Лізаційних процесів у світовій економіці матеріали першої міжнародної науково-практичної конференції 26-28 квітня 2010 р м. Ужгород Ужгород, УжНУ, 2010

Вид материалаДокументы

Содержание


Рисунок 1. Методика аудиту основних засобів
Підхід до аналізу існуючих методик
Ліба Н.С., ст. викадач.
Формування вітчизняної системи екологічного аудиту в умовах трансформаційних змін
Рисунок 1 Організаційна схема системи екологічного аудиту в Україні
Легенчук С.Ф., к.е.н., доцент
Міждисциплінарний підхід
Трансдисциплінарний підхід
Подобный материал:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   32

Рисунок 1. Методика аудиту основних засобів


Стосовно аудиту основних засобів, то він може бути лише частиною перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства або бути чітко поставленим перед аудитором завданням. Аудит основних засобів має за мету перевірку фінансової звітності, синтетичного й аналітичного обліку, первинних документів та іншої інформації господарсько-фінансової діяльності суб'єктів господарювання, що стосується даного питання, щодо їх достовірності та відповідності (законодавству, стандартам обліку тощо).

При проведені аудиту основних засобів важливим є збір відповідних доказів, використовуючи різні методи (інвентаризація, контрольне обмірювання, формальна перевірка документів (надходження основних засобів, списання, переоцінка, нарахування амортизації тощо) та регістрів обліку, звірка даних синтетичного й аналітичного обліку, зустрічна перевірка, спостереження тощо), які служать обґрунтуванням висновку аудитора. У процесі аудиту доцільним є проведення аналізу складу, динаміки, структури і технічного стану, а також ефективності використання основних засобів.

Від вказаних методів і прийомів та послідовності їх використання при перевірці тих чи інших об'єктів аудиту, зокрема основних засобів, визначається методика аудиторської перевірки, яка подана нами на рис. 1.

Отже, запропонована нами методика проведення аудиторської перевірки основних засобів дозволяє чітко впорядкувати інформацію стосовно даного об’єкту обліку, що в подальшому сприятиме поданню користувачам різних рівнів достовірної інформації щодо них.


Література

  1. Дорош Н.І. Аудит: методологія і організація: [монографія] / Н.І. Дорош. – К.: Знання, 2001. – 402 с.
  2. Кругляк Б.С. Аудит основних засобів промислових підприємств: методичний аспект / Б.С. Кругляк, А.Ф. Гуменюк // Бухгалтерський облік і аудит. – 2007. - № 7. – С. 50-59.
  3. Міжнародні стандарти аудиту, надання впевненості та етики: Видання 2007 року / О.В. Селезньов, О.Л. Ольховікова, О.В. Гик та ін.; [пер. з англ.]. – К.: ТОВ “СТАТУС”, 2007. – 1172 с.
  4. Рудницький В.С. Методологія і організація аудиту: [монографія] / В.С. Рудницький. – Тернопіль: Економічна думка, 1998. – 192 с.



Куцинська М.В., аспірант

Національна металургійна академія України


ПІДХІД ДО АНАЛІЗУ ІСНУЮЧИХ МЕТОДИК

УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ


Необхідність прийняття обґрунтованих управлінських рішень щодо ефективності діяльності вищих навчальних закладів викликає потребу в удосконаленні системи управлінського обліку як однієї з найважливіших складових їх інформаційного забезпечення.

На основі проведеного аналізу літературних джерел [1-6] для удосконалення системи управлінського обліку закладу освіти обрано в якості переважного напрямку створення (удосконалення) інформаційного забезпечення для оцінки ефективності діяльності основних структурних підрозділів вищого навчального закладу. Умовою якісної реалізації переважного напрямку є виконання функцій управлінського обліку за такими предметними областями: стосовно результативності діяльності основних структурних підрозділів вищого навчального закладу та ефективності використання ними ресурсів закладу.

