Лізаційних процесів у світовій економіці матеріали першої міжнародної науково-практичної конференції 26-28 квітня 2010 р м. Ужгород Ужгород, УжНУ, 2010
| Вид материала | Документы |
- Проект (варіант) змісту (структури) Національної доповіді «Уроки Чорнобильської катастрофи, 42.73kb.
- Наукове забезпечення процесів реформування соціально-економічних відносин в умовах, 2496.34kb.
- Програма VI міжнародної науково-практичної конференції "сучасні проблеми глобальних, 73.41kb.
- Проект (варіант) змісту (структури) Національної доповіді «Уроки Чорнобильської катастрофи, 45.18kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- Програма проведення конференції 11 квітня 2011 року приїзд учасників конференції, 80.08kb.
- До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
- Наукове видання Матеріали ХVIII міжнародної науково-практичної конференції учотирьох, 4599.99kb.
- Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
- Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали, 5109.61kb.
ДО ПИТАННЯ ОБЛІКУ ВИТРАТ НА ПІДПРИЄМСТВАХ
ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА
Дослідження показали, що правильна побудова обліку витрат на підприємствах лісового господарства залежить від ефективної та раціональної розробки класифікації витрат для того, щоб надати достовірну інформацію для потреб управління. Виділення певного переліку класифікаційних груп є індивідуальним для кожного підприємства і залежить від потреби управлінського персоналу у більш точній та детальній інформації для прийняття рішень.
Підприємства лісового господарства у своїй виробничій діяльності здійснюють групування витрат за статтями, що є притаманними для усіх підприємств різних галузей економіки (сировина та матеріали, паливо й енергія на технологічні цілі, основна заробітна плата та додаткова заробітна плата та ін.), але є й інші специфічні статті розроблені саме для підприємств лісового господарства, наприклад, попнева плата, витрати з утримання, експлуатації та будівництва лісовозних доріг. Щодо статті “попнева плата”, слід відзначити, що це плата за деревину, продану (реалізовану) на пні, пнів для осмолу і деревостою, який використовується для підсочки, у відповідності з виділеним лісосічним фондом за встановленими таксами. Витрати по попневій платі розподіляються за видами виробництва (лісозаготівлі, добування живиці, заготівля осмолу) за цільовим призначенням.
За статтею “витрати з утримання, експлуатації та будівництва лісовозних доріг” відображається утримання і експлуатація спеціалізованого технологічного обладнання, яке використовується на лісосічних роботах, нижньоскладських, лісозаготівельних операціях (бензо- і електропилок, сучкорізних пристроїв, трелювальних лебідок, стаціонарних і пересувних навантажувально-розвантажувальних механізмів, потокових механізованих ліній і т. ін.).
Аналіз діяльності підприємств лісового господарства показав, що специфіка продукції галузі, організаційно-технологічні особливості діяльності підприємств лісового господарства вимагають обліковувати та управляти витратами так, щоб забезпечити конкурентоспроможність підприємств такого виду діяльності.
Проблемі обліку витрат у галузях економіки присвятили наукові дослідження значна кількість вітчизняних та зарубіжних вчених: Бутинець Ф.Ф., Валуєв Б.І., Голов С.Ф., Кужельний М.В., Друрі К., Хорнгрен Ч.Т., Форстер Дж. та ін. Але у їхніх працях, на жаль, не розглядаються питання обліку витрат на підприємствах лісового господарства. Це свідчить про актуальність нашого дослідження.
Слід зазначити, що раціональна побудова обліку витрат і калькулювання собівартості продукції на підприємствах лісового господарства впливає на зниження собівартості усього обсягу виготовленої продукції та одиниці окремих видів продукції, що пояснює важливе значення не тільки ринкової ціни на лісопродукцію, а також і калькуляції для потреб ефективного управління. Калькуляція собівартості товарної продукції лісозаготівель (виробництво круглих лісоматеріалів і дров) повинна відповідати обсягу вивезення на кінцеві склади за затвердженим виробничим планом на рік у розрізі кварталів [2].
