менее чем на 10 мм рт. ст.; парадоксальные реакторы (n=35), среднее АД которых в фазу объёмно-солевой депривации не снижалось, а, напротив, возрастало. У сольрезистентных пациентов динамика пульсового АД (ПАД) в остром тесте отсутствовала, тогда как у сольчувствительных больных и у парадоксальных реакторов ПАД достоверно изменялось. В частности, у сольчувствительных лиц на фоне объёмно-солевой депривации ПАД уменьшилось на 5,3±2,4 мм рт. ст. в сравнении с данными фазы нагрузки (р<0,001). То же регистрировали и у парадоксальных реакторов: при смене объёмно-солевых режимов ПАД у них в среднем уменьшалось на 5,5±2,7 мм рт. ст. (р=0,02) При этом исходный уровень ПАД у сольчувствительных обследованных был достоверно большим, чем у сольрезистентных пациентов (на 3,9±1,5 мм рт. ст., р<0,05). У сольчувствительных больных и парадоксальных реакторов, с одной стороны, и у парадоксальных реакторов и сольрезистентных пациентов, с другой, средние значения ПАД не отличались (в обоих сопоставлениях р>0,05). В фазу объёмно-солевой нагрузки наиболее высокое ПАД было также в группе сольчувствительных больных, причём его значение оказалось достоверно большим не только показателей сольрезистентных лиц (на 3,9±1,2 мм рт. ст.), но и парадоксальных реакторов (на 7,2±2,4 мм рт. ст.) (для обох сравнений р<0,05). Между парадоксальными реакторами и сольрезистентными больными значения ПАД не достигали статистически значимого отличия, хотя и приближались к нему (р=0,068). Наконец, в фазу объёмно-солевой депривации только у парадоксальных реакторов показатель ПАД отличался от аналогичных показателей в других группах: он был меньше на 8,1±3,7 мм рт. ст., чем у сольрезистентных пациентов, и на 7,4±4,0, чем у сольчувствительных (в обоих сопоставлениях р<0,05). Таким образом, почти во всех приведенных сравнениях ПАД было наиболее высоким у сольчувствительных пациентов.


Спонтанна артеріальна гіпертонзія у щурів: адекватна модель для доклінічного вивчення біологічно активних речовин з антигіпертензивною дією

Загородний М.І., асистент

Науковий керівник – проф. Свінціцький А.С.

Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця. Київ,

кафедри госпітальної терапії № 2

Для доклінічного вивчення серцево-судинних захворювань (артеріальна гіпертензія, серцева недостатність, аритмія, коронароспазм та інші) важливе значення має проведення досліджень на адекватній експериментальній моделі. Артеріальна гіпертензія займає одне з перших місць серед кардіологічної патології (Коваленко В.М., 2003; Свіщенко Є.П., 2004; Сіренко Ю.М., 2005, Свінціцький А.С., 2005). Для доклінічного вивчення лікарських засобів запропоновано декілька експериментальних моделей. У кролів викликали артеріальну гіпертензію шляхом перерізки депресорного нерва. Але ця модель застосовується рідко. У щурів артеріальну гіпертензію викликають оперативним втручанням: накладанням манжетки на нирку. Ця модель застосовується для вивчення впливу лікарських засобів при переважно реальній артеріальній гіпертензії у щурів, що обмежує можливість її застосування.

В останні роки для доклінічного вивчення біологічно активних речовин з потенціального антигіпертензивною активністю у світовій практиці використовують модель - спонтанну артеріальну гіпертензію у щурів. Така експериментальна модель за патогенетичними механізмами найбільш відповідає артеріальній гіпертензії у людей. Тому в усьому світі на такій моделі вивчають ефективність антигіпертензивних засобів. У розвитку спонтанної артеріальної гіпертензії мають значення порушення функції різних органів та систем організму: ендокринної, ренінангіотензинової, вегетативної та інших. Установлено, що при спонтанній артеріальній гіпертензії відмічаються деструктивні зміни в міокарді, судинах, які призводять до розвитку ускладнень: інфарктів, інсультів, хронічної серцевої недостатності, зменшують тривалість життя (Тарасова К.В., Карвацький І.М., Шевчук В.Г., 2004; Corder R., 2000; Wickens J.R., Macfarlane J., Booker C., 2004). Антигіпертензивні препарати різної хімічної структури і механізму дії зменшують негативні зміни в міокарді та судинах, але ця патологічні прояви домінують в патогенетичних проявах та розвитку артеріальної гіпертензії.

