Лізаційних процесів у світовій економіці матеріали першої міжнародної науково-практичної конференції 26-28 квітня 2010 р м. Ужгород Ужгород, УжНУ, 2010
| Вид материала | Документы |
- Проект (варіант) змісту (структури) Національної доповіді «Уроки Чорнобильської катастрофи, 42.73kb.
- Наукове забезпечення процесів реформування соціально-економічних відносин в умовах, 2496.34kb.
- Програма VI міжнародної науково-практичної конференції "сучасні проблеми глобальних, 73.41kb.
- Проект (варіант) змісту (структури) Національної доповіді «Уроки Чорнобильської катастрофи, 45.18kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- Програма проведення конференції 11 квітня 2011 року приїзд учасників конференції, 80.08kb.
- До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
- Наукове видання Матеріали ХVIII міжнародної науково-практичної конференції учотирьох, 4599.99kb.
- Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
- Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали, 5109.61kb.
АНАЛІЗ ЗАЛУЧЕНОГО КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА В ПРОЦЕСІ ЙОГО ФОРМУВАННЯ
Ринкові відносини зумовили пошук нових механізмів фінансового забезпечення діяльності підприємств, оптимізації структури джерел фінансування та повноцінного використання можливостей залучення капіталу. Відсутність ресурсів, необхідних для покриття таких потреб, недостатня їх кількість або неможливість їхньої своєчасної мобілізації перешкоджає нормальному перебігові виробничого процесу і може звести нанівець ефективність діяльності. Уникнути проблем, зумовлених браком власного капіталу, можна шляхом залучення додаткових коштів.
Без залучення капіталу практично неможливо на конкурентоспроможному рівні досягти стійкого фінансового стану та позитивних фінансових результатів. Проте підприємство повинно розпоряджатися залученими коштами так, щоб у майбутньому не тільки забезпечити зворотність і збереження грошей, й одержати додатковий прибуток і забезпечити ліквідність активів у цілому.
Аналіз основних досліджень і публікацій характеризується наявність цілого ряду публікацій, які представлені такими відомими вченими, як І.О. Бланка, В.М. Івахненко, К.В. Ізмайлова, М.Я. Коробов, Л.А. Лахтіонова, Л.О. Лігоненко, Є. В. Мниха та інші, які своїми дослідженнями заклали концептуальні основи аналізу капіталу підприємства.
Проте, не дивлячись на багатогранність проведених досліджень і отриманих конструктивних висновків та пропозицій, цілий ряд проблем аналізу підприємства в умовах швидкоплинності ринкових відносин залишаються малодослідженими і виникає потреба в їхньому більш глибокому дослідженні. Одним з таких напрямів досліджень є проблема аналіз залученого капіталу підприємства при його формуванні, якій в нинішніх умовах приділяється мало уваги, фундаментальних вітчизняних розробок з даної проблематики практично немає. В згаданих роботах розглядаються лише загальнонаукові положення щодо аналізу капіталу підприємства, не виділяючи особливості аналізу залученого капіталу підприємства при його формуванні.
Проблемою аналізу залученого капіталу підприємства в Україні займаються недостатньо та не комплексно, тому що основна увага приділяється аналізу капіталу підприємства та його управлінню.
Розглядаючи проблему аналізу залученого капіталу підприємства, необхідно зазначити, що підприємство повинно розпоряджатися залученими коштами так, щоб у майбутньому не тільки забезпечити зворотність і збереження грошей, а й одержати додатковий прибуток і забезпечити ліквідність активів у цілому.
Питання визначення сутності залученого капіталу завжди було одним з найбільш дискусійних і складних. Отримані результати вивчення зарубіжної і вітчизняної економічної літератури свідчать про неоднозначність у підходах до трактування поняття залучений капітал.