Для визначення методик виконання функцій управлінського обліку у вищому навчальному закладі стосовно результативності діяльності основних структурних підрозділів та ефективності використання ними його ресурсів необхідним є здійснення аналізу існуючих підходів до управлінського обліку ефективності діяльності закладу освіти.

Підхід до аналізу існуючих методик управлінського обліку ефективності діяльності вищих навчальних закладів полягає в тому, щоб, проаналізувавши літературні джерела з управлінського обліку ефективності діяльності вищих навчальних закладів, інших організацій, підприємств та їх структурних підрозділів на наявність показників для оцінки ефективності діяльності, визначивши переваги та недоліки запропонованих науковцями показників, виявити показники, які можуть застосовуватись для оцінки результативності діяльності основних структурних підрозділів вищого навчального закладу та ефективності використання ними ресурсів закладу.


Аналіз літературних джерел з управлінського обліку ефективності діяльності вищих навчальних закладів

Аналіз літературних джерел з управлінського обліку ефективності діяльності інших організацій, підприємств та їх структурних підрозділів







Результати аналізу:

- виявлення наявності показників для оцінки ефективності діяльності;

- визначення переваг запропонованих у літературних джерелах показників;

- визначення недоліків запропонованих у літературних джерелах показників ;

- визначення можливості використання наведених у літературних джерелах показників для оцінки результативності діяльності основних структурних підрозділів вищого навчального закладу та ефективності використання ними ресурсів закладу







Визначення показників, які можуть застосовуватись для оцінки результативності діяльності основних структурних підрозділів вищого навчального закладу та ефективності використання ними ресурсів закладу



Рисунок 1 Підхід до аналізу існуючих методик управлінського обліку ефективності діяльності вищих навчальних закладів та результати аналізу діяльності основних структурних підрозділів вищого навчального закладу як переважного напрямку удосконалення системи управлінського обліку закладу освіти.

Підхід до аналізу існуючих методик управлінського обліку ефективності діяльності вищих навчальних закладів можна узагальнити у вигляді схеми (рисунок 1).

Застосування запропонованого підходу дозволить визначити змістове наповнення створення (удосконалення) інформаційного забезпечення для оцінки ефективності


Література:

1. Лазутина О. В. Бухучет как многофакторная основа социально-экономического развития ВУЗа // Сборник научных трудов. – М.: Издательство МГУЛ, 2002. – С. 67-69.

2. Загородняя А.А. Совершенствование управления конкурентоспособностью и эффективностью ВУЗа // Проблемы современной экономики. – 2005. - № 3(23). – С. 31-35.

3. Ефремов А.П. Рентабельная кафедра: защита от // Университетское управление: практика и анализ. – 1998. - № 2. – С. 12-20.

4. Беляков С.А., Беляков И.С., Клячко Т.Л. Анализ и оценка экономической устойчивости вузов: Монография. – М.: МАКС-ПРЕСС, 2008. – 190с.

5. Сисюк С.В. Методика обліку та розподілу накладних витрат державних закладів освіти// Вісник Житомирського державного технологічного університету. Економічні науки. – 2006. - № 3(37). – С. 107-112.

6. Боголіб Т.М. Оперативне фінансове управління вищим закладом освіти // Фінанси України. – 2004. - № 6. – С. 46-52.


Кучірка М.В., аспірант

ДВНЗ «Ужгородський національний університет»


Фінансовий та податковий облік

витрат на ремонт основних засобів, джерела їх відшкодування та амортизація


Визначна роль та економічне значення витрат на ремонт основних засобів полягає в тому, що вони є основним резервом підвищення ефективності використання основних засобів. Основні засоби складаються з великої кількості конструктивних елементів, які виготовлені з різних за міцністю матеріалів, виконують різні технологічні функції, мають неоднакове експлуатаційне навантаження і внаслідок цього спрацьовуються нерівномірно. Дослідження розбіжностей у фінансовому і податковому обліку, які стосуються витрат на ремонт основних засобів та ставок їх амортизації може виявити значні резерви підвищення ефективності використання основних засобів. Зазначене вище і визначає актуальність, теоретичну і практичну значущість наукових досліджень, економічних, організаційних та законодавчих проблем пов’язаних із правильним віднесенням витрат на поліпшення основних засобів та їх амортизації, а також розробки рекомендацій і пропозицій щодо вирішення цих питань.

