Лізаційних процесів у світовій економіці матеріали першої міжнародної науково-практичної конференції 26-28 квітня 2010 р м. Ужгород Ужгород, УжНУ, 2010

Вид материала

Документы

Содержание Автоматизація бухгалтерського обліку товарних деривативів Рисунок 1 Структура вітчизняної фінансової звітності Ядранський Д.М. к.е.н., доцент Контроль якості аудиту: проблеми та шляхи вирішення Облікова політика підприємства Особливості бухгалтерського обліку ДВНЗ «Ужгородський національний університет» Рис.1. Структура звітності підприємства Проблеми класифікації основних засобів в системі управління підприємства Озеран В.О., Чік М.Ю. До питання обліку витрат на підприємствах лісового господарства Погорелова Е.В., Баланенко Е.Г. Функционально-стоимостной анализ в системе учетной политики предприятия Удосконалення обліку, аналізу, аудиту і звітності З призначення рахунку 44 виникає плутанина між термінами “нерозподілений прибуток” і “використаний прибуток”. Але цей момент в д

Подобный материал:

• Проект (варіант) змісту (структури) Національної доповіді «Уроки Чорнобильської катастрофи, 42.73kb.
• Наукове забезпечення процесів реформування соціально-економічних відносин в умовах, 2496.34kb.
• Програма VI міжнародної науково-практичної конференції "сучасні проблеми глобальних, 73.41kb.
• Проект (варіант) змісту (структури) Національної доповіді «Уроки Чорнобильської катастрофи, 45.18kb.
• Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
• Програма проведення конференції 11 квітня 2011 року приїзд учасників конференції, 80.08kb.
• До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
• Наукове видання Матеріали ХVIII міжнародної науково-практичної конференції учотирьох, 4599.99kb.
• Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
• Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали, 5109.61kb.

АВТОМАТИЗАЦІЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ ТОВАРНИХ ДЕРИВАТИВІВ


На сучасному етапі розвитку економіки України спостерігається тенденція до нестабільності ринкових цін на товари та послуги. Здебільшого продавці товарів та товаровиробники в умовах нестабільного курсу національної валюти у відношенні до іноземних валют прагнуть захистити себе від несприятливих цінових змін шляхом збільшення цін на товари та послуги. Такий спосіб зниження ризику цінових втрат є неефективним, оскільки тягне за собою як підвищення цін на супутні, аналогічні чи похідні товари та послуги, так і підвищення цін для кінцевого споживача. У світовій практиці з метою зниження ризику цінових втрат використовують похідні фінансові інструменти, тобто деривативи. Хеджування цін на товари та послуги за шляхом укладання форвардних, ф’ючерсних контрактів та опціонів на товарних біржах з одного боку захищає продавців товарів та товаровиробників від несприятливих цінових коливань, а з іншого боку – дозволяє не збільшувати поточну ціну товару чи послуги.

Економіка України потребує на сьогоднішній день залучення більшої кількості суб’єктів господарювання до хеджування товарними деривативами. Однією з основних передумов розвитку ринку товарних деривативів є вдосконалення їх обігу шляхом вдосконалення інформаційної системи, яка дозволяє в будь-який момент отримати інформацію про стан та рух товарних деривативів на підприємстві. Така інформаційна система повинна одночасно забезпечувати вчасною та достовірною інформацією керівників, менеджерів, спеціалістів та працівників облікового апарату. Зведений облік товарних деривативів має включати в себе задачі узагальнення інформації на аналітичних і синтетичних рахунках для працівників бухгалтерського обліку та узагальнення інформації у вигляді таблиць та показників для працівників керівного апарату з подальшим групуванням отриманої інформації з метою формування даних для складання звітності та проведення аудиту, а також поточного контролю. Тому, автоматизація бухгалтерського обліку товарних деривативів та створення автоматизованих робочих місць є актуальним питанням, яке потребує вирішення.

Як стверджує Бутинець Ф.Ф., автоматизація обліку вносить певні зміни до організації роботи бухгалтерії як однієї з ланок управління. [2] Такі зміни мають не тільки полегшити роботу працівників бухгалтерського обліку, але й систематизувати її для інших працівників управлінського апарату. Застосування автоматизації бухгалтерського обліку дозволяє дотримуватись основних принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності [1] Автоматизація бухгалтерського обліку товарних деривативів на підприємстві повинна забезпечити необхідною інформацією працівників всіх рівнів, які мають відношення до здійснення операцій з товарними деривативами. Можна визначити наступних основних користувачів інформацією автоматизованого бухгалтерського обліку: керівник, головний бухгалтер, бухгалтер по операціям з товарними деривативами, спеціаліст по операціям з товарними деривативами, провідний юрист. Кожен з цих користувачів за допомогою правильно організованої функціональної структури автоматизованої системи бухгалтерського обліку товарних деривативів може вводити та отримувати ту інформацію, яка йому необхідна. Як зазначає Клименко О.В., функціональна структура – це сукупність функціональних підсистем, комплексів, задач і процедур обробки інформації, які реалізують функції управління. [3] На рис. 1 схематично зображено наступну функціональну структуру.

З огляду на запропоновану функціональну структуру автоматизації бухгалтерського обліку, то така система має забезпечувати як автоматизацію роботи працівників бухгалтерського обліку, так і інших працівників, які, або власне проводять операцій з товарними деривативами, або контролюють рух товарних деривативів.

Автоматизована система бухгалтерського обліку товарних деривативів передбачає відображення господарських операцій, що змінюють стан деривативів і дозволяють отримати інформацію, необхідну для ефективної як хеджевої, так і спекулятивної діяльності. Така автоматизована система повинна бути уніфікованою та інтегрованою у загальну автоматизовану систему бухгалтерського обліку. Раціональна організація бухгалтерського обліку деривативів із застосуванням автоматизованої системи має забезпечувати:

• введення даних первинного обліку товарних деривативів;
  
• систематизацію даних про діяльність підприємства щодо товарних деривативів;
  
• виявлення фінансових результатів від операцій з товарними деривативами;
  

Рис. 1 Функціональна структура автоматизованої системи бухгалтерського обліку товарних деривативів

• контроль за рухом деривативів;
  
• контроль за змінами спотових цін та цін за строковими контрактами;
  
• контроль за необхідністю укладення офсетних угод;
  
• узагальнення даних про діяльність підприємства щодо товарних деривативів.
  

Важливе значення при організації автоматизованого робочого місця полягає у створенні такого інтерфейсу користувача, який відображав би всю необхідну інформацію для введення даних первинного обліку товарних деривативів, а також системи зведених звітних даних, яка певним чином оброблює та узагальнює первинні дані та виводить її користувачам у заданій формі.

Автоматизація обліку товарних деривативів є однією з передумов подальшого розвитку строкового біржового ринку на Україні. Застосовуючи такі системи, суб’єкти господарювання матимуть можливість спростити як бухгалтерський облік, так і управлінський процес операцій з товарними деривативами.


Література:

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІУ.

1. Бутинець Ф.Ф. та ін. Інформаційні системи бухгалтерського обліку. Підручник для студентів вищих навчальних закладів спеціальності 7.050106 «Облік і аудит». Житомир: ПП «Рута», 2002. - 544с.
   
2. Клименко О.В. Інформаційні системи і технології в обліку. Навчальний посібник. – К.:Центр учбової літератури, 2008. – 320 с.
   

Шулла Р.С., викладач

ДВНЗ «Ужгородський національний університет»


Теоретико-концептуальні основи системи управлінського обліку «директ-костинг»


На сьогоднішній день у вітчизняній обліковій науці та серед науковців країн пострадянського простору не існує одностайності у визначенні сутності директ-костингу. У визначеннях директ-костингу використовуються найчастіше такі терміни як метод обліку затрат та калькулювання собівартості продукції, метод калькулювання собівартості продукції, калькуляційна система, система управлінського обліку.

В цілому аналіз вітчизняної та російськомовної літератури дозволяє виділити дві групи визначень директ-костингу.