З врахуванням існуючих підходів до трактування залученого капіталу, що подані в економічній літературі, характерних ознак та напряму дослідження, сформульовано його визначення як джерела фінансування підприємства. Залучений капітал – це капітал, одержаний в грошовій або натуральній формі від різних учасників економічного процесу з метою отримання економічної вигоди в результаті економічної діяльності суб’єкта господарювання. На відмінну від позикового капіталу, для якого характерним є умови повернення за строками і визначену плату, залучений капітал включає також і необумовлені форми залучення недопустимої кредиторської заборгованості.
Розглянуті підходи до розуміння сутності комплексного аналізу залученого капіталу дають змогу дійти висновку, що метою аналізу залученого капіталу є вивчення стану та структури аналізованого об’єкта, тобто визначення джерел формування, оцінка виявлених у них змін з позиції впливу на фінансовий стан і ліквідність підприємства та обґрунтування управлінських рішень у сфері фінансування його господарської діяльності.
Література:
- Бланк И.А. Управление финансовой безопасностью предприятия. – К. : Эльга, Ника-Центр, 2004. – 784 с.
- Гадзевич О.І. Основи економічного аналізу і діагностики фінансово-господарської діяльності підприємства. – К.: Кондор, 2004. – 178с.
- Мних Є.В., Бутко А.Д., Большакова О.Ю., Кравченко Г.О., Никонович М.О. Аналіз і контроль в системі управління капіталом підприємства / За ред.проф. Є.В. Мниха. – К.: КНЕУ, 2005. – 232с.
Міклуха О.Л., к.е.н., доцент
Національний університет водного господарства та
природокористування
ЗАСТОСУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ У ПРАКТИЦІ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ: ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ
Нинішній стан економічної теорії чимало дослідників характеризують як кризовий. Науковці вважають, що світова фінансова криза виникла на базі недосконалого обліку, аналізу, звітності, аудиту. Очевидною аналогією є Велика депресія 30-х років, причинами якої визнано нерегульований ринок акцій, відсутність глибокого аналізу фінансової звітності зі сторони кредиторів, які надавали кредити орієнтуючись на ринкову вартість застави. Результатом Депресії було створення Комісії з цінних паперів та бірж, яка вплинула на розробку і впровадження GAAP, що забезпечили базу для проведення аналізу [2].
Сьогодні міжнародно визнані системи регулювання фінансової звітності не надають можливість завчасно діагностувати проблеми у діяльності підприємства [1]. Загальноприйнятою є думка про необхідність істотного оновлення теоретичних підходів і принципів наукового аналізу економічних процесів. Але насправді проблема полягає не у відсутості нових теоретичних розробок у сфері аналізу- вони є- синергетичний аналіз, кібернетичний, свот-аналіз- це все молоді напрями аналізу. Проблема у застосуванні аналітичних розробок у конкретному середовищі та у швидкості реакції управління на результати аналізу. Опитування респондентів свідчить, що аналіз діяльності суб’єкти господарської діяльності проводять у 50% розглянутих випадків. З них до 90% проводили ретроспективний аналіз, причому нерегулярно. Сучасні аналітики зазначають, що якість аналітичних робіт у практиці господарюючих суб’єктів залишається низькою [4]. Особливість сучасного етапу розвитку економічного аналізу в обліково-аналітичних системах полягає у наявності невідповідності між функціональними можливостями його теорії, методології і організації та аналітичною грамотністю працівників підприємств [3]. Причиною цього ми вважаємо відсутність зацікавленості суб’єктів господарської діяльності у штатній посаді аналітика. Досліджуючи попит на спеціалістів з аналізу на ринку праці, ми виявили, що станом на лютий 2010 року всього по Україні запропонована 71 вакансія для аналітиків (трейдери, фінансові аналітики для великих компаній, кредитні аналітики, аналітики з продаж та інші)[5].