На сучасному етапі більшість підприємств України відійшло від системи планово-поперджувального ремонту, що негативно вплинуло на утримання та використання основних засобів. А тому в цьому напрямку необхідно поліпшувати систему обліку витрат на поліпшення основних засобів, яка б дозволяла приймати ефективні управлінські рішення та попереджувати нераціональні витрати.

У процесі дослідження уточнено зміст поняття «ремонт» та обґрунтовано більш раціональну класифікацію ремонтів, зокрема запропоновано застосовувати класифікацію ремонтів не тільки за видами але й за економічними та технічними ознаками.

Для правильного ведення обліку бухгалтерові потрібно не просто з’ясувати, яка саме операція відбулася з основними засобами але й вникнути в її суть. Адже якщо для податкового обліку одне з основних завдань це відокремити технічне обслуговування від поточного ремонту, то у фінансовому проблема полягає саме у визначенні того, чи призводять ремонтні роботи до збільшення майбутніх економічних вигод, які початково очікуються від використання об’єкта основних засобів.

Оскільки основні засоби використовуються тривалий час, поступово зношуються, виходять з ладу, то підприємству необхідна інформація про те, на яку суму очікується оновлення основних засобів. Рахунок бухгалтерського обліку 131 «Знос основних засобів» такої інформації не дає, бо сума нарахованого зносу змінюється під впливом операцій з відображення реалізації, списання непридатних для експлуатації, дооцінки, уцінки основних засобів. Сучасна методика відображення в обліку не передбачає її накопичення, а отже, і не виникає потреби у цільовому спрямуванні – відновленні основних фондів.

Така інформація може бути одержана за допомогою формування окремого субрахунку 475 «Забезпечення відновлення основних засобів». У фінансовому обліку це буде відображатися так : кредит субрахунку 475 «Забезпечення відновлення основних засобів», а по дебету один із витратних рахунків 23, 91, 92, 93 або 94.

Отже, якщо підприємство прийме рішення придбати чи відремонтувати будь-який основний засіб, то це не буде пов’язано з періодичним нарахуванням зносу в бухгалтерському обліку. Джерело фінансування поточних інвестицій вибирає керівництво підприємства в процесі планування капітальних вкладень. Таким джерелом крім амортизаційного фонду, який може обліковуватися на субрахунку 475 «Забезпечення відновлення основних засобів», можуть бути кошти на окремому рахунку в банку. Якщо в підприємства багато важливих основних засобів і поломка деяких з них зупинить процес виробництва, то такий реальний грошовий резерв просто необхідний даному підприємству.

Для вдосконалення фінансового обліку витрат на ремонт основних засобів, необхідно на законодавчому рівні вирішити низку проблем пов’язаних з розбіжностями у податковому і фінансовому законодавстві, які стосуються таких моментів:
  • фінансовий облік чітко розмежовує підтримання об’єкта основних засобів у робочому стані та його поліпшення, від чого залежить куди саме будуть включені ці витрати, чи до складу витрат періоду, чи будуть збільшувати первісну вартість основних засобів. Тоді як у податковому законодавстві в основу поділу цих витрат, щодо віднесення їх на валові витрати лежить нецільовий характер операцій з поліпшення функціонування об’єктів необоротних активів, а розмір самих витрат, які в межах 10% ліміту відображаються однаково;
  • в податковому законодавстві немає точної дати, коли саме витрати на поліпшення основних фондів, що підлягають амортизації, збільшують балансову вартість відповідних груп. Або на початок розрахункового кварталу, за підсумками якого розподіляються такі (понадлімітні) витрати. Або на початок наступного розрахункового кварталу, згідно з формулою обчислення балансової вартості груп основних фондів.
  • не узгоджено, за якими ставками в податковому обліку амортизувати витрати, понесені (нараховані) після 01.01.04 р. на поліпшення старих основних фондів, за новими ставками чи за старими. Звичайно логічніше нові поліпшення будь-яких основних фондів амортизувати за новими ставками, а старі (придбані до 01.01.04 р.) потрібно амортизувати за старими. Нажаль думка контролерів із цим висновком не збігається.