Аналіз економічної літератури та досвіду функціонування підприємств лісового господарства показав, що ефективна та раціональна побудова обліку витрат залежить від правильної та обґрунтованої облікової політики, в якій потрібно зазначати ті питання обліку витрат щодо яких існує варіативність застосування на кожному індивідуальному підприємстві. Також важливим є передбачення у додатку до наказу про облікову політику робочого плану рахунків з розробленими субрахунками та аналітичними рахунками з врахуванням специфіки діяльності підприємств лісового господарства.
На нашу думку, для правильної організації обліку витрат на підприємстві, перш за все, необхідно здійснювати планування витрат та запровадити нормативний облік витрат, де, відповідно, буде відображено рівень витрат і керівництво підприємства зможе вираховувати відхилення від встановленого рівня, для того щоб зробити відповідні висновки про перспективи розвитку підприємства в майбутньому.
У сучасних умовах господарювання все більшу роль на підприємствах лісового господарства відіграє не тільки безпосередньо сам процес організації обліку витрат, а й процес управління витратами. При цьому, на нашу думку, важливе значення відіграє вибір методу обліку витрат, оскільки вважаємо, що управління – це процес дотримання певних норм (нормативів), тому актуальним у цьому випадку буде саме нормативний метод обліку витрат, який допомагає: відображати в обліку витрати в межах норм та одержувати мінімальні відхилення від норм [1].
Таким чином, у процесі виробничої діяльності підприємства намагаються оптимізувати рівень своїх витрат через скорочення собівартості продукції для того, щоб досягти динамічного розвитку підприємства у майбутньому.
Література:
1. Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) на підприємствах лісового господарства України. – К. : Держком. лісов. госп-ва України, 2002. – 118 с.
2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати»: Затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. № 318 // ссылка скрыта.
Орлова В.К., к.е.н., професор
Івано-Франківський національний технічний університет
нафти і газу
Облік нерозподіленого прибутку
Для обліку нерозподілених прибутків поточного та минулих років а також прибутку, використаного в поточному році Планом рахунків бухгалтерського обліку активів,капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій,затвердженим наказом Мінфіну України від 30 листопада 1999 року №291 передбачено синтетичний рахунок 44 “Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)”, який має три субрахунка, в т.ч. субрахунок 443 “Прибуток, використаний у звітному періоді”. На даний час існують декілька проблемних моментів, пов’язаних з відображенням в обліку і фінансової звітності інформації щодо нерозподіленого прибутку.6
По – перше, слід звернути увагу на неправомірні вимоги що до обліку використаного прибутку (рах 443), які випливають з Положенні про порядок бухгалтерського обліку окремих активів та операцій підприємств державного, комунального секторів економіки та господарських організацій, які володіють та/або користуються об'єктами державної, комунальної власності”, затвердженому Мінфіном України 19.12.2006р. №1213 (надалі - Положення про бухгалтерський облік держпідприємств). Цим Положенням разом з іншими моментами встановлено порядок використання прибутку держпідприємствами. Так згідно п.15 прибуток держпідприємства на квартальну і річну дату балансу спрямовується:
- на розвиток виробництва (рах.4261 “Фонд розвитку виробництва”);
- на матеріальне заохочення (рах.4263 “Фонд матеріального заохочення”);
- на створення інших фондів (рах.4264 “Інші фонди”);
- на сплату податку з прибутку відповідно до чинного законодавства;
- на відрахування у централізований фонд (за рахунок чистого прибутку) органу управління підприємством відповідно до чинного законодавства або установчих документів.
Концептуальною основою бухгалтерського обліку чітко визначені елементи фінансової звітності: активи, капітал, зобов'язання, доходи, витрати. Однак, згідно Положення про бухгалтерський облік держпідприємств витрати підприємства (матеріальне заохочення, відрахування у централізований фонд органу управління підприємством) перестали були витратами. Такий підхід спотворює фінансові результати діяльності підприємства: зменшує витрати і завищує прибуток. Це впливає на достовірність фінансової звітності.