В даній роботі проведені дослідження на щурах з спонтанною артеріальною гіпертензією лінії НІСАГ. Контрольними (нормотензивними) тваринами були щурі лінії WKY (Wistar-Kyoto rats). Кожну тварину утримували в окремих спеціальних клітках з постійним доступом до скляної поїлки. Щурів розводили у віварії Національного медичного університету. Артеріальний тиск вимірювали 1 раз на місяць протягом 5 місяців на хвостовій артерії тварин за допомогою спеціального приладу і виражали мм ртутного стовпчика. Це дозволяє вимірювати артеріальний тиск в динаміці, що важливо в хронічному експерименті, що має суттєве значення для доклінічного вивчення медикаментів такого типу дії.

У інтактних (нормотензивних) щурів артеріальний тиск на початку досліду коливався від 95 до 110 мм рт. ст. За 5-х місячне спостереження артеріальний тиск суттєво не змінився і дорівнював 110±9,1 мм. рт. ст. У щурів з спонтанною артеріальною гіпертензією до початку експерименту артеріальний тиск був підвищеним і коливався в межах 150-180 мм. рт. ст. Через 5 місяців тиск також був підвищений і дорівнював 169±8,9 мм. рт. ст. Аналіз даних літератури та власних досліджень свідчить, що щурі зі спонтанною артеріальною гіпертензією, є адекватною моделлю для доклінічних досліджень по вивченню впливу антигіпертензивних препаратів на артеріальних тиск у даних тварин в хронічних дослідах. Більш широке використання даної моделі артеріальної гіпертензії в експериментальних дослідженнях сприятиме впровадженню в клінічну практику нових антигіпертензивних препаратів, а також більш досконалому вивченню механізмів дії даної групи медикаментів.


ВЛИЯНИЕ ТИАЗИДОПОДОБНЫХ ДИУРЕТИКОВ НА МЕТАБОЛИЗМ КОСТНОЙ ТКАНИ У БОЛЬНЫХ ОСТЕОАРТРОЗОМ В СОЧЕТАНИИ С АРТЕРИАЛЬНОЙ ГИПЕРТЕНЗИЕЙ

Коломиец В.В., Симбирцева К.Ю., Митрохина Л.И., Козлова Т.Ф.

Донецкий государственный медицинский университет,

кафедра внутренних болезней № 2

Цель. Изучение влияния терапии индапамидом на суточный ритм артериального давления (АД), метаболизм кальция, состояние костной ткани и синтез оксида азота у больных остеоартрозом (ОА) с артериальной гипертензией (АГ).

Материалы и методы. У 32 больных ОА с АГ до и после 12 недельного приема индапамида проводили суточное мониторирование АД, исследование функции эндотелия сосудов по степени эндотелийзависимой вазодилятации. Концентрацию метаболитов оксида азота (NO_x) в сыворотке крови определяли с помощью реактива Гриса на спектрофотометре «СФ-4А». В процессе перорального кальцийтолерантного теста (КТТ) в течение 240 мин с 0,25 ммоль/кг лактата кальция определяли кишечную абсорбцию и почечную экскрецию кальция. Концентрацию кальция определяли на атомно-абсорбционном спектрофотометре. Степень резорбции костной ткани изучали путем определения в моче С-концевых телопептидов радиоиммунным методом.