В першій групі визначень (вузька інтерпретація) директ-костинг розглядається як метод обліку затрат та калькулювання собівартості продукції. До цієї групи можна віднести визначення таких авторів як Бутинець Ф.Ф., Нападовська Л.В., Вахрушіна М.А., Кондраков Н.П., Суйц В.П., Кізілов А.Н. та ін.

В другій групі визначень директ-костинг розглядається як система управлінського (виробничого) обліку, яка ґрунтується на класифікації затрат на постійні та змінні і включає в себе облік затрат за їх видами, місцями виникнення та носіями, облік результатів виробничої діяльності, а також аналіз затрат і результатів та прийняття управлінських рішень. До цієї групи відносяться визначення Ніколаєвої С.А.

На наш погляд, недоцільно розглядати директ-костинг через призму вітчизняних методів обліку затрат та калькулювання собівартості продукції. Директ-костинг (Dirесt Costing, Variable Costing, Grenzkostenrechnung) – це запозичений термін із західного управлінського обліку. Значення цього терміну висвітлено в наукових працях таких зарубіжних вчених як В. Кільгер, Х.-Г. Плаут, П. Рібель, К. Меллєровіч та ін.

В цілому погоджуючись із визначенням Ніколаєвої С.А., можна сформулювати, на нашу думку, наступне визначення директ-костингу: «під директ-костингом необхідно розуміти систему управлінського обліку, яка як у систематичному так і в проблемному обліку характеризується розмежуванням затрат на постійну та змінну складові». При цьому система управлінського обліку включає, на відміну від вітчизняних методів обліку та калькулювання собівартості, не тільки облікову та контрольно-аналітичну функції, але ще і функції прогнозування, бюджетування (планування) та підтримки прийняття рішень. Тому і директ-костингу, на наш погляд, притаманні всі вище наведені функції.


Література

1. Бутинець Ф.Ф., Давидюк Т.В., Малюга Н.М., Чижевська Л.В. Бухгалтерський управлінський облік: Підручник для студентів спеціальності 7.050106 «облік і аудит» вищих навчальних закладів. За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця; 2-ге вид., перероб і доп. –Житомир: ПП «Рута», 2002.– 480 с.
   
2. Васильева Л.С., Ряховский Д.И., Петровская М.В. Бухгалтерский управленческий учет: учебное пособие. –М.: Эксмо, 2007. – 368 с.
   
3. Вахрушина М.А. Бухгалтерский управленческий учет: учебн. для студентов вузов, обучающихся по экон. специальностям. – 6-е изд.,испр. –М.: Омега-Л, 2007. – 570 с.
   
4. Николаева С.А. Принципы формирования и калькулирования себестоимости. –М.: «Аналитика-пресс», 1997. – 144 с.
   

Шульга Н. В., к.е.н.

ПВНЗ «Херсонський економічно-правовий інститут»


Порядок подання Приміток до річної фінансової звітності за національними та міжнародними стандартами


Складання Приміток – це процес розкриття (надання) інформації, яка є істотною для користувачів фінансової звітності – фізичних і юридичних осіб, яким потрібна інформація про діяльність підприємства для прийняття рішень (п. 3 П(С)БО 1) [1].

У міжнародній практиці складання Приміток до звітності вважається вершиною майстерності бухгалтера. Саме в них подається інформація, завдяки якій звіт кожної компанії стає унікальним і максимально привабливим для головних користувачів – інвесторів. Тому докладніше зупинимось на національних особливостях розкриття інформації у Примітках до звітності:

1). за Законом про бухгалтерський облік (ст. 11, п. 2) Примітки є повноцінною фінансовою звітністю, хоча по суті, безперечно, не є самостійним звітом. Аналіз їхніх даних є ефективним тільки у разі інтерпретації інших форм звітності [2];

2). за вимогами п. 4 Наказу № 302, примітками є і додаткова інформація, що її розкривають добровільно, та інші (необов’язкові) форми звітності – «інша інформація, яка керівництвом підприємства визнана суттєвою і дає більш повну та об’єктивну картину про фінансове становище і результати діяльності підприємства» [3];

3). велика частина інформації, що підлягає розкриттю за П(С)БО, подається у вигляді типового звіту – форми № 5, що полегшує роботу обліковцям, але може обмежити подання необхідних для користувачів даних.

Отже, можна визначити структуру вітчизняної звітності, що відображена на рис. 1.

Найбільш проблемною приміткою є інформація про облікову політику підприємства, оскільки відсутня універсальна методика її розкриття.

У МСБО 1 «Подання фінансових звітів» (параграф 108) йдеться лише про «специфічні» або «значні» складові облікової політики. У частині приміток про облікову політику, слід розкривати: базу (бази) оцінки, що її використовують під час підготовки фінансової звітності; інші питання щодо облікової політики, які є доречними для розуміння фінансових звітів [4].





Рисунок 1 Структура вітчизняної фінансової звітності


Щодо баз оцінки у параграфі 109 наголошується на описі усіх видів вартості, які використовуються в обліку. Але достатньо назвати класи статей звітності, до яких застосовуються різні принципи оцінки. Стосовно вітчизняного обліку, такі примітки регламентуються різними П(С)БО, зокрема, п.п. 36.1 П(С)БО 7, п.п. 36.1 П(С)БО 8 та інші.

У параграфі 109 МСБО 1 йдеться також про необхідність розкриття слушних для розуміння звітності положень облікової політики: використаних облікових альтернатив (параграф 110); ключових суджень керівництва компанії, що впливають на облік (параграфи 113-114); методів обліку статей, які відображають особливу специфіку діяльності підприємства (параграф 111), наприклад, розкриття інформації про спосіб обліку податку на прибуток, про оцінку гудвілу під час злиття компаній тощо [4].

Безумовно, підприємства можуть доповнити примітки, які розкривають облікову політику, й іншою інформацією. Але необхідно розуміти, що розкриття другорядної інформації може заслонити дійсно важливі положення для користувача звітності.


Література:

1. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні: закон України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV з наступними змінами і доповненнями // Все для бухгалтера в торгівлі. – 2006. – № 29 (174). – 17 липня. – С. 8–12.

2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»: наказ МФУ від 31.03.1999 р. № 87 зі змінами та доповненнями // Фінансова звітність по-українськи: зб. системат. законод. / уклад. І. Губіна; заснов. ЗАТ «ХК «Бліц-Інформ». – К.: Бліц-Інформ, 2007. – Вип. 12. – С. 15-17.

3. Про примітки до річної фінансової звітності: наказ МФУ від 29.11.2000 р. № 302 зі змінами та доповненнями // Фінансова звітність по-українськи: зб. системат. законод. / уклад. І. Губіна; заснов. ЗАТ «ХК «Бліц-Інформ». – К.: Бліц-Інформ, 2007. – Вип. 12. – С. 147-154.

4. Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку 2000 / перекл. з англ.; за ред. С. Ф.Голова. – К.: ФПБАУ, 2000. – 1272 с.


Юрченко О.Б., асистент

Львівський національний університет імені Івана Франка


Інтелектуальний капітал як складова ринкової вартості підприємства

Сьогодні у теорії управління підприємствами, а також в господарській практиці все частіше зустрічаємо такі поняттями, як: інтелектуальний капітал, інтелектуальні активи, інтелектуальні засоби. Інтелектуальні цінності мають місце на підприємствах, хоча по-різному трактуються окремими авторами, які займаються їх ідентифікацією і вимірюванням. Незалежно від того, який термін буде застосовано, вони означатимуть нематеріальні активи підприємства (тобто ті, які не мають фізичної або матеріальної форми), однак причетні до вироблення потоків майбутніх вигод та істотно впливають на вартість підприємства.

Загальну вартість підприємства складають матеріальні (матеріальні і фінансові активи, що обліковуються на балансі та зменшені на суму зобов'язань) і нематеріальні активи (надбавка до ринкової вартості складових, яка виникає в процесі функціонування підприємства). Саме нематеріальні активи і створюють передумови, що потенційні покупці підприємства готові заплатити більшу вартість, а ніж вартість майна.