По – друге, існуючи правила оцінки активів на дату балансу приводять до збільшення нерозподіленого прибутку, в той час результати дооцінки активів по своєму змісту не завжди є прибутком, який можна розподіляти.7
Відсутня логіка в вимогах П(c)БО і щодо відображення результатів дооцінки (уцінки) фінансових інвестицій на дату балансу, які обліковуються за методом участі в капіталі. Відображення в обліку інвестора змін у власному капіталі емітента знаходиться в залежності від того, за рахунок чого змінюється власний капітал емітента. Якщо у емітента є прибуток (збиток), то інвестор пропорційно своїй частці в статутному капіталі емітента збільшує свій прибуток (збиток) через рахунок 72 (рах. 96). Якщо у емітента відбулися інші зміни у власному капіталі, то це не відображається на фінансовому результаті діяльності інвестора, а впливає на величину його додаткового капіталу (рах 42). Але, якщо власний капітал зменшиться за рахунок інших складових власного капіталу, крім прибутку (збитку), і сума цього зменшення більша, аніж додатковий капітал підприємства, то сума надлишку пропорційно частці інвестора відноситься на зменшення прибутку (збільшення збитку) інвестора, тобто повинна відображатися в Звіті про фінансові результати. Що стосується методу відображення в обліку інвестора збитку або зменшення власного капіталу емітента за рахунок інших статей, то це відповідає принципу обачності. А при відображенні відповідної частки прибутку емітента на рахунку прибутку інвестора порушується принцип обачності, тому, на наш погляд, доцільно таку частку прибутку відображати у інвестора на рахунку “Нереалізований прибуток (дохід)”. І тільки після рішення загальних зборів акціонерів (учасників) емітента про виплату грошових дивідендів сума, яка належить інвестору, повинна відображатися на рахунку 44 у інвестора, тобто списуватися з рахунку “Нереалізований прибуток (дохід)”.
Аналогічна ситуація виникає і при відображені на дату балансу довгострокової дебіторської і кредиторської заборгованостей, за якими сплачуються відсотки, за теперішньою вартістю.
Оросни Ильчик Бернадет, асистент
Ниредьхазский Институт
Анализ финансового состояния предприятия на основе баланса
Финансовое положение предприятия в основном определяет его размер, сфера деятельности, позиция на рынке, график реализации, использование мощностей, развитие и прибыльность. Стабилизация хозяйства означает защиту финансового равновесия предприятия, но только в случае сбалансированной финансовой ситуации можно было бы предусмотреть рост. При знании финансовой структуры и проверки её, очень важной задачей является проведение анализа с целью создания безпрепятсвенных денежных потоков и раскрытие ожидаемых финансовых трудностей.
Цель анализа финансового положения заключается в оценке финансового положения, возможности движения и платежеспособности предприятий.
С помощью вышеуказанных показателей есть возможность получить реальную картину платежеспособности.
Показатели ликвидности являются общепринятыми ценностями, которые сигнализируют стабильную деятельность, однако, бывают отрасли или этапы развития предприятия, когда эти ценности могут быть даже в том случае целесообразными, если не оптимальны для определённой пути.
На мой взгляд, три самые важные показателя финансового положения предприятия – это чистый оборотный капитал, коэффициент быстрой ликвидности и общий показатель ликвидности.
1. Самым важным финансовым показателем для мелких фирм является коэффициент быстрой ликвидности. Данный показатель измеряет краткосрочную финансовую способность фирмы. Даже название «быстрый» означает не время его расчёта, а время обмена содержаемых коэффициентом средств на наличные деньги. Коэффициент покажет соотношение средств, обменяемых на наличные деньги, к обязательствам, истекаемый срок которых вскоре подойдёт к концу.
2. Другой очень важный показатель в случае проверки ликвидности предприятия – это общий показатель ликвидности, который также измеряет краткосрочную финансовую способность, но к средствам, использоваемых для оплаты, учитывает запасы также.
3. Третий очень важный показатель исходит от прежнего. Разница заключается в том, что проверяет не пропорциональность двух данных, а их разницу. Предприятие только в том случае имеет возможность финансировать в краткий срок свои расходы, если результат вышеуказанного положительный. Очень много «молодых» предприятий обанкротилось из-за нехватки капитала. Даже предприятиям, имеющим хороший товар и сильный маркетинг, однозначно есть потребность капитала, часто всего для производства или в сфере оказания услуг с потребностью оборудования.