Сучасний погляд на розвиток аналізу полягає в тому, щоб прив’язати його до посади бухгалтера (який мусить об’єднувати в собі юриста, економіста, аналітика, аудитора і т.д.). Можливо такий висококваліфікований різносторонній бухгалтер економить фірмі кошти на оплату праці, але не часто такий фахівець зустрічається у природі. Те, що бухгалтер повинен володіти прийомами аналізу, не означає, що він здатний провести аналіз роботи підприємства і зробити відповідні рекомендації щодо виявлення резервів, оптимізації ресурсів, сформувати стратегію, правильно розподілити фінансові потоки. Оскільки зовнішнє середовище сьогодні має надзвичайно плинний характер, то залучення фахівця тимчасово (для формування бізнес-плану) недостатнє. Оперативний аналіз може значно підвищити ефективність роботи підприємства. Давайте залишимо бухгалтеру - бухгалтерово, а аналітику – аналіз.
Якщо провести моніторинг нормативного забезпечення аналізу, виявиться, що наразі існує ціла низка документів – листи Державної податкової адміністрації України, Аудиторської палати України, накази Міністерства фінансів України, Фонду державного майна України, Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій, рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Появу подібних інструкцій можна оцінити як визнання необхідності аналізу для нормального розвитку суб’єктів господарської діяльності, але вони мусять бути більш варіативними і забезпечувати довільний вибір методики аналізу. Крім того, проведення прогнозного аналізу за умов використання запропонованих показників можливе тільки в рамках екстраполяції, що не сприяє високій точності результатів. На нашу думку, аналітик має самостійно обрати модель аналізу для даного суб’єкта і постійно вносити коригування. Основою нових підходів в аналізі є врахування не тільки економічних але й інших факторів – соціальних, екологічних, політичних. Це можливо із застосуванням масивів інформації доступних через Інтернет-ресурси. Тільки за таких умов результати аналізу будуть точними і рішення прийняті на його основі сприятимуть розвитку суб’єкта.
Повертаючись до питання про ревізію стандартів. Міжнародні стандарти не є нерухомо застиглими, вони постійно удосконалюються. Тож на нашу думку, причиною недостатньої прозорості, недостовірності фінансової звітності являється не недосконалість міжнародних стандартів, а значний податковий тиск, не виважена фіскальна політика держави, етика професійних бухгалтерів та аудиторів, а точніше, її відсутність.
Перегляд нормативів стосовно регламентування обліку і звітності не забезпечить вихід з кризи. Натомість зміщення акценту на аналіз у системі управління підприємством дозволить якщо не значно покращити фінансовий стан суб’єкта, то запобігти зайвим втратам.
Література:
1.Зубілевич С.Я.Сучасна фінансова звітність як джерело інформації для прийняття рішень:міжнародний досвід // Міжнародні тенденції розвитку бухгалтерського обліку і аудиту та перспективи для України: Тези доповідей на міжнародній науково-практичної конференції 19 травня 2006 року. – Київ.: КНЕУ, 2006.
2. Карлин Т.Р. Анализ финансовых отчетов (на основе GAAP):Учебник – М.:ИНФРА-М, 1998.
3. Лазаришина І.Д., Погребняк Н.Д. Актуальні проблеми побудови сучасної обліково-аналітичної системи //Міжнародна науково-практична конференція «Сучасні вимоги до обліку та контролю у контексті глобалізації».- Одеса. 2009.
4. Мних Е.В. Цільові спрямування сучасного економічного аналізу. Наукові записки. Випуск 16, 2006.
5. ua/ukr/vacancy
Мельник Н.Г., к.е.н., доцент
Любезна І.В., викладач
Тернопільський національний економічний університет
Вплив глобалізації на розвиток обліку в країнах ЄС
Перші кроки у напрямку до гармонізації систем обліку і звітності в Європі були зроблені одночасно з підписанням Римського Договору про створення Європейської економічної спільноти в 1957. Початковим мотивом для гармонізації бухгалтерського обліку було прагнення досягти рівних економічних умов в межах Союзу.