Проблемним питанням на сьогодні є оцінка нематеріальних активів. З цією метою використовуються багато методик. Часто трапляється, що ринкова вартість підприємства є більшою від вартості, яку можна встановити виходячи з даних фінансових звітів. Це пов'язане, у великій мірі, з наявністю на підприємстві прихованих нематеріальних активів.

Як зазначалось, нематеріальні активи підприємства складають його інтелектуальний капітал, який створює постійний розрив між бухгалтерською і ринковою вартістю підприємства (рис 1).


Ринкова вартість підприємства



Фінансовий капітал

Інтелектуальний капітал


Людський капітал

Структурний капітал

Клієнтський капітал




Нематеріальна складова

Матеріальна складова

Рис.1 Модель ринкової вартості підприємства

На нашу думку, інтелектуальний капітал підприємства це - сума людського капіталу, структурного капіталу і зовнішніх стосунків (зв'язки з клієнтами).

Основу людського капіталу складають отримані знання, набуті вміння та здібності, здоров'я, мотивація, позиція, цінності, словом все індивідуальне, що характеризує кожного працівника.

Під структурним капіталом розуміється частина інтелектуального капіталу організації, яка виникає як результат певного впливу людського капіталу, є його матеріалізованою формою в вигляді тривалих вартостей для підприємства. До складу структурного капіталу відноситься, наприклад, бази даних, торгові знаки, організаційна структура, патенти, авторські права, інформаційні системи з програмним забезпеченням і все те, що забезпечує підприємству певні можливості і підтримує продуктивність працівників. На відміну від людського капіталу, структурний капітал становить власність фірми, тобто може бути проданий.

Під капіталом зовнішніх відносин розуміється частина інтелектуального капіталу організації, яка виникає як результат інтеракції з зовнішніми суб'єктами, що мають істотне значення для ефективного функціонування підприємства. Сукупність подій, які відбуваються в рамках цієї інтеракції, можна назвати бізнес-подіями. Зазвичай капітал зовнішніх відносин зводиться до капіталу, пов'язаного з клієнтами, найчастіше з приводу збуту клієнтам продуктів (послуг) даного підприємства, завдяки чому реалізується елемент створення вартості фірми.

Інтелектуальний капітал





1. Автономні складові інтелектуального капіталу


Людський капітал

Структурний капітал

Клієнтський капітал


2. Синергічна складова інтелектуального капіталу



Рис.2 Інтелектуальний капітал підприємства


Очевидним є передбачення існування ще однієї складової інтелектуального капіталу як мультиплікації взаємодії перших трьох складових, грунтуючись на теорії систем. Зокрема створення синергічного ефекту взаємодії людського, структурного капіталу та капіталу зовнішніх відносин у формі додаткової синергічної складової інтелектуального потенціалу (т.б., наприклад, капітал компетенцій плюс капітал організаційної культури, плюс капітал відносин з клієнтами) створить ще одну слабоструктуровану, але досить відчутну, складову інтелектуального капіталу підприємства (рис.2).


Ядранський Д.М. к.е.н., доцент

Енергодарський інститут державного і муніципального

управління ім. Р.Г. Хеноха Класичного приватного університету


Напрямки трансформації аудиту в трудовій сфері


Розглядаючи працю як базову сферу економічної діяльності в якій по суті проявляється економічна активність індивіда, можна констатувати, що зазначена сфера є одночасно і найбільш вразливою з точки зору всіляких порушень. Причому самі працівники виступають в значній мірі і об’єктами і суб’єктами відповідних порушень. В значній мірі порушення одних суб’єктів визначають порушення з боку інших суб’єктів, що можна розглядати як певну ланцюгову реакцію яка має складно передбачувані наслідки для всього економічного механізму функціонування. Така вразливість до можливих не правових практик в значній мірі зумовлює актуальність удосконалення існуючих теоретико-методичних підходів до проведення аудиту в систем управління персоналом.

Необхідно зазначити, що на сьогоднішній день в більшості вітчизняних літературних джерел розглядають цей напрямок як аудит персоналу або кадровий аудит, однак таке узагальнення та спрямування у більшій мірі на фіксацію наявних станів робить відповідні аудиторські процедури малозначущими та переважно констатуючими.

На нашу думку сьогоднішній стан розвитку економічних відносин та скрутні умови функціонування значної кількості вітчизняних підприємств зумовлюють необхідність переходу від аудиту персоналу до аудиту управління персоналом. Тобто по суті переходу від аудиту звітної документації, до аудиту динамічних процесів, які по своїй природі постійно знаходяться у динаміці. У відповідності до потреб аудиту динамічних процесів адаптації та змін вимагають загальні методичні підходи. Також на нашу думку існує принципова потреба у розширенні існуючих напрямків аудиту. Так автори ряду навчальних посібників з економіки праці визначають таку мету та напрямки аудиту як: аналіз звітності і виконання аудиторської перевірки підприємства полягає у виявленні порушень щодо:

- застосування законодавства держави;

- витрачання засобів на заробітну плату;

- організації праці;

- руху кадрів на підприємстві (звільнення і прийом);

- дотримання правил охорони і безпеки праці на підприємстві;

- умов праці та організації робочих місць;

- виконання плану трудових показників підприємства [1; 2].

На нашу думку, практична значущість такого аудиту є вкрай низькою, що зумовлює низьку затребуваність з боку бізнесу відповідного аудиту (особливо у вигляді проведення його спеціалізованими аудиторськими фірмами). Нами пропонується дещо трансформувати завдання та напрямки аудиту на сучасному етапі розвитку підприємства та виокремити наступні. Так завданням проведення аудиту управління персоналом нам бачиться оцінка ефективності використання наявного персоналу та встановлення напрямків його покращення. У відповідності до визначеного завдання можна розглядати і основні напрямки аудиторської перевірки. Такими напрямками мають бути:

- діагностика трудового потенціалу підприємства за напрямками господарської діяльності;

- оцінка ефективності діючих трудових норм та нормативів;

- оцінка ефективності існуючих методів організації праці, управління та заохочення персоналу, а також адекватність умов для відтворення працівниками здатності до праці;

- оцінка ефективності робочих місць та організації їх обслуговування;

- оцінка соціальних показників трудового колективу та адекватності використовуваних методів управління колективом завданням, що перед ним стоять;

- аналіз дотримання вимог законодавства про працю та існуючих правових поведінських практик працівників підприємства;

- інші напрямки аналізу (аналіз руху кадрів, аналіз продуктивності праці, аналіз виконання плану виконання трудових показників підприємства).

Запропонований перелік є стислим визначенням сучасних практично значущих напрямків аудиту персоналу, які відповідають сучасним напрямками роботи із ним ні підприємствах та які можуть бути затребувані керівництвом (особам, що приймають рішення) за результатами проведення аудиторських перевірок. Реалізація запропонованих підходів безперечно вимагає конкретизації запропонованих процедур, визначення кількісних критеріїв оцінки та встановлення певної системи нормативних критеріїв, однак запропонований напрямок аудиту може стати новим поштовхом для розвитку аудиторської діяльності в Україні, а з іншого дозволить вітчизняним підприємствам суттєво поліпшити ефективність господарського механізму функціонування.


Література:

1. Завіновська Г. Т. Економіка праці: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2000. -С 243 - 270.

2. Есинова Н. И. Экономика труда и социально-трудовые отношения: Учебн. пособие. - К.: Кондор, 2003. - 462с. - Розділ ІІІ, Глава 9, 13, с.209 - 222; с. 339 - 361


Яцишин Н.З., старший викладач

Тернопільська філія Європейського університету


КОНТРОЛЬ ЯКОСТІ АУДИТУ: ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ


Необхідність забезпечення гідної якості аудиторських послуг є актуальною темою для наукових досліджень. Про це свідчить значна кількість публікацій по даній темі.