Результаты. На фоне лечения индапамидом у больных ОА с АГ систолическое АД снизилось со 162,55,6 до 134,55,3 мм рт. ст., диастолическое АД – со 106,84,0 до 77,92,8 мм рт. ст. (p<0,001). Прирост концентрации кальция в сыворотке крови на 90-й мин КТТ составил 0,16±0,02 ммоль/л, что практически не отличалось от показателя, полученного во время первого КТТ (p0,8). Скорость ликвидации нагрузочной кальциемии за 121-240 мин КТТ возросла с 1,08±0,21 до 2,0±0,22 мкмоль/л/мин (p<0,05). Исходный уровень почечной экскреции кальция уменьшился в 1,2 раза, а на 240-й минуте КТТ он составил 3,680,30 мкмоль/мин (p<0,05), снизившись на 19% по сравнению со значением до лечения индапамидом (4,540,31 мкмоль/мин). Экскретируемая фракция кальция через 240 мин повторного КТТ снизилась с 4,860,39 до 3,870,28% (p<0,05). Содержание в сыворотке крови NO_x увеличилось с 37,61,7 до 43,21,8 мкмоль/л, прирост диаметра плечевой артерии увеличился с 7,20,9 до 12,41,1% (р<0,05). Уровень С-концевых телопептидов в моче снизился с 244,7±20,7 до 187,0±18,2 мкг/ммоль креатинина (p<0,05).

Выводы. Курсовой прием индапамида больными ОА с АГ обеспечивает эффективное снижение уровня АД, осуществляет коррекцию нарушений обмена кальция и синтеза оксида азота, что приводит к снижению резорбции костной ткани и предотвращает прогрессирование поражения суставов.


Нові підходи до корекції порушень антиоксидантної системи у хворих на цукровий діабет 2 типу

з ознаками стеатогепатозу

Костіцька І.О.

Івано - Франківський державний медичний університет,

кафедра ендокринології з курсом ЛФК і СМ

м. Івано-Франківськ, Україна (секція:внутрішня медицина)

Порушення співвідношення між системами перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) та антиоксидантного захисту (АОЗ) є одним із етіологічних чинників розвитку і прогресування цукрового діабету. Первинні (дієнові кон’югати (ДК)) та проміжні (малоновий диальдегід (МДА)) продукти, які взаємодіючи із вільними групами мембранних сполучень сприяють утворенню кінцевих продуктів ПОЛ, що потенціюють деструкцію тканин, зокрема печінки. При ожирінні у хворих з ознаками метаболічного синдрому збільшується надходження у печінкову вену вільних жирних кислот (ВЖК), прогресує стеатоз печінки. Внаслідок включення ланцюга патогенетичних реакцій, виникає оксидативний стрес, що погіршує перебіг основного захворювання. Обстежено 55 пацієнтів хворих на цукровий діабет 2 типу. Перша (контрольна) група хворих (n=10) отримувала базову терапію. Другій групі досліджуваних (n=15) до комплексного лікування включено препарат біфтоп 2 рази на добу, третій групі пацієнтів (n=12) додано епадол у добовій дозі 3-4 г, а четверта група обстежених (n=18) у комплексному лікуванні отримувала обидва досліджуваних препарати. У всіх хворих вивчали показники ПОЛ та АОЗ і рівень ВЖК до і після проведеного лікування. Спостерігалась наступна динаміка показників, в порівнянні з вихідними даними: у другої групи пацієнтів рівень МДА знизився на 10 %, ДК - 24 %, трансферин - 10%, у третьої групи обстежених наявна позитивна динаміка МДА зменшився на 9 %, ДК – 23,9 %, трансферин – 12,9 %, а у досліджуваних четвертої групи дані показники знизилисьще більш виразно: МДА – 15,4%, ДК – 33,6 %. В контрольної групи пацієнтів дані показники знизились незначно - до 8 %. Рівень ВЖК у всіх обстежених пацієнтів після лікування знизився в однакових межах, що свідчить про позитивний ефект стандартних методів лікування та запропонованого лікувального комплексу. Отже, можна зробити висновок, що при лікуванні хворих на цукровий діабет 2 типу наявна позитивна динаміка при включенні у лікувальний комплекс ώ – 3 поліненасичених жирних кислот (епадол) та симбіотика біфтоп.


Нейроциркуляторна дистонія: нові аспекти лікування

Кравчук Л.М., Притуляк О.М., студ. 5-го курсу

Науковий керівник – асистент Деніна Р.В.
Івано-Франківський державний медичний університет,

кафедра госпітальної терапії №1

За даними різних авторів до 25 % амбулаторним хворим і 20 % госпіталізованим в кардіологічний стаціонар встановлюють діагноз нейроциркуляторної дистонії (астенії). Лікування таких хворих потребує психо- та фармакотерапії. Серед медикаментозних засобів перевагу надають препаратам рослинного походження, одним з яких є Кардіотон (трава адонісу весняного, плодів ялівця, квітів арніки, листя мяти перцевої).