Таким образом, цель анализа заключается в расскрытии и численной оценке таких обстоятельств, которые влияют на деятельность, подготовке решений руководства и осуществления принятых мер. Из нескольких показателей ещё рано делать выводы. Расскрытие проблем необходимо совершить после комплексной проверки и на основе этого сделать предложение.
Осмятченко В.О., к.е.н., докторант
ДВНЗ «Київський національний економічний університет
імені Вадима Гетьмана»
МОДЕЛЮВАННЯ ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ ТЕОРІЇ ТА ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДОЛОГІЇ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ
Аналіз робіт, де зачіпаються проблеми моделювання бухгалтерського обліку, дозволяє умовно розподілити їх на дві основні групи відповідно спрямованості досліджень: розробка моделей, що відображають макроекономічні зв'язки системи бухгалтерського обліку одиниць із системою економічної статистики - національного рахівництва; розробка моделей бухгалтерського обліку як моделей його інформаційної технології й мови опису. Роботи першого напряму нечисленні, але одна з них представлена лауреатом Нобелівської премії з економіки Морісом Алле. В цій роботі проблеми моделювання бухгалтерського обліку як такого не зачіпаються, оскільки в ній ідеться про відображення інформаційних зв'язків бухгалтерського обліку й економічної статистики на макрорівні. Бухгалтерський облік тут розглядається, головним чином, як джерело даних у формі бухгалтерської звітності, необхідних для розрахунку макроекономічних показників системи національних рахунків.
До робіт другого напряму можна умовно віднести всі ті роботи, де робляться спроби використовувати в зображенні обліку нетрадиційні прийоми й методи моделювання з метою розв'язання тих задач, рішення яких традиційними методами принципово неможливе. Це, перш за все, роботи В.Ф.Палія, Я.В.Соколова, В.І.Ткача, К.Н.Нарібаєва, Р.С.Рашитова, А.А.Шапошникова й інших авторів. Сюди також можна віднести і роботи згаданих вище класиків бухгалтерського обліку: Н.А.Блатова, А.П.Рудановського, І.Ф.Шерра, Е.Шмаленбаха й інших, які прагнули додати існуючому рецептурному викладу теорії обліку характер математично обгрунтованого знання, хоча у той час термін “моделювання” у загальноприйнятому зараз значенні не використовувався. Ті або інші моделі: класифікаційні, графічні, математичні, лінгвістичні й інші, - так чи інакше присутні в багатьох роботах, присвячених теорії й методології обліку, але значною мірою - у роботах з управлінського обліку, задачі яких можуть бути зведені до стандартних постановок оптимізаційних та інших задач. До останніх, зокрема, слід віднести постановки задач розподілу непрямих витрат з об'єктів обліку за типом матричної моделі В.Леонтьєва “витрати-випуск” . Інший, достатньо обширний клас робіт, які також слід віднести до другого напряму, присвячений моделюванню й алгоритмізації облікових процедур. Більшість з них, як показує проведений аналіз літератури, доводиться на 70-і й 80-і роки двадцятого сторіччя, коли ці дослідження велися в рамках претензійних з позицій сьогоднішнього дня проектів АСУ і їх підсистем бухгалтерського обліку. Серед них окремим класом, який потребує особливої уваги, потрібновиокремити роботи, якщо так можна висловитися, лінгвістичного напряму: Б.В.Алахов [1], С.І.Волков [2], Г.В.Емуранов, В.Б.Ефетов, К.Е.Каллас, Т.В.Краєва [2,с.54-68], К.Н.Нарібаєв, Р.С.Рашитов й інші, де проблема моделювання бухгалтерського обліку розглядається як проблема створення штучних, формалізованих мов опису структур облікової інформації й алгоритмів її перетворення. Сьогодні цей напрям відроджується під знаком створення автоматизованих систем бухгалтерського обліку, що володіють ознаками штучного інтелекту (Б.Е.Одінцов, В.І.Подольський [3], А.Н. Романів [4], Е.А.Умнова, В.Д.Чистов, С.А.