При вивченні та аналізі наукових праць з даної проблематики ми дійшли висновку про те, що не можна розглядати контроль якості аудиту лише з внутрішньої або зовнішньої сторони, а варто було б виробити механізм комплексної дії. Ми пропонуємо оцінювати якість аудиту у трьох напрямках:

1) дотримання кожним аудитором фундаментальних принципів незалежності в аудиті (особистий фактор);

2) організація внутрішньої системи контролю всередині аудиторської компанії (внутрішній фактор);

3) система зовнішньої перевірки якості аудиторських послуг (зовнішній фактор).

Зазначимо, що особистий фактор у процесі оцінки якості аудиту грає визначальну роль.

Для досягнення незалежності в аудиті, професійні аудитори повинні дотримуватись ряду умов і фундаментальних принципів: порядність, об’єктивність, професійна компетентність і скрупульозність, конфіденційність, професійна поведінка, технічні стандарти.

Окремим пунктом в системі контролю якості аудиту займає внутрішній контроль аудиторської діяльності, тобто система контролю аудиту всередині аудиторської організації. Така система, на наш погляд, повинна охоплювати:

• Систему підготовки і перепідготовки персоналу фірми;
  
• Систему управління аудиторською компанією;
  
• Введення посади „контролер якості”;
  
• Групу спеціалістів, які б відповідали за розробку і впровадження внутрішньофірмових стандартів якості.
  

Для організації в Україні дієвого зовнішнього контролю якості аудиторських послуг Аудиторська палата України рішенням від 26 травня 2005 року № 149/15.1 та № 149/5.2 затвердила Національну концептуальну основу забезпечення якості аудиторських послуг в Україні та Положення про здійснення зовнішніх перевірок якості аудиторських послуг в Україні. Прийняттям зазначених документів Аудиторська палата України започаткувала реалізацію своїх законодавчо урегульованих повноважень стосовно організації і забезпечення в Україні контролю за якістю аудиторських послуг.

Забезпечення контролю за якістю аудиторських послуг на даному етапі розвитку аудиторської діяльності є одним із пріоритетних напрямків удосконалення аудиту. По-перше, важливо створити систему способів впливу, які б сприяли дотриманню аудиторами фундаментальних принципів незалежності. Ми вважаємо, що такими способами впливу можуть бути: підвищення престижу професії аудитора; використання не грошових чинників впливу на свідомість аудиторів; а також на законодавчому рівні посилення нормативних вимог щодо складання фінансової звітності та усунення «подвійної» бухгалтерії.

По-друге, для ефективності організації аудиторської діяльності на внутрішньому рівні аудиторської компанії варто:

1. забезпечити безперервне підвищення кваліфікації персоналу аудиторської компанії;
   
2. розподіляти завдання, враховуючи кваліфікацію аудитора (спеціалізацію аудиторів по певних сегментах);
   
3. документувати всі аудиторські процедури;
   
4. створити систему внутрішньофірмового контролю, тобто ввести в штат компанії таку посаду, як контролер якості;
   
5. проводити оцінку потенційних клієнтів з метою мінімізації ризику висловлення неправдивої думки про достовірність фінансової звітності через невірні дані, наведені у такій фінансовій звітності;
   
6. проводити моніторинг ефективності процедур системи внутрішнього контролю якості.
   

Вище перелічені пункти варто затвердити за допомогою внутрішньофірмових стандартів аудиту.

По-третє, на рівні держави варто сформувати дієву зовнішню систему контролю за якістю аудиторських послуг. Ця робота належить до компетенції Аудиторської палати України і в цьому напрямку Аудиторська палата ефективно працює. В озброєння для вирішення такого питання можна взяти рекомендації Комісії європейського співтовариства, основними пунктами яких є: вибір ефективної методології для забезпечення якості; визначення циклу перевірки всіх аудиторів та масштабів перевірки; розмір дисциплінарних стягнень; збереження конфіденційності інформації та джерела залучення фінансових ресурсів для проведення вище перелічених заходів.

Безумовно, даний спектр заходів контролю якості аудиторських послуг не є вичерпним, тому в даному напрямку доцільно проводити подальші дослідження та удосконалювати механізм їх дії.


Яцишин С.Р., к.е.н., доцент

Тернопільський національний економічний університет


ОБЛІКОВА ПОЛІТИКА ПІДПРИЄМСТВА:

ПОРЯДОК ДОКУМЕНТАЛЬНОГО ОФОРМЛЕННЯ


Документальне оформлення облікової політики підприємства здійснюється у вигляді Наказу про облікову політику підприємства, який після його затвердження набуває статусу юридичного документу. Він є основним внутрішнім документом, яким регулюється організація облікового процесу на підприємстві та є обов'язковим для виконання всіма службами і працівниками підприємства.

Підготовка Наказу про облікову політику підприємства на практиці є досить трудомісткою справою і вимагає від учасників цього процесу неабияких здібностей, комплексних знань всіх процесів, які відбувались на підприємстві, за його межами, в минулому, здійснюються зараз, проводитимуться в майбутньому. Усе це потребує ґрунтовного аналізу подій і фактів, вміння бачити перспективу, не ординарно мислити тощо.

Як відомо, питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Отже, затверджувати облікову політику має лише власник підприємства або уповноважена ним особа. Якщо затверджувати облікову політику доводиться керівнику підприємства, потрібно, щоб у нього були відповідні повноваження.

На практиці розробка облікової політики цілком і повністю покладається на головного бухгалтера підприємства або особу (юридичну або фізичну), яка здійснює бухгалтерський облік на підприємстві. Але водночас, як відомо, головбух не може сам охопити всі ділянки облікової політики, а в деяких випадках – і зробити правильний вибір. Наприклад, не знаючи точної технічної характеристики основних засобів, доволі тяжко вибрати відповідний метод амортизації. Адже якщо для одного підприємства згодиться прямолінійний метод, то для іншого, наприклад, – виробничий.

Тому рекомендовано створити відповідну комісію на підприємстві, яка б відповідала за розробку всієї облікової політики. До її складу можуть увійти: гол. бухгалтер, гол. технолог, гол. механік, гол. економіст, внутрішній аудитор, ревізор та ін. Якщо розробку облікової політики довірити сторонній організації, наприклад, аудиторській фірмі, може статися, що дана фірма, не повністю зорієнтувавшись у всіх нюансах обліку підприємства, вкаже такі принципи обліку, які виявляться для нього неприйнятними.

Оскільки ведення операцій та складання звітності підприємства повинні базуватися на єдиних та незмінних методологічних засадах, розроблення облікової політики слід розпочати до нового звітного року і завершити до 31 грудня, щоб з нового фінансового року працювати за новими правилами. Новоствореним же підприємствам бажано розробляти облікову політику до початку господарської діяльності таким чином, щоб перша господарська операція відбувалася після затвердження облікової політики. Облікова політика повинна складатися один раз на рік, але при цьому в неї можуть вноситися зміни.

Комісія за участю всіх причетних до розроблення облікової політики спеціалістів приймає на своєму засіданні рішення щодо облікової політики (зміни окремих її положень). Облікова політика підприємства оформляється у вигляді наказу керівника (власника), форма якого є довільною. Проект наказу складає головний бухгалтер і з усіма додатками та розрахунками й передає на затвердження власнику (керівнику) підприємства. Наказ набирає юридичної сили з дня його підписання власником (керівником) підприємства і є обов'язковим для виконання всіма службами і працівниками підприємства.

Щодо документального оформлення наказу про облікову політику слід врахувати таке.

По-перше, не слід копіювати в положення норми законів, П(С)БО та інших нормативно-правових актів, які й так є обов'язковими для виконання (хоча в деяких випадках такі норми все-таки включають – для ознайомлення працівників).

По-друге, виходячи з суті облікової політики як сукупності принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для складання фінансової звітності, у положенні про облікову політику не слід відображати ті принципи, які не використовуються підприємством для складання фінансової звітності, зокрема принципи податкового обліку, кадрову політику, принципи організації захисту комерційної інформації, рекламну політику тощо.

Враховуючи це, на практиці склалися такі варіанти документального оформлення облікової політики:

1) окремим документом оформляється наказ про розробку положення про облікову політику, а також окремим документом оформляється саме положення про облікову політику;

2) одним документом оформляється саме положення про облікову політику, без додаткового документа про розробку облікової політики.