Обстежено 100 хворих (71 жінка, 29 чоловіків), віком 18-60 років, які рандомізовані за діагнозом (нейроциркуляторна дистонія) і способом лікування: 50 хворих склали основну групу і отримували препарат Кардіотон (по 30 крапель 3 рази на день), інші 50 хворих - контрольну групу і отримували комплексний засіб – референтний препарат Кардіофіт по одній чайні ложці 3 рази на день. Термін лікування 21 день.

Стан хворих оцінювали за клінічною картиною, шкалою нервово-психічного напруження та астенічного стану, величиною вегетативного індекса Кердо. До і після лікування враховували суб’єктивний та об’єктивний стан хворого ( емоційну лабільність, порушення сну, серцебиття, зміну забарвлення шкіри при хвилюванні, оніміння і похолодання кінцівок, ЧСС, рівень артеріального тиску; дані аускультації серця і легенів; пальпації, перкусії).

Вегетативний індекс Кердо у хворих, які приймали Кардіотон змінювався таким чином: до початку лікування у 33 хворих цей показник свідчив про підвищення парасимпатикотонічного тонусу (ваготонію), у 11- симпатикотонію і у 6 хворих – ейтонію. Після лікування стан рівноваги між симпатичною і парасимпатичною системами відновився у 45 обстежуваних, у 5 утримувалась ваготонія. У групі порівняння у 34 хворих утримувалась - ваготонія, у 7 - симпатикотонія а у 8 спостерігався нормальний тонус. Після завершення курсу лікування ці показники у контрольні групі склали відповідно: 16, 9 і 25 хворих.

Встановлено, що Кардіотон набагато ефективніше ніж Кардіофіт зменшує астенічні прояви, має помірну седативну дію, добре переноситься хворими, не спричиняє патологічних змін лабораторних показників та ЕКГ- ознак, знижує схильність до ситуаційних реакцій, зменшує ЧСС, сприяє нормалізації артеріального тиску, покращує якість життя. Побічних ефектів не спостерігалось в обох групах хворих.

На основі результатів клінічних випробувань була проведена сумарна оцінка ефективності препаратів. Так, ефективність лікування Кардіотоном становила 94,23%,а Кардіофітом -88%.


ЗАСТОСУВАННЯ ГЛУТАМАТУ АРГІНІНУ В ЛІКУВАННІ БЕЗБОЛЬОВОЇ ІШЕМІЇ МІОКАРДА У ХВОРИХ

НА АРТЕРІАЛЬНУ ГІПЕРТЕНЗІЮ

Півнєв Б.А., Чисников М.П., Супрун Н.В.

Донецький медичний університет ім. М. Горького,

кафедра внутрішніх хвороб №2

Ціль: вивчення ефективності лікування безбольової ішемії міокарда у хворих на артеріальну гіпертензію шляхом корекції дисфункції ендотелію судин із застосуванням донатора оксиду азоту та стимулятору його синтезу.

Методи дослідження: в 47 хворих на артеріальну гіпертензію визначали функцію ендотелію плечової артерії за допомогою сонографічного апарата в умовах реактивної гіперемії (в якості контролю – брали пробу з нітрогліцерином). Проводили добове моніторування електрокардіограми. Вивчали комбінований вплив прийому еналаприлу в дозі 5-15 мг двічі на добу й глутамату аргініну в дозі 500 мг тричі на добу на тривалість безбольової ішемії міокарда.