Підсумовуючи викладене, можна стверджувати, що через недосконале податкове законодавство створені негативні умови розвитку підприємницької діяльності, для їх подолання необхідно внести зміни в податкове законодавство, які б забезпечили стимулювання інвестиційної діяльності.


Ліба Н.С., ст. викадач.

Мукачівський державний університет


формування бухгалтерської

моделі інноваційних витрат


На сьогоднішній час важко заперечити висновок про незадовільну практику бухгалтерського обліку інноваційної діяльності, до якого автори дійшли в результаті дослідження його стану на підприємствах низки галузей промисловості. Проблема полягає в тому, щоб створити бухгалтерські інформаційні моделі, на основі яких потрібно приймати управлінські рішення з метою оптимізації цього напрямку діяльності та її економічних характеристик.

У наявних моделях відсутні розгорнуті витрати на інновації, обґрунтовані в їх класифікаціях за сферами діяльності підприємства, складом процесів, формами і ступенем участі в процесах зовнішніх партнерів, відмінністю економічних моделей в управлінні (моделі витрат, моделі прибутку), джерелами фінансування [1;31с.].

Дослідженню основних напрямків обліку інноваційних процесів, формуванню інформації про витрати інноваційного характеру, визначенню методів їх групування та джерел списання приділяється недостатня увага. Проблемам обліку інноваційних процесів на підприємстві належної уваги не приділено.

Аналітичний зріз бухгалтерської моделі інноваційних витрат має містити інформацію виходячи з того, що на підприємстві відбуваються процеси, які класифіковані за основними сферами діяльності, складом формами і ступенем участі зовнішніх партнерів у створенні інноваційного продукту, організаційною відокремленістю процесів тощо [3;25с.]. Групування за цими ознаками важливе кожне по – своєму, проте для розробки планових і бухгалтерських моделей витрат, особливо їх аналітичного зрізу, має визначальне методологічне значення класифікація інноваційних процесів за різноманітністю їх концептуальних економічних моделей. За цією ознакою розглядаються моделі витрат і моделі прибутку.

Модель витрат у її чистому вигляді необхідно застосовувати, якщо власна і навіть спільна діяльність пов’язана з використанням ресурсів і здійснюється для вирішення внутрішніх завдань, тобто не переслідує мети одержання прибутку.

Модель прибутку використовують у всіх без винятку випадках, якщо створюваний інноваційний продукт призначений для продажу на ринку незалежно від того, належить він тільки власному підприємству чи створений зусиллями двох або кількох партнерів.

Саме на стадії пророблення конкретного інноваційного завдання, визначають концептуальну економічну модель її рішення, а залежно від характеру завдання, пов’язаних із ним умов та інших особливостей, які реально складаються або проектуються, розробляють нормативну і планову калькуляції, приймають технологічні, організаційні й інші рішення, «відкривають замовлення» на виконання інноваційного проекту.

Використання моделі прибутку не означає, що відповідає потреба визначити витрати на інноваційний продукт, реалізація якого на внутрішній або зовнішній ринок принесе підприємству прибуток. Витрати виникають у будь – якому разі так само, як і у сфері виробництва, де спочатку визначають витрати та собівартість, потім їх віднімають з отриманого доходу, а наприкінці розраховують прибуток.

У цьому разі концептуальна модель прибутку формується тільки тоді, коли в цьому дійсно є потреба, а витрати за всіх обставин є вартісним вираженням використаних в інноваційній діяльності ресурсів [1;32с.].