Яцко Л.Б., старший викладач

ДВНЗ «Ужгородський національний університет»


ОСОБЛИВОСТІ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

РЕЗУЛЬТАТУ ВИКОНАННЯ БЮДЖЕТІВ ОРГАНАМИ ДЕРЖАВНОГО КАЗНАЧЕЙСТВА В СУЧАСНИХ УМОВАХ РЕФОРМУВАННЯ БЮДЖЕТНОГО ПРОЦЕСУ В УКРАЇНІ


Бухгалтерський облік в органах Державного казначейства - це складова системи обліку, що включає сукупність правил, методик та процедур обліку для виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та обміну інформацією про операції в органах Державного казначейства та передачі її зовнішнім користувачам для прийняття управлінських рішень. На основі даних бухгалтерського обліку складається фінансова звітність про результат виконання бюджетів.

Слід мати на увазі, що система бухгалтерського обліку у казначейській сфері має ряд особливостей. Якщо фінансові операції суб'єктів господарювання спрямовані на отримання прибутку, то у фінансових операціях, здійснюваних державою, домінує ідея надання державних послуг. З цих позицій:

- сума доходів важлива лише тією мірою, якою вона є джерелом покриття видатків;

- видатки здійснюються в загальнодержавних інтересах і, в основному, не оцінюються з точки зору фінансової рентабельності.

Бухгалтерський облік результату виконання бюджетів відзначається великою кількістю зв'язків і операцій. Він обробляє масові результати, забезпечуючи принцип касової єдності. Бухгалтерський облік операцій з виконання бюджету передбачає їх зв'язок через єдину бюджетну класифікацію з аналогічними операціями, які реєструються розпорядниками бюджетних коштів шляхом застосування єдиних аналітичних бухгалтерських регістрів.

Система бухгалтерського обліку організована таким чином, щоб описувати бюджетні операції в узагальненому вигляді - у синтетичному обліку і деталізовано в розвиток синтетичного - в аналітичному. При цьому бухгалтерський облік повинен відповідати загальним вимогам, що ставляться до його організації:

- облік повинен бути чітко документований;

- облік здійснених операцій здійснюється у певній послідовності на підставі документів;

- записи здійснених операцій відображаються по облікових рахунках бухгалтерського обліку;

- облік повинен бути суцільним за охопленням операцій і безперервним у часі.

У повністю автоматизованій системі бухгалтерського обліку основні процеси обліку автоматизовані, і дані, згруповані відповідно до Структури кодів плану рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів, вносяться до системи лише один раз, під час здійснення операції.

Під результатом виконання бюджетів необхідно розуміти загальну суму доходів і видатків, проведених за поточний бюджетний період. Згідно статті третьої Бюджетного Кодексу бюджетний період для всіх бюджетів починається з 1 січня кожного календарного року та закінчується 31 грудня того ж року.

При затвердженні бюджетного року органи Держказначейства складають річну звітність, але до цього вони проводять інвентаризацію всіх рахунків і визначають результат виконання Державного та місцевих бюджетів (результат визначається за кожним бюджетом окремо).

Результатом виконання бюджету може бути профіцит або дефіцит. Відповідно до статті 2 Бюджетного Кодексу України :

Профіцит бюджету - це перевищення доходів бюджету над його видатками.

Дефіцит бюджету -це перевищення видатків бюджету над його доходами.

Визначення результату виконання бюджетів здійснюється у чотири етапи.

На першому етапі проводиться підготовча робота, зокрема перевіряються всі первинні документи і записи в облікових регістрах на предмет повноти та правильності відображення операцій з виконання бюджетів.

На другому етапі перевіряються обороти і залишки на рахунках синтетичного обліку.

На третьому етапі проводиться річне закриття рахунків на територіальному рівні, а для визначення результату виконання державного бюджету здійснюється бухгалтерська консолідація на центральний рівень, щодо виконання державного бюджету. Порядок закриття рахунків після закінчення бюджетного періоду визначено Бюджетним Кодексом України.

На четвертому етапі визначається результат виконання державного та місцевих бюджетів за поточний рік. Результат виконання державного бюджету визначає Державне казначейство України на центральному рівні, а результат виконання кожного місцевого бюджету визначають органи Державного казначейства України на регіональному рівні. Ця операція здійснюється шляхом складання доходів і видатків на результат виконання бюджету [3, с.100].

Висновки

Перші два етапи необхідно проводити і на територіальному і на центральному рівні. На третьому етапі відповідно до статті 57 Бюджетного Кодексу не пізніше 31 грудня Державне казначейство України закриває всі рахунки відкриті у поточному бюджетному році, тобто в останній робочий день грудня списуються залишки що склалися на рахунках розпорядників коштів державного бюджету відкритих за балансовим рахунком 3521 «Реєстраційні рахунки розпорядників коштів загального фонду державного бюджету» [2].

Залишки, що склалися на рахунках розпорядників коштів місцевих бюджетів, можуть не списуватись, але в наступному році на цю суму зменшується сума бюджетних асигнувань. Після проведення всіх операцій, на четвертому етапі, визначається результат виконання бюджетів окремо за загальним і спеціальним фондами бюджетів.


Література

1. Бюджетний Кодекс України. Закон від 21 червня 2001 року №2542-ІІІ

2. План рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів: затверджено наказом Державного казначейства України від 28 листопада 2000 року №119

3. Петрашко П .Г, Чечулина О.О.,Сушко Н.І. Казначейска справа. У 2-х т.- Т.2 - Київ: НВП «АВТ», 2004. – 496с.


Яцко М.В., аспірант

ДВНЗ «Ужгородський національний університет»


До питання місця фінансової звітності в обліково-звітному процесі підприємства


Сучасне суспільство характеризується відкритістю економік та глобалізацією. В цих умовах основою для визначення цінності компанії є фінансова звітність, яка формується в системі бухгалтерського обліку і повинна відповідати критеріям достовірності, точності та повноти. Саме завдяки фінансовій звітності, рівень достовірності якої підтверджено аудитором, формуються передумови здійснення значних фінансово-господарських операцій.

Сучасне конкурентне середовище характеризується жорсткою боротьбою за економічними ресурсами та вигодами. Ці вигоди, можливо отримати завдяки ефективному використанню достовірної облікової інформації, яка міститься у фінансовій звітності контрагентів суб’єкта господарювання.

В економічній розвинутій країні державний апарат, акціонери, кредитори і дебітори, адміністрація підприємства та його працівники обов’язково переслідують свої економічні інтереси [1, с.17].

Сутність бухгалтерського обліку – процес формування інформації про діяльність підприємства [2, с.135]. Фінансова звітність в цьому аспекті виступає вже завершеним результатом збору та оброблення інформації за минулі періоди.

Враховуючи той факт, що система бухгалтерського обліку є моделлю соціально-економічних відносин, в якій «протиставлення фактів життя (в науці говорять про синтетичні судження) і фактів, що логічно вводяться з теорії в практику (їх називають аналітичними судженнями), складають суть реального бухгалтерського обліку» [3, с.48], то від адекватності побудованої моделі залежить достовірність відображення об’єкту, і, як наслідок, правильність рішень, що приймаються на основі даних звітності.

Звітність розвивається під впливом макро- та мікрочинників, які можна об’єднати в три групи:

- регуляторність звітності;

- вимоги користувача звітності;

- якість її показників [4, с.62].

Регуляторність звітності характеризується лише для певної групи користувачів – держави в особі її певних органів державної влади і безпосередніх власників. Що стосується користувачів звітності, які пов’язані з підприємством, але не мають адміністративного впливу (працівники підприємства, дебітори, кредитори та інше), то їх потреби у фінансовій інформації будуть задовольнятися тільки в міру своєчасного та адекватного завершення облікового процесу, і як наслідок поданням звітності. Вимоги користувачів фінансової звітності та якість її показників також залежить від адміністративного впливу в більшій мірі державних органів, а тому коливання і зміни цих чинників є малоймовірними.

Звітність, як завершальна стадія облікового процесу відображає діяльність підприємства і залежить від рівня організації обліку на підприємстві.