До недавнього часу ЄС здійснював гармонізацію обліку і звітності через Директиви, основними з яких є Четверта (прийнята у 1978 році) і Сьома (прийнята у 1983 році). Проте при розробці та прийнятті Директив підкреслювалося, що вони були націлені на створення умов саме для порівнянності та еквівалентності фінансової інформації, а не для абсолютної одноманітності в межах ЄС. Хоча Директиви встановлювали лише мінімальні вимоги до подання, оцінки та розкриття інформації в річній фінансовій звітності компаній та консолідованій фінансовій звітності, процес їх практичного впровадження у різних країнах ЄС був досить тривалим. Наприклад, стосовно Четвертої Директиви Великобританія та Данія внесли зміни у власне законодавство до 1981, Австрія фактично завершила останні корегування у 1996 [3]. Труднощі стосовно впровадження Директив як на законодавчому так і на практичному рівнях були пов’язані з різноманітністю обліку в різних європейських країнах, адже в межах ЄС історично сформувалися дві основні системи обліку – англосаксонська і континентальна.
Не дивлячись на той факт, що Четверта і Сьома Директиви дозволили зберегти різні традиції в обліку та звітності, які існували в державах-членах до їх ухвалення, вважається, що в кінці 80-х років ХХ століття програма гармонізації законодавства країн-членів ЄС була практично завершена і національні системи обліку і звітності були приведені у відповідність з Директивами. Проте на початку 90-х років стало зрозумілим, що впровадження Директив було недостатньо для досягнення подальшої гармонізації. Мінімальні вимоги та гнучкі обмеження, які містилися в Директивах, привели до розробки різних правил фінансової звітності в межах ЄС. До того ж, глобальна гармонізація виглядала доречнішою, ніж регіональна, оскільки 2/3 компаній країн-членів ЄС приймали участь у торгах на світових фондових біржах, а 400 компаній – на фондових біржах США [3].
У 1995 році ЄС оприлюднив інформацію «Гармонізація обліку: Нова Стратегія візаві Міжнародна Гармонізація». Цей документ підкреслював, що європейські компанії, які займаються міжнародною діяльністю, змушені готувати два види звітності, один – у відповідності з Директивами ЄС, а інший – за міжнародними вимогами. Така ситуація не задовольняла європейські компанії, крім того був ризик, що ці компанії будуть все більше і більше переходити на стандарти обліку і звітності, які прийняті в США (GAAP USA). У зв'язку з цим з середини 90-х років ЄC почав прикладати зусилля у напрямку впровадження міжнародних стандартів обліку і звітності та активно співпрацювати з Комітетом з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.
Згідно з регламентом 1606/2002, який був затверджений Європарламентом та Радою ЄС в 2002 році, консолідована фінансова звітність лістингових компаній починаючи з січня 2005 року повинна готуватися відповідно до МСФЗ. Поряд з цим країнам-членам ЄС надається право вимагати, дозволяти або забороняти застосування МСФЗ при складанні консолідованої звітності нелістингових компаній та річної звітності лістингових/нелістингових компаній. Не дивлячись на надане право, обов’язкове застосування МСФЗ для усіх компаній вимагають лише дві країни-члени ЄС (Кіпр та Словаччина), обов’язкове для деяких компаній – 9 країн (насамперед це стосується банків, кредитних, фінансових установ та консолідованої звітності), дозволено для всіх – 11 країн; дозволено для деяких – 14 країн, заборонено для деяких – 10 країн [2; 4]. Тобто, більшість країн надають перевагу національним стандартам обліку і звітності (GAAP) та Директивам ЄС. На думку Голова С.Ф. за межами гармонізацій них процесів в галузі бухгалтерського обліку в ЄС залишається 3/4 всіх підприємств [1, 20].
Не дивлячись на спроби ЄС щодо впровадження МСФЗ та їх конвергенцію з національними стандартами, країни-члени ЄС на даний час використовують їх лише фрагментарно в межах європейського законодавства. Тому проблема узгодженості фінансової звітності в межах ЄС залишається актуальною та потребує подальших кроків до її вирішення.
Література:
1. Голов С. Ф. Бухгалтерський облік в Україні: аналіз стану та перспектив розвитку: Монографія / С.Ф. Голов. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 522 с.