Харитонов, й інші автори). Проте моделювання в них розглядається як якийсь допоміжний засіб, часто прив'язаний до існуючих технічних і програмних засобів автоматизації бухгалтерського обліку. Ця обставина зіграла певну роль у тому, що зміст ранніх робіт втратив свою актуальність, як тільки відбувся революційний прорив у програмно-інформаційних технологіях у всіх сферах діяльності та у галузі бухгалтерського обліку. У цілому можна констатувати, що в роботах другого напряму бухгалтерський облік розглядається в двох його основних аспектах: як інформаційна технологія і як мова її опису. Проте ні в одній із них не ставилася дотепер задача створення концептуально єдиної глобальної математичної моделі бухгалтерського обліку. Постановка ж такої задачі вимагає інших підходів до її побудови, а саме, підходів, що засновані на визнанні того непорушного факту, що система диграфічної бухгалтерії сама по собі вже є глобальною моделлю інформаційної технології подвійних за своєю суттю економічних відносин і мови її опису. Задача моделювання бухгалтерського обліку, таким чином, відрізняється, наприклад, від безпосереднього моделювання реальних процесів фізичного світу, будь-то природні або реально соціально-економічні явища, що відбуваються. Тут повинно йтися не про створення, а по суті, про відтворення вже існуючої, але математично не визначеної сьогодні глобальної моделі диграфічної бухгалтерії. Але це й спрощує проблему, оскільки повинно йтися про створення метамоделі, тобто про створення моделі вже існуючої, діючої й поданої в численних описах, глобальної моделі бухгалтерського обліку. Така модель повинна бути адекватна існуючій моделі бухгалтерського обліку, але мати переваги в засобах і методах постановки та рішенні її двох основних задач: формування первинної облікової інформації; формування зведених балансових звітів на підставі первинної облікової інформації.
Бухгалтерський облік є штучно створеною системою, свого роду артефакт, за визначенням Е.Хендріксена і М.Ван Бреда. У міру розвитку людської цивілізації його категорії, поняття, рівно як облікові схеми й процедури, удосконалюються та приймають нові форми, але при цьому повинна встановлюватися спадкоємність під час переходу бухгалтерської науки на новий виток свого розвитку в напрямі найефективнішого використовування можливостей сучасних програмно-інформаційних технологій. Ця спадкоємність або адекватність нових засобів і методів розвитку теорії й практики бухгалтерського обліку їх прообразам у його традиційній системі може і повинна встановлюватися за допомогою логічно обгрунтованої системи критеріїв подібності – еквівалентності форм уявлення й алгоритмів перетворення інформації.
Література:
1. Алахов Б. В. ЭВМ и моделирование задач промышленного учета / Б.В. Алахов. — М.: Статистика, 1974. — 128 с.
2. Волков С. И. Методологические основы автоматизированного учета на предприятиях / С. И. Волков, Т. А. Краева, В. П. Савин // Финансы. — 1997. — 272 с.
3. Подольский В. И. Бухгалтерский учет на персональных ЭВМ / В. И. Подольский., В. В. Дик. — М.: Бухгалтерский учет, 1993. — 128 с.
4. Романов А. Н. Автоматизация обработки информации по учету и анализу в промышленности / А. Н. Романов. — М.: Финансы и статистика, 1981. — 224 с.
Остап’юк М.Я., к.е.н.,професор
Даньків Й.Я., к.е.н.,професор
ДВНЗ «Ужгородський національний університет»
ОБЛІК ТА ПРАВО НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ ПЕРІОДУ КНЯЖОЇ ДОБИ
(КІНЦЯ ІХ ст. – КІНЦЯ ХІІ ст.)
Передумови виникнення Київської України-Русі безперечно ґрунтується на її економічному піднесенні і звідси існуванні міцної державної організації. Так, Константин Порфірородний згадує договір між Василем і цісарем Візантійським і Руссю (Аскольдом) – (р. 873-874), тобто в період, ще до офіційної дати виникнення Київської Русі. На ті ж роки припадає створення першого Рафальштеттенського митного статуту, датованого часами Людовіка Німецького (р. 876), яким встановлювалось мито з краму, що довозився з Русі в Баварію. Це означає, що вже в ті часи Русь користувалась в зовнішній торгівлі митним правом [Б.В.Василевський. Древня торгівля Києва з Регензбургом. “Шурм. Мин. Нор. Просв.” т.258]. Київська Україна-Русь, як держава виникла наприкінці ІХ ст. Називають навіть рік 882, коли Києвом став правити князь Олег. Ведучи завойовницькі війни, Олег об’єднував слов’янські племена. Київський митрополит Іларіон у своєму “Слові о законі і благодаті”, написаному до появи “Повісті временних літ” веде рід князів України-Русі від Ігоря. Тобто Олег в нього як тимчасовий, але талановитий правитель, опікун Ігоря, який встановив для населення обов’язковий відробіток “полюддя”, у формі обов’язкового відробітку. Князя Олега можна сміло назвати основоположником податкової системи Руси-України.