Рис.1. Структура звітності підприємства


Облік завжди і у всіх формах створює інформацію для управління, формує в системі управління контур зворотного зв’язку [5, с.94]. Саме за допомогою правильного і економічно ефективного обліку можливо забезпечити конкурентні переваги фірми в довгостроковому періоді на основі ефективно прийнятих управлінських рішень які забезпечуються достовірною бухгалтерською інформацією.

Місце фінансової звітності в структурі звітності підприємства визначається тією роллю, яку вона виконує для своїх користувачів. Безперечно, звітність не може однаково бути інформаційно корисною для всіх користувачів, а характеризується лише мірою економічної зацікавленості, що виявляється в інтересах користувачів. Роль фінансової звітності особлива, так як її подання є обов’язковим для багатьом групам користувачів. Вона займає проміжну ланку між загальнодоступною і комерційною інформацією.

Висновки

Фінансова звітність – це невід’ємна складова звітності підприємства, якій належить головна роль в задоволенні інформаційних потреб в більшій мірі внутрішніх користувачів задля ефективного та професійного управління бізнесом. Водночас, вимоги, структура та джерела фінансової звітності зорієнтовані на зовнішніх користувачів, що викликає деякий конфлікт інтересів, який ще потребує свого дослідження.


Література

1. Бутинець Ф.Ф. Бухгалтерський облік: роздуми вченого. – Житомир: ПП «Рута», 2001. – 100 с.
   
2. Хмелевська А.В., Пухальська Г.В., Савчук М.Я. Концептуальні аспекти відображення діяльності підприємства в бухгалтерському обліку// Вісник Хмельницького національного університету. Економічні науки. – Випуск 6.2007. Том 2 – 135с.
   
3. Соколов Я.В. Зачем бухгалтеру теория бухгалтерского учета? // Бухгалтерский учет. – 2005. – №2. – с. 46-57
   
4. Дуда Т.Т., Дуда Є.В. Регуляторно-організаційні аспекти звітності підприємства/Вісник Хмельницького національного університету №4’2007 / Ч.2.Т.2 – с. 62 – 65
   
5. В. Палий, В. Палий. Управленческий учет – новое прочтение внутрихозяйчтвенного расчета. // Зб. Наукових праць. Спец. випуск. Проблеми трансформації бухгалтерського обліку, аналізу і аудиту в системі міжнародних стандартів. – К.: КНЕУ, 2001. - 296с.
   

Корягін Максим Вікторович, к.е.н., доцент

Сарахман Наталія Осипівна, здобувач,

Львівська комерційна академія


ПРОБЛЕМИ КЛАСИФІКАЦІЇ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВА


Система управління — це форма реалізації взаємодії й розвитку відносин управління, виражених у законах і принципах менеджменту, а також у меті, функціях, структурі, методах і процесі управління. Більшість учених погоджується, що управління означає „робити що-небудь за допомогою людей з людьми”. Автори першого перекладеного російською мовою підручника „Основи менеджменту”, професори Майкл Мескон, Майкл Альберт, Франклін Хедоурі стверджують, що „управління – це процес планування, організації, мотивації і контролю, необхідний для того, щоб сформулювати і досягти цілей організації”. У працях вітчизняного дослідника Б. Будзана менеджмент розглядається з позицій управління вищого рівня, що визначає загальний рівень управління в суспільстві.

Таким чином, ми бачимо, що термін „менеджмент” і „управління” за своїм змістом у широкому розумінні є синонімами, проте в більш вузькому трактування є суттєві відмінності. Застосування терміну „управління” є правомірним щодо загальної характеристики цього виду діяльності, а терміна „менеджмент” – щодо змісту, форм і методів конкретного управлінського впливу на діяльність суб’єкта ринкових відносин.

Не залежно від погляду на порівняння термінів „менеджмент” й „управління”, і в першому, і в другому випадках приймаються управлінські рішення. Існує багато розбіжностей щодо класифікації управлінських рішень. Мескон М., Альберт М. і Хедоурі Ф. виділяють організаційні, інтуїтивні й раціональні рішення. Доктор економічних наук, професор Завадський Й.С. управлінські рішення класифікує за такими ознаками:

1) за функціональними призначеннями — планові, організаційні, регулюючі, активізуючі, контрольні; 2) за характером дій — директивні, нормативні, методичні, рекомендаційні, дозволяючі; 3) за часом дії - стратегічні, технічні й оперативні; 4) за напрямом впливу - внутрішні й зовнішні; 5) за способом прийняття - індивідуальні й колективні; 6) за характером і змістом — творчі, прийняті за аналогією, прийняті автоматично; 7) за ступенем повноти інформації — прийняті в умовах визначеності, невизначеності і ризику; 8) за ступенем ефективності - оптимальні, раціональні; 9) за методами підготовки - креативні, евристичні, репродуктивні.

Як вже зазначалось вище, управлінські рішення щодо наявності та руху основних засобів мають значний вплив на загальні показники діяльності підприємства. Не останню роль при цьому відіграє правильна класифікація основних засобів, без якої прийняття управлінських рішень не може бути достатньо ефективним.

Діючи на сьогодні в Україні нормативні документи, що регулюють систему фінансового обліку й звітності, передбачають поділ основних засобів на такі групи:

• Інвестиційна нерухомість;
  
• Земельні ділянки;
  
• Капітальні витрати на поліпшення земель;
  
• Будинки та споруди;
  
• Машини та обладнання;
  
• Транспортні засоби;
  
• Інструменти, прилади та інвентар;
  
• Тварини;
  
• Багаторічні насадження;
  
• Інші основні засоби.
  

Класифікацію, запропоновану діючим законодавством, на нашу думку, не можна назвати досить докладною, тобто такою, яка дозволила б однозначно й безпомилково відносити об'єкти основних засобів до тієї чи іншої групи. Крім того, вище наведена класифікація не пов'язана з порядком нарахування амортизації, тобто до об'єктів будь-якої групи може бути застосовано будь-який із передбачених стандартом метод нарахування амортизації.

На більш високому теоретичному рівні ряд вчених, у тому числі Гарасим П.М., Єфименко Т.І., Журавель Г.П., Кобилянська О.І., Хомин П.Я., Чабанова Н.В. та інші пропонують до використання таку класифікацію основних засобів: за функціональним призначенням, за галузевою ознакою, за використанням, за належністю, за натурально-матеріальним складом, що використовується як умова визнання активу – надходження економічних вигод

Залишимо для окремого дослідження та обговорення питання порівняння дефініцій «основні засоби» й «основні фонди», натомість розглянемо класифікацію останніх, визначену чинним законодавством:

група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі житлові будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального покращення землі;

група 2 - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя д нього;

група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1,2 і 4;

група 4 - електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації, їх програмне забезпечення, пов'язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі сотові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

З М І С Т

Стор.