Отже, розглянуті концептуальні економічні моделі інноваційної діяльності: модель витрат, коли спільна діяльність, пов’язана з витратами на створення інноваційного продукту, ведеться з метою власного використання результатів, але не для продажу на ринку заради одержання прибутку та модель прибутку – коли продукт реалізується на ринку інновацій.


Література:

1. Валуєв Б. Деякі питання обліку інноваційних витрат і джерел їх покриття: концептуальний аспект/ Валуєв Б., Катаєва О.// Бухгалтерський облік і аудит. – 2009. - №12. – С. 28 – 35.

2. Крупка Я.Д. Варіанти обліку інноваційних процесів на підприємстві/Крупка Я.Д.// Бухгалтерський облік і аудит. – 2006. - №5. – С. 11 – 18.

3. Катаєва О.В. Щодо методологій обліку та аналізу інноваційної діяльності підприємств /Катаєва О.В.// Економіст. – 2009. – №3. – С.24 – 30.


Лебедевич С.І., д.е.н,. професор

Огородник М.М., к.е.н., доцент

Новак У.П., асистент

Національний лісотехнічний університет України


ФОРМУВАННЯ ВІТЧИЗНЯНОЇ СИСТЕМИ ЕКОЛОГІЧНОГО АУДИТУ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ЗМІН


Аналіз міжнародного досвіду свідчить про широке практичне застосування державами екологічного аудиту як засобу одержання й оцінювання екологічної інформації про підприємство чи інший об’єкт з метою розроблення необхідних корегуючих заходів та прийняття рішень на різних рівнях управління охороною навколишнього природного середовища і природокористуванням.

Не можна не погодитись з російськими вченими [1], що з метою забезпечення ефективного функціонування екологічного аудиту необхідно сформувати систему екологічного аудиту, яка є координаційною формою управління зі своїми правилами, що забезпечує взаємодію між усіма учасниками.

Система екологічного аудиту передбачає: наявність власної організаційної структури; встановлення власних правил і процедур управління для здійснення екологічного аудиту; взаємодію з процесами державної екологічної експертизи, державного екологічного контролю, сертифікації, ліцензування, а також іншими видами робіт з охорони навколишнього природного середовища і природокористування, у складі яких здійснюється екоаудит; наявність методичних документів системи для проведення процедур у розрізі окремих об’єктів екологічного аудиту.

Екологічний аудит охоплює багато взаємопов’язаних елементів (органи адміністративного управління, екоаудиторські фірми, екоаудитори, замовники тощо). Найбільш ефективну взаємодію цих елементів можливо забезпечити лише в межах загальної системи, яка має свої процедури і загальні правила дій. Крім цього, всі положення, вимоги і процедури методичних рекомендацій, які використовуються в системі екоаудиту, повинні гармонізувати з міжнародними стандартами ISO серії 14000 та вітчизняних аналогах ДСТУ ISO 14000, що стосуються аудиту в сфері охорони навколишнього природного середовища. На нашу думку, організаційна схема національної системи екологічного аудиту на сьогодні є такою (рис. 1).



Рисунок 1 Організаційна схема системи екологічного аудиту в Україні


Основну увагу в політиці створення і розвитку системи екоаудиту зосереджують на [1]: підвищенні ефективності екологічного механізму управління у природоохоронній сфері; регулюванні розвитку ринку екологічних робіт і послуг; формуванні законодавчо-нормативної документації, яка потрібна для здійснення екоаудиту.

Вітчизняна система екологічного аудиту забезпечує виконання таких функцій: здійснення процедур екологічного аудиту об’єктів; підготовку і сертифікацію екоаудиторів системи; акредитацію екологічних аудиторів; підвищення кваліфікації фахівців з екологічного аудиту; забезпечення інформаційних і консультативно-методичних послуг, необхідних для функціонування системи; ведення Реєстру екоаудиторів та екоаудиторських фірм, що мають право на здійснення екоаудиту.

Формування і подальший розвиток системи екологічного аудиту дасть змогу значно повніше розкрити особливості процесу екологізації економіки з метою оздоровлення навколишнього природного середовища і підвищення ефективності управління у сфері природокористування.