2. Implementation of the IAS Regulation (1606/2002) in the EU and EEA. – Режим доступу: http: //www.iasplus.com/country/useias.phpl
3. Joseph Bebbington, Esther Song. The Adoption of IFRS in the EU and New Zealand / A Preliminary Report // National Center for Research on Europe (University of Canterbury). – Режим доступу:e.canterbury.ac.nz/research/pdf/finance_nz_prelim_report.pdf
4. Use of IFRSs by Jurisdiction. – Режим доступу: http: //www. iasplus.com/country/useias.phpl
Москаль Н. В., асистент
Львівський національний університет імені Івана Франка
АУДИТ КРЕДИТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ
КРИЗОВОГО ПІДПРИЄМСТВА
Аудит, як компетентний та незалежний контроль, спрямований на задоволення різноманітних інформаційних потреб усіх суб’єктів господарювання. Аудит не обмежується лише підтвердженням фінансової звітності, та пропонує різні види як атестованих, так і не атестованих послуг. Підприємство є відкритою системою, його функціонування залежить від багатьох зовнішніх та внутрішніх чинників. Вплив одних чинників стимулює розвиток та підвищення ефективності діяльності підприємства, вплив інших погіршує умови діяльності та створює кризові ситуації. Кризу, яка охоплює усі аспекти діяльності підприємства та спричиняє ризик її припинення, назвемо фінансовою кризою, а підприємство, що характеризується фінансовою кризою, назвемо кризовим.
Оскільки фінансова криза підприємства безпосередньо пов’язана із неможливістю своєчасної сплати кредиторської заборгованості, важливою інформаційною потребою його управління є підтвердження розміру та достовірності обліку зобов’язань підприємства. Таке підтвердження може здійснюватись аудитором. Для цього не обов’язково проводити комплексний аудит фінансової звітності, підприємство може обмежитись аудитом кредиторської заборгованості, перевагою якого буде зосередження аудитора на одному об’єкті, коротший термін проведення перевірки на нижча вартість порівняно з аудитом фінансової звітності.
Актуальність обраної теми обумовлюється тим, що аудит кредиторської заборгованості кризового підприємства буде мати особливості, пов’язані із специфікою функціонування кризових підприємств та інформаційними потребами користувачів аудиту. Аудит кредиторської заборгованості можемо віднести до атестованих аудиторських послуг, що надаються на підставі Міжнародного стандарту аудиту 800 "Аудиторський висновок при виконанні завдань з аудиту спеціального призначення", який встановлює положення і надає рекомендації щодо аудиторських завдань спеціального призначення, до яких відноситься, зокрема, аудит конкретних рахунків, елементів рахунків, або статей фінансових звітів [1]. Цей вид аудиторських послуг доцільно застосовувати до кризових підприємств, що знаходяться у процедурі розпорядження майном, а також для підприємств, що не знаходяться у процедурі банкрутства, але потребують підтвердження сум заборгованості.
Проведення аудиту кредиторської заборгованості передбачає створення організаційно-методичного забезпечення аудиту, визначення його мети, завдань, об’єктів, джерел, методів та послідовності здійснення аудиту, створення типового плану, програми, робочих документів та аудиторського висновку [2].
Метою аудиту кредиторської заборгованості кризових підприємств є оцінка аудитором документального підтвердження, розмірів та термінів сплати кредиторської заборгованості. Для досягнення мети необхідно виконати наступні завдання: перевірити правильність документального оформлення кредиторської заборгованості; підтвердити суми залишків заборгованості за видами заборгованості за кожним кредитором; визначити причини та терміни утворення заборгованості; перевірити правильність нарахування заробітної плати, інших виплат працівникам; перевірити правильність нарахування та своєчасність сплати податків, зборів, внесків до фондів соціального страхування; визначити розмір заборгованості, термін сплати якої минув; виявити заборгованість, щодо якої минув термін позовної давності; перевірити аргументованість нарахування визнаних фінансових санкцій; підтвердити економічну доцільність та законність операцій, в результаті яких виникли значні суми кредиторської заборгованості.