Алмаші Л. Світова фінансова криза та її вплив на формування доходності підприємств в Угорщині Андрющенко Г.О. До питання факторів, які впливають на організацію бухгалтерського обліку малих підприємств Бабінська С.Я. Організація обліку в управлінні капіталом корпоративної торговельної мережі Бабіч І.І. Проблеми організації внутрішньогосподарського контролю в сільськогосподарському виробництві Баланюк І.Ф. Фінансові результати діяльності агроформувань регіону Бандура З.Л. Внутрішня звітність в системі управлінського обліку Баранік О.О. Визнання інвестиційної нерухомості Беляева Л.А., Лукин В.А. Закон «О бухгалтерском учете и финансовой отчетности в Украине»: что нужно изменить Бігдан І.А. Оцінка вартості інтелектуальних ресурсів: технологія організації Бідюк О.О. Особливості обліку кредитів в іноземній валюті Бобко В.В. Облік фінансових результатів: питання термінології Бондар М.І. Внутрішньогосподарський (управлінський) облік у підвищенні ефективності діяльності підприємства Борисюк О.С. Гудвіл як об’єкт бухгалтерського обліку Бортнікова О.О. Внутрішня оперативна звітність в АПК Брадул О.М. Напрями побудови комп’ютерної інформаційної системи аналізу (КІСА) діяльності корпорацій Бродська І. І. Проблеми функціонування ринку оціночних послуг Булкот Г.В Для кого та для чого потрібна система внутрішньогосподарського контролю? Бурдюг Н.В. Інформаційне забезпечення внутрішнього аудиту при оцінці якості бухгалтерського обліку запасів Бутинець Т.А. Розвиток господарського контролю: проблеми ХХ-ХХІ ст. Бутинець Ф.Ф. Поняття «контроль» у науковій літературі Вакун О.В. Побудова управлінського обліку витрат як інформаційної системи бюджетних установ Волинець В.І., Гордополова Н.В. Автоматизований облік запасів підприємств громадського харчування Вольська А.О. Аспекти розвитку ринку праці та боротьби з безробіттям Гадзевич О.І. Обліково-аналітична робота підприємств в умовах фінансової кризи Гало Міклош, Кванц Йожеф (Galó Miklos, Kvancz Jozef) The Relation of Reliability and Accounting Ганусич В.О. Основні засоби, основні фонди, основний капітал: визначення та змістове навантаження термінів Глущук О.М. Характеристики джерел даних для аналізу ймовірності банкрутства Голов С.Ф. Примари гармонізації Гордополов В.Ю. Інформаційне забезпечення системи управління витратами підприємств торгівлі Грінько А.П., Кваша О.О. Функціональний склад автоматизованої системи обліку для підприємств ресторанного господарства Гурська О.М. Податковий менеджмент підприємства як інструмент оптимізації діяльності суб’єкта господарювання Давидов Г.М., Шалімова Н.С. Проблемні аспекти визначення сутності аудиту та його функцій Давидюк Т.В. Зміна концепції бухгалтерського обліку під впливом інституційних змін Данканич Т.П Облік формування та реалізації турпродукту туроператором: організація і методика Даньків В. Й. Самооцінка операційних ризиків суб’єктів господарювання закарпатської області Даньків Й.Я., Шеверя Я.В. Комплексне інформаційне забезпечення потреб користувачів фінансової звітності Демків І. О. Споріднена диверсифікація як засіб управління гнучкістю підприємства Деренська Я.М. Контроль у системі проектного управління Дюрічку Калман (Gyuricsku Kálmán) (Оподаткування підприємств та реформи податкової системи в 2010 році (угорською мовою) - Adóreform és a 2010. évi adóváltozások Іванечко П.М. Передумови створення моделі управлінського обліку Іванечко Ю.М. Передумови визнання діяльності допоміжного виробництва звітним сегментом Євдокимов В.В. Внутрішньо-системні зв’язки бухгалтерського обліку та економічного аналізу в межах інформаційної системи підприємтва Євлаш Т.О. Класифікація дебіторської заборгованості відповідно до об’єктів виникнення зобов’язань Жиглей І.В. Теорія та методологія бухгалтерського обліку в інституційному середовищі соціально орієнтованої ринкової економіки Жук І. І. Гармонізація і стандартизація обліку й звітності дебіторської заборгованості Жук О.І. Організаційний аспект податкового обліку Замула І.В. Екологічний збиток: сутність і облікове відображення Зінкевич О.В. Удосконалення організації обліку основних засобів: функціональний аспект Закерничная А.В. Особенности раскрытия информации по финансовым инструментам в соответствии с требованиями международных стандартов финансовой отчетности Кащена Н.Б. Особливості оцінки і відображення у фінансовій звітності Кванц Йожеф, Гало Міклош (Kvancz Jozef, Galó Miklos) The Cash Flow Statement on the Basis of Hungarian Laws Кесарчук Г.С., Кесарчук Р.Є. Проблеми обліку торгової націнки та шляхи їх вирішення Книшева Б.В. Вдосконалення методів оцінки і прогнозування ефективності експортної діяльності підприємств деревообробної промисловості Коваль І.В. Інформаційне забезпечення аналізу діяльності інституцій сімейної медицини Козак В.Г. Побудова системи обліку на підприємстві та її вплив на оцінку активів Колісник Г. М. Економічна сутність і класифікація витрат у зв’язку з узагальненням на рахунках бухгалтерського обліку Колодій Г. С. Маркетингова програма як безперервний процес аналізу Кондрюк Л. В. Функції обліку та вплив систем вищого порядку Коришко Н.Є. Вдосконалення обліку фінансових результатів в умовах глобалізації економіки України Коропец Е.А. Управленческий учет в системе управления предприятием на принципах бюджетирования Костирко Р.О. Внутрішній контроль в управлінні витратами підприємства Кричун П.М. Валова заборгованість замовників в обліку будівельного виробництва: дослідження впливу на якість інформації та перспективи зміни методики Крупка Я.Д. Про інноваційні підходи у підготовці фахівців з обліку і аудиту Кузнецова С.О. Відображення обліку прибутку в перших літературних джерелах Курліщук І. Б. До питань класифікації трансакційних витрат Куцик О.О. Визначення економічної суті спільної діяльності підприємств як передумова раціональної організації її обліку та контролю Куцик П.О. Аудит основних засобів: методичний аспект Куцинська М.В. Підхід до аналізу існуючих методик управлінського обліку ефективності діяльності вищих навчальних закладів Кучірка М.В. Фінансовий та податковий облік витрат на ремонт основних засобів, джерела їх відшкодування та амортизація Ліба Н.С. формування бухгалтерської моделі інноваційних витрат Лебедевич С.І. Огородник М.М. Новак У.П. Формування вітчизняної системи екологічного аудиту в умовах трансформаційних змін Легенчук С.Ф. Трансдисциплінарний і міждисциплінарний підхід до розвитку теорії бухгалтерського обліку Лизанець О.В. Фінансова підтримка гірських територій регіону Литвиненко Н.О. Аспекти аудиту внутрішніх розрахунків Мазуренко О.М. Особливості бюджетування загальновиробничих витрат на кондитерських підприємствах Майданевич Ю.П. Необходимость управленческого учета на предприятиях Макарук Ф.Ф. Визначення економічної суті доходів ринків як передумова раціональної організації їх обліку Максімова В.Ф. Функціональний синергізм в управлінні підприємством Мартинюк Н.Ю. Напрямки внутрігосподарського контролю та їх інформаційне забезпечення на будівельних підприємствах Марушко Н.С., Воляник Г.М. Аналіз залученого капіталу підприємства в процесі його формування Міклуха О.Л. Застосування економічного аналізу у практиці суб’єктів господарювання: проблеми і перспективи Мельник Н.Г., Любезна І.В. Вплив глобалізації на розвиток обліку в країнах ЄС Москаль Н.В. Аудит кредиторської заборгованості кризового підприємства Мусієнко М. О. Стратегічне управління витратами як невід’ємна частина управлінського обліку підприємства Нагірська К.Є. Еволюція бухгалтерської звітності в контексті інформаційних потреб користувачів Нестерова С.В., Делеган Є.Ю. Методологічні основи факторного аналізу у процесі оцінки фінансового стану підприємства Никифорак І.І. Процедури отримання аудиторських доказів Новікова Н.М. До питання контролю як функції управління підприємством Ночовна Ю.О. Сучасні проблеми класифікації витрат хлібопекарних підприємств Нужна О.