Результати: при попередньому обстеженні у всіх відібраних хворих була встановлена наявність безбольової ішемії міокарда із загальною тривалістю 39,6±2,5 хв. на добу, частота епізодів ішемії міокарда склала 3,8±0,3 на добу. Глибина депресії сегменту ST досягала 4,5 мм. Рівні артеріального тиску у хворих становили в середньому систолічне - 165,3±5,2 мм рт.ст., діастолічне - 108,6±4,0 мм рт.ст. Між рівнем артеріального тиску й частотою та довготривалістю епізодів безбольової ішемії міокарда виявлено достовірний, хоча й слабкий кореляційний зв'язок (r=0,35; p<0,05). Приріст діаметра плечової артерії на тлі реактивної гіперемії - +0,38±0,02 мм. У всіх хворих за допомогою титрування дози еналаприлу досягалася нормалізація добових коливань артеріального тиску. Після лікування еналаприлом тривалість епізодів безбольової ішемії міокарда зменшилася на 27,0±2,9 хв. (68,2%; p<0,05) на тлі збільшення приросту діаметра плечової артерії при реактивній гіперемії на +0,46±0,03 мм (p<0,05). Додатковий прийом глутамату аргініну зменшував тривалість безбольової ішемії міокарда на 7,3±1,1 хв. (86,6%; p<0,01). При цьому в 29 хворих (61,7%; p<0,05) повністю зникли епізоди безбольової ішемії міокарда. Зменшення тривалості епізодів безбольової ішемії міокарда сполучалося зі збільшенням приросту діаметра плечової артерії – на +0,99±0,06 мм (p<0,01; r=-0,62). Проте, у 2-х хворих на артеріальну гіпертензію (4,2%; p<0,05), у яких тривалість безбольової ішемії міокарда змінювалася незначно, дисфункція ендотелію також не змінювалася (+0,110,01 мм; p=0,11).

Висновок: корекція дисфункції ендотелію судин у хворих на артеріальну гіпертензію шляхом комбінованого призначення еналаприлу - стимулятора синтезу оксиду азоту, і безпосереднього попередника синтезу - L-аргініну підвищує ефективність лікування безбольової ішемії міокарда.


СТАНИ І ЕФЕКТИ ДОВГОТРИВАЛОГО ЛІКУВАННЯ ІРБЕСАРТАНОМ У ПРАЦІВНИКІВ ОПЕРАТОРСЬКИХ ПРОФЕСІЙ

Хаджинова А.В., Бобров В.О., Боброва О.В., Цьома Л.М.

Національна медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика,

кафедра кардіології та функціональної діагностики, м. Київ, Україна

Вивчено стан і ефекти довготривалового лікування ірбесартаном (ІРБ) у працівників операторських професій (ПОП), хворих на есенціальну гіпертензію (ЕГ). Було обстежено 30 ПОП, хворих на ЕГ віком від 28 до 56 років, серед них було чоловічої статі - 16 і 14 – жіночої статі. Середня тривалість захворювання склала 9 ±1,2 роки. Метаболічні порушення мали місце у 70 % (n=22) хворих, із них у 15 хворих була підвищена маса тіла і абдомінальний тип ожиріння і у 7 хворих була підвищена маса тіла, порушена толерантність до глюкози та вони мали ознаки інсулінорезистентності. Усім хворим проводили глюкозо-толерантний тест, для проведення якого проводили навантаження глюкозою. Усім хворим призначали ІРБ (Апровель) фірми „Sanofi-Winthrop” (Франція) в дозі 150 мг на добу. Обстеження хворих проводили до початку лікування та через 12 тижнів після прийому ІРБ. Отримані результати представлені в таблиці.

Динаміка рівня глюкози при цукровому навантаженні у хворих з ЕГ при лікуванні ІРБ (ммоль/л).

Періоди обстеження	Хворі ЕГ
	До лікування (n=30)	Після лікування (n=30)
До навантаження	5,3±0,2	5,2±0,2
Через 60 хвилин після навантаження	8,9±0,15	8,4±0,3
Через 120 хвилин після навантаження	5,4±0,2	5,3±0,1

Примітка: Р>0,05, що свідчить про невірогідність змін показників.

Виходячи з отриманих результатів, можна зробити висновок, що ІРБ не впливає на рівень глюкози в плазмі крові натще і під час навантаження глюкозою у ПОП.


хірургія №1


THE LICHTENSTEIN REPAIR OF UNQUINAL HERNIA

Nwaogu Acachy, st. 3-nd course

Supervisor – doc. Shevtchenko V.P.