Об’єктом аудиту є кредиторська заборгованість у широкому розумінні, тобто уся заборгованість підприємства перед постачальниками, банками, державою, працівниками та іншими особами, що має відповідний термін сплати, може бути достовірно оцінена, погашення якої призведе до зменшення економічних вигід.
Класифікувати кредиторську заборгованість можна за різними ознаками – за терміном погашення, за групами кредиторів, за економічним змістом, за бухгалтерськими рахунками, які використовуються для синтетичного обліку заборгованості. Аудит доцільно проводити щодо значних сум заборгованості, а також, щодо синтетичних рахунків бухгалтерського обліку, які характеризуються великою кількістю кредиторів.
У Міжнародному стандарті аудиту 800 зазначено, що угода із замовником аудиту повинна визначати точний характер завдання, що ставиться аудиторові, а також форму і зміст висновку, який буде наданий [1]. Таким чином, до підписання договору про аудит необхідно з’ясувати, яку заборгованість та за який період необхідно підтвердити, а також, яку інформацію щодо заборгованості очікує отримати замовник аудиту. Рішення про проведення аудиту кредиторської заборгованості приймається керівництвом кризового підприємства, або арбітражним керуючим за погодженням з господарським судом, якщо підприємство знаходиться у процедурі банкрутства [3]. Замовник аудиту очікує отримати від аудитора таку інформацію: наявність документального підтвердження кредиторської заборгованості; обґрунтований розмір та терміни сплати заборгованості в розрізі кредиторів; підтвердження сум нарахованих фінансових санкцій.
Пропонуємо наступні рекомендації щодо послідовності проведення аудиту кредиторської заборгованості кризового підприємства. Розпочати аудит, на нашу думку, доцільно із створення регістрів кредиторської заборгованості окремо по кожному синтетичному рахунку, в розрізі кредиторів, із зазначенням залишків та оборотів по кожному кредитору. В межах кожного синтетичного рахунку кредиторів доцільно згрупувати залежно від розмірів залишку та оборотів заборгованості, у декілька груп. Групи, в яких міститься суттєва для підприємства заборгованість, підлягають перевірці суцільним способом, не суттєву заборгованість можна перевіряти вибірковим способом [4]. Аудит доцільно здійснювати починаючи від груп з найбільшими сумами заборгованості та закінчуючи групами із несуттєвими сумами. Заборгованість по податках, платежах та внесках до фондів соціального страхування необхідно перевіряти в розрізі видів податків, платежів та внесків. Аудит доцільно починати зі податкової звітності, далі перейти до облікових регістрів на підставі яких вона складається та первинних документів.
За результатами аудиту кредиторської заборгованості аудитор складає висновок, який є офіційним документом та містить твердження аудитора щодо достовірності відображення в бухгалтерському обліку залишків кредиторської заборгованості.
Отже, кризові підприємства користуються аудитом кредиторської заборгованості з метою отримання незалежної та компетентної оцінки аудитором документального підтвердження, розмірів та термінів сплати кредиторської заборгованості. Проведення аудиту кредиторської заборгованості кризових підприємств вимагає врахування специфічних потреб його користувачів. Створення належного інформаційно-методичного забезпечення такого аудиту позитивно вплине на якість його проведення.
Література:
1. Б.Т. Жарилгасова, А.Е.Суглобон. Міжнародні стандарти аудиту: навч.пос./ Б.Т. Жарилгасова, А.Е.Суглобон. — М.:КНОРУС, 2007. — С. 271.
2. Організація і методика проведення аудиту: Навчально-практичний посібник / [В.В. Сопко, Н. І. Верхоглядова, В. П. Шило та ін.]. -К.:ВД «Професіонал», 2004. — С. 147.
3. Україна. Закон. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: від 14.05.1992 (із змінами та доповненнями) № 2343. — інформаційний ресурс інтернету: kiev.ua
4. Шеремет А.Д. Аудит: Учебник / Шеремет А.Д., Суйц В.П. — М.: ИНФРА-М, 2006. — С. 392.
Мусієнко М. О.
Інститут менеджменту та фінансів при
Київському національному університеті імені Тараса Шевченка