А. Аналітичне забезпечення процесів капіталізації підприємств Озеран А. В. Фактична калькуляція: її значення в умовах ринкової економіки Озеран В.О., Чік М.Ю. До питання обліку витрат на підприємствах лісового господарства Орлова В.К. Облік нерозподіленого прибутк Оросни Ильчик Бернадет Анализ финансового состояния предприятия на основе баланса Осмятченко В.О. Моделювання як засіб розвитку теорії та вдосконалення методології бухгалтерського обліку Остап’юк М.Я., Даньків Й.Я. Облік та право на території України періоду княжої доби (кінця ІХ ст. – кінця ХІІ) Остап’юк Н.А. Облікова політика як інструмент формування достовірної інформації в інфляційній економіці Остафійчук С.М. Грошові кошти та їх еквіваленти і порядок їх відображення у фінансовій звітності Павликівська О.І. Біхевіористичні аспекти професійного судження бухгалтера в процесі моделювання Пантелеєв В. П., Карпов В.І. Розвиток внутрішньогосподарського контролю підприємств в умовах глобалізації Пануш В.И. Значимость финансовой отчетности в принятии решений Пацула О.І. Напрями економічного аналізу в системі управління економічною безпекою підприємства Пасько О.В. Термінологія, слововживання та ергоніми у сфері державного фінансового контролю та аудиту Півнюк О.П. Методика організації обліку витрат та її вплив на систему управління підприємством Піцур О.З. Управлінські аспекти обліку інвестиційних ресурсів підприємства Пеліпадченко Р.О. Засади формування класифікаційних груп видатків та витрат в бюджетних установах та організаціях Перетятько Ю. М. Етапи прийняття рішення щодо вибору джерел фінансування основних фондів Петрик О.А. Проблема забезпечення незалежності аудиторів: шляхи вирішення Пилипів Н.І. Необхідність організації внутрішнього аудиту на газотранспортних підприємствах Писарчук О.В. Актуальні питання впровадження стратегічного обліку на підприємствах Погорелова Е.В., Баланенко Е.Г. Функционально-стоимостной анализ в системе учетной политики предприятия Подуражня Ю. Ю. Особливості контролю розрахунків з бюджетом та позабюджетними фондами Попітіч Т. В. План організації бухгалтерського обліку на підприємствах і організаціях споживчої кооперації Приступа К.П. Напрями вдосконалення організації оперативного контролю на сільськогосподарських підприємствах Приходько Я.М. Проблеми фінансового управління вищими навчальними закладами Рабошук А.В., Лісничий К.М. Проблеми конвергенції облікових стандартів US GAAP та IAS/IFRS Резнік Н.П. Особливості регулювання АПК регіону реслер м.в., Королович О.О. Оперативна інформація як складова частина прийняття управлінських рішень Романків І.Я. Проблемні аспекти обліку витрат на підприємствах ресторанного господарства Рудницький В.С. Імітаційне моделювання в аудиті Русин Н.П., Русин Л.П. Особливості організації обліку іноземних інвестицій, зовнішньоекономічного обігу векселів як їх різновиду та удосконалення механізму залучення інвестицій в Україні Русин О.В. Управлінський облік: необхідність та проблеми впровадження Рязанова Н.О. Актуальні проблеми торгового посередництва у зовнішньоекономічній діяльності Сагайдак-Нікітюк Р.В. Науково-практичні засади обліку логістичних витрат на підприємствах фармацевтичної галузі Садовська І.Б. Тенденції розвитку управлінського обліку в Україні: минуле і сучасність Саньоцька Н. М. Проблеми і перспективи розвитку туристичного бізнесу в Україні Свірко С.В. Облік в бюджетних установах в умовах гармонізації світових облікових систем Сенчук Т.Я. Витрати на дослідження і розробки: організаційно-обліковий аспект Сисак Е.О. Облік землі в Україні та за кордоном Сисюк С.В, Зорій Н.М. Калькулювання собівартості медичних послуг Ситак И.Л. Социальные аспекты повышения конкурентоспособности предприятия Слюсаренко В.Є. Організація фінансової стабільності неприбуткових організацій. Сметанко А.В Компьютерное обеспечение внутреннего аудиторского процесса в акционерных обществах Украины Совінський В., Шостаківська Н. Проблеми оцінки основних засобів Сподарик В.М. Особливості визначення істотності в аудиті Стеців І.І. Суть та методика організації параметрів контролю Телегунь М. І. Аудит як необхідність контролю за діяльністю комерційних підприємств Тимко Й. П. Становлення аудиту в Україні Тихонравова Ю.В. Аудит финансовых инвестиций, учитываемых по методу участия в капитале, как составляющая финансовой политики предприятия Тищенко А.Ю. Інвестиційна стратегія та напрями інвестиційної політики підприємства Ткачук А. О., Пронь В. Облік інноваційної діяльності Ткачук І.М. Бюджетування у діяльності автодорожніх підприємств Тлучкевич Н.В. Нормативний облік витрат в сільськогосподарському виробництві Травінська С.І. Порівняльна характеристика понять зобов’язань відповідно до МСБО та П(С)БО Фадєєва Г. М. Облік як функція управління Фаріон А.І. Формування доходів і видатків суб’єктів державного сектору та методика їх обліку Фаріон І.Д. Облік інвестиційної діяльності підприємств сфери послуг Фецович Т.Р. Стратегічний аналіз потенціалу підприємства Фурса В. А., Абеленцева О. В. Врахування фактору часу при оцінці економічної ефективності інвестицій. Хомедюк В.О., Боровик О.М. Характеристика методів обліку витрат та їх адаптація до сучасних умов управління підприємством Ценклер Н. І., Кватирка П. Б. Вдосконалення класифікаційних ознак дебіторської заборгованості та їх значення в підвищенні контрольно-аналітичної функції обліку Чаварга В.В. Еволюція поняття якість продукції Черновська М.М. Роль фінансового контролю в бюджетному процесі Чижевська О.М. Проблеми оцінки земельних ресурсів сільськогосподарських підприємств в системі бухгалтерського обліку Чиж В.І., Тищенко О.І. Використання контролінгу в управлінні виробничими затратами Чорнак Т.В. Удосконалення оцінки дебіторської заборгованості та її відображення у звітності Шара Є.Ю. Особливості оцінки запасів при їх придбанні Шарапова І.С. Аудит прямих матеріальних витрат в системі управління підприємством Швець В.Є. Історичні джерела у формуванні сучасної парадигми бухгалтерського обліку Шип В. Ю. Сутніть та класифікація дебіторської заборгованості Шоляк О.Ю. Удосконаленя внутрішньої соціальної звітності щодо виплат працівникам Шуліко А.О. Автоматизація бухгалтерського обліку товарних деривативів Шулла Р.С. Теоретико-концептуальні основи системи управлінського обліку «директ-костинг» Шульга Н. В. Порядок подання Приміток до річної фінансової звітності за національними та міжнародними стандартами Юрченко О.Б. Інтелектуальний капітал як складова ринкової вартості підприємства Ядранський Д.М. Напрямки трансформації аудиту в трудовій сфері Яцишин Н. З. Контроль якості аудиту: проблеми та шляхи вирішення Яцишин С.Р. Облікова політика підприємства: порядок документального оформлення Яцко Л.Б. Особливості бухгалтерського обліку результату виконання бюджетів органами державного казначейства в сучасних умовах реформування бюджетного процесу в Україні Яцко М.В. До питання місця фінансової звітності в обліково-звітному процесі підприємства Корягін М.В., Сарахман Н.О. Проблеми класифікації основних засобів в системі управління підприємства

3 5 7 9 11 14 15 18 20 22 25 27 31 33 35 37 39 42 44 46 49 51 53 56 58 59 60 63 64 66 69 71 72 75 78 82 84 86 88 90 92 94 96 98 101 104 105 108 111 113 115 116 118 121 123 124 127 129 131 133 134 136 139 141 143 144 146 148 150 152 154 156 159 162 164 165 167 169 172 174 175 178 180 182 185 186 188 190 192 195 196 199 201 202 204 206 209 211 214 216 218 220 222 224 226 229 232 233 235 237 239 241 243 246 248 249 252 254 256 258 261 263 265 267 269 271 273 276 277 279 282 283 287 289 291 293 295 297 299 301 303 304 306 309 312 314 316 317 319 321 324 327 329 331 333 335 337 340 342 344 346 348 351 352 354 356 358 360 362 364 367

Наукове видання


УДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ, АНАЛІЗУ, АУДИТУ І ЗВІТНОСТІ

В СУЧАСНИХ УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

У СВІТОВІЙ ЕКОНОМІЦІ


Матеріали першої міжнародної науково-практичної конференції 

26-28 квітня 2010 р.

м. Ужгород


Тези доповідей подано в авторській редакції