Також він укладав договори з сусідніми державами, зокрема, договори з Візантійською імперією укладались в двох однакового змісту грецькою і старослов’янською. Договори надавали великих прав Олеговій дружині та купцям з Русі. Візантія, за часів правління Олега, сплачувала Київській Русі значну контрибуцію [ Н. П. Павлов-Сильванский. Феодалізм в удельной Руси. СПБ, 1910, с. 445]. Договір 907-911р.р. - найцінніше джерело нашої історії права. Україна-Русь виступає в ньому як держава, що має політичну організацію, устійне право (згадується “закон.... языка нашего, Закон руский“) [С. Томашівський. Історія України. Старинні і Середні віки. Мюнхен, 1948, с. 31]. Можна припустити, що за князювання перших київських князів появились паростки міжнародного права та міжнародних розрахунків.
За правління княгині Ольги історія відкриває нам цей факт, що на Русі існувало право та обов’язок кривавої помсти. Ольга закладала нові міста, села, погости і призначала в них правителів. Першою з князів вона спробувала ввести порядок щодо данини: встановила норми податків – “устави”, “уроки”, “броки”, “дані”. В Х ст. всі вони мали своє окреме значення.
Трагічна смерть Ігоря примусила уважно поставитись до справи оподаткування народу, спробою чого були Ольжині “устави” та “уроки”. Данина ділилась на 3 частини: дві йшли на Київ, а одна -- на Вишгород, місто Ольги. В цьому видно ідею поділу між державним прибутком і власністю князя, що свідчить про високий рівень державності. Ольга визначила території для полювання ( “ловище”,” перевесища”), які повинні були поставляти державі хутра і зобов’язала вести їх облік. Пізніше, в часи укладення “Руської Правди”, вважалось тяжким злочином порушення “перевесищ”. Ольга ставила “знамення”, тобто в Русі за її правління були на обліку всі бортні дерева, де роїлись бджоли, так як мед і віск були цінними експортними товарами [Н. Полянська-Василенко. Ольга... “Вісник ООЧСУ”, 1955,Х,с.20). Ні Святослав ні Ярополк, син і онук княгині Ольги за час своїх правлінь не внесли нічого суттєво нового в систему держави, права та обліку тодішнього періоду Київської Русі.
За князя Володимира Київська Русь, стає могутньою централізованою державою. Перший з українських князів він почав карбувати монету, взамін так званих “кунних грошей»: хутра цінних звірів, а згодом гривен (злитків срібла певної форми), які за старою лічильною системою поділялись на куни, ногати, векші і т.д. Тип монет Володимир запозичив у Візантії і було їх два – срібний і золотий. З одного боку на монетах був зображений образ Христа, або знак “тризуба”, а з другого -- постать князя. Прийняття християнства Володимиром в Київській державі було великим поштовхом у розвитку культури, освіти і зокрема, облікової науки. Виникають школи, пишуться книги, розвиваються науки, зокрема математика, яка була основою обліку.
За часів Ярослава Мудрого, ще більшого розвитку набула наука. Вінцем в розвитку правової держави була “Руська правда” – збірник законів України-Русі. Нею Я.Мудрий (середина XI ст.) закріпив недоторканість приватної земельної власності. Власність князя і держави ототожнювалася, розмір данини та податків не регламентувався, тобто, усе було в руках князя. Ця риса господарського, юридично закріпленого побуту, мала величезний вплив на формування обліку в майбутньому, за принципом: держава є власником всього, або майже всього майна, що знаходиться в країні.