Література:
  1. Методические и нормативно-аналитические основы экологического аудирования в Российской Федерации: Учебное пособие по экологическому аудированию / [А.М. Карелов, Г.А. Беллер, В.М. Бусыгина и др.]. Часть 1. – М.: НИЦ “Экобезопасность”, 1998. – 535 c.


Легенчук С.Ф., к.е.н., доцент

Житомирський державний університет


Трансдисциплінарний і міждисциплінарний підхід

до розвитку теорії бухгалтерського обліку


Розвиток науки бухгалтерський облік слід вважати прогресивним, якщо з’являються нові теорії обліку, які дозволяють успішно пояснювати всі факти, які пояснювали попередні теорії, і які, разом з тим, охоплюють більшу емпіричну область, ніж попередні теорії, а частина передбачень із цього додаткового емпіричного змісту підтверджується. Відповідно розвиток бухгалтерського обліку залежить від розвитку його наукових теорій, які забезпечують його прогресивність.

Існують два альтернативних підходи до розвитку теорії обліку – позитивний і нормативний, але вони мають єдину мету – побудова такої теорії обліку, яка має забезпечити відповідність облікової системи завданням, які ставляться перед нею користувачами облікової інформації. Однак в умовах глобалізації та гармонізації систем обліку розвиток теорії обліку в Україні відбувається шляхом впровадження готових теоретичних конструкцій, реалізованих в системі МСФЗ. Така тенденція може призвести до того, що фактично на сьогодні і відбулось – до викорінення глибоких досліджень в сфері теорії бухгалтерського обліку. Існуюча ситуація призводить, на нашу думку, до регресивності бухгалтерського обліку та потребує вирішення такого ключового питання, як пошук нових шляхів розвитку теорії бухгалтерського обліку, які можуть забезпечити прогресивність бухгалтерського обліку як науки.

Одним із таких шляхів розвитку бухгалтерського обліку є проведення міждисциплінарних та трансдисциплінарних досліджень, які дозволяють вийти досліднику за рамки своєї дисципліни та під іншим кутом зору подивитись на існуючі проблеми та запропонувати такі шляхи їх вирішення, які ефективно використовуються в інших дисциплінах. Застосування таких підходів передбачає залучення до дослідження обліку методологічного інструментарію інших наук, а також мультидисциплінарних методів і способів.

Міждисциплінарний підхід передбачає проведення досліджень на перетині суміжних дисциплін, що дозволяє подивитись під іншим кутом зору на існуючі в бухгалтерському обліку проблеми із застосуванням методологічного апарату іншої дисципліни. Перелік таких дисциплін, з якими взаємодіє облік, можна знайти в першій лекції майже кожного підручника з теорії бухгалтерського обліку. Однак, що дає така взаємодія та до виникнення яких теорій призводить, можна виявити лише у вузькоспеціалізованих дослідженнях. Такими суміжними дисциплінами, вплив яких на бухгалтерський облік вивчається дослідниками є: математика, кібернетика, економічна теорія, теорія організацій, культурологія, соціологія, психологія, фізика, право, лінгвістика, педагогіка та ін.

Трансдисциплінарний підхід передбачає проведення досліджень на основі наддисципліни або теорії декількох наук, що дозволяє використати напрацювання та одержані результати з інших наук для розвитку теорії бухгалтерського обліку. Така наддисципліна виступає методом, який може бути використаний для глибшого пізнання та розвитку обліку, удосконалення його захисного поясу. Найбільш поширеною формою реалізації трансдисциплінарного підходу в обліку є застосування математичних методів і моделей, кібернетичного та системного підходу, які навіть вже не викликають питань щодо доцільності їх використання.

Аналіз наукової літератури з бухгалтерського обліку дозволив виділити наступні приклади застосування міждисциплінарного та трансдисциплінарного підходу в бухгалтерському обліку, а також вітчизняних і зарубіжних дослідників, які розвивають ці напрями (табл. 1).