Я. Мудрий також був безпосереднім автором Церковного уставу, який визначав порядок ведення церковного суду, головно в справах моралі та подружніх відносин. Я. Мудрий встановивши на приватну власність відповідну підпорядкованість, виходячи із вертикальних правових відносин закладених в “Руській правді”, об’єктивно і законодавчо створив умови для того, щоб в обліку був єдиний орган, який би регламентував порядок ведення його.
За Володимира Мономаха Київська держава змінила своє становище. Князь Володимир дав дві статті “Руської Правди”, впорядкував справи з наданням позик і встановив розмір законних відсотків [М. Грушевський. Історія України-Руси, т. ІІ. с. 180 –181]. Людина віддає все князю, державі. Це основний стержневий принцип правової політики того часу. Тому не дивно, що найвищу урядову посаду при княжому дворі займав дворецький. Основними його завданнями були: догляд за княжим двором і всім княжим майном. Безпосередньо всі записи і в тому числі облікові роботи були в підпорядкуванні печатника. Він був начальником княжої канцелярії (канцеляром) та укладав княжі грамоти, мав на збереженні княжу печать. Секретарями в канцелярії були дяки. Записи робили на тонкій шкірі (пергаменті). З іноземними купцями, при необхідності кореспонденції з ними, писали грецькою та латинською мовами. Печатник, який вів облікову роботу та листування, часто поєднував її з судово-слідчою справою.
Свого роду комірниками при княжому дворі були стольник і ключник. Перший займався наглядом за княжим столом, контролював зберігання, оприбуткування та видачу харчів, другий тримав ключі від комор і магазинів.
Слід зазначити, що в Київській Русі велась і відповідна підготовка людей, які займались обліком та іншою писарською роботою. У монастирях, де фактично концентрувалася вся наукова думка, відкривалися школи, велося різноманітне навчання, в т.ч. ведення обліку і запису. Дяки, про яких згадувалося вище, одержували спеціальну підготовку при монастирях, але їх навмисне не освячували, щоб вони могли працювати в світських закладах при княжому дворі, чи боярських маєтках.
У монастирях велася велика і досить різноманітна господарська робота. Саме в монастирях під впливом візантійської наукової думки зародились ідеї майбутньої української бухгалтерії. Застосовується такий обліковий принцип: за кожен майновий об'єкт відповідає певна особа або група осіб. Щодо комірників, то вони несли як матеріальну, так і кримінальну відповідальність. За кожну нестачу винних били, "карали на горло", вішали на "дибу". Відомі пропозиції, щоб в приміщенні складів була прибита до стіни шкіра покараних комірників за значну нестачу як попередження для новоприйнятих.
Принцип високої відповідальності при княжому дворі, в монастирському господарстві привів до створення досить витонченої облікової техніки, яка вимагала суворого поділу облікових регістрів, призначених для фіксації надходження і відпуску грошей та інших цінностей, послідовного проведення інвентаризації. Важливим є те, що облікові залишки звірялися з фактичними, а не навпаки.
Основну роль у розвитку обліку відіграли монастирі, облік в яких вівся за принципом камерального (бюджетного). Об'єктами обліку були каса, доходи, видатки, а також дебіторська та кредиторська заборгованість. За дебетом відображалися суми дебіторської заборгованості клієнтів, а по кредиту -- їх вклади. Облік не був систематичним. Приходні і видаткові операції реєстрували в окремих касових журналах. Облік в монастирях підготував формування подвійного запису, який з'явився в Україні значно пізніше. У цей період в Україні переважала проста бухгалтерія. Комерційний облік купців, який поєднував бухгалтерську реєстрацію з сімейними розповідями, даними про війну, епідемії, значно відставав від обліку, який вівся при королівському дворі, в поміщицькому, монастирському господарствах.
Отже, складна податкова система, торгівля, банки, ремесла - все це вимагало розвитку і вдосконалення облікової системи. На нашу думку, їх виникнення позитивно вплинув на подальший розвиток бухгалтерського обліку в Україні та його становлення як самостійної бухгалтерської науки.
Автори мають намір продовжувати дослідження проблем становлення і розвитку бухгалтерського обліку періоду княжої доби та визначити вплив окремих його складових на сучасні підходи до формування історії бухгалтерського обліку в Україні.
Остап’юк Н.А., к.е.н., доцент
Житомирський державний